Ольшанська O.B., Фащевський М.І., Білоконь І.В. та ін. Регіональна економіка

Подождите немного. Документ загружается.

— технологічна — полягає у виробництві напівфабрикатів,

заготовок, штамповок, з яких потім виготовляють деталі та

вузли;

— подетапьна і вузлова — полягає в тому, що підприємства

виготовляють окремі деталі, вузли, частини та агрегати для ком-

плектування машин на головних підприємствах.

Наявність різних видів спеціалізації визначає необхідність

розвитку кооперованих зв'язків між підприємствами. Кооперу-

вання — це встановлення постійних виробничо-технологічних та

економічних зв'язків між головним підприємством і суміжника-

ми у виробництві кінцевої готової продукції — машин. Воно мо-

же мати внутрішньогалузевий і міжгалузевий, внутрішньо регіо-

нальний, міжрегіональний та міждержавний характер.

Розвиток і розміщення підприємств машинобудування за-

лежать від дії низки чинників — технічних, соціальних, економіч-

них, природних та ін. Вирішальне значення серед них мають нау-

ково-технічний прогрес, зокрема НТР, а також наявність конст-

рукційних матеріалів (металу), кваліфікованих кадрів, ринків

збуту й участь у міжнародному поділі праці, транспортна забез-

печеність, наявність природних умов та ресурсів.

Машинобудівний комплекс України почав формуватися ще в кін-

ці XIX ст. й активно розвивався в XX ст. На початку 1990-х рр. сто-

ліття на машинобудівний комплекс припадало 41,2 % загального

обсягу промислової продукції України, 43,0 % середньорічної кі-

лькості промислово-виробничого персоналу та 22,3 % вартості її

промислово-виробничих фондів. У структурі машинобудування

високим рівнем розвитку виділялися транспортне, сільськогоспо-

дарське і важке машинобудування, верстато- й приладобудуван-

ня, виробництво обладнання для хімічної і харчової промислово-

сті та деякі інші галузі. Недостатньо було розвинуте точне й

наукомістке машинобудування та виробництво товарів культурно-

побутового призначення (крім виробництва телевізорів).

У XX ст. в Україні сформувався потужний військово-промис-

ловий комплекс (ВПК), який сконцентрував науково-дослідну ба-

зу, кваліфіковані кадри та є єдиним, котрий, маючи високу кон-

куренцію в світі, виробляє досить конкурентоспроможну продук-

цію оборонного призначення.

Внаслідок економічної кризи, яка виникла в 1990-х рр. під

впливом об'єктивних і суб'єктивних чинників, банкрутства й де-

монтажу багатьох підприємств галузі виробництво продукції ма-

шинобудівного комплексу значно скоротилося. За обсягами реа-

лізованої продукції в структурі промисловості в 2008 р. частка

•131

машинобудування становила лише 12,7 % (в 1990 р. — 30,8 %).

Так, у 1990 р. Україна мала 120 тис. зернозбиральних комбайнів,

що дозволяло в досить стислий період своєчасно та якісно збира-

ти врожай. У 2008 р. парк комбайнів становив 47 тис. одиниць,

при чому лише близько 10 тис. — нові, закуплені переважно в

СІЛА, ФРН і Росії. Решта — старі комбайни, які за 17—20 років

відпрацювали свій ресурс, морально й фізично застаріли, мають

великі втрати зерна при збиранні.

Сьогодні в Україні за власною технологією створено досить

конкурентоспроможні комбайни «Славутич» і «Лан», які в неве-

ликій кількості виробляються відповідно в м. Херсоні та Олек-

сандрії (Кіровоградської області). За наявності достатніх інвести-

цій їх виробництво можна збільшити в десятки разів.

В Україні доцільно налагодити або розширити виробництво

тракторів, картопле- та соняшникозбиральних комбайнів, елект-

ропотягів, магістральних і пасажирських вагонів, побутових ма-

шин, електротехнічної та радіотехнічної продукції й інших ма-

шин, для виробництва яких існують ринок, метал, науково-до-

слідна база і кваліфіковані кадри, а також готові основні фонди.

Територіальна організація машинобудівного комплексу Украї-

ни характеризується значними регіональними відмінностями.

Переважна частина підприємств машинобудування і металооб-

робки зосереджена в областях з найвищим рівнем економічного

розвитку, розміщенням тут науково-дослідної бази та кваліфі-

кованих кадрів, а також у регіонах з розвинутою металургійною

базою.

