Історія української журналістики XIX століття
потреба в такий спосіб рекламувати себе.
Поділу на розділи часопис не мав. Кожний новіш твір вміщувався в
ньому під порядковим номером, позначеним римською цифрою. В одну
рубрику, однак, збиралися матеріали, уміщені під заголовками “Вірші” і
“Суміш”. Прикметним є те, що впродовж усіх 24-х чисел 1824 року часопис
уміщував одну сторінку додатку: зведення метеорологічних спостережень із
зазначенням температури, атмосферного тиску, напрямку вітру, стану
атмосфери тощо. Але в 1825 році такий додаток зник - можливо, знову за
розпорядженням “вищого начальства”.
“Украинский журнал” був дитям свого часу і увібрав у себе усю
складність переддекебристської доби, її духовні й політичні шукання.
Відійшов у минуле ренесансний період перших років правління Олександра
Першого, розкуту атмосферу якого ще можна бачити в “Харьковском
Демокрите” й “Украинском вестнике”. Міністерство освіти передане під
контроль духовенства й перетворене на Міністерство Духовних Справ і
Народної Освіти. Северина Осиповича Потоцького, людину
високоосвічену, з європейським масштабом мислення, на посаді
Попечителя Харківської навчальної округи в 1817 році замінив з волі
імператора таємшій радник Захар .Якович Корнєєв, відомий як прихильник
релігійної домінанти в народній освіті. У 1822 році на цю посаду
призначено дійсного статського радника Єгора Васильовича Корнєєва,
однофамільця попередника, який, однак, продовжував його політику.
Найкраще про звичаї того часу свідчить така деталь з історії
“Украинского журнала”. У 18 числі 1824 року О. Склабовський
опублікував повідомлення “Про віщання “Украинского журнала” на 1825
рік”, де зазначив, що Імператорський Харківський університет знайшов
утруднення займатися всім, що до віщання часопису відноситься, а відтак
доручив його редакторові й саме видання журналу на наступний рік.
Наслідки, як то кажуть, не забарилися. У числі 23-24 О. Склабовському
довелося спростувати попереднє повідомлення: вищому начальству
бажано, писав він, аби видання тривало на попередніх умовах. Далі
редактор інформував публіку про те, що стаття про моди, як непристойна
для тієї верстви, від імені якої видається “Украинский журнал”,
виключається з тих, що були заявлені в попередньому оголошенні. -Як
бачимо, були в журналу дуже уважні, упереджені читачі, які визначали його
характер і не допустили до зміни його статусу.
У багатьох джерелах можна знайти думку, нібито “Украинский
журнал” був продовженням “Украинского вестника”. З одного боку, це не
могло бути інакше, від припинення попереднього віщання мину ло лише 4
роки, традиції ще добре пам'яталися. Але епоха вже була іншою, і це
невпізнанно змінило часопис.
“Украинский журнал” був задуманий О. В. Склабовським, що став
його віщавцем-редактором, як продовження “Украинского вестника”, -
відзначав дослідник І. Я. Лосієвський. - Однак посилення реакції в кінці
царювання Олександра І і релігійно-містичні захоплення самого
69