Ольшанська O.B., Фащевський М.І., Білоконь І.В. та ін. Регіональна економіка

Подождите немного. Документ загружается.

з іншого, ресурси, залучені в господарську діяльність, а також регі-

ональні аспекти економічних зв'язків та відносин.

Предметом вивчення регіональної економіки є також теоретич-

ні основи формування господарських комплексів у регіонах, ви-

значення принципів (правил), яких слід дотримуватись при фор-

муванні та функціонуванні господарства регіонів (наприклад, до-

тримання принципу комплексності, розробка організаційно-

економічних механізмів господарювання в регіонах). Отже, регі-

ональна економіка вивчає всю систему економічних відносин

між суб'єктами господарювання в процесі виробництва, обміну,

розподілу й споживання матеріальних і духовних благ у регіонах.

Крім теоретичних проблем, регіональна економіка вивчає й

прикладні питання — ефективність виробництва в регіоні; ресур-

созабезпеченість регіонів, розвиток підприємництва в регіонах;

інвестиційну діяльність; регіональні ринки товарів, послуг, робо-

чої сили; територіальну організацію господарства тощо.

Головними суб'єктами виробництва матеріальних благ та по-

слуг в регіоні є:

1. Люди — наймані працівники і власники засобів виробницт-

ва (підприємці) як головні носії фізичної, інтелектуальної і духов-

ної продуктивної енергії. їх ще називають головною продуктив-

ною силою суспільства або соціальними продуктивними силами,

соціальним капіталом.

2. Підприємства та їх засоби виробництва — предмети та зна-

ряддя праці, тобто виробничий капітал чи виробничі продуктивні

сили.

3. Компоненти природи — всі природні ресурси й умови, які

називають природними продуктивними силами.

Всі перелічені суб'єкти виробництва матеріальних благ та по-

слуг беруть безпосередню участь в економічній діяльності. їх ще

називають продуктивними силами виробництва (суспільства).

Із суспільної точки зору, продуктивними є такі сили, в резуль-

таті взаємодії яких створюється щось суспільно цінне, корисне —

виробництво матеріальних, духовних, інтелектуальних та інших

цінностей, які задовольняють потреби суспільства і забезпечують

виробництво суспільного продукту.

З економічної точки зору, продуктивні — це сили, що забез-

печують виробництво прибутку.

Із соціальної точки зору, продуктивними силами є такі, що за-

безпечують задоволення потреб населення відповідно до вимог

певного історичного періоду розвитку суспільства (соціальний

прогрес суспільства, інтелектуальний та духовний розвиток).

З екологічних позицій, продуктивними силами є такі, взаємо-

дія яких сприяє збереженню природного середовища і сприятли-

вих природних умов для життя людей.

Головну продуктивну силу становить людина, бо вона є найак-

тивнішим елементом у системі відносин: людина — засоби виро-

бництва — природа. Вона визначає необхідні види діяльності,

обсяги й номенклатуру виробництва, виробляє засоби праці, пі-

знає природу і саму себе, бере участь у виробничому процесі і

знаходяться у взаємодії з природним середовищем. Тому важливо

забезпечувати зростання її моралі, духовності, інтелекту, збіль-

шувати її продуктивні сили за рахунок озброєння досконалими

знаннями, новітніми технологіями і технікою з метою ефектив-

ного виробництва матеріальних благ та послуг.

Таким чином, можна констатувати, що сьогодні регіональна

економіка розглядається як одна з конкретних економічних наук,

що досліджує проблеми і категорії формування всієї соціально-

економічної системи регіону. Йдеться про те, що на основі ви-

вчення та аналізу економіки окремих регіонів, їх особливостей

слід розробити систему наукових знань з цих питань, тобто роз-

глядати регіональну економіку як одну з конкретних економіч-

них наук за аналогією з галузевими економіками. Все це дає під-

стави характеризувати регіональну економіку як самостійну

науку, яка не дублює і не підмінює інші науки. Необхідно під-

креслити, що сьогодні таку точку зору на предмет регіональної

економіки підтримують більшість учених — представників бага-

тьох наукових шкіл, як вітчизняних, так і зарубіжних.

