Михайлин І.Л. Основи журналістики

Подождите немного. Документ загружается.

Загальні та спеціальні функції журналiстики

221

тацькі маси, виховує їх на засадах загальнолюдських ідеалів i

цінностей, згуртовує на засадах українського патріотизму.

СЛОВНИК МОЛОДОГО ЖУРНАЛІСТА

КРИТИКА (від гр. kritikos – здатність, мистецтво розбирати,

судити) – розгляд, аналіз, обговорення яких-небудь явищ життя

чи мистецьких творів з метою дати оцінку, з’ясувати сутність

і природу явища. У суспільному житті критика – метод вияв-

лення і пошуку шляхів подолання суперечностей і проблем, що

об’єктивно виникають у дійсності. А відтак критика є важ-

ливою складовою журналістики і виявляється у всіх її тема-

тичних напрямках: політичному, соціальному, економічному,

культурному і т. д.

Питома властивість журналістики – бути в опозиції до вла-

ди, служити суспільному прогресові, контролювати дотри-

мання в суспільному житті загальнолюдських норм. У великій

мірі це досягається через критику неправомірних рішень і дій

влади чи конкретних урядовців. Якщо за допомогою формуван-

ня громадської думки і масових емоцій журналістам вдається

домогтися виправлення ситуації, то це відразу підносить пре-

стиж їхнього видання і його тираж. А тому через ефективну

критику виявляється результативність журналістики.

У сучасній масово-інформаційній ситуації в Україні через

невідреґульованість вітчизняного законодавства журналістика

не може повноцінно виконувати функцію соціальної критики

(«сторожового собаки»). Поява матеріалів з наведенням негатив-

них фактів і принципових коментарів до них дуже часто стає

підставою для висунення судових позовів проти періодичного

видання чи ТРК, у яких задля компенсації моральних збитків

виставляються такі суми, що призводять до економічного бан-

кротства газети чи журналу. Перший наслідок цього – майже

цілковитий занепад в українському інформаційному просторі

сатиричних жанрів журналістики, які є прямими носіями кри-

тичного змісту.

Важливе місце посідає в журналістиці мистецька крити-

ка, адже відділи культури чи навіть спеціально – критики і

РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ

222

бібліографії містять, як правило, більшість загальних газет і

журналів. Залежно від виду мистецтва, що аналізується в кри-

тичному матеріалі, критика може бути літературною, теа-

тральною, музичною, художньою, кінокритикою.

Суспільна критика має бути коректною, побудованою

не на вимислах, а на точних, достовірних фактах, вестися з

конструктивних позицій. Критикуючи діяча чи його вчинок,

пам’ятайте, що критики не любить ніхто, тому вона повин-

на бути максимально доказовою, аргументованою, спертою

на документальну базу. Критика явищ і постановка проблем

повинна узгоджуватися з пошуком шляхів їх розв’язання і по-

долання конфліктів.

Мистецька критика є завжди одним із розділів певного виду

мистецтвознавства (літературознавства, театрознавства,

музикознавства і т. д.). Предметом мистецької критики є су-

часний мистецький процес або класичні надбання, сприйняті

через призму сучасності. Головне завдання критики – давати

інтерпретації (тобто витлумачення, пояснення) творам чи

всьому мистецькому процесові, обґрунтовано показувати

позитивні якості й хиби творів. Критика вчить розуміти твір,

здійснює зв’язок між літературою й читачем.

ІНТЕРНЕТУ ГАЛАКТИКА – мережеве суспільство, яке утво-

рило або незабаром утворить людство внаслідок поширення

комунікацій через Інтернет, нагромадження загальнодоступної

інформації в базах даних Інтернету, розвитком Інтернет-

бізнесу, успішним застосуванням Інтернету для освіти,

самоосвіти, здобуття нового знання.

Термін «Галактика Інтернету» («Інтернет-галактика») за-

пропонував уживати Мануель Кастельс (р. н. 1942) – професор

Університету Південної Каліфорнії (Лос-Анжелес, США) – у книзі

«Інтернет-галактика», яка вийшла в світ у жовтні 2001 р. і

відтоді була перекладена на дванадцять мов. У передмові

до книги він наголосив, що її назву та ідею подав йому Г. М. Ма-

клюен своєю працею «Галактика Гутенберга» (1962). Див.: Гу-

тенберга галактика.

«Ми живемо в Інтернет-галактиці, – проголосив М. Ка-

стельс. – Інтернет-галактика є новим комунікаційним сере-

Загальні та спеціальні функції журналiстики

223

довищем». Своє літочислення Інтернет-галактика веде від

1992 р., коли в центрі ядерних досліджень у Швейцарії (CERN)

була розроблена всесвітня система World Wide Web (WWW), що

зв’язала сервери Інтернету та забезпечила гіпертекстовий

обмін інформацією.

