Момот Т.В. Фінансовий менеджмент

Подождите немного. Документ загружается.

241

Характерною рисою фінансування за допомогою кредитів є необхідність

матеріальної гарантії або забезпечення кредиту.

Формами забезпечення кредиту можуть бути:

Так, умовами надання короткотермінового кредиту можуть бути достатня

ліквідність позичальника або забезпечення позики дебіторською

заборгованістю чи заставними. Середньострокові кредити переважно

потребують спеціальної застави (товарні запаси, обладнання, нерухоме майно).

Довготермінові кредити здебільшого забезпечуються нерухомістю, а кредит,

наданий під заставу нерухомості, називається іпотечним.

Кредити мають бути використані за призначенням і своєчасно оплачені.

У разі порушень термінів оплати кредитів укладають додаткову угоду

(пролонгацію), яка встановлює жорсткіші умови кредитування При

непогашеній кредиту у визначений термін нові кредити, зазвичай, не надають.

Комерційні байки зацікавлені у здатності позичальника повернути борг і

виплатити проценти. Тому, розглядаючи прохання підприємства про надання

кредиту, комерційні банки звертають увагу на:

1. ділову репутацію підприємства;

2. ліквідність активів;

3. забезпеченість кредиту;

4. співвідношення суми власного і позикового капіталу.

Кредити надають також під боргові зобов’язання.

1. гарантії третьої сторони,

2. товарні запаси підприємства;

3. нерухоме майно;

4. рухоме майно;

5. цінні папери.

Боргове зобов’язання – цінний папір, що підтверджує

зобов’язання банку надати кредит, а позичальника –

повернути кредит і сплатити відсотки у встановлений

термін.

242

У борговому зобов’язанні вказують:

1. суму кредиту;

2. відсоткову ставку;

3. умови і терміни виплати кредиту;

4. забезпечення боргу заставою, що підтверджує платоспроможність;

5. інші умови, передбачені банком і позичальником.

Крім того, комерційні байки часто вимагають постійно тримати на

розрахунковому рахунку фірми-позичальника певну суму (яка становить 10–

20% від суми кредиту). Такий залишок називається компенсаційним

залишком.

Вартість банківського кредиту залежить від двох факторів:

типу позичальника і типу ставки процента. Високу ставку

встановлюють для ризикованих позичальників-і для невеликих кредитів.

Розрізняють три основні ставки процента з банківських кредитів:

1. ставка, що розрахована методом простих процентів;

2. дисконтна ставка;

3. ставка, яку розраховують методом складних процентів.

Вартість кредиту (або реальну процентну ставку) при використанні методу

простих процентів обчислюють за формулою:

Реальна процентна ставка =

сума процентних платежів

сума кредиту

Якщо умовами контракту передбачено компенсаційний залишок, то реальну

процентну ставку визначають за формулою:

Реальна процентна ставка =

номінальна процентна ставка

1 – компенсаційний залишок

У цьому випадку необхідно укладати контракт на суму більшу, ніж

потреби підприємства.

Суму кредиту вираховують за формулою:

Номінальна сума кредиту =

потреби підприємства

1 – компенсаційний залишок

243

Використання дисконтної ставки означає, що підприємство-позичальник

фактично отримує за кредит суму меншу, ніж встановлене боргове

зобов’язання, що підвищує його реальну вартість.

Фінансування підприємства також можна проводити за рахунок

спеціальних фондів та програм.

Спеціальні фонди здійснюють адресну підтримку підприємств для

стимулювання розвитку окремих галузей національної економіки

В Україні діють такі спеціальні фонди та програми:

9.4. Фінансова інвестиційна діяльність підприємства. Управління

фінансовими інвестиціями. Вкладення коштів у цінні папери. Розміщення

коштів на депозитних рахунках, Портфель фінансових вкладень та

принципи її формування Методи оцінки інвестиційного портфеля з

урахуванням ризику. Диверсифікація інвестиційного портфеля. Ризикові

інвестиції (венчурний капітал).

