Михайлин І.Л. Основи журналістики

Подождите немного. Документ загружается.

Соціальна позиція журналіста. Засади журналістики

231

Історичні уроки XX століття, що мало трагедії двох світових

воєн та перманентної громадянської війни, яка стала наслідком

соціалістичного експерименту в Радянському Союзі, остаточно

переконують у незаперечній цінності миру, злагоди, любові, гар-

монії й рівноваги як основ розвитку суспільства. Стало зрозумі-

ло, що ставлення до моралі як до релятивного явища, яке може

змінюватися в залежності від інтересів суб’єктів суспільного жит-

тя, – це шлях до загальнолюдської трагедії. Саме на такій позиції

класовості моралі стояли марксизм і російські більшовики, які

історично довели неспроможність релятивної концепції моралі.

Після страшних уроків жорстокого ХХ століття неспростовно до-

ведено: мораль абсолютна. Спроби здійснити підгонку моралі

під вимоги часу або класової ідеології приводить до її (моралі)

знищення. Гуманізм як фундамент моралі і основний принцип

журналістики так само абсолютний. Журналістика й мусить

бути чинником стабільних суспільних відносин, будувати свою

діяльність на засадах гуманізму. Це головна вимога, яку висуває

до кожного журналіста демократичне суспільство, що прагне

до гармонічного розвитку на засадах самоорганізації.

2. Патріотизм є другим важливим принципом журналістської

творчості. Під патріотизмом розуміється одне з найглибших гро-

мадянських почуттів, змістом якого є любов до батьківщини,

відданість своєму народові, гордість за надбання національної

культури. Патріотизм виявляється в практичній діяльності,

спрямованій на всебічний розвиток своєї країни, захист її ін-

тересів.

Наша батьківщина – Україна, тому діяльність української жур-

налістики, якою б мовою вона не видавалася, мусить бути спря-

мована на зміцнення Української держави, досягнення добробуту

її народу, налагодження гармонійних стосунків усередині сус-

пільства, забезпечення вчасного й конструктивного розв’язання

виникаючих соціальних суперечностей і конфліктів.

Проте історична доля України в складі Росії, а потім і Радян-

ського Союзу складалася так, що український патріотизм з погля-

ду центральної влади розглядався як сепаратизм, спрямований

на зруйнування цілісності імперської держави, витлумачувався

не більше, не менше як «український буржуазний націоналізм».

Під таким кутом зору самий факт вживання української мови

розглядався як державний злочин. В історичних мемуарах зна-

РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ

232

йдемо немало прикладів переслідування українців тільки за те,

що вони – українці, люблять свою батьківщину й використову-

ють рідну мову

На такому розумінні українського патріотизму виховувалися

цілі покоління радянських людей, тому й тепер деякі з громадян

неспроможні остаточно подолати колишні упередження й забо-

бони. Подекуди ще має місце зверхнє ставлення до української

культури як до меншовартої, є тенденції економічні негараз-

ди сучасного періоду пов’язувати виключно з проголошенням

Україною незалежності, створенням самостійної Української

держави.

Не можна не враховувати сьогодні наслідків жахливих со-

ціальних катастроф, які принесло в Україну панування росій-

ських більшовиків, до яких належать організований Москвою

голодомор українського народу в 1932–1933 рр., планомірне

винищення української інтелігенції в усі роки Радянської влади,

організоване переселення в Україну цілих сіл з російської гли-

бинки. Радянська тоталітарна держава мала цілу розгалужену

систему витіснення українських елементів з суспільного життя

України. Через це українцеві ще й досі часом буває незатишно

в своїй батьківщині, він почуває тут себе в стані національної

меншини, він оточений прибульцями, які відверто йому заяв-

ляють: «Нