Михайлин - Історія української журналістики XIX століття
Подождите немного. Документ загружается.
діячів. А тим часом І «Оранко. М. Драгоманов. М.. Пааднк. О. Маковей були
передусім журналістами, а вже потім письменниками: і їхня художня
творічість стає зрозумілою в контексті їхніх журналісльських зацікавлень і
праці. О. Маковеп був першим в українській журналістиці професійніш
фелы гонісіохі: причому федьєгоністохі не від розсудкового усвідомлення
потреби в ньому жанрі, а від природних нахилів до сатиричної творчості.
Це особливо виразно поміїно в поезії О. Маковея. оскільки вона
становить таку і алузь творчості, яка хіаг найменший зв'язок з ужитковішії
завданнями. Аде поезія О. Маковея в "Букровннг хіає виразно окреслений
нарисовий і навіть фельєтонний дискурс. Серед численних віршованих
творів О. Маковея. опублікованих в "Буковині". Поетові" (1
р
95. 23
і ру дня). " Божі дурні" (І89(і. 29 листопада). "Ду мка" ("Ти. гріхтка музика,
заірай хіені дико...") (1896. 9 жовтня), циклів "Сухі і глухі" (1896. 24 і рудня).
Подорож до Києва" (1897. 11-16 листопада) найбільш характерним під
цим кутохі зору є останній і вір.
У ньохіу описана реальна історична подія - О. Маковей і справді
здійснив поїздку до Києва у вересні 1897 року, а повернувшись у Чернівці
написав подорожній нарис. Але. буду чи поетом, створив його у віршах.
Київ зображений тут не звичайним губернським хйсгохі Росії, а як серце
України. її історична столиця, до якої тягнуться духікахш українці
Буковини й Галичини. Цикл складається з віршів, присвячених пам'ятним
хіісцяхі Києва: "У Лаврі". "С'ахісон". "На Лисій Горі", "У Миколи
Лисенка". Тут важлива не точність опису, а коментар поета, думки, які
будять у ньохіу спостереження.
Описуючії Києво-Печерську Лавру, поет пов'язує з нею політично
актуальну проблематику. звертаючись до свої улюбленої Ідеї внкритгя
українського індивідуалізму, інертності до громадських справ. Образ
печери, у яку від світу ховається пустельник, набув під перохі О. Маковея
значення символу українського життя. Про неї час від часу хіріє і сахі
редактор, що пише роками і ніяк не нагодує своїми творахш іазету
"страшну ненажеру".
Печери вже здавна на Руси були,
і ніші у нас їх багато:
в них криється Русин від світа-людей
і хіолиться Богу завзято.
В часи допотопні жив Русії не сахі.
В печері хіав жінку і діти:
в часи християнські уже зрозумів,
що лучче сахюхіу сидіти.
І ліз у печеру. тахі їв корінці,
і пив із криниці лиш воду,
та духіав: "Нехіа. як в печері жігпя.
найпаче для руського роду!"
Михайи .Л.
Д70
Історія української журналістики XIX століття
Тепер люди живуть не в печерах, але за печеру править кожному ного
хата. Замкнувшись у ній. господар забуває про весь світ і якусь бідну
Україну. Доскакує найвищих чинів гой. хто найменше дбає про неї. Гак
віршований подорожній нарис перетворився на злободенніш, дошку льний
фельєтон. наснажений проблематикою сьогоднішньої о дня
V цілому на сторінках ' Буковини Маковей опублікував понад 130
власних творів (нарисів, стетей. фейлетонів)
.........
Серед них не тільки одно
денки. яким судилося загинути разохі з черговихі числом газети, але її твори,
що увійшли до скарбниці ду ховних надбань нашого народу . О. Маковей вів у
газеті віщії "З життя". V ньому як підрозділи цієї рубрики й були вперше
надру ковані фейлетони "Казка про Невдоволеного Русина" (первісна назва
"Преферанс і казка про Невдоволеного Русина". 1895. № ЗО). "Виклад про
крахіниці (Після стенографічних записок)" (Первісна назва "Виклад для селян
про крахіннці (після стенографічних записок)", 1895. № 145).
