Мухопад М.Д. Рудниковий транспорт.

Подождите немного. Документ загружается.

3.4.2. Устаткування

Канатна транспортна установка складається із лебідки (малої

підйомної машини), канатів, допоміжних і запобіжних пристроїв.

Барабанна лебідка (рис. 3.19) включає: гальмову систему 1,

покажчик глибини 2, один або два барабани 3, змонтовані на

корінному валу, редуктор 4, приводний асинхронний електродвигун

5 із фазним ротором і раму 6.

Рис. 3.19. Барабанна лебідка

Для зручності транспортування по підземних гірничих

виробках рама і барабани діаметром більше 1200 мм виготовлені

розбірними. У двобарабанних лебідок і малих підйомних машин

один барабан заклинений на валу шпонками, а другий з’єднаний з

ним за допомогою механізму перестановки. Для укладання першого

шару каната футеровка барабанів, реборди яких допускають

тришарову навивку, має канавки. Кінці канатів закріплені на

лобовинах барабанів болтами і жимками.

Гальмова система складається з двох пар колодок і

пружинно-гідравлічного (пневматичного) приводу. Колодки, діючи

синхронно, виконуюсь функції робочого і запобіжного гальм.

Перше із них служить для здійснення маневрових операцій, а друге

– для зупинки машини в аварійній ситуації.

Покажчик глибини, безпосередньо зв’язаний з корінним

валом, дозволяє визначити місцезнаходження посудин в похилій

виробці. Для контролю підходу вагонеток до приймально-

відправних площадок встановлені відцентрові реле швидкості.

Редуктор являє собою самостійний вузол, який за

допомогою муфт з одного боку приєднаний до корінного вала, а з

другого – до приводного двигуна.

Канат складається із металевих дротів однакового або

різного діаметру. Із них роблять пасма, які укладають на органічний

сердечник: якщо в один бік, то такі канати мають паралельне

плетиво, а якщо в різні – хрестове. Перші швидко розкручуються,

але менше зношуються. Вони використовуються на скіпових

підйомах, де не потрібна перечіпка посудин.

Канати хрестового плетива більш стійкі проти

розкручування, відрізняються підвищеною жорсткістю, але швидше

виходять із ладу. Такими канатами оснащують лебідки, призначені

для транспортування вантажів у вагонетках.

Основний матеріал для виготовлення канатів, що

використовуються в гірничій справі - сталь, рідше капрон і інші

синтетичні матеріали; з пеньки і волокон алое іноді виготовляють

осердя сталевих канатів. Дріт канатів, призначених для роботи в

агресивних середовищах, покривають цинком. Для захисту

елементів каната від корозії використовують спеціальне фрикційне

і інше мастило (плоскі канати покривають гумою). Для цієї ж мети,

а також підвищення зносостійкості сталевих канатів застосовують

покриття з поліамідних смол. Термін служби канатів шахтних

підйомів 1,5-3 роки.

Допоміжні і запобіжні пристрої включають: причіпні

пристрої для з єднання канатів з посудинами; підтримуючі ролики і

шківи, які установлюють уздовж рейкових колій, щоб не допустити

волочіння канатів по шпалах; дистанційно керовані стопори і

бар’єри на приймальній площадці, що не дозволяють скочуватися

вагонеткам у похилу виробку; колійні (стаціонарні) і причіпні

уловлювачі, які утримують посудини при обриві каната.

3.4.3. Монтаж і експлуатація засобів канатного

транспорту

Монтаж стаціонарних лебідок і малих підйомних машин

проводять на бетонному фундаменті. У першу чергу на рамі

розміщують підшипники валів і нижню частину мастильної ванни.

Особливу увагу звертають на установку корпусів підшипників,

тому що неправильне положення цих сегментів викликає

передчасне руйнування. Вони повинні обертатись без шуму,

заїдання і гальмування.

Барабан лебідки збирають двома способами. Відповідно до

першого одну половину спускають у котлован до установки

корінного валу. Потім, монтують цей вал і зверху розміщують

другу половину барабана для з’єднання з першою. При другому

способі спочатку встановлюють корінний вал і тимчасово кріплять

до нього одну половину барабана, яку потім за допомогою

монтажних засобів перевертають і спускають в котлован, де

складання завершується.

При монтажі гальмових пристроїв особливу увагу,

приділяють фіксуванню і наладці виконавчих органів. Паралельно

із складанням основних вузлів лебідки установлюють покажчик

глибини, швидкостемір, систему мащення і електроустаткування.

Двигун, як правило, монтують на подвійних полозках, щоб

забезпечити його регулювання при наладці.

Не допускається щоб, проходячи через щілину барабана,

канат мав різкі перегини. Для послаблення його натягу в місці

кріплення (жимками) на поверхні барабана постійно повинно бути

не менше трьох витків при дерев’яній футеровці і не менше п’яти

при її відсутності.