Таким чином об'єкт дослідження регіональної економіки —

це господарство певного регіону, тобто території з достатньо од-

норідними природними умовами, специфічними економічними,

демографічними, історичними умовами, на якій функціонує ви-

значений комплекс галузей виробництва, виробничої та соціаль-

ної інфраструктури.

Термін «регіон» має латинське походження («regio» — об-

ласть, місцевість, країна, тобто визначена територія). Відомо, що

територія відіграє важливу роль у розвитку людського суспільст-

ва, зокрема його господарської діяльності. Вона виконує такі важ-

ливі функції, як створення матеріальних умов виробничої діяль-

ності, забезпечення місця проживання населення, його трудової

діяльності, організації побуту та відпочинку, виступає просто-

ром, що формує ознаки етнічної спільності людей.

Як господарська система регіон являє собою частину терито-

рії, на якій функціонує і розвивається система зв'язків і залежно-

стеи між підприємствами и організаціями, розташованими в його

межах. Водно час регіон може розглядатися як підсистема соці-

ально-економічного комплексу країни та як його відносно само-

стійна частина із закінченим циклом відтворення, що має свою

специфіку. Він тісно пов'язаний з іншими регіонами і функціонує

в умовах міжрегіональної інтеграції та міжрегіонального обміну.

Предметом вивчення регіональної економіки є просторо-

вий розвиток господарства, закономірності, принципи та фактори

його формування і функціонування, конкретні регіональні від-

мінності економічних систем, які розвиваються під впливом загаль-

нонаціональних і глобальних чинників. Таке визначення предмета

є найбільш узагальнюючим та об'ємним через значну кількість

компонентів, що входять до предмета дослідження. Адже регіони

не існують і не функціонують відокремлено один від одного, від

усієї господарської системи як країни, так і світу в цілому. Вони

являють собою складні соціально-економічні системи, що вклю-

чають у себе всі аспекти функціонування та відтворення еконо-

мічної і соціальної сфери.

Основні поняття то наукові

категорії регіональної економіки

Для подальшого поглиблення знань про предмет регіо-

нальної економіки слід зупинитися на основних поняттях та кате-

горіях, якими вона оперує. Вихідними в цій галузі знань є понят-

тя про регіон і територію. У понятійно-термінологічному слов-

нику Е. Б. Алаєва територія визначається як обмежена частина

твердої поверхні Землі, що характеризується визначеною пло-

щею, географічним положенням та іншими ознаками. Там же по-

казані і поняття, які його доповнюють: акваторія — обмежена ча-

стина водної поверхні Землі та аероторія — частина повітряної

оболонки Землі, що співвідноситься з визначеною територією чи

акваторією. Родовим поняттям, що об'єднує зміст понять «тери-

торія», «акваторія», «аероторія», є геоторія.

У Географічному енциклопедичному словнику територія ви-

значається:

• як частина поверхні землі з властивими їй природними, а та-

кож створеними в результаті людської діяльності властивостями і

ресурсами;

Алаев Е. Б. Социально-экономическая география. — М.: Мысль, 1983. — С. 50—

51,67—70.

• як адміністративно-територіальна одиниця в деяких зарубіж-

них країнах, що виокремлюється поряд з основною адміністрати-

вною одиницею за ознаками меншого освоєння;

• як частина поверхні земної кулі, що знаходиться під сувере-

нітетом певної держави і включає сушу (материкову частину

держави, острови й анклави), внутрішні й територіальні води, ко-

рисні копалини та повітряний простір.

Крім того, територія як ландшафт відіграє роль елемента геопро-

стору, який найбільше освоєний людиною і використовується нею в

господарській діяльності. Територія, в першу чергу, як певна площа

землі, відіграє особливу роль у господарстві, являючи собою місце,

де зосереджуються господарська діяльність та різні форми її органі-

зації. Її важливою особливістю є форми рельєфу, безпосередньо

впливаючі на господарську діяльність з позицій затрат на будівниц-

тво, розвиток певних галузей сільського господарства, його спеціа-

лізацію тощо. Функціонування господарства зумовлює єдність і ці-

лісність як території з її відмінностями, так і елементів простору, що

знаходяться над землею, в космічному просторі та в надрах землі.