Інтернет є результатом суспільного привласнення його

технології користувачами-виробниками. Він не підконтрольний

політикам, державним органам. Новітні мережеві технології

забезпечують доставку контенту у реальному часі в будь-яку

точку простору, надають можливість для миттєвого обміну

повідомленнями. У мережі не тільки існують електронні ча-

сописи й електронні версії друкованих газет і журналів, але

через Інтернет ведуть мовлення численні радіостанції й

телевізійні канали. Інтернет – це світ безперервної інформації,

достовірність якої гарантується свободою функціонування

мережі, її доступністю для кожного, хто захоче викрити

брехню, спростувати фальшиве повідомлення. В Інтернеті

розміщені книжки, підручники, твори малярського й музичного

мистецтва. Разом з тим Інтернет є середовищем спілкування,

а не розваг, на що перетворилося телебачення. Комунікація

в Інтернеті відбувається у формах, більш-менш бажаних для

кожної окремої особи.

Завдяки Інтернету в суспільстві стає все менше осіб

непоінформованих щодо дій влади, залишається все менше

підстав і місця для корупції. Мережа забезпечує глобальне,

вільне спілкування, метою якого є створення альтернативно-

го до держави способу існування людства як саморегулівного

громадянського суспільства.

РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ

СОЦІАЛЬНА ПОЗИЦІЯ ЖУРНАЛІСТА.

ЗАСАДИ ЖУРНАЛІСТИКИ

Гуманізм як синтез вимог до журналістської

діяльності, розуміння людини як найвищої цінності,

забезпечення миру і злагоди в суспільстві, усунення

перешкод на цьому шляху.

Патріотизм як захист інтересів своєї країни

і свого народу. Інтернаціоналізм – знайомство

читача із зарубіжним світом і забезпечення миру

в своїй багатонаціональній країні.

Демократизм та його аспекти: орієнтація

на народ, доступність за формою і за ціною.

Правдивість як адекватність картини світу,

створюваної в ОМІ, реальним життєвим процесам.

Оперативність як здатність готувати матеріал

та інформувати громадян у стислі терміни

РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ

226

дійснюючи масово-інформаційну діяльність, журналіст

щодня потрапляє в найскладніші життєві ситуації, му-

сить вивчати суспільні суперечності й конфлікти і бути арбі-

тром у них; він повинен уміти зайняти правильну позицію й

мати мужність послідовно її захищати, бо від його висвітлення,

від його розуміння ситуації чи події залежить формування гро-

мадської думки навколо них і остаточне розв’язання справи. Це

накладає величезну моральну відповідальність на особу журна-

ліста, вимагає вивіреності його соціальної позиції. Озброюють

його в цьому, допомагають прийняти правильні рішення засади

(принципи) журналістики.

Під засадами журналістики ми розуміємо теоретико-

методологічні основи журналістської діяльності. На відміну

від законів, засади журналістики не мають нормативного,

директивного характеру. Їх порушення не веде до криміналь-

ної відповідальності. Тим не менше, вони – реальна даність

масово-інформаційної діяльності, склалися в надрах історії, їх

дія неухильна, а розплата за їх порушення неминуча і настає

у вигляді осуду громадською думкою та власним сумлінням негід-

ного вчинку журналіста.

Між засадами журналістики і законодавчою базою в галузі

масово-інформаційної діяльності існують такі ж стосунки як

між мораллю і правом. Так як до появи держави й виданих від

її імені законів та примусових способів забезпечення їх дотри-

мання людська спільнота керувалася звичаєвим правом, так і

засади журналістики передували появі законодавчого регулю-

вання в цій галузі. Але вони належать до числа більш давніх,

сталих, у певному сенсі слова «вічних» вимог, що висуваються

суспільством до журналістики. У цьому аспекті засади журна-

лістики – це неписані закони її функціонування.

Соціально відповідальна модель масово-інформаційної діяль-

ності якраз і передбачає активність засад журналістики, які при-

сутні в свідомості кожного працівника мас-медіа при здійсненні

ним своїх професійних обов’язків. Адже свобода – це не свавілля

і не вседозволеність. Вона передбачає наявність у кожного жур-

наліста внутрішнього редактора, який вчасно підкаже йому про

неприпустимість чи бажаність чергової публікації, утримає від

втручання в особисте життя громадян, застереже від розпалю-

Соціальна позиція журналіста. Засади журналістики

227

вання міжнаціональної ворожнечі чи інших негідних журналіста

вчинків.

Для радянської журналістики засадами були оголошені кому-

ністична партійність, класовість і народність. Журналістика під

кутом зору цих категорій розділялася на два протиборствуючі

табори: прогресивний пролетарський і реакційний буржуазний.