На всьому шляху транспортування з інтервалом не більше

30м обладнують стаціонарні уловлювачі вагонеток.

Експлуатація канатних транспортних установок

передбачає надійну роботу лебідок, канатів і допоміжних

пристроїв. Лебідки оглядають при вимкнутій машині. Особливу

увагу звертають на кріплення рами до фундаменту, функціонування

гальмової системи і апаратів захисту, наявність мастила у зубчатих

передачах і підшипниках.

Якщо на кроці плетива кількість обірваних дротів складає

більше 10 %, установлюють новий канат.

Причіпні і парашутні пристрої замінюють при найменшій

несправності. Оглядають також рейкові колії і відкаточні виробки.

Згідно з вимогами безпеки швидкість руху каната при

переміщенні вантажу вагонетками не повинна перевищувати 5 м/с,

а при використанні скіпів – 7м/с.

Забороняється експлуатація підйомних машин (лебідок) не

за призначенням. Тому обладнують дві установки: для вантажів і (в

паралельній виробці) для перевезення людей. В останньому

випадку передбачають аварійну і робочу системи сигналізації,

сигнали по яким відповідно можуть бути подані з поїзда, що

рухається і знаходиться в будь-якому місці виробки, та з

посадочних площадок.

Капітальні затрати на установлення канатного транспорту

складаються із вартості лебідок (малих підйомних машин) і

електродвигунів, пускорегулювальної апаратури, каната і витрат на

устаткування лебідкової камери. Економічні витрати за елементами

включають: зарплату, амортизацію електромеханічного устаткуван-

ня, витрати на електроенергію, канат та ін.

3.4.4.Загальна оцінка

ПЕРЕВАГИ. Канатні транспортні установки прості за

конструкцією характеризуються малою вартістю монтажу і

експлуатацією; придатні для перевезення всяких вантажів у

виробках з кутами нахилу від 6° до 90°

НЕДОЛІКИ. Мають невисоку продуктивність, невеликий

строк служби канатів І значну трудомісткість при експлуатації.

Виключають можливість повної механізації і автоматизації

процесів. Не надійні і небезпечні в роботі

ЗАСТОСУВАННЯ. Переміщення вантажів і перевезення

людей у виробках з кутами нахилу до 18°.

УДОСКОНАЛЕННЯ. Проводиться за рахунок поліпшення

конструкції машин, канатів, допоміжних пристроїв, механізації і

автоматизації маневрових робіт на приймально-відправних

площадках, а також підвищення швидкості руху до меж,

встановлених правилами безпеки.

Контрольні запитання і завдання

1. За якими ознаками класифікують канатні установки?

2. Перерахуйте основні вузли лебідки і охарактеризуйте їх.

3. Опишіть конструкції, канатів, допоміжних і запобіжних

пристроїв.

4. У чому полягає догляд за лебідками і канатами?

5. Наведіть правила безпеки при перевезенні людей по похилих

виробках.

6. Перерахуйте основні переваги і недоліки канатних

транспортних установок

7. Укажіть шляхи удосконалення канатного транспорту.

3.5. ДОПОМІЖНЕ УСТАТКУВАННЯ РЕЙКОВОГО

ТРАНСПОРТУ

3.5.1. Призначення і класифікація

Засоби механізації навантажувальних, розвантажувальних і

маневрових операцій розташовують на стику двох транспортних

ланок. Вони забезпечують безперервну роботу всіх взаємозв’язаним

машин, призначених для перевезення в шахтних умовах різних,

матеріалів, тобто безупинне функціонування транспортної системи

в цілому. Якщо окремі ланки цієї. системи обладнані конвеєрами,

то гірничу масу з одного із них на другий переміщують за

допомогою перевантажувальних пристроїв, а при обслуговуванні

состава вагонеток засоби механізації виконують багато інших

технологічних операцій: пересування состава в міру його

заповнення, перекриття міжвагонеткового простору, ущільнення

вантажу в посудинах, проведення маневрів під час приймання,

формування і відправлення поїздів, очистку транспортних машин та

інше.

До таких засобів відносить: механізовані бункери, штовхачі,

автоматичні комплекси і аґреґати для обміну вагонеток, перекидачі,

компенсатори висоти, живильники, затвори, маневрові лебідки,

пристрої для очистки посудин тощо. Вони можуть встановлюватись

як у підземних виробках, так і на поверхні (в надшахтних будовах

шахтах навантаження і розвантаження).

3.5.2. Устаткування

Підземні механізовані бункери як важливий допоміжний

засіб сприяють підвищенню пропускний можливостей, надійності і

ефективності використання транспортної системи, їхня роль

істотно; зростає при впровадженні конвеєризації. Вони дозволяють

компенсувати нерівномірність надходження вантажу і відмови тих

чи інших машин.