Ми вже зазначали, що регіон як господарська система являє

собою частину території, на якій функціонує і розвивається сис-

тема зв'язків і залежностей між підприємствами й організаціями,

розташованими на ній. І водночас регіон може розглядатися як

підсистема соціально-економічного комплексу країни та як його

відносно самостійна частина із закінченим циклом відтворення,

що має свою специфіку. Отже, регіон, з господарської точки зо-

ру, в науковому і практичному сенсі доцільно розглядати як ве-

лику і складну територіальну соціально-економічну систему. Для

глибшого розуміння змісту цього поняття розглянемо його скла-

дові — господарство та соціально-економічну систему регіону.

У зміст поняття «господарство» найчастіше включають сукуп-

ність певних складових, що утворюються в результаті суспільного

поділу та інтеграції праці, а

саме:

галузі, види економічної діяльності

й основні виробничі ланки (підприємства, фірми, організації тощо).

Зауважимо, що система — це ціле, що складається з частин. Тоб-

то система охоплює множину елементів, що знаходяться у певних

відношеннях один з одним і утворюють єдність, цілісність. Соціаль-

но-економічна система регіону являє собою множину елементів со-

ціальної сфери і певних ланок господарської діяльності, які пов'я-

зані між собою та утворюють територіальну єдність. їй притаманні

ознаки саморегуляції через попит і пропозицію на регіональному та

міжрегіональному рівнях, конкурентність у межах регіону, форми

власності, тобто фактори, які домінують у механізмі економічного

зростання і розвитку конкретної території. Соціально-економічна

система регіону визначається широкою взаємодією між усіма гос-

подарюючими суб'єктами, що відображає інтеграційний процес і

характеризує комплексність та збалансованість його розвитку.

Зміст поняття «регіон» трактується неоднозначно. У понятій-

но-термінологічному словнику Е. Б. Алаєва регіон «характеризу-

ється як визначена територія, що відрізняється від інших терито-

рій низкою ознак і має певну цілісність, взаємопов'язаність

елементів, що її складають»

Раніше поняття «регіон» (в економічному сенсі) ототожнюва-

лося з територією як невід'ємною частиною єдиного народно-

господарського комплексу країни. При цьому майже повністю іг-

норувалися специфічні відносини між суб'єктами господарю-

вання всередині самого регіону. Водночас для теорії і практики

регіональної економіки та регіонального управління важливим є

розуміння регіону як самодостатнього утворення.

Розглядаючи ж проблеми ринкової економіки, надзвичайно важ-

ливо визначити регіон і як місце прояву зв'язків та залежностей

суб'єктів господарювання у відгворювальних процесах. Це необ-

хідно для розуміння господарства регіону як системного утворення.

Головним же показником оцінки комплексного розвитку регі-

ональної соціально-економічної системи є забезпеченість відтво-

рення та стабільного розвитку, насамперед, економічного відтво-

рення територіальної спільності людей — місцевих і регіо-

нальних громад, при врахуванні таких параметрів, як відтворен-

ня, статево-вікова структура, забезпечення інтелектуального роз-

витку, здоров'я та ін. Отже, регіональна соціально-економічна

система — це взаємопов'язана єдність елементів соціальної сфе-

ри та суб'єктів господарювання регіону, якій притаманні ознаки

саморегуляції, збалансованості, і комплексність, що забезпечує

відтворення територіальної спільності людей, а також природно-

го й соціального середовища їх проживання.

(Гз. Місце регіональної економіки

із системі наук

Слід зауважити, що регіональна економіка — не єдина

наука, дослідження якої спрямовані на вивчення територіальних

відмінностей соціально-економічного розвитку країни. Деякі ас-

пекти проблем регіональної економіки вивчалися раніше в курсі

Алаева Э. Б. Социально-экономическая география. — М.: Мысль, 1983. — С. 67—70.