Найвищим рівнем розвитку машинобудування виділяються

чотири області: Харківська, Донецька, Дніпропетровська і Запо-

різька та м. Київ, які разом виробляють більше 55 % товарної

продукції, а також концентрують майже 48 % промислово-вироб-

ничих фондів та 47 % промислово-виробничого потенціалу галу-

зі. Другу групу регіонів, де сконцентровано близько четверті

продукції всього машинобудування України, складають Полтав-

ська, Сумська, Луганська, Львівська, Миколаївська й Одеська об-

ласті. Таким чином, в інших десяти областях і АР Крим зосере-

джено не більше четвертої частини виробництва продукції ма-

шинобудування країни.

Галузева і територіальна структура машинобудування Украї-

ни. Найважливішою галуззю машинобудування України залиша-

ється важке машинобудування, яке дає 30 % загального обсягу

товарної продукції машинобудівного комплексу. Воно включає

виробництво обладнання та устаткування для машинобудівних

•132

заводів і підприємств інших галузей важкої індустрії (металур-

гійної, гірничо-видобувної та ін.) й орієнтується на регіони, де

взаємопоєднуються сировина (метал) і споживач цієї продукції:

Донецька, Луганська, Дніпропетровська, а також Сумська, Мико-

лаївська, Чернівецька і Львівська області, де діє ринок обладнан-

ня й устаткування для нафто- і газовидобувної промисловості.

Основними центрами виробництва металургійного обладнан-

ня в Україні є Краматорськ, Луганськ, Дебальцеве, Маріуполь,

Кривий Ріг, Марганець та ін. Гірничошахтне і гірничорудне ма-

шинобудування зосереджено в районах наявності споживача та

виробництва металу: Донецькому (Донецьк, Горлівка, Красний

Луч, Дружківка, Ясенувата, Торез, Слов'янськ, Луганськ), При-

дніпровському (Кривий Ріг), Східному районі (Харків, Конотоп).

Виробництво бурових машин для нафтової і газової промислово-

сті розвивається в Конотопі, Сумах, Чернівцях і Дрогобичі.

Центрами виробництва підйомно-транспортного машинобу-

дування є Одеса, Київ, Харків, Дніпропетровськ, Львів, Нікополь,

Прилуки, Слов'янськ та Золотоноша (Черкаська область).

Важлива галузь машинобудування України — верстатобуду-

вання, котре виробляє верстати, як правило, з програмно-обчис-

лювальним управлінням різноманітного призначення: металорі-

зальні верстати, ковальсько-пресові та ливарні машини, автома-

тичні лінії, деревообробні верстати, промислові роботи тощо.

Воно орієнтується на регіони з розвинутою науково-дослідною

базою, кваліфікованими кадрами і конструкторським бюро

Центрами виготовлення металообробного обладнання, зокре-

ма верстатів, а також інструментів є Київ, Харків, Одеса, Крама-

торськ, Львів, Житомир та Бердичів. Виробництво ковальсько-

пресових машин розміщено у Краматорську, Дніпропетровську,

Одесі, Хмельницькому, Стрию (Львівська область). Центри ви-

робництва металообробного та деревообробного інструменту —

Запоріжжя, Харків, Вінниця, Луганськ, Хмельницький.

Приладобудування об'єднує підприємства, які виробляють за-

соби вимірювання, аналізу, контролю, регулювання, автоматиза-

ції, обчислювальної техніки, інформатики, системи управління.

Це — науково- і трудомістка галузь, підприємства якої розміщу-

ються в регіонах концентрації висококваліфікованих кадрів та

наукової бази. Основні центри її — Київ, Одеса, Харків, Львів,

Дніпропетровськ, Суми, Вінниця, Ужгород. Приладобудівні під-

приємства зосереджені також у Житомирі, Івано-Франківську,

Умані, Лубнах, Ізмаїлі, Кам'янець-Подільському.

•133

Енергетичне машинобудування України спеціалізується на

виробництві енергетичних машин і теплообмінних апаратів, тур-

бінних трубопроводів, устаткування для атомних електростанцій,

генераторів, дизельних моторів. Підприємства галузі зосереджу-

ються в регіонах виробництва металу та наявності кваліфікованої

робочої сили, достатньо розвинутого залізничного транспорту.

Основними центрами є Харків, Полтава, а виробництво дизелів

зосереджено в Первомайську (Миколаївська область), Токмаку

(Запорізька область), Бериславі (Херсонська область). Електро-

ізоляційні матеріали виготовляють у Львові, Луганську, Перво-

майську.