Механізовані бункери застосовують не тільки під час

будівництва шахт, але і в період їхньої експлуатації. Установлені у

виробках типових поперечних перерізів, вони, як правило, не

вимагають великого додаткового обсягу гірничих робіт і значного

перепаду висот між пунктами навантажування і розвантажування

матеріалу, усувають утворення склепіння і застрявання кусків

породної маси у випускних отворах. Завдяки бункерам швидкість

проведення підготовчих виробок збільшується приблизно у 1,5

рази.

Найбільшого розповсюдження набули скребкові

механізовані бункери, які мають просту, міцну і компактну

конструкцію. Такий бункер (рис.3.20) складається із акумулюючого

жолоба 1, скребкового донного конвеєра 2, механізму пересування і

систем автоматизованого керування. Конвеєр, крім робочого органу

включає приводну 3, лінійні 5 і кінцеву 6 секції.

Рис. 3.20. Підземний механізований бункер

Позначення базових типорозмірів бункерів містять букви БС

(бункер скребковий) і цифри, що показують їхню місткість (35, 60,

90, 120 і 160 м

При виборі бункерів поряд з гірничотехнічними факторами

враховуються фізико-механічні властивості вантажу і технічні

можливості ланцюгового робочого органу.

Штовхачі (табл. 3.5) широко використовують при

комплексній механізації автоматизації робіт. Ці машини служать

для переміщення одиночних вагонеток і составів на відстань до 100

м. Вони установлюються на навантажувальних і обмінних пунктах,

а також у приствольних дворах.

Штовхачі, систематизовані в групи, розподіляються: за

часом роботи на одному місці – на стаціонарні і пересувні; за

конструкцією робочого органу – на ланцюгові, канатні, поршневі

і талеві; за видом споживаної енергії – на електричні, пневматичні

і електрогідравлічні.

Таблиця 3.5.

Основні типи і параметри штовхачів

Тип

Зусилля на

кулаці, кН

Швидкість

проштовхування,

м/с

Потужність

двигуна, кВт

Маса, т

ПТВ-1м; -2м; -3м 30 0...0.26 11 1,5; 1,7; 2,0

ТК16 16 0,5 13 3,7

ТКПГ 35 0,21 13 1,2

ТГ-1; -2; -3 60 0...0,30 20 0,9...1,2

ППГ-1; -2; -3 40 0...0,4 22 1,3...1,5

ТЦС40; ТЦС60 40; 60 0,4; 0,365 15; 20 3,9; 5,1

ОПП3,3 40 0...0,4 30 1,5

ТКС16; ТКС22 16; 22 0,5 11; 15 4,9; 6;7

ККТ1; ККТ2 17; 23 0,5 11; 15 3,3; 3,5

ТЦК8-3.5; -4; -5 78 0,8 10 1,7; 1,8; 1,9

ТЦП8-4.5; -5 78 0,8 10 1,9; 2;0

Пересувний штанговий безфундаментний з електричним

приводом штовхач ТКП призначений для маневрових робіт на

навантажувальних пунктах і приймально-відправних площадках

похилих виробок. Електрогідравлічними штовхачами ПТВ і ТКПГ

переміщують нерозчіплені состави при навантаженні і

розвантаженні вагонеток. Вони надійні в роботі, відрізняються

компактністю і можливістю безступеневого регулювання швидкості

пересування.

За допомогою безфундаментних реверсивних електрогідрав-

лічних штовхачів ППГ і ОПП, які становлять складову частину

автоматизованих комплексів навантажувальних пунктів,

обслуговують нерозчіплені состави в процесі заповнення посудин

гірничою масою. Відмінна особливість цих штовхачів полягає в

тому, що вони мають дві пари кулаків (що штовхають та що

притримують), які забезпечують пересування і стопоріння

вагонеток.

Канатними штовхачами ТКС і ККТ переміщують

одиночні посудини на відстань 50...100 м як по прямолінійних, так і

по вигнутих трасах.

Рис. 3.21. Штовхач

Обмін вагонеток у клітях виконують штовхачами ТЦК і

ТЦП. Якщо за умовами безпеки застосовувати ланцюгові

електричні штовхачі неможливо, використовують пневматичні

зусиллям на кулаці 8 або 16 кН і швидкістю руху 0,6...1 м/с.

Стаціонарні штовхачі ТЦС, призначені для переміщення

нерозчіплених составів через перекидач у період їхнього

розвантаження, монтують на фундаментах у приствольних дворах і

на станціях похилих виробок. Основні вузли штовхача (рис. 3.21)

такі: натяжний пристрій 1, робочий орган 2, привод 3 і рама 4.

