Ольшанська O.B., Фащевський М.І., Білоконь І.В. та ін. Регіональна економіка

Подождите немного. Документ загружается.

Структура господарства України характеризується такими

особливостями:

• високою часткою галузей, що виробляють проміжний про-

дукт;

• перевантаженням екологонебезпечними, ресурсомісткими

галузями;

• низьким рівнем розвитку галузей, які визначають темпи ін-

вестиційного оновлення виробництва;

• технологічною неконкурентоспроможністю значної кількос-

ті виробництв;

• низьким рівнем розвитку транспортної, енергетичної, інфор-

маційної інфраструктури.

Галузь господарства, згідно з визначенням КВЕД, — це діяль-

ність сукупності виробничих одиниць, що беруть участь у пере-

важно однакових або подібних видах виробничої діяльності [5].

їх поділяють на певні укрупнені (комплексні) галузі. Зокрема, за

класифікацією Держкомстату України, до промисловості відне-

сено 17 укрупнених (комплексних) галузей: електроенергетику, па-

ливну, атомну промисловість, чорну металургію; кольорову ме-

талургію, хімічну і нафтохімічну, машинобудування та метало-

обробку, лісову, деревообробну і целюлозно-паперову, будівель-

них матеріалів, скляну й фарфорово-фаянсову, легку, харчову,

мікробіологічну, борошномельно-круп'яну і комбікормову, ме-

дичну, поліграфічну та інші галузі.

За функціональною ознакою галузі поділяють на первинні

(видобувна промисловість, сільське господарство) та вторинні,

до складу яких входять переважно галузі обробної промисло-

вості. До видобувних галузей відносять підприємства з видобут-

ку паливно-енергетичних корисних копалин, видобутку й зба-

гачення руд і нерудних корисних копалин, а також лісозаготівлі

та вилову риби і морепродуктів. Обробну промисловість фор-

мують галузі, підприємства яких переробляють сировину та ма-

теріали.

Важливою структурною характеристикою промисловості є

співвідношення між галузями групи А, що виробляють засоби

виробництва, та галузями групи Б, працюючими на потреби спо-

живчого сектора економіки. Структура промислового виробниц-

тва України характеризується значним переважанням продукції

групи А. Рівень розвитку галузей виробництва товарів народного

споживання є абсолютно недостатнім.

Впродовж трансформаційного періоду 1990-х рр. у структурі

промислового комплексу на тлі згортання обсягів виробництва

•101

значно посилилася роль сировинних галузей та знизилася питома

вага високотехнологічних і соціально значущих виробництв.

У загальній структурі промислового виробництва України до-

мінує металургійне виробництво, частка якого становить 22,0 %.

Питома вага машинобудування та галузей, зорієнтованих на за-

доволення першочергових потреб населення, залишається неістот-

ною: у 2007 р. частка харчової галузі становила лише 15,3 % (його

частка зменшилася протягом зазначеного періоду на 1,3 відсот-

кових пункти), машинобудування — 13,7 % (питома вага зросла

на 3,5 відсоткових пункти), легкої промисловості — лише 1,0 %.

Поряд з тим необхідно підкреслити позитивний процес зменшен-

ня частки добувної промисловості у загальній структурі промис-

лового виробництва (табл, 6.1),

Таблиця 6.1

ДИНАМІКА ОБСЯГІВ РЕАЛІЗОВАНОЇ ПРОМИСЛОВОЇ ПРОДУКЦІЇ

(РОБІТ, ПОСЛУГ) ЗА ОСНОВНИМИ ГАЛУЗЯМИ ПРОМИСЛОВОСТІ

У 2001—2007 рр., у %

Промисловість 2001 р. 2003 р. 2005 р.

2007 р.

