Подольська Є. А. Філософія
Подождите немного. Документ загружается.
631
Розділ десятий
ЗАГАЛЬНІ СФЕРИ
ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ
СУСПІЛЬСТВА. ДИНАМІЗМ І
ЦІЛІСНІСТЬ СУЧАСНОГО СВІТУ
%
2 $
На перший погляд здається, що кож%
на людина існує сама по собі, приймає
виключно власне рішення й реалізує
його засобами власної діяльності та пове%
дінки. Насправді ж ситуація дещо інша.
Як специфічне утворення суспільство виникло, розвивається і
функціонує на засадах багатогранних і різноманітних взаємоз%
в’язків між людьми та соціальними спільнотами – суспільних
відносин, що складаються в процесі їх діяльності. Суспільство,
за П. Сорокіним, «означає не лише сукупність декількох оди%
ниць (осіб, індивідів тощо), але й припускає, що ці одиниці не
ізольовані одна від одної, а перебувають між собою в процесі
взаємодії, тобто впливають одна на одну, доторкуються, мають
між собою той або інший зв’язок» [32].
Суспільство в широкому розумінні – це частина матері!
ального світу, що відокремилась від природи і являє собою форму
життєдіяльності людей, яка історично розвивається. У вузько%
му розумінні – це певний етап людської історії (наприклад, до!
капіталістичне суспільство, ранньофеодальне суспільство) або
окреме, індивідуальне суспільство (соціальний організм).
В історії філософії і соціології під суспільством часто розу%
міли сукупність людських індивідів, що об’єднуються для задо%
волення «соціальних інстинктів» (Арістотель), контролю над
своїми діями (Гоббс, Руссо). Розуміння суспільства як заснова%
ного на конвенції, договорі, однаковій спрямованості інтересів
було характерним для філософії XVII – початку XIX ст. Разом
з тим у XIX ст. виникає критика «договірної» теорії суспільства.
Є. А. Подольська «Філософія»
632
Огюст Конт вбачав витоки суспільства в дії деякого абстракт%
ного закону формування складних і гармонійних систем. Гегель
протиставляв «договірній» теорії трактування громадянського
суспільства як сфери економічних стосунків, де всебічно пере%
плітаються всілякі залежності. Заперечуючи поняття абстракт%
ної, позаісторичної людини. К. Маркс писав: «Суспільство не
складається з індивідів, а виявляє суму тих зв’язків і відносин,
у яких ці індивіди знаходяться один до одного» [24]. Певний
характер суспільства є і певний характер суспільної людини, і
навпаки: «...суспільство, – конкретизував Маркс, – тобто сама
людина в її суспільних стосунках» [24]. У сучасній західній
соціології розуміння суспільства як сукупності абстрактних
індивідів замінюється розумінням його як сукупності дій тих
самих абстрактних індивідів (наприклад, теорія соціальної дії).
Отже, суспільні відносини – це те специфічне, що відрізняє
соціальні утворення від усіх інших систем матеріального світу.
Але це не значить, що суспільство – тільки суспільні відноси%
ни. Суспільство – це взагалі «продукт взаємодії людей»
(К. Маркс), до нього включаються і продуктивні сили, і вироб%
ничі відносини, і суспільний устрій.
Інтеграційні процеси, що відбуваються в усіх сферах життя,
виявляються надто суттєвими для розвитку не тільки окремих
країн, а навіть цілих регіонів та всього людства. Вони активно
впливають на способи вирішення актуальних проблем нашого
часу, входять невід’ємною компонентою в сучасний світогляд,
визначають характерний для XXІ ст. стиль мислення.
Інтенсивність взаємодії між різними державами зростала в
міру їх розвитку і насамперед зміцнення економіки. Спроби
об’єднати різні народи на підґрунті завоювань, що здійснюва%
лись протягом усієї історії, не принесли успіху: господарча та
культурна відокремленість народів, зростання їх національної
свідомості рано чи пізно призводили до розпаду цих штучних
утворень типу Римської, Візантійської, Османської, Австро%
Угорської, Британської імперій. Саме розвиток економічних
зв’язків створив міцний базис для взаємодії між народами в
усіх інших сферах.
