Подольська Є. А. Філософія

Подождите немного. Документ загружается.

611

Розділ дев’ятий. Методологія наукового пошуку: рівні, етапи, засоби

декільком об’єктам, а таке осмислення спільного, що повто%

рюється у явищах, є ступенем на шляху до пізнання закону.

Для того щоб порівняння було плодотворним, воно повин%

но відповідати двом основним вимогам:

 по%перше, порівнювати слід лише такі явища, між якими

може існувати яка%небудь об’єктивна спільність; не мож%

на порівнювати свідомо непорівнювані речі;

 по%друге, порівняння має здійснюватися за найбільш важ!

ливими, суттєвими (у плані конкретного пізнавального

завдання) ознаками, порівняння за несуттєвими ознака%

ми може призвести до помилки, хибної ідеї.

Таким чином, порівняння є необхідним прийомом науко%

вого дослідження, який широко використовується на найрізно%

манітніших сходинках розвитку пізнання. Врешті%решт, без

порівняння неможливе наукове пізнання.

Предмети можуть порівнюватися безпосередньо або завдя%

ки порівнянню з третім об’єктом, незалежно один від одного.

Таке порівняння називається вимірюванням. Вимірювання –

процедура визначення числового значення деякої величини засо!

бом одиниці виміру. Вимірювання передбачає об’єкт, одиницю

вимірювання (еталонний об’єкт), прилади, методи вимірюван%

ня, спостерігача.

Вимірювання буває пряме (наприклад, вимірювання довжи%

ни стрибка рулеткою) і опосередковане, коли знаючи вагу кулі,

питому масу сталі та формулу, що виявляє об’єм кулі через її

радіус, можна вирахувати радіус кулі.

Вимірювання дозволяє формулювати емпіричні закони і є

джерелом формування наукових теорій. Наприклад, вимірю%

вання атомної маси елементів виявилось однією з передумов

створення системи елементів Менделєєва, тобто теорії власти%

востей хімічних елементів.

До групи методів, що застосовуються на емпіричному й те/

оретичному рівнях дослідження, відносяться:

 абстрагування;

 аналіз;

 синтез;

Є. А. Подольська «Філософія»

612

 індукція;

 дедукція;

 аналогія;

 історичний;

 логічний;

 моделювання.

Абстрагування в розумовій діяльності людини – найбільш

універсальний метод. Суть цього методу полягає в тому, що в

процесі пізнання людина відмовляється від ряду несуттєвих вла!

стивостей предмета і відношень між ними і виділяє одночасно

деякі сторони, які цікавлять дослідника.

Абстрагування дозволяє тимчасово спростити явище за ра%

хунок деякого відходу від дійсності, для того щоб глибше зрозу!

міти сутність явища і його зв’язок з іншими явищами. Вико%

ристання прийомів абстрагування зумовлене тим, що реальним

процесам дійсності притаманні різноманітні властивості, охопи%

ти які в цілому практично неможливо.

Метод абстрагування пов’язаний з узагальненням, він дає

можливість пізнати спільні риси і властивості предметів і явищ

і, таким чином, з’ясувати найбільш істотні зв’язки і відношен%

ня між явищами, виявити закономірності в чистому вигляді.

Результатом абстрагування і узагальнення є утворення понять,

категорій і формулювання законів. Абстрагування має своєю

основою діалектичний взаємозв’язок одиничного, особливого і

загального в самій реальній дійсності.

Мислення завдяки абстрагуванню відходить від предмета,

але для того, щоб глибше пізнати його. Абстракція є сходинкою,

шляхом до конкретного і всебічного пізнання. Наукові абст!

ракції виступають як ступені пізнання, як форми відображен%

ня у свідомості об’єктивної реальності, глибокого проникнен%

ня в сутність речей.

Абстрагування і узагальнення не можна провести без таких

методів, як аналіз і синтез. Аналізом називається такий метод

пізнання, за допомогою якого предмет, що вивчається, фактично

або по!думки розділяється на складові частини, які вивчаються

окремо як частини єдиного цілого. Аналіз як метод пізнання

613

Розділ дев’ятий. Методологія наукового пошуку: рівні, етапи, засоби

широко застосовують в усіх науках: хімії – кількісний і якісний

аналіз речовини, геології – фізико%хімічний аналіз грунту, соц%

іології – якісний аналіз економічних та інших суспільних явищ.

