Михайлин І.Л. Основи журналістики

Подождите немного. Документ загружается.

РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ

ЗАГАЛЬНІ ТА СПЕЦІАЛЬНІ ФУНКЦІЇ

ЖУРНАЛIСТИКИ

Тлумачення проблеми

в сучасній теорії журналістики.

Загальні та спеціальні функції.

Загальні: інформаційна функція та функція

формування громадської думки.

Спеціальні функції: організаційна функція, функція

«сторожового собаки» (соціальної критики), ідеологічна

функція журналiстики, культурна функція,

розважальна функція журналiстики,

рекламна функція

РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ

202

ише на перший погляд бездіяльному розумові може здатися

надуманим і штучним питання про функції журналістики.

Насправді ж воно є архіважливим і давно увійшло в предмет

теорії журналiстики як науки про її найзагальніші властивості

й найголовніші закономірності розвитку. I це зрозуміло: адже

функції журналiстики – це сукупність її обов’язків перед

суспільством i характер їх виконання, це та роль, яку відіграє

журналiстика як соціальний інститут щодо соціуму як цілого.

У відповідності з функціями журналiстики стають зрозумілими

місце й призначення органів масової інформації в суспільстві,

а відтак, – i характер діяльності фахівців мас-медіа.

У радянській теорії журналiстики дане питання розгляда-

лося спрощено. Найважливішим методологічним орієнтиром

тут оголошувалося ленінське визначення газети як колектив-

ного пропагандиста, колективного агітатора й колективного

організатора, а, отже, й функції журналiстики зводилися до трьох:

пропагандистської, агітаційної та організаторської. Сьогодні ж

цілком очевидно, що такий підхід не тільки не вичерпує всього

розмаїття даної проблеми, але більше того – обмежує її лише

політичною сферою.

У новітній українській теорії журналістики це питання жва-

во обговорюється. Висловлюються різні точки зору, як це й на-

лежить у порівняно молодій науковій галузі. Обмін думками, з

одного боку, повинен привести до більш-менш усталених уяв-

лень з цієї проблеми, а, з другого боку, сприяти народженню

обґрунтованих якісних авторських концепцій, адже ми давно

розпрощалися з радянськими часами, коли гуманітарна наука

могла мати тільки колективний характер, і знову повернулися

до пошанівку персональних надбань. Оглянемо стисло наявні

теоретичні погляди.

У світовій журналістикології питання про функції

журналістики традиційно входить до числа найважливіших

наукових проблем. Вальтер Гаґеманн у праці «Газета як організм»

(1950) описав п’ять функцій преси: 1) інформувати, 2) впливати

на публіку, 3) рекламувати товари, 4) розважати читача, 5) по-

вчати його

Hagemann W. Die Zeitung als Organismus/Walter Hagemann. – Heidelberg,

1950. – 260 s.

Загальні та спеціальні функції журналiстики

203

Автори знаменитого дослідження «Чотири теорії преси» (1956)

американські дослідники Фред Сіберт, Теодор Петерсон та Уїлбур

Шрамм вважали, що в суспільстві преса виконує сім функцій.

Вона мусить 1) служити політичній системі, забезпечуючи її

інформацією, 2) обговорювати громадські справи, 3) просвіщати

публіку, аби зробити її здатною до самоуправління, 4) захища-

ти права особи перед урядом, 5) служити економічній системі,

з’єднуючи покупця й продавця товарів за допомогою реклами,

6) забезпечувати розваги читачів, 7) підтримувати свою власну

фінансову незалежність, щоб уникнути тиску на інформаційну

діяльність будь-яких приватних інтересів

Автор дослідження «Вступ до журналістики. Дослідження

“четвертого стану” в усіх його проявах» (1961) Фразер Бонд на-

рахував чотири функції журналістики: 1) інформувати, 2) по-

яснювати й витлумачувати події, 3) керувати читачем, 4) роз-

важати публіку. Додатковою функцією цей науковець вважав

рекламу

Найбільш повно на сьогодні функціональна концепція

журналістики викладена в книзі американського ученого

Деніса Маккуейла «Вступ до теорії масової комунікації» (1987).

