Ольшанська O.B., Фащевський М.І., Білоконь І.В. та ін. Регіональна економіка

Подождите немного. Документ загружается.

Для природно-ресурсного потенціалу території характерна на-

явність компонентної, функціональної, територіальної та органі-

заційної структур. Компонентна структура природно-ресурс-

ного потенціалу — це внутрішні та міжвидові співвідношення

природних ресурсів (лісових, земельних, водних тощо). За нею

природно-ресурсний потенціал поділяється на мінеральні (палив-

но-енергетичні, рудні і нерудні), водні (поверхневий стік, підзем-

ні води), земельні (з урахуванням сільськогосподарського при-

значення та характеру ґрунтового покриву), лісові (щорічний при-

ріст деревини), природно-рекреаційні ресурси (території, придат-

ні для створення санітарно-курортних закладів, баз відпочинку,

туристичних баз тощо.).

Функціональна структура природно-ресурсного потенціалу

відображає класифікацію природних ресурсів за їхньою здатніс-

тю до формування комплексів та участю в територіальному поді-

лі праці (видобуток вугілля, лісове господарство тощо).

Територіальна

структура природно-ресурсного потенціалу ха-

рактеризує різні форми просторової організації природно-ресурсних

комплексів (вугілля і залізна руда

—-

для виплавки металу та ін.).

Організаційна структура природно-ресурсного потенціалу

розглядає природні ресурси щодо ефективності їхньої експлуата-

ції, охорони, відтворення.

За ознакою вичерпності природні ресурси поділяють на неви-

черпні, до яких належать сонячна радіація, енергія води, вітру,

земних надр, і вичерпні відновлювальні — ґрунтовий покрив, вод-

ні ресурси, біологічні та вичерпні невідновлювальні — мінераль-

на сировина, природні будівельні матеріали.

Основу економічної класифікації природних ресурсів становить

їх поділ на ресурси виробничого й невиробничого, галузевого і між-

галузевого, промислового й сільськогосподарського, одноцільово-

го та багатоцільового призначення. Всі природні ресурси оціню-

ються з різних точок зору для з'ясування можливостей їх викорис-

тання у виробничій діяльності людей. Так, існують інженерно-тех-

нологічна, економічна та екологічна (еколого-економічна) оцінки

природних ресурсів. Інженерно-технологічна оцінка проводиться

для винайдення засобів оптимального використання або видобутку

ресурсів та первинного визначення можливостей їх застосування у

виробництві. Економічна оцінка природних ресурсів забезпечує їх

ефективне використання і включає три основні підходи:

1) метод оцінки приросту новостворених вартостей завдяки

залученню компонентів природних ресурсів у господарський обіг

економічного району, країни;

•71

2) метод оцінки витрат і відтворення природних ресурсів;

3) метод оцінки ресурсів через диференційну ренту й замика-

ючі витрати виробництва. При рентному підході природні ресур-

си можуть оцінюватися двома способами: за відносним ефектом

чи прибутком, який дає його використання в господарстві, і за

додатковими витратами на компенсацію втрат прибутку при ви-

лученні певного ресурсу з природокористування.

Комплексна оцінка природокористування є можливою лише

через застосування еколого-економічних методів для визначення

екологічно виправданих обмежень розміщення виробництва за

науково обґрунтованими критеріями використання ресурсів.

Природно-ресурсний потенціал України має особливості про-

сторового розміщення. Так, мінеральні ресурси — це сукупність

паливних, рудних і нерудних корисних копалин, які можуть бути

використані за сучасного рівня розвитку продуктивних сил. На

даний час у надрах України виявлено близько 20 000 родовищ та

111 видів рудопроявів, з яких 9051 — родовища (з урахуванням

комплексності). Промислове значення, мають 97 видів корисних

копалин, які враховуються Державним балансом запасів, у тому

числі: 984 родовища нафти і газу, 766 — вугільних, 127 — мета-

ну вугільних родовищ, 1568 — торфу, 274 — сапропелю, 358 —

металічних корисних копалин, 3907 — неметалевих корисних

копалин, 1067 — підземних вод. До числа розвіданих належать

7667 родовищ 96 видів корисних копалин.

