Подольська Є. А. Філософія
Подождите немного. Документ загружается.
651
Розділ десятий. Загальні сфери життєдіяльності суспільства...
психологічних, до яких входить спосіб діяльності, взаємос!
пілкування.
Ці засади органічно взаємопов’язані, взаємозумовлені, абсо%
лютизація якоїсь з них призводить до викривленого розумін%
ня нації.
Усі критеріальні ознаки нації – територіальні, етнічні, еко%
номічні, загальнокультурні та психологічні – відбиваються у
специфіці національних стосунків. Специфіка національних
відносин зумовлена такими чинниками:
національні відносини вплетені в систему матеріальних та
ідеологічних відносин і водночас виступають як віднос%
но самостійні;
центр уваги зміщується в галузь надбудови (мова,
свідомість, культура, психологія);
важливу роль відіграє національний характер;
неадекватно оцінюється позитивне і негативне у своєї
нації та в інших;
історично зумовлені дружні стосунки або агресивність
між різними народами.
Складність та суперечливість національних відносин потре%
бують делікатності, такту, зваженості та терпимості. Найефек%
тивніший шлях розуміння національного – через культуру.
Суспільні відносини складаються в процесі багатогранної
життєдіяльності людей як її суб’єктів. Ці відносини охоплюють
усі сфери суспільного життя та діяльності – економічну, соц%
іально%політичну, духовну, культурно%побутову.
Суб’єктами суспільних відносин є індивіди та соціальні
спільноти. Суспільні відносини є відносинами індивідів як особи!
стостей, індивідуальностей і одночасно як представників класо!
вих, національних, етнічних, політичних, релігійних соціальних
груп, до яких індивіди належать внаслідок історичного розмежу!
вання і об’єднання інтересів, потреб, діяльності та праці.
У соціальній філософії здійснювалась як індивідуалізація
суспільних відносин, так і їх соціалізація. Так, спираючись на
праці М. Вебера, Е. Дюркгейма, В. Паретто, представник струк%
турно%функціонального напрямку у соціології Т. Парсонс
Є. А. Подольська «Філософія»
652
спробував представити суспільство як систему соціальної взає!
модії індивідів. Певна індивідуалізація суспільних відносин
спостерігається також у теоретиків філософії життя та екзис%
тенціалістів. Марксизм же, навпаки, подавав суспільні відно%
сини виключно як відносини між соціальними спільнотами,
надаючи перевагу суспільному.
Долаючи зазначені абсолютизації, сучасна соціальна філосо%
фія наголошує на індивідуально!соціальному характері й природі
суспільних відносин.
Серед різноманітних суспільних відносин соціальна філосо%
фія виділяє насамперед відносини з приводу власності (відно%
сини власності); влади (владні відносини); соціальних і культур!
них цінностей, морально!правових норм тощо.
Відповідно до умов розподілу праці, форм власності й типів
влади суспільні відносини можуть розглядатися в контексті
альтернативи: антагоністичні (конфлікт між соціальними гру%
пами, їх протистояння) – неантагоністичні (гармонійне по%
єднання соціальних інтересів, соціальна злагода).
Соціальна філософія знає багато спроб теоретичної систе%
матизації суспільних відносин. Якщо марксизм поділяв їх на
первинні і вторинні, матеріальні та ідеологічні, то М. Вебер вза%
галі не визнавав такої альтернативи. Т. Парсонс усі суспільні
відносини структурував як міжособистісні.
У сучасній систематизації суспільних відносин за провідний
критерій беруться різноманітні сфери суспільного життя:
матеріальна (виробничі, технологічні відносини, обмін,
розподіл);
соціально!політична (класові, національні, етнічні, соціаль%
но%групові відносини);
духовна (наукові, моральні, релігійні, художньо%естетичні
відносини);
культурно!побутова (родинно%сімейні, приятельські, под%
ружні, побутові тощо).
Усі вони взаємопов’язані, і в різних життєвих ситуаціях
визначальну роль відіграють різні групи суспільних відносин.
Спроба ж наголосити на визначальності певних відносин –
653
Розділ десятий. Загальні сфери життєдіяльності суспільства...