633
Розділ десятий. Загальні сфери життєдіяльності суспільства...
Розвиток капіталізму привів до створення в II половині XIX ст.
міжнародної системи розподілу праці і встановлення у межах
єдиного світового господарства тісного взаємозв’язку між краї%
нами. Світова торгівля споживацькими товарами, потім засоба%
ми виробництва і врешті%решт вивезення капіталу перетвори%
ли на предмет купівлі і продажу на світовому ринку будь%якого
предмету людської діяльності. Розпочався новий етап все%
світньої історії, коли доля кожного народу, кожної людини ста%
ла тісно пов’язаною з долею усього людства.
Розвиток ринкової системи господарства природно привів
до інтернаціоналізації економічної, політичної, науково%техніч%
ної, культурної – тобто усіх сфер суспільного життя. Не дивля%
чись на надто суперечливий характер інтернаціоналізації, вона
в цілому, без сумніву, виявляє прогресивний напрям у розвит%
ку людства, демонструючи єдність усіх народів у всесвітньо%істо%
ричному процесі.
В історії розвитку цивілізації виділяють три етапи:
На першому – світова цивілізація являє собою сукупність
осередків культури, що розвиваються незалежно одне від одно%
го; їх взаємовплив несуттєвий.
На другому етапі розвитку цивілізації вона перетворюється
на органічне ціле, що відбувається внаслідок освоєння людиною
усієї Землі та інтенсивного розвитку матеріальної й духовної куль%
тури, її цілісність виявляється у встановленні багатосторонніх
відносин між окремими країнами: економічні, культурні, політичні
зв’язки між країнами є важливою характеристикою світової циві%
лізації. Цей етап, напевне, завершився в кінці XIX ст.
У нашому столітті світова цивілізація перетворюється на
таке єдине ціле, що складається з відкритих систем, які знахо!
дяться в стані інтенсивної взаємодії із зовнішнім світом. Світові
проблеми перетворюються на життєво важливі для людства, а
доля будь%якого народу набуває важливого значення для роз%
витку всієї цивілізації.
Однією з причин інтегративних процесів у світовій економіці
є нерівномірний розподіл джерел сировини, в тому числі і енерге%
тичної. Більшість розвинутих країн залежать від імпорту на 70 %.
Є. А. Подольська «Філософія»
634
Процеси інтернаціоналізації виявляються особливо яскра%
во в зовнішній торгівлі. Близько 20 % світової економіки, що
містить у собі іще й будівництво, транспорт та зв’язок, торгів%
лю та послуги, знаходиться в сфері міжнародного обміну. Над%
звичайно важливими формами інтернаціоналізації світової еко%
номіки є діяльність транснаціональних корпорацій,
кредитно%банківська система сучасного світу. Близько 150 країн
входять до Міжнародного валютного фонду і Міжнародного
банку реконструкції і розвитку.
Важливу форму інтеграції в сучасному світовому госпо%
дарстві являють собою різні міждержавні торгово%економічні
угрупування. Це Європейське економічне товариство, Євро%
пейська асоціація вільної торгівлі, Північно%американський
інтеграційний комплекс та ін.
Процеси інтернаціоналізації притаманні всім сферам людсь%
кої діяльності. Основні напрями «світової політики» визнача%
ють стан сучасного світу: центри соціально%політичної або еко%
номічної напруженості привертають увагу всіх народів,
політичні події в будь%якій, навіть найменшій країні можуть
спонукати зіштовхування головних політичних сил планети.
Інтернаціоналізація характерна і для духовного життя: відбу%
вається інтенсивний обмін кіно% і телепродукцією, творами ху%
дожньої літератури, долають державні кордони музичні ритми,
моди на одяг і навіть певні стилі життя.
Одним з важливих показників динаміки розвитку сучасно%
го суспільства є бурхливе зростання населення. Перший
мільярд людей на Землі було набрано у 1820 p., другий – у 1927,
третій – у 1959, четвертий – у 1974, п’ятий – у 1986 р. Подвоє%
ння населення, починаючи з 1000 р., відбувалося спочатку за
600 pоків, потім за 230, далі – за 100 і врешті%решт – за період
трохи більший ніж 40 років. У 2000 р. на нашій планеті прожи%
вало понад 6 млрд, а 2100 р. очікується – 10–11 млрд. чоловік.
