Миронова Т.Л., Добровольська О.П., Процай А.Ф., Колодій С.Ю. Управління розвитком регіону

Подождите немного. Документ загружается.

компромісі загальноукраїнських і регіональних інтересів, еко-

номічній ефективності й соціальній справедливості.

До цілей регіональної політики держави відносяться:

 створення єдиного економічного простору;

 забезпечення єдиних мінімальних соціальних стан-

дартів і рівного соціального захисту, гарантування

соціальних прав громадян, установлених Конституцією

України, незалежно від економічних можливостей

регіонів;

 вирівнювання умов соціально-економічного розвитку

регіонів;

 запобігання забрудненню навколишнього середовища,

а також ліквідація наслідків його забруднення, ком-

плексний екологічний захист регіонів;

 пріоритетний розвиток регіонів, що мають особливо

важливе стратегічне значення;

 максимальне використання природно-кліматичних

особливостей регіонів;

 становлення й забезпечення гарантій місцевого само-

врядування.

Цілі регіональної політики в значній мірі визначають і

формулюють цілі й завдання економічної, соціальної, науко-

во-технічної, екологічної, демографічної й національної

політики.

Економічна політика формується з урахуванням еко-

номічного стану країни й регіонів. Її метою є раціональне ви-

користання розмаїтості економічних можливостей регіонів,

ефектів регіональної агломерації, об’єктивних переваг тери-

торіального поділу праці й економічної кооперації регіонів.

У регіональному управлінні економічна політика займає

провідне місце, тому що вирішення соціальних, економічних

демографічних і інших проблем регіону можливе в необхідно-

му обсязі тільки при наявності відповідних економічних пере-

думов: фінансових, кредитних і матеріальних ресурсів. Важли-

Ðîçä³ë 2

вим напрямком регіональної економічної політики є досягнен-

ня економічного й соціального розвитку регіону, забезпечення

добробуту населення в умовах економічної самостійності

регіону. Під самостійністю регіону розуміється наявність по-

вноважень і ресурсів для вирішення органами регіонального

управління всіх своїх регіональних проблем.

Регіональна економічна політика включає:

a) бюджетну й податкову політику, що дозволяє здійсни-

ти заходи щодо зміцнення місцевих бюджетів і розширення

прав місцевих органів виконавчої влади й органів самовряду-

вання в бюджетній політиці, збільшення частки закріплених

доходів у бюджетах всіх рівнів і встановлення науковообґрун-

тованих нормативів відрахувань місцевим бюджетам від дер-

жавних податків;

б) планування, прогнозування й програмування соціаль-

но-економічного розвитку регіону;

в) розміщення продуктивних сил і структурні перетворен-

ня в регіоні;

г) політику розвитку регіональних комплексів (агропро-

мислового, будівельного, транспортного);

д) контрольно-економічну діяльність та інформаційне за-

безпечення.

Метою соціальної політики є підвищення добробуту й за-

доволення потреб життєдіяльності всього населення.

Здійснення соціальної політики перебуває в безпосередній за-

лежності від економічних можливостей країни, тієї частини

національного доходу, яка виділяється на споживання.

Соціальна політика держави й регіону має загальну еко-

номічну й правову основу, покликану забезпечити реалізацію

прав та інтересів громадян України. Цілі сучасної регіональної

політики в соціальній сфері — забезпечення достатнього рівня

добробуту в кожному регіоні, створення приблизно однакових

життєвих шансів для всіх громадян, реалізація права вільного

вибору місця проживання й трудової діяльності. Надмірні

ÓÏÐÀÂË²ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅÃ²ÎÍÓ

регіональні контрасти в соціальних умовах — загроза існуван-

ню демократичної держави, що веде до її розпаду. Регіональна

політика покликана послабити внутрішню соціальну напругу,

зберегти цілісність і єдність країни [1].

Таким чином, регіональна соціальна політика вира-

жається в реалізації централізованої соціальної політики й за-

безпеченні соціального захисту різних верств населення

регіону.

Регіональна науково6технічна політика визначається

відношенням держави до науково-технічних проблем як скла-

дової частини регіональної політики держави. Відношення

держави до існуючих, виникаючих і можливих протиріч про-

дуктивних сил регіону складається із цілеспрямованої діяль-

ності центральних державних органів регіонального уп-

равління шляхом вибору пріоритетних напрямків науково-

технічного розвитку і їхньої реалізації за допомогою системи

правових, організаційно-технічних і економічних заходів, що

дає регіонам відносно однакові стартові умови, ефективність

виробництва й екологічну безпеку. Забезпечення державою оп-

тимальної рівноваги в розвитку всіх регіонів дозволить уник-

нути конфліктів і домогтися цілісності країни. Така стратегічна

мета регіональної науково-технічної політики, а основне за-

вдання виражається у виявленні нових технологій. Регіональні

науково-технічні програми розробляються за тими пріоритет-

ними напрямками, які мають основне значення для розвитку

відповідного регіону. Вони можуть мати самостійне значення

або бути складовою частиною державної програми.

