Підпала Т.В. Скотарство і технологія виробницва молока та яловичини

Подождите немного. Документ загружается.

Підпала Т.В.

Калій, натрій, хлор, магній – відіграють важливу роль

у регулюванні осмотичного тиску в організмі тварини.

Сірка – входить до складу білків, вітамінів, гормонів.

Такі мінеральні речовини як залізо, мідь, кобальт, йод,

марганець, цинк, молібден та інші необхідні для нормаль-

ного фізіологічного стану.

Вітаміни – важливі для підтримання нормальної діяль-

ності організму, росту тварин, забезпечення високої про-

дуктивності та відтворювальної функції. Для великої рога-

тої худоби нормують: каротин, вітаміни А (ретинол), Д

(кальцеферол), Е (токоферол).

Каротин – впливає на А вітамінну активність масла,

впливає на збереження в організмі таких мінеральних еле-

ментів, як кальцій, фосфор, залізо. Вітамін Д – бере

участь в обміні Са і Р.

Таким чином, лише за умови повноцінної годівлі, тобто

забезпечення тварин усіма необхідними поживними речо-

винами, буде проявлятися їх висока продуктивність.

Для годівлі великої рогатої худоби використовують такі

корми:

•грубі корми (сіно, солома, полова)

•соковиті (силос, сінаж, коренебульбоплоди)

•зелені (трава злакових і бобових)

•добавки тваринного, природного походження.

Біологічна цінність їх різна. Сіно є джерелом органіч-

них, мінеральних і активних речовин, сприяє нормалізації

травлення у жуйних тварин, надає потрібного об’єму. Го-

дівля тварин сіном зумовлює підвищення їх продуктив-

ності. Солома – це побічна продукція після збирання сіль-

ськогосподарських культур і є джерелом клітковини. Її слід

згодовувати подрібненою і в суміші з силосом. Кращою за

якістю і складом є солома ярових культур.

Силос – поживний, дешевий, молокогінний соковитий

корм. Поліпшує апетит і використання поживних речовин

інших кормів. Джерело органічних, мінеральних речовин

та вітамінів. Проте згодовування великої кількості силосу

Розділ 2

погіршує якість молока та придатність його до виготовлен-

ня твердих сирів.

Кормовий буряк, картопля, морква – охоче поїдають-

ся тваринами і є джерелом великої кількості води, жиру,

сирої клітковини, кальцію, фосфору.

Концентровані корми – зернові (злакові та бобові) є

джерелом вуглеводів, білків (протеїну). Вони необхідні для

забезпечення тварин багатьма поживними речовинами.

2.4. Будова і функція системи органів травлення

великої рогатої худоби

Головною особливістю жуйних тварин є їх спроможність

ефективно засвоювати поживні речовини грубих та сокови-

тих кормів. Ця біологічна особливість великої рогатої худо-

би зумовлена значним розміром шлунково – кишкового

тракту та його специфічною будовою (багатокамерність),

типом травлення (жуйність) і активним обміном речовин.

Сутність процесу травлення полягає в тому, що по-

живні речовини, що поступили з кормом в організм, пере-

творюються в розчинні й всмоктуються через стінки тра-

вного тракту в кров та лімфу. Але щоб вони засвоїлися,

потрібно пройти попередню переробку. Цей процес здійс-

нюється в органах системи травлення або травному тракті,

який складається із трьох відділів: переднього, середнього

і заднього.

До переднього відділу відносять ротову порожнину, гло-

тку і стравохід. Їх функцією є споживання корму, його

подрібнювання, пережовування і формування за допомо-

гою слини кормового клубка, що проковтується і через

стравохід потрапляє в передшлунок.

До складу середнього відділу входять багатокамерний

шлунок (рубець, сітка, книжка і сичуг); тонкий відділ ки-

шечника, печінка і підшлункова залоза.

Корм, який тварина проковтнула, потрапляє в перед-

шлунок, де відбуваються такі процеси: у рубці під дією

Підпала Т.В.

ферментів мікроорганізмів руйнуються оболонки рослин-

них клітин, корм підготовлюється до подальшої обробки

ферментами сичуга.

