Ольшанська O.B., Фащевський М.І., Білоконь І.В. та ін. Регіональна економіка

Подождите немного. Документ загружается.

рівня, структури, особливостей розвитку та функціонування соці-

ально-економічних систем регіонів, а також сприяє оптимізації рі-

шень щодо вибору варіантів і моделей регіонального розвитку.

Метод соціально-економічного прогнозування — це сукуп-

ність наукових підходів та інструментів для створення прогнозів

розвитку і функціонування регіональних соціально-економічних

систем у майбутньому. В ньому поєднуються економіко-матема-

тичні методи та моделі, метод експертних оцінок, прогнозні оцін-

ки, метод аналогій тощо.

Порівняльний метод використовують для зіставлення об'єктів

як природних, так і перетворених у процесі господарської діяльно-

сті. В регіональній економіці застосування його є надзвичайно ак-

туальним у дослідженнях, що стосуються визначення рівня дифе-

ренціації регіональних соціально-економічних систем. Кількість

ознак, за якими порівнюють регіональні комплекси, має бути знач-

ною через необхідність систематизації елементів, що їх складають,

наприклад, за функціональною структурою, соціальними показни-

ками розвитку, структурним призначенням об'єктів, за особливос-

тями розташування та забезпечення трудовим, природним, вироб-

ничим, науково-технічним, інноваційним потенціалом.

Метод польових досліджень використовується для збирання

первинної соціально-економічної інформації на місці. За його до-

помогою досліджують наявні соціально-економічні процеси та

явища в межах регіональних господарських систем, особливості

просторової диференціації рівнів господарського освоєння тери-

торій регіонів, ступеня залучення ресурсного потенціалу і впливу

господарських систем регіонів на довкілля.

0^5. Основні завдання курсу «Регіональна економіка»

Трансформаційний період становлення та розвитку рин-

кових відносин в економіці України ставить перед регіональною еко-

номікою специфічні завдання. З урахуванням цього основні проб-

леми і напрями регіональної економіки ж галузі наукових знань на

сучасному етапі можуть бути сформульовані як її наступні завдання:

• розширення та поглиблення змісту регіональних досліджень,

вивчення й осмислення нових процесів та явищ, доповнення кла-

сичних теорій просторового і регіонального розвитку, посилення

акцентів на комплексному вирішенні проблем;

• розвиток та вдосконалення методології регіональних дослі-

джень на основі врахування сучасних теоретичних напрямів, зок-

рема, нових парадигм і концепцій регіону, просторової організа-

ції економіки, міжрегіональних взаємодій;

• розробка наукових основ оптимальної трансформації струк-

тури соціально-економічних систем регіонів, їх інфраструктур-

них складових міждержавного та міжрайонного значення як важ-

ливе прикладне завдання регіональної економіки;

• вивчення процесів, що впливають на економіку регіонів, зок-

рема, проблем удосконалення просторової організації регіональ-

них соціально-економічних систем, проблем структурної перебу-

дови господарських комплексів регіонів, впливу глобальних чин-

ників та міжнародного поділу праці на розвиток галузей спеці-

алізації регіонів як актуальне завдання регіональної економіки;

• дослідження проблеми більш широкого та повного залучен-

ня національних і світових ресурсів для розвитку господарства

регіону у зв'язку з глобальним характером розвитку ринків това-

рів, послуг, фінансів та входженням у світову глобальну систему;

необхідності функціонування за правилами цієї системи, що ви-

кликає трансформацію як національної, так і регіональних соціа-

льно-економічних систем;

• необхідним завданням стає вдосконалення фінансово-еконо-

мічних основ місцевого самоврядування, чіткого розмежування

повноважень між центральними органами виконавчої влади та

органами місцевого самоврядування, розробка такого механізму

міжбюджетних відносин щодо перерозподілу суспільного багатс-

тва між центром, районами і територіальними громадами сіл, се-

лищ, міст та їх об'єднань, який відповідав би реалізації державної

регіональної соціально-економічної політики як необхідні зав-

дання в умовах широкого впровадження ринкових відносин ;

• вивчення соціально-економічних умов і факторів відтворен-

ня в регіонах; рівня соціально-економічного розвитку регіонів та

можливості його наближення до оптимального, яке є важливим у

регіональних дослідженнях;

• дослідження рівня спеціалізації, інтеграції і проблем ком-

плексного розвитку регіонів та їх економічних зв'язків;

• аналіз економічної ефективності функціонування регіональ-

них соціально-економічних систем, дослідження можливих шля-

хів підвищення вкладу регіонів через активізацію відтворення су-

спільного продукту і зростання доходів макроекономічних суб'єк-

тів регіону;

• прогнозування розвитку регіональних соціально-економіч-

них систем, розробка й реалізація регіональних програм економіч-

ного і соціального розвитку.

НАУКОВІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ

РЕГІОНАЛЬНИХ СОЦІАЛЬНО-

ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ

Тама

2.1. Зміст основних понять «закон», закономірність»,

«принцип»,

«фактор»,

їх

об'єктивний характер.

2.2. Загальні закономірності розміщення виробництва та

формування економіки регіонів.

2.3. Принципи

та фактори

розвитку і розміщення продук-

тивних

сил, їх

суть.

2.4. Основні

етапи

розвитку

теорій

регіональної економіки.

2.5.

Поняття

про економічний простір, особливості його

формування

та структура.

2.6. Регіональний економічний

простір.

Його роль у фор-

муванні соціально-економічних

систем.

Регіональна економіка — це наука, яка вивчає розмі-

щення виробництва, територіальну організацію господарства і

формування регіональних соціально-економічних систем. Вона

не обмежується простим описом місць розташування підпри-

ємств, окремих галузей або міжгалузевих комплексів. Без науко-

вих основ неможливо правильно пояснити розміщення промис-

ловості, сільського господарства, транспорту, формування та

функціонування соціально-економічних систем регіонів. Регіональ-

на економіка органічно пов'язана з економічними законами і зако-

номірностями, під впливом яких вона і розвивається.

Встановлені наукою закони розвитку природи й суспільства

не слід ототожнювати з юридичними законами держави. Закони

розвитку природи і суспільства — це найбільш загальні та сут-

тєві взаємозв'язки й залежності між явищами та процесами в

природі і суспільстві. Вони відображають причинно-наслідкові

2.1. Вміст основних понять «закон»,

*" «закономірність», «принцип»,

«фактор», їх об'єктивний характер

зв'язки, тобто такі, в яких залежності між причиною і наслідком

є однозначними, коли взаємодія різних сил (продуктивних і де-

структивних) приводить до цілком ймовірного результату. Про

цей результат суспільству вже може бути відомо або ще не ві-

домо, якщо знання про сукупність взаємодіючих сил є ще недо-

статніми. Тому так важливо постійно поглиблювати знання про

сутність та особливості прояву різноманітних сил (природних і

суспільних), їх можливі наслідки для довкілля, людини, суспіль-

ства, економіки. Володіючи знанням про початковий стан про-

цесу та закон його'розвитку, можна однозначно передбачити ре-

зультат. Закони діють як сукупна сила, прояв дії якої є незапе-

речним, а результат — однозначним. Завдяки знанню законів

досягається найточніше передбачення (прогнозування) стану про-

цесів.

Люди можуть відкривати закони науки, пізнавати їх, вивча-

ти та використовувати в інтересах суспільства, але вони не мо-

жуть змінити їх чи замінити і тим більше створювати нові за-

кони науки.

Економічна наука вживає термін «закон» у випадках, коли

встановлені істотні, тобто найсуттєвіші залежності між дією різ-

номанітних сил та економічними наслідками (результатами) їх

взаємодії. Економідні_закони — це необхідні і стійкі залежності

^уцж^еконошчними явищами процесі виробництва, обміну, роз-

поділу та споживання матеріальних благ і послуг.

Економічні закони поділяються на загальні закони, які діють

упродовж усього існування людства (закон відповідності вироб-

ничих відносин рівню розвитку продуктивних сил, закон відтво-

рення, закон економії часу та ін.) і специфічні закони, що визна-

чають економічний розвиток суспільства в межах певних

конкретно-історичних епох, суспільно-економічних формацій або

стадій (закон вартості, закон попиту і пропозиції, закон грошово-

го обігу, закон нагромадження тощо). У конкретних економічних

умовах загальні й специфічні закони виступають як закономірно-

сті. Таким чином, закономірність — це прояв (процес) дії одного

або певної сукупності економічних законів. Як і з^кон, вона відоб-

ражає стійкі причинно-наслідкові зв'язки. Однак закономірність

відбиває не однозначну залежність, а ймовірнісну, тобто резуль-

тат дії різноманітних сил є передбачуваним, але точність такого

передбачення може мати відхилення від реального. Таким чином,

закономірності розміщення і територіальної організації суспіль-

ного виробництва — це просторовий прояв дії об'єктивних еко-

номічних законів розвитку суспільства. Вони являють собою їхню

модифікацію внаслідок своєрідності розміщення виробництва і

розселення по території країни та її регіонів.