Паливні ресурси в Україні представлені кам'яним та бурим

вугіллям. Основні родовища кам'яного вугілля зосереджені в

двох басеййах — Донецькому (понад 100 млрд т) і Львівсько-

Волинському (3 млрд т). Крім того, розвідані окремі родовища в

Сумській (Роменське) та Харківській областях (Петровське). Ос-

новні поклади бурого вугілля зосереджені у Дніпровському бу-

ровугільному басейні (4,2 млрд т), Передкарпатському, Закарпат-

ському та Північно-Подільському буровугільних районах, а та-

кож в окремих родовищах лівобережжя Дніпра і в Придунайській

низовині. Найбільшими родовищами є Коростишивське (Жито-

мирська область), Звенигородське (Черкаська область) та Олек-

сандрійське (Кіровоградська область).

Нафтогазоносні площі зосереджені у трьох основних регіо-

нах: Передкарпатському (Західному), Дніпровсько-Донецькому

(Східному) та Причорноморсько-Кримському (Південному). Ви-

явлено 307 родовищ нафти й газу. Найбільшими нафтовими запа-

си є: Прилуцьке, Гнідинцівське і Леляківське (Чернігівська об-

ласть), Рибальське, Качанівське, Охтирське, Бугруватівське (Сумсь-

•72

ка область), Глинсько-Розбишівське, Зачепилівське, Радченківсь-

ке, Ново-Григорівське, Сагайдацьке (Полтавська область), Бори-

славське, Битків-Бабчинське, Долинське (Прикарпаття). Найбіль-

ші родовища природного газу зосереджені у Шебелинському,

Єфремівському, Кегичівському (Харківська область), Переще-

пинському (Дніпропетровська область), Глинсько-Розбишівсь-

кому, Малишевському і Диканьському (Полтавська область), Ка-

чанівському (Сумська область), Дашавському, Калуському, Біль-

че-Волицькому, Угерському, Опарському (Прикарпаття) родо-

вищах. У Причорноморсько-Кримському нафтогазоносному ре-

гіоні запаси нафти становлять 3 % від загальнореспубліканських.

Тому видобуток нафти тут практично відсутній. Перспективним

є шельф Чорного моря.

Видобуток нафти в Україні постійно скорочується. Пробле-

мою є те, що на 90 % механізованих свердловин насоси можуть

працювати на глибині до 2000—2500 м, тоді як середня глибина

основних покладів нафти становить 3000—4000 м. Крім того, за-

старілим є основний фонд більшості свердловин та їхнього облад-

нання. Наприклад, загальне зношення основних фондів у АТ

«Укрнафта» складає майже 60 % через нестачу міцних труб, на-

сосів, агрегатів.

Горючі сланці — глинисті, вапнякові чи кременисті осадові

породи розглядаються як низькокалорійне паливо (3—4 тис. кКал

т) та як сировина для хімічної промисловості. Поклади їх зна-

ходяться на межі Черкаської й Кіровоградської областей.

Україна має значні поклади торфу — 2,5 тис. родовищ, зосере-

джених, переважно у Волинській, Рівненській, Житомирській,

Київській, Чернігівській, Черкаській, Хмельницькій, Сумській та

Львівській областях. Торф утворюється в болотах із залишків від-

мерлих рослин, нагромаджених в умовах підвищеної вологості.

