Підпала Т.В. Скотарство і технологія виробницва молока та яловичини

Подождите немного. Документ загружается.

Підпала Т.В.

процесів у м’ясної худоби, що дозволяє їй відкладати по-

живні речовини в організмі.

Різні внутрішньопородні та міжпородні типи великої

рогатої худоби (молочні чи м’ясні) мають різний ступінь

споживання і використання поживних речовин. Фактично

це результат мікроеволюції тварин. На такому рівні відбу-

вається вдосконалення пристосувальних механізмів орга-

нізму до умов зовнішнього середовища.

У сучасній науці й практиці зросло значення концеп-

туальних вимог до різних проблем селекції й технології

виробництва продуктів тваринництва. Визначаючи техно-

логію виробництва в тваринництві, й в скотарстві зокре-

ма, беруть до уваги і систему перетворень кормових засо-

бів за допомогою тварин в кінцевий продукт і сировину,

тобто корми і тварини в даному процесі є основними фак-

торами, що суттєво відрізняються від технології виробниц-

тва промислових товарів, машин, обладнання.

Технологія виробництва – це перетворення корму за

допомогою худоби певного типу у високоякісні продукти

харчування і сировину для легкої промисловості. Тварини

повинні виробляти велику кількість продуктів високої

якості, що зумовлено їх особливостями. Біологічні особли-

вості великої рогатої худоби проявляються в конкретних

умовах годівлі, утримання та експлуатації тварин, крім того

залежать від породних якостей і методів селекції.

Утримання та експлуатація худоби неможливі без за-

стосування техніки і технології виробництва. Технологія пе-

редбачає вибір оптимального варіанту виробництва (про-

порційність, погодженість, ритмічність або рівномірність,

потоковість, безперервність), визначає засоби виробницт-

ва (рівень механізації та автоматизації виробничих проце-

сів згідно технологічним лініям), встановлює оптимальні

процеси фізіолого-біологічного циклу і режиму використан-

ня тварин.

Виробництво продукції скотарства за умов інтенсивно-

го ведення галузі вимагає знань особливостей різних тех-

Передмова

нологій з урахуванням форм власності та завдань госпо-

дарств. Засвоєння цих питань пов'язано з вивченням біо-

логічних, конституційних і продуктивних властивостей ве-

ликої рогатої худоби, породного складу худоби та його

поліпшення, прискорення селекційного процесу з викори-

станням АІС, вимог до якості продукції, використання пле-

мінних ресурсів і енергозберігаючих технологій, які перед-

бачають конкретну організаційну форму виробництва

молока та яловичина без порушень екології.

Курс "Скотарство і технологія виробництва молока та

яловичини" є основою для поглибленого освоєння всебіч-

них знань з біології худоби, породного складу, ведення

племінної роботи, годівлі та утримання, особливостей інте-

нсивних технологій виробництва молока та яловичини за

умов різних форм власності. Це дозволить обґрунтовано

поєднувати основні вимоги до тварин і кормів згідно нові-

тніх технологій в процесі організації високорентабельного

виробництва продуктів скотарства.

Навчальний посібник підготовлено відповідно до типо-

вої програми "Скотарство і технологія виробництва моло-

ка та яловичини", затвердженої Департаментом кадрової

політики аграрної освіти та науки Міністерства аграрної

політики України у 2000 році.

Підпала Т.В.

Розділ

Скотарство як наука і галузь

сільськогосподарського виробництва

1.1. Народногосподарське значення галузі

Молочне і м’ясне скотарство серед галузей тваринниц-

тва посідає провідне місце. Це пояснюється високою пи-

томою вагою молока та яловичини у структурі тваринни-

цької продукції. Велика рогата худоба характеризується

різнобічною продуктивністю. У структурі продукції галузі

скотарства 99% є молоко та майже 50% – м’ясо.

Після забою великої рогатої худоби одержують цінну

шкірну сировину, використовують кров, шлунковий тракт,

жирові відкладення на внутрішніх органах, ендокринні за-

лози, з яких виготовляють цінні лікарські препарати.

Вміст шлунково-кишкового тракту перетворюють у ві-

тамінну продукцію для птахівництва і свинарства, а сам

цей тракт стає сировиною для ковбасної промисловості

(виготовляють оболонки для ковбас). Внутрішнє сало є ва-

жливим компонентом парфумів та високоякісного мила, з

кісток після обвалювання туш виробляють м’ясо-кісткове

борошно та іншу продукцію. Отже, при забої худоби ви-

користовується майже вся маса органічної речовини тіла

тварин.

Велика рогата худоба – це ще й робоча тяглова сила.

