Підпала Т.В. Скотарство і технологія виробницва молока та яловичини

Подождите немного. Документ загружается.

Підпала Т.В.

її вивчення, описав якості та властивості. Дослідженням

історії створення, методів розведення і особливостей цієї

породи також займалися Ю.Ф. Бондарєв, Х.І. Класен.

М.Ф. Іванов – розробив методику відтворювального

(заводського) схрещування, яке широко застосовується при

створенні нових порід великої рогатої худоби.

Д.А. Кисловський – висвітлював питання історії зоо-

технії, порід, спорідненого спаровування, що приміняється

в селекції великої рогатої худоби; розведення за лініями,

екстер’єру і типів конституції.

У розвиток скотарства значний внесок зробили сучасні

вчені, які працювали над актуальними питаннями. М.А. Кра-

вченко розробив класифіка-цію методів розведення, відбо-

ру і підбору, теорію лінійного розведення. Л.К. Ернст за-

початкував і впроваджував принципи великомасштабної

селекції, що дало можливість у всіх країнах світу за коро-

ткий період часу поліпшити велику рогату худобу і ство-

рити популяції з високим генетичним потенціалом. Ф.Ф. Ей-

снер працював над теорією племінної роботи в скотарстві,

виведенням ліній з використанням кращого світового ге-

нофонду. Ю.Д. Рубан удосконалив теорію зооінженерії,

поглибив знання щодо еволюції великої рогатої худоби, ти-

пів конституції, він є автором багатьох монографій з пи-

тань скотарства. Є.І. Адмін свою наукову діяльність спря-

мовував на питання з технології виробництва молока та

яловичини.

Над поліпшенням і створенням нових порід великої

рогатої худоби працювали і нині працюють учені В.П. Бу-

ркат, В.Б. Близниченко, М.В. Зубець, М.Я. Єфименко,

П.Н. Буйна, Н.В. Кононенко, В.С. Козирь, В.Г. Назаренко,

А.П. Кругляк та інші.

Впровадження в практику наукових розробок учених

сприяло розвиткові галузі скотарства. Однак, як було до-

ведено, для реалізації генетичного потенціалу нових порід

слід забезпечити високий рівень годівлі та оптимальні умо-

ви утримання тварин.

Розділ 1

1.5. Основні форми господарств, що займаються

скотарством

Вітчизняний і зарубіжний досвід показує, що потокове

виробництво слід забезпечувати на різних за об’ємом ви-

робництва фермах. Це можуть бути великі, середні та малі

ферми. Їх розміри визначаються чисельністю корів: малі

– 25-50 голів, середні – 50-100, великі – 100-400.

Крім названих, ще створюють сімейні ферми або фер-

мерські господарства. Вони невеликі за кількістю худоби,

тому їх також відносять до малих ферм. Їх особливістю є:

•слабка оснащеність сучасною технікою, повільне

освоєння прогресивних технологій і принципово но-

вих машин;

•відсутність міцної кормової бази;

•недотримання технології виробництва;

•високі затрати праці на продукцію.

Перевагою є те, що вони чистіші екологічно, не забру-

днюють навколишнього середовища і мають змогу раціо-

нально використовувати гній для підвищення родючості

ґрунту. Частіше це ферми приватного характеру. Великі

ферми, створені на базі раніше діючих суспільних госпо-

дарств (радгоспи, колгоспи), а також племінних госпо-

дарств.

Контрольні питання.

1. Чим пояснюється, що скотарство є провідною галуззю тваринництва?

2. Значення скотарства в природі та житті людини.

3. Розвиток скотарства в різні соціально-економічні епохи.

4. Назвати наукові розробки учених, які сприяють розвиткові галузі скотар-

ства.

5. Вказати досягнення, впровадження яких прискорило поліпшення вели-

кої рогатої худоби.

6. Назвати учених-авторів нових порід великої рогатої худоби.

7. Які форми господарств, що займаються скотарством, найбільш поши-

рені?

Підпала Т.В.

Розділ

Походження, біологічні особливості,

екстер’єр, конституція та інтер’єр

великої рогатої худоби

2.1. Походження і класифікація великої рогатої

худоби

Для практики скотарства важливим є знання про по-

ходження і еволюції тварин. На підставі пізнання основ-

них етапів формування сучасних свійських тварин селек-

ціонери мають змогу розробляти більш ефективні методи

поліпшення існуючих порід шляхом спрямованої зміни їх

спадкових властивостей при чистопорідному розведенні,

поєднанні тварин спорідненого кореня, використанні гіб-

ридизації та прискореного одомашнювання нових диких

видів.

За даними вчених, виділяють такі світові центри одо-

машнення тварин: китайсько – малайський, індійський,

південно – західно – азіатський, середземноморський,

андійський, африканський.

Прямими предками ссавців стали теріодонти. У них від-

бувається широкий процес мамалізації (набуття характер-

них рис ссавців). Формування всього комплексу мамальних

морфофізіологічних особливостей у ссавців (живородність,

вдосконалення терморегуляції, розвиток асоціативних

центрів великих півкуль головного мозку, вдосконалення

локомоції з координацією рухів, пристосування до нової їжі)

витіснило у боротьбі за існування динозаврів. Вивчення по-

ходження ссавців показало шляхи філогенії жуйних (табл.2).

Тур – безпосередній предок домашньої великої рога-

тої худоби, який був поширений у Північній Африці,

Європі та Азії. Це тварина, яка існувала в умовах як лісів,

так і степів. Морфологічні особливості тура були пов’язані

Розділ 2

з адаптацією до навколишнього середовища, а саме здат-

ністю пережовувати за допомогою зубного апарату листя

дерев, кущів та соковиту трав’яну рослинність.

1. Тринаксодон 220 Перехідна форма від рептилій до ссавців.

Ускладненнякоріннихзубів, зародковевторинне

піднебіння, первиннігуби. Усеїдні. Переходятьвід

заковтування їжі до її здрібнювання, навіть

пережовування в ротовій порожнині.

2. Еритротерій 200 Зуби примітивні, корінні мають гострі горбки.

Усеїдні, алещевіддаютьперевагуїжітваринного

походження.

3. Примітивні

комахоїдні

100 Ссавці, зубипримітивні, корінні – низькокоронкові,

початкова стадія пристосування до рослинної їжі.

4. Кондилатри 50 Ссавці, досить сильно розвинені ікла, зуби

низькокоронкові, початковастадіяпристосуваннядо

рослинної їжі.

5. Архіомерікс 40 Примітивніжуйні, маютьужевсіверхнірізці, ікла

середніхрозмірів. Зубинизькокоронкові, алебез

розвинутої перетираючої поверхні, середня

пристосованість до рослинної їжі.

6. Ранні

порожнисторогі

30 Жуйні, слабодиференційованівідділишлунка, зуби

середньокоронкові, маютьзбільшенуперетираючу

поверхню. Добре пристосовані до рослинної їжі.

7. Тур 5 Жуйні, добредиференційованівідділишлунка, зуби

висококоронкові, мають добре розвинену

перетираючуповерхню. Високапристосованістьдо

рослинної їжі.

Таблиця 2

Етапи спеціалізації ссавців до споживання

рослинних кормів (за Ю.Д. Рубаном, 2003)

Ссавці

До теперіш-

нього часу,

млн. років

Характеристика

№

п/п

Тур – крупна тварина (жива маса до 1200 кг, висота

в холці – до 200 см), чорно-бурої масті. Сучасна велика

Підпала Т.В.

рогата худоба походить від кількох різновидностей дикого

тура, серед яких учені виділяють такі: європейський, азі-

атський і африканський. О.О. Браунер довів близьку по-

дібність тура і сірої степової худоби не тільки за будовою

черепа, а й за будовою скелета.