Трансформація підприємств галузі в ринковому середовищі

господарювання передбачає необхідність підвищення конкурен-

тоспроможності їх продукції та розширення ринків збуту як усе-

редині України, так і за її межами, особливо в Росії. Зокрема, і в

Україні, і в Росії проектуються нові станції, а переважна частина

існуючих енергопотужностей потребує капітального ремонту й

оновлення. Маючи таких солідних конкурентів, як французька

фірма АІБіот, німецька Зігнеш, російська «Силовьіе машиньї»,

китайські заводи, українські підприємства повинні бути постійно

конкурентоспроможними. При цьому продукція низки підпри-

ємств енергетичного машинобудування реалізується і використо-

вується переважно на зарубіжних ринках, де конкуренція надзви-

чайно жорстка.

Електротехнічна промисловість охоплює виробництво елект-

ротехнічних машин, кабельну промисловість, електролампову,

електроізоляційну, виготовлення електрозварювального устатку-

вання, апаратів та інших виробів виробничого призначення. Ос-

новними регіонами електротехнічної промисловості є Харківсь-

ка, Запорізька, Донецька, Луганська, Хмельницька й Херсонська

області, а головними центрами — Харків, Київ, Донецьк, Лу-

ганськ, Полтава, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Хмельницький,

Тернопіль, Львів, Олександрія (Кіровоградська область), Сло-

в'янськ (Донецька область) та ін.

Транспортне машинобудування є провідною галуззю в струк-

турі машинобудування України. Наявність достатнього і місткого

ринку металу, основних фондів, кадрів та інших чинників сприя-

ла розвитку цієї галузі в багатьох регіонах України. Транспортне

машинобудування представлено автомобіле-, локомотиво- і ваго-

нобудуванням, судно- й літакобудуванням та ін.

Сучасне автомобілебудування України включає підприємства,

що випускають вантажні та легкові автомобілі, автобуси, автона-

•134

вантажувачі, причепи і напівпричепи, агрегати для автомобілів,

мотоцикли, мопеди, велосипеди. Всього в Україні діє понад 40

підприємств автомобільної промисловості. Найбільшими цент-

рами автомобілебудування є: Кременчук (великовантажні авто-

мобілі), Запоріжжя ( легкові автомобілі), Луцьк (автомобілі для

сільської місцевості), Львів (автобуси), Черкаси (мікроавтобуси),

Мелітополь (автомобільні мотори), Лубни (мікроавтобуси швид-

кої допомоги), Київ (мотоцикли), Харків і Чернігів (велосипеди),

Дніпропетровськ (тролейбуси).

Автомобільна промисловість кооперується із заводами, які

випускають двигуни, окремі вузли й агрегати для автомобілів

(Мелітополь, Херсон, Сутиска (Вінницька область), запасні час-

тини (Чернігів).

Важливе місце серед галузей транспортного машинобудуван-

ня займає виробництво рухомого складу для залізничного транс-

порту. Основні центри цієї галузі розміщуються або біля металур-

гійних баз, особливо виготовлення вантажних вагонів і цистерн,

або в регіонах концентрації кваліфікованих кадрів — випуск ло-

комотивів. Тому основні виробництва рухомого складу для заліз-

ничного транспорту зосереджені, перш за все, в Донецькому і

Придніпровському регіонах з орієнтацією на метал, а також у

Східному районі з орієнтацією на кваліфіковану робочу силу.

Центрами виробництва тепловозів є Харків та Луганськ, магі-

стральних електровозів — Дніпропетровськ.

Виробництво вантажних вагонів зосереджено у містах Кре-

менчук і Дніпродзержинськ, а цільнометалевих вагонів — у

м. Стаханові. В Кременчуці створюється виробництво достатньо

конкурентоспроможних пасажирських вагонів. У Маріуполі ви-

готовляється 100 % цистерн в Україні. Виробництво тролейбусів

налагоджено у Дніпропетровську і Києві.

Як велика морська держава Україна має надто розвинуте

морське і річкове суднобудування. Найбільшими центрами мор-

ського суднобудування є Миколаїв (три суднобудівні заводи, які

випускають різноманітні океанські та морські судна), Херсон та

Керч. Судноремонт зосереджений також у Севастополі, Феодо-

сії, Одесі, Іллічівську, Маріуполі. В Херсоні і Києві випускають

судна типу «річка-море». Річкове суднобудування і судноре-

монт розвиваються також у Запоріжжі, Ізмаїлі, Кілії та Вилко-

вому (на Дунаї).

