Михайлин І.Л. Основи журналістики

Подождите немного. Документ загружается.

Журналiстика як галузь суспільно-політичної діяльності

171

інформації в світі зростає щогодини (!) на 200 млн слів або 5 тис.

сторінок друкованого тексту

. Тимчасом людський мозок уже

кілька десятків тисяч років лишається константою, і ми зараз

засадничо не здібні «перетравити» більшу інформацію, ніж наші

стародавні пращури. За даними фахівців, людина не спроможна

засвоїти за годину більше ніж 0,1 сторінки нової інформації

А це беззаперечно й доводить, що інформаційне суспільство

можливе лише як суспільство аналітичної журналістики.

З цього випливає ще один важливий висновок: пріоритети

в світовій політиці в майбутньому будуть належати тим

країнам, які захоплять інформаційні шляхи людства, змо-

жуть на інформаційному ринку запропонувати більш якісний

аналітичний інформаційний товар.

Окрема людина вже сьогодні знемагає під тягарем безперерв-

них повідомлень, що ґвалтовно навалюються на її розум і по-

чуття з численних телевізійних каналів, радіопрограм, сторінок

газет і журналів. Індивід виявляється цілковито безпорадним

в інформаційному океані. Єдине, що може його врятувати, –

це поява аналітичних інформаційних систем, які будуть ство-

рюватися спеціалістами з масово-інформаційної діяльності

(журналістами), на засадах чіткої спеціалізації, із залученням

відомих у своїй галузі фахівців. Такі системи будуть користува-

тися великим попитом і авторитетом, оскільки забезпечувати-

муть кожному індивіду і величезну економію часу, і розуміння

сучасних суспільних процесів, а відтак – даватимуть можливість

об’єктивно орієнтуватися в світі й приймати правильні рішення

щодо власної поведінки.

Поки що ми звикли до того, що пропаганда – це завжди пере-

кручення правди, спотворення об’єктивної картини світу з ме-

тою маніпулювання масовою свідомістю. «У світовій громадській

думці, – пише з цього приводу В. М. Владимиров, – як і в науко-

вих колах, слово «пропаганда» давно вже протилежне до слова

„об’єктивність” і означає ні що інше, як приховування від масової

аудиторії неприємних, незручних для кого-небудь фактів»

Лось Й. Д. Орієнтир: засоби масового порозуміння/Йосип Лось//Збірник

праць кафедри української преси. – Львів, 2000. – Вип. 3. – С. 169.

Там само. – С. 174.

Владимиров В. М. Основы журналистики в понятиях и коммен-

тариях/В. М. Владимиров. – Луганск: Изд-во Восточноукраинского ун-та, 1998. –

С. 30.

РОЗДІЛ СЬОМИЙ

172

Так і справді було в ХХ столітті, столітті антагоністичної

класової боротьби, двох світових воєн, безкінечних партійних

міжусобиць. Це було століття торжества, але й остаточної

компрометації партійності як засади людського співжиття. Але

гаслом ХХІ століття стане безпартійність. «Сучасні українські

аналітики прогнозують, – підсумовує М. Г. Яцимірська, – що ХХ

ст. буде останнім, в якому існували такі політичні утворення, як

партії, оскільки головний акцент зміститься на особистість, її

інтелектуально-психологічну характеристику»

У безпартійному суспільстві аналітична журналістика буде слу-

жити пропаганді правдивої, адекватної картини світу, захищати

суспільну мораль, стояти на сторожі людської спільноти в цілому.

У такій же мірі, у якій ХХ століття було епохою маніпулятивної

пропаганди й альтернативної до неї інформаційної журналістики,

так ХХІ століття має стати епохою панування аналітичної моделі

масово-інформаційної діяльності. Успіх у ньому матиме той, хто

першим прийме цю ідею як істину.

В українському інформаційному просторі аналітична

журналістика також повинна відіграти вже зараз видатну

роль: збудувати духовну будівлю українського національного

світу.

Одна з улюблених ідей філософії ХХ століття – оприявнення

через мову світового буття. «Саме суще втягнуте у своє існування

мовою, щоб потім у ній зберігатися, – пише про це філософ Та-

рас Возняк. – Таким чином ми можемо у корені перевернути

загальновідому тезу, що доля народу передує долі його мови,

і наполягати на протилежному – доля мови формує і долю

народу, що у сущому заздалегідь сказаному нею живе»

(виокремлення автора. – І. М.).

Якщо в ХІХ столітті головним тереном творення мови була

художня література, то в ХХ столітті ситуація вирішально

зміннилася. Центр її творення внаслідок інформаційної

гегемонії перемістився в журналістику. Саме вона, а не худож-

ня література стала продуктом масового споживання. Через

Яцимірська М. Г. Психологічні феномени в сучасній комунікативістиці/Марія

Яцимірська//Збірник праць кафедри української преси. – Львів, 2000. – Вип.

3. – С. 369.

Возняк Т. Відродження івриту та української мови/Тарас Возняк//Воз-

няк Т. Тексти та переклади. – Х.: Фоліо, 1998. – С. 249.

Журналiстика як галузь суспільно-політичної діяльності

173

це саме за допомогою газетного дискурсу відбувається

націотворення і державобудівництво. Наскільки вже в умо-

вах упослідженості й приниженості перебувала українська

мова в чужій українському народові радянській державі, але

й про неї відома дослідниця Олександра Сербенська твердить:

«Центр формування української літературної мови із ділянки

красного письменства (що було властиве, наприклад, для ХІХ

ст.) переміщується у ділянку масової комунікації»

Для України стратегічно важливим є виготовлення сво-

го інформаційного продукту, який би міг бути поданий як

на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку. Від картини

світу, що надходить до споживача через журналістику, зале-

жить індивідуальна та суспільна свідомість. Журналістика

сьогодні будує для реципієнта світ за допомогою слів та образів.

«Людині набагато ближчим стає те, що показують їй сучасні за-

соби комунікації, – підкреслює філософ Мартін Гайдеґґер, – ніж

власне поле довкола огорожі, небо над ріллею, зміна дня та ночі,

порядки і звичаї, родинні традиції»

Як не гірко це визнавати, але Україна сьогодні практично

відсутня у власному інформаційному просторі. Вона не будує

в ньому своєї оселі буття, свого світу. На нашому телевізійному

ринку пріоритети захопила американська кінопродукція,

на ринку друкованих органів масової інформації – російська

(російськомовна) газета й журнал. Український світ залишається

зруйнованим, незбудованим, недобудованим, і, не будучи

оприявненим у мові журналістики, загрожений зникнути

в Ніщо. Про наявність українського інформаційного простору

взагалі неможливо говорити за відсутності в країні достатньо

авторитетної впливової загальнонаціональної української за мо-

вою, змістом і духом щоденної газети. Відомий теоретик масової

комунікації Г. Г. Почепцов вважає найголовнішим парадоксом

комунікаційного простору України відсутність у ньому «бодай

єдиної національної газети»

Сербенська О. А. Мова преси як естетичний стереотип епохи/Олександра

Сербенська//Збірник праць кафедри української преси. – Львів, 2000. – Вип.

3. – С. 311.

Хайдеґґер М. Буття у околі речей/Мартін Гайдеґґер//Возняк Тарас. Тексти

та переклади. – Х.: Фоліо, 1998. – С. 336.

Почепцов Г. Г. Теорія комунікації. 2-е вид., доп./Г. Г. Почепцов. – К.: ВЦ «Ки-

ївський ун-т», 1999. – С. 274.

РОЗДІЛ СЬОМИЙ

174

Україні вкрай потрібна така популярна щоденна загально-

національна українська газета, яка б спричинилася до по-

будови українського світу засобами журналістського слова.