В умовах ринкової економіки важливим об’єктом обліку є фінансові

вкладення, тобто витрати підприємства на придбання цінних паперів, пайову

участь в роботі підприємства, вексельні позики іншим підприємствам та інші

зобов’язання.

1) Державний інноваційний фонд із регіональними відділеннями.

2) Державний фонд сприяння конверсії.

3) Фонд фундаментальних досліджень при Державному комітеті

питань науки та технології.

4) Регіональний фонд підтримки малого бізнесу.

5) Державні програми підтримки та розвитку малого бізнесу в

Україні.

6) Сервісні організації у галузі розвитку інфраструктур

підприємств малого бізнесу.

7) Міжнародні донорські організації.

244

В залежності від форми надання капіталу і способу виплати доходу цінні

папери поділяються на боргові та пайові; а також на капітальні і грошові.

Облігації, казначейські зобов’язання, векселі, ощадні сертифікати є

борговими цінними паперами, за якими емітент несе зобов’язання повернути в

визначений термін кошти, які були інвестовані в його діяльність, і виплатити

доход в вигляді фіксованого відсотку. Цінні папери цього виду не

забезпечують власникам право втручання у справи емітента. Акції і похідні

від них (приватизаційні папери, інвестиційні сертифікати) відносяться до

пайових цінних паперів, за якими емітент не несе зобов’язання повернути

кошти, які були інвестовані в його діяльності, але які засвідчують участь в

статутному капіталі, забезпечуючи їх власникам право на участь в управлінні

справами емітента і одержання частини прибутку у вигляді дивідендів і частини

майна у випадку ліквідації емітента.

Акції випускаються підприємствами, тому випуск акцій – це спосіб

створення підприємства, при якому власники отримують частину прибутку

підприємств – дивіденди. Дивіденди змінюються залежно від: величини

прибутку, пропорцій між частинами прибутку, які зберігаються і

споживаються, а також інвестиційної політики підприємств та інших чинників.

Облігація - вид боргового інвестиційного цінного паперу, який визначає

відносини позики між власником (володарем) облігації та емітентом і

підтверджує зобов’язання емітента повернути власнику облігації номінальну

вартість облігації в передбачений термін, а також певний процент (винагороду).

В залежності від емітентів випускаються наступні види облігацій:

А) облігації державної позики (зовнішньої і внутрішньої);

Б) облігації місцевих позик;

В) облігації підприємств.

Це відображено в Законі України "Про цінні папери та фондову біржу".

Таким чином емітентом облігацій можуть бути органи республіканської

(федеральної) і місцевої влади, підприємства всіх передбачених в державі форм

власності. Рішення про випуск облігацій внутрішньої державної позики

245

приймається Кабінетом Міністрів, а про випуск облігацій місцевих позик -

місцевими Радами народних депутатів. Кошти від розміщення державних і

місцевих позик надходять відповідно до державного і місцевих бюджетів і

позабюджетних фондів.

Будь-яка облігація проходить чотири загальновизнані етапи свого

життєвого циклу:

- емісія;

- розміщення;

- обіг;

- погашення (крім безстрокових облігацій).

На стадії емісії визначаються потреба в додаткових коштах, цілі їх

мобілізації, приймається рішення про випуск облігацій і умови цього випуску.

Відбувається визначення організацій, які будуть гарантами зобов’язань і

представляти права інвесторів і емітентів.

На стадії розміщення визначаються агенти, які будуть представляти

емітента на фондовому ринку, виконувати платежі і розрахункові операції,

вести облік і зберігання облігацій. На ній же відбувається формування фондів

шляхом переходу права власності на облігації від емітента до інвесторів. Цей

перехід може відбуватися в формі аукціону, приватного розміщення (коли

певна група інвесторів хоче викупити весь випуск) або призначення певних

організацій (агентів), які будуть займатися розповсюдженням облігацій (ощадні

облігації серії ЕЕ, ОВДОП 1997 року).

Стадію обігу ми окреслимо як період часу від розміщення до останньої

виплати по облігації (погашення). Обіг облігацій - це багаторазовиий перехід

прав власності на облігації від одного інвестора до іншого. Під час обігу

виплачуються (або не виплачуються) проміжні виплати по облігаціях

передбачені умовами випуску.

