Ольшанська O.B., Фащевський М.І., Білоконь І.В. та ін. Регіональна економіка

40 %), тому підлягають збагаченню. На території басейну працює

Полтавський ГЗК.

Білозерський залізорудний район знаходиться у Запорізькій

області. Загальні запаси руд у районі становлять понад 2,5 млрд т.

Руди тут в основному багаті (понад 60 % заліза в руді) і не потре-

бують попереднього збагачення.

Промислове значення має і Керченський залізорудний^басейн,

який розташований на Керченському півострові Криму. Його за-

гальні запаси становлять 1,4—1,8 млрд т.

Важливим компонентом сировинної бази чорної металургії є

марганцева руда. Вона використовується для виплавки фероспла-

вів, дзеркального чавуну. Марганець є важливим легуючим еле-

ментом для сталі й чавуну.

Металургійний комплекс України повністю забезпечений мар-

ганцерудною сировиною. За її запасами Україна займає друге міс-

це в світі після Південно-Африканської республіки. Загальні за-

паси марганцевих руд у країні становлять понад 3 млрд т і скон-

центровані в двох марганцеворудних басейнах: Нікопольському

(Дніпропетровська область) та Велико-Токмацькому (Запорізька

область).

Для розвитку чорної металургії Україна має також потужну

паливну базу. Основним паливом у чорній металургії є коксівне

вугілля (третина загальних запасів кам'яного вугілля Донбасу).

Коксохімічна промисловість України працює переважно на влас-

ній сировині (понад 85 % потреби) і частково за рахунок імпор-

тованого з Росії та Польщі коксівного вугілля.

Металургійне виробництво широко використовує нерудну ме-

талургійну сировину: м'яку вогнетривку сировину (каолін, вог-

нетривку і формувальну глину, формувальні піски) та міцну вог-

нетривку сировину (флюсові вапняки, доломіти). Більшість цієї

сировини розміщується безпосередньо на території металургій-

них регіонів України (в Донецькій, Дніпропетровській, Харківсь-

кій, Запорізькій та інших областях).

Важливим фактором розвитку і розміщення підприємств чор-

ної металургії є наявність прісної води. Всі металургійні підпри-

ємства України використовують переважно воду Дніпра (металур-

гійні комбінати Запоріжжя, Дніпропетровська, Дніпродзержинсь-

ка) або його каналів: Дніпро—Кривий Ріг та Дніпро—Донбас.

Частково використовується опріснена вода Азовського моря (на

металургійних комбінатах Маріуполя).

Основні принципи розміщення підприємств чорної металургії

України поглядають у орієнтації на сировинну базу і довізне па-

•121

ливо — металургійні підприємства Придніпров'я, на паливну ба-

зу і довізну сировину — металургійні підприємства Донбасу. Для

виробництва феросплавів визначальною є наявність дешевої елек-

троенергії.

Металургійне виробництво в Україні представлене трьома ти-

пами металургійних підприємств: металургійні комбінати повно-

го циклу, підприємства переробної металургії та підприємства

«малої» металургії. Кожний з цих типів металургійних підпри-

ємств має свої особливості сировинної бази, технологічних про-

цесів і принципів розміщення.

Металургійні комбінати повного циклу являють собою великі

підприємства, на яких поєднується виробництво коксу (як основ-

ного палива), чавуну, сталі і прокату. Основною сировиною для

них є залізні й марганцеві руди, а головні принципи їх розміщен-

ня полягають у орієнтації на:

— сировинну базу (наявність залізної і марганцевої руди);

— наявність палива, тобто на запаси коксівного вугілля;

— крупного споживача та на довізну сировину і паливо.

Підприємства переробної металургії — це металургійні заво-

ди, на яких переплавляють металобрухт і відходи машинобудів-

них підприємств (стружку). Тому вони розміщуються, як прави-

ло, з орієнтацією на сировину (металобрухт) та споживача чор-

них металів.

Підприємства «малої» металургії являють собою металургійні

виробництва, на яких з довізного чавуну виплавляють необхідні

марки сталі. Розміщуються такі виробництва поблизу або на те-

риторії великих машинобудівних заводів і виплавляють марки

сталі, потрібні для цих підприємств.