економічних (К. Маркс), духовних (Г. Гегель, М. Вебер), ре%
лігійних (Е. Дюркгейм, Е. Кассірер), сексуальних (3. Фрейд)
об’єктивно створювала теоретично%абсолютизовану систему
соціуму. Необхідно піднятися над крайнощами абсолюти%
зацій, підійти до суспільного життя як взаємовідносин лю%
дей з точки зору реалій життя в історичному просторі й часі.
Факт наявності класів Платон та Арістотель пов’язували з
майновим розшаруванням людей. Англійські економісти
кінця XVIII – початку XIX ст. підійшли до пізнання еконо%
мічної анатомії класів. Французькі історики та соціалісти%
утопісти наблизились до розуміння специфіки історичного
процесу як боротьби класів. Марксистська філософія розк%
рила взаємозв’язки і зумовленості існування класів певни%
ми історичними фазами розвитку виробництва, визнала межі
розвитку класової боротьби до встановлення диктатури про%
летаріату як засобу знищення класів взагалі. «Класами нази%
ваються, – писав В.Ленін у «Великому почині», – великі
групи людей, які розрізняються за їх місцем в історично виз%
наченій системі суспільного виробництва, за їх відношенням
(здебільшого закріпленим і оформленим у законах) до засобів
виробництва, за їх роллю в суспільній організації праці, а
значить, за способами одержання і розмірами тієї частини
суспільного багатства, яка є в їх розпорядженні» [38].
Класи виникають у процесі розкладу первіснообщинного
ладу внаслідок суспільного поділу праці й появи приватної
власності на основні засоби виробництва. Проте в сучасній
соціальній філософії є й інші точки зору. Так, представники
соціал%дарвіністського напряму (О. Аммон, Дж. Хакслі, С. Дар%
лінгтон) пояснюють існування класів боротьбою за виживання
людей, Р. Сентерс виводить класове розшарування з відмінно%
стей в ідеях, психології, рівня морального та інтелектуального
розвитку людей, Е.Рос підкреслює рівнозначність класів з інши%
ми соціальними групами. М.Вебер виділяє порівняно са%
мостійні групи людей за їх інтересами у сфері виробництва,
політики, суспільного життя. Звичайно, щоб досягти багатобіч%
ного визначення класів, потрібно враховувати всі ці характери%
Є. А. Подольська «Філософія»
654
стики та критерії, безпідставно не абсолютизуючи деякі момен%
ти методології класового аналізу.
Поряд з поняттям класів у сучасній філософії вживається
термін «страта». Теорії соціальної стратифікації та соціальної
мобільності виникли на противагу однозначності класового
аналізу марксизму. Один з родоначальників цих теорій російсь%
ко%американський філософ П. Сорокін обгрунтував потребу
ширшого, ніж класовий аналіз, підходу до соціальної структу%
ри та її динаміки. Пізніше С. Ліпсет, Т. Боттомор, Р. Дарендорф
стверджували, що суспільство поділяється на верстви%страти,
різницю між якими слід шукати в розмірах прибутку, стилі й
способі життя, різниці рівнів культури, освіти, житла, одягу.
Суспільство поділяється на вищі, середні й низькі страти, а
процес переміщення людей з однієї страти в іншу описується в
теоріях соціальної мобільності, що висувають ідею про «ліфт»,
«ескалатор», на якому можна піднятися до вищої страти: еко%
номічний ліфт, політичний, армійський, церковний, науковий,
шлюбний. «Ліфт» – це своєрідний шанс піднятися завдяки
досягненням у певній сфері.
Історичне життя – це процес постійного виникнення й
вирішення різноманітних суперечностей, зіткнення інтересів,
суспільних цінностей, відносин. Завершальною ланкою механі!
зму виникнення суперечностей у системі суспільних відносин є
конфлікт, що виступає як форма встановлення або заміни пріо!
ритетів у системі інтересів, потреб, суспільних відносин взагалі.
Своєрідну теорію конфлікту розробили в кінці XIX – на
початку XX ст. з позицій соціал%дарвінізму Г. Спенсер та
М. Вебер, Г. Зіммель, Р. Дарендорф та ін. Умовно можна вирі%
знити три відносно самостійні концепції соціального конфлік%
ту: позитивно!функціонального конфлікту Л. Козера (США);
конфліктної моделі суспільства Р. Дарендорфа (Німеччина); за!