Форми й методи аналізу різні. Вони залежать від мети вивчен%

ня і самої природи досліджуваного об’єкта (прямий або емпі%

ричний аналіз, зворотний або елементарно%теоретичний аналіз,

структурно%генетичний і т. ін.).

Для пізнання предметів і явищ одного аналізу недостатньо.

Для того щоб пізнати предмет або явище, зрозуміти взаємозв’я%

зок і взаємозалежність частин у самому предметі, необхідний

синтез. Синтез – це метод поєднання частин у ціле, це прак!

тична або уявна сполука складових елементів об’єкта, що вив!

чається, в єдине ціле. Причому це не просте механічне поєднан%

ня раніше роз’єднаних елементів цілого, а такий процес

пізнання, коли розкривається місце і роль кожного елемента в

системі цілого. Синтез показує, що різні елементи об’єкта, що

вивчається, його сторони і складові частини не просто існують

у цьому об’єкті, а знаходяться в ньому в нерозривній діалек%

тичній єдності, зумовлюють один одного і чинять вплив один

на одного. Тому аналіз і синтез застосовуються в нерозривній

єдності в процесі пізнання.

Методом аналізу і синтезу користуються всі науки. При

цьому в таких науках, як хімія, фізика, біологія, аналіз і синтез

застосовують не тільки теоретично, але й практично. Досліджу%

вані явища можуть фізично розчленовуватися і з’єднуватися і,

таким чином, експериментально установлюються їх склад і за%

кономірні відношення.

Об’єктивною основою аналізу і синтезу є те, що в самій

дійсності існує ціле і його частини, єдність і відмінність, пе%

рервність і неперервність, виникають процеси розпаду і по%

єднання, руйнування і творчості. Аналіз дає можливість ви%

діляти суттєві і несуттєві сторони і зв’язки явища, їх якості

і властивості, визначати кожне з них з точки зору значен%

ня і ролі в єдиному цілому. Це дозволяє відокремити загаль%

не від одиничного, необхідне від випадкового, головне від

другорядного.

Є. А. Подольська «Філософія»

614

У пізнанні з давніх часів одержали широке застосування

такі методи наукового дослідження, як індукція і дедукція.

Індукція (від лат. inductio – наведення) – метод пізнання,

заснований на умовиводах від часткового до загального, від фактів

до теоретичних висновків і узагальнень

Індукція є найважливішим методом пізнання, який викори%

стовують усі експериментальні науки. Але особливість цього

методу полягає в тому, що для вірогідного узагальнення необх%

ідно розглядати всі без винятку окремі випадки, тобто здійсни%

ти повну індукцію. Але це можливо лише за порівняно неве%

ликого числа об’єктів. Частіше всього розглянути всі можливі

об’єкти (ситуації) практично неможливо, і тоді індукція вияв%

ляється неповною, а висновок на її підґрунті є проблематичним.

У реальному процесі пізнання індукція завжди виступає в

єдності з дедукцією. Дедукція – метод пізнання, який базується

на русі знання від загального до часткового, від закону до його про!

яву, від знання класу предметів до знання окремих предметів цього

класу. Першорядне значення дедукція має в теоретичних дослі%

дженнях (від загального поняття, питання до часткових фактів).

Хоча індукція і дедукція є двома самостійними методами і

формами мислення, але вони знаходяться в органічному зв’яз%

ку, єдності. Поза цією єдністю не існує процесу пізнання. Обид%

ва ці методи базуються на наявності в самій дійсності діалектич%

ного взаємозв’язку загального, особливого і одиничного. Обидва

ці методи взаємопов’язані. Індукція має велике значення в на%

уках, які безпосередньо спираються на досвід, особливо на тих

стадіях, коли відбувається накопичення фактичного матеріалу і

його узагальнення. Дедукція має першочергове значення в тео%

ретичних науках, особливо на тій стадії їх розвитку, коли відомі

уже деякі істинні загальні положення, виходячи з яких можна

дати логічний умовивід стосовно до окремих фактів.

Поряд з індукцією і дедукцією існує умовивід за аналогією.

Аналогія як метод дослідження грунтується на порівнянні і

подібності неоднакових об’єктів у одному якомусь аспекті. На

підґрунті цього робиться висновок про їх подібність і в інших

відношеннях. Наприклад, об’єкт А має ознаки а, в, с, а об’єкту

615

Розділ дев’ятий. Методологія наукового пошуку: рівні, етапи, засоби

В притаманні ознаки в, с. На основі порівняння роблять вис%

новок про подібність і відносно третьої ознаки – а.

