Михайлин І.Л. Основи журналістики

Подождите немного. Документ загружается.

Свобода слова і журналістська діяльність

191

Цю норму прийняли більшість країн, що розвивалися по шля-

ху демократії. Свобода преси, однак, не означає уседозволеність

і безвідповідальність. Навіть у цивілізованих країнах заборонені

руйнівні дії преси, що можуть призвести до соціального вибуху,

працюють на дестабілізацію країни. Показове з цього погляду

законодавство Великої Британії. Тут у розділі 1053 глави 2 за-

конів про злочини проти уряду й суспільства заборонені усні й

друковані виступи, що мають на меті викликати «дискредита-

цію чи обурення проти суверена, уряду, конституції З’єднаного

королівства, будь-якої з палат парламенту чи судової системи,

(…) збудження невдоволення чи обурення серед підданих його

величності, розвиток почуття злоби й ворожості між різними

класами цих підданих».

Не меншу вагу в здійсненні свободи слова має моральне усві-

домлення необхідності рахуватися з правом особи на недотор-

каність її приватного життя. Це, наприклад, глибоко розумів

видавець і редактор харківської газети «Порада» М. Ф. Лободов-

ський, який з пиводу царського маніфесту 17 жовтня 1905 р.

роз’яснював своїм читачам зміст поняття свободи слова. «Се

означає, – писав він, – що кожна людина має право говорити,

писати, випечатувати усе про все, усякі свої думки-гадки, як і

що вона розуміє; але ж бо слід говорити, печатити тільки щиру

правду та й поважно, не ображаючи словом нікого, без лайки,

без оббріхування кого, без ганьби, не понижаючи, не ображаючи

людини, бо непочесним поводженням у мові, у слові, ламається

право людини на недоторканість, на честь; а як хто буде гово-

рити або печатати неправду на кого, брехню, суд, ганьбу, усякий

поговір, образливі речі, прикрі докори не поправді, що каляє

честь людини, буде наволікати безчестя тим на людину, то за це

має бути караний судом, бо це буде означати, що він обернув сво-

боду слова на зло, во вред честі другої людини, а свобода слова

повинна бути почесна, поважна, звичайна, доводити до добра,

а не до зла, до згоди, а не до безладдя»

Це висловлювання, якому вже понад сто років, демонструє

глибоке розуміння українськими діячами преси проблеми сво-

боди слова, з якою менш за все пов’язана вседозволеність, яка

Лободовський М. Ф. Роз’яснення Маніфестів/М. Ф. Лободовский//Порада

(Харків). – 1906. – 14 травня.

РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ

192

передбачає відповідальність журналіста перед суспільствам,

його пошану до людської гідності й суверенності іншої особи.

Основні засади свободи преси сформульовані у міжнарод-

них правових документах. У «Декларації прав людини», що була

прийнята на Генеральній Асамблеї ООН 10 грудня 1948 року й

виконання якої перебуває під міжнародним контролем, у статті

19 зазначено: «Кожна людина має право на свободу переконань

і на вільне висловлювання їх; це право включає свободу безпе-

решкодно дотримуватися своїх переконань і свободу шукати,

одержувати й поширювати інформацію та ідеї будь-якими за-

собами й незалежно від державних кордонів».

А стаття 29 «Декларації» стосується можливих обмежень прав

і свобод, у тому числі й права на свободу слова. «При здійсненні

своїх прав і свобод, – записано в ній, – людина повинна підлягати

тільки таким обмеженням, які встановлені законом винятково

з метою забезпечення безпеки, належного визнання й поваги

прав і свобод інших людей і задоволення вимог моралі, громад-

ського порядку й загального добробуту в демократичному сус-

пільстві».