Під час бродіння в рубці утворюються гази, а при по-

рушені правил годівлі тварин (згодовування вологих бобо-

вих трав) їх накопичується дуже багато і може виникнути

небезпечне захворювання – здуття рубця (тимпанія).

Основна функція рубця – перетравлення клітковини

корму внаслідок целюлозолітичної активності популяцій

мікроорганізмів: ссавці не виділяють у складі шлункових

соків фермент целюлози. Це дає змогу великій рогатій ху-

добі та й усім жуйним існувати і давати продукцію, спо-

живаючи тільки грубі волокнисті корми. Значна частка

потреби жуйних у білку забезпечується за рахунок мікро-

організмів – мікрофлора рубця спроможна використову-

вати прості азотисті речовини (аміак) для синтезу білків

свого тіла. Розчинні продукти життєдіяльності мікроорга-

нізмів легко всмоктуються в кров через стінку рубця і тому

не нагромаджуються і не пригнічують дію ферментів мік-

рофлори рубця.

У передшлунках перетравлюється до 80% вуглеводів, а

також протеїни і небілкові азотні речовини. Частина про-

дуктів розщеплення всмоктується в кров. Недостатньо пе-

режований корм, що заповнює рубець і сітку, періодично

відригується в ротову порожнину, де він удруге, але більш

старанно пережовується, змішується із слиною і знову

проковтується. Цей процес має назву, ”жуйка”, він відбу-

вається декілька разів на добу і поліпшує травлення в

рубці. Найбільш інтенсивно жуйка проходить вранці та

увечері, а тривалість її залежить від кількості з’їденого

корму.

Напіврідка маса переходить із сітки до книжки, де від-

буваються часті й сильні скорочення, що ущільнює і роз-

тирає перетравну масу. При цьому 60-70% води всмокту-

ється. Значно щільніша маса пересувається в сичуг.

Бактерії та інфузорії, що потрапили сюди, перетравлюють-

Розділ 2

ся і дають організму велику кількість повноцінного білка.

В сичузі відбувається дійсно шлункове травлення, що по-

яснюється наявністю залоз внутрішньої секреції. Але біл-

кові речовини хімусу перетравлюються в невеликій кіль-

кості (є пепсин).

Із сичуга перетравлений корм окремими порціями над-

ходить до тонкого відділу кишечника. В цьому відділі трав-

ного тракту на корм діють секрети підшлункової залози,

кишкового соку і жовчі. Відбувається розщеплення білків,

жирів та вуглеводів, які в розчинному стані всмоктуються

в кров і лімфу.

Задній відділ – це товстий відділ кишечника, в якому

проходять обробку неперетравлені залишки корму і фор-

муються калові маси. Також відбувається подальше всмо-

ктування поживних речовин і води, внаслідок чого маса

стає щільнішою. Далі розпочинається бродіння вуглеводів,

гниття білкових речовин корму з виділенням газів. У пря-

мій кишці із невсмоктаних і неперетравлених частин кор-

му, бактерій, слизу формуються калові маси, що виходять

із кишечника в міру їх накопичення. Тривалість перебу-

вання корму в травному тракті великої рогатої худоби –

до 14 днів.

2.5. Особливості живлення великої рогатої худоби

Характерною особливістю великої рогатої худоби є те,

що у новонароджених телят травлення в передшлунках не

відбувається. Це пояснюється тим, що рубець у них не

функціонує і молозиво надходить із стравоходу прямо до

книжки, минаючи його. Це відбувається за допомогою стра-

вохідного жолоба, який бере початок від входу до шлунка

і закінчується отвором із сітки у книжці. Акт ссання – це

основний стимул для рефлекторного замикання стравохід-

ного жолоба і надходження молочних кормів безпосеред-

ньо до книжки та сичуга. Жуйка у телят відсутня. Вона

з’являється після введення до їх раціону грубих кормів.

Підпала Т.В.