Отже, аналогія – це відповідність елементів, збігання влас!

тивостей, що створює передумови для перенесення інформації з

одного предмета (моделі) на інший (прототип). Це здійснюєть%

ся у формі висновку за аналогією.

Форми аналогії і висновків за аналогією різноманітні. З

часів античності відома аналогія як подібність відношень, при%

чому модель і прототип можуть бути різними за своєю фізич%

ною природою (наприклад, аналогія між будовою атома і Со%

нячною системою). При іншому типі аналогії (Арістотель

називав його прикладом%парадигмою) співпадає багато власти%

востей предмета, що можливо за умов їх якісної однорідності

(наприклад, такий тип аналогії передбачається при викорис%

танні лабораторних тварин для перевірки дії ліків, що призна%

чені для людини).

Аналогія відіграє важливу евристичну роль у наукових

відкриттях, вона є одним із джерел наукових гіпотез, індуктив%

них міркувань. На базі аналогії як методу наукового досліджен%

ня виник метод моделювання.

Моделювання – метод пізнання, який полягає в тому, що

вивчення властивостей об’єктів здійснюється через моделі. Мо%

дель – це умовний образ або зразок якої%небудь речі або про%

цесу, в якому відтворюються певні властивості і зв’язки об’єкта,

що досліджується. Модель – це матеріально%речовий об’єкт або

система, які виступають як проміжна ланка між дослідником і

об’єктом, що досліджується, який називається «об’єкт%оригінал».

Метод моделювання має дуже велику подібність з методом

аналогії (відповідності) – методом установлення схожості в

яких%небудь властивостях і відношеннях між нетотожніми об%

’єктами. Внаслідок цього наукове знання, отримане за допомо%

гою моделювання, не є абсолютно істинним, оскільки повної

аналогії між об’єктом дослідження і його моделлю домогтися

неможливо. Але, не дивлячись на це, моделювання має вели%

чезне значення в науковому дослідженні. Тому воно із старо%

давніх часів увійшло в арсенал наукового пізнання.

Є. А. Подольська «Філософія»

616

Речові (матеріальні) моделі – це такі моделі, які в більш%

менш наочній формі матеріально відтворюють особливості

структури, поведінки, а також інші властивості оригіналу,

тобто предмета дослідження. До них відносяться моделі, які

мають однакову фізичну природу з оригіналом. Вони мо%

жуть бути точними копіями об’єкта, але можуть незначно

відрізнятися від нього, зберігаючи з ним лише спільність в

принципах будови або функціонування. Матеріальними

моделями є макети літаків, кораблів, лічильно%обчислюваль%

них машин та ін.

До логічних або ідеальних моделей відносяться такі моделі,

коли ті або інші фізичні процеси описуються на мові спеціаль%

них символів, математичних відношень. Логічні або ідеальні

моделі – це розумові конструкції, різні знакові системи, теоре%

тичні схеми, які відтворюють в ідеальній формі властивості і

зв’язки досліджуваних об’єктів. Яскравою ілюстрацією логічно%

го моделювання служить таблиця хімічних елементів Мендел%

єєва, сучасне уявлення про структуру атома і атомного ядра,

географічна карта, що відтворює певні властивості і зв’язки

поверхні земної кулі тощо.

Отже, будь%яка модель як речова, так і логічна, являє собою

певну форму відображення дійсності і надає інформацію про

об’єкт%оригінал, що досліджується. Будь%яке моделювання не%

минуче пов’язане з певним спрощенням, огрубінням матеріа%

лу. Наприклад, кібернетична машина, якого б ступеню склад%

ності вона не була, тільки моделює мислення, але ніколи не буде

самостійно мислити. Сам розумовий процес, його ідеальна,

споглядальна сторона у моделі втрачається, зберігаючи лише

аналогії його виявлення.

Хоча будь%яке моделювання огрубляє і спрощує об’єкт

пізнання, але воно служить важливим допоміжним засобом

пізнання. Воно дає можливість здійснювати дослідження про%

цесів, характерних для оригіналу, за умов відсутності самого

оригіналу, що часто буває необхідно з причин незручності або

неможливості дослідити сам оригінал. Це частково може вияв%

лятися у тому, що реальні процеси, які зіставляють об’єкт дос%

617

Розділ дев’ятий. Методологія наукового пошуку: рівні, етапи, засоби

лідження, відбуваються в проміжку часу, рівні або трохи пере%

більшують час життя людини.