У тому числі:

Добувна промисловість

9,7

7,7

8,3

7,9

Виробництво харчових продуктів,

напоїв та тютюнових виробів

16,6 17,0 16,3

15,3

Легка промисловість

1,4

1,3

1,1

1,0

Виробництво

коксу, продуктів наф-

топереробки

4,9

7,4

9,4

7,3

Хімічна і нафтохімічна промисло-

вість

6,0

6,4

6,1

Металургійне виробництво та вироб-

ництво готових металевих виробів

18,0 20,0

22,1

22,0

Машинобудування

10,2 12,2 12,7

13,7

Виробництво і розподіл електро-

енергії, газу та врди

24,8

20,4

15,9 18,2

Інші галузі

8,4

7,6 7,8 8,5

Таким чином, структура та обсяги промислового виробництва

України характеризуються домінуванням низькотехнологічних,

матеріало- й енергомістких галузей, що не відповідають ниніш-

нім потребам суспільства. Серед першочергових завдань структур-

ної трансформації господарського комплексу є: необхідність подаль-

•102

шого зниження частки паливно-сировинних видів діяльності та пер-

вісної обробки сировини у загальному обсязі промислової проду-

кції і зростання питомої ваги машинобудування й виробництва

предметів споживання; зменшення ресурсо- та енергомісткості;

підвищення продуктивності праці; стимулювання впровадження

інновацій та технічного переоснащення підприємств; поступове

зростання обсягів інвестицій у галузі економіки, орієнтовані на

внутрішній ринок, які виробляють продукцію з високою часткою

доданої вартості та швидким оборотом капіталу.

В Україні зберігається проблема подолання значних асиметрій

між показниками промислового виробництва за регіонами, а та-

кож співвідношення між максимальними та мінімальними показ-

никами випуску промислової продукції на душу населення.

Об'єктивною закономірністю розвитку продуктивних сил є

процес формування міжгалузевих виробничих комплексів. Про-

гресивне поглиблення суспільного і територіального поділу праці

супроводжується посиленням економічних взаємовідносин між

галузями економіки. Міжгалузевий комплекс — це сукупність

видів діяльності, здійснюваних у певному місці і об'єднаних у

конкретну групу (підсистему) тісними виробничими, комерцій-

ними та іншими зв'язками. Міжгалузеві комплекси формуються

як у виробництві, так і у сфері обслуговування, а також в інфра-

структурних галузях. Традиційно виокремлюють такі міжгалузеві

комплекси: паливно-енергетичний, металургійний, хімічний, ма-

шинобудівний, лісопромисловий, агропромисловий, будівельний,

транспортний, соціальний, військово-промисловий. Останнім ча-

сом цей перелік було доповнено такими комплексами: рекреацій-

ний, морегосподарський, зовнішньоекономічний, комплекс при-

родокористування, інформаційний, управлінський та ін. Міжга-

лузеві комплекси не мають відповідних управлінських структур,

їх формування об'єктивно зумовлено системою економічних зв'яз-

ків. Залежно від просторових масштабів ці комплекси поділяють

на міждержавні, макроекономічні і територіальні.

Територіальна структура господарства. Територіальна орга-

нізація господарства відображає територіальні форми існування

його економічної системи та взаємозв'язку її складових, а також

значно зумовлює специфіку управління господарською системою.

Просторове впорядкування діяльності різних суб'єктів господарю-

вання (на засадах раціонального використання природних, матері-

альних і трудових ресурсів, подолання диспропорцій у розміщенні

джерел сировини, палива, енергії, місць виробництва та споживан-

ня продукції) є одним з дієвих факторів регіонального розвитку.

•103

В умовах адм іністративно-командної системи господарювання

був сформований жорсткий територіальний розподіл виробничих

потужностей. Ринкова трансформація промислових об'єктів (змі-

на організаційно-правової форми господарювання, переспеціалі-

зація, модернізація та ін.) інтенсифікувала відповідні зміни у те-

риторіальній організації господарства. Актуалізувалася проблема

оптимізації розміщення продуктивних сил країни і регіонального

розвитку, з точки зору забезпечення основних життєвих потреб

та всебічного розвитку населення. В регіональній системі пріори-

тетного значення набувають так звані «м'які фактори»: кваліфі-

кована робоча сила, науково-дослідні й дослідно-конструкторські

роботи, організаційно-управлінські інновації тощо.

Структурні трансформації здійснюються і в регіонально-

му розрізі з метою вдосконалення системи розміщення продук-

тивних сил, розвитку їхньої територіальної організації. Внаслі-

док цих змін формується нове співвідношення між галузями

економіки регіонів, змінюються темпи їх розвитку, що в свою

чергу, впливає на всі соціально-економічні процеси в регіоні.