У даній темі висвітлюється систематизоване певним чином

викладення тих закономірностей розміщення продуктивних сил і

формування економіки регіонів, які вже найбільш вивчені й мо-

жуть використовуватися в навчальному процесі.

Суспільні (зокрема, економічні) закони є порівняно недовго-

вічними. Багато з них діють протягом відповідного історичного

періоду (пов'язані із способом виробництва). Із заміною спосо-

бу виробництва вони втрачають силу в зв'язку з новими еконо-

мічними умовами і поступаються місцем новим економічним

законам.

Закономірності розміщення виробництва історично також

змінюються та видозмінюються залежно від соціально-економіч-

ного устрою суспільства. Кожному способу виробництва власти-

ві свої (специфічні) закономірності виробництва й формування

регіонів, але поряд з ними діють також класичні загальні законо-

мірності.

Політична економія визнає існування загальних економічних

законів, властивих усім соціально-економічним формаціям, і спе-

цифічних економічних законів, характерних для однієї соціально-

економічної формації. Відповідно до них і закономірності розмі-

щення продуктивних сил та їх територіальної організації поділя-

ються на загальні і специфічні.

Реалізація законів і закономірностей потребує розробки пев-

них правил їх застосування в різних сферах економічної діяльно-

сті. Стисло викладені науково обґрунтовані положення, тобто

правила господарювання, якими мають керуватися суб'єкти еко-

номічної діяльності на певному етапі історичного розвитку, нази-

ваються прщщщіами. За допомогою використання науково об-

ґрунтованих принципів у розв'язанні практичних питань госпо-

дарської діяльності забезпечується виконання вимог економічних

законів і закономірностей.

Під факторами розуміється сукупність аргументів (причин),

які зумовлюють особливості розвитку певних економічних про-

цесів у конкретному регіоні. Фактори визначають кількісні та

якісні характеристики видів господарської діяльності. Вони

впливають на обсяги і напрями економічної діяльності, на визна-

чення соціальних пріоритетів та є практичним інструментом ви-

рішення економічних завдань.

Закони, закономірності, принципи і фактори мають об'єктив-

ний характер. Вони є відображенням об'єктивної реальності.

\2.2. Загальні закономірності

розміщення виробництва

та формування економіки регіонів

Серед загальних закономірностей, як з історичної точ-

ки зору, так і з позицій охоплення всіх процесів суспільного роз-

витку, важливе місце займає закономірність відповідності роз-

міщення виробництва характеру й рівню розвитку продуктив-

них сил. Кожному способові виробництва відповідає певний рі-

вень розвитку і розміщення продуктивних сил: феодальному —

локальне, замкнуте розміщення виробництва і реалізація товарів

на місці; капіталістичному — вихід продукції виробництва на

всю країну та за її межі. Під впливом цієї закономірності форму-

валися райони-виробники і райони —- споживачі готової продук-

ції, постачальники сировини.

Закономірність територіального поділу суспільної праці.

Територіальний поділ праці — це територіальний прояв дії, у пер-

шу чергу, загального економічного закону суспільного поділу

праці. На кожній території відповідно до її природних історичних

та економічних умов визначаються і розвиваються в процесі роз-

витку господарства галузі його спеціалізації.

Територіальний поділ суспільної праці є фундаментом, на

якому формуються економічні регіони, утворюються регіональні

територіально-виробничі комплекси. Особливо наочно проявля-

ється ця закономірність у межах великих країн.

Закономірність економії витрат на подолання просторово-

го розриву між елементами виробництва. Під впливом цієї за-

кономірності відбувається наближення підприємств до джерел

сировини та до районів споживання готової продукції. На почат-

ковому етапі розвитку суспільства, коли масштаби виробництва

були незначними, такі фактори, як природні ресурси, трудові ре-

сурси і споживання продукції практично суміщалися в просторі і

сфера для прояву цієї закономірності була надто вузькою, її

вплив був слабким. В умовах капіталістичного способу виробни-

цтва у зв'язку з розвитком територіального поділу праці й тери-

торіальної спеціалізації промисловості та сільського господарст-

ва збільшилася і товарна продукція районів спеціалізації. Це

зумовило виникнення значних перевезень продукції до спожива-

ча і необхідність зменшення транспортних витрат.

Закономірність територіальної концентрації виробництва,

його комплексності й агломерації населених пунктів. Ця за-

кономірність відображає об'єктивну тенденцію суспільного ви-

робництва і розселення до скупчення їх на обмеженій території.

Вона тісно пов'язана із закономірністю економії затрат праці на

подолання територіального розриву між елементами та етапами

виробництва і економічним законом концентрації виробництва. З

розвитком виробництва посилюється також процес зосередження

підприємств і населених пунктів (процес агломерації) від простої

форми (зосередження кількох підприємств та поселень міського

типу) до складної (формування великих промислових районів і

агломерацій населених пунктів).