Ціль екологічної політики — створення безпечних умов

життя людини й відновленні природного середовища. До

цілей екологічної політики відносять:

 гарантування екологічної безпеки ядерних об’єктів, за-

хисту населення й навколишнього середовища;

 зведення до мінімуму шкідливого впливу наслідків ка-

тастрофи на ЧАЕС;

Ðîçä³ë 2

 поліпшення екологічного стану басейну Дніпра і якості

питної води;

 стабілізацію й поліпшення екологічного стану в містах

і промислових центрах Донецько-Придніпровського

регіону;

 попередження забруднення Чорного й Азовського

морів і поліпшення їхнього екологічного стану;

 екологізацію технологій у промисловості, енергетиці,

будівництві, сільському господарстві й на транспорті.

При визначенні пріоритетів в окремих регіонах потрібно

вживати заходи щодо зменшення трансграничних перенесень

забруднюючих речовин, поліпшення стану деградованих зе-

мель, рекультивації порушених природних ландшафтів, бо-

ротьби з водною ерозією й хімічним забрудненням земельних

ресурсів, заощадження біологічної розмаїтості флори й фауни.

Заслуговують на увагу заходи щодо зниження аварійності гос-

подарської діяльності, захворюваності населення у зв’язку з

високим техногенним навантаженням території.

Демографічна політика розглядається як складова частина

регіональної політики держави й розробляється у взаємозв’яз-

ку з економічними, соціальними й екологічними факторами

розвитку. Вона враховує особливості дії всіх факторів в окре-

мих регіонах, а також специфіку демографічної ситуації в кож-

ному регіоні й конкретизує напрямки її реалізації. Формуван-

ня регіональної демографічної політики повинне враховувати

сполучення довго- і короткострокових цілей. Короткострокові

цілі досягаються шляхом підготовки законодавчих і норма-

тивних актів, що стосуються підвищення прав і надання пільг

різним верствам населення. Довгострокові цілі розробляються

щодо проблем, які вимагають тривалого часу для їхнього до-

сягнення: формування статте-вікової структури населення,

створення додаткових робочих місць, зміну екологічної ситу-

ації в регіоні, підвищення безпеки праці.

Національна політика в Україні повинна бути спрямована

на здійснення конституційних, громадських, політичних, еко-

ÓÏÐÀÂË²ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅÃ²ÎÍÓ

логічних і соціальних прав і свобод незалежно від статі, раси,

національності, віросповідання, майнового й посадового поло-

ження, належності до громадських об’єднань згідно із загаль-

новизнаними принципами й нормами міжнародного права.

Регіональна національна політика ґрунтується на цих умовах

з урахуванням особливостей регіону.

Основним завданням гуманітарної політики є духовний

розвиток суспільства, його моральний стан і фізичне здоров’я.

Гуманітарна політика повинна бути спрямована на формуван-

ня вільної, відкритої, ініціативної особистості, виховання

національного, патріотичного обов’язку, створення сучасного

культурного фундаменту суспільства. Сильна, демократична,

правова, незалежна Україна повинна стати ідеалом всіх

соціальних груп, етносів, партій, громадських об’єднань, кон-

фесій.

Таким чином, регіональна політика виступає у формі дер-

жавного втручання в різні підсистеми регіону, формуючи при

цьому й різні види політик, розглянутих вище. Державне втру-

чання в розвиток регіонів має на меті:

а) “справедливість”, тобто таке розміщення (просторова

організація) економічної діяльності, при якому жителі всіх

регіонів мають більш-менш рівні можливості досягти бажано-

го добробуту;

б) “ефективність”, що вимагає раціонального використан-

ня виробничого потенціалу кожного регіону з метою загально-

національного добробуту.

Обидві ці мети можуть бути як сумісними, так і

конфліктними. Як правило, у період економічного росту пере-

важає перша мета, у період криз — друга. Необов’язково, щоб

у політиці державних органів різних рівнів територіальної

ієрархії домінувала яка-небудь одна мета. Однак певна погод-

женість у регіональних політиках, що проводяться державною

й регіональною владою, повинна бути, інакше регіональні

нерівності будуть наростати.