Рудні корисні копалини за характером господарського викори-

стання поділяються на руди чорних і кольорових металів. До руд

чорних металів відносяться залізні і марганцеві руди. Загальні

запаси залізних руд в Україні за категоріями А + В + С (у геології

вирізняють чотири категорії запасів корисних копалин: А — доб-

ре розвідані та вивчені, В і С — розвідані менш достеменно,

Сг — оцінені приблизно) оцінюються в 25,4 млрд т, а за категорі-

єю С

— у 20 млрд т. Основні родовища зосереджені в Криворі-

зькому і Кременчуцькому басейнах, Білозерському залізорудно-

му районі та Керченському басейні. Найбільші запаси марган-

цевих руд знаходяться в Нікопольському (Дніпропетровська об-

ласть), Великотокмацькому (Запорізька область) басейнах. Розві-

•73

дані також Побузький, Донецький та Покутський марганцеворуд-

ні райони. Загальні запаси марганцевих руд складають майже

третину світових.

В Україні з рідкісних металів, які використовуються в чорній

металургії як легуючі добавки, є родовища титану і хрому. Вели-

кими родовищами титанових руд є Самотканське (Дніпропетров-

ська область), а також Іршанське і Стремигородське (Житомир-

ська область). Родовища хромітів знаходяться в Кіровоградській

та Дніпропетровській областях, але вони не мають промислової

розробки, і тому потреби металургії України в хромі задоволь-

няються за рахунок імпорту. Невеликі запаси нікелю зосереджені

у Вінницькій, Кіровоградській та Дніпропетровській областях,

ртуті — у Донбасі, Криму і Закарпатті, бокситів — у Дніпропет-

ровській області, алунітів — у Закарпатті, нефелінів — у При-

азов'ї. Руди цирконію відкриті в Самотканському родовищі тита-

нових руд і в Приазов'ї. Підвищена концентрація ванадію

міститься в Керченських залізних рудах. У Дніпропетровській,

Кіровоградській, Донецькій та Закарпатській областях відкриті

золотоносні родовища. В Кіровоградській області видобувають

нікелеві руди (Побузьке родовище), запаси яких є також у Дніп-

ропетровській області, у Карпатах (Рахівський масив), Централь-

ному Поліссі. Мідні руди розвідані у Донецькій області, на заході

Запорізької області, на Рахівському масиві в Карпатах. Виявлені

промислові концентрації металів платинової групи у Середньому

Придніпров'ї, Криворізько-Кременчуцькій зоні.

Нерудні ресурси представлені вогнетривами (вогнетривкі гли-

ни, доломіти, талько-магнезіти), спеціальними матеріалами (флю-

сові вапняки, флюорити, формові піски), галогенами (солі хлору,

брому, йоду), карбонатами, фосфатами (апатити та фосфорити),

сульфатами (гіпс, барит, ангідрит), самородною сіркою тощо.

Найбільші родовища флюсових вапняків розміщені в АР Крим та

Донецькій області, доломітів — у Донецькій, Дніпропетровській,

Закарпатській областях. Вогнетривкі глини виявлені в Донецькій,

Дніпропетровській, Запорізькій, Черкаській областях, фосфори-

ти — в Сумській (Кролевецьке родовище) і Харківській (Ізюмсь-

ке родовище) областях. Високоякісні каоліни, які використову-

ють для виробництва вогнетривких виробів та у фарфоро-

фаянсовій промисловості, знаходяться у Житомирській, Хмель-

ницькій, Черкаській, Дніпропетровській, Запорізькій областях.

Родовища облицювального каміння (мармур, габро, базальти, лаб-

радорити, граніти) розміщуються у Житомирській області та АР

Крим (мармур, крейда). В країні налічується 61 родовище крейди

•74

(Донецька, Сумська, Луганська, Чернігівська, Харківська облас-

ті). В Україні є певні запаси берилу, топазу, бурштину, аметисту,

агату, яшми (Кримські і Карпатські гори).