Згідно з зоологічною систематикою велику рогату ху-

добу класифікують так: тип – хордових; підтип – хребе-

тних; клас – ссавців; вид – велика рогата худоба; ряд –

парнокопитних; підряд – жуйних; родина – порожнисто-

рогих; рід – бикоподібні; підрід – власне дика рогата ху-

доба.

За краніологічним методом, що ґрунтується на особли-

востях будови черепа, велика рогата худоба поділяється на

такі типи:

1. Примітивний (вузьколобий). Диким предком його

вважають азіатського тура. До вузьколобого типу

відносять такі породи: сіру українську степову, чо-

рно-рябу, холмогорську, голландську.

2. Широколобий (лобастий). Має дуже розвинені лобні

кістки, широкий та довгий череп. Дикий предок

цього типу – азіатський і європейський тур. Його

представники – симентальська, червона степова,

герефордська, абердин-ангуська та швіцька породи.

3. Короткорогий. Диким предком цього типу є євро-

пейський тур. До нього відносять бурі породи вели-

кої рогатої худоби: швіцьку, костромську, лебедин-

ську, буру карпатську, та інші.

4. Короткоголовий. Диким предком його вважають

теж європейського тура. Лицьова частина черепа

укорочена. Представником цього типу є червона

горбатовська порода, ярославська, джерсейська та

інші.

5. Пряморогий. Голова вузька і довга, роги направлені

вгору, вигнуті у формі півмісяця. Дикий предок –

африканський тур. До цього типу відносять зебу,

бантенга, калмицьку худобу.

Розділ 2

6. Комолий (безрогий). Походження цього типу невідо-

ме. До нього відносять місцеві породи великої рога-

тої худоби Скандинавії.

2.2. Доместикаційні зміни та господарськи корисні

ознаки худоби

У процесі одомашнювання свійські тварини порівняно

з їх дикими предками поряд із схожістю між собою, яка

зумовлена їх спорідненістю, мають і значні відмінності.

Вони виникли внаслідок спрямованих змін тварин під впли-

вом одомашнювання і називаються доместикаційними.

У процесі одомашнювання найбільше змінилися ті фі-

зіологічні і морфологічні ознаки, що пов’язані з продуктив-

ністю. Причинами утворення доместикаційних ознак були:

•зміна умов існування (обмеження території, зміни кі-

лькості та якості кормів, режиму годівлі);

•природний відбір (послаблюється, але зберігає свою

дію і особливо за ознаками плодючості, міцності кон-

ституції, стійкості до захворювань);

•несвідомий відбір, що проводиться людиною без пев-

ної мети, але залишають на плем’я тих тварин, що

відповідають потребам (відбір на підвищення продук-

тивності).

Еволюція великої рогатої худоби спрямовувалася волею

людини. Найбільш помітні еволюційні зміни відбулися у про-

дуктивності тварин. Самка тура за лактацію давала 500 –

700 кг молока, що забезпечувало потреби приплоду. У моло-

чних стадах сучасних планових порід 10-15% поголів’я корів

мають надій за рік 7000 кг молока і більше. Вищий добовий

надій рекордистки сягає 110, 9 кг молока, а за лактацію –

понад 25 тис. кг молока. Пожиттєві (сумарні) надої корів

спеціалізованих порід перевищують 100 тис. кг молока.

Еволюційні зміни великої рогатої худоби проходили в

напрямі диференціювання на молочні, молочно-м’ясні, м’я-

со-молочні, м’ясні, робочі.

Підпала Т.В.

Названі доместикаційні зміни, що пов’язані з продук-

тивністю, супроводжувалися зміною будови тіла (екстер’є-

ру) домашніх тварин. У корів молочного напряму добре

розвинена молочна залоза (вим’я). Вона має широку осно-

ву прикріплення, рівномірно розвинені всі частки, простя-

гається далеко вперед і назад. Грудна клітка добре розви-

нена, з косо поставленими і широко розставленими

ребрами. Середня частина тулуба довга, широка, глибока,

що сприяє розвитку і посиленій діяльності органів трав-

лення (за добу корова з’їдає 70-100 кг корму).