Стадія погашення передбачає задоволення претензій власників облігацій

щодо виплати суми боргу (як правило з погашенням останнього купону) і сум,

246

що не були виплачені за умовами випуску. Невиплата по забов'язаннях може

призвести до банкрутства компанії.

Законодавствами більшості країн створено широке поле щодо

моделювання цінних паперів, тому існує велика кількість їх різновидів, яка

збільшується з розвитком фондового ринку. На кожному історичному етапі

цього розвитку виникають нові моделі, що найбільш повно відповідають

вимогам сучасної ситуації. Тому вичерпний перелік всіх назв різних видів

облігацій був би дуже довгим. Часто різні назви використовуються для

позначення одного і того ж інструмента, а іноді буває, що одна й таж назва дана

зовсім різним видам. Проте найбільш розповсюдженими є лише декілька

основних видів облігацій з відносно стандартними назвами:

- іпотечні облігації;

- облігації під заставу фондових паперів;

- облігації під заставу обладнання;

- незабезпечені облігації;

- інші види облігацій.

Застава, яку випускають одну на все майно, зберігається у довіреної особи

(найчастіше у траст-компанії), котра виступає від імені всіх кредиторів або

інвесторів і є гарантом їх інтересів. Весь борг поділяється на частки, і кожен

інвестор отримує облігацію па свою частину боргу та проценту.

Облігації під заставу інших цінних паперів забезпечують не майном, а

акціями або борговими зобов’язаннями підприємств, які в разі невиплати боргу

переходять у власність власників облігацій.

Застава – юридичний документ, що підтверджує

згоду підприємства заставити землю, споруди або

інше майно і передати право на володіння

заставленими активами в разі несплати боргу.

247

Беззаставні, або незабезпечені облігації – це прямі боргові зобов’язання,

що не створюють майнових претензій до корпорації. Вони забезпечені

загальною платоспроможністю підприємства.

Конвертовані облігації можна обмінювати на звичайні акції. Вони дають

інвестору право на купівлю звичайних акцій цієї ж компанії за певною ціною у

певний термін. Це право називається конверсійним привілеєм і. дає

можливість скоріше реалізувати випущені облігації. Це право дає можливість

підприємству залучати акціонерний капітал непрямо на умовах сприятливіших,

ніж ті що мають місце у разі випуску звичайних акцій. Купуючи конвертовані

облігації, інвестор досягає подвійної мети: з одного боку він отримує безпеку

вкладень і стабільний дохід, властиві облігаціям, з іншого – можливість

примноження капіталу, яку дають звичайні акції.

Ціну облігації (Цо) визначають сумою теперішньої вартості майбутніх

доходів за рахунок купонних платежів і теперішньої вартості облігації, яка

сплачується емітентом, коли настає термін викупу облігації, і обчислюється

за формулою:

kkk

CCС

1111

...

де С –абсолютне вираження відсотків, що виплачуються за облігацію

(купонний платіж);

Цн – номінальна ціна облігації;

k – дисконтна ставка (очікувана ставка доходу);

n – число періодів.

Акція (від латинського action – рух, дія) – цінний

папір без визначеного часу обігу, що засвідчує

часткову участь його власника у статутному

капіталі акціонерного товариства і підтверджує

членство в акціонерному товаристві та право на

участь в управлінні ним

248

Акції можуть бути іменними чи на пред’явника, привілейованими чи

простими.

Власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні

акціонерним товариством, якщо інше не передбачено його статутом. Володіння

привілейованими акціями, як правило передбачає щорічну виплату

фіксованих дивідендів.

Виплату дивідендів власникам привілейованих акцій здійснюють у розмірі,

зазначеному в акції незалежно від величини одержаного товариством

прибутку.

Якщо прибуток відповідного року є недостатнім, виплату дивідендів за

привілейованими акціями здійснюють з резервного капіталу.