V першо.му творі втілено знаковий образ українця, що досяг високого
становища в житті, вивчився в університеті, оженився, став адвокатохі і
патріотохі. але тільки себе вважав мудрим, а відтак зневажав усіх інших
у країнських діячів. їхні заходи й критикував учинки. Він став депутатом,
але й тоді залишився Невоводенпхі Русинохі і не приніс ніякої корнеті
своєхіу народові.
У другохіу фейлетоні внехііяно беззмістовні промови послів у сеймі,
якихі байдуже про що говорити, от хоч би й про крахіниці. аби лише
забрати голос. ГІро.мовець висвітлює теми: крахіниці і всесвітня історія,
крахіниці і Київська Ру сь, вплив крахіниць на побожність і хіоральність
народу , але жодної корисної духіки в цій промові не хіістнться.
До цих творів прихіикає фейлетон "Як я продавав свої новели"
(первісна назва "Як я віщавав і продавав свої новели". 1895. № 95), де так
сахю розробляється улюблена О. Маковеєхі тема: відсутності в галицьких
у країнців снаги до громадського життя. Автор віщає аласним коштом свої
новели, сподіваючись, що на 800 тис. пись.менних русинів знайдеться 500,
охочих прочитати його новели, але такі не віднаходяться. Навіть за
подаровані примірники далеко не всі подякували йому.
О. Маковей був першим професійним фельєтоністом. Його сатирична
творчість збагачу вала у країнську літературу новіш поглядом на світ. Він
підніс значення газетного фельєтону до повноцінного літерату рного жанру,
досяг у ньому .мистецтва узагальнення, проникнення вглиб негативних
явищ. Висхйювання їх допомагало українській спільноті долати свою
обхіеженість. виводило на вищий рівень політичного й культурного життя.
Виконував О. Маковей у газеті й чорнову роботу, за яку можна вважати
принагідні твори. За приклад тут хюже правити різдвяна новета. "Мій
прапрадід (Із записок професора). Фантазія" (1895. 23 грудня). Заснувши
перед Різдвохі. гаїсьхіенннк зустрівся уві сні з своїм прапрадідом, чий
Днсак Ф. Маковей Осип // Українська журналістка в іменах / За ред. М. М.
Романюка. - Львів. 1994. - Внп. 1. - С. 124.
471
Михайин .Л.
родовід вішчав за архівними книгами. Стародавній родич відвіз нащадка в
свою родину
-
, перезнайомив з усіма її членами. Автор отримав настанову
прожити своє життя так, щоб між датами народження і смерті в біографії
стояла не лише риска, але й значні вчинки, корисні для свого народу.
Освоївшись з творами малого жанру, О. Маковей приступив до
створенння ширших художніх полотен. З них найбільш прикметні повісті
"Клопоти Савчихи. Оповідання з маломіського життя" (1896, 22-27, 31
січня; 1897, 1, 3 лютого) і "Залісся" (1897, №№33-37, 41-53, 55-62, 69-78, 88
103, 105-106, 108-110).