Україна є великою авіаційною державою світу, яка виробляє

крупні пасажирські і найкрупніші в світі вантажні літаки («Ан-

тей», «Руслан» та ін.). Авіаційна промисловість орієнтується на

•135

науково-дослідну базу і кваліфіковану робочу силу. Тому основ-

ними центрами літакобудування є Київ і Харків. У Запоріжжі

знаходяться моторобудівні заводи «Прогрес» і «Мотор-січ».

Авіаційна промисловість України має достатньо потужну базу

для свого розвитку, особливо в співробітництві з відповідними

підприємствами в Росії. Крім того, необхідно використати пози-

тивний досвід лідера світового літакобудування європейської кор-

порації Airbus, яка в межах своєї організаційної структури впро-

вадила повний технологічний цикл авіабудування — від техно-

логічної розробки до сервісного обслуговування та експлуатації

літаків.

Важливою галуззю машинобудування України залишається

тракторне і сільськогосподарське машинобудування.

Тракторобудування об'єднує підприємства, які виробляють

різні види тракторів, самохідні шасі, двигуни для тракторів, а та-

кож агрегати, вузли, деталі та запасні частини до них. В Україні

діє понад 20 об'єднань і заводів галузі, зосереджених переважно

в Харкові й Харківській області (Куп'янськ, Лозова). Колісні трак-

тори випускають в Дніпропетровську, а тракторні агрегати — у

Вінниці, Кіровограді та Рівному. Деталі і вузли виробляють у

Одесі, Луганську, Києві та Харкові.

Сільськогосподарське машинобудування України об'єднує під-

приємства, що виробляють для сільськогосподарських потреб

машини, вузли, деталі та запасні частини, агрегати. Ці підприєм-

ства розміщуються, як правило, з орієнтацією на споживача гото-

вої продукції, причому спеціалізація їх відповідає профілю сіль-

ського господарства регіону, в якому воно розміщується. Но-

менклатура сільськогосподарської техніки включає в себе під-

приємства з виробництва різних видів машин — від землеоброб-

них до збиральних. В Україні діє понад 40 спеціалізованих під-

приємств галузі, які зосереджуються майже в усіх регіонах, за

винятком Луганської і Закарпатської областей. Основними цент-

рами є Одеса (виробництво плугів), Кіровоград (сівалки), Бер-

дянськ (жниварки).

Особливе значення має виробництво комбайнів — бурякозби-

ральних (Тернопіль і Дніпропетровськ), кукурудзозбиральних

(Херсон), зернозбиральних комбайнів (Херсон та Олександрія).

Машини й устаткування для механізації робіт у тваринництві і

кормовиробництві, зберігання та переробки сільськогосподарсь-

кої продукції виробляють у Білій Церкві, Новоград-Волинському,

Ковелі, Ніжині, а також в Умані, Коломиї, Бердянську, Могилів-

Подільську, Сімферополі, Чернівцях, Житомирі, Луганську та ін.

•136

Основними стратегічними завданнями, які стоять перед ма-

шинобудівним комплексом України, є:

• прискорений розвиток наукомістких галузей машинобуду-

вання, а також транспортного і сільськогосподарського машино-

будування;

• всебічна підтримка галузей, які мають конкурентні переваги

на світовому ринку (енергетичне, металургійне та коксохімічне

машинобудування, гірничошахтне обладнання);

• підвищення конкурентноздатності українських машин, зок-

рема якості, дизайну та ціни;

• соціальна переорієнтація комплексу — нарощування випус-

ку товарів народного споживання;

• сприяння збільшенню виробництва орієнтованої на експорт

та імпортозамінної продукції;

• зменшення середнього зносу основних фондів у 3,5 разу, а

середнього віку машин — до восьми років;

• широке впровадження в галузі ресурсозберігаючих технологій;

• орієнтація галузей господарського комплексу країни на ви-

користання вітчизняних машин.

6.2.4. Хімічний комплекс

Хімічний комплекс України — це комплекс галузей

промисловості, що виробляє продукцію для багатьох галузей го-

сподарства та побуту. Для хімічного комплексу характерною є

широка різноманітність продукції, взаємозалежність і комплекс-

на переробка сировини, досить розгалужені внутрішньогалузеві і

міжгалузеві зв'язки, значні можливості комбінування й кооперу-

вання виробництва.