Вибір типу штовхача проводять із врахуванням його

призначення і гірничотехнічних умов. Так, при встановленні даного

засобу механізації біля перекидача, розташованого у

приствольному дворі, розрахунок зводиться до визначення

максимального штовхаючого (тягового) зусилля. Використовується

формула

макс

(m+m

)g(ω'

+і

+0,108a)+z

g (ω'

+і

+0,108a), (3.5)

де z

, z

– кількість навантажених і порожніх вагонеток; m, m

–

маси вантажу і посудини, кг; ω'

, ω'

– коефіцієнти опору руху

навантаженого і порожнього составів; і

, і

– уклони колій на

ділянці переміщення тих же составів; a – прискорення, м/с

, під час

їхнього зрушення a = 0,03...0,05.

Враховуючи забрудненість рейкових колій у місцях

навантаження і розвантаження, значення ω'

, ω'

слід збільшувати в

1,3...1,4 рази порівняно з тими, які приймаються в розрахунках

локомотивної відкатки.

Тип штовхача і потужність двигуна вибирають за

максимальним тяговим зусиллям.

Затвори – секторні або лоткові, ланцюгові і пальцеві –

служать для перекриття міжвагонеточного простору. Лоткові і

секторні (одинарні і здвоєні) використовують при слабких гірничих

породах, а пальцеві – при велико-грудкових вантажах.

Застосовується ручне, дистанційне або автоматичне керування

затворами.

Конвеєрні завантажувачі реверсивної дії, що встановлю-

ються на спеціальній рамі над рейковими коліями, забезпечують

безперервну роботу навантажувального пункту (заповнення

вагонеток) .

Автоматизовані комплекси на підземних станціях

(табл.3.6) технологічно і конструктивно об’єднують всі спеціальні

Таблиця 3.6.

Основні типи і параметри автоматизованих комплексів

Тип

Продукти

вність, т/г

Зусилля

на кулаці,

кН

Швидкість

прошовху-

вання, м/с

Зона дії

штовхача, м

Потужність

двигунів,

кВт

Маса, т

ГУАПП 300 30 0...0,26 2,2...3,7 11 3,2...3,6

ГПК 500 40 0...0,4 3,1 22 3,4

ПП

650...800 40 0...0,4 3,1 22 4,0...5,0

ОПП 750...850 60 0...0,4 3,9...6,0 30 5,0...5,3

КАП 300...600 60 0...0,36 3,1 30 4,7....5,1

транспортні засоби. Нині ці комплекси впроваджуються особливо

широко. Керовані дистанційно або автоматично, вони здійснюють

операції навантаження – пересування составів, перекриття

міжвагонеткового простору, ущільнення гірничої маси у посудинах

і пилопридушення. Такі комплекси найбільшою мірою

забезпечують: потоковість робіт при максимально можливій

продуктивності транспортних засобів; скорочення простоїв

навантажувальних машин, зменшення часу на виконання маневрів,

поліпшення якості заповнення вагонеток, зниження

експлуатаційних затрат тощо. Всі вони діють за аналогічними

технологічними схемами і відрізняються один від одного лише

параметрами і конструктивними виконаннями окремих вузлів.

Агрегати, які розміщують на верхніх приймальних

площадках, проміжних горизонтах і в приствольних дворах, – це

комплекс технологічно і конструктивно ув’язаних вузлів, що

виконують операції обміну вагонеток в клітях. На площадках з

підвищеною вологістю встановлюють агрегати типу АГ, а в більш

тяжких умовах – типу АП. Зусилля, що штовхає становить 8 або 16

кН, швидкість руху робочого органу – 0,8 м/с.

Стопори (затримуючі мають одну пару кулаків, а дозуючі –

дві) – це шляхові гальма з електрогідравлічним приводом,

призначені для зупинки і затримання вагонеток при швидкості руху

від 1 до 3 м/с.

Гасники швидкості, які діють на самокатних схилах,

затискають колеса посудин, які переміщаються, і тим самим

сповільнюють їхній хід.

Маневрові лебідки використовують на пересувних

навантажувальних станціях для підтягання составів при заповненні

вагонеток і для обміну навантажених поїздів на порожні. За

кількістю барабанів лебідки ділять на однобарабанні (типи ЛВД,

ЛМП) і двобарабанні (МК), а за видом споживаної енергії – на

електричні (ЛВД, МК) і пневматичні (ЛМП). Тягове зусилля на

канатах – 4,5...18 кН, канатомісткість – 130...150 м, швидкість руху

робочого органу – 0,25...0,7 м/с (табл. 3.7), діаметр каната - 12,5 мм.

Маневрова лебідка (рис. 3.22) складаєтеся із електродвигуна

1, редуктора 2, гальмової системи 3, барабана 4 і рами 5.

Живильники призначені для рівномірної подачі дрібно-,

середньо- і велико-грудкових вантажів із вагонеток, бункерів та