Ольшанська O.B., Фащевський М.І., Білоконь І.В. та ін. Регіональна економіка

Подождите немного. Документ загружается.

стичну соду. Основною сировиною для виробництва соди є ку-

хонна сіль і карбонатна сировина (крейда, вапняк). Содові підпри-

ємства розташовані на Донбасі (Лисичанськ, Слов'янськ) та в

Криму (Красноперекопськ). Виробництво кальцинованої

соди

є до-

сить матеріаломістким. Для тонни кальцинованої соди потрібно

1,5 т кухонної солі, 1,5 т вапняку, 80—120 м

води, 220—240 кг

умовного палива. Якщо кальцинована сода використовується для

виробництва скла, каустична — у текстильній промисловості, то

питна сода — у харчовій і фармацевтичній промисловості.

Хімія органічного синтезу — це сукупність галузей, що пра-

цюють на основі переробки вуглеводнів, а також синтетичної си-

ровини, яку отримують з вуглеводнів, природного газу, нафти,

вугілля. Галузі орієнтуються на вуглеводневу сировину, водні ре-

сурси та енергетичну базу. На завершальних стадіях ураховуєть-

ся економіко-географічне положення, наявність трудових ресур-

сів, споживача та економічний фактор.

Основними галузями в Україні є виробництва синтетичних

смол і пластмас та хімічних волокон. Промисловість синтетич-

них смол та пластмас — це галузь хімії полімерів, підприємства

якої в результаті синтезу штучних чи природних матеріалів виго-

товляють різні смоли, пластичні маси, а потім — матеріали з них.

Як сировину для одержання пластмас і синтетичних смол вико-

ристовують переважно продукти переробки природного газу, наф-

ти, кам'яного вугілля, деревини та кухонної солі (хлору).

Виробництво пластмас і синтетичних смол в Україні створе-

но переважно в складі великих комбінатів азотної і хлорної

промисловості з метою комплексного використання сировини, у

складі азотних підприємств у Дніпродзержинську та Горлівці

виробляють полістирол, пластик. У Сєвєродонецьку — поліети-

лен, капролактам, у Черкасах — капролактам, у Рівному — сіль

АГ, у Калуші, Дніпродзержинську та Первомайську — поліві-

нілхлорид.

До 1990 р. виробництво пластмас і синтетичних смол розвива-

лося прискореними темпами, а за період 1991—2000 рр. скороти-

лося у 5 разів. На деяких підприємствах виробництво припини-

лося. Головні причини такого становища — зменшення внутріш-

нього попиту через кризу в галузях-споживачах продукції — ма-

шинобудуванні, будівництві, через скорочення експорту.

Виробництво хімічних волокон розміщується з урахуванням

водних, паливно-енергетичних та трудових ресурсів. Виготов-

лення тонни їх потребує великої кількості пари (5 м

води) та від

5 до 20 тис. кВт/год електроенергії.

•141

Хімічні волокна поділяються на штучні — з природних полі-

мерів (целюлози): віскозні, ацетатні й синтетичні — із синтетич-

них смол: капрон, нейлон. Штучне волокно отримують з целюло-

зи (деревини), в Україні переважно з ялини, яка містить 45 %

целюлози, а також соломи або очерету. З 1 м

деревини можна ви-

готовити 200 кг целюлози або 160 кг віскозного волокна. З тонни

целюлози отримують до 4 тис. м

шовкової тканини. Синтетичні

волокна (капрон, нейлон) добувають шляхом синтезу простих вуг-

леводів. Центри їх виробнитва — Київ, Черкаси, Чернігів, Жито-

мир, Сокаль (Львівська область). У 2007 р. в Україні вироблялося

близько 40 тис. т хімічних волокон.

Переробка полімерів включає виробництво виробів з пласт-

мас. їх провідними центрами є Сєверодонецьк, Бердянськ, Луцьк,

Бровари, Харків, Київ, Прилуки, Сімферополь, Одеса та ін.

Шинна промисловість випускає всі види шин. Галузь характе-

ризується високим рівнем концентрації і спеціалізації. Шинні за-

води знаходяться в Дніпропетровську та в Білій Церкві. Шинне

виробництво споживає значну кількість сировини: синтетичні ка-

учуки (20 найменувань), хімічні волокна, технічні нитки, кордну

тканину тощо. Значна частина сировини постачається з Росії, а

також з інших країн. Понад 50 % шин експортується з України,

більше половини з них — у Росію. Для шинної промисловості

важливою залишається проблема утилізації зношених шин.