Зростання населення супроводжувалось перебудовою спо%
собу життя людей, бурхливою урбанізацією, зростанням сфери
послуг і споживання, транспортних перевезень та потоків
інформації. Якщо в 1900 р. було 10 міст із населенням понад
635
Розділ десятий. Загальні сфери життєдіяльності суспільства...
1 млн чол., у 1950–81 р., на початку 80%х років – 209, то в
2000 р. їх налічувалось 433.
Вразливі за своїми масштабами соціально%політичні зміни
в XX ст.: у Першій світовій війні брали участь 38 держав, у
другій – 61 (80 % населення Землі); низка соціальних рево%
люцій; підйом комуністичного руху і його криза; розпад коло%
ніальної системи – ці події свідчать про цілісність і динамічність
сучасного світу і впливають на долі всіх людей Землі.
Історія цивілізації поставила до порядку денного питання
про людство як соціальну спільноту. Людство – це спільність
усіх людей, що об’єднуються бажанням зберегти і подовжити
людське життя на Землі, пов’язані сукупною діяльністю з роз!
витку цивілізації та прогресу, поєднаних інтимно!особистісними
рисами людського буття в суспільстві.
Важливою підсистемою суспільства як цілого, яка збігаєть%
ся із соціальною сферою соціального життя, виступає грома%
дянське суспільство. Поняття «громадянське суспільство»
включає всю сукупність неполітичних (недержавних) відносин у
суспільстві, тобто економічних, моральних, культурно!духовних,
релігійних, національних.
Громадянське суспільство – це сфера спонтанного виявлен!
ня, вільних індивідів, асоціацій та організацій громадян, які доб!
ровільно сформувались і захищені законом від прямого втручан!
ня та свавільної регламентації з боку органів державної влади.
Економічною основою громадянського суспільства виступає
власність в усьому різноманітті її форм, насамперед приватна,
кооперативна, асоціативна, колективна та ін.
Інститутами громадянського суспільства є:
добровільні громадські організації та соціальні рухи, а також
партії на перших етапах свого існування, доки вони не
задіяні в механізмах здійснення влади;
незалежні засоби масової інформації;
громадська думка як соціальний інститут;
вибори та референдуми, якщо вони допомагають форму%
вати і виявляти громадську думку та захищати групові
інтереси;
Є. А. Подольська «Філософія»
636
залежні від громадян елементи судової та правоохоронної
системи (суд присяжних, народні міліцейські загони тощо).
Громадянське суспільство – це не тільки сфера, а й тип взає!
модії, певна модель соціальної організації з притаманними їй
якісними характеристиками, а саме:
суб’єктами взаємодії в громадянському суспільстві висту%
пають вільні та рівні індивіди, які вірять у свою здатність
вирішувати проблеми;
для них не є чужими суспільні проблеми, і вони зорієн%
товані на громадські справи;
індивідуалізм і конкурентність у їх діяльності поєднуються
з відносинами взаємної довіри та співробітництва, здатн%
істю до компромісів, зваженістю та толерантністю.
Громадянське суспільство – це постійно функціонуюча
організація людей, які об’єдналися навколо самостійно обраних
цілей. Саме громадянське суспільство гарантує кожній людині
вільний вибір свого економічного буття, стверджує пріоритет
прав людини, виключає монополію однієї ідеології, єдиного
світогляду, гарантує свободу совісті. Громадянське суспільство
повинно грунтуватись на свободі, рівних правах, самооргані%
зації та саморегулюванні.
’2
У міфологічному мисленні ще
немає протиставлення людини і
природи.
Власне теоретичне ставлення до природи складається з
відокремлення філософії від міфології. У ціннісному плані це
ставлення виявляється двоїстим:
та частина природи, що залучена до людської діяльності,
тлумачиться з утилітарно%прагматичної точки зору як
джерело ресурсів для людини і місце її проживання (ця
ціннісна позиція зберігається й досі);
природа ж у цілому сприймається як ідеал досконалості,
гармонії. Цей тип ціннісного ставлення визначає і напрям
теоретичних роздумів про природу. В античній філософії
природа трактується як осередок логосу, еталон органі%
зації, мірило мудрості.