Територіальна структура господарства характеризує певні спів-

відношення між різними утвореннями виробничої, інфраструк-

турної, соціальної сфер, а також систему взаємозв'язків між ни-

ми. Її можна розглядати і як результат комплексної взаємодії

таких компонентів: природно-ресурсного потенціалу, населен-

ня, виробничих та обслуговуючих структур, соціальної інфра-

структури.

Головними елементами територіальної структури господарст-

ва виступають: економічні райони, підрайони, локальні виробни-

чі утворення у вигляді промислових вузлів, центрів, пунктів.

Особливе місце посідають територіально-виробничі комплекси,

які утворюються підприємствами або установами з тісними інфор-

маційними, господарськими чи іншими взаємозв'язками.

Основні напрями вдосконалення територіальної структури по-

лягають у:

• зростанні питомої ваги прогресивних галузей з високими

якісними параметрами зайнятої робочої сили та основних вироб-

ничих фондів;

• трансформації структурних характеристик на користь соціаль-

но орієнтованих галузей, екологобезпечних виробництв;

• формуванні нових структурних елементів інноваційної спря-

мованості (технопарки, технополіси);

• підвищенні адаптаційних можливостей територіальних струк-

тур щодо зміни кон'юнктури товарного ринку.

•104

6.2. Особливості трансформаційних процесів

у міжгалузевих комплексах

6.2.1. Паливно-енергетичний

комплекс

Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) є базовим,

одним з найважливіших і найпотужніших міжгалузевих ком-

плексів. До його складу входять галузі паливної промисловості

та електроенергетики. Паливна промисловість включає сукуп-

ність галузей промисловості, що займаються видобутком різних

видів палива (вугільна, нафтова, газова, торф'яна і сланцева) та

їх транспортуванням (нафто- і газопроводи). Електроенергетика

об'єднує теплову, гідро- й атомну енергетику та лінії електро-

передач. ПЕК — це велика міжгалузева територіальна ^система,

складова частина єдиної господарської системи країни. Його кін-

цева мета — ефективне і надійне забезпечення потреб населення

і господарства країни в енергії високої якості за рахунок наро-

щування власного видобутку палива, проведення реструктури-

зації паливно-енергетичного комплексу, реалізації програм з

енергозбереження, диверсифікації джерел паливозабезпечення,

особливо щодо природного газу і нафти. Виходячи з цього, при-

скорений соціально-економічний розвиток країни нерозрив-

но пов'язаний з рівнем розвитку всіх галузей паливно-енерге-

тичного комплексу, вдосконаленням енергетичного балансу, з

обов'язковим урахуванням досягнень науково-технічного прог-

ресу.

Всебічна інтенсифікація виробництва, інноваційні процеси в

економіці України та її регіонів ставлять перед паливно-енер-

гетичним комплексом надзвичайно складні завдання, збільшують

його роль у прискоренні темпів економічного зростання, у під-

вищенні продуктивності праці завдяки значному зростанню її

енерго- й електроозброєності.

Ефективність та інтенсивність суспільного виробництва знач-

но залежать від його енергозабезпеченості, оскільки енергетика

створює особливі матеріальні ресурси — енергетичні, які зумов-

люють функціонування всього виробничого апарату сучасної

економіки. Саме тому в нових економічних умовах паливо й елек-

троенергія розглядаються як матеріальний ресурс і важливий ма-

теріальний фактор розвитку та розміщення суспільного виробни-

цтва.

•105

В умовах ринкових відносин і науково-технічної революції

роль паливно-енергетичного комплексу неухильно зростає. Саме

від рівня його розвитку залежать темпи, динаміка, масштаби й

економічні показники зростання економіки країни та подальше

поліпшення умов праці і підвищення рівня життя людей.

Розвиток паливно-енергетичного комплексу повинен бути

підпорядкований не тільки завданню стійкого забезпечення по-

треб України в усіх видах палива та електроенергії, але й плано-

мірному проведенню цілеспрямованої енергозберігаючої політи-

ки в усіх галузях і сферах економіки країни та її регіонів.