Перша повість ще затримує в собі стихію комічного. Катерина
Савчиха, будь-що-будь заповзялася вивчити свого сина Михася на пана,
щоб він був або ксьондзом, або професором, або адвокатом. Її родич
Микола Стронський, що вже сам вивчився на професора, пояснює їй, що
Михась не має здібностей до навчання, лінивий до науки, що в
чотирнадцять років пізно починати вчитися. Але Савчиха переконана, що
справа освіти вирішується не талантом, а грошима, вона вважає, що треба
просто краще заплатити професорам і ті зроблять дія Михася гарне
свідотство. У відповідності з материним бажанняхі навчання починається,
але безуспішно: Михась раз у раз тікає зі школи додому. Комізм ситуації
посилюється і тим, що Михась має в руках батькове ремесло: різника; він
майстер відгодувати кабанця, якші дасть прибутку на сто ринських. Бути б
і йому різником, так мати захотіла зробити з нього конче пана. Має
Катерина сестру Дутчиху. Та теж за прикладом Савчихи віддала свого сина
Андруся до школи, і він став учитися добре, з охотою. Діти стали причиною
сварки між родичами. Через ланцюжок комічних пригод автор приводив
сестер до примирення: Савчиха переконалася, що людську .природу не
переробиш згідно зі своїм бажанням; якщо дитина не має нахилу до
навчання, то годі її примусити до того.
"Залісся" є найбільшим і найвидатнішим епічніш твором О. Маковея.
Його художня вартість значно перевищує те місце, яке він займає в історії
українського письменства. Широка епічна картина життя галицького села в
1890-ті роки розгорнута в кількох сюжетних лініях. Художній простір має все
ж дві визначені точки затримання оповіді: попівський дім і панський двір.
Вони з'єднані за допомогою поповича Ярослава Левицького, який
повертається в батьківський дім після невдалого сватання; дівчина мовби й
кохала його, але віддалася за іншого; він знову лишився без пари і не може
висвячуватися в священики, старому пархові о. Василю доводиться самому
утримувати валику родину. Ярослава запрошує до себе шляхтич
Заборовський підготувати до гімназії свого малого сина і заразом розважити
вже дорослу Маню, що втратила кілька місяців тому матір і тужить за нею.
Головна ідея повісті - всеперехіагаюча сила життя, яке саме розставляє
на свої місця героїв, розв'язує здавалося б раніше нерозв'язні проблехш. На
початку повісті описано велику бурю, під час якої блискавка спалида
церкву. О. Василь у розпачі, він навіть не знає, як узятися до справи. .Але
якось у село повернулася донька Козака Анна, ехіігрувавши свого часу.
472
Історія української журналістики XIX століття
вона стала за океаном Смітовою, лишилася вдовою, успадкувала велике
багатство і приїхала на батьківщину вмирати. Вона н пожертвувала на
відбудову храх^ 10 тис. зр. Повість завершується освяченняхі нової церкви,
яке здійснює нових парох Залісся о. .Ярослав, що успадкував парафію після
иохіерлого батька, висвятившись безженннхі. Нове кохання до Мані, хоч і
було взаємним, не могло закінчитися шлюбом: надто міцні перегородки
стоять хііж польською шляхтою й українським ПОПІВСТВОХІ.
Село за цей час пережило зхгіну війта, який був спійманий на злочині й
кинутий до криміналу, а разо.м з ним і його поплічники. На якшїсь час
повітова влада призначила ко.місарохі Заборовського, але проведені
вибори війта показати, що люди передали аладу розумному й енергійнохіу
селянинові Головатому. Вдівець Заборовськшї втішився в коханні до нової
сусідки баронесси Маєранської й одружився з нею. Повиходили заміж
сестри „Ярослава, незважаючи на те. що батько не хііг дати за ними
значного посагу.
Але головна подія полягала в тому, що село відбудувало свій храм. Так
же. як зруйну вання церкви витлумачувалося як вешка втрага, яка тягне за
собою занепад села, господарський і духовний, так і зведення храму з руїни,
навпаки, стало знаком піднесення села, його духовного пробудження,
поліпшення матеріального становища.
Особливу тему складало для О. Маковея питання про меркантильні
інтереси українського селянина. Убожество перевертало йогос світ з ніг на
голову, і для нього головні цінності полягали в землі й худобі. На початку
повісті село готувалося до епідемії холери. Одіш селянин радіє, що та
слабість не пішла на худобу ..Ярослав дивується: для вас люди хіенше варті,
як худоба.