637
Розділ десятий. Загальні сфери життєдіяльності суспільства...
Суттєво змінюється ставлення до природи із ствердженням
християнства, яке розглядає її як втілення матеріального пер%
шопочатку, як «низ», що протистоїть абсолютному, духовному,
тобто Богові. На противагу античності основною ідеєю тут є не
злиття з природою, а піднесення над нею. Відродження знову
звертається до античних ідеалів тлумачення природного як
втілення гармонії і досконалості. Ця позиція і пізніше відтво%
рюється в різних контекстах, а саме – в концепції природного
права Руссо, у школах літератури і філософії, які проголошува%
ли лозунг «назад до природи», вбачаючи в ньому єдиний поря%
тунок від руйнівного впливу буржуазних порядків.
Цей ідеал відношення до природи в Новий час відіграв
значну роль у перетворенні природи на об’єкт наукового досл%
ідження. Дослідне природознавство висуває ідею «випробуван%
ня» природи. Щодо пізнавальної і практичної активності лю%
дини природа починає виступати як царина діяльності, як
інертна сила, що потребує підкорення, встановлення над нею
панування розуму.
Такий тип ставлення до природи зберігається доти, доки
створений людською діяльністю світ досягає планетарних мас%
штабів, стає за своїм обсягом рівним масштабам процесів у
природі. Тоді утилітарно%прагматичне ставлення до природи
доповнюється усвідомленням залежності самої природи від лю!
дини. На цьому підґрунті складається новий тип ціннісного
ставлення до природи (соціально!історичний), що виходить з
оцінки природи як унікального і універсального простору, де
міститься людина і вся її культура. Така оцінка передбачає
відповідальне ставлення до природи, постійне вимірювання
потреб людства і можливостей природи, врахування того, що
сама людина і людство є частиною природи.
У науково%теоретичному плані цій ціннісній переорієнтації
відповідає перехід від ідеї абсолютного панування над приро%
дою до ідеї стосунків природи і суспільства як стосунків парт!
нерів, сумірних за своїм потенціалом. Першим теоретичним
виявленням цієї позиції стала створена В. І. Вернадським кон!
цепція ноосфери.
Є. А. Подольська «Філософія»
638
Усвідомлення потенціальної, а інколи і актуальної зверхності
суспільства над природою поступово породжує новий підхід,
заснований на ідеї єдиного, збалансованого і відповідального
управління соціальними і природними процесами і умовами.
Нині термін «природа» вживається як у широкому, так і вузь%
кому значенні. У широкому розумінні природа – це все, що ото!
чує нас. Природа – об’єктивна матеріальна дійсність в усій бага!
томанітності і єдності її форм. У цьому розумінні природа – це
об’єктивна дійсність, що первісно дана, нестворена людиною.
У більш вузькому розумінні природа – це об’єкт науки, а
точніше – сукупний об’єкт природознавства.
Поняття «природа» дає принципову схему розуміння і по%
яснення того або іншого предмету вивчення (наприклад, уяв%
лення про простір і час, рух, причинність тощо). Таке загальне
поняття природи розробляється в межах філософії і методології
науки, які виявляють його основні характеристики, спираючись
при цьому на результати природничих наук. Наприклад, із
створенням теорії відносності суттєво видозмінились погляди
на просторово%часову організацію об’єктів природи; розвиток
сучасної космології збагатив уявлення про спрямованість при%
родних процесів; досягнення фізики мікросвіту сприяють знач%
ному поширенню поняття причинності; прогрес екології
призвів до розуміння глибинних принципів цілісності приро%
ди як єдиної системи.
Найбільш вживаним є тлумачення поняття природа як су!
купності природних умов існування людського суспільства. У
цьому розумінні поняття природи характеризує її місце і роль
у системі історично мінливого ставлення до неї людини і сусп%
ільства. Це поняття використовується для позначення не тільки
природних, а й створених людиною матеріальних умов її існу%
вання – «другої природи».
Реальне підґрунтя ставлення людини до природи утворює
її діяльність, яка завжди здійснюється в природі і з наданими
нею матеріалами. Тому і зміни ставлення до природи протягом
історії суспільства зумовлюються, насамперед, змінами характе%
ру і масштабів людської діяльності.