гальна теорія конфлікту К. Боулдінга (США).
Люїс Козер намагався довести, що конфлікт є продуктом
внутрішнього життя суспільства, виявом нормальних стосунків
між людьми. Рольф Дарендорф вважає, що будь%яке суспільство
несе в собі соціальний конфлікт і спирається на насильство
655
Розділ десятий. Загальні сфери життєдіяльності суспільства...
певних його членів над іншими. Суспільству, на думку Дарен%
дорфа, потрібне відмінне від марксистської парадигми бачення
майбутнього: не революційна боротьба, а досягнення цілей
різних соціальних груп шляхом угод, погоджень, толерантності,
еволюційних змін. Каннет Боулдінг обгрунтував дві моделі соц%
іального конфлікту – статичну (сторони конфлікту та стосун%
ки між ними) і динамічну (інтереси як спонукальні сили конф%
лікту). Він пропонує долати і вирішувати конфлікти засобами
маніпуляції реакціями, цінностями, нахилами, не вдаючись до
радикальних змін суспільного устрою.
Звичайно, кожен конфлікт має специфічні причини й корені і
в той же час дещо спільне, повторюване на кожному новому витку
історії. Італійський соціальний філософ Н. Макіавеллі основу соц%
іального конфлікту вбачав у матеріальному, майновому, економіч%
ному інтересі людини. Англійський економіст А. Сміт вказує на
економічне суперництво класів як основне джерело соціального
конфлікту. К. Маркс теж обгрунтував теорію соціального конфлік%
ту (війн, революцій, класової боротьби, суспільних рухів) як детер%
мінованого економічними чинниками. У той же час у середні віки
джерелом хрестових походів та релігійних війн була розбіжність
пріоритетів віри, а не матеріальний чи соціальний інтерес.
Історія свідчить, що в основі конфлікту може бути терито%
рія, майнові претензії, духовно%релігійні пріоритети, соціально%
політичні прагнення, етнічні відмінності народів та інші чинни%
ки. Головну причину зіткнення культур Е. Тайлор вбачає в
розбіжностях таких пріоритетів, як знання, традиція, віруван%
ня, правові і моральні норми, мистецтво тощо [35].
Отже, світова культура і наука виявили і обгрунтували ос%
новну причину та джерела соціального конфлікту –
розбіжність соціального та індивідуального інтересів індивідів та
соціальних груп, що охоплює усі сфери людських стосунків і
насамперед економічних, соціально%політичних, духовних, куль%
турно%побутових та особистих.
До умов вирішення конфлікту відноситься насамперед гли%
боке розуміння його суті, причин виникнення, визначення учас%
ників та можливих наслідків.
Є. А. Подольська «Філософія»
656
Аналіз суспільних відносин як конфліктних дозволяє дійти
висновку про їх процесуальний характер. Суспільні відносини –
це динаміка соціуму, його рух, процес постійної зміни одного
соціального стану іншим.
–
3
Суспільна свідомість – су!
купність поглядів, уявлень, ідей та
теорій, які відображають суспільне
буття. Виділяють буденну і теоретич%
ну свідомості. В основу цього члену%
вання покладено відношення свідо%
мості до практики, ступінь її узагальнення, глибина зв’язку з
практичними основами життя.
Буденна свідомість вплетена в практику, породжується саме
в ній практичним досвідом і є засобом його забезпечення. Вона
узагальнює емпірично дане, і в цьому її обмеженість.
Буденна свідомість має і свої переваги порівняно з теорією,
бо відбиває світ у його безпосередній данності, індивідуально%
му сприйнятті; відображає суспільно%історичну практику з боку
особливостей її конкретного переломлення в долі кожного інди%
віда. Буденна свідомість не збігається з індивідуальною, їі при%
значенням є обслуговування постійних життєвих потреб, жит%
тєвих ситуацій, вироблення практичних рецептів для
здійснення в конкретних умовах.
Теоретичний рівень суспільної свідомості є найвищий
рівень узагальнення дійсності й найрозвинутіша форма
організації знання. До теоретичного рівня свідомості нале%
жить особлива форма наукового знання – теорія. Теоретич%
на суспільна свідомість узагальнює практику в широких істо%
ричних масштабах, виступає ідеальною програмою її
розвитку, вона пов’язана з існуванням категорій.