Головною сировиною для виробництва гумотехнічних виробів

є каучук. Синтетичний каучук Україна імпортує з Росії, натураль-

ний — з країн Південно-Східної Азії. Інші види сировини вироб-

ляють в Україні: сажу (технічний вуглець) — У Кременчуці, Ста-

ханові; сірку мелену — в Яворові, Роздолі; хімічні волокна — у

Чернігові, Житомирі. Підприємства галузі розташовані також у

Лисичанську, Білій Церкві, Києві, Сумах, Чернівцях, Горлівці,

Львові, Одесі, Дніпропетровську, Донецьку, Запоріжжі, Бердян-

ську.

Серед інших галузей хімічної промисловості в Україні розви-

нуті — лако-фарбова промисловість, що випускає понад 2 тис.

найменувань продукції. Її основні центри: Дніпропетровськ, Оде-

са, Київ, Львів, Чернівці, Кривий Ріг, Сімферополь, Маріуполь,

Луганськ.

Промисловість синтетичних барвників, або анілінофарбова

промисловість об'єднує підприємства хімічної промисловості,

які виробляють синтетичні барвники, хімікати для гумової про-

мисловості. Провідні підприємства галузі — Рубіжанський завод,

а також Івано-Франківський анілінофарбовий завод тонкого ор-

•142

ганічного синтезу та Сиваський анілінофарбовий завод (Красно-

перекопськ). У 2007 р. в Україні було вироблено близько 4,6 млн т

синтетичних барвників.

Побутова хімія, серед товарів якої провідне місце займають

синтетичні миючі засоби (СМЗ), розвинута на хімічних заводах

та на малих місцевих підприємствах. Найбільші центри її розвит-

ку — Вінниця, Первомайськ, Слов'янськ, Львів тощо.

Підприємства хіміко-фармацевтичної промисловості, вироб-

ляють синтетичні лікарські засоби, медикаменти з рослинницької

та тваринницької сировини, ферменти, антибіотики й іншу про-

дукцію. Асортимент її продукції — майже 1250 найменувань лі-

ків, 80 % з яких виробляється з імпортної сировини. На внутріш-

ній ринок постачається лише 60 % виробленої продукції, а 40 % —

експортується. Для забезпечення ліками хоча б на 60—70% в

Україні повинно випускатися до 2,5 тис. найменувань ліків.

Найбільші підприємства хіміко-фармацевтичної промисловос-

ті розміщені в Києві («Дарниця», «Фармак», «Київмедпрепара-

ти», «Борщагівський хімфармзавод», «Біофарма», «Київський ві-

тамінний завод»). Центрами хіміко-фармацевтичної промисло-

вості є також Харків, Львів, Одеса, Умань, Дніпропетровськ, Лу-

ганськ, Лубни.

Центри кінофотохімії — це Шостка та Київ.

Серед пріоритетних напрямів розвитку хімічної галузі Украї-

ни залишається виробництво мінеральних добрив і, перш за все,

конкурентноспроможне виробництво азотних добрив. Значно

можуть зрости виробництво синтетичних смол і пластмас, хіміч-

них волокон, а також шин для легкових автомобілів, номенклату-

ра та експортний потенціал хіміко-фармацевтичної галузі.

6.2.5. Лісопромисловий комплекс

Лісопромисловий комплекс (ЛПК) технологічно об'єд-

нує галузі промисловості та лісового господарства, підприємства

яких здійснюють заготівлю деревини, її механічну, хіміко-меха-

нічну і хімічну переробку.

Найбільша кількість деревини та виробів з неї використову-

ється у будівництві, меблевому виробництві, вагоно-, судно-,

машинобудуванні, у гірничій промисловості, залізничному транс-

порті, виготовленні тари, для задоволення господарсько-побуто-

вих та паливних потреб населення. Продукція целюлозно-папе-

рової промисловості є, по суті, матеріальною базою поліграфіч-

ної промисловості. Застосування виробів з деревини в промисло-

•143

вості й будівництві, крім того, сприяє підвищенню техніко-

економічних показників виробництва. Незважаючи на прогресив-

ні тенденції, що полягають у заміні деревини в окремих сферах її

застосування іншими матеріалами (залізобетоном, металом, пла-

стмасами та ін.), потреба у виробах з деревини в окремих сферах

її застосування не тільки не зменшується, а навпаки, збільшуєть-

ся. Висока споживна якість деревини пояснюється, перш за все,

вигідними порівняно з іншими природними матеріалами, фізико-

механічними та хімічними властивостями її, відносною дешевиз-

ною і легкістю в заготівлі.