Від неї одержують також гній – незамінне органічне доб-

риво для підвищення родючості ґрунту. За оцінкою амери-

канських учених, кожна тонна гною, внесеного в грунт,

забезпечує підвищення урожайності у середньому на п’ять

доларів. Коливання в конкретних випадках зумовлюються

родючістю та нормами внесення органічного добрива.

Економіка виробництва молока і м’яса в господарствах

сформовується по-різному. Прибутковою галузь скотарст-

Розділ 1

ва є на фермах, забезпечених кормами, приміщеннями та

технологіями, що й сприяє одержанню високої продуктив-

ності. За сучасних умов переходу України до ринкових від-

носин відбувається і реорганізація тваринництва, зокрема

галузі скотарства.

Молочна продуктивність великої рогатої худоби знач-

но переважає показники інших сільськогосподарських тва-

рин. У ряді господарств України надій на корову стано-

вить 6000-9000 кг молока на рік. Від корів-рекордисток

одержують понад 25000 кг молока за лактацію, а за життя

150000 кг і більше. Світовий рекорд за надоєм – 25247 кг

належить корові голштинської породи Бічер Арлінде Елен,

а вищий добовий 110,9 кг був у корови Убре Бланки. За

раціональної повноцінної годівлі молодняка середньодобові

прирости становлять 1500-2000 грамів.

Молоко є основним видом продуктивності. Воно містить

легкоперетравні найпотрібніші поживні речовини для тва-

рин і людей. Перетравність поживних речовин молока

сягає 98%. З молока виготовляють масло, сир, молочнокислі

та інші продукти, а також казеїн – сировину для промис-

ловості. Яловичина, як цінний харчовий продукт, який оде-

ржують від великої рогатої худоби, у загальному вироб-

ництві м’ясних продуктів становить 45-47%.

Між тваринництвом і рослинництвом у сільському гос-

подарстві існує тісний взаємозв’язок: чим інтенсивніше

землеробство, тим вищою буде продуктивність тваринни-

цтва. І навпаки, чим вища продуктивність тваринництва,

тим інтенсивнішим має бути землеробство.

1.2. Місце скотарства в природі та житті людини

Скотарство, як галузь господарства вперше виникло в

осередках стародавньої культури. Приручення й одомаш-

нення великої рогатої худоби відбувалося в умовах первіс-

нообщинного ладу. Приручена худоба вперше з’явилася в

Азії у районі Північної Індії приблизно 10 тис. років тому.

Підпала Т.В.

Оскільки Європа тісно зв’язана з Азією, то згодом одомаш-

нення худоби з’явилося і на цьому континенті.

Одомашнення диких тварин відіграло надзвичайно ва-

жливу роль у розвитку суспільства, особливо на ранніх

його етапах. Приручення і одомашнення диких тварин до-

зволило перейти від полювання і риболовлі (основного за-

собу добування тваринної їжі) до утримання і розведення

їх у неволі, в домашніх умовах, що сприяло розвитку фізи-

чної та розумової діяльності людини. У подальшому до-

машні тварини використовувалися для полювання, обробі-

тку землі, транспортування вантажів, крім того, і що

найголовніше, вони були надійним джерелом продуктів

харчування. Люди ловили диких тварин, поміщали їх у за-

гони, охороняли від хижаків, вирощу-вали молодняк і роз-

водили найбільш спокійних, які давали цінну продукцію.

Одомашнення тварин – складний і тривалий процес, який

почався 10-8 тисяч років до н. е. в період неоліту, тобто тоді ,

коли людство стало переходити до осілого способу життя. Від-

бувалося воно в різних місцях земної кулі не одночасно.

В епоху палеоліту, що тривав понад 150 тис. років і

закінчився 14-12 тис. років тому, людина тільки винищу-

вала тварин. В епоху мезоліту (перехідна до неоліту епоха

продовжувалася 8 тис. років) і раннього неоліту (тривав 4

тис. років) починається приручення людиною диких тва-

рин. Вже під час неоліту були приручені майже всі основні

види сучасних домашніх тварин. Про це свідчать викопані

кісткові залишки великої рогатої худоби, овець, кіз, сви-

ней, що виявлені в неолітичних відкладеннях Північної

Африки (6-5 тисячоліття до н. е.), Передньої і Середньої

Азії (4-3 тисячоліття до н. е.).

Епохи мезоліту і раннього неоліту в різних географіч-

них зонах наступили не одночасно. Тому в різних районах

приручення диких тварин не збігалося з часом. Вважають,

що велика рогата худоба була приручена спочатку в Азії

(близько 9-8 тис. років тому), потім у Європі (близько 6-5

тис. років тому).

Розділ 1

Із великої кількості видів тварин людина вибрала лише

ті, що були найбільш численними, відрізнялися мінливіс-

тю і добре пристосовувалися до різних умов. У процесі

приручення й одомашнення велика рогата худоба перебу-

вала в умовах зовнішнього середовища (клімат, годівля,

утримання і т. д.), які постійно змінювалися і звичайно,

впливали на її еволюцію.

1.3. Історія, сучасний стан та перспективи розвитку

галузі в Україні

Виникнення і розвиток скотарства тісно пов’язані з

розвитком продуктивних сил та виробничих відносин люд-

ського суспільства, його культури і економіки. На початку

свого існування люди харчувалися переважно плодами

дерев і рослин та різними корінцями, потім почали займа-

тися риболовлею та полюванням. Поранених або зловле-

них під час полювання диких тварин утримували в заго-

нах поблизу житла. Приручених тварин використовували

для виконання різних робіт а також забивали на м’ясо.

Поступово в тваринництві виділилося два напрями –

кочівне і осіле. Використання худоби в якості тяглової

сили сприяло розвитку землеробства, а це в свою чергу

призвело до поліпшення годівлі та утримання тварин.

У слов’янських племен скотарство відігравало важли-

ву роль. Уже в III на початку II тисячоліття до н.е., в епоху

неоліту, а потім бронзи, племена слов’ян, які проживали

на території нинішньої Правобережної України, розводи-

ли в домашніх умовах велику та дрібну рогату худобу, сви-

ней, коней. У середині й другій половині першого тисячо-

ліття вони обробляли землю, для чого використовували

робочу худобу. Приблизно до Х ст. на першому місці по

споживанню була велика рогата худоба, на другому –

свині, на третьому – вівці, про що свідчать археологічні

розкопки та знахідки кісток.

До XVII ст. скотарство розвивалося, головним чином, у

напрямі використання робочої худоби. Відомо, що це була

Підпала Т.В.

сіра українська аборигенна порода. Худобу утримували

стійлово, але роботу щодо поліпшення її якостей не про-

водили.

Товарне молочне господарство в Україні має тривалу

історію. Воно виникло ще в XVII сторіччі, коли у великих

панських господарствах були створені сироварні. Майст-

ри, які там працювали, виготовляли не тільки сири, але і

топлене молоко, сметану та м’які сири.

У XVII ст. посилюється розвиток молочного скотарст-

ва, що пояснюється збільшенням попиту на молоко та мо-

лочні продукти. Ця тенденція зберігається й надалі, тобто

в наступні два століття збільшується чисельність поголів’я,

але продуктивність худоби залишається низькою. Скотар-

ство перебуває в занедбаному стані. В більшості селянсь-

ких господарств воно мало споживчий напівнатуральний

характер. Лише невелика кількість заможних власників

могла створити належні умови годівлі худоби, проводили

деякі елементи племінної роботи, завозили з-за кордону

племінних тварин.

У дореволюційний та довоєнний періоди в Україні розво-

дили кілька порід великої рогатої худоби молочного і комбі-

нованого напрямів продуктивності. Найбільшого поширення

мали сіра українська, червона степова (червона німецька),

симентальська, чорно-ряба і білоголова українська породи.

На той час худобу м’ясних порід у нас не розводили.

Про стан галузі можна робити висновок за кількістю

худоби та її якістю. Щодо чисельності, то поголів’я вели-

кої рогатої худоби збільшувалося, за винятком окремих

історичних періодів (громадянська, Вітчизняна війни). Так,

в 1916 р. в господарствах України нараховувалося всього

7,9 млн. голів, в 1950 р. – 11,1 млн., в 1990 р. – 24,6 млн.,

з них корів – 3,1; 4,8 і 8,4.

Якісне вдосконалення порід худоби тривалий час від-

бувалося методом чистопорідного розведення, а починаю-

чи з 70-х років ХХ ст. для поліпшення вітчизняних порід

застосовували світовий генофонд.

Розділ 1

У кінці 70-х і на початку 80-х років ХХ ст., коли розро-

блялись інтенсивні технології тваринництва, вирішено було

поліпшити місцеві породи худоби шляхом схрещування їх

з англерською, червоною датською, швіцькою, голштин-

ською. Місцева худоба була малопридатна до експлуатації

її на промислових комплексах через низьку продуктивність

і недостатню пристосованість корів до машинного доїння.

У цей час в Україні побудували багато нових великих

молочних комплексів, а також реконструювали частину

існуючих ферм. Вони давали змогу впроваджувати сучас-

ну прогресивну технологію виробництва молока і значно

підвищити продуктивність праці тваринників.

У зв’язку з переведенням скотарства на промислову

основу виникла необхідність розробити принципово новий

підхід до системи вирощування ремонтного молодняка в

спеціалізованих господарствах. При цьому мають бути га-

рантовані міцне здоров’я і технологічність тварин з досить

високою продуктивністю.

У 1990 році на душу населення було вироблено 84 кг

м’яса в забійній вазі і 474 кг молока. Підвищення молочної

продуктивності корів у 1980-1990 роках на 648 кг зумовле-

не імпортом в Україну значної частини високо молочних

голштинів з США, Канади, Західної Європи, поліпшенням

генетичного потенціалу корів існуючих порід та хорошою

кормовою базою.

На початку 90-х років ХХ ст. гіперінфляційні процеси

скорочення дотацій тваринництву, диспаритет цін на про-

мислову та сільськогосподарську продукцію (зокрема на

енергоносії) призвели до того, що виробництво молока ста-

ло збитковим. Почалося стрімке скорочення молочного ста-

да, зниження надоїв через недостатнє забезпечення тва-

рин кормами. Енергоємна і високо- затратна промислова

технологія виробництва продуктів тваринництва стала не-

актуальною. У зв’язку з цим змінилась структура вироб-

ництва молока за окремими секторами (табл.1).

Підпала Т.В.

1990 1994 1997 1999 2002

Суспільний 75,9 61,9 40,3 30,2 30

Приватний 24,1 38,1 59,7 69,8 70

Назва

сектора

Роки

Таблиця 1

Динаміка виробництва молока, %

Збільшується виробництво молока приватним сектором

на 8-16% щорічно. В суспільному секторі теж відбувають-

ся певні структурні зміни: розукрупнення тваринницьких

ферм, деяка стабілізація продуктивності худоби.

Проте чисельність великої рогатої худоби продовжує

зменшуватись і особливо це зумовлено критичним стано-

вищем у рослинництві. Недостатня кормова база та неза-

довільна годівля худоби є основною причиною кризового

стану галузі скотарства. Не зважаючи на це, в Україні

створені нові високопродуктивні спеціалізовані молочні та

м’ясні породи, є ряд господарств, де від корови за рік оде-

ржують 6000-9000 кг молока і мають середньодобові при-

рости молодняка 1000-1500 г.

В Україні створюється галузь м’ясного скотарства, що

дає змогу не тільки збільшити виробництво яловичини, а

й регулювати її безперебійне постачання населенню про-

тягом року. Частка тварин спеціалізованих м’ясних порід і

типів становить лише 0,2% загальної кількості великої ро-

гатої худоби.

Для забезпечення розвитку молочно – м’ясного ско-

тарства слід, насамперед, стабілізувати ситуацію в галузі,

тобто створити міцну кормову базу і забезпечити худобу

повноцінною годівлею. Нині в країні є породи худоби, які

мають високу молочну або м’ясну продуктивність. Необхід-

но визначити кількість кормів на задану продуктивність, що

залежить від об’ємів виробництва молока та яловичини.

Порівнюючи розвиток скотарства в Україні з іншими

державами, можна зазначити, що чисельність великої ро-

гатої худоби та її співродичів, зростає на земній кулі щорі-

Розділ 1

чно на 2%. За умов інтенсивної технології використовуєть-

ся 300 порід великої рогатої худоби, 121 – зебу і 30 –

гібридного походження. Найбільш великим виробником

яловичини є США, молока – США, Франція, Німеччина.

Найвищі надої молока в Ізраїлі, США, Нідерландах (понад

6000-8000 кг). Поряд з цим є ряд країн (Ефіопія, Пакис-

тан, Індія, Колумбія), де річний надій на корову становить

менше 1000 кг.

1.4. Внесок вітчизняних учених у розвиток науки і

практики скотарства

Тваринники завжди прагнули одержати більше якісної

продукції при менших затратах. Цьому сприяли розробки

вчених різних країн, у тому числі й України.

Ще в царській Росії О.Ф. Міддендорф провів роботу з

дослідження стану скотарства і зробив важливі теоретичні

висновки щодо форм недорозвинення селянської худоби

та причин їх утворення.

Над цими питаннями в подальшому працювали такі

російські вчені, як М.П. Червинський і А.О. Малігонов. Їх

дослідження щодо росту тварин визначили можливості та

напрями розвитку тваринництва.

І.І. Іванов розробив метод штучного запліднення сіль-

ськогосподарських тварин. Це дозволило втілювати інди-

відуальні якості високоцінних плідників у групові, тобто

якнайбільше одержати від них потомків, і забезпечило ве-

ликі можливості для інтенсивного їх використання, особ-

ливо в молочному скотарстві.

Е.А. Богданов – займався питаннями походження до-

машніх тварин, типами будови тіла, підбором, схрещуван-

ням, спорідненим спаровуванням, розведенням за лініями.

Його розробки мають велику цінність для теорії та прак-

тики скотарства.

Ю.Ф. Лискун – вивчав місцеві відріддя великої рога-

тої худоби, вплив тренінгу на ріст тварин, дав ”путівку в

життя” червоній степовій породі, провівши експедиційне