Право кожної людини на свободу слова гарантується і Євро-

пейською конвенцією про права людини (повна назва: «Конвен-

ція про захист прав людини і основних свобод»), що була підпи-

сана державами – членами Ради Європи 4 листопада 1950 року,

а вступила в силу 3 вересня 1953 року. Стаття 10 Конвенції про-

голошує: «1. Кожна людина має право на свободу вираження сво-

єї думки. Це право включає свободу дотримуватися своєї думки,

отримувати і поширювати інформацію та ідеї без втручання з

боку державних органів і незалежно від кордонів. 2. Здійснен-

ня цих свобод накладає обов’язки і відповідальність, може бути

пов’язане з формальностями, умовами, обмеженнями і штраф-

ними санкціями, які передбачені законом і необхідні у демокра-

тичному суспільстві в інтересах державної безпеки, територі-

альної цілісності чи громадського спокою, з метою запобігання

безпорядків і злочинності, захисту здоров’я і моральності, за-

хисту репутації та прав інших осіб, запобігання розголошенню

інформації, яка отримана конфіденційно, чи забезпечення авто-

ритету та неупередженості правосуддя».

Стаття 17 Конвенції захищає викладені в ній самій права та

свободи людини. «Ніщо у цій Конвенції не може бути тлумачене

Свобода слова і журналістська діяльність

193

як таке, – зазначено тут, – що означає, що будь-яка держава, гру-

па осіб чи людина мають право займатися будь-якою діяльністю

чи здійснювати будь-які дії, спрямовані на знищення прав і сво-

бод, викладених у цій Конвенції, чи на їх обмеження у більшій

мірі, ніж це передбачено Конвенцією»

Загальновизнані міжнародні норми щодо свободи слова, пре-

си і творчості увійшли в Конституцію України. Стаття 15 містить

категоричне положення: «Цензура заборонена». Стаття 34 га-

рантує свободу слова. «Кожному гарантується право на свободу

думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, –

читаємо в ній. – Кожен має право вільно збирати, зберігати, ви-

користовувати і поширювати інформацію усно, письмово або

в інший спосіб – на свій вибір. Здійснення цих прав може бути

обмежене законом в інтересах національної безпеки, територі-

альної цілісності або громадського порядку з метою запобігання

заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення,

для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання

розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для

підтримання авторитету і неупередженості правосуддя».

Свобода творчості також гарантується Конституцією Укра-

їни. У статті 54 зазначено: «Громадянам гарантується свобода

літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист

інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і

матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними ви-

дами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право

на результати своєї інтелектуальної творчої діяльності; ніхто

не може використовувати або поширювати їх без його згоди,

за винятками, встановленими законами».

Для діяльності журналіста важливими є ще дві статті Консти-

туції України, знання яких для нього обов’язкові. Стаття 32 за-

хищає приватне життя громадянина. «Ніхто не може зазнавати

втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, пе-

редбачених Конституцією України, – стверджується тут. – Не до-

пускається збирання, зберігання, використання та поширення

конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків,

визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки,

економічного добробуту та прав людини».

Цит. міжнародних документів за пр.: Основи масово-інформаційної діяль-

ності: підручник. – К., 1999. – С. 295–296.

РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ

194

Оскільки партійна преса є і буде об’єктивною реальністю

українського політичного життя, то журналістові необхідно зна-

ти й статтю 37, яка сформульована так: «Утворення і діяльність

політичних партій та громадських організацій, програмні цілі

або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України,

зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення

суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її без-

пеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни,

насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної

ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я на-

селення, забороняються».

Законодавство України забезпечує широкі можливості для

творчої реалізації журналіста, гарантує йому право на свободу

слова, преси та творчості, визнані міжнародними нормами й

закріплені в міжнародних правових документах.

Однак немає нічого складнішого, ніж забезпечення на практи-

ці задекларованої в законодавстві свободи. Покажемо це на при-

кладі спроб запровадження в Україні суспільного мовлення

Суспільне (громадське) телерадіомовлення – це така телерадіо-

організація, яка фінансово не залежить від одного чи кількох

власників або однієї чи кількох інституцій, під якими розумі-

ються державні органи та установи, підприємства, корпорації,

політичні партії, бізнесові структури, окремі особи. Суспільне

телебачення незалежне не від кого в своїй інформаційній по-

літиці, крім самих журналістів та глядачів.