Узагальнивши погляди попередників – своїх співвітчизників

Г. Лассуелла, Ч. Р. Міллса, він запропонував таку схему функцій

журналістики. Вона зобов’язана:

1. Інформувати:

– забезпечувати інформацією про події в країні й світі;

– сигналізувати про стосунки з владою;

– полегшувати оновлення, адаптацію і прогрес.

2. Корелювати:

– пояснювати, інтерпретувати і коментувати зміст подій та

новин;

– забезпечувати підтримку існуючої влади і норм;

– соціалізувати; координувати різні форми діяльності;

– домагатися консенсусу;

Siebert F. Four Theories of the Press/F. Siebert, T. Peterson, W. Schramm. –

Urbana, 1956. – 153 р.

Bond F. F. An introduction to jornalism. A survey of the Fourth Estate inall its

forms. 2 nd ed. The Macmillan cоmpany/Fraser F. Bond. – New York, 1961. –

359 р.

РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ

204

– встановлювати пріоритетність і сигналізувати про

відносний статус.

3. Забезпечувати спадковість:

– виражати панівну культуру и визнавати субкультури і нові

культурні впливи;

– формувати й підтримувати спільність цінностей.

4. Розважати:

– забезпечувати розваги, відволікання, засоби розслаблен-

ня;

– знижувати напруженість у суспільстві.

5. Мобілізувати:

– в громадських цілях проводити кампанії, що стосуються

питань політики, війни, економічного розвитку, зайнятості,

іноді релігії

А. З. Москаленко в підручнику «Теорія журналістики» (К., 1998)

виділив п’ять функцій преси: організаторську, виховну, пропа-

гандистську, контрпропагандистську і соціологічну

. Звернімо

увагу на те, що дві з п’яти функцій журналістики видатний на-

уковець пов’язував із здійсненням нею пропагандистської ді-

яльності.

Внутрішньо полемізує з А. З. Москаленком автор навчального

посібника «Основи журналістики в поняттях і коментарях» (Лу-

ганськ, 1998) В. М. Владимиров. Він категорично відкидає з те-

оретичного набутку функції пропаганди й агітації, відзначивши

при цьому: «У світовій громадській думці, як і в наукових колах,

слово “пропаганда” давно вже протилежне слову “об’єктивність”

і означає не що інше, як приховування від масової аудиторії

неприємних, незручних для кого-небудь фактів»

. Так само ква-

ліфікується й агітація: «Що стосується функції агітації, то на неї

також поширюється правило напівправди, з якої, як відомо,

виготовляють найвищі ґатунки брехні»

Власну ж концепцію функцій преси В. М. Владимиров ви-

клав так. Він об’єднав їх у певні рубрики, аби упорядкувати

McQuail D. Mass Communication Theori: An Introduction/D. McQuail. – Beverly

Hills, 1987. – P. 71–72.

Москаленко А. З. Теорія журналістики: підручник/А. З. Москаленко – К.:

Експрес-об’ява, 1998. – С. 172–173.

Владимиров В. М. Основы журналистики в понятиях и комментариях: учеб.

пособие/В. М. Владимиров. – Луганск: ВУГУ, 1998. – С. 30.

Там само.

Загальні та спеціальні функції журналiстики

205

їх множинність. До загальних (основних) соціальних функцій

преси він відніс пізнавальну, комунікативну і конструктив-

ну, розуміючи під ними здійснення журналістикою всієї своєї

масово-інформаційної діяльності, тобто виготовлення інформа-

ції (пізнавальна функція), її поширення (комунікативна) і запро-

вадження в суспільну свідомість (конструктивна функція).

На другому рівні розташовані спеціальні (більш конкретні,

особливі) функції. Серед них виділяються групи об’єктних і

суб’єктних функцій. До складу першої групи увіходять функції

артикуляції, соціалізації та кореляції. У другій групі виділено

функції соціально-педагогічна, соціального контролю і корекції,

а також просування («promotion»).

Після цього виділяється рівень індивідуальних функцій,

до числа яких належать функції виховна, популяризаторська,

рекреативно-гедоністична та масово-емоційна.