Для тварин м’ясного напряму характерна скороспілість,

що супроводжується раннім окостенінням хрящів. Унаслі-

док цього у них укорочені ноги, шия, тулуб, добре розви-

нена м’язова тканина.

Підвищення мінливості у свійських тварин – це ре-

зультат спрямованого відбору в певних напрямах продук-

тивності, що позначилося на створенні великої кількості

порід. Так, в усіх країнах світу їх налічується понад 1000

порід. Показники живої маси корів коливаються від 200

до 1000 кг, а рекордисти серед бугаїв м’ясних порід сяга-

ють 1600 кг. Річні надої коливаються в межах 500-25000

кг молока.

У процесі одомашнювання відбулися зміни в розвитку

внутрішніх органів. Різко збільшився об’єм органів трав-

лення, але зменшилася відносна маса серця і об’єм легень.

Відбулися й інші зміни. Дикі тварини, особливо одного

виду, як правило, мають однакову масть. У великої рога-

тої худоби спостерігається надзвичайна різноманітність ма-

стей, але в цілому більш світлих відтінків порівняно з ди-

кими родичами. Шкіра у домашніх тварин тонка, рухлива,

менш міцна, ніж у диких предків. Зміна довжини хвоста

за рахунок зменшення чи збільшення кількості хвостових

хребців – досить часте явище. Відбулося також вкорочен-

ня черепа, тому голова у тварин більш легка і не масивна,

роги короткі (або зовсім відсутні), на відміну від диких. Тож

здебільшого доцільно розводити комолих тварин, тому час-

Розділ 2

то ведуть селекцію за комолістю, використовуючи гене-

тичні закономірності успадкування цієї ознаки. Спостері-

гаються і зміни скелета, у свійських тварин кістяк тонкий,

ніжний і менш міцний порівняно з дикими їх родичами і

предками.

Статева система у свійських тварин розвинута краще,

ніж у диких, відсутня сезонність розмноження.

Певні зміни відбулися і в нервовій системі. Штучний

відбір спокійних тварин протягом тисячоліть сприяв фор-

муванню порід з високорозвиненою нервовою системою,

з меншою агресивністю, більш флегматичних. Але бува-

ють і винятки. Наприклад, тварини сірої української сте-

пової породи агресивні по відношенню до людини, що по-

в’язано з певним ступенем ризику при роботі з нею.

Нинішні породи великої рогатої худоби характеризу-

ються спокійною, врівноваженою поведінкою. Це дуже

важливо при виконанні всіх заходів як зоотехнічних, так і

ветеринарних, тому що нервова система виконує функцію

взаємозв’язку організму з умовами середовища, тобто про-

являється у вигляді взаємодії ”генотип – середовище”.

Таким чином, зміна умов існування, послаблення дії

природного відбору і посилення штучного, в основному за

ознаками продуктивності, а також спеціальна система роз-

ведення були вирішальними факторами в еволюції домаш-

ніх тварин і створенні нових порід.

2.3. Характеристика поживних речовин і корму для

великої рогатої худоби

Однією з головних особливостей жуйних тварин є їх

спроможність ефективно засвоювати поживні речовини

рослинної їжі (рослинних кормів).

До складу кормів входять: протеїн (сирий протеїн), вуг-

леводи, жири, мінеральні речовини, вітаміни. За своїм вміс-

том у кормах і значенням для організму тварин вони різ-

няться, але всі необхідні для нормальної життєдіяльності.

Підпала Т.В.

Протеїн – сирий протеїн, перетравний протеїн – не-

обхідні для утворення білків тіла тварин, молока. Протеїн

кормів – це постачальник амінокислот, що використову-

ються для синтезу білків і глюкози, а також є запасом

енергетичних потреб тварини. Білкові речовини, незалеж-

но від їх походження, – це найбільш цінна частина кормів.