Метод моделювання, який поєднує в собі прийоми емпірич%

ного і теоретичного пізнання, ефективно використовується в

найрізноманітніших галузях науки. Завдяки цьому методу на%

укового дослідження вдається зафіксувати і упорядкувати уже

ту інформацію про даний предмет, яка є на даний час, поясни%

ти деякі їх властивості і складні взаємозв’язки, одержати нову

інформацію про ще невідомі властивості і можливості зміни

його стану.

У науковому пізнанні дійсності широко застосовуються –

історичний і логічний методи. Історичний метод – це метод,

при якому в думці відтворюється історичний процес розвитку

об’єкта з урахуванням усіх подробиць, випадків, фактів, малозна!

чущих і значних, в їх послідовному розвитку і в зв’язку з часом.

Але дослідження об’єкта, що розвивається, передбачає не

тільки знання його емпіричної історії, а й знання його сутності,

його внутрішніх закономірностей розвитку, знання об’єктивної

«логіки» речі. Логічне виявляється в обгрунтованих законах,

суттєвих сторонах явища або процеси і служить для узагальне!

ного відображення історичного процесу.

Історичне і логічне – це філософські категорії, які характе%

ризують відношення між об’єктивною дійсністю, що історично

розвивається, і її відображенням у теоретичному пізнанні.

Історичне – процес становлення і розвитку об’єкта; логічне – тео%

ретичне відтворення розвинутого і того, що розвивається, об’єкта

в усіх його суттєвих, закономірних зв’язках і відношеннях. Ці

категорії є конкретизацією принципу історизму. Відображення

історичного в логічному не зводиться до простого відтворення

часової послідовності історичного розвитку об’єкта і пов’язано

з виявленням генезису об’єкта і результату його розвитку, що

є підґрунтям двох способів дослідження – історичного і логіч%

ного методів.

Таким чином, історичне – це сам об’єктивний процес розвит%

ку якогось предмета, реальна історія, що протікає емпірично в

просторі й часі. Логічне – це теоретичне відображення історич!

Є. А. Подольська «Філософія»

618

ного, але не шляхом просліджування і описування усього ходу

процесу з усіма подробицями і подіями. Отже, логічне є уявне

відтворення історичного через аналіз взаємозв’язку і взаємодії

сторін предмета у його розвинутому стані.

Логічний метод являє собою спосіб відтворення об’єкта як

результату певного процесу, в ході якого сформувались умови

наступного існування і розвитку в ролі стійкого системного

утворення. Логічний метод передбачає виявлення історичної

перспективи, розглядання об’єкта в єдності сучасного, минуло%

го і майбутнього. Розвинутий об’єкт дає можливість повніше

зрозуміти в історії те, що дано у ній у нерозвинутому вигляді.

«Анатомія людини – ключ до анатомії мавпи» (К. Маркс).

Отже, логічне – ключ до розуміння історичного.

До третьої групи загальнонаукових методів пізнання відно%

сяться методи теоретичного дослідження

. Вони включають у

себе методи:

 метод переходу від абстрактного до конкретного;

 історичний і логічний;

 метод ідеалізації;

 метод формалізації;

 аксіоматичний;

 математичний.

Метод переходу від абстрактного до конкретного є зако%

ном відображення дійсності у мисленні. Це є спосіб, за допо%

могою якого мислення засвоює конкретне, відтворює його ду%

ховно як конкретне. Відповідно з цим методом пізнання іде

двома самостійними етапами: на першому етапі здійснюється

перехід від чуттєво!конкретного до абстрактного означення.

Єдиний об’єкт розчленовується і описується за допомогою

множини понять, які відображають окремі сторони і властивості

об’єкта. Усякий процес мислення починається з утворення хоча

б елементарних абстракцій, в яких узагальнюються окремі оз%

наки, властивості предметів матеріального світу.

На другому етапі пізнання здійснюється процес переходу

від абстрактного до конкретного. Суть цього процесу полягає в

тому, що проходить рух думки від абстрактних визначень

619

Розділ дев’ятий. Методологія наукового пошуку: рівні, етапи, засоби

об’єкта до всебічного, багатогранного знання об’єкта, що вив%

чається. На цьому етапі проходить зв’язок окремих абстрактних

понять у цілісну систему, яка відображає об’єктивну розчлено%

ваність досліджуваного об’єкта і єдність його сторін. На цьому

етапі ніби відновлюється вихідна цілісність об’єкта.

Конкретне в мисленні є найглибшим і змістовним знанням

про явища дійсності, оскільки своїм змістом воно відображує

не зовнішні ознаки предмета і їх безпосередній зв’язок, доступ%

ний живому спогляданню, а різні існуючі сторони, зв’язки і

відношення в їх внутрішньому необхідному зв’язку.

Таким чином, можна сказати, що метод переходу від аб/

страктного до конкретного являє собою закон пізнання,

згідно з яким мислення переходить від конкретного в

дійсності до абстрактного в мисленні і від нього – до конк!

ретного в мисленні.

Рух пізнання від чуттєво%конкретного через абстрактне до

конкретного, відтворюючи об’єкт у сукупності абстракцій, є

виявлення закону заперечення заперечення. Абстрактне є за%

переченням чуттєво%конкретного. Конкретне в мисленні є за%

переченням абстрактного і поверненням до конкретного на

більш високому рівні. Метод переходу від абстрактного до кон%

кретного вперше був сформульований Гегелем.

Призначення принципу сходження від абстрактного до кон%

кретного – бути методом побудови наукової теорії. Він має

світоглядну установку на розмежування різних аспектів у

пізнанні матеріальних систем, на вичленування сутності і її

проявів, на розуміння їх єдності і розкриття цих предметів пе%

ред суб’єктом спочатку на рівні явищ, потім на рівні фрагмен%

тарної і врешті%решт цілісної сутності.

Складовими моментами сходження від абстрактного до кон%

кретного як принципу діалектичної логіки є вимоги визначен%

ня «першопочатку» і «клітинки» дослідження (вибору стратег%

ічного напряму дослідження об’єкта), орієнтація на виявлення

суттєвих зв’язків між елементами системи і націленість на ви%

явлення суперечностей у процесі розумового відтворювання

тотальної сутності об’єкта.

Є. А. Подольська «Філософія»

620

Метод сходження від абстрактного до конкретного може

мати різні форми свого застосування залежно від специфіки

предмета науки і різної повноти своєї реалізації. В одних ви%

падках це дозволяє виявити вихідну «клітинку» дослідження,

в інших – і «клітинку», і «першопочаток».

До теоретичних методів дослідження належать метод ідеа%

лізації, коли для цілей наукового пізнання широко використо%

вуються ідеальні об’єкти, які не існують у дійсності і навіть прак%

тично взагалі нездійсненні. Наприклад, абсолютно тверде тіло,

абсолютно чорне тіло і т. ін. Уявне конструювання таких

об’єктів і називається ідеалізацією.

Ідеальний об’єкт може бути утворений у мисленні декіль%

кома шляхами. По%перше, шляхом багатоступінчатого абстра%

гування, який широко застосовується в математиці. Так, абст%

рагуючись від товщини реального об’єкта, ми одержуємо

уявлення про площину. Далі, лишаючи площину єдиного її

виміру, одержуємо лінії. І, нарешті, лишаючи лінію єдиного її

виміру, отримуємо крапку. По%друге, ідеальний об’єкт може бути

утворений і шляхом простого абстрагування, шляхом відкидан!

ня деяких властивостей об’єктів і наділення їх нереальними вла%

стивостями. Використання ідеальних об’єктів дозволяє перехо%

дити від емпіричних законів до їх чіткого формулювання на

мові математики і значно полегшує дедуктивну побудову цілих

областей знань. Наука знає немало прикладів, коли використан%

ня ідеальних об’єктів приводило до видатних відкриттів.

Ідеалізація як специфічне спрощення дійсності виправ%

довується не завжди. Будь%яка ідеалізація правомірна лише

в певних межах. Вона слугує для наукового рішення лише

деяких проблем.

У теоретичному пізнанні широко застосовується метод

формалізації, який характерний певним підходом до дослід%

ження різних об’єктів. Формалізація – метод вивчення най!

різноманітніших об’єктів шляхом відображення їх змісту і

структури в знаковій формі, за допомогою найрізноманітніших

«штучних мов» (математичної мови, математичної логіки,

хімії, радіотехніки тощо).