У концепції В. М. Владимирова спостерігаємо тенденцію

до множення функцій і спробу усунути їх дублювання (напри-

клад, соціально-педагогічна і виховна) за рахунок утворення для

них окремих рубрик. Питання заплутується через спробу кілька

разів повернутися до загальних функцій, назвавши спочатку їх

пізнавальною, комунікативною і конструктивною, а потім, ніби

згадавши, що ніде не вжите слово «інформація», заговорити про

загальну функцію преси – інформаційну. Виникає також запи-

тання: як функції соціально-педагогічна, виховна, артикуляції,

соціалізації і кореляції можуть здійснюватися поза пропагандою

певних ідей і агітацією на підставі певних життєвих прикладів.

У навчальному посібнику В. М. Владимирова маємо продуктив-

ну, хоч і не в усьому досконалу, спробу розв’язання проблеми

функцій журналістики.

Цікавий досвід застосування теорії до практики знаходи-

мо в праці С. І. Горевалова «Військова журналістика України:

історія та сучасність» (Львів, 1998). Це праця переважно з історії

журналістики. Але цілком слушно автор досліджує в ній і функції

української військової преси в Галичині міжвоєнного періоду. Він

також іде по шляху множинності, намагаючись вичерпно враху-

вати все, що було сказане з цієї теми різними науковцями.

Умовно він об’єднує увесь наявний матеріал у чотири рубри-

ки, виділяючи соціальну, економічну, соціально-психологічну та

психологічну групи функцій.

РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ

206

До соціальної групи він відносить комунікативну, інформа-

ційну, консервативну, деструктивно-інтегративну, соціально-

регулятивну, контролюючу, управління, реалізації соціальної

активності, розповсюдження культури, рекреативну, ідеологічну,

політичну і науково-пізнавальну функції.

До економічної групи зараховуються регулятивно-економічна,

економічно-контролююча, знову інформаційна, економічно-

консервативна, економічно-управлінська, рекламна функції.

До соціально-психологічної групи увійшли такі функції:

соціального орієнтування, участі у формуванні громадської дум-

ки, афіліації, контакту, самозатвердження, парасоціальна.

Група загальнопсихологічних функцій складається з функцій

емоційної розрядки (релаксації), утилітарної, самоізоляції,

стимуляції

У концепції С. І. Горевалова переважає прагнення до вичерп-

ності, що приводить до перерахування великого числа функцій, їх

часткового дублювання в різних рубриках (наприклад, виділення

інформаційної функції в групі соціальній та економічній) та

відсутності їхньої ієрархії (наприклад, розташування ідеологічної

й політичної функцій після рекреативної).

Про те, наскільки в сучасній теорії журналістики залиша-

ються рухомими навіть найважливіші положення, свідчить

повернення В. М. Владимирова у книзі «Журналістика, особа,

суспільство: проблема розуміння» (2003) до розгляду функцій

журналістики, у процесі якого відбулося істотне уточнення його

концепції. На цей раз він запропонував розрізнити головні й ря-

дові функції. Для позначення функцій першого плану він запро-

понував використовувати термін «місія журналістики». У вигляді

визначення він запропонував таку формулу: «Місією журналіс-

тики є інформаційне забезпечення досягнення масового розу-

міння»

. Розглядаючи журналістику крізь призму герменевтики

В. М. Владимиров заговорив про двоєдину місію журналістики:

інформувати й забезпечувати розуміння інформації. Зрозу-

Горевалов С. І. Військова журналістика України: історія та сучасність/С. І.

Горевалов. – Л.: Вид-во Військового інституту при ДУ «Львівська політехніка»,

1998. – С. 157–163.

Владимиров В. М. Журналістика, особа, суспільство: проблеми розумін-

ня: монографія/В. М. Владимиров. – К.: Київ нац. ун-ті ім. Т. Шевченка, 2003. –

С. 76.

Загальні та спеціальні функції журналiстики

207

міло, це останнє передбачає проведення аналітичної роботи,

роз’яснення інформації. Місія журналістики, за В. М. Владими-

ровим полягає в забезпеченні права кожного члена суспільства

не просто на інформацію, а на інформаційне забезпечення його

діяльності, вільного вибору поведінки, умовою якого є знання,

тобто володіння правдивою інформацією.

Очевидно, українській теорії журналістики ще доведеться до-

класти немало зусиль для розв’язання наукової проблеми функ-

цій журналістики.

На підставі використання позитивного досвіду праць вітчиз-

няних та зарубіжних теоретиків спробуємо побудувати свою кон-

цепцію.