«Економічної і соціальної географії» у вищих навчальних закла-

дах економічного профілю. Однак, по суті, це становило деяке

поглиблення шкільного курсу однойменної дисципліни. Пізніше

на зміну їй був уведений курс «Розміщення продуктивних сил»,

який вже включав значні теоретико-методологічні доповнення до

більш описової економічної географії: закономірності, принципи

і фактори розміщення продуктивних сил, методи обгрунтування

розміщення виробництва, завдання та механізми проведення ре-

гіональної політики тощо.

Що ж являє собою регіональна економіка як наука, що прийш-

ла на зміну економічній географії та розміщенню продуктивних

сил і викладається сьогодні як нормативна дисципліна на всіх ви-

дах навчань економічним спеціальностям? Слід зауважити, що це —

не формальна заміна одного курсу іншим. В даній трансформації

відображаються, по-перше, актуальні сучасні вимоги до більш

глибокої економічної підготовки майбутніх спеціалістів і, по-дру-

ге, максимальне наближення їх до потреб та проблем регіонів,

набуття ними основних навичок самостійної оцінки підприємни-

цького клімату й інвестиційної привабливості регіонів.

Сьогодні регіональна економіка визнана як самостійна і надзви-

чайно важлива галузь знань. Існують відповідні науково-дослідні

інститути, наукові ради, дисертаційні спеціальності, наукові видан-

ня та публікації тощо. Регіональна економіка вивчає закономірності

територіальної організації суспільного виробництва та механізм їх

дії. В поле зору потрапляють проблеми територіальної організації

виробництва, основою якої є територіальний поділ праці, а останній

як відомо, визначає й розміщення продуктивних сил.

Регіональна економіка на відміну від економічної і соціальної

географії, що вивчає загальні особливості економічного розвитку

країн та районів, охоплює широке коло загальноекономічних кате-

горій: суспільний продукт, національний дохід, валовий національ-

ний продукт (ВВП), валовий внутрішній продукт (ВНП), валовий

регіональний продукт (ВРП), темпи розвитку і структуру господар-

ства країни та окремих її регіонів, співвідношення виробничої та

невиробничої сфер, територіальні, міжгалузеві й внутрішньогалузе-

ві пропорції, інвестиції, їх структуру, використання капіталу, про-

дуктивність праці й ефективність суспільного виробництва та ін.

Регіональна економіка вивчає відтворювальну структуру гос-

подарського комплексу країни в територіальному аспекті, проб-

леми прогнозування та регулювання організації й управління

господарством у просторі, тобто просторові особливості процесу

розширеного відтворення.

Регіональна економіка формує свій предмет на основі вивчення

регіональних та міжрегіональних соціально-економічних явищ з

позицій теорії відтворення з метою аналізу, перш за все, просторо-

вих аспектів загальноекономічних пропорцій. Вона охоплює всю

сукупність економічних явищ у просторовому аспекті. В економіч-

ній і соціальній географії акцент припадає на вивчення існуючих

особливостей розміщення господарства, його територіальної орга-

нізації. У зв'язку з цим не можна не погодитися з думкою російсь-

кого академіка РАН О. Г. Гранберга про те, що і економічна і соці-

альна географія та розміщення продуктивних сил майже не

пов'язані з фундаментальними дисциплінами сучасної економічної

освіти (макроекономіка і мікроекономіка), залишають осторонь

основні проблеми ринкової економіки, лише окреслюють можли-

вості застосування сучасного аналітичного інструментарію, а та-

кож про те, що в ідеалі регіональна економіка повинна зайняти міс-

це «третього кита» у фундаментальній підготовці економістів ра-

зом з макро- і мікроекономікою, що стане важливим початком

шляху регіоналізації економічного мислення та освіти.

Таким чином, важливою особливістю регіональної економіки

є те, що вона одночасно належить і до економічних наук і до наук

про регіони. Серед комплексу знань про регіони виділяють також

регіонознавство, регіонологію та регіоналістику. Кожна з цих га-

лузей знань має свій предмет, завдання й напрями досліджень.