Таке телебачення існує в багатьох демократичних країнах

світу. Класичним представником суспільного мовлення є British

Broadcasting Corporation (BBC), яка була заснована у Великій

Британії ще 1927 р. У США за приклад можуть правити такі

організації, як Американська служба мовлення (U. S. Public

Broadcasting Servise) та Національне суспільне радіо (National

Public Radio).

Суспільне телебачення наділене повними повноваженнями

із надання широкого спектру інформаційних, просвітницьких

і розважальних мовних програм на всій території країни, в ін-

тересах усього населення, з урахуванням усього її етнічного,

культурного і конфесійного розмаїття, відображає увесь діапазон

наявних у суспільстві думок і поглядів.

Свобода слова і журналістська діяльність

195

Міжнародні організації, які опікуються станом свободи сло-

ва в світі, пропонують фінансувати громадське телебачення

за рахунок спеціального податку, який сплачує кожен спожи-

вач електроенергії (побутовий, корпоративний чи державний)

на суспільне мовлення.

В Україні розмови про необхідність створення суспільного

мовлення ведуться від 1995 р., коли в поправці до закону «Про

телебачення та радіомовлення» з’явився термін громадське те-

лерадіомовлення. Але поправку про необхідність створення такої

організації масової комунікації заблокував своїм вето президент

Л. Кучма. 1996 р. парламент подолав вето, але справа не зру-

шилася з місця. 1997 р. Верховна Рада України ухвалила закон

«Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України».

Але Л. Кучма наклав вето й на цей закон. 2000 р. було ухвалено

новий закон «Про створення системи Суспільного телебачення та

радіомовлення України», але й він залишився на папері й був за-

блокований у своєму виконанні. Президент В. Ющенко в 2005 р.

декларував свій твердий намір суспільне мовлення створити,

але справа не пішла далі розмов, створення комісій, прийняття

декларацій. Так, «Декларацію про створення в Україні суспільно-

го телерадіомовлення» (2007) підписали представники кількох

урядових та парламентських структур, Президент В. Ющенко

видав на початку 2008 р. указ «Про заходи щодо створення сис-

теми Суспільного телебачення і радіомовлення України». Розу-

міння потреби в суспільному телерадіомовленні задекларував

Президент України В. Янукович у 2010 році, проте від 1995 р.

до цього часу жодного реального кроку в справі запровадження

суспільного мовлення в Україні так і не зроблено.

Від редакторів газет і рядових журналістів часто можна по-

чути скарги на втручання у їхні творчі справи органів влади,

конкретних урядовців, депутатів Рад різного рівня, засновників,

власників та інших зацікавлених осіб. Вони твердять, що, за-

мість розбитих політичних кайданів, українська журналістика

опинилася в лещатах економічних, а фінансовий тиск виявля-

ється не менш дошкульним, ніж тиск політичний, і служать вони

одній меті – примусити журналістів відмовитися від правдивої і

всебічної інформаційної діяльності і вдатися до тенденційного

висвітлення подій в інтересах певних осіб чи партій. У декого

РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ

196

виразно простежується ностальгійна нотка за «старими добри-

ми часами», коли редакції не турбувалися ні про папір, ні про

поліграфічну базу, ні про заробітну плату, а отримували все це

як винагороду за сумлінне служіння комуністичній партії.

Заперечити, що таке становище має місце в нашому інформа-

ційному просторі неможливо. Разом з тим слід добре розуміти

різницю між тоталітарною і соціально відповідальної моделями

існування журналістики. Тоталітаризм вдається до репресій, фі-

зичного винищення непокірних, а то й просто незручних, яскра-

вих у силу природної талановитості осіб. У Радянській Україні

такі репресії набули масового характеру і призвели до загибелі

мільйонів найбільш талановитих громадян.