У свідомості виділяють два рівні – ідеологію і суспільну пси!
хологію.
Матеріальні економічні відносини, соціальні умови
існування людей, їх повсякденна діяльність і нагромаджува%
ний досвід відображаються в людській психіці у. вигляді
657
Розділ десятий. Загальні сфери життєдіяльності суспільства...
почуттів, настроїв, думок, спонукань, звичок, їх називають
суспільною психологією. Суспільна психологія виникає безпо%
середньо під впливом певних умов соціального буття людей,
їх діяльності. Вона не виступає у вигляді узагальненої сис%
теми поглядів, а виявляється в емоціях, почуттях, настроях.
Ідеї й погляди людей на рівні суспільної психології не мають
теоретичного виявлення, вони мають емпіричний характер,
інтелектуальні моменти переплітаються з емоційними. Сус%
пільна психологія є частиною буденної свідомості. На фор%
мування суспільної свідомості впливають психічні риси
нації, своєрідність побуту і звичаї їх окремих верств.
Якщо суспільна психологія створюється безпосередньо
в процесі повсякденної життєдіяльності людей, їхнього взає%
много спілкування, то ідеологія виступає як більш!менш
струнка система поглядів, положень, ідей (політичних, філо!
софських, моральних, естетичних, релігійних). Вона грун%
тується на широкому (узагальненому) соціальному досвіді –
історичному і сучасному.
Якщо суспільна психологія створюється сама по собі,
стихійно, в процесі життєдіяльності і взаємодії людей, то
ідеологія переважно виступає як продукт свідомої діяль%
ності, що потребує спеціальних зусиль ідеологів. Отже, іде/
ологія – це система поглядів та ідей, яка прямо чи опосе!
редковано відображає економічні й соціальні особливості
суспільства, виявляє становище, інтереси й думи певного сус!
пільного класу і спрямована на збереження або зміну існую!
чого суспільного устрою.
Загальні умови соціального середовища, в якому живуть ті
чи інші люди, визначають єдність їхніх поглядів, прагнень, яка
грунтується на єдності їхніх інтересів. Проте навіть при
спільності поглядів, світоглядів, думок це загальне виступає в
окремих осіб в індивідуальній своєрідності.
Суспільна свідомість керується соціальними законами, її істо%
рія йде за історією суспільного буття, і те, які саме відбувати%
Є. А. Подольська «Філософія»
658
муться зміни – еволюційні чи революційні, оцінка свідомості
визначається в кінцевому підсумку відповідно до змін у сусп%
ільному бутті.
Індивідуальна свідомість народжується і вмирає разом з на%
родженням і смертю людини. Вона відбиває неповторні риси її
життєвого шляху, виховання. Для індивідуальної свідомості
об’єктивне середовище, під впливом якого вона формується,
виступає як результат взаємодії макросередовища – суспільно%
го буття, мікросередовища (умов життя соціальної групи), умов
особистого життя.
Індивідуальна свідомість перебуває під впливом і таких фак%
торів, як рівень розвитку даного індивіда, особистий характер.
У соціальній філософії розрізняють форми суспільної свідо/
мості – типи відображення суспільного буття в людській свідо!
мості. Залежно від сфер суспільного життя розрізняють політи%
ку, мораль, право, мистецтво, релігію, філософію.
Політика – сфера суспільного буття, діяльність класів
і партій, яка визначається їхнім становищем у суспільстві
та їхніми інтересами. Це явище історичне, що виникає з
поділом суспільства на класи. Політичні ідеї, політичні ус%
танови, інститути, політичні відносини є найважливішою
складовою частиною надбудови відповідно до економічно%
го базису.
Залежно від об’єкта політика поділяється на соціальну,
економічну, технічну, демографічну тощо. Відносини між
націями, групами людей певної країни становлять сферу
внутрішньої політики, відносини між державами – зовніш%
ньої політики.
Основу політики становить проблема завоювання, утри%
мання й використання державної влади. Політична ідеоло%
гія являє собою систематизоване теоретичне відбиття по%
глядів певного класу на політичну організацію суспільства,
на форми держави, на відносини між різними класами, соц%
іальними групами, на їхню роль у житті суспільства, на
відносини з іншими державами і націями.