- Та що люди? - говорив радніш, дивуючись знов Славкові!, що той його
не розуміє. - Вхіре мені жінка, можу другу дістати ще й з віном; помре мені
дитина, дасть Бог другу: помре старіш тато - ну. годі ж людям вічно жити -
але згине хіені кінь або корова, тоді я бідний, того мені не зверне ніхто
303
.
Закінчується повість тим же мотивом. Владика після банкету з нагоди
освячення церкви велить привести до нього дикі супружества. ''Чому ви не
живете хііж собою? - питає він. - Чи ви не любите одне одного?" -
"Любимо, - відповів селянин. - Та я би, прошу владики, не від того. Жив би
разохі. але її тато обіцяли хіені дати загін поля і не дали. То я її не хочу".
Владика не знав, що на то сказати. Він не хііг зрозуміти, що наш селянин
задля загона поля покіше жінку, хоч її любить"
3
.
З цього випливала важлива думка: ненагодована людина не здібна
жити вищими інтересахш. хоч як би її нахішяли до цього церква, школа,
політичні угруповання. Незважаючи на це. Ярослав вступав у боротьбу за
ду шу українця: у його особі О. Маковей зхіалював образ свідохюго свого
покликання патріота рідної землі. Письхіенник пробуджував переконання.
303
Маковей Осип. Затіся: Повість. 2-е спраалене вид. - Б.м.: Б.в., 2001. - С. 61 - 62.
304
Там само. - С. 351 - 352.
473
що, відбудувавши храм. о. .Ярослав не зупиниться на цьому , але й даті
працюватиме над піднесенням свого села, а разом з ним і України.
У цілому ж творчість О. Маковея на сторінках "Буковини" була вкрай
корисною для газети, сприяла зростанню її авторігтету. Письменник приніс
в українську літературу нові теми з сільського й маломіського життя, нове
естетичне відношення митця до дійсності. Творчість О. Маковея
відзначалася жанровим розмаїттям: тут були віршовані подорожні нариси,
фейлетони, різдвяні оповідання, повісті: поза всяким сумнівом, він займав в
українській літературі своє осібне почесне місце.
Осип Маковей спричинився до появи на небосхилі української
літерату ри іхіені нового письменника, якому судилося ввійти до когорти кла
сиків. а саме: Марка Черемшини (1874-1927). Це був літературний псевдонім
Івана Сехіанюка, селянського сина, що на час дебюту ще залишався учнем ко
ломийської гімназії. 3-4 квітня 1896 року О. Маковей опу бліку вав у своїй га
зеті його перше оповідання "Керхіаннч". Воно було з буковинського побуту .
Керхіаннч-калфа Саїн збирався в першу весняну дорогу спу скати плоти по
Черемошу. Серце дружини віщує недолю, вона прагне утримати чоловіка
вдома, але де та.м. коли в нього орліше серце. У дорозі, рятуючи з води іншого
плотогона Майорка. Саїн дістав у дар стовбу ра в гру ди і пішов на дно. Тяжко
бідує його родина, якій допохіагають сусіди й панотець. Нарешті, тяжка
втрата подолана. Аж тут віднайшлося літо відважного калфи і його поховали.
А сіш його Сехіенко, "як став лиш парубочити, то і до керхш взявся".
Новела змальовувала нелегку працю плотарів, хіужні характери,
ескізно прокреслювала сталі ситуації. Від неї віяло рохіантикою,
піднесенняхі. Вже в ній виявилася така риса Марка Черехшшнн. як мовшгіі
натуралізм у зображенні гуцульського життя.