Україна має великі поклади високоякісної гірничо-хімічної

сировини: калійних та магнієвих солей, кухонної солі, самород-

ної сірки. Калійна сіль використовується для виробництва калій-

них добрив. Поклади її розташовані в Івано-Франківській (Калу-

ське, Тростянецьке, Туро-Волицьке родовища), Львівській

(Стебниківське, Бориславське родовища) областях. Магнієві солі

видобувають у Калуському, Стебниківському та Сиваському ро-

довищах. Самородна сірка використовується для виробництва сір-

чаної кислоти. Її запаси сконцентровані у Передкарпатті (Роз-

дольське та Яворівське родовища Львівської області). Основні

запаси кухонної солі знаходяться в Івано-Франківській (Калусь-

ке, Долинське родовища), Львівській (Дрогобицьке родовище),

Закарпатській (Солотвинське родовище) та Донецькій (Артемів-

ське, Слов'янське родовища) областях.

Земельні ресурси використовуються як основний засіб сільсь-

когосподарського виробництва, лісового господарства та висту-

пають просторовою базою розміщення господарських об'єктів і

системи розселення населення. Вони є складовою частиною при-

родно-ресурсного потенціалу і беруть активну участь у матеріаль-

ному виробництві. Всі землі України незалежно від їх цільового

призначення, господарського використання та особливостей пра-

вового режиму становлять єдиний земельний фонд держави, який

дорівнює 60 354,8 тис. га. Господарське освоєння території здійс-

нено на 92 %. При цьому сільськогосподарське освоєння земель

перевищує 70 % і є найвищим у світі. Високою залишається роз-

ораність територій України — 57 %. Частка ріллі в загальній

площі сільськогосподарських угідь сягає 79 %.

Структура сільськогосподарських угідь України визначається

природно-кліматичними умовами. Так, якщо в Поліссі питома ва-

га сільськогосподарських угідь складає 35 % земельного фонду

зони, то на півдні Степу — 74 %. В останні роки у структурі сіль-

ськогосподарських угідь зменшилася частка орних земель, а збіль-

шилася частина багаторічних насаджень, перелогів, сіножатей і

пасовищ. Найнижчий рівень землезабезпечення спостерігається у

Донецькій, Закарпатській, Івано-Франківській областях, а найбіль-

ший — у Вінницькій, Дніпропетровській, Запорізькій, Миколаїв-

ській, Чернігівській областях. Для потреб промисловості України

вилучається в середньому за рік понад 4 тис. га сільськогоспо-

дарських угідь.

•75

Водні ресурси України є одним з основних видів природних

ресурсів. Вони забезпечують потреби виробничого і побутового

водопостачання, енергетичної галузі, використовуються як шля-

хи водного транспорту, тому відіграють велику роль у розвитку

всього господарства та у життєдіяльності населення країни. Рі-

вень забезпеченості більшої частини України водними ресурсами

є недостатнім. Загальна довжина річок становить 206,4 тис. км, з

яких 90 % припадає на малі річки. Водосховища Дніпровського

каскаду обсягом 18,7 км

забезпечують більше половини обсягів

водоспоживання. На території України налічується 28 тис. став-

ків, побудовано сім великих магістральних каналів загальною дов-

жиною 1192 км, 10 великих водогонів, якими в маловодні райони

щороку подається понад 22 млрд м

води. Питні підземні води, за

прогнозами, становлять 20,9 млрд м

. Для потреб населення про-

бурено ПОтис. свердловин, які щороку постачають майже

5 млрд м

підземних вод. Споруджено 25 великих зрошувальних

систем, понад 2000 км захисних дамб з дренажними системами та

насосними станціями, які забезпечують захист території площею

близько 1 млн га. Доступними для широкого використання й

найбагатшими на запаси водних ресурсів в Україні є річки Дніп-

ро, Десна, Дунай, Південний Буг, Дністер. Найгірше забезпечені

водними ресурсами райони Донбасу та Криворіжжя, АР Крим, а

найкраще — північні і західні області країни.

Лісові ресурси забезпечують сировиною деревообробну, це-

люлозно-паперову, лісохімічну промисловості, виконують водо-

охоронну, захисну, санітарно-гігієнічну та оздоровчу функції.