659
Розділ десятий. Загальні сфери життєдіяльності суспільства...
Питання про співвідношення політики та економіки є од%
ним з головних. Політика має самостійність щодо економіки,
оскільки без політичної влади жоден клас не досягне або не
утримає свого економічного панування. Політика є концентро!
ваний вираз, узагальнення і завершення економіки.
Велике значення в розвитку суспільних відносин відіграє
політична культура – рівень і характер політичних поглядів,
знань, переконань громадян, уміння застосовувати їх у процесі
громадсько!політичної діяльності, а також зміст і якість соціаль!
них цінностей, традицій та норм, що регулюють політичні
відносини.
У класовому суспільстві ідеологія характеризується як
революційна або реакційна, прогресивна або консерватив%
на, ліберальна або радикальна, інтернаціональна або націо%
налістична, тобто виявляється ціннісна природа ідеології. У
середині XX ст. сформувалася така соціально%філософська
течія, як деідеологізація, що виправдовувала об’єктивізм і
безпартійність у науці, її підґрунтям була «соціологія знан%
ня» Манхейма, який протиставляв науку як об’єктивне і
вірогідне знання про факти ідеології, яку тлумачив як сва%
вільне судження про соціальні і моральні цінності, що ви%
являють суб’єктивні інтереси. У 50–60%ті роки Арон, Белл,
Поппер надали деідеологізації характеру соціологічної кон%
цепції, спрямованої проти марксизму. Вони доводили, що
на зміну ідеологічним догмам XIX ст. прийшла наука, роз%
вивали теорії «індустріального суспільства», конвергенції
двох систем, мирного співіснування і в сфері ідеології.
У 70%ті роки концепцію деідеологізації змінила реідеоло!
гізація, яка зберегла основну тезу деідеологізації – протис%
тавлення науки та ідеології, але доповнила її ідеєю, що
суспільні науки не здатні виконувати функції ідеології, бо
цінності не можна обгрунтувати раціонально. Німецькі іде%
ологи Лемберг, Менерт, американські Вінер, Фойєр доводи%
ли, що зневага до питань ідеології створює «ідеологічний
вакуум», який заповнюється ворожою ідеологією. Вони вка%
Є. А. Подольська «Філософія»
660
зують на необхідність розробити «нову ідеологію», запере%
чують критерій істинності в ідеології і визнають лише ефек%
тивність проголошених лозунгів.
Представники реідеологізації звертаються до релігій%
ності, міфології, орієнтуються переважно на буденну
свідомість, національні забобони, для них характерна мані%
пуляція свідомістю за допомогою засобів масової інфор%
мації, соціальної психології. Вони висувають ідею ірраціо%
нальності будь%якої ідеології (Роззак), ототожнюють
ідеологію з «інтелектуальною технологією» (Хабермас).
З політикою тісно пов’язане право – сукупність встанов!
лених та санкціонованих державою загальних обов’язкових пра!
вил (норм) поведінки, дотримання яких забезпечується її цілесп!
рямованою діяльністю. Право завжди виявляє державну волю
класу або класів, які тримають у руках державну владу.
Отже, правова ідеологія є систематизованим теоретичним
вираженням правосвідомості класу, тобто його поглядів на при!
роду й призначення правових відносин, норм і установ на пи!
тання законодавства, суду, прокуратури тощо, її мета – за!
хист або утвердження правового порядку, що відповідає
інтересам цього класу.
Право виникає лише на певному ступені розвитку, коли
розклад первіснообщинного ладу призводить до розшару%
вання суспільства на антагоністичні класи, до виникнення
приватної власності і прагнення економічно пануючої мен%
шості увічнити і зміцнити своє панування. Право виникає
з появою держави, від її імені загальнообов’язковими про%
голошуються норми та звичаї, які відповідають його класо%
вим інтересам. Держава забезпечує і реалізує правові нор%
ми, застосовує для цього в разі необхідності державне
примушення.
Мораль – система поглядів і уявлень, норм і оцінок, що
регулюють моральну поведінку людей. Вона виконує пізнаваль%
ну, оцінювальну, виховну функції. Складовими частинами мо%