Наявність та особливості розміщення сировинної і паливної

бази, основних споживачів чорних металів зумовили формування

на території України трьох районів чорної металургії з повним

циклом металургійного виробництва: Придніпровського, Доне-

цького і Приазовського. У Придніпровському металургійному

районі чорна металургія стала профільною комплексоутворюва-

льною галуззю. Тут розміщені крупні металургійні комбінати по-

вного циклу, які працюють на власній сировині і довізному пали-

ві. Це основна металургійна база України. На долю Придніп-

ровського металургійного району припадає більше половини ви-

пуску чавуну, сортового прокату, понад 60 % сталевих труб, бли-

зько 40 % сталі й коксу, 80 % видобутку товарної залізної руди і

100 % марганцевої руди. На його території діють чотири металу-

ргійні комбінати повного циклу (Запоріжжя, Дніпропетровськ,

•122

Кривий Ріг, Дніпродзержинськ), заводи переробної металургії

(Дніпропетровськ та Запоріжжя), трубні заводи (Дніпропетровськ,

Новомосковськ), п'ять коксохімічних заводів, два заводи феросп-

лавів (Запоріжжя, Нікополь). У районі також сформовано три по-

тужні металургійні вузли: Дніпропетровський, Криворізький і

Запорізький.

Донецький металургійний район сформувався на паливній базі

(наявність коксівного вугілля) та на довізній сировині (залізні і

марганцеві руди Придніпров'я) і включає металургійні центри

Донецької (без м. Маріуполь) та Луганської області. Район має

великі потужності з виплавки сталі (близько 58 % усіх потужнос-

тей країни), чавуну (майже 50 %), виробництва коксу (понад

60 %), готового прокату (56 %), листового прокату (понад 74 %),

металевих труб (третина).

У Донецькому металургійному районі нині працюють п'ять

металургійних підприємств повного циклу (Донецьк, Макіївка,

Єнакієве, Костянтинівка, Краматорськ), сім коксохімічних заво-

дів (Єнакієве, Горлівка, Авдіївка, Ясинувата, Донецьк, Макіївка,

Алчевськ), трубні заводи (Харцизськ, Макіївка), феросплавний

завод (Стаханов) і багато інших спеціалізованих підприємств

(Часів Яр, Микитівка, Докучаєвськ, Костянтинівка тощо).

Приазовський металургійний район охоплює частину Донець-

кої області і Керченський півострів АР Крим. Головним металур-

гійним центром тут є Маріуполь, де працюють два великі мета-

лургійні комбінати «Азовсталь» і ім. Ілліча та коксохімічний

завод. У районі розвинуті всі види металургійного виробництва:

доменне, сталеплавильне, виробництво прокату і металевих труб.

Металургійний комплекс Приазовського району сформувався

завдяки вигідному економіко-географічному положенню щодо

сировинної і паливної бази та основним споживачам чорних ме-

талів. До комплексу входять також залізорудна промисловість

Керченського півострова — Камиш-Бурунський залізорудний

комбінат і металургійний завод ім. Войкова в м. Керчі. З другої

половини 1990-х років виробничі потужності металургійного за-

воду тимчасово законсервовані.

У межах указаних металургійних районів нині виробляється

понад 96 % товарної продукції чорної металургії країни. Близько

4 % продукції галузі дають металургійні підприємства інших об-

ластей: Полтавської, Харківської, Одеської та м. Києва.

Згідно з новою класифікацією видів економічної діяльності до

чорної металургії не належать гірничодобувна промисловість

(видобуток і збагачення рудної й нерудної сировини), виробницт-

•123

во коксопродуктів та ін. Разом з тим, вона включає металеве лит-

тя, виробництво інструменту тощо. Структура металургійного

комплексу за цією класифікацією відрізняється від попередніх

років (до 2000 р.) і наведена в табл. 6.4.

Таблиця 6.4

ГАЛУЗЕВА СТРУКТУРА МЕТАЛУРГІЙНОГО

КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ В 2007 р.