Паливно-енергетичний комплекс впливає на розвиток усіх га-

лузей і сфер господарського комплексу країни та її регіонів, а та-

кож на розміщення суспільного виробництва. Дешеве паливо й

електроенергія сприяють поглибленню спеціалізації регіонів, фор-

муванню крупних територіально-виробничих комплексів, проми-

слових вузлів і центрів.

Енергетичний баланс та еволюція його структури характери-

зують не тільки певний рівень використання тих чи інших енер-

гоносіїв, але й науково-технічні, соціальні, організаційні, іннова-

ційні та виробничі зрушення в промисловості, сільському госпо-

дарстві, на транспорті, в побутовому обслуговуванні населення.

Паливно-енергетичний баланс складається з прибуткової та

витратної частин. У перший наводяться показники видобутку

природного палива й виробництва електро- і теплоенергії на теп-

лових, гідравлічних і атомних електростанціях. Крім того, до

прибуткової частини відносять також нетрадиційні природні енер-

гетичні ресурси (енергію вітру, сонця та ін.), відбір газу з газо-

сховищ, імпорт енергоносіїв та залишок їх на кінець року.

Витратна частина балансу включає споживання енергоресур-

сів і складається з таких витратних статей:

• перетворення в інші види енергії;

• виробничо-технологічні потреби, включаючи втрати при

збереженні, транспортуванні тощо;

• закачка природного газу в підземні газосховища;

• експорт енергоресурсів;

• залишок у постачальників та споживачів на кінець року.

Протягом значного періоду у видобутку палива в Україні пе-

реважає вугілля — основний енергетичний ресурс країни. Нині

на його долю в загальному видобутку мінерального палива при-

падає 69 % проти 82 % у 1990 р. Оцінка запасів вугілля в Україні

показує, що основна роль у забезпеченні потреб її господарського

комплексу в паливі у перспективі повинна належати вугіллю.

•106

Питома вага природного газу збільшилася за цей період з 14,5 %

до майже 25, а нафти — з 2,7 до 5,3 % (табл. 6.2).

Таблиця 6.2

СТРУКТУРА ВИДОБУТКУ ПАЛИВА В УКРАЇНІ, %

Види палива

1990 р. 2000 р.

2005 р. 2007 р.

Вугілля

82,0 78,6

70,0 69,3

Природний газ

14,5

17,4 24,2

24,9

Нафта 2,7 3,5

5Д

5,3

Торф

0,5 0,4 0,6

0,7

Інше паливо (дрова)

0,3

0,1

Всього

100,0 100,0 100,0 100,0

Починаючи з 1991 р. у зв'язку з відсутністю відповідних інве-

стицій та загальної економічної кризи в Україні, стали різко змен-

шуватися видобуток вугілля, природного газу і виробництво еле-

ктроенергії. Так, видобуток вугілля в Україні за 1991—2007 рр.

знизився більше ніж удвічі, а природного газу — з 28,1 млрд м

до 21,7 млрд м

Для розвитку паливно-енергетичного комплексу Україна має

значні паливно-енергетичні ресурси: вугілля, нафту, природний

газ, торф, горючі сланці, уранові руди, дрова, гідроресурси, віт-

рову і сонячну енергію. В структурі паливного балансу, тобто у

видобутку власних енергоносіїв, в Україні переважає вугілля, а в

структурі споживання провідна роль належить природному га-

зу — тут більше половини енергоресурсів, що споживаються.

В таких умовах забезпеченість потреб України у природному

газі та нафті за рахунок власного виробництва надто низька і іс-

нує за рахунок постачання їх з Росії та Туркменістану. Разом з

тим, відсутність валютних коштів на закупку необхідної кількос-

ті цих ресурсів і цінова політика значно погіршують стан еконо-

міки країни. Тому надійне забезпечення потреб господарського

комплексу паливно-енергетичними ресурсами — найважливіша

умова економічної безпеки та стійкого функціонування економі-

ки України. Концепція формування паливно-енергетичного балан-

су України на довгострокову перспективу має ґрунтуватися саме

на цій умові. Враховуючи слабку забезпеченість України власни-

ми енергоносіями, необхідною є перебудова структури виробни-

цтва з метою значного зменшення питомої ваги енергомісткої

•107

продукції, впровадження енергозберігаючих технологій та сучас-

них досягнень науково-технічного прогресу. Це стосується, в пер-

шу чергу, чорної металургії, машинобудування, хімічної промис-

ловості.