Уже після річного віку рубець, сітка, книжка та сичуг

майже сягають своїх остаточних розмірів. Травлення здій-

снюється за типом жуйних тварин. З розвитком рубця в

ньому з’являються популяції бактерій, дріжджоподібних

організмів та інфузорій.

Усі жуйні тварини мають специфічний обмін вуглево-

дів. Раціони, багаті на крохмаль, сприяють утворенню про-

піонової кислоти, а згодовування об’ємних кормів стиму-

лює утворення оцтової кислоти, яка є попередником у

процесі синтезу молочного жиру.

Крім того, жуйні відзначаються і особливостями азоти-

стого живлення. Так, у рубці відбувається заміна або до-

повнення складу амінокислот, які є у білку з’їденого кор-

му, а також заміна кількості азотних сполук, добутих

худобою. Мікрофлора рубця здатна використовувати не-

білковий азот і перетворювати його у білок свого тіла,

який утилізується організмом жуйних. Джерелом небілко-

вого азоту є сечовина, яка під впливом фермента уреаза

мікрофлори рубця руйнується до аміаку.

До відмінностей обміну азоту в жуйних відносять над-

ходження амінокислот у тонкий відділ кишечника – це

сирий протеїн кормового походження, мікробіальний про-

теїн, синтезований у рубці та ендогенний азот кишково-

шлункового тракту.

Отже, особливості живлення великої рогатої худоби

тісно пов’язані з будовою їх шлунка, і вона здатна вироб-

ляти велику кількість продукції виключно при споживанні

високоякісних об’ємистих кормів.

2.6. Екстер’єр і методи його оцінки

Учення про зовнішній вигляд, форми тварини в цілому

і особливості окремих її частин (статей) тіла, в зоотехнії

має назву екстер’єру. Воно ґрунтується на наявності зв’я-

зку між зовнішніми формами тварин та їх господарською

і племінною цінністю. Найбільш чітко виражену взаємну

Розділ 2

зумовленість екстер’єру і продуктивності можна спостері-

гати у вузькоспеціалізованої молочної чи м’ясної худоби.

Спеціаліст повинен уміти за зовнішнім виглядом (екс-

тер’єром) тварини швидко оцінювати її якість, мати чітку

уяву про всі процеси, що відбуваються в організмі.

Оцінюючи екстер’єр тварин, ми робимо висновок про

міцність будови тіла і відповідність її умовам, в яких вона

існує і продукує ту продуктивність, заради якої її розводять.

Оцінка і відбір молочної та м’ясної худоби за екстер’є-

ром і конституцією – це захід, що тісно пов’язаний із за-

гальним напрямом селекційно-племінної роботи з удоско-

налення стада в конкретних умовах господарств. Детальну

оцінку екстер’єру проводять при бонітуванні (комплексній

оцінці) тварин. Є декілька її методів.

Окомірна (пунктирна) оцінка з описанням статей

тварини. Для цього слід добре знати назву й топографію

статей, а також взаємозв’язок екстер’єру з конституцією і

напрямом продуктивності великої рогатої худоби. Дає мо-

жливість відносно швидко і всебічно проаналізувати особ-

ливості зовнішнього вигляду. Форму і розвиток статей оці-

нюють за гармонійністю будови тіла і загальною міцністю

всього організму, враховуючи при цьому розвиток кістяка

і м’язів, а також пропорційність розвитку окремих його

частин. При оцінці екстер’єру слід враховувати природні

особливості, а також статеві відмінності тварин.

У великої рогатої худоби чітко виражені вікові зміни

екстер’єру. Це пояснюється насамперед тим, що в ембріо-

нальний і постембріональний періоди вони ростуть із різ-

ною швидкістю. Крім того, різні органи і тканини в цей

час мають різну енергію росту, внаслідок чого з віком різ-

ко змінюється їх будова тіла. Значною мірою на будову

тіла впливають ріст і розвиток скелета.

Оглядають і оцінюють тварин на горизонтальному, доб-

ре утрамбованому майданчику розміром 30-50 м. кв. або на

спеціально зробленій дерев’яній платформі. Тварина має

стояти вільно й спокійно, опиратися на всі кінцівки і три-

Підпала Т.В.