Якщо розмір дивідендів сплачуваних акціонерам за простими акціями

перевищує розмір дивідендів за привілейованими акціями, власникам

останніх може надаватися доплата до розміру дивідендів, сплачених іншим

акціонерам. Привілейовані акції не мають визначеного терміну погашення,

тому виплати за ними можна розглядати як довічну ренту, а ціну (Ца)

обчислювати за формулою:

де Д – сума постійного дивіденду;

k – дисконтна ставка.

Прості акції

Власники простих акцій є власниками підприємства і постачальниками його

первинного капіталу. Якщо підприємство процвітає, то вони виграють від

зростання вартості їх інвестицій і надходження дивідендів. Перспектива

багаторазового збільшення невеликих вкладень сприяє популярності

Акція на пред’явника – акція, в

якій відсутні будь-які вказівки

на ім’я власника. Акціонером

вважається той, хто в цей

момент володіє нею.

Привілейовані акції дають право її

власнику на одержання дивідендів, а

також на пріоритетну участь у

розподілі майна акціонерного

товариства в разі його ліквідації.

249

звичайних акцій серед інвесторів. Але якщо підприємство збанкрутує, власники

звичайних акцій можуть втратити всі свої інвестиції.

Власники простих акцій мають такі права і переваги:

право отримувати будь-які дивіденди, що їх виплачує підприємство на

звичайні акції;

можливість нарощування капіталу;

сприятливе оподаткування;

можливість легко збільшити, зменшити або продати „портфель

звичайних акцій (висока ліквідність);

право управління акціонерним товариством, що реалізується шляхом

голосування на загальних зборах акціонерів.

Дивіденди за простими акціями не гарантовані і залежать від наявності

коштів у підприємства, яке здійснило емісію акцій, та його прибутків.

Дивіденди конкретного року за простими акціями можуть бути більшими чи

меншими від дивідендів попереднього року, можуть дорівнювати дивідендами

попереднього року, а можуть взагалі не виплачуватися. Тому оцінювати

вартість простих акцій значно складніше, ніж привілейованих, оскільки ця

оцінка може базуватися тільки на певних прогнозних показниках.

Обчислення ціни простих акцій з постійними дивідендами здійснюється за

формулою:

апростих

Ціну акції з постійним зростанням дивідендів обчислюють за формулою:

апростих

де До – дивіденди, виплачені за акцією в останньому році;

Д1 – очікувані дивіденди в наступному році;

д – темпи приросту дивідендів.

250

Наведена формула запропонована професором М. Гордоном і має назву

моделі Гордона.

Якщо в різні періоди передбачено різні виплати дивідендів на акції, ціну

простих акцій обчислюють так:

1) Прогнозують періоди часу, змін або незмінності розміру дивідендів.

2) Обчислюють майбутні дивіденди за кожен період.

3)Суми дивідендів за кожен період дисконтують, визначаючи їх теперішню

вартість.

4) Визначають сукупну теперішню вартість акцій.

Акції також поділяються на іменні та на пред’явника.

Передання цього виду акцій іншій особі означає автоматичну зміну

власника.

Акція неподільна. У тому разі, коли одна її та сама акція належить

декільком особам, вони призначаються одним власником акції і можуть

реалізувати свої права почергово, або через обраного представника.

Якщо акціонер сплатив вартість усіх акцій, йому видають один сертифікат

на всі акції, якими він володіє.

Передання сертифіката від однієї особи до іншої супроводжується

реєстрацією цієї операції за встановленим порядком. Сертифікат акцій

повинен мати такі основні дані: номер, кількість акцій, їх номінальну

Іменні – це акції, відомості про

кожну з яких, разом із

відомостями про власника, час

придбання акцій, кількість акцій

у кожного з акціонерів, фіксують

у кінці реєстрації акцій, яку веде

акціонерне товариство.

На пред’явника – це акції, що

належать її фактичному власникові

й не закріплені за якоюсь

конкретною особою. На

підприємстві реєструють лише

загальну кількість таких акцій.

Сертифікат акцій - цінний папір, який підтверджує

володіння вказаними в ньому особами певною

кількістю акцій підприємства.