Передусім відзначимо очевидну доцільність виділяти загаль-

ні й спеціальні функції журналістики.

Загальні функції належать до числа основних, пов’язані з

атрибутивними ознаками журналістики, виконуються кожним

пресовим виданням, ТРК чи електронним ресурсом без виклю-

чення, незалежно від його розміру, накладу чи адресної спря-

мованості.

Спеціальні функції мають локальний характер, характе-

ризують журналістику з того чи іншого конкретного боку,

їх виконання не є конче обов’язковим для кожного учасника

масово-інформаційної діяльності. Так, розважальна газета може

не містити ідеологічних матеріалів і аж ніяк не здійснювати

функції соціальної критики («сторожового собаки»), так само як

партійна газета не займатися розважанням та відпочинком сво-

їх читачів. Але в цілому спеціальні функції у своїй сукупності є

важливим чинником діяльності преси та характеристики жур-

налістики в цілому, а відтак мусять бути осмислені теоретико-

журналістською наукою.

Про загальні функції журналiстики ми розпочали мову тоді,

коли заговорили про неї як про масово-iнформацiйну діяльність,

адже найважливіша функція журналiстики – збирання, оброб-

ка й поширення інформації. Лише в межах цієї найголовнішої

функції можуть реалізуватися інші її завдання. Інформаційну

функцію виконують усі друковані періодичні видання, радіос-

танції й телестудії, електронні газети й журнали. Навіть розва-

жальні газети чи радіо й телепередачі інформують свою аудито-

рію в галузі певним чином окресленої тематики.

РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ

208

Журналiстика, будучи для людини вікном у світ, є важливим

каналом надходження до читача необхідних для його орієнтації

у світі знань, теорій, концепцій. Вона подає щодня громадянам

необхідні повідомлення, без яких вони неспроможні зрозуміти

навколишній світ, а відтак обрати правильний варіант поведінки.

Є безліч людей, які після завершення своєї освіти (вищої чи

середньої) поповнюють свій інформаційний багаж лише за ра-

хунок журналістики. Узагалі, слід виходити з того, що в сучасній

соціальній дійсності читачів книжок у десять разів менше, ніж

читачів газет. Періодична преса, радіо, телебачення стають для

переважної більшості громадян єдиним каналом поповнення

знань, створення ними в своїй свідомості картини світу.

Високоосвічений читач-фахівець виробляє в себе стабільну

звичку знайомитися через ОМI з новими фактами i явища-

ми політичного й суспільного життя, науковими поглядами й

гіпотезами зі своєї та суміжної галузей спеціалізації. Читання

загальних та фахових газет i журналів стає його щоденною по-

требою, адже на сторінках ОМI здійснюються публікації про

наукові новинки, відкриття, дається хроніка наукового життя.

Друга загальна функція журналістики полягає у формуван-

ні нею громадської думки. Суспільно-політична роль мас-медіа

була предметом нашого розгляду в минулій лекції, адже творення

за допомогою інформації громадської думки й суспільної сві-

домості є також щонайважливішим завданням журналiстики.

Сутність навіть не в тому, що інформація ніколи не буває без-

сторонньою, а в тому, що в сучасному світі вона є будівельним

матеріалом для громадської думки і ця остання не може бути

сформована й виявлена інакше, ніж через соціальний інститут

масової інформації. Усі інші способи її виявлення мусять роз-

глядатися як факультативні у порівнянні з головним способом –

журналістикою.

Цю функцію журналістика виконує в демократичному сус-

пільстві, організовуючи на своїх сторінках обговорення важли-

вих соціальних проблем, надаючи можливість виступу для всіх

зацікавлених громадян з широкого кола актуальних питань.

На цій підставі німецький дослідник мас-медіа Ніклас Луман за-

говорив останнім часом про те, що головною для новітньої жур-

налістики є функція створення комунікативного середовища для

всіх суб’єктів суспільного життя. На його думку, журналістика

Загальні та спеціальні функції журналiстики

209

вже не стільки сама створює (чи збирає) інформацію, а служить

каналом передачі повідомлень від носіїв до масової аудиторії.