1898 року в "Буковині" (№ 11) побачила світ друга новела
письменника "Нечаяна смерть (Ескіз із великопанського життя)". Автор на
той час був студентохі права Віденського університету; столичні враження
лягли в основу твору. Граф К. якось на прогулянці підібрав покинуту
батькахш дівчинку, забрав у свій дім, виховав її. а коли вона стата панною,
одру жився з нею. Але протиприродний вчинок поєднання старого чоловіка
з молодою дівчиною не хііг лишитися непокараний самою природою:
Льоля закохалася в Едгара, сина графового знайомого. Граф розлучився з
нею, вигнав її з дому, позбавивши права на майно й спадщину. Льоля стала
повією. Якось під час чергової прогулянки графа вона запропону вала йому
свої послуга. Ця зустріч так вразила старого, що його тут же спіткала
"неяаяна схіерть". А Льоля байду же побігла шукати собі іншого клієнта.
У цій новелі Марка Черемшини виявився його нахил до рохіангичних
ситуацій, ухііння сиснути людське життя до сюжету для невеличкого
оповідання. Разом з тнхі і в "Керхіаннчі", і в "Нечаяній смерті" головним
носієм змісту виступав сюжет, нахіарне було б говорити про психологізм і
характери, образи позначені, швидше, як знаки певних життєвих явищ і
ночувань. Відчуваючи художню слабкість цнх творів. Марко Черемшина
ніколи не включав їх до своїх книжок.
Михайин І.Л.
474
Історія української журналістики XIX століття
1898 року в "Буковині" ще був опублікований ного цикл поезій у прозі
"Лиеткп" (№№ 28. 44. 74. і47). Хвилеві спостереження над життям, узяті в
їхньому філософському сенсі, складають зміст цих мініатюр. Наприклад, у
вірші "Сумно одинокому" створено образ сонця, воно гасить зорі і
самотньо сяє на небі. Сумно йому одинокому. але ж на те воно Гі сонце. Для
української літератури це було своєрідне відкриття жанру, у якому
пробувати свої снлн в цей час О. Кобнлянська й В. Стефаник.
Праця Марка Черемшини, розпочата в "Буковині" в XIX столітті,
бу ла плідно продовжена даті. У 1901 році він опублікував тут майже всі свої
новели, що склади його книжку "Карби", яка побачила світ того ж року в
Чернівцях як відбитка з "Буковини".
Розглядаючи літературну політику "Буковини", необхідно відзначити
щонайменше дві її особливості. По-перше, газета широко надавала
сторінки дебютантам, молодим письменникам, які за допомогою
популярної газети робили собі літературне ім'я. По-друге, газета
спричинилася до бурхливого розвитку на українському грунті модернізму,
пропагувала новий дискурс незаангажованої літератури, не обтяженої
потребою конче виконувати службову функцію зображення тяжкого
становища народу і викриття панства. На цій підставі один з провідних
дослідників історії української журналістики М. Д. Бернштейн вважав, що
"у другій половині 90-х років "Буковина" піднеслася до рівня кращих
українських літературних періодичних видань і була, після "Зорі",
важливим чинникохі літерату рного руху"
3
"
5
.
"Літературні підвали" "Буковини" щедро заповнювалися й
перекладними лворахіи. Серед іншомовних авторів слід відзначити А.
Чехова. В. Короленка. Марка Твена. Гі де Мопасана. Е. Золя. Л.
Вхрліцького. М. Конопніцьку.
Від часу О. Маковея широко представлена на сторінках "Буковини"
була й літературна критика. Сахі редактор був глибоких! знавцехі
художнього слова. Публікацію "Царівни" він попередив великою статтею
"Ольга Кобнлянська" (1896. № 99). яка допомогла читачам у сприйнятті
твору, а для авторки була першою глибокою розвідкою про її творчість.
Він запропонував В. Щурату вести рубрику "З літературних базарів".
Львівський критик передрукував тут апробовану в "Зорі" свою статтю
"Кілька слів про літературні напряхш у Франції" (1896. № 53) та статтю
"Ехгіль Золя в боротьбі з молодими" (1896. № 54-55). де вказав на боротьбу
поколінь у провідній літературі світу, показав народження в ній
декадентства, яке розумів як високе хшетецтво модернізму .