Найважливішою галуззю паливної промисловості України за-

лишається вугільна промисловість. Вугілля в Україні є єдиним

паливним ресурсом, запаси якого дозволяють повністю задоволь-

нити власні потреби національної економіки.

Загальні запаси вугілля в Україні складають майже 119 млрд т,

з них більше 56 млрд т — балансові запаси. Зосереджені запаси

вугілля в трьох басейнах: Донецькому, Львівсько-Волинському

кам'яновугільних Дніпровському буровугільному басейнах. За

питомою вагою балансових запасів найбільші перспективи має

Донецький басейн — 93 % усіх запасів, Львівсько-Волинський —

2,6 і Дніпровський — 3,9 %.

Вугільна промисловість — найстаріша галузь спеціалізації

економіки України. Вона представлена видобутком кам'яного та

бурого вугілля. Почала розвиватися ця галузь в кінці XVIII ст. в

Донбасі. Нині вона має велике значення у розвитку і розміщенні

суспільного виробництва. Вугільна промисловість впливає на

формування й розвиток паливомістких галузей великих промис-

лових районів, промислових вузлів і центрів. Вона тісно пов'я-

зана з чорною металургією, забезпечуючи її основним паливом —

коксівним вугіллям, тепловою електроенергетикою, хімічною

промисловістю, промисловістю будівельних матеріалів (цемент-

ною та скляною) і має великий вплив на їх розвиток.

В останні десятиріччя видобуток вугілля в Україні щорічно

скорочується і за 1991—2007 рр. зменшився більш ніж удвоє. На

сучасному етапі видобуток вугілля в Україні складає 58,9 млн т

на рік. Основним районом видобутку вугілля в Україні залиша-

ється Донецький басейн, площа якого становить майже 50 тис.

км

, а запаси вугілля перевищують 100 млрд т, третину яких

складає коксівне вугілля і понад 20 % — високоенергетичні ан-

трацити. В Донбасі зосереджено 91,5 % вуглевидобувних підпри-

ємств країни. Донецький басейн розміщується в межах Донецької

і Луганської областей, східних районів Дніпропетровської облас-

ті (Західний Донбас) та південних районів Харківської області.

Великий Донбас включає і частину Ростовської області Російсь-

кої Федерації.

Донецький басейн був відкритий у 1721 р., а перша вугільна

шахта стала до ладу в Лисичанську в 1795 р. До 1913 р. на долю

Донбасу припадало майже 90 % видобутку вугілля в Росії. Основ-

•168

ними центрами видобутку вугілля в басейні є Донецьк, Луганськ,

Шахтарськ, Торез, Стаханов, Краснодон, Ровеньки, Макіївка, Пав-

лодар, Красний Луч та ін.

Собівартість донецького вугілля досить високою через значну

глибину залягання (в середньому 500—750 м), малу потужність

пластів (0,5—2 м), розміщення вугільних пластів під кутом до

поверхні землі. Максимальна глибина шахт у басейні перевищує

1200 м. Все це відбивається не тільки на собівартості, але й на

об'ємах видобутку. Майже 20 % вугілля Донбасу надодить на

експорт у Молдову і країни Східної Європи.

Другим за значенням районом видобутку вугілля в Україні є

Львівсько-Волинській басейн, який був розвіданий у 1940-х p., а

інтенсивна розробка його почалася в післявоєнні роки^ Він роз-

міщений у межах Львівської і Волинської областей. Його пло-

ща— близько 10 тис. км

, а запаси вугілля — майже 3 млрд т,

потужність пластів від — 0,5 до 1 м (інколи до 2 м). Тут зосере-

джено 6 % вуглевидобувних підприємств України. Основні

центри видобутку вугілля — Нововолинськ, Червоноград, Соснів-

ка, Горняк. Вугілля Львівсько-Волинського басейну використо-

вується переважно населенням та на теплових електростанціях

західних областей України.

Головні запаси бурого вугілля зосереджені в Придніпровсько-

му буровугільному басейні і складають понад — 4 млрд т. Площа

басейну майже 150 тис. км

, потужність пластів — 3—6 м (інколи

до 12 м), а глибина залягання — максимальна понад 90 м, серед-

ня — 75 м. Найбільші родовища — Ватутинське та Звенигород-

ське в Черкаській області, Олександрійське в Кіровоградській і

Коростишівське в Житомирській області. Вугілля басейну вико-

ристовується переважно для побутових потреб населення та на

теплових електростанціях.

В останнє десятиріччя вугільна промисловість України знахо-

диться у кризовому стані: видобуток вугілля скоротився удвічі,

різко знизилися всі економічні показники та соціальна захище-

ність працівників цієї найбільш небезпечної і трудомісткої галузі

промисловості. Виведення вугільної промисловості з кризи —

одна з найскладніших проблем розвитку економіки України. Це

пов'язано з постійним погіршанням гірничо-геологічних умов

розробки родовищ, украй незадовільним станом шахтного фонду,

значним скороченням капітальних вкладень у розвиток вуглеви-

добувних підприємств, низькими темпами ринкових реформу-

вань у галузі та збільшенням витрат на вирішення соціально-еко-

номічних проблем шахтарських регіонів. Сьогодні майже 40 %

•109

усіх шахт працюють понад 50 років, а деякі — більше 70 років і

лише 8 % шахт експлуатуються менше 20 років. За останні 20 ро-

ків у Донбасі не було побудовано жодної шахти, у Львівсько-

Волинському басейні тільки одна. При цьому виробничі потуж-

ності шахт, що вибули з експлуатації, за 1991—2007 рр. склали

близько 80 млн т.

Майже всі шахтарські регіони є зонами екологічного лиха.

Підприємства вугільної промисловості належать до еколого-

небезпечних. їх викиди в атмосферу складають 25 % усіх викидів

в Україні. Розробка вугільних родовищ впливає на гідрохімічний

режим експлуатації поверхневих та підземних вод, посилює за-

бруднення повітряного простору, погіршує родючість земель.

Великі площі родючих земель у шахтарських регіонах зайняті

відходами вуглевидобутку (породою), значна частина яких го-

рить. Нині лише в Донбасі налічується понад 1300 териконів, з

яких 300 — горять.

Незадовільний екологічний стан у вуглевидобувних районах,

особливо у Донбасі, посилюється також високим рівнем концен-

трації підприємств металургійної і хімічної промисловості.

Важливою галуззю паливної промисловості є нафтова, яка

представлена нафтовидобувною та нафтопереробною промисло-

вістю. Використання нафти на Україні почалося ще на початку

XVII ст., а як галузь промислового виробництва вона почала роз-

виватися в Прикарпатті з другої половини XIX ст. на базі Борис -

лавського нафтового родовища. До 1965 р. Україна за розвідани-

ми запасами нафти займала одне з перших місць у Радянському

Союзі. Нині запаси нафти в Україні оцінюються в 1,2 млрд т.

Нафта в паливному балансі України займає значне місце і має

важливе значення. Загальний видобуток її в країні склав у

2007 році 4,5 млн т проти 5,3 млн т у 1990 р. і 13,9 млн т у 1970 р.

Згідно з енергетичною стратегією розвитку України видобуток

нафти повинен збільшитися у 2030 р. до 5,4 млн т, а обсяг пере-

робки — до 45 млн т при підвищенні глибини її переробки до

90 %.

Видобуток нафти в Україні зосереджений у трьох нафтогазо-

носних районах: Східному (Дніпровсько-Донецький район), За-

хідному (Передкарпаття та Закарпаття, Карпати і Волино-По-

дільська область) та Південному (Причорноморський і Азовський

райони). Найбільш перспективним є Східний нафтогазоносний

район, на долю якого припадає майже 60 % запасів і більше 80 %

видобутку нафти в Україні. Основний видобуток нафти тут ве-

деться в Чернігівській (Леляківське, Прилуцьке, Гнідинцівське

•110