Україна належить до лісодефіцитних держав світу. Площа її лісо-

вого фонду сягає 10,8 млн га, тобто лісистість території стано-

вить 15,6%. Ліси в областях України розміщені нерівномірно.

Найвища лісистість спостерігається у Закарпатській (50,8 %),

Івано-Франківській (40,9), Житомирській (32,6), Львівській (28,5)

областях, а найменша — у Миколаївській (3,7), Запорізькій (3,9),

Херсонській (4,6), Дніпропетровській (5,2), Донецькій (6,7 %) об-

ластях. Загальний запас деревини в лісах України становить

1736 млн м

, у тому числі хвойної — 897 млн м , жорстколистя-

ної — 663 млн м

, м'яколистяної — 173 млн м

. Потреби у дере-

вині за рахунок власних ресурсів Україна задовольняє лише на

25—30 %. Решта покривається за рахунок імпорту переважно з

Росії.

Природно-рекреаційні ресурси забезпечують відновлення

життєвих сил людини, витрачених у процесі трудової діяльності.

Вони слугують для регенерації здоров'я і підтримки працездат-

•76

ності населення. До рекреаційних ресурсів відносять об'єкти

природного походження, які використовуються для лікування,

оздоровлення, відпочинку, туризму. Загальна площа їх займає 7,2 %

території України, в тому числі природоохоронних земель —

2,2 %. Рекреаційні ресурси включають бальнеологічні (мінераль-

ні води, грязі), кліматичні, ландшафтні ресурси, пляжі пізнаваль-

ні природні об'єкти. Вони розміщені практично по всій території

України, однак їх найвища концентрація спостерігається у при-

морських областях України, в АР Крим та Карпатському регіоні.

Великі запаси мінеральних вод є у Вінницькій (Хмельник), Жи-

томирській, Львівській (Трускавець, Моршин, Східниця, Вели-

кий Лебень, Немирів), Полтавській (Миргород) областях, ліку-

вальні грязі — в Івано-Франківській, Запорізькій, Одеській облас-

тях та в АР Крим. В Україні існує 45 курортів загальнодер-

жавного і міждержавного значення, 13 курортів місцевого зна-

чення та понад 400 санаторіїв. Привабливими є і туристичні мар-

шрути по історичних місцях країни, місцях з архітектурними та

культурно-ландшафтними пам' ятками.

На сучасному етапі для використання природно-ресурсного

потенціалу в Україні найважливішим завданням є ресурсозбере-

ження — сукупність заходів, які забезпечують економне викори-

стання природних ресурсів та збільшення виробництва певної

продукції, без підвищення кількості використаної на неї сирови-

ни і палива або допоміжних видів мінеральної сировини. Страте-

гічні напрями ресурсозбереження — це комплексне використан-

ня невідновлюваних видів ресурсів, впровадження ресурсозбері-

гаючих технологій, використання вторинної сировини та підви-

щення енергозбереження.

(1Г2. Соціально-демографічний

і трудовий потенціал

Чисельність населення України постійно змінюється.

Протягом тривалого періоду вона зростала: за переписом 1959 р., чи-

сельність населення України становила — 41,9 млн осіб, у 1970 р. —

47,1 млн, у 1979 р. — 49,8 млн, у 1989 — 51,7 млн. чол. Однак під

впливом зниження народжуваності, збільшення смертності, пере-

ходу позитивного сальдо міграції у негативне темпи зростання чи-

сельності населення з початку 1960-х р. неухильно сповільнюва-

лися, а в 1991 р. вперше загальна чисельність померлих переви-

•77

щила чисельність народжених. Лише завдяки перевищенню сальдо

міграції над природним скороченням кількість населення продов-

жувала зростати: на початку 1993 р. вона досягла максимуму —

52,2 млн осіб. У подальші роки спостерігалося її постійне скоро-

чення. На

січня 2008 р. загальна чисельність наявного населення

України становила близько 46,4 млн чол. Таким чином, починаю-

чи з 1993 р. чисельність населення України зменшилася приблизно

на 6 млн осіб, або більше ніж на 11,2 %. За темпами скорочення

населення наша країна займає одне з перших місць у світі.

