Михайлин І.Л. Основи журналістики

Подождите немного. Документ загружается.

РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ

СВОБОДА СЛОВА

І ЖУРНАЛІСТСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ

Загальні уявлення про свободу.

Діалектика свободи і необхідності.

Свобода і пізнавальна діяльність людини.

Свобода слова як найважливіше завоювання і гарант

демократичного суспільства.

Поняття про свободу преси.

Свобода преси і партійність. Поняття про цензуру. За-

сади ліберальної теорії свободи преси

та умови її здійснення. Свобода творчості.

Свобода слова в законодавствах розвинутих країн

та міжнародних правових документах.

Конституція України як гарантія свободи преси

й журналістської діяльності в нашій країні

РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ

182

рагнення до свободи – один з невід’ємних атрибутів лю-

дини. Під свободою розуміється право на будь-яку діяль-

ность, наслідки якої не завдають шкоди природному та соціаль-

ному довкіллю. Поняття «діяльність» охоплює як фізичні, так

і духовні, інтелектуальні вчинки людини. Поняття «завдання

шкоди» включає в себе не тільки принесення фізичних чи еконо-

мічних збитків і втрат окремим людям і суспільству в цілому, але

й нематеріальну діяльність, спрямовану на обмеження свободи,

заклики до насильства, національної чи класової нетерпимості

та ін.

Свобода діяльності в будь-якій сфері (і в журналістиці

в тому числі) виявляється в можливості ставити певні цілі

й боротися за їх здійснення на основі вільного свідомого ви-

бору й творчого розв’язання. З прагнення людини до свободи

виникає розвиток науки, мистецтва, а також і журналістики як

інформаційної діяльності, що має яскраво виражену гносеоло-

гічну функцію. Свобода невідривна від пізнавальної діяльності

людини, від творчості. У свою чергу творчість можлива лише

за умов свободи.

При цьому слід чітко уявляти, що абсолютна свобода людської

діяльності неможлива. Людина завжди обмежена:

1) законами природи,

2) законами суспільства, що діють незалежно від суб’єкта,

а також

3) мірою власного суб’єктивного пізнання цих законів.

Лише діяння у згоді із законами природи й суспільства робить

людину вільною й спроможною до досягнення покладених перед

собою цілей. Свобода полягає в пізнанні необхідності й в подо-

ланні необхідності на основі її пізнання. Голландському філософу

Бенедиктові Спінозі (1632–1677) належить визначення «Свобо-

да – це усвідомлена необхідність», що увійшло як крилатий вислів

у філософську свідомість людства. Отже, подолання необхідності

можливе лише за допомогою пізнання необхідності.

Свобода

1) обумовлена рівнем оволодіння законами природи й суспіль-

ства і прийняттям їх як умов і меж діяльності суб’єкта;

2) неможлива без бажання й волі, користуючись знаннями

законів і творчо застосовуючи їх на практиці, створюва-

ти найважливіші для людини цінності в межах необхід-

ності;

Свобода слова і журналістська діяльність

183

З) досягається тоді, коли суб’єкт діє на загальнолюдських за-

садах, прагне служити людству, своєму народові;

4) керується почуттям суспільної відповідальності у пово-

дженні з фактами та їх інтерпретаціями.

Будь-яке пізнання має щонайменше два аспекти:

1) пізнання фактів,

2) встановлення зв’язку між фактами, розуміння й пояснен-

ня їх.

Це ніби два поверхи пізнавальної діяльності людини. Із на-

громадження знань про факти починається пізнавальний про-

цес. Але факти лишаються мертвими без пояснюючої їх теорії.

У свою чергу будь-яка теорія, концепція може бути побудована

лише на ґрунті міцної і обширної фактичної бази.

Розрізняють два основні типи свободи:

1) економічна, тобто свобода праці, яка дозволяє людині

вільно обирати сферу прикладення своїх сил і здібностей;

максимально реалізувати себе в суспільно-корисній праці;

запровадити в життя своє право на власність над продук-

тами своєї діяльності;

2) політична, тобто свобода переконань, духовних пошуків,

яка реалізується в праві мати, висловлювати й поширюва-

ти свої погляди, думки й ідеї, відкрито ставати на бік тієї

чи іншої ідеології.