639
Розділ десятий. Загальні сфери життєдіяльності суспільства...
Процес виробництва, взятий у його найбільш загальному
вигляді, являє собою вплив людей на предмети й сили приро%
ди з метою добути і створити необхідні для їхнього життя за%
соби існування: їжу, одяг, житло тощо.
Людська праця в справжньому розумінні цього слова являє
собою цілеспрямовану діяльність, внаслідок чого створюється
предмет, який вже був до цього в уявленні людини, тобто іде%
ально. Людська праця відрізняється від діяльності навіть
найбільш розвинених тварин тим, що:
по%перше, вона являє собою активний вплив людини на
природу, а не просте пристосування до неї, яке характер%
не для тварин;
по%друге, вона передбачає системне використання і, най%
головніше, виробництво знарядь праці;
по%третє, праця означає цілеспрямовану свідому діяльність
людини;
по%четверте, вона із самого початку має суспільний харак!
тер і немислима поза суспільством, вона передує суспіль%
ству і людській діяльності, утворюючи їхню всезагальну
й необхідну передумову.
Саме протиставлення людини і природи формується істо%
рично, виникає в релігійній свідомості. Відбувається розрив між
людиною і природою.
Основою взаємозв’язку між природою і суспільством є пред!
метно%чуттєва, доцільна практика. Природа утворює для лю%
дини сукупність природних умов існування людської цивілі%
зації, предмет людської праці, об’єктивний матеріальний
початок у самій людині, загальний і головний об’єкт наукового
знання і незнання. Стосовно практики розрізняють «незайма%
ну», «чисту» природу та створену людиною в процесі праці
«другу природу» – олюднену, або соціалізовану.
Виробництво – це процес взаємодії суспільства і природи.
У процесі виробництва люди не тільки створюють матеріальні
продукти, засоби існування. Виробляючи матеріальні блага,
люди тим самим виробляють і відтворюють свої власні
суспільні відносини.
Є. А. Подольська «Філософія»
640
Безпосередньо або опосередковано на розвиток суспільства
й діяльності людей впливає географічне середовище. Географі/
чне середовище – частина земного природного оточення, яка вклю!
чена на даному історичному етапі в процес суспільного виробниц!
тва і є необхідною умовою існування й розвитку суспільства.
Вплив географічного середовища на суспільне життя завж%
ди опосередкований матеріальним виробництвом. Проте в де%
яких соціологічних концепціях вплив географічного середови%
ща на суспільство або повністю заперечується (географічний
індетермінізм), або розглядається як головна причина історич%
ного прогресу. Так, прихильники географічного детермінізму
(французький філософ Монтеск’є, англійський історик Бокль
та французький географ Реклю) намагалися пояснити
відмінність у суспільному ладі й історії окремих народів впли%
вом природних умов, у яких вони живуть.
Найбільш реакційним вченням у межах географічних шкіл
стала геополітика – доктрина, яка намагається обгрунтувати
загарбницьку політику держав географічним середовищем, зокре!
ма особливостями їхнього географічного положення, багатством
чи бідністю надр, темпами приросту населення тощо. Геополі%
тика виникла перед Першою світовою війною. Один з її заснов%
ників Ф.Ратцель (Німеччина) розглядав держави як організми,
що мусять вести боротьбу за «життєвий простір». Особливо
поширилась геополітика у фашистській Німеччині і Японії.
У виправданні зовнішньої експансії геополітика звертаєть%
ся до географічного детермінізму, расизму, мальтузіанства, соц%
іального дарвінізму та органічної теорії, при цьому історія сус%
пільства тлумачиться як боротьба за існування і «життєвий
простір» між різними державними утвореннями і системами,
які уподібнюються біологічним організмам.
Провідне місце в сучасній геополітиці зайняло обгрунту%
вання передумовленої ніби кліматом зверхності «західноєвро%
пейської цивілізації» над народами інших континентів
(Е. Хартінгтон), а також географічно обумовленого антагоніз%
му «океанічних» держав Заходу і «континентальних» держав
Сходу, між «передовою» індустріальною Північчю та «відста%