Такий характер динаміки чисельності населення призводить

до погіршення його статево-вікової структури (постаріння), ре-

жиму відтворення, забезпеченості господарства трудовими ре-

сурсами, зростання демографічного навантаження, зникнення на-

селених пунктів тощо.

Густота населення України знижується внаслідок скорочення

його чисельності. Якщо у 1993 р. середня густота населення ста-

новила 86,5 осіб на

км

, то на початок 2008 р. вона зменшилася

до 77 осіб. Загалом, розміщення населення по території повністю

відповідає особливостям розміщення виробництва, її природно-

ресурсному потенціалу. Найменшу густоту населення має Черні-

гівська область — 36 осіб на 1 км

, найбільшу — Донецька —

171 особу на

км

Відтворення населення. В Україні у 2007 р. народилося

472,7 тис. дітей, а чисельність наявного населення на 1.01.2008 р.

становила 46 372,7 тис. чол. Отже, коефіцієнт народжуваності

дорівнював за цей рік 10,2

%Q,

коефіцієнт смертності — 16,4

%о,

а коефіцієнт природного приросту мав від'ємне значення і стано-

вив мінус 6,2

%о.

Сумарний показник народжуваності (кількість

дітей, яку в середньому народжує одна жінка за своє життя) ста-

новив в Україні 1,3. Таким чином, сучасний рівень народжувано-

сті не забезпечує навіть простого відтворення поколінь.

З початку 1990-х р. у нашій країні сформувалася тенденція до

різкого зниження народжуваності, котра тривала до 2001 p.: якщо

у 1990 р. народилося 657,2 тис. дітей (загальний коефіцієнт наро-

джуваності дорівнював 12,6 %о), то у 2001 р. — 376,5 тис. дітей

(7,7

%о).

Скорочення народжуваності, що відбувалося в цей пері-

од в Україні, з одного боку, відбиває світові тенденції її змін, з

іншого — стало наслідком складної соціально-демографічної та

соціально-економічної ситуації в Україні. Починаючи з 2001 р.

спостерігається незначне зростання показників народжуваності

та їхня стабілізація. У 2007 р. досягнуто найвищого показника

народжуваності за останні 14 років — 10,2

%о.

•78

Але основними причинами таких позитивних процесів є не

стільки підвищення рівня життя населення чи одноразової допо-

моги при народженні дитини, скільки наслідки так званих «демо-

графічних хвиль»: у репродуктивний вік вступає молодь, наро-

джена в середині 1980-х років (період підвищеної народжува-

ності, спричинений цілеспрямованими заходами уряду щодо за-

охочення дітонароджень). Але позитивний вплив цих хвиль про-

довжуватиметься не довго: через кілька років у репродуктивний

вік почне вступати молодь, народжена у 1990-х роках, коли показ-

ники народжуваності були значно меншими.

Зростає частка дітей, народжених поза шлюбом: з 11 % у

1990 р. до 23 % на початок 2008 р. Це викликає проблеми матері-

ального забезпечення більшості неповних сімей, їхнього рівня

життя, здоров'я та освіти дітей. Складність їх вирішення полягає

в тому, що навіть за підвищення рівня життя населення кількість

позашлюбних народжень може не знизитися, що пов'язано з на-

слідуванням культури шлюбної поведінки більшості розвинутих

країн.

Україна має найвищі показники смертності в Європі, посту-

паючись у світі лише Афганістану та двом десяткам найбідніших

країн Африки. У 2007 р. коефіцієнт смертності її населення ста-

новив 16,4

%о.