Так, регіонознавство вивчає економічні райони всіх рівнів та те-

риторіальну організацію господарства в них. Регіонологія вивчає

особливості соціального, екологічного, економічного, політично-

го, культурного, духовного розвитку територіальних спільностей

людей (соціумів) у системі, досліджуючи відтворення соціально-

го життя на конкретній території. Регіоналістика являє собою син-

тез підходів різних наук до регіональних досліджень.

Слід зауважити, що ще в 50-х роках XX ст. сформувалося по-

няття про регіональну науку, ідеологом якої став американський

учений Уолтер Айзард. За його ініціативою була створена Асоці-

ація регіональної науки. Цей напрям науки є синтетичним, оскіль-

ки не тільки повністю включає в себе регіональну економіку, але

й взагалі пропонує вивчати регіони як цілісні системи, грунтую-

чись на міждисциплінарних дослідженнях (наприклад, з точки

зору, соціології, політології, архітектури, географії та ін.). У ме-

жах даного напряму існує багато досягнень, особливо в сфері фор-

мування аналітичного інструментарію. Однак, саме через свій

інструментальний ухил, регіональна наука найчастіше критику-

ється за підміну зрозумілих багатьом теорій розробкою наборів

розрізнених технічних прийомів аналізу проблем. Справедливо

зауважити, що регіональна економіка також торкається інших

наук про регіони: економічних аспектів регіональної демографії,

соціології, культурології, політології та інших наук про людину і

суспільство, а також геології, біології, екології тощо.

^цйішпіш

П.4. Методологічні основи досліджень

регіональної економіки

Методологія науки — це сукупність теоретичних по-

ложень та категорій, які відображають найбільш загальні й істот-

ні зв'язки між явищами. До них належать закони, закономірності,

принципи та фактори, на які спирається наука і які є стрижнем її

теорії. Становлення методологічних основ регіональної економі-

ки має значний історичний період (Більш детально це питання

висвітлюється в темі «Наукові засади формування регіональних

соціально-економічних систем»).

Становлення та розвиток теорій розміщення продуктивних

сил і регіональної економіки в Україні відбувалися під керівниц-

твом академіка В. І. Вернадського. Основними напрямками до-

сліджень були проблеми спеціалізації та комплексного розвитку

територій, економічного районування; проблеми впливу природ-

них чинників на економічний розвиток та раціональне викорис-

тання природно-ресурсного потенціалу територій.

Сучасний розвиток регіональних досліджень в українській

економічній науці здійснюється крізь призму соціальних потреб

населення і соціальних стандартів. Основою сучасних теорій ре-

гіональної економіки є загальноприйнята модель стійкого розви-

тку, яка передбачає досягнення збалансованості соціальної, еко-

номічної та екологічної складових регіональної господарської

системи. Водночас розвиток теорій регіональної економіки здій-

снюється в двох основних напрямках:

• розширення й поглиблення змісту регіональних досліджень

(урахування сучасних факторів, процесів та явищ, посилення

міждисциплінарних підходів до вирішення проблем регіонально-

го розвитку);

• поглиблення методологічних основ регіональної економіки.

В дослідженнях основних напрямів розвитку теорій та механі-

змів просторового розвитку економіки, нових концепцій розвит-

ку регіонів і оптимізації міжрегіональних взаємодій регіональна

сі§)

економіка використовує наступні методи дослідження: загально-

наукові, міждисциплінарні, конкретнонаукові, або спеціальні.

Для загальнонаукових методів пріоритетними є діалектичний та

системний методи пізнання, завдяки яким регіон розглядається як

складна соціально-економічна система, що постійно розвивається і

пов'язана з іншими регіонами різноманітними міжрегіональними

взаємодіями. До міждисциплінарних методів можна віднести істо-

ричний, математичний, метод соціальних досліджень та ін. До спе-

ціальних методів, які використовуються для конкретно-наукових

досліджень, а саме для аналізу територіальної організації соціально-

економічної системи регіону, належать метод системного аналізу,

балансовий метод, картографічний, статистичний, метод економіко-

математичного моделювання, метод соціально-економічного про-

гнозування, порівняльний метод, метод польових досліджень тощо.

Розглянемо зміст основних методів аналізу.