мати голову прямо. Огляд слід проводити з усіх боків. Під

час огляду тварини спереду і ззаду передні кінцівки мають

закривати задні й навпаки, при бокових оглядах – кінців-

ки одного боку тулуба повинні закривати кінцівки другого.

До початку оцінки екстер’єру встановлюють інвентар-

ний номер тварини, її кличку, вік, стать, породу, а для ко-

рів ще й дату останнього запліднення та отелення. Вгодо-

ваність тварин впливає на чіткість прояву недоліків. При

хорошій вгодованості частина недоліків стає непомітною,

а при поганій – дуже чітко проявляється.

Оцінка екстер’єру з використанням промірів. Цей

метод дає більш об’єктивну характеристику розвитку окре-

мих статей тіла тварини. Для взяття промірів використо-

вують спеціальні інструменти: мірні палицю, стрічку і ци-

ркуль. Уяву про розвиток окремих статей екстер’єру

роблять за результатами промірів. Їх кількість може бути

від 5 до 52. Вимірювати тварин слід вранці до годівлі або

через 3-3,5 год. після неї. Тварина повинна стояти на рів-

ному майданчику і бути спокійною, не збудженою. Щоб

забезпечити порівнювання промірів, одноіменні у різних

тварин слід брати однаково і між одними і тими ж точка-

ми, а для цього їх можна заздалегідь позначити білою фа-

рбою на темних тваринах і чорною – на світлих. Проміри

тіла тварин як спосіб оцінки екстер’єру дають уяву лише

про розміри окремих статей, але не характеризують їх

якість. Тому, щоб робити висновки про будову тіла худо-

би різних напрямів продуктивності, характеристики їх тіль-

ки за абсолютною величиною промірів недостатньо.

Індексний метод оцінки екстер’єру. Дає можли-

вість точно оцінити будову тіла тварин різного напряму

продуктивності, статі та віку. З метою визначення пропор-

ційності будови, розвитку різних його частин, типу, розра-

ховують індекси будови тіла, які є вираженим у відсотках

співвідношенням взаємозв’язку промірів. Індекси характе-

ризують пропорційність будови тіла, напрям продуктив-

ності й породні особливості тварин.

Розділ 2

Графічний метод. Він ґрунтується на побудові ексте-

р’єрного профілю, дає графічне зображення ступеня різниці

за промірами чи індексами даної тварини (групи) від стан-

дарту. Будуючи графік екстер’єрного профілю, величину

промірів (індексів) стандарту беруть за 100% і показують у

вигляді прямої лінії. За допомогою екстер’єрного профілю

визначають не властивості, що характеризують дану тва-

рину (групу), а характер відмінностей від норми, стандарту.

Фотографування великої рогатої худоби. Кращих

тварин фотографують, потім формують альбоми, склада-

ють довідники, каталоги. Цю роботу виконують досвідчені

спеціалісти. Важливо, щоб були додержані всі вимоги при

фотографуванні: час, сезон року, фон, місце, стан твари-

ни, тощо.

2.7. Статі тіла великої рогатої худоби

Екстер’єр худоби різних напрямів продуктивності має

свої особливості. Вираженість тих чи інших статей у тва-

рин залежить від їх продуктивності.

Порівняльна характеристика статей екстер’єру великої

рогатої худоби.

Голова у корів легша і дещо довша, ніж у бугаїв. У

тварин молочних порід вона порівняно легша, ніж у порід

комбінованої продуктивності. У м’ясної худоби голова не-

велика, широка й трохи вкорочена в лицьовій частині че-

репа. Надмірно вузьку і довгу голову спостерігають у пе-

рерозвинених тварин ніжної конституції.

Шия у бугаїв порівняно коротка, з дуже розвиненими

м’язами. У молочної худоби вона довша, ніж у тварин по-

рід подвійної продуктивності, особливо м’ясних. Довга і

вузька шия з вирізом у верхній частині, що свідчить про

перерозвиненість тварин – небажана. Складки знизу шиї

спостерігаються у комбінованих порід.