Лісопромисловий комплекс України — це сукупність підпри-

ємств, пов'язаних з вирощуванням і переробкою (до одержання

кінцевої продукції) лісової сировини. До його складу входять: лі-

сове господарство; лісозаготівельна промисловість; галузі лісової

промисловості з механічної та хіміко-механічної переробки дере-

вини (лісопильна, фанерна, сірникова, виробництво дерев'яних

будівельних деталей і будинків, деревостружкових та деревово-

локнистих плит, меблів) і хімічної (лісохімічна, целюлозно-папе-

рова промисловість), а також гідролізна і дубильно-екстракційна

промисловість; обслуговуючі виробництва (виробництво машин

та устаткування); заводи з виготовлення предметів праці для

окремих галузей, підприємств матеріально-технічного постачан-

ня; галузі і заклади невиробничого обслуговування (підготовка

кадрів, науково-дослідна і проектно-конструкторська робота).

Основу ЛПК України становить лісове господарство, ведення

якого передбачає вивчення, облік та впровадження робіт щодо

збереження лісів, посилення їхніх корисних природних властиво-

стей, розширення відтворення та поліпшення їхньої якості, під-

вищення продуктивності, а також сприяння раціональному вико-

ристанню земельного лісового фонду і невиснажливому користу-

ванню лісом для забезпечення потреб у деревині та іншій лісовій

продукції. Основи ведення лісового господарства визначено від-

повідними законодавчими актами (лісове законодавство, Лісовий

кодекс України).

Слід підкреслити, що в процесі реформування лісового госпо-

дарства України і трансформації його в ринкових умовах необ-

хідно враховувати той факт, що не всі проблеми стійкого еколо-

гічно збалансованого розвитку лісового господарства успішно

вирішуються за допомогою ринкових інструментів лісової полі-

тики.

Структурні підрозділи лісопромислового комплексу, що випу-

скають продукцію основної номенклатури (пиломатеріали, дерев-

•144

ні плити, фанеру, меблі, целюлозу, папір, картон), займають до-

мінуюче місце в галузі. Проте темпи їхнього розвитку різні і за-

лежать від попиту на продукцію, умов її реалізації, можливостей

виробництва (наявності потужностей, сировини) тощо. Про обся-

ги сучасного виробництва окремих видів продукції з деревини та

целюлозно-паперової промисловості свідчать дані табл. 6.5.

Таблиця 6.5

ВИРОБНИЦТВО ОКРЕМИХ ВИДІВ ПРОДУКЦІЇ З ДЕРЕВИНИ

ТА ЦЕЛЮЛОЗНО-ПАПЕРОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

2005 р. 2006 р.

2007 р.

Деревина, розпиляна чи розколота, уздовж зав-

товшки більше 6 мм, млн м

2,4

2,4 2,5

Бруски, планшет та фризи для паркетного або де-

рев'яного покриття підлоги, профільовані, незі-

брані з деревини листяних порід, тис. м

2338

2306 2735

Фанера клеєна, тис. м

173

164

178

Вікна, двері, їх рами і пороги дерев'яні, млн м

2,4

3,1

3,7

Папір побутового та санітарно-гігієнічного при-

значення, тис. т

111 112

122

Шпалери й аналогічні покриття з паперу, млн

умовних кусків

165

160 170

У структурі ЛПК збільшилася частка целюлозно-паперової

промисловості, виробництва фанери, будівельних деталей і дерев-

них плит. Різке скорочення дерев'яної тари і нарощування вироб-

ництва паперової і картонної тари також є позитивним результа-

том удосконалення структури лісопромислового комплексу. Пе-

редбачається, що й надалі в структурі лісопромислового компле-

ксу зростатиме частка виробництв, які виготовляють продукцію

на основі глибокої механічної та хімічної переробки деревини.

Одночасно зменшиться питома вага виробництв, продукція яких

має обмежений попит, визначається високою матеріаломісткістю,

недостатнім рівнем використання деревної сировини. Лісопроми-

словий комплекс посідає одне з провідних місць серед інших га-

лузей промисловості за розвитком малих форм підприєм-

ництва.