Журналістика народжується на певному етапі історичного роз-

витку людства із загального потягу людства до свободи, із пошуку

особою свободи, із потреби робити інформацію (тобто знання про

факти та їх витлумачення) здобутком якнайширших мас.

Крізь усю історію людства проходить боротьба за свободу

слова, як головну умову загальносуспільної свободи, головну

умову забезпечення вільного розвитку людини, побудови демо-

кратичного суспільства. Сьогодні свобода слова сприймається

як найбільше завоювання світової цивілізації.

Для журналістики свобода слова мусить розглядатися при-

наймні в двох аспектах:

1) як свобода преси і

2) як свобода творчості.

Свобода преси – це право громадян та їх організацій віль-

но викладати свої погляди через газети, журнали та інші

РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ

184

ОМІ, це життєво необхідна умова для найповнішого вияв-

лення політичного змісту і суспільних функцій друкованого

слова.

У радянських джерелах відстоювалася думка, що лише кому-

ністична партійність є тою обов’язковою умовою, за якої мож-

лива свобода преси. У довіднику Д. С. Григораша «Журналістика

у термінах і виразах» читаємо: «Саме комуністична партійність

забезпечує цю свободу, забезпечує вільне виявлення народом

своїх дум і прагнень. (…) В експлуататорському суспільстві

не може бути свободи слова, як і свободи преси. Гасло свободи

преси в устах буржуазії наскрізь фальшивий. (…) Справжня сво-

бода преси стала можливою внаслідок перемоги соціалістичної

революції»

Зрозуміло, що в радянську добу так думав не лише автор цього

довідника, це було загальновизнане положення марксистської

ідеологічної доктрини. У ній ретельно приховувалося, що запро-

вадження найпередовішого суспільного ладу, який мав на меті

ощасливити всіх громадян, перетворилося на перманентну гро-

мадянську війну партії влади із своїм народом, коштувало цьому

народові мільйонні жертви. На цьому тлі залежність капіталіс-

тичної преси «від грошового мішка буржуазії», залежність, яка

насправді об’єктивно існує, виглядала значно меншим лихом,

ніж залежність соціалістичної преси від партійних комітетів,

що представляли на різних рівнях партію влади, від всюдисущої

цензури і від загрози фізичного знищення шляхом репресій,

прикладами чого наповнена історія радянської преси. Тим ча-

сом, у радянській теорії журналістики гасло комуністичної пар-

тійності служило способом легалізувати й виправдати цілковиту

жорстку залежність преси від партії.

Наявність цензури в СРСР старанно приховувалася за неви-

нною назвою «Державний комітет з охорони державних таєм-

ниць у пресі». Жодна книжка, журнал, газета чи інша продукція

для масового поширення не могла вийти без санкції на те даного

комітету.

Захопивши владу в країні за допомогою збройного повстання,

російські більшовики негайно вдалися до переслідування вільної

Григора Д. С. Журналістика у термінах і виразах/Д. С. Григораш. – Львів:

Вища школа, 1974. – С. 220.

Свобода слова і журналістська діяльність

185

думки. На другий день після державного перевороту, здійсненого

вночі з 25 на 26 жовтня (з 7 на 8 листопада) 1917 р., 27 жовтня

(9 листопада) Рада Народних Комісарів (Раднарком), очолювана

В. І. Леніним, прийняла декрет «Про пресу» («О печати»). У декре-

ті безапеляційно стверджувалося: «Усякий знає, що буржуазна

преса – могутня зброя буржуазії. Особливо в критичний момент,

коли нова влада, влада робітників і селян, тільки встановлюєть-

ся, неможливо було б цілком залишити цю зброю в руках ворога,

у той час як вона не менш небезпечна в такі хвилини, ніж бомби

й кулемети. Ось чому й були застосовані тимчасові й екстрені

заходи для припинення потоку бруду й наклепів, у яких залюбки

потопила б молоду перемогу народу жовта й зелена преса»

У декреті наголошувалося: заходи мають тимчасовий ха-

рактер; як тільки новий порядок зміцніє, «усякі адміністратив-

ні впливи на пресу будуть припинені»