Види економічної діяльності (галузі)

Код

Металургія та обробка металу

А. Металургія

27 (1—5)

— виробництво чорних металів

27,1

— виробництво труб

27,2

— первинна обробка сталі

27,3

— виробництво кольорових металів

27,4

— металеве лиття

27,5

Б. Обробка металу 28 (1—7)

Сировинну частину комплексу чорної металургії України скла-

дають:

а) гірничорудна промисловість, до якої належать підприємст-

ва, видобуваючі, збагачуючі і переробляючі залізорудну й марган-

цеворудну сировину;

б) коксохімічна промисловість, що охоплює спеціалізовані за-

води і цехи вуглезбагачування, підготовки вугільних шахт та без-

посереднього коксування для отримання металургійного коксу;

в) виробництво вогнетривких матеріалів;

г) нерудна промисловість, яка включає підприємства з видо-

бування флюсових вапняків, доломітів і вогнетривкої сировини;

д) феросплавна промисловість, охоплююча спеціалізовані під-

приємства з виплавки електроферосплавів та ін.;

е) брухтопереробна промисловість, підприємства якої здійс-

нюють заготівлю брухту та його первинну переробку.

Головною виробничою ланкою чорної металургії є металур-

гійна промисловість, яка складається з доменного, сталеплавиль-

ного і прокатного виробництв у складі металургійних підпри-

ємств. За кількісними показниками розвитку чорної металургії

Україна займає передові позиції серед «металургійних» країн сві-

•124

ту. Так, нині вона виплавляє майже 4 % світового обсягу сталі,

займаючи сьоме місце після' Китаю, Японії, США, Росії, Німеч-

чини та Північної Кореї.

За статистичними даними Україна в 2007 р. видобувала

77,9 млн т залізної руди, що на 26 % менше, ніж у 1990 році, але

на 40 % більше, ніж у 2000 р. Помітно скоротилося й виробницт-

во основних видів продукції чорної металургії України. Дані стати-

стики показують, що виплавка чавуну в 2007 р. склала 35,6 млн т

або 80 % від рівня 1990 р., сталі — відповідно 29,0 млн т і 55 %,

прокату — 24,5 млн т і 54 %. Значно зменшилося за цей час та-

кож виробництво металевих труб — з 6,5 млн т в 1990 р. до

2,8 млн т в 2007 р.

Сучасний стан розвитку й особливості розміщення чорної ме-

талургії України зумовлені, в першу чергу, тим, що металургій-

ний комплекс країни сформувався з орієнтацією на задоволення

потреб у металі всього господарства колишнього СРСР. Чорна

металургія, маючи великі потенційні можливості, і нині, значною

мірою, залишається сировинним придатком металургійного ком-

плексу багатьох країн світу. Це зумовлює недосконалість вироб-

ничої та технологічної структури металургії країни. І досі у чор-

ній металургії України понад 40 % продукції припадає на енерго-

місткі та екологічно небезпечні сировинні види (залізо- і марган-

цеворудні матеріали, кокс, флюси, вогнетривкі вироби й матеріа-

ли). Через обмеження інвестицій в основний капітал металургій-

ного комплексу більше половини їх спрямовується на розвиток

сировинних потужностей і майже 40 % — на будівництво нових

великовартісних об'єктів. Унаслідок цього не вистачає ресурсів

на реконструкцію, технічне переоснащення та оновлення основ-

них виробничих фондів галузі, впровадження екологічно чистих і

ресурсозберігаючих технологій. Поряд з цим спостерігається зво-

лікання з виведенням з експлуатації зношеного обладнання та

невиконання природозахисних заходів.

Якщо кількісні показники розвитку чорної металургії України,

не зважаючи на їх суттєве зниження, виводять її на передові по-

зиції в світі, то за якісними й структурними параметрами, рівнем

техніки і технологій Україна займає одне з останніх місць серед

країн—виробників чорних металів. Найголовнішою проблемою

чорної металургії України є її технічне і технологічне відставан-

ня від розвинутих країн. Майже всі її металургійні підприємства

відзначаються високою сировинно-, паливно- та енергомісткістю.

Витрати на енергоресурси в цій галузі України становлять понад

40 % проти 20—25 % в Японії та США.

•125

Неефективною є і структура металургійної сировини. Всупе-

реч світовій тенденції в Україні знижується питома вага брухту

як сировини і збільшується доля переробного чавуну.

Майже половина сталі виплавляється в Україні низькопродук-

тивним, енерговитратним мартенівським способом (у світі в се-

редньому цей показник становить менше 5 %), тоді як у Японії,

США та Південній Кореї таке виробництво практично відсутнє.

На виплавку чавуну в Україні припадає понад 60 % загальних

енерговитрат металургійного циклу, а енергомісткість тонни ча-

вуну вдвічі вища за енергомісткість тонни металобрухту. Мето-

дом безперервної розливки сталі (який був винайдений уперше в

світі саме в Україні) нині розливається лише 16 % сталі, тоді як у

Росії — 52 %, у світі — 83 %.

В чорній металургії України спостерігається досить низький

рівень використання прогресивних технологічних досягнень і в

гірничорудній промисловості. Випуск продукції на застарілому

обладнанні і за відсталими технологіями призводить до високої

собівартості й низької якості, а отже, і до неконкурентоспромож-

ності продукції галузі.

Існує також незбалансованість структури виробництва та

споживання продукції чорної металургії. Нині Україна виробляє

металопродукції більше, ніж споживає і значну частину її експор-

тує. Разом з цим, Україна змушена завозити для власних потреб

інші види металургійної продукції, які не виробляються в країні

або яких недостатньо.

Серйозним недоліком галузі є її майже повна орієнтація на

експорт. Нині більше третини продукції чорної металургії Украї-

ни експортується, тоді як у розвинутих країнах близько 80 %

продукції витрачаються на внутрішнє споживання. Недоскона-

лою є і структура експорту металопродукції. В експорті України

переважають сировинні матеріали (чавун, феросплави) та напів-

фабрикати (заготовки), а готовий прокат складає менше 50 %

проти 90—95 % у Японії та розвинутих країнах ЄС. Таке співвід-

ношення в експорті металопродукції особливо негативно вплива-

тиме на економіку України в сучасний період загострення світо-

вої економічної кризи. Тому збереження позицій України на

світових ринках у найближчий період залишається під постійною

загрозою.

Другою важливою галуззю металургійного комплексу Украї-

ни є кольорова металургія. Це галузь важкої промисловості, яка

включає видобуток руд кольорових

;

благородних і рідкісних ме-

талів, їх збагачення та переробку. Її розвиток пов'язаний із су-

•126

часною науково-технічною революцією і зумовлюється зростаю-

чими обсягами споживання кольорових і рідкісних металів у нау-

комістких галузях економіки — атомній енергетиці, електронній

промисловості, виробництві засобів зв'язку, ракетобудуванні, у

виробництві космічної техніки тощо.

Нині Україна є монополістом на економічному просторі СНД

у видобутку та збагаченні титанової руди, випускає монопольно

більшу частину рідкісних металів: цирконію, гафнію, ніобію, по-

над 80 % трихлорсилану — сировини для виробництва напівпро-

відникового кремнію.

Для розвитку кольорової металургії Україна недостатньо забез-

печена сировиною, особливо для розвитку алюмінієвої, цинкової,

свинцевої, олов'яної та інших галузей. На власній сировині базу-

ється лише виробництво титану, феронікелю, цирконію, кремнію.

Кольорова металургія — це матеріало- й енергомістка галузь.

Тому основними принципами розміщення її галузей є орієнтація

на райони видобутку сировини (руд кольорових, рідкісних і бла-

городних металів) та дешевої електроенергії. В Україні дана га-

лузь представлена алюмінієвою, титановою, магнієвою, цинко-

вою, нікелевою, ртутною промисловістю та виробництвом

рідкісних і благородних металів.

У структурі виробництва кольорових металів провідне місце

займає алюмінієва промисловість. Вона розвинута на Миколаївсь-

кому глиноземному заводі, що працює на довізних бокситах, а

єдиним виробником первинного алюмінію в Україні є Запорізь-

кий алюмінієвий комбінат. Вторинний алюміній виробляють у

м. Свердловську Луганської області та Броварах (Київська об-

ласть) на заводі алюмінієвих будівельних конструкцій, де виго-

товляється алюмінієвий прокат з довізного алюмінію. Розвідані

запаси власних алюмінієвих руд — бокситів Дніпропетровської,

Черкаської областей, нефелінів Приазов'я і алунітів Закарпаття є

передумовою переходу в найближчій перспективі Миколаївсько-

го заводу на вітчизняну сировину.

Титаново-магнієва промисловість розвивається на власній

сировині. Це родовища калійно-магнієвих солей у Прикарпатті

(Стебник, Калуш), солоної ропи Сиваша, титанові руди Іршансь-

кого (Житомирська область) та Самотканського (Дніпропетров-

ська область) родовищ. Магнієва промисловість України пред-

ставлена двома підприємствами: гірничо-металургійним комбі-

натом у Калуші й титаново-магнієвим комбінатом у Запоріжжі.

Виробництво легких металів — алюмінію, титану, магнію досить

енергомістке. Тому головним чинником у їх розміщенні є наяв-

•127

ність джерел дешевої електроенергії (Дніпровська ГЕС та Запорі-

зька АЕС).

Нікелева промисловість в Україні представлена Побузьким

нікелевим заводом (Кіровоградська область), який працює на міс-

цевій сировині.

На базі місцевих покладів кіновару (Микитівське родовище)

донедавна працював Микитівський ртутний комбінат у Донець-

кій області, який мав повний цикл виробництва (від видобутку

руди до готової продукції). Нині це родовище майже вичерпане, а

відсутність попиту на ртуть і великі витрати на її виробництво

призвели до тимчасового припинення роботи комбінату.

Золотодобувна галузь в Україні розвивається на базі Мужієв-

ського родовища в Закарпатті. Перспективні родовища відкриті

також у Дніпропетровській і Кіровоградській областях.

У м. Костянтинівці (Донецька область) на довізній сировині пра-

цював цинковий завод. Нині тут зі вторинної сировини виробляють

лише свинець. На довізній сировині діє єдиний в Україні виробник

латунного і мідного прокату в м. Артемівську (Донецька область).

Провідною галуззю кольорової металургії України є також

промисловість рідкісних металів (виробництво цирконію, ніобію,

гафнію) та напівпровідникових матеріалів (напівпровідникові і

надчисті метали — кремній, германій, арсеніди та фосфіди галію

й індію). Основні центри цієї галузі — Вільногірськ (Дніпропет-

ровська область) і Світловодськ (Кіровоградська область).

Єдиним в Україні виробником електродної продукції (вугільні

графітні електроди) є ВАТ «Укрграфіт» у м. Запоріжжі.

Серед значних виробників продукції кольорової металургії

України — також Світловодський комбінат твердих сплавів туго-

плавких металів (Кіровоградська область), який виготовляє воль-

фрам-кобальтові, титан-вольфрамові і безвольфрамові сплави та

вироби з них.

У виробництві кольорових металів в Україні майже відсутні

замкнуті технологічні цикли і має місце незбалансованість між

потребами та забезпеченістю її господарського комплексу окре-

мими видами кольорових металів. Подальша трансформація ко-

льорової металургії передбачає розширення власної сировинної

бази, технічне переоснащення галузі, впровадження матеріало- та

енергозберігаючих технологій.

Металургійний комплекс України з його застарілими техноло-

гіями переробки сировини спричиняє найголовнішу загрозу нав-

колишньому середовищу. У 2007 р. обсяги викидів забруднюю-

чих речовин в атмосферу (пилу, оксидів азоту і вуглецю, сір-

1.28

чистого газу, сірководню, вуглецю, фенолів, кислот тощо) скла-

дали 1,4 млн т, з яких більше 90 % утворюється на підприємствах

чорної металургії. А в цілому на долю металургійних підпри-

ємств припадає більше половини всіх викидів в атмосферу. Особ-

ливо сильному забрудненню піддаються Запорізька, Дніпропет-

ровська, Донецька і Луганська області, а в містах Кривий Ріг,

Маріуполь, Дніпропетровськ, Донецьк, Запоріжжя склалася вкрай

важка екологічна ситуація.