На тлі цих історичних подій сучасна економічна залежність

преси від засновників виглядає цілком іншого рівня проблемою,

не пов’язаною із загрозою для життя цілого журналістського

корпусу країни. Проблемою, яка підлягає розв’язанню і швидше

чи пізніше буде розв’язана в нашому суспільстві.

Україна, у силу специфічних внутрішніх умов, лише зараз

опановує модель соціально відповідальної журналістики. Вихід

суспільства з економічної кризи, який уже розпочався, стиму-

люватиме появу купівельноспроможного читача, а відтак і зрос-

тання накладів газет і журналів, що уможливить їх незалежне

існування і опанування тим рівнем свободи, яким володіють

журналісти розвинених держав світу.

СЛОВНИК МОЛОДОГО ЖУРНАЛІСТА

ГАЗЕТА (італ. gazzetta) – періодичне, що виходить від кількох

разів на день до кількох разів на тиждень, друковане видання

з систематичними матеріалами про події і явища суспільно-

політичного, економічного й культурного життя. Спочатку га-

зети виконували лише інформаційну функцію, але в процесі роз-

витку стали вміщувати аналітичні матеріали, перетворилися

на спосіб формування громадської думки, урізноманітнилися

за тематикою й напрямками.

Знаменитий німецький журналістиколог Отто Ґрот, ав-

тор семитомного дослідження «Непізнана культурна сила.

Свобода слова і журналістська діяльність

197

Основи газетної науки (періодики)» (Берлін [Західний], тт. 1–7,

1960–1972) виокремив такі чотири конститутивні ознаки га-

зети: 1) періодичність виходу в світ, 2) універсальність змісту,

3) актуальність інформаційних повідомлень, 4) гласність

у подачі новин.

Головна функція газети – подавати через певні невеликі

проміжки часу оперативну, актуальну, різноманітну,

загальноцікаву інформацію. У дослідженні німецького уче-

ного Еміля Довіфата «Учення про газету» (1955) міститься

така кваліфікація: «Газета повідомляє широку громадськість

через найкоротші відрізки часу про новітні події сучасності

у відповідності із злобою дня, але з усвідомленням відповідальності

і громадського обов’язку»

Відомий чеський письменник і журналіст Карел Чапек

у жартівливій праці «Як робиться газета» так описував про-

цес її народження: «Газети, як і деякі інші великі підприємства,

цікаві не стільки тим, як вони робляться, скільки тим, що

вони взагалі існують і виходять регулярно щодня. Ще не було

випадку, щоб газета друкувала лише коротке повідомлення

про те, що за минулу добу нічого вартого уваги не сталося і

тому нічого писати. Читач кожного дня одержує і політичну

статтю, і події, і спорт, і відділ культури, і економічний огляд.

Якщо навіть всю редакцію звалить грип, то газета все ж вий-

де, і в ній будуть всі звичайні рубрики, так що читач ні про що

не здогадається»

Сучасна газета може нараховувати від 2 до 100 сторінок,

мати вишукане оформлення, кольорові фотографії, що робить

проблематичним встановлення чіткої межі між газетою і жур-

налом. Усе ж через порівняння цих двох типів друкованої преси

можна найбільш точно визначити особливості газети. Якщо

журнал тяжіє до аналітичної ґрунтовної інформації, то га-

зета переважно подає факти, повідомлення про події, тяжіє

до інформативності.

І все ж німецький дослідник Вальтер Гаґеманн у залежності

від мети видання розрізнив у сучасній журналістиці такі три

Dovifat E. Zeitungslehere/Emil Dovifat. – Berlin, 1955. – S. 50.

Чапек Карел. Як робиться газета/Карел Чапек//Чапек Карел. Вибрані тво-

ри. – Ужгород, 1950. – С. 94.

РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ

198

головні різновиди газет: 1) газета думок, 2) інформаційна га-

зета, 3) газета як засіб здобування максимальних прибутків

Щоб остаточно прояснити питання, відзначимо, що тут

ідеться про якісну, інформаційну та розважальну модель

періодичних видань.

За даними Всесвітньої газетної асоціації (ВГА) у сучасному

світі в багатьох країнах збільшився продаж газет з одночасним

зростанням рекламних надходжень.

Праобразами газет були інформаційні бюлетені, що випу-

скалися в Римі в 1 ст. до р. Хр. – 4 ст. після р. Хр. Перші газети

з’явилися в Китаї у 8 ст. У Європі – в 17 ст.: у Німеччині в 1609,

у Швейцарії – у 1610 р., у Голландії в 1616, у Англії в 1622 ро-

ках. Слово «газета» пішло від назви рукописного аркуша новин

у Венеції, який купували за монету такої ж назви. Уже тоді

виготовлювачів таких новин називали газеттанті.

Термін гезета увійшов до широкого вжитку з появою у Франції

видання Теофраста Ренодо «Ля газет» (1631). Першою щоденною

газетою була «Ляйпціґер цайтунґ» («Ляйпцігська газета»), що ви-

давалася в Німеччині в 1661–1663 роках. Однією з найстаріших

газет світу, що видається й сьогодні, є газета «Таймс», засно-

вана у Лондоні (Велика Британія) за одними даними в 1785,

а за іншими – у 1786 році.

Перші газети в Україні з’явилися польською мовою

(«Кур’єр Львівські», 1749), французькою («Газетт де Леопольд»,

1776) та російською («Харьковский еженедельник», 1812;

«Харьковские известия», 1817–1823) мовами. Перша газе-

та українською мовою – «Зоря Галицька» видавалася у Львові

в 1848–1857 роках.

Досягнувши розквіту в ХХ столітті, газети в епоху

електронної комунікації перекочували в мережу Інтернет. Пер-

ша інтернет-газета з’явилася в 1992 році, коли «Chicago Tribun»

подала в мережі свою електронну версію. Нещодавно газета

«Christian Science Monitor» стала першим загальнонаціональним

американським виданням, яке припинило друкувати паперову

версію і залишило тільки ту, що в мережі.

Фахівці з комунікації, зазираючи в недалеке майбутнє, ведуть

мову про декомпозицію газети, під чим розуміють технологію

Hagemann W. Die Zeitung als Organismus/Walter Hagemann. – Heidelberg,

1950. – 260 s.

Свобода слова і журналістська діяльність

199

створення індивідуалізованих новин, коли читач з «New York

Times» обирає політичну інформації, з «The Wall Street Journal» –

економічні новини, а з «USA Today» – спортивні репортажі і

створює для себе на засадах декомпозиції нову газету, у якій

він сам є одночасно й редактором.

Проте, як не загрожена друкована журналістика під тиском

новітніх комп’ютерних технологій, але газета як жанр подан-

ня інформації, ще далеко не вичерпала свої ресурси, і недарма

надходження новин до споживача, і далі називається газетою,

хоча й електронною.

БРИТВА ОККАМА – методологічний прийом створення

журналістських текстів, який спрямований на забезпечення

їх зрозумілості для реципієнта. Назва пов’язується з іменем

англійського філософа доби Середньовіччя Уїльяма Оккама

(1300–1350), засновника нового напрямку в тодішній філософії,

якому він дав назву – термінізму. Головна його ідея полягала

у формулюванні вимоги простоти викладу в письмових текстах

як ефективного способу забезпечити їх змістову доступність

для широкої аудиторії. У сучасному застосуванні цей при-

йом забороняє вживати в журналістському творі спеціальні

терміни й поняття, які можуть бути незрозумілі реципієнту,

а при необхідності їх вживання, обов’язково давати їм макси-

мально прості пояснення, адаптуючи в читацьку свідомість.