Метод системного аналЬу — це метод дослідження склад-

них, багатокомпонентних систем, об'єктів, процесів у господар-

ському комплексі як країни в цілому, так і окремих її регіонів. У

ньому використовуються комплексний підхід до вивчення пря-

мих і зворотних взаємозв'язків між елементами територіальної

економічної системи та аналіз їх зіставлення. Метод системного

аналізу ґрунтується на принципі поетапності: від обґрунтування

мети дослідження і формування наукової гіпотези до комплекс-

ного аналізу та вибору оптимального варіанта розвитку територі-

альної економічної системи. Особливість використання систем-

ного аналізу в управлінні та регулюванні розвитком регіонів

полягає у формуванні стратегічного і перспективного управління,

що дає змогу комплексно оцінювати ефективність капітальних

вкладень, упровадження інноваційних форм розвитку, вдоскона-

лювати принципи розвитку та розміщення виробництва, забезпе-

чувати оптимізацію прийнятих рішень. Структурно-галузева бу-

дова господарства регіонів також досліджується за допомогою

методу системного аналізу. Оптимальна територіальна організа-

ція господарського комплексу регіону базується на досягненні

максимального економічного та соціального ефекту.

Балансовий метод полягає в обробці, зіставленні й аналізі

показників та статистичних даних підприємств, галузей, регіонів,

вимірюванні пропорцій в економіці у вартісній і натуральній фор-

мах. Цей метод допомагає визначити оптимальне співвідношення

між ресурсами та їх використанням, між галузями спеціалізації

регіону і галузями, які доповнюють територіальний комплекс;

виявляти будь-які пропорції та взаємозв'язки, що утворюються в

процесі відтворення. Баланси можуть використовуватись для ха-

рактеристики ресурсів певних продуктів, їх розподілу й викорис-

тання в національній економіці (наприклад, баланси паливних

ресурсів, будівельних матеріалів, різних видів металів та ін.). їх

складають переважно в натуральних показниках. Формуються

також складаються баланси праці (наприклад, баланс зайнятості

й використання праці зайнятих). Існують баланси грошових ре-

сурсів та їх використання в національній економіці, в окремих

галузях або регіонах (наприклад, баланс державного чи регіональ-

ного бюджету). Побудова галузевих та регіональних балансів

сприяє визначенню раціонального рівня комплексного розвитку

регіону і виявленню диспропорцій у його розвитку. Баланси не-

обхідні для розробки раціональних міжрегіональних та внутріш-

ньорегіональних зв'язків. Обґрунтування розміщення нового під-

приємства (вибір регіону для будівництва підприємства, розра-

хунки забезпеченості його сировиною, паливом, енергією, водою,

трудовими ресурсами) складає зміст балансового методу.

Картографічний метод дає змогу за допомогою побудови

карт, наочно відтворити особливості територіального розміщення

виробництва як країни в цілому, так і окремих її регіонів. Карта є

не лише джерелом одерження інформації про особливості тери-

торіальної організації господарства регіону. Завдяки використан-

ню карт, картосхем, картограм свідомо сприймаються і за-

пам'ятовуються особливості розміщення населення або вироб-

ництва, статистичні матеріали, що характеризують рівні розвитку

галузей господарства країни та її регіонів.

Статистичний метод передбачає обробку, аналіз і система-

тизацію статистичної інформації, дає можливість кількісно оха-

рактеризувати фактори, які впливають на стан об'єктів, порівня-

ти конкретні кількісні та якісні характеристики рівня розвитку

соціально-економічних систем регіонів (обчислення індексів, ме-

тод кореляцій та ін.).

Метод економіко-математичного моделювання — це ком-

плекс наукових підходів та інструментів, що сформувався на стику

економіки з математикою і кібернетикою і сприяє моделюванню

економічних процесів. Для регіональної економіки це — моделю-

вання просторових процесів розвитку економіки регіонів, моделю-

вання розвитку соціально-економічних систем регіонів, обґрунту-

вання оптимізаційних моделей регіонального розвитку для прий-

няття управлінських рішень. Використання комп'ютерної техніки та

комп'ютерних технологій дає змогу з мінімальними затратами праці

і часу опрацьовувати величезний масив статистичних даних щодо