Дія даної закономірності проявляється у формуванні агломе-

раційного ефекту, який відображається в тому, що близько роз-

ташовані об'єкти, якщо вони мають виробничі або технологічні

зв'язки, завжди є економічно ефективнішими, ніж тоді, коли вони

розміщені відокремлено, на значній відстані. Під впливом цієї за-

кономірності формуються промислові центри, вузли, райони, які

складають основу економічних регіонів, локальних, регіональних

систем розселення. їх комплексний розвиток забезпечує найраці-

ональніше використання виробничого, природно-ресурсного і

трудоресурсного потенціалів.

Закономірність глобалізації і регіоналізації розвитку сві-

тового господарства та її вплив на розміщення виробництва

й формування економічних регіонів. З другої половини XX ст.

посилюється розвиток процесів глобалізації (утворення світових

монопольних структур) і на противагу йому розвивається регіо-

налізація — утворення регіональних економічних союзів (блоків

країн) з метою захисту економічних інтересів окремих країн і

окремих регіонів у конкурентній боротьбі з транснаціональними

монополіями. До таких блоків можна віднести ЄС та ін. Мета ре-

гіональних блоків — підвищення конкурентоспроможності влас-

них виробництв, встановлення митних бар'єрів для захисту своєї

економіки від напливу товарної продукції транснаціональних

монополій тощо.

Під впливом вказаної закономірності відбуваються значні змі-

ни в розміщенні світового господарства, виникають нові промис-

лові центри, райони, зосереджуються складні і точні виробництва

в найрозвинутіших країнах (у США, Японії, Франції, Німеччині,

Великобританії та ін.), а екологічно брудні виробництва значною

мірою переміщаються з високорозвинутих країн до країн, що

розвиваються. Головні підприємства провідних галузей промис-

ловості світу, особливо машинобудування, зосереджені в найроз-

винутіших країнах, а їх філіали, особливо збиральні заводи, ство-

рюються в менш розвинутих країнах з метою перетину їх мит-

них кордонів, уникнення митних податків і використання дешев-

шої робочої сили. Іноземні інвестиції в країнах, що розвивають-

ся, вкладаються, в першу чергу, в розвиток гірничодобувної

промисловості з метою використання цінної сировини, тоді як

галузі обробної промисловості або відсутні, або досить слабко

розвинуті.

Процеси глобалізації мають всезростаючий вплив і на розви-

ток економіки України. Великого значення набуває транспорт-

но-географічне положення країни в Європі, створення на її те-

риторії транспортних магістралей міжнародного значення (тран-

зитних транспортних коридорів): трубопровідної, залізничної,

повітряної і водної (Чорне море, Дунай). Під впливом іноземних

компаній сформувалася мережа автозбиральних заводів, поси-

люється розвиток інших промислових підприємств, здійснюєть-

ся будівництво нафтопроводу від Баку через Грузію — Одесу —

Броди до Польщі. Процеси глобалізації мають значний вплив на

розвиток металургійного й хімічного комплексів та гірничої

промисловості.

Крім зазначених загальних закономірностей розміщення про-

дуктивних сил, в окремих країнах залежно від особливостей істо-

ричного етапу їх розвитку і сучасного розвитку ринкової еконо-»

міки у різній мірі проявляють свій вплив і інші закономірності.

До них можна віднести такі:

• закономірність соціальної спрямованості розвитку й розмі-

щення продуктивних сил країни та її регіонів, яка випливає з не-

обхідності загальної соціалізації економічної системи. Особливо

це стосується України, де тривалий час у радянський період інтен-

сивно здійснювався курс на індустріалізацію і значно стримував-

ся соціальний розвиток суспільства;

• забезпечення високої економічної ефективності розміщення

продуктивних сил з урахуванням регіональних особливостей краї-

ни, через удосконалення територіальної та галузевої структури

господарського комплексу регіонів і раціональніше використання

ресурсного і виробничого потенціалів;

• відповідність розміщення продуктивних сил вимогам націо-

нальної економічної безпеки. В Україні необхідно забезпечити

формування завершених технологічних циклів виробництва, які

були розірвані після розпаду СРСР, шляхом утворення необхід-

них підприємств у своїх регіонах, зменшити залежність власної

економіки від імпорту енергетичних ресурсів за рахунок термі-

нового освоєння нових районів видобутку нафти і газу, вдоско-

налити галузеву структуру виробничих комплексів більшості ре-

гіонів;

• орієнтація в процесі вдосконалення розміщення продуктив-

них сил у регіонах на забезпечення високої конкурентоспромож-

ності продукції, яка значно залежить від підвищення її якості і

від вигідного розміщення нових виробничих об'єктів та об'єктів

соціальної інфраструктури.