Істотний вплив на обсяги, темпи й ефективність виробництва

лісопромислового комплексу має територіальний чинник. Це

стосується, зокрема, поліпшення забезпечення підприємств сиро-

•145

виною, водними ресурсами, підвищення попиту і можливостей

реалізації продукції тощо. В основу сучасного розміщення лісо-

промислового комплексу покладено такі принципи:

— наближення підприємств до ресурсів деревної сировини і

районів споживання продукції;

— наближення до енергетичних ресурсів водних джерел, ура-

ховуючи велику енерго- та водомісткість низки виробництв;

— спеціалізацію і комплексний розвиток окремих районів, не-

обхідність їх прискореного розвитку;

— наявність трудових ресурсів.

Певний вплив на розміщення галузі мають також традиції

окремих районів з обробки і переробки деревини, що сформува-

лися протягом тривалого періоду.

Підприємства лісопромислового комплексу зосереджується в

усіх областях та АР Крим. Однак їх розташування досить нерів-

номірне. Це зумовлено нерівномірним розміщенням лісового фон-

ду — основної сировинної галузі та певною нерівномірністю

розміщення населення як джерела трудових ресурсів і основного

споживача товарів господарського й побутового призначення.

Найбільшим розвитком лісопромислового комплексу відзна-

чаються Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська, Київсь-

ка, Львівська, Рівненська і Чернівецька області. Таке розміщення

є цілком закономірним, адже це — області з найбагатшими лісо-

вими ресурсами. Частка окремих областей у випуску продукції

лісопромислового комплексу коливається від 0,2 % (Миколаївсь-

ка і Херсонська області) до 20 % (Київська область разом з

м. Київ)."

Раціональне розміщення виробництв лісопромислового ком-

плексу має на меті найповніше використання лісових ресурсів,

перетворення деревинної сировини в готову продукцію з високим

економічним ефектом.

Лісозаготівельна промисловість є галуззю лісового господар-

ства, що здійснює заготівлю деревини та її вивезення. Заготівля

деревини — завершальна фаза лісогосподарського виробництва.

В країнах з обмеженими запасами лісів вона звичайно прово-

диться підприємствами лісового господарства.

Основними лісозаготівельниками в Україні є підприємства —

держлісгоспи та підприємства інших відомств і організацій, яким

надані у користування землі лісового фонду, а також підрядні ко-

лективи, котрі проводять лісозаготівлі за договорами. Держлісгос-

пи — комплексні лісові підприємства, що виконують усі роботи з

лісового господарства: відтворення лісів, їх охорону й захист, лі-

•146

соексплуатаційні функції та первинну обробку деревини. Обсяг

лісозаготівель в Україні становить майже 16,9 млн м

(табл. 6.6).

Таблиця 6.6

ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ ЛІСОВОГО ГОСПОДАРСТВА

1990 р. 2000 р.

2005 р.

2006 р. 2007 р.

Заготівля ліквідної сиро-

вини, тис. м

12 642

11 262 15 244

15 849 16 884

Площа рубок лісу, тис. га 536,4 455,1

464,7

468,2

476,2

Лісозаготівельна промисловість розміщується переважно в

Карпатському, Поліському і Центральному районах. Обов'яз-

ковою умовою її функціонування є наявність не лісів взагалі, а

експлуатаційних їх площ, де можливе проведення рубок головно-

го користування. Об'єкт виробничої діяльності лісозаготівельно-

го підприємства становлять відведені ділянки лісу — лісосіки,

площа й розміщення яких серед лісових масивів визначається

проектом організації лісового господарства. Певне значення в

розміщенні лісозаготівель має наявність транспортних шляхів за-

гального користування для вивезення деревини в місця спожи-

вання. Найбільшого розвитку лісозаготівельна промисловість до-

сягла в Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській, Черні-

гівській, Волинській, Рівненській, Житомирській областях.

Заготівля лісу належить до найбільш трудомістких галузей.