І якщо така газета неспроможна виникнути поки що як при-

ватне підприємство, то за її створення мусить узятися держава.

Г. Г. Почепцов вважає, що «підтримка засобів масової комунікації»

повинна забезпечуватися «окремою державною програмою»

Про роль держави у розбудові своєї масово-інформаційної сфе-

ри неодноразово писав А. З. Москаленко. «Пріоритетною дер-

жавною підтримкою, – наголошував він, – має заохочуватися

виробництво та поширення інформаційної продукції державною

мовою, особливо в регіонах з переважанням неукраїномовної

інформаційної продукції»

Іноді доводиться чути контраргументи: от у США немає жодної

державної газети, і тому, мовляв, державна газета – це нонсенс.

Хочеться заперечити таким авторам: запровадження амери-

канських норм у наше життя не є коректним, воно вже призве-

ло до витіснення української мови з журналістики і продовжує

справляти свій згубний вплив і далі.

Тимчасом у самих США видається 1687 (!) щоденних газет,

у Японії їх 125

. Це є ознакою розвинутої інформаційної культу-

ри, існування розвинутого ринку мас-медіа. Якщо ж український

ринок окупований чужоземними засобами масової інформації,

то чи значить це, що Українська держава не повинна захища-

тися і подбати про свою інформаційну безпеку? Ні, вона повин-

на це зробити. І відкинувши сумніви, узятися нарешті за ство-

рення своєї інформаційної оселі. Захист своєї національної

самобутності українського народу є її священним моральним

обов’язком.

«Закон розмаїття природи – глибоко моральний, – відзначає

Степан Вовканич. – За його виміром чи то людина, чи то дер-

жава, примножуючи різноманітність світу, творять добро,

а зодноріднюючи чи знищуючи – чинять зло. Він засвідчує, що

народ, який прагне зберегти свою національну ідентичність,

водночас розвиває багатокультурність світу. Користуючись ним,

Там само. – С. 276.

Москаленко А. З. Теорія журналістики: підручнк/А. З. Москаленко. – К.:

Експрес-об’ява, 1998. – С. 241.

Почепцов Г. Г. Цитов. пр. – С. 158.

Журналiстика як галузь суспільно-політичної діяльності

175

ми вправі зайняти наступальну позицію у державній реабілітації

української мови, керуючись загальнолюдською мораллю: завж-

ди справедливо чинить той, хто захищає свою мову, культуру

на своїй, не завойованій землі. І ніколи, ніде не має рації той,

хто посягає на чуже»

Без аналітичної журналістики Україна не зможе захистити

свою національну ідентичність від її ліквідаторів, а відтак і ви-

конати свою історичну місію: створити «на своїй, не завойованій

землі» державу українського народу. Українська аналітична

журналістика – таким є головне гасло ХХІ століття в нашому

інформаційному просторі.

І ще один аргумент на захист аналітичної журналістики

необхідно навести: вона мусить відіграти провідну роль

у поборенні низького рівня маскультури, у з’єднанні масової

та елітарної культур, у піднесенні освітнього та культурного

рівня кожного індивіда.

Якщо цього не станеться, людству загрожуватиме духовний

занепад. Не можна заплющувати очі на те, що каналами по-

ширення культу розваг, безтурботного життя, ідеалу не праці,

а ледарства й безкінечного відпочинку, успіху не як результа-

ту наполегливих зусиль, а випадкового повороту долі стає пев-

на галузь журналістики, яка свою інформаційну місію вбачає

в повідомленні новин з життя кінозірок, розкопуванні брудної

білизни відомих діячів. Це так звана «жовта преса», яка на пер-

ший погляд користується авторитетом лише у певної читацької

аудиторії. Але по-перше, ця аудиторія не така вже й мала, а по-

друге, «жовта преса» справляє відчутний вплив на журналістику

якісну, яка перебуває під її тиском.