Роль хімічного комплексу в економіці України зумовлюють

постійно зростаюча потреба в нових матеріалах і речовинах,

розширення сировинної бази, висока ефективність хімічних про-

цесів та технологій. Продукція хімічного комплексу широко ви-

користовується в усіх галузях господарства: промисловості, сіль-

ському господарстві, транспорті і побуті.

В машинобудуванні використовуються пластмаси, шини, гу-

мові вироби, лаки, фарби; в металургії — кислоти (для обробки

деталей); в гірничо-видобувній промисловості — вибухові речо-

вини; в легкій промисловості — хімічні волокна і нитки, синте-

тичні барвники, штучна шкіра; в сільському господарстві -міне-

ральні добрива, хімічні засоби захисту рослин; у будівництві —

•137

лакофарбові вироби, полімерні, композиційні оздоблювальні ма-

теріали; у побуті — ліки, а також різноманітні синтетичні миючі

засоби, вироби з пластмас тощо.

Хімічна промисловість залишається провідною галуззю про-

мисловості, що разом з електроенергетикою, металургією та ма-

шинобудуванням визначає науково-технічний прогрес у всіх

сферах економіки.

Хімічний комплекс України у 2007 р. налічував понад 7964 під-

приємства на самостійному балансі, на яких працюють 362 тис.

осіб. До його складу входять постадійно взаємозв'язані галузі:

— гірничо-хімічна промисловість (видобуток мінеральної си-

ровини);

— основна хімія (виготовлення мінеральних добрив — азот-

них, фосфатних, калійних, складних), виробництво солей, кислот,

соди;

— хімія органічного синтезу (виробництво синтетичних смол і

пластмас, хімічних волокон);

— переробка полімерних матеріалів (виготовлення виробів з

пластмас, шин, гуми та гумових виробів);

— інші галузі хімічної промисловості (лакофарбова, виробни-

цтво синтетичних барвників, побутова хімія тощо).

Особливе місце має нафтохімічна промисловість, яка досить

часто виділяється в окрему галузь, хоч включає хімічну перероб-

ку нафти і газів (виробництво синтетичного каучуку, сажі, гумоаз-

бестового та гумотехнічного вуглецю).

Згідно з класифікацією видів економічної діяльності серед га-

лузей обробної промисловості (секція Б) виділена підсекція БУ

Хімічне виробництво, розділ 24 — Хімічне виробництво та під-

секція БУ, розділ 25 — Гумова й пластмасова промисловість.

Україна має надзвичайно різноманітну сировинну базу для

розвитку хімічного комплексу: калійні солі, кухонну сіль, сірку,

фосфорити, кам'яне і буре вугілля, нафту, газ, торф, крейду, гіпс.

У хімічному комплексі в якості сировини широко використову-

ються відходи інших галузей промисловості (перш за все, чорної

та кольорової металургії, вугле- і нафтопереробки, лісової та де-

ревообробної промисловості), застосовується також сільськогос-

подарська сировина, повітря (азот і кисень атмосфери, вода). До-

сить часто хімічну сировину та відходи (особливо газоподібні і

рідкі) незручно й небезпечно перевозити.

Хімічна промисловість споживає значну кількість води, яка

входить до складу багатьох хімічних продуктів. Вона потрібна

для промивки продуктів, що виробляються, а також для розбав-

•138

лення стічних вод хімічних підприємств. Саме тому підприємства

хімічного комплексу тяжіють до районів, які достатньо забезпе-

чені водою. Водомісткими є підприємства полімерних матеріалів.

Для виробництва тонни хімічних волокон потрібно у 25 разів біль-

ше води, ніж для виплавки тонни чавуну.

Деякі хімічні виробництва потребують також багато теплової

та електричної енергії. Наприклад, для виробництва тонни синте-

тичного волокна в середньому необхідно 15 тис. кВт/год. елект-

роенергії та 78 т водяної пари. Тому при розміщенні таких вироб-

ництв важливе значення має наближення їх до теплоелектро-

станцій.

Таким чином, характерними рисами хімічного комплексу є

наявність значної кількості і різноманітності сировини, що вико-

ристовується, водомісткість, енергомісткість, здатність комбіну-

ватися з іншими галузями промисловості. При розміщенні хіміч-

них підприємств істотне значення має врахування екологічного

чинника. В Україні існують усі галузі хімічного комплексу, за

винятком виробництва синтетичного каучуку.