Сьогодні лісозаготівельна промисловість є високомеханізованою

галуззю, в якій основні виробничі процеси на лісосічних, лісо-

транспортних і нижньоскладських роботах виконуються із засто-

суванням машин та механізмів: трелювальних тракторів, автона-

вантажувачів, спеціального лісовозного транспорту, підйомних

кранів, ручних моторних інструментів. На підприємствах з вели-

ким обсягом рубок у рівнинних лісах використовуються валочно-

трелювальні і валочно-пакувальні машини, а на великих нижніх

складах — напівавтоматичні та автоматичні лінії, верстати і ме-

ханізми для первинної обробки деревини та переробки лісосічних

відходів. У гірських лісах Карпат для трелювання і спуску дере-

вини з гір застосовуються підвісні канатні установки. Однак, не-

зважаючи на високий рівень механізації лісозаготівельних робіт,

досить помітна частка їх виконується ще вручну.

Основними галузями деревообробної промисловості є лісо-

пильна, меблева, фанерна, сірникова, виробництво будівельних

деталей з деревини та плит на деревній основі й ін.

•147

Лісопильне виробництво. Велика кількість лісопильно-дерево-

обробних підприємств виникла ще в далекому минулому в райо-

нах з обмеженими лісовими ресурсами через гостру потребу в

пиломатеріалах, будівельних матеріалах і столярних виробах та

завдяки зручним шляхам доставки деревини до міст переробки і

транспортування готової продукції. Так, найбільші лісопильні за-

води зосереджувалися не в багатому лісами Поліссі, а вздовж

Дніпра, від Києва до Херсона й одержували сировину водним

шляхом. Усупереч принципам раціонального розміщення, тяжін-

ня до районів лісозаготівлі та транспортних шляхів тисячі лісо-

пилок різних відомств і організацій виникли порівняно в недавні

часи, особливо у колишніх колгоспах і радгоспах для забезпечення

пиломатеріалами власних потреб. Дрібні лісопильно-деревооб-

робні виробництва розпорошені по непрофільних підприємствах

й досі, що негативно впливає на ефективність виробництва,

впровадження нової техніки і технології, організацію комплекс-

ного використання деревної сировини, завантаження устаткуван-

ня тощо. Лісопильне виробництво розміщується в усіх областях,

але найбільше — 70 % за потужністю устаткування — у Карпат-

ському, Поліському і Східному районах.

Серед центрів лісопильної промисловості слід виділити Бере-

гомет, Чернівці (Чернівецька область), Вигоду, Надвірну, Рожня-

тів (Івано-Франківська область), Рахів, Тересву (Закарпатська об-

ласть), Скопе, Стрий (Львівська область), Ковель, Камінь-Кашир-

ський (Волинська область), Костопіль, Сарни (Рівненська об-

ласть), Овруч, Коростень, Малин (Житомирська область).

Тепер на лісопильно-деревообробних підприємствах поряд з

лісопильними рамами, що були основним лісопильним устатку-

ванням протягом останнього століття, використовуються прогре-

сивні стрічкопильні та круглопильні верстати; фрезернопильні і

фрезерно-брускові установки, системи навколорамного устатку-

вання; сушильні камери; автоматизовані засоби контрольно-

технічного процесу; лінії для торцювання, бракування, сортуван-

ня пиломатеріалів, формування транспортних пакетів тощо. На-

явність великої кількості дрібних лісопильно-деревообробних

підприємств, їх відомча розосередженість негативно позначають-

ся на ефективності виробництва та впровадженої нової техніки і

технології, серйозно гальмують організацію комплексного вико-

ристання деревини, завантаження встановленого устаткування.

Виробництво деревних плит — порівняно нове і високоефек-

тивне виробництво деревообробної промисловості з високими

темпами зростання. Його розвитку сприяє низка економічних та

•148

технологічних чинників, зокрема, висока споживча вартість плит,

високомеханізований і автоматизований спосіб їх виробництва,

наявність дешевої сировини. Виробництво деревних плит прак-

тично не має обмежень щодо специфічних особливостей деревної

сировини — тут можна використовувати низькоякісну, дрібното-

варну деревину будь-яких порід, відходи деревообробки і лісоза-

готівель. Слід зазначити, що більшість підприємств деревоструж-

кових плит оснащено устаткуванням, строки експлуатації якого

досягають ЗО—40 років і перевищують нормативи у 2—3 рази.

Розміщення підприємств з виробництва деревних плит зосере-

джено в районах з розвинутою лісопильною промисловістю, де

утворюється велика кількість деревних відходів. Це — переважно

Карпатський, Поліський та Центральний райони. Найбільшими

центрами таких підприємств є Київ, Харків, Донецьк, Одеса, Ви-

года (Івано-Франківська область), Свалява (Закарпатська об-

ласть), Дрогобич (Львівська область), Малин (Житомирська об-

ласть), Чернігів, Ковель (Волинська область).