Скарги на незахищеність нашої молоді від зображення сек-

су, насильства, легковажного сприйняття життя, які струму-

ють з екранів телевізорів через демонстрацію другосортної

американської кінопродукції, періодично лунають у наших мас

медіа.

Об’єктивно слід визнати, що журналістика свого часу ста-

ла причиною народження маскультури. Величезні можливості,

Вовканич С. Глобалізація інформаційного простору та соціогуманістичний

імператив нового тисячоліття Степан Вовканич//Збірник праць кафедри укра-

їнської преси. – Львів, 2000. – Вип. 3. – С. 54.

РОЗДІЛ СЬОМИЙ

176

які вона надавала політикам для боротьби за голоси виборців,

підприємцям – для розміщення реклами, а відтак і боротьби

за потенційних покупців, були відразу помічені й використані

як першими, так і другими. Вони й поставили перед газетою

завдання не піднімати читача до рівня високої культури, а, на-

впаки, спуститися до нього.

Політик прагнув бути зрозумілим кожному: і професорові

університету, і куховарці, і фермерові, і двірникові. Адже ко-

жен із них для нього був лише виборцем і приносив один го-

лос. Тому цілком закономірно, звертаючись до свого електорату

в цілому, він мусив рівнятися на культурний рівень не найбільш

освіченого, а на найбільш примітивного виборця. Невибагливість

смаків, не простота, а примітивність інформації стали ознаками

найтиражнішого видання. Воно виявилося економічно вигідним.

Приносило прибутки видавцеві, політикові, підприємцю. У ньо-

му було вигідно розміщувати рекламу. «Жовта преса» на початку

ХХ століття успішно завоювала інформаційний ринок. А з нею

утверджувалася й маскультура як антипод культури елітарної.

ХІХ століття було епохою впливу високого мистецтва на на-

родну свідомість. Особливо виразно це помітно в українському

естетичному просторі, де невідомими (краще сказати, ще не вив-

ченими) шляхами видатні художні твори з малотиражних видань

потрапляли до народного читача й перетворювалися на складову

усної народної творчості. Так ставали народними піснями вірші

«Нащо мені чорні брови» з «Кобзаря» Тараса Шевченка і «Дивлюсь

я на небо» Михайла Петренка з альманаху «Сніп», «Стоїть гора

високая» Леоніда Глібова й «Повій, вітре, на Вкраїну» Степана

Руданського із журналу «Основа».

У ХХ столітті таке перетікання явищ високої культури в масо-

ву майже припиняється. Між ними встановлюється чітка межа.

Масова культура, відділена від елітарної, перетворилася остаточ-

но на культуру низькопробну, примітивну за інтелектуальним

рівнем і естетичним смаком. Тим не менше вона саме в такому

вигляді задовольняла сферу політичну та економічну. Мало-

культурною масою легше маніпулювати, вона легше піддається

сугестії. Тому такий стан було законсервовано. Сполучені Штати

Америки, де цей процес розпочався раніше і зайшов особливо

далеко, вже давно живляться еміграційним розумом. На ща-

стя, високий рівень життя в цій країні робить її привабливою

Журналiстика як галузь суспільно-політичної діяльності

177

для талановитих людей з інших куточків землі, в тому числі й з

країн, що розвиваються. Але інтелектуальний рівень пересічного

питомого американця залишає бажати кращого.

Але вестернізація (зокрема, американізація) української

дійсності загрожує нав’язуванням нашим громадянам, осо-

бливо нестійкій до спокус молоді, поверхово сприйнятих

зразків західного способу життя. Наша молодь проймається

ідеалом неробства, легких заробітків, зневагою до знань,

професіоналізму, українських національних цінностей. Кана-

ли масової комунікації тиражують на невизначену кількість

реципієнтів фальшиві цінності.

Наслідки цього процесу передбачити важко, а ще важче

виміряти кількісно явища духовної сфери. Поки що можна

більш-менш певно говорити про зниження інтелектуального

рівня масової свідомості й дальшу примітивізацію масової

культури. Якщо цей процес не зупинити, людству загрожує по-

ступова деградація. Адже цей процес за допомогою новітніх

комунікативних технологій набуває все ширшого розмаху.