Проміжних варіантів не визнавалося, а категорія загальнолюд-

ського розглядалася як спосіб маскування буржуазної партій-

ності.

Найширшим з-поміж названих є принцип народності, який

розглядався як найважливіша особливість прогресивної твор-

чості, яка в досконалій формі правдиво й дохідливо зображує

життя народу, служить йому, виражає його прагнення, інтер-

еси, потреби, естетичні ідеали. Ось тільки слід мати на увазі,

що під поняттям «народ» марксизм розумів лише трудящі класи,

а під трудящими класами – тільки ті, які займаються фізичною

працею. Інтелігенція, люди розумової (але не фізичної) праці

до народу в марксизмі не належали. З цього погляду до народу

належав робітник, який лопатою кидав вугілля в топку казана,

і не належав оператор, який забезпечував газову чи електричну

установку з підігріву того ж самого казана. До народу не нале-

жали лікарі, учителі, учені, письменники. В інформаційному

суспільстві, де фізична праця дедалі більше витісняється з ви-

робництва, марксистське розуміння народу взагалі втратило

будь-який смисл.

Вужчим є принцип класовості, який полягає у вияві поглядів,

переконань та ідеалів певних суспільних класів і соціальних груп,

у відображенні життя з класових позицій, служінні класам сво-

єю творчістю, відкритій чи прихованій участю на їхньому боці

в класовій боротьбі. У марксизмі класи розставлялися в бінарну

опозицію: або експлуататори, або пригноблені. Ніяких переходів

між цими двома берегами річки не існувало. Пригноблені класи

складали народ; експлуататорські – ворогів народу. Пригноблені

класи оголошувалися прогресивними, експлуататорські – реак-

ційними. Таким чином, доля майбутнього людства вручалася

найнижчому за соціальним становищем класу – робітникам;

вони повинні були здійснити соціальну революцію, яка приведе

всіх трудящих у царство рівності й свободи. Що з цього вийшло,

РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ

228

світ побачив на прикладі «найпередовішої соціалістичної держа-

ви» – Радянського Союзу.

Найвужчим є принцип партійності, під яким розумілися ви-

щий ступінь класовості, відкрите, свідоме й послідовне служіння

справі, інтересам і прагненням певного класу та його партії,

чітка визначеність ідейно-політичних позицій. Реакційні класи

зацікавлені в приховуванні своєї власної позиції, отже, ніколи

відкрито її не демонструють. Лише передовий клас свідомо і від-

крито захищає свої інтереси. З цього випливає, що партійність –

ознака і властивість робітничого класу, реакційні класи схильні

приховувати свою партійність за маскою безпартійності. Пар-

тійність, виходячи з марксистського її розуміння, перетворю-

валася на фанатизм.

Оскільки кожне розвинуте суспільство політично структуро-

ване, то в ньому неминуче існують і політичні партії, що мають

свою партійну пресу, а відтак діють принципи класовості й пар-

тійності. Але в Радянському Союзі у відповідності до марксист-

ського розуміння партійності, діяла лише одна партія, усунувши

всі інші з поля соціального життя. За наявності лише однопар-

тійної системи принцип партійності служив завданню підпоряд-

кувати всі без винятку ЗМІ пропаганді й агітації за програму й

ідеали комуністичної партії, партії влади. Функції журналістики

за таких обставин зводилися не до створення реальної інфор-

маційної картини світу, не до пошуку правди, а до виконання

службових функцій щодо існуючих владних структур. Це в зна-

чній мірі обмежувало можливості журналістики з повноцінного

інформаційного забезпечення суспільства. Тому сьогодні кла-

совість і партійність, хоч і мусять бути визнаними як принци-

пи діяльності для певного роду ЗМІ, не можуть розглядатися як

провідні засади журналістики в цілому.

Це стало зрозумілим вже наприкінці радянської епохи, коли

особливо виразно відчувалося, що тоталітарна система вичер-

пала себе дощенту, і сама комуністична партія проголосила курс

на перебудову, найважливішими гаслами якої стали гласність і

повернення до загальнолюдських цінностей. Однак на практиці

це виявилось неможливим, соціалізм остаточно засвідчив свою

антигуманну природу. Перебудова привела не до народження

нового типу соціалізму – з людським обличчям, а до остаточної

його історичної поразки. В соціалізму не виявилося людського

Соціальна позиція журналіста. Засади журналістики

229

обличчя, його програма, як і раніше, могла бути втілена в жит-

тя тільки шляхом насильства й громадянської війни зі своїм

народом. Але це вже було неможливо в суспільстві, яке зробило

перший ковток свободи і орієнтувалося на гласність і гуманізм.