У "Буковині" пройшла апробацію перед виходохі у світ читанка для
гімназій, укладена О. Барвінськнхі (1896. № 133-134). де автор подавав
аналіз лілерату рної о процесу XIX століття, пропону вав його періодизацію,
вказу вав провідні риси, які відрізняли один період від другого.
м
Бернш генн М. Д. Журналістика і критика // Історія української лїгератхри: У
8 т. - К.. 1969. - Т. 4. - ІСн. 1. -С. 119.
лік.
Михайин І.Л.
Театральну критику предстаатяли статті Л. Лопатинської о "Кілька
оів про руський народний театр" (1896, № 110-111) та "Буду чність нашого
театру" (1896. № 215), а також В. Коцовського "Галицькі конкурси
драматичні 1894-1895" (189*6, № 64). Тут давався глибокий аналіз
становища українського театру в Галичині, розглядався репертуар,
акторська гра. режисерське мистецтво.
Величезне значення мало друкування в газеті видатної праці С. Смаль-
Стоцького "Буковинська Русь" (розпочате з № 126 1897). Це велике за
розміром історико-культурне дослідження й на сьогодні залишається в
активі нашої науки, править за надійне джерело фактів і думок з приводу
етнографічних, історичних та культурних аспектів життя Буковини.
Запільні висновки про значення газети "Бу ковина"':
1) газета "Буковина" засвідчила розквіт народовської журналістики:
заснована як регіональне, локальне за значенняхі віщання з періодичністю
два рази на місяць, газета зуміла завоювати всеукраїнський авторитект.
вирости до щоденної газети, зібрати на своїх сторінках найкращі літератуні
й журналістські сили зі всієї України:
2) редагована видатними письменниками й діячахш свого часу : Ю.
Федьковичехі. С. Дашкевичехі. О. Маковеєм. Л. Турбацьким. - газета
зуміла в оптимальних пропорціях поєднати інформаційний дискурс з
публікаціями творів художньої літератури і популярних наукових
досліджень;
3) газета відіграла неперехідну роль у справі пробу дження українських
сил Буковинського краю, народження тут національно свідомої
інтелігенції, яка очолила піднесення народу:
4) видатшш публіцистичним явищем в історії журналістики й
політичної думки стала "буковинська" дискусія Б. Грінченка (П.
Вартового) і М. Драгоманова, у процесі якої не тільки було висловлено
багато цінних думок, але й сформульовано ідею політичної незалежності
українського народу, стверджене його право користатнся усіма правахш
нації, включно з проголошенняхі власної держави:
5) літературний відділ газети знайохіив читача з новинками
української літератури, переважно модерністського характеру , виводив на
поле літературної діяльності нових письменників, хюлоде покоління
літераторів мало в особі "Буковини" надійного дру га:
6) газета з'єднала Буковину з Галичиною й Україною, будила відчулля
єдності, соборності українського народу, причетності кожного у країнця, де
б він не жив, до історичної долі своєї Батьківщини.