. У розпорядчій частині

декрету вказувалося: «Закриттю підлягають лише органи пре-

си, що: 1) закликають до відкритого опору або непокори ро-

бітничому і селянському урядові. 2) сіють смуту шляхом явно-

наклепницького викривлення фактів, 3) закликають до дій явно

злочинного, тобто кримінально-переслідуваного характеру»

Внаслідок дії цього декрету лише в жовтні 1917 року, тобто

за п’ять днів, що більшовики перебували при владі, ними були

закриті 33 «буржуазні» і 4 «дрібнобуржуазні» газети, у листопаді

відповідно – 20 і 10, у грудні – 20 і 3, у лютому 1918 року – 16 і 13,

у березні – 3 і 14, у квітні – 13 і 22.

Декрет завершувався словами: «Дане положення має тимча-

совий характер і буде відмінене особливим указом з настанням

нормальних умов суспільного життя»

. Незважаючи на ці нео-

дноразові заяви про тимчасову дію декрету, що свідчило про те,

що сам Раднарком розумів його протиприродний характер, він

(декрет) ніколи скасований не був, його «відміна особливим ука-

зом» так і не настала. Це свідчить про те, що «нормальні умови

суспільного життя» для більшовиків так і не прийшли. Вони були

й залишилися назавжди купкою заколотників, які лишалися

Русская журналистика в документах: История надзора. – М.: Аспект Пресс,

2003. – С. 252.

Там само.

Там само. – С. 253.

Там само.

РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ

186

в своїй країні в меншості і лише збройно могли утриматися при

владі. Дозволити свободу слова для них було смерті подібним;

тому її ніколи в Радянському Союзі й не було.

У січні 1918 року Петроградська Рада прийняла ухвалу про

надання до комісаріату в справах друку п’яти примірників кож-

ного твору одночасно з його надходженням із друкарні в продаж.

А в 1919 році вже жоден рукопис не міг бути відданий до набору

без дозволу Держвидаву чи його місцевих органів. Так наступ-

на цензура була замінена попередньою, найбільш цинічною її

формою.

Законодавчо справа завершилася 6 червня 1922 року ухвалою

урядового рішення про створення Комітету з охорони державних

таємниць у пресі, що у побуті дістав назву Головліт (головний над

літературою) в столиці і облліт – на місцях. Раднарком уже не со-

ромився цілком офіційно використовувати поняття цензури, від-

значивши в першому пункті постанови, що заснування Головліту

має на меті «об’єднання усіх видів цензури друкованих творів»

На Головліт покладалися функції попереднього перегляду всіх

призначених для друку періодичних і неперіодичних видань.

Відтоді цензура в Радянській Росії, а потім і в СРСР існує не тіль-

ки фактично, але й здобуває законні, юридичні підстави

Під цензурою розуміється систематичний контроль за ді-

яльністю журналістики та книговидання шляхом консти-

туційних, судових, адміністративних, фінансових або чисто

фізичних заходів, що провадяться владою або за її рекомен-

дацією.

Цензура в найширшому розумінні існує на всіх щаблях сус-

пільства та масової комунікації. Посада цензора була запро-

ваджена в Стародавньому Римі. До кінця ХVІ ст. цензура була

запроваджена в більшості європейських монархій – у зв’язку з

поширенням книгодрукування.

Цензура така ж давня, як і друкарський верстат. У 1485 р.,

тобто через 35 років після винайдення Й. Гутенбергом книгодру-

кування, з’явилися всі ознаки церковної цензури. У німецькому

Русская журналистика в документах: История надзора. – М.: Аспект Пресс,

2003. – С.281.

Павлюк І. З. Митець як апологет політичної системи/І. З. Павлюк//Збірник

праць Науково-дослідного центру періодики/За ред. М. М. Романюка. – Львів,

1997. – Вип. 3/4. – С. 286.

Свобода слова і журналістська діяльність

187

місті Кельні друкарня була заснована в 1469 р., а вже в 1475 р.

вийшла перша книжка з цензурним дозволом місцевого універ-

ситету. У 1559 р. був опублікований перший список (індекс) за-

боронених книг, обов’язковий для всієї римо-католицької церк-

ви.