Надійною альтернативою до «жовтої преси», розважальних

мас медіа є аналітична журналістика. Вона повинна скла-

сти противагу легковажності й відсутності глибокого змісту

в масовій інформації, щодня пояснювати для людини соціальне

довкілля, будити читача до думки, творчої активності, давати

йому поживу для розуму й почуттів. Негативні явища, породжені

журналістикою, мусять бути за допомогою неї й виправлені.

Найважливіші висновки, що витікають із наведеного

матеріалу:

по-перше, світова журналістика ХХІ століття буде розвива-

тися лише в межах аналітичної парадигми; іншого варіанту

для людської спільноти впоратися з процесами глобалізації

інформаційного простору просто немає;

по-друге, український вибір може бути пов’язаний тільки з

аналітичною журналістикою; тільки в межах аналітичного дис-

курсу можливе становлення українського інформаційного про-

стору;

по-третє, в українських вищих навчальних закладах, що

здійснюють підготовку фахівців за професійним спрямуван-

ням «Журналістика», необхідно відмовитися від підготовки

інформатора, а зосередитися на моделі підготовки аналітика з

РОЗДІЛ СЬОМИЙ

178

усіма наслідками, які звідси випливають: виховання особистості,

ґрунтовне вивчення фундаментальних гуманітарних дисциплін,

формування патріотичної свідомості громадянина;

по-четверте, Українська держава не повинна залишатися

осторонь формування свого інформаційного ринку й інформа-

тивного простору, а брати в цьому участь і безпосередньо (ство-

рюючи періодичні видання державною мовою в тих регіонах, де

вони поки що неспроможні вижити як приватні підприємства)

і опосередковано (формуючи законодавство і гнучко застосову-

ючи податкову систему).

Є в цієї проблеми, крім економічного, ще й творчий аспект.

Він полягає у вдосконалення професійної майстерності діячів

україномовних органів масової інформації, у їхній можливості

протиставити російськомовній пресі вищий рівень мистецт-

ва інформації i завдяки цьому опанувати нові групи й верстви

потенційної аудиторії, яка внаслідок державної мовної політики

(конституційного закріплення державного статусу української

мови, ширшого її запровадження в середню й вищу освіту, поя-

ви й проникнення в масову свідомість явищ української мас-

культури) вже з’явилася в нашій державі.

ОМI, якою б мовою вони не видавалися, повинні передусiм

цінувати власну свободу, незалежність як гарант свого

професійного рівня, вільно висловлювати свою думку, завойо-

вувати читача. Державна підтримка ні в якому разі не повинна

кайданами лягати на редакційний колектив і сковувати його

масово-інформаційну діяльність, а навпаки, допомагати йому

відчути себе вільними, потрібними народові, зорієнтованими

на інформаційні запити своєї аудиторії.

СЛОВНИК МОЛОДОГО ЖУРНАЛIСТА

БРИФIНГ (англ. brifing – iнструктаж) – коротка нарада для

представників друкованих, ефірних та електронних органів

масової інформації, на якій спеціально уповноваженими на те

особами викладається позиція уряду з певного питання або

позиція, узгоджена сторонами, що беруть участь у міжнародних

Журналiстика як галузь суспільно-політичної діяльності

179

переговорах, засіданнях, конференціях, повідомлення про їх хід,

про погляди сторін тощо.

Брифінг організовується для передачі інформації

журналістам, передбачає виклад інформації, а не роз’яснення

проблеми. На відміну від прес-конференції брифінг не передбачає

постановки запитань журналістами i відповіді офіційних

представників. Часто на брифінгах поширюються прес-релізи,

які містять необхідні для журналістів цифрові, фактичні та

інші дані.