Загальні висновки про народовську журналістику:
1) народовська журналістика була головною складовою в системі
української журналістики другої половини XIX століття: являла собою
стовбу р, від якого відгалужу валися більші чи хіенші гілки:
2) вона виражала інтереси українського народу в цілохіу. а не якоїсь
його групи класу чи верстви:
476
Історія української журналістики XIX століття
3) це була загальна журналістика, зорієнтована передусім на
національні цінності, на оборону політичних, економічних і культурних
прав українського народу, досягнення ного рівноправності з сусідами:
4) разом з ”тим. сприймаючи як першорядні національні цінності,
народовська журналістика крізь цю призму опановувала цінності
загальнолюдські, загальнодемократичні;
5) політична програма народовської журналістики полягала в
піднесенні української національної свідомості, розшнреннні освіти,
української журналістки і книгодруку вання, створенні міцного прошарку
свігсь кої інтелі геннії;
6) виникнувши в межах переважно літературних завдань, вона в зрілий
період свого розвитку опанувала інформаційний диску рс, наблизилася до
найкращих зразків тогочасної світової жу рналістики:
7) народовська журналістика боролася за розвиток і сама стала
чинником розвитку у країнської культури, літерату ри, на її сторінках були
опу бліковані класичні твори у країнської публіцистики, літератури, науки:
8) народовська ^рналістика об'єднала українців Авітрії й Росії в
праці над спільними завданнями:
9) вона спричинилася до вироблення всеукраїнської літературної мови
в різних стилях: художньому, публіцистичному, науковому, інфорхга-
ційному:
10) почавшись з вузенького струмочка, народовська журналістика в
третьому періоді історії забезпечила зростання політичного авторитету
своєї партії, про що добре сказав свого часу І. Франко: " Той зріст свого
політичного значення, писав він. народовецька партія завдячує головно
зростові своїє преси протягохг 80-х років"
306
;
11) народовська журналістика не тільки не вичерпала себе під кінець
XIX століття, але. навпаки, набрала сили, продовжиш свій розвиток у
наступному столітті в руслі всеукраїнських грохіадських організацій і
партій, що стояли на засадах української незалежності.
** Франко І. Я. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 року //
Франко І. Я. Зібр. творів: У 50 т. - К.. 1984. - Т. 41. - С. 426.
лпп
Mиxайлин ІЛ.
ЧАСТИНА ТРЕТЯ
РАДИКАЛЬНА ЖУРНАЛІСТИКА
Розділ десятий
Журнал "Друг"
Народження радикального (соціалістичного) напрямку в українській
суспільно-по літичній думці Особ ливості українського соціалізму останньої
чверті XIXстоліття. Організаційне об'єднання соціалістів в Україно-руську
радикальну партію (1890) та внутрішня диференціація в ній Спшнов.лення
української національної демократій. І. Франко як критик марксизму.
Студентське середовище у Львові в 1870-хроках. Заснування журналу
"Друг" пш періодизація його історії Позиція журналу в початковий період.
Низький ідейно-художній рівень белетристики. Дебют журналі І. Франка З
(15) травня 1874року віршем "Народна пісня". Літературна критика в
журнали Спшпипі М. Пав лика про М. Гоголя і Г. Онишкевича "Новое
направление украинской литературы". Перший лист Українця (Драгоманова)
до редакції "Друга", його головні ідеї: галичани мусять прийти до росшської
літератури через українське посередництво. Відповідь Г. Онишкевича: маємо
свою галицьку мову. Стаття А. Дольницького "Язык в галицкой
литературе": вчитися в народу, але не брапш готову українську літературну
мову. Сатття М. Павлика "Академическое общество": ни для народу, а не
народ для нас. Трансфор.нація в редакції: перемога народовців на надзвичайних
зборах. Повість І. Франка "Петріїі Довбущуки" як перехідний твір. Другий
листМ. Драгоманова "Рутенщина чи українщина?" Визначення основних
понять: українщина не тільки українська нова, але й служіння народу, освіпш
його цією новою. Українщина - ліки від хвороби рутенщини. Відповідь А.
Дольницького. Вечрі пан 'яті М. Шашкевича і публікація його натеріалів г
журналі "Друг": вступного с.лова А. Дльницького і доповіді "Потреба
етнографічно-статиспшчноїроботи в Галичині" М. Павлика: етнографія -
шлях до вичення народу. Третій лист М. Драгоманова: концепція культури й
народу. Вірші І. Франка "Найнит"і "Поступовець". Перший та другий
соціалістичні процеси. Арешт М. Павлика Спшновище в редакції на початку
1877року. Роль І. Франка в збереженні журналу. Цикл оповідань І. Франка
"Борислав" та його новаторські риси. Перекладна белетристики 1877року:
М. Чернишевський, М. Салпшков-Щедрін, Еркнан-Шатр'шн. Літературна
критика журналу: "ОпЬнайнося" М. Даргоманова: представ лення
радикальної партії як прогресивної, звинувачення народовців вреакцшності
Відповідь В. Барвінського в "Правді": "Слівце до опізнання": перша
конструктивна критика соціала ну на засадах українського світогляду,
український національний характер не сумісний з ко лективною власністю.