Гірничохімічна промисловість включає видобуток хімічної

сировини, а саме: самородної сірки, калійних і кухонних солей,

фосфоритів. Самородна сірка — головна сировина для виробни-

цтва сірчаної кислоти. Великі запаси її розвідано ще в 1950-х р. у

Прикарпатті (Роздольське, Яворівське). Розвідані запаси сірчаної

руди на кінець 1990-х р. становили понад 800 млн т. На базі цих

родовищ працювали потужні гірничо-хімічні підприємства «Сір-

ка» в Роздолі та Яворові (видобуток сірчаної руди порівняно з

1990 р. скоротився майже в 30 разів). Калійні солі видобувають у

Прикарпатті (Калуш, Стебник), кухонну сіль — на Донбасі (Ар-

темівське, Слов'янське родовища), в Закарпатті (Солотвинське

родовище), в Сиваші. Фосфорити мають місцеве значення в

Ізюмському (Харківська область) та Кролевецькому (Сумська об-

ласть) родовищах.

Галузі основної хімії виробляють кислоти, соду, мінеральні

добрива, які потім використовуються у багатьох галузях госпо-

дарства. Підприємства цієї галузі розміщуються переважно у ра-

йонах видобутку гірничо-хімічної сировини, вугілля й металур-

гійних баз, а також поблизу центрів виробництва електроенергії.

Провідною галуззю хімічної промисловості України є вироб-

ництво мінеральних добрив. Серед мінеральних добрив основне

місце належить виробництву азотних добрив (сульфат амонію,

аміачна селітра, аміачні води тощо). Україна є одним з найбіль-

ших у світі виробників азотних добрив. В 1990 р. їх частина ста-

•139

новила 23 % від виробництва в СРСР та 24 % від виробництва в

США і майже дорівнювала обсягам виробництва в Канаді. Вод-

ночас Україна за випуском азотних добрив випереджала всі єв-

ропейські та азіатські країни. Сировиною для виробництва азот-

них добрив є кокс, коксовий газ, природний газ, відходи нафто-

переробки. Найбільші центри їх виробництва — Дніпродзер-

жинськ, Запоріжжя, Алчевськ, Сєверодонецьк, Горлівка (знахо-

дяться в центрах коксохімічного виробництва)), Лисичанськ

(використовують відходи нафтопереробки; Черкаси, Рівне, Одеса

(розташовані на трасах магістральних газопроводів, біля спожи-

вача). В 2007 р. в Україні вироблялося близько 2, 8 млн т азотних

добрив (у 1990 р. — 3 млн т).

За обсягами виробництва фосфатних добрив у 1990 р. Украї-

на перевищувала всі європейські країни. Сьогодні діючі вироб-

ництва фосфатних добрив за технологічним та технічнім рівнем є

застарілими й недосконалими. Центри виробництва фосфатних

добрив — Одеса, Суми, Костянтинівка. Виготовлення їх майже

припинено або призупинено у Вінниці. Головною причиною різ-

кого спаду такого виробництва є дефіцит фосфатної сировини.

Фосфатні добрива виробляються на довізній сировині (апатито-

вий концентрат і фосфоритне борошно зі Росії, жовтий фосфор з

Казахстану, суперфосфорна кислота з СІІІА). Виробництво фос-

фатних добрив залежить від вартості сірчаної кислоти, адже на

тонну добрив витрачається 1,5—2 т сірчаної кислоти.

Калійні добрива виробляються у Калуші (Івано-Франківська

область) і Стебнику (Львівська область), тобто у районах заля-

гання сировини — калійних солей. У 2007 р. в Україні виробля-

лося лише 11,9 тис. т калійних добрив.

Сірчана кислота — один з головних продуктів основної хімії.

Сировиною для її виробництва є самородна сірка Прикарпаття

(Яворів, Роздол), сірчаний колчедан (Урал), газові відходи чор-

ної, кольорової металургії, відходи нафтопереробки. Сірчану кис-

лоту через велику хімічну активність і низьку транспортабель-

ність небезпечно та економічно невигідно перевозити на далекі

відстані. Тому виробництво її орієнтується на споживача — цент-

ри виробництва фосфатних і азотних добрив. Найбільші центри

випуску сірчаної кислоти — Одеса, Вінниця, Суми, Костянтинів-

ка, Дніпродзержинськ, Горлівка, Лисичанськ, Рівне, Новий Роз-

дол. Якщо в 1990 р. в Україні вироблялося близько 5 млн т сірча-

ної кислоти, то в 2007 р. всього 1,6 млн т.

Содова промисловість — найстаріша галузь хімічної промис-

ловості, що виробляє соду: кальциновану, бікарбонат

натрію,

кау-

•140