НОВИЙ МІЖНАРОДНИЙ ІНФОРМАЦІЙНИЙ І КОМУНІ-

КАЦІЙНИЙ ПОРЯДОК – рух у країнах третього світу

за подолання інформаційного імперіалізму. Уперше ідея

нового інформаційного і комунікаційного порядку була прого-

лошена в 1970-х рр. у низці молодих країн, які нещодавно здо-

були незалежність, але в процесі розгортання електронної

революції зрозуміли, що так ніколи й не зможуть наздогнати

високорозвинені країни й назавжди залишаться від них якщо

не в політичній, то в інформаційній залежності. Новий рух

широко обговорювався в 1976 р. на міжнародній конференції

в Найробі (Кенія). У 1978 р. була ЮНЕСКО створила Комісію Мак-

брайда, яка доповіла про результати своєї діяльності в1980 р.

на Генеральній конференції ЮНЕСКО в Белграді. На конференції

була схвалена доповідь «Багатоголосий, але єдиний світ», у якій

були обґрунтовані засади нового міжнародного інформаційного

та комунікаційного порядку.

Старий порядок репрезентують розвинуті країни Захо-

ду, які завдяки своїй технологічній просунутості сформували

в себе інформаційне суспільство. Старий порядок передбачає

комерційний підхід до інформації, проголошує новини предме-

том купівлі-продажу, ототожнює їх із звичайним товаром,

який можуть придбати будь-які країни, які мають для цьо-

го належні фінансові можливості. Якщо ж вони не можуть

цього зробити, то розвинені країни не мають щодо них ніяких

зобов’язань, вони самі мусять долати свої труднощі: створю-

вати свій інформаційний продукт, підвищувати грамотність

населення з метою перетворення його на споживача новин, за-

сновувати національні та регіональні інформаційні агентства

для постачання новин.

РОЗДІЛ СЬОМИЙ

180

Новий порядок передбачає подолання традиційного підходу.

В його основі ставлення до інформації як до загального блага,

соціального надбання і продукту культури, а не як до предмета

торгівлі чи матеріального товару. Комунікації мають бути до-

ступними як повітря чи сонячне світло, усі мають на них рівні

права, вони є спільною власністю людства.

Новий міжнародний інформаційний і комунікаційний поря-

док будується на повазі до комунікативних прав народів, їх

гідності й рівності. Народи світу живуть у різних умовах, які є

наслідком нерівномірного історичного розвитку, але розвинуті

країни мають моральний обов’язок по відношенню до слабороз-

винених, вони не повинні перетворювати їх на свої інформаційні

неоколонії, а допомогти інформаційному й комунікаційному їх

просуванню по шляху прогресу в інтересах спільного розвитку

всього людства. Експорт інформаційної продукції і технічних

засобів комунікації з розвинутих країн до країн «третього

світу»не повинні становити загрозу національним культурам,

збереженню їх культурних традицій.

Новий міжнародний інформаційний та комунікаційний

порядок опозиційний не лише розвинутим країнам, але й

транснаціональним інформаційним корпораціям, які прагнуть

підпорядкувати своїм фінансовим інтересам громадян і народи

світу, обмежують їх вільний доступ до інформації.

ВНУТРІШНІЙ ГЛЯДАЧ – частина телевізійної аудиторії, яка

спеціально запрошена для контактної участі в ток-шоу. Загаль-

на функція внутрішнього глядача подвійна: з одного буку, бути

репрезентантом громадської думки перед головними учасника-

ми прогарами, а, з другого боку, своїми оцінками та висловлю-

ваннями впливати на формування громадської думки глядачів,

які сидять по той бік екрану. У сучасних інтерактивних переда-

чах на телебаченні внутрішня аудиторія залучається до вико-

нання таких спеціальних функцій, як вираження оцінок змісту

почутого оплесками або мовчанням, голосування в студії, по-

становка запитань головним учасникам дискусії, бліц-виступи

в обговоренні головної теми розмови.