Стаття М. Павлика "Сказав, що знав ": Ду.нка М. Огоновського, що Т.
Шевченко - поширювач соціаліспшчної краноли та її спростування критиком
"Друга". Третій соціалістичний процес. Виарештування редакції Завершення
історії журналу "Друг". Значення журналу.
Л ГТС
Історія української журналістики XIX століття
Приблизно через півтора десятиліття після появи народовців, у
середині 1870-х років, із їхнього середовища народилася нова культу рна н
політична течія, що дістала дивовижну як на наші часи назву - її
представників стали називати радикалами, а напрямок, який вони
представляли. - радикальним.
Словник іншомовних слів сьогодні поняття "радикалізм" витлумачує
як "обстоювання і вжиття радикальних методів у розв'язанні будь-яких
питань, насамперед політичних", слово "радикальний" пояснює в такий
спосіб: це "той. що дотримується крайніх поглядів", а під поняттям
■ радикал" розуміє "прихильника крайніх, рішучих дій. поглядів". Таким
чином, маємо справу із загальним визначенням: радикалізм можливий в
усіх сферах людської діяльності: політичній, національній, економічній,
моральній, екологічній, інформаційній і т. д. Сучасна людина немало
здивується, довідавшись, що під терміном "радикальніш" у Галичині
останньої чверлі XIX століття виступали прихильники цілком конкретного
суспільно-політичного напрямку, а саме: соціалістичного. Це добре
розуміли сучасники Інформуючи в четвертому випуску "Громади" (1879)
про жіптя в Галичині. М. Драгоманов сповіщав, що тут з'явилася "нова
фракція галицьких народовців", тобто соціалістів"
30
.
Для того, щоб правильно зрозуміти характер і сутність цієї течії,
необхідно дати відповідні пояснення.
По-периіе. у свідомості старшого покоління українців, що вчишся ще в
радянських школах, поширення соціалізму в Росії і в Україні, включно з
Галичиною, пов'язане хронологічно з так званим пролетарським періодом
(за ленінською концепцією від 1895 року) визвольного руху. А відтак
складається враженій, що раніше ніякого соціалізму у вигляді політичної
течії не існувало. Це не так, і сьогодні цей погляд має бути цілком
спростований. Знаком зародження соціалізму став "Маніфест кому ністичної
партії" К. Маркса і Ф. Енгельса, написаний у 1848 році. Відтоді соціалістичні
ідеї стали поширюватися світом, проникати в Росію й в Україну.
В "епоху великих реформ" в Росії (середіша 1850-х - середина 1860-х
років) речниками соціалістичних ідей стали віщатні літерату рні критики М.
Чернншевський, М. Добролюбов. Д. Писарєв. Російські народники 1870-х
років, між якими було багато українців, вже були соціалістами, які
намагалися пристосувати марксизм до економічних умов своєї аграрної
держави. Настання соціалізму вони відносили не в далеке невизначене
майбу тнє, а в найближчий часовий проміжок.
Сама ідея соціальної справедливості володіла величезною моральною
силою. Це породжу вало наївні романтичні переконання, що цієї моральної
сили достатньо для перемоги ідеї: необхідно тільки її оповістіші народним
масам, як вони самі повстануть на боротьбу за її втілення. їх лреба бу де лільки
очолити йц повести в правильному напрямку. Ця наївна віра споріднювала
марксизм з релігією. Вона штовхала російських народників до ходіння в
Громада. - 1879. - Виті. 4. - С. 358.
479