Для порівняння зазначимо, що загальний коефіці-

єнт смертності у Західній Європі складав 9

%о,

у СІЛА — 8

%о.

До

того ж населення України потерпає від смертності за основними

класами хвороб у віці на 10—15 років раніше, ніж у розвинутих

країнах. Динаміка змін загального коефіцієнта смертності в

Україні була неоднорідною: протягом 1990—1995 р. він зріс від-

повідно з 12,1 %о до 15,4, протягом 1996—1998 р. — зменшився з

15,2 до 14,3 %о, а надалі збільшувався і у 2007 р. набув максималь-

ного значення —16,4

%о.

Особливістю смертності в Україні є те, що значна кількість

населення помирає від хвороб, пов'язаних із соціально-економіч-

ними негараздами, у тому числі у сфері охорони здоров'я, а та-

кож з нещасними випадками, аваріями, виробничим травматиз-

мом, самогубствами, вбивствами, алкоголізмом, палінням, нар-

команією, соціальними хворобами. Соціальні хвороби мають

високу питому вагу в загальній кількості померлих. Значними є

втрати населення від інфекційних та паразитичних хвороб. Не-

безпечних масштабів набуло поширення туберкульозу — у

2007 р. зареєстровано 37 тис. нових випадків захворювання.

Для України характерною є висока чоловіча надсмертність.

Коефіцієнти смертності чоловіків у дорослому віці у 4 рази пере-

•79

вищують коефіцієнти смертності у жінок. Така різниця зумовле-

на як біологічними, так і соціально-економічними причинами,

серед яких — зайнятість у шкідливих умовах, виробничий трав-

матизм, напружений ритм життєдіяльності, нездоровий спосіб

життя тощо.

Високим є коефіцієнт дитячої смертності у віці до одного ро-

ку, який перевищує 10 %0. Для порівняння в США він становить

6,6

%о,

в Європі — 7, в Японії — 2,8

%о.

Зниження дитячої смерт-

ності є одним з реальних методів поліпшення демографічної си-

туації.

Вікова структура населення. Уповільнення темпів зростання

чисельності населення протягом 1970-х р. та перехід до депопу-

ляції у 1993 р. став результатом старіння населення. В Україні

його показники є одними з найбільших в Європі. Причини цього

полягають у:

• збільшенні абсолютної чисельності населення похилого віку;

• довгостроковому збереженні народжуваності, котре не за-

безпечує навіть простого відтворення поколінь, що призводить

до невпинного скорочення питомої ваги дітей та молоді у складі

населення і відповідного зростання частки осіб старшого віку;

• еміграції молоді;

• поширенні передчасної смертності молодого населення від

нещасних випадків, травм, отруєнь тощо.

Показники старіння населення України з кожним роком про-

довжують зростати. Якщо з початку 1960-х років населення

України характеризувалося як таке, що перебуває на порозі ста-

рості (частка осіб у віці 65 років і старших становила 7 %), на по-

чатку 1990-х — старим (12 %), то нині його можна вважати надто

старим (понад 16 %). Для порівняння в світі частка населення

старшого за 65 років складає 7 %, в країнах, що розвиваються, —

5, у США — 12, в Росії — 13 %.

Якщо у 1959 р. частка осіб старших за працездатний вік стано-

вила в Україні 13,5 %, то в 2007 р. — майже чверть усього насе-

лення. Частка працездатного населення в його загальній структурі

поки що не зазнала значних змін (приблизно 60 %). Такі тенденції

на тлі низької народжуваності у недалекому майбутньому можуть

призвести до значного зростання демографічного навантаження та

його негативних соціально-економічних наслідків.

Середня тривалість життя населення України є однією з най-

нижчих в Європі — у 2006—2007 рр. вона становила близько

68 років (63 роки — для чоловіків і 74 роки — для жінок). Для

порівняння зазначимо, що у розвинутих країнах ці показники до-

•80