Холка може бути високою і низькою, короткою і дов-

гою, вузькою і широкою. Бажано, щоб у тварин молочних

Підпала Т.В.

порід та порід подвійної продуктивності вона була широ-

кою, довгою й рівною. У м’ясної худоби холка низька і

широка, іноді роздвоєна. Висока і гостра холка – це по-

казник слабкого розвитку переднього поясу тварин.

Груди характеризуються за довжиною, шириною, гли-

биною і обхватом. У м’ясної худоби вони широкі й глибокі,

як і у тварин подвійної продуктивності. Для молочної ху-

доби характерні порівняно глибокі, але не широкі груди.

Якщо співвідношення промірів глибини грудей до висоти

холки перевищує 50%, вони вважаються глибокими, а при

меншому – вони неглибокі.

Спина у тварин усіх порід має бути відносно широ-

кою і рівною. Вирівняна спина свідчить про міцність опо-

рно – зв’язувального апарату, а провисла (особливо у мо-

лодих тварин) – про слабкість конституції.

Поперек, як і спина, має бути широким і рівним.

Крижі (круп) утворюється крижовою кісткою, кістка-

ми таза та першими хвостовими хребцями. У худоби роз-

різняють крижі: прямі, трохи підняті та звислі; довгі й ко-

роткі; вузькі та широкі; округлі, дахоподібні. Бажано, щоб

у худоби всіх порід вони були довгі, прямі й широкі. Важ-

ливо звертати увагу на ширину тулуба тварини у кульшо-

вих суглобах, адже широкий таз позитивно корелює з ви-

сокою молочною продуктивністю. Крім того, якщо він

широкий, то створюються сприятливі умови для прохо-

дження плода через родові шляхи матері.

Черево – це середня третина тулуба, розвиток якої

пов’язаний із травленням у тварин. Розрізняють черево

добре і погано розвинене; підтягнуте і занадто відвисле,

або ”сінне”, причому підтягнуте і відвисле – небажане.

Середня третина у м’ясної худоби коротша, ніж у тварин

подвійної продуктивності й особливо молочної.

Кінцівки мають бути правильно і широко поставлені.

Вузька і слонова постава, а також шаблистість небажані

для будь-якої тварини. А бугаїв із слоновою поставою кін-

цівок, не можна використовувати в племінних цілях, це

Розділ 2

може успадковуватись їх нащадками. Слабкість кінцівок

свідчить про те, що скелет тварини недорозвинений.

Статеві органи мають бути добре розвинені, що є

показником нормальної відтворної функції та функції ен-

докринної системи.

Вим’я оцінюють за його об’ємом, співвідношенням че-

твертей, розвитком дійок, прикріпленням до тулуба. Фор-

ма і будова вим’я значною мірою визначають технологічні

особливості використання молочних корів.

2.8. Масті великої рогатої худоби

Оцінюючи велику рогату худобу за екстер’єром, звер-

тають увагу і на масть. Особливо, коли тварина належить

до порід заводських, тобто до тих з якими довгий час ве-

дуть селекційно-племінну роботу.

Масть здебільшого є типовою і стійко передається,

тому має суттєве значення при оцінці тварин та належ-

ності їх до тієї чи іншої породи.

За характером забарвлення волосяного покриву масті

великої рогатої худоби діляться на прості та складні. До

простих відносяться: руда, червона, чорна, біла і бура, а

до складних – ряба, строката та чала (табл.3).

Забарвлення носо-губного дзеркала і слизових оболо-

нок ротової порожнини досить часто є породною ознакою,

тому слід пам’ятати, що у чистопородної худоби вони бу-

вають однорідного тілесного або стального кольорів. У по-

місей їх забарвлення неоднорідне.

При розпізнаванні тварин досить часто користуються

відмітинами, що є на лобі у вигляді лисини (голландська

худоба), зірки, ”окулярів” навколо очей, білих кінцівок, а

також плям на тулубі.

2.9. Типи конституції та їх характеристика

У зооінженерії є декілька класифікацій типів консти-

туції. Вперше класифікацію запропонував швейцарський