Згодовування кормового білка великій рогатій худобі

має відповідати тій його кількості, яка б забезпечувала під-

тримку життя, ріст, розмноження і максимальну продук-

тивність. Недостатня кількість білка в раціоні годівлі, на-

приклад, дійних корів, викликає зниження вмісту в молоці

жиру і білка, і найголовніше – зниження надою. Кількість

та якість зміни білкової частини корму спричиняє і зміну

складу молока.

Вуглеводи – складова частина сухої речовини рослин-

них кормів і основне джерело енергії для тварин. Вони

представлені сирою клітковиною, цукром і крохмалем та

іншими речовинами.

Клітковина необхідна як фактор, що нормалізує трав-

лення в рубці. Під дією мікроорганізмів вона розщеплю-

ється до оцтової кислоти, яка є попередником молочного

жиру. Тому клітковина раціонів позитивно впливає на вміст

жиру в молоці жуйних. Проте надмір клітковини в раціоні

знижує перетравність і ефективність використання інших

поживних речовин.

Вуглеводи надходять у рубець жуйних у вигляді кліт-

ковини, крохмалю, целюлози. Мікроорганізми рубця роз-

щеплюють складні вуглеводи до простих сахарів, які по-

тім зброджуються до оцтової, масляної, пропіонової та

інших кислот.

Сахара – найбільш доступне джерело енергії, як для

мікрофлори рубця, так і для організму тварини. Крохмаль

є резервною складовою частиною кормів.

Жири – сухий жир, віск, смоли, фарбувальні речови-

ни, органічні кислоти, стерини. Жири та масла є важли-

вим джерелом енергії. При окисленні вони виділяють у 2,25

Розділ 2

разу більше енергії, ніж вуглеводи. Жир входить до скла-

ду структурного матеріалу протоплазми клітин. Окремі

жирні кислоти життєво необхідні для нормальних проце-

сів обміну речовин, росту і розвитку тварин. Важливо для

великої рогатої худоби те, що дефіцит жиру в кормах ви-

кликає нестачу жиророзчинних вітамінів А, Д, Е, К.

При наявності в кормах ненасичених жирних кислот,

корови продукують більш м’який молочний жир. У неве-

ликій кількості він поліпшує якість, смак, надає аромату,

але, коли його багато, погіршується якість масла і його

зберігання. Деякі летючі жирні кислоти чи ефірні масла

можуть надавати молоку певний присмак.

Мінеральні речовини – беруть участь в усіх процесах

обміну, що відбуваються в організмі. Слід нормувати в ра-

ціонах тварин: кальцій, фосфор, натрій, хлор, магній, ка-

лій, сірку, залізо, цинк, марганець, мідь, кобальт, йод. Крім

того, в зв’язку з ситуацією щодо забруднення навколиш-

нього середовища відходами хімічної, мікробіологічної про-

мисловості, при виробництві кормових добавок актуальним

є контроль за вмістом у раціонах свинцю, стронцію, ртуті.

Слід враховувати взаємозв’язок обміну за окремими міне-

ральними речовинами.

Кальцій – входить до складу кісткової тканини, зубів,

активує згортання крові, бере участь у функціюванні сер-

ця, нервів, м’язів. Його нестача може викликати порушен-

ня у формуванні кістяка, захворювання рахітом, а у доро-

слих тварин – остеомаляцію, родильний парез у молочної

худоби.

Фосфор – тісно пов’язаний із кальцієм, входить до

складу кісткової тканини, нуклеїнових кислот, фосфопро-

теїдів. Він сприяє засвоєнню вуглеводів, жирів, є актива-

тором ферментів, незамінним компонентом клітинних біл-

ків. При його нестачі втрачається апетит, з’являється

м’язова слабкість, порушення функції плодючості, знижен-

ня продуктивності. Невідповідність Са і Р в раціоні спри-

чиняє порушення обміну речовин в організмі тварин.