Ðîçä³ë 2

Вивчення досвіду вирішення регіональних проблем і ме-

ханізмів реалізації регіональної політики Європейського Сою-

зу (ЄС) може надати дієву допомогу Україні, наблизивши її

регіональну політику до регіональної політики в ЄС.

Виішення регіональних проблем відбувається як на рівні

Союзу, так і на національному рівні. У ЄС створений Комітет

регіонів, що визначає найбільш гострі проблеми регіонального

розвитку й пропонує Раді міністрів ЄС шляхи їхнього

вирішення.

Основними принципами регіональної політики в ЄС є:

 надання фінансової допомоги регіонам з яскраво вира-

женим відставанням в економічному розвитку;

 проведення погодженої політики між ЄС, національни-

ми урядами й місцевими органами влади при підго-

товці планів регіонального розвитку, визначенні стра-

тегічних цілей структурної політики ЄС і т.ін.;

 визнання мультиплікаторної ролі інститутів ЄС, які

стимулюють приватні капіталовкладення в слаборозви-

нуті регіони й представляють ресурси тільки як допов-

нення до національних програм;

 вирішення конкретних завдань на рівні (регіонально-

му, національному, міждержавному), який є найбільш

ефективним;

 тісна координація регіональної політики з іншими на-

прямками економічної політики ЄС;

 узгодження регіональної політики ЄС із макроеко-

номічною соціальною політикою кожної із країн —

членів Союзу;

 пряма взаємодія між державами ЄС при реалізації ни-

ми національної регіональної політики [3].

Основний напрямок регіональної політики ЄС — сприян-

ня соціально-економічній конвергенції країн і регіонів, тобто

вирівнювання територіальних диспропорцій шляхом підтрим-

ки неконкурентоспроможних регіонів. Саме на створення

ÓÏÐÀÂË²ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅÃ²ÎÍÓ

сприятливих умов для підприємств, що адаптуються до єдино-

го ринку й до більшої конкуренції, і спрямована основна час-

тина заходів співтовариства. У той же час кожна країна — член

ЄС має власну регіональну політику, ціль якої може не збіга-

тися із загальною метою регіональної політики ЄС.

У регіональній політиці ЄС виділяються такі основні цілі:

Ціль 1 — сприяння структурній перебудові й розвитку

відсталих регіонів. До них відносяться регіони, де вироб-

ництво валового внутрішнього продукту в розрахунку на 1

чол. складає менш 75% середнього рівня в Європейському

співтоваристві. Список регіонів, що підпадають під ціль 1, пе-

реглядається кожні 5 років. Ціль 1 поширюється повністю або

частково на 7 країн: Грецію, Ірландію й Португалію повністю,

Італію й Іспанію — частково, заморські департаменти Франції

й Північну Ірландію. На початку 90-х рр. на цій території про-

живало 21,5% населення Європейського співтовариства.

Ціль 2 — сприяння перебудові й розвитку депресивних

ареалів, прикордонних ареалів, частин ареалів, включаючи

ареали ринків праці й міста (агломерації) з високим без-

робіттям і рівнем промислового розвитку, що знижується.

Під мету 2 попадають ареали, де:

 середня частка безробітних за останні три роки

внаслідок скорочення числа зайнятих у промисловості

вище середньої величини в Європейському співтова-

ристві в цілому;

 частка промислових робітників у загальній чисельності

зайнятих, починаючи з 1975 р., дорівнює або перевищує

середній рівень у співтоваристві;

 за останні три роки спостерігалася істотна втрата робо-

чих місць або скорочення життєво важливих секторів

економіки, що тягнуть за собою серйозне загострення

проблеми безробіття.

Крім того, ціллю 2 були охоплені громади, у яких без-

робіття внаслідок значного скорочення числа зайнятих у про-

мисловості була вище середньої в ЄС принаймні на 50 %.

Ðîçä³ë 2

На основі цих критеріїв був складений список ареалів,

що переглядається кожні три роки. По закінченні трьох

років комісія ЄС за участю Європейського парламенту може

змінити критерії відбору ареалів у рамках цілі 2.

Ціль 2 охоплює повністю або частково 60 регіонів (за ви-

нятком Греції, Ірландії й Португалії, які повністю попадають

під ціль 1), у яких зосереджено близько 16% населення співто-

вариства.

Ціль 3 — боротьба з довгостроковим безробіттям. Кри-

терієм тут служить кількість осіб старше 25 років, що шукають

роботу й перебувають без роботи понад 12 місяців.

Ціль 4 — допомога із включення молоді в трудове життя.