Принципи то фактори розпитку

і розміщення продуктивних

сил,

їх суть

Принципи розміщення продуктивних сил, як і законо-

мірності, мають важливе значення. Вони є провідниками втілення

в практику вимог закономірностей і за періодом існування менш

тривалі. Ці принципи виражають потреби певного історичного

етапу розвитку суспільства. Зі зміною часу закономірності збері-

гають свою дію, а принципи визначаються на новий період.

Принципи — це коротко сформульовані суспільством керівні

положення, якими керується держава й суб'єкти господарювання

у проведенні економічної політики в розміщенні продуктивних

сил і розвитку регіонів. До найважливіших з них доцільно відне-

сти наступні:

Принцип раціонального розміщення виробництва — може бу-

ти здійснений у результаті всебічного врахування всіх основних

факторів з пріоритетністю соціальних та екологічних. Він реалі-

зується з урахуванням усіх чинників, які дозволяють зменшити

собівартість виробленої продукції. Особливо це стосується вироб-

ництв, які споживають велику кількість сировини, електроенергії,

води і тяжіють до відповідних родовищ, центрів виробництва

електроенергії, джерел водопостачання та ін.

Принцип збалансованості і пропорційності — зумовлює необ-

хідність формування оптимальної структури господарського

комплексу країни і регіонів, забезпечення економічно доцільних

пропорцій між галузями спеціалізації, допоміжними й обслуго-

вуючими галузями. Відповідно до його вимог повинна забезпе-

чуватися відповідність між сировинною базою, наявністю вод-

них, земельних, енергетичних, трудових ресурсів, з одного боку, і

виробничими потужностями з другого.

Принцип забезпечення екологічної рівноваги — здійснюється за

умови раціонального використання природно-ресурсного потен-

ціалу регіону та передбачає формування екологобезпечного типу

господарювання. При визначенні місць розміщення нових вироб-

ництв у промислових центрах і регіонах обов'язково повинен

ураховуватись їх вплив на екологічну ситуацію.

Принцип вирівнювання рівнів економічного розвитку районів

та областей. У зв'язку з різними природними, історичними й

економічними умовами регіони України, як і інших країн, поді-

ляються на регіони з низьким, середнім та високим рівнем розвит-

ку. Ці групи відрізняються соціально-економічними проблемами.

Особливої уваги заслуговує перша група регіонів, де гостро від-

чуваються соціальні проблеми (порівняно низька зарплата і низь-

кий життєвий рівень, виникнення трудових міграційних потоків,

посилення демографічної кризи та ін.). Виконання вказаного

принципу забезпечить зближення регіонів за інтегральними пока-

зниками їх розвитку, і в першу чергу, поліпшення соціально-

економічного розвитку регіонів з низьким рівнем.

Принцип урахування міжнародного територіального поділу

праці. Врахування його вимог означає, що кожна держава, вихо-

дячи з наявних природних і трудових ресурсів та виробничого

потенціалу, визначає і розвиває галузі, продукція яких конкурен-

тоспроможна на світовому ринку. Вимога цього принципу значно

впливає на визначення галузей спеціалізації господарства регіо-

нів України. Наша країна має великі можливості виходу на світо-

вий ринок продукції агропромислового комплексу і машинобу-

дування, хімічної, металургійної й інших галузей промисловості.

На розвиток і розміщення виробництва впливають різноманіт-

ні фактори. Фактор — це сукупність аргументів, причина проце-

су, що відбувається. В розміщенні продуктивних сил фактори

впливають на вибір місця для окремих виробничих об'єктів, груп

підприємств, на розміщення окремих галузей господарства, фор-

мування територіально-виробничих комплексів. Для вивчення їх

доцільно об'єднати в такі споріднені групи: природно-геогра-

фічні, демоекономічні, соціально-економічні, техніко-економічні

та геополітичні.

Природно-географічні фактори включають рельєф, клімат,

мінеральні, водні, лісові, рекреаційні ресурси та їх економічну

оцінку. Для раціонального розміщення продуктивних сил необ-

хідно визначити наявність тих чи інших ресурсів і потреби в них

суспільного виробництва, охарактеризувати рельєф з точки зору

його сприятливості для ведення будівництва і можливості вико-

ристання земель для сільського господарства, кліматичні умови

для спеціалізації рослинництва, мінеральні, водні й лісові ресур-

ЗОІ