Заходи з реформування гірничо-металургійного комплексу

України спрямовані на:

• технічне і технологічне переозброєння (переоснащення) ос-

новного виробництва;

• покращення інвестиційного клімату шляхом збільшення капі-

тальних вкладень на реконструкцію і технічне та технологічне онов-

лення основних виробничих фондів металургійних підприємств;

• широке впровадження у виробництво нових прогресивних

технологій виплавки металів;

• технічне оновлення і реконструкцію доменного виробництва;

• збалансування структури виробництва й споживання мета-

лопродукції шляхом підвищення виплавки легованих і високоле-

гованих сталей, швидкоріжучої сталі, чорної та білої жерсті, фа-

сонних профілів прокату, що сприятиме зменшенню її імпорту;

• удосконалення структури металопродукції збільшенням част-

ки металу підвищеної якості (виробництво білої жерсті, прокат з

антикорозійним покриттям, холоднокатний тонкий лист тощо);

• поліпшення структури металургійної сировини шляхом зро-

стання питомої ваги металобрухту;

• переорієнтування експортної політики на зменшення експор-

ту металопродукції та розширення використання її для потреб гос-

подарського комплексу України;

• збільшення в структурі експорту металургійної продукції з

високим ступенем переробки (готовий прокат);

• впровадження ресурсо- та енергозберігаючих технологій ви-

робництва;

• вдосконалення існуючих та впровадження нових природо-

охоронних технологій;

• створення ефективних технологій переробки відходів вироб-

ництва (шлаків, шламів);

• реконструкція системи водопостачання металургійних під-

приємств для зменшення обсягів споживання технічної води і

припинення скидання неочищених вод основними металургійни-

ми підприємствами.

•129

6.2.3. Машинобудівний комплекс

Машинобудівний комплекс — це складний, багатога-

лузевий комплекс, що об'єднує понад 70 спеціалізованих галузей,

які інтегруючись між собою, здійснюють виробництво різних

машин, обладнання, устаткування, приладів та інструментів для

виробничої і невиробничої сфер, різноманітні апарати й прилади

побутового і культурного призначення для населення, а також

спеціальну продукцію оборонного комплексу. Його серцевиною є

машинобудування і металообробка. Крім того, участь у виробни-

цтві машин беруть підприємства металургійної, хімічної, дерево-

обробної, скляної та інших галузей промисловості. Важливу роль

у функціонуванні цього комплексу відіграє транспорт, який за-

безпечує реалізацію численних виробничо-технологічних та еко-

номічних зв'язків.

Машинобудування створює сотні тисяч робочих місць, здійс-

нює технічне переозброєння всього господарського комплексу і

прискорює темпи науково-технічної революції (НТР), підвищує

продуктивність праці, забезпечує обороноздатність країни та її

національну безпеку.

З уведенням у дію в 2000 р. нового класифікатора видів еко-

номічної діяльності сучасний машинобудівний комплекс має

відмінну від попередньої структуру і включає наступні підсекції:

ДК — виробництво машин і устаткування; ДЬ — виробництво

електричного й електронного устаткування; ДМ — транспортне

машинобудування. У виробництві машин використовується по-

над 2 млн найменувань продукції та безліч модифікацій, з яких

виробляють машини, що за розміром і масою відрізняються в міль-

йони разів (від грамів до сотень тонн). Така різноманітність ви-

магає використання різних форм виробничої організації підпри-

ємств машинобудування.

Особливо важливе значення мають спеціалізація і кооперу-

вання виробництва, які визначають ефективність функціонування

та раціональну територіальну організацію комплексу. Спеціаліза-

ція — це зосередження виробництва конкретного виду продукції

на окремих підприємствах. Існують різні види її:

— предметна — характерна для підприємств, на яких зби-

рають (виробляють) кінцеву готову продукцію (автомобілі,

літаки, радіоприймачі). Це головні підприємства в системі комп-

лексу;

•130

Ольшанська O.B., Фащевський М.І., Білоконь І.В. та ін. Регіональна економіка

Подождите немного. Документ загружается.