Критерій відбору –молодь до 25 років , що шукає роботу.

Ціль 5 — сприяння проведенню реформи загальної аграр-

ної політики з виділенням двох самостійних цілей (5а й 5б):

5а — модернізація й розвиток обслуговуючих сільське гос-

подарство виробництв (заготівля, переробка й збут продукції

сільського й лісового господарства);

5б — сприяння розвитку сільських ареалів. Комісія ЄС ус-

тановила такі критерії виділення ареалів, яким виявляється

сприяння в рамках мети 5б:

 більше висока частка зайнятих у сільському госпо-

дарстві в загальній чисельності зайнятих у порівнянні

із середньою в співтоваристві;

 низький рівень доходів у сільському господарстві;

 низький рівень соціально-економічного розвитку, об-

числений на основі валового внутрішнього продукту.

Сприяння Європейського співтовариства може поширю-

ватися й на інші сільськогосподарські ареали, що характеризу-

ються низьким рівнем соціально-економічного розвитку, при

цьому висуваються такі критерії:

 низька густота населення й (або) значна тенденція

населення до переселення;

 окраїнне або острівне положення ареалу стосовно вели-

ких центрів економічної й суспільної діяльності;

ÓÏÐÀÂË²ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅÃ²ÎÍÓ

 чутливість розвитку сільського господарства до рефор-

ми аграрної політики Європейського співтовариства

(погана структура сільськогосподарських підприємств

і вікова структура зайнятих у сільському господарстві);

 надмірне навантаження на навколишнє середовище;

 місце розташування сільськогосподарських ареалів

усередині гірських областей і т.ін.

Ціль 5б поширюється на 56 ареалів і охоплює близько 5%

населення співтовариства.

Можна назвати три групи основних інструментів прояву

регіональної політики ЄС:

1) Європейський фонд регіонального розвитку;

2) широке коло фінансових установ і фондів, кошти яких

можуть використатися в регіональних цілях:

 Європейський інвестиційний банк;

 Європейський соціальний фонд;

 Європейський комітет вугілля й сталі;

 Європейський сільськогосподарський фонд уп-

равління й гарантій (відділення, управління);

3) інші засоби координації:

 політика конкуренції;

 регіональні податки;

 плани-пропозиції регіонального розвитку країн—

членів ЄС;

 концепції спільного розвитку;

 оперативні програми й ініціативи співтовариства;

 періодичні доповіді;

 пріоритети (і стимули) у регіональній політиці країн

ЄС.

Європейське співтовариство надає допомогу населен-

ню й підприємцям у тих або інших ареалах шляхом надання

субсидій і позичок. Субсидії виділяють в основному три

структурних фонди:

1) Європейський фонд регіонального розвитку

(European Regional Development Fund — ERDF), створений в

Ðîçä³ë 2

1975 р. з метою сприяння скороченню соціально-економічних

розходжень між регіонами співтовариства (4,5 млрд екю в

1989 р.);

2) Європейський соціальний фонд (European Social

Fund — ESF), завдання якого — сприяти зайнятості (3,5

млрд екю в 1989 р.);

3) Відділення управління при Європейському

сільськогосподарському фонді управління й гарантій

(Guidance Section of the European Agricultural Guidance and

Guarantee Fund — EAGGF). Призначення фонду — сприяти

прискоренню пристосування структури сільського госпо-

дарства окремих країн і регіонів до умов загальної аграрної

політики ЄС, сприяти розвитку сільських ареалів (1,5 млрд

екю в 1989 р.).

Джерелами позичок ЄС є такі установи, як:

 Європейський інвестиційний банк (European

Investment Bank- El);

 Новий інструментарій співтовариства (New

Community Instrument — NCI);

 Європейське товариство вугілля й сталі (European Cool

and Steel Community — ESCS);

 Європейське атомне товариство (Euratom).

Перевага в розподілі коштів віддається комбінації

(поєднанню) субсидій і позичок, виділюваних на окремі захо-

ди, що дозволяє підвищити результативність наданої допомо-

ги. За інвестиціями в інфраструктурні проекти поєднання

субсидій і позичок установлюється залежно від прибутко-

вості проекту. Для інвестицій, у результаті яких очікуються

значні доходи, існують верхні межі розмірів субсидій

співтовариства.

Для інвестицій в інфраструктурні проекти, при яких дохо-

ди невеликі (наприклад, у водне господарство, у близьке авто-

мобільне або залізничне сполучення), а також для інвестицій

у проекти, де немає доходів (безкоштовні дороги, інфраструк-

ÓÏÐÀÂË²ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅÃ²ÎÍÓ