Це були саме ті засади, якими керувалося людство впродовж

своєї історії, дієвість і продуктивність яких була доведена й під-

тверджена провідними розвинутими, демократичними країна-

ми світу.

Серед засад журналістики, заснованих на загальнолюдських

пріоритетах, як найважливіші відзначимо такі.

1. Гуманізм. Це універсальна засада, синтез вимог до жур-

налістської діяльності. Гуманізм – це розуміння людини як най-

вищої цінності, це позиція журналіста, яка сприяє розвитку

людини, забезпеченню її матеріальних і духовних потреб, миру

й злагоди, рівноваги в суспільстві, виходить з пріоритету прав

людини, які мусять бути гарантовані державою.

Як антитеза, антигуманізм – це заклики до насильства, пропа-

ганда класової ненависті й класової боротьби, заклики до деста-

білізації суспільства, повалення існуючого ладу, насильницького

знищення існуючого державного ладу і самої держави. Усе це за-

конодавчо заборонено в правових, демократичних державах.

Засади співжиття людей в соціумі віддавна викладені в мо-

ральних заповідях, сформульованих у священних книгах прак-

тично всіх релігій. Як правило, тут наведені етичні максими-

заборони, перелічено те, чого не повинен робити індивід. При

чому істориками релігії відзначається співпадіння в різних свя-

щенних книгах найважливіших вимог, яким повинна слідувати

людина.

Ми живемо в християнському світі, де основи гуманізму сфор-

мовані на підставі уявлень про десять заповідей Божих, викла-

дених у Біблії, у другій книзі «Вихід» з п’ятикнижжя Мойсеєвого,

яке відкриває християнське Святе письмо. Цікавих відсилаємо

до цього місця в Біблії – книга Вихід, розділ 20, вірші 2–17. Не всі

Божі заповіді є етично актуальними – частина з них, зокрема

від 1 по 4, вірші 2–11, регламентують сакральний бік людського

життя. Але решта заповідей, від п’ятої по десяту, вірші 12–17,

містять моральні аксіоми, формулюють правила поведінки кож-

ного індивіда в суспільстві. Тут зібрані знамениті імперативи:

«Шануй своїх батька та матір», «Не вбивай!», «Не чини перелюбу!»,

РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ

230

«Не кради!», «Не кривосвідчи!», і навіть «Не жадай дому ближнього

свого ані майна його!» (Деякі заповіді довелося скоротити, але

суть їх передана точно).

Ці моральні максими, сформульовані з граничною стислістю

й конкретністю, подані в зрозумілих, кожному доступних сло-

весних формулах, і мають особливе значення для організації

співжиття людей у суспільстві. Вони наділені універсальним

характером і не можуть бути ні спростовані, ні заперечені навіть

з погляду атеїзму. Ці моральні аксіоми лежать в основі звичаєвого

права всіх народів, що зовсім не означає, що вони почерпнуті з

Біблії. Швидше за все, мова може йти або про спільне надзви-

чайно давнє вчення як джерело цих постулатів, або про пара-

лельне їх виникнення як єдиної формули людського співжиття

на землі.

Еммануїл Кант (1724–1804), видатний німецький філософ,

підкреслюючи загальнолюдське значення моралі, говорив:

«У світі є дві дивовижні речі: зорі над нами і моральний закон

усередині нас». Дотримуватися цього закону нас спонукає со-

вість, тобто вість (повідомлення), що поєднує нас, людство, з

Абсолютом, певною трансцендентною субстанцією. Префікс «со-»

(в українських варіантах і «су-», і «спів-») служить для утворення

іменників і дієслів, що позначають спільну участь у чому-небудь,

наприклад: со-ратник, со-юзник, су-часник, спів-автор. Таким

чином, со-вість – це вість, що належить не тільки нам, землянам,

але комусь іще, надана нам для користування в готовому вигля-

ді, вона залучає нас до співучасті в якомусь більш грандіозному

процесі (проекті).

На ґрунті моральних аксіом сформувалася система європей-

ського гуманізму як етико-філософська концепція з пріоритетом

загальнолюдських цінностей. Тому ж І. Канту належить формула

морального імперативу: «Чини так, щоб максима твоєї волі могла

в той же час мати силу принципу загального закону», тобто: чини

так з іншими, як би тобі хотілося, щоб чинили з тобою. І ще одне:

І. Кант запропонував формулу самодостатньої цінності людини:

«Чини так, щоб ти завжди ставився до людства і в своїй особі і

в особі також усякого іншого як до мети і ніколи не ставився б

до них тільки як до засобу»

Таранов П. С. Анатоимя мудрости. 120 философов: Жизнь, судьба,

учение/П. С. Таранов. – Сімферополь: Реноме, 1997. – Т. 2. – С. 401