Інформація й комунікація (у значенні – спілкування) зрівнова-

жуються в сучасній журналістиці, хоча й досі «без інформації

не існує комунікації»

Користуючись комунікативними можливостями журналіс-

тики, громадяни дістають змогу сформувати свою соціально-

політичну позицію, а владні структури отримують безкоштовну

консультацію про громадську думку, напрямки розвитку сус-

пільної свідомості, а відтак, ті урядовці та державні органи, від

яких залежить прийняття реальних рішень, мають можливість

вибрати найбільш прийнятний варіант розвитку політичних

подій.

Інформаційна функція та функція формування громадської

думки такі вагомі i всеосяжні, що через них пізнається сутність

журналiстики, тому вони й розглядаються нами окремо.

Спеціальні функції журналiстики є по-своєму важливими й

істотними, але позбавлені все ж тієї загальності, що відзначала

попередні аспекти цієї проблеми.

1. Організаційна функція журналiстики виявляється

в тому, що суспільство самоорганізовується й структурується

завдяки журналістиці. Через журналiстику громадянське сус-

пільство здійснює вплив на державні, господарські та громад-

ські установи й організації, домагається розробки й прийняття

необхідних рішень, здійснює роз’яснення прийнятих державних

ухвал i постанов. Журналiстика згруповує людей за інтересами:

політичними, економічними, фаховими, художніми. Структу-

ра ОМI відображає політичну, фахову, економічну, вікову тощо

структуру суспільства.

Організаційна функція журналiстики виявляється й у тому,

що кожна партія має сьогодні партійну пресу, через яку веде

пропаганду своєї програми, вербує у свої ряди нових членів,

бореться за громадське визнання, місця у виборних органах

державної влади. Суспільство створює журналiстику як важ-

ливий свій інформаційний орган, який сприяє глибшому його

самопізнанню, самовдосконаленню й самоосмисленню, а в свою

Луман Н. Реальность масс-медиа/Никлас Луман/Пер. с нем. А. Ю. Антонов-

ського. – М.: Праксис, 2005. – С. 34.

РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ

210

чергу журналiстика служить знаряддям структурної організації

самого суспільства.

На думку сучасних соціологів, якщо порівняти суспільство

з людським організмом, то журналістика відіграє в ньому роль

нервової системи, постачаючи особу інформацією й підказуючи

їй відповіді на головні епістемологічні питання: хто вона, чого

вона хоче, що для досягнення її мети слід зробити.

Згідно з сучасними уявленнями, інформація не є щось друго-

рядне, пасивне по відношенню до вже сформованих суб’єктів,

а, навпаки, вона сама конструює їх і їхнє буття. У глибинному

розумінні справжня сутність людини реалізується лише за до-

помогою поширюваної різноманітними каналами (стихійної чи

організованої комунікації) інформації, бо лише вона здатна по-

родити людське суспільство. Поза комунікативними процесами

кожний окремий індивід лишається річчю в собі, не здатний

заявити про себе. І лише в процесі комунікації оприлюднюєть-

ся, перетворюється на суспільну особу, громадянина. А відтак

складається суспільство.

Саме тому до журналістики в демократичному суспільстві

може бути застосований термін «мас-медіа», що в буквальному

перекладі означає «масовий посередник». Влучно про це висло-

вився В. М. Владимиров: «Мас-медіа – це масові посередники

між тими, хто вже знає, і тими, хто хоче знати, щоб самому все

розуміти і вільно діяти»

. Журналiстика виступає каналом уні-

версального зв’язку мiж громадянами й органами влади i гро-

мадянами (чи їх групами) мiж собою, здiйснює комунiкативнi

зв’язки по горизонталi й по вертикалi всього суспільства; вона

забезпечує гласну взаємодію між усіма складовими частинами

загальнодержавного механізму.

Функції артикуляції (озвучення для органів влади думки наро-

ду) та кореляції (узгодження за допомогою журналістики різних

точок зору на певне питання) є ні що інше, як виконання журна-

лістикою своєї безпосередньої організаційної функції.

ОМI вiдкритi для виступiв будь-яких авторiв, часто друкують

листи читачiв чи знайомлять з їхнiми телефонними дзвiнками.

Владимиров В. М. Журналістика, особа, суспільство: проблеми розумін-

ня: монографія/В. М. Владимиров. – К.: Київ нац. ун-ті ім. Т. Шевченка, 2003. –

С. 78.