Фанерне виробництво, як і виробництво деревних плит, нале-

жить до високоефективних галузей деревообробної промислово-

сті. Фанерна продукція характеризується досить широким асор-

тиментом: клеєна, стругана й пиляна фанера, лущений сухий

шпон, столярні плити, гнучкоклеєні деталі. Як конструкційний і

обробний матеріал фанера використовується майже в усіх галу-

зях промисловості та будівництва і значно сприяє економічному

застосуванню деревини. Однак виробництво клеєної фанери

стримується нестачею сировини і певними труднощами її імпор-

ту. Виробництво фанери, у тому числі великого формату й водо-

стійкої, зосереджено на підприємствах Карпатського району, Рів-

ненської, Черкаської областей і м. Києва.

Меблева промисловість посідає провідне місце в деревооброб-

ній промисловості України. Її частка в загальному обсязі продук-

ції деревообробки займає 40 %. Відповідно до попиту системати-

чно відбувається оновлення асортименту меблів. Лише за останні

роки знято з виробництва сотні виробів застарілих форм та моде-

лей, збільшено випуск меблів у наборах і гарнітурах. В основу

організаційної структури меблевого виробництва покладено або

повний технологічний цикл виготовлення меблів на одному під-

приємстві або принцип поділу виробничого процесу на заготов-

чий і складально-опоряджувальний (комплектувальний) підроз-

діли.

Меблеві підприємства розташовуються, як правило, ближче

до споживача, тобто з урахуванням розміщення населення. Вони

•149

функціонують в усіх областях, проте за потужністю підприємств

виробництво меблів найбільш поширено в Карпатському, Полі-

ському і Східному районах. Його найменша частка припадає на

Подільський та Південний райони, де зосередження меблевого

виробництва не збігається з розміщенням населення. Великі цент-

ри меблевого виробництва — Київ, Харків, Дніпропетровськ,

Одеса, Донецьк, Львів, Мукачеве, Житомир, Чернігів, Івано-

Франківськ.

Целюлозно-паперова промисловість — одна з найбільш про-

гресивних і пріоритетних галузей лісопромислового комплексу.

Вона спеціалізується на виробництві целюлози, деревної маси,

різноманітних видів паперу, картону та виробів з них. Технічний

стан підприємств характеризується значним старінням виробни-

чого устаткування, яке тривалий час підтримувалося за рахунок

відновлювального ремонту, певної модернізації і лише зрідка за-

міною новим. Вузьким місцем целюлозно-паперової промислово-

сті є вкрай недостатнє виробництво напівфабрикатів.

Целюлозно-паперові комбінати — це переважно потужні

підприємства, що є великими споживачами деревної сировини,

палива, електроенергії, води і хімікатів. Умови їх розміщення

досить складні, оскільки існує комплекс чинників, які вплива-

ють на вибір місця виробництва. Основними з цих умов є наяв-

ність сировинних ресурсів за кількісним та якісним складом,

близьке розташування великих водних джерел, можливість ски-

дання промислових стоків, наявність надійних енергетичних ре-

сурсів, значної земельної ділянки для розташування підприємст-

ва з усіма його сировинними складами, допоміжними й очисни-

ми спорудами. Умови розташування паперових і картонних фаб-

рик, що працюють на готових напівфабрикатах, є значно прос-

тішими.

В Україні зовсім не виробляються або виготовляються в недо-

статній кількості окремі види паперу, попит на які у світі має тен-

денцію до підвищення: газетний, офсетий, пергамент та ін.

Целюлозно-паперова індустрія вимагає для свого розвитку по-

єднання таких факторів, як наявність сировини, води й електро-

енергії. У зв'язку з цим підприємства її галузей зосереджені пе-

реважно в лісопромислових водних районах (Полісся, Карпати).

Центри целюлозного виробництва розміщені на великих річках: у

Ізмаїлі (Одеська область) — на Дунаї, Цюрупінську (Херсонська

область) — на Дніпрі. Центрами паперової промисловості є Жи-

дачів (Львівська область), Рахів (Закарпатська область), Обухів

(Київська область), Корюківка (Чернігівська область).

•150