Надалі історія книжки й історія журналістики в значній мірі

виявлялася через боротьбу різних суспільних сил за, з одного

боку, можливість щонайповніше інформувати читацький загал з

якнайширшого кола проблем, а, з другого боку, за приборкання

преси й обмеження вільно висловлювати свої погляди й думки.

Боротьба за демократичні свободи обов’язково включала в себе

й вимогу свободи слова, і в міру демократизації суспільства від-

бувалося дедалі більше звільнення журналістики від тиску на неї

держави.

Сьогодні в суспільній свідомості усталилася однозначна дум-

ка: наявність цензури – перша ознака тоталітарного політичного

режиму, відсутність цензури – ознака демократичного способу

організації суспільства. У всіх розвинутих країнах світу цензура

законодавчо заборонена, а конфлікти з пресою громадяни та

установи (в тому числі й органи влади) розв’язують лише в су-

довому порядку.

Партійна журналістика завжди залежна від програми партії,

її лідерів та органів управління (комітетів). Те, що вона свідо-

мо залежна, як це традиційно підкреслюється у визначеннях

партійності, не міняє справи по суті. Якщо партія захоплює

владу, партійна журналістика обслуговує владу. Із встановлен-

ням у країні однопартійної системи, як це було в СРСР, зникає

взагалі можливість для опозиційної думки, відкривається шлях

до диктатури партії та її вождів, уся система масової інформації

перетворюється на партійну й виконує лише службову функ-

цію. За цих обставин журналістика сама ніколи не спроможна

стати владою. Вона не є внутрішньо вільною, вона добровільно

службова, причому вона служить не істині, а людям, групі лю-

дей, партії.

Саме тому в СРСР не існувало жодного закону про пресу чи

масово-інформаційну діяльність. Однопартійне суспільство їх

просто не потребувало, для розв’язання проблемних ситуацій чи

конфліктів достатньо було рішень партійних з’їздів чи пленумів

місцевих партійних комітетів, а дуже часто й конкретної вка-

РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ

188

зівки першого секретаря, відданої по телефону (звідки й пішов

вислів: «телефонне право»). Лібералізація суспільних відносин

і спроба надати соціалізмові людське обличчя відразу потягла

за собою необхідність законодавчого регулювання діяльності

мас-медіа. У 1989 р. в СРСР був прийнятий перший і останній

закон у цій галузі. Називався він закон СРСР «Про пресу та інші

засоби масової інформації».

Цензура справляє згубний вплив на журналістику ще й тим,

що перебирає на себе відповідальність за друковане слово. Здій-

снити модель соціально відповідальної журналістики в умовах

цензури неможливо, бо не журналістика, а цензура відповідає

перед суспільством за твір журналіста. Зусилля авторів підцен-

зурних видань спрямовуються переважно не на осмислення сво-

єї відповідальності перед суспільством, а на те, щоб винайти

витончені способи непомітно протиснути свої думки через цен-

зурні рогатки. Коли цензурні заборони зникають і в суспільстві

проголошується свобода слова, окремі журналісти виявляються

не готовими нею повноцінно скористатися: вдаються до образ-

ливих висловів на адресу певних осіб, вносять до літературної

мови стеб, навіть вживають ненормативну лексику, подають

недостовірні, неперевірені повідомлення. Через це відразу зрос-

тає кількість судових позовів до преси в перехідних від тоталіта-

ризму до демократії суспільствах, що можна було спостерігати

під час Першої російської революції (1905–1907) і в країнах СРСР

після його руйнації.

На сьогодні надбанням суспільної свідомості стала думка про

те, що лише непартійна, незалежна журналістика здібна сама

виконати функції «четвертої влади», поруч з існуючими в кожній

державі трьома владами: законодавчою, виконавчою й судо-

вою. Із наймички, покоївки влади вона перетворюється на по-

вноправного члена суспільства, здатного стати поруч з іншими

гілками влади. У преси немає іншого способу реалізувати свою

владу, окрім слова, правдивої інформації, за допомогою чого вона

формує громадську думку. Влада преси, таким чином, – непря-

ма влада. Преса не приймає ніяких рішень і не запроваджує їх

у життя. Але вона володіє більшим за матеріальні скарбом: ума-

ми, свідомістю людей, формує погляди на ті чи інші проблеми.

А відтак, саме від неї в розвинутих країнах залежать у кінцевому

Свобода слова і журналістська діяльність

189

підсумку державні рішення, які приймають і здійснюють три

перші гілки влади.

У демократичному суспільстві існує розуміння того, що лише

свобода преси забезпечує її функціонування як «четвертої влади».

Більше того, демократичне суспільство зацікавлене в перетво-

ренні преси на «четверту владу», вбачаючи в цьому найважли-

вішу гарантію власної тотожності й тривалого буття, контролю

за суспільною рівновагою.

У сучасному світі виробилися такі засади ліберальної теорії

свободи преси:

1. Люди прагнуть знати істину, щоб керуватися нею.

2. Єдиним методом досягнення істини є вільна конкуренція

поглядів на вільному ринку ідей.

3. Кожній людині має бути надане право висловлювати свою

точку зору за умов, якщо вона визнає таке ж право за іншими

людьми.

4. У наслідку зіткнення протилежних поглядів буде утверджу-

ватися й набувати загального визнання те, що буде найбільш

раціональним і доцільним.

На базі цих засад один з провідних дослідників преси на За-

ході професор Вальтер Гаґеманн сформулював такі умови здій-

снення свободи преси:

1. Безпристрасна, всебічна інформація про факти та події

суспільного життя.

2. Коментування, незалежне від напрямків громадської думки

та партійних поглядів.

3. Видання масової преси, функціонування ефірних та елек-

тронних ОМІ в жвавій, близькій народу формі, але з повним до-

триманням відповідальності.

4. Фізична, економічна та духовна незалежність талановитих

журналістів, які мають сміливість і мужність відстоювати істину.

5. Вивільнення преси від необхідності враховувати урядові

інтереси, але при суворій самовідповідальності.

6. Високий діловий рівень видавців, їх повага до духовної сво-

боди журналістів

Див. про це у кн..: Москаленко А. З. Теорія журналістики: підручник/А. З. Мос-

каленко. – К., 1998. – С. 83.

РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ

190

Крім свободи преси, надзвичайно істотне значення для жур-

налістики має свобода творчості, оскільки діяльність представ-

ників мас-медіа має безсумнівний творчий характер.

Свобода творчості – це визнання за автором права вільно,

відповідно лише до своїх поглядів і уподобань, відтворювати

й витлумачувати об’єктивну дійсність. Свободу творчості

слід розглядати в двох аспектах: гносеологічно-естетичному та

соціологічному.

У гносеологічно-естетичному аспекті свобода творчості зале-

жить від широти й глибини світогляду автора, його вміння прони-

кати в сутність речей і явищ, розуміти факти та їх взаємозв’язок,

від його таланту й майстерності та від його володіння мовою

обраного типу журналістики. Творча уява й фантазія, здатність

бачити найбільш істотне й цікаве, втілювати свої думки й кар-

тини дійсності в слові, – усі ці якості є обов’язковими умовами

творчого процесу журналіста.

Соціологічний аспект свободи творчості полягає в залежнос-

ті/незалежності автора від поглядів, прагнень і цілей соціальних

груп (класів, верств населення) та органів їх осмислення й вира-

ження – партій чи громадських організацій. Історія знає числен-

ні спроби поставити під контроль партій чи держав вільну твор-

чість. «Рукописи не горять», – говорить приказка, але «горять» їх

автори, митці, журналісти, з якими легко можуть розправитися

інститути влади, помщаючись за неслухняність.

З розвитком суспільства, ускладненням його політичної

структури, з усвідомленням цінності демократичного шляху іс-

торичного руху проблема свободи слова висунулася в число пер-

шорядних проблем. Це сталося у ХVІІІ столітті. Найбільш чітко

сформулював загальні ідеї щодо цього теоретик і практик аме-

риканської революції ХVІІІ ст. Томас Джефферсон (1743–1826).

«Наша свобода залежить від свободи преси, – твердив він, – а цю

останню не можна обмежувати, не загубивши її цілком. Свобода

не така небезпечна, як її придушення».

На його ідеях будувалося законодавство США щодо преси.

Свобода преси забезпечена тут першою поправкою (1791) до кон-

ституції США, яка містить таку категоричну вимогу: «Конгрес

США не має права приймати ніяких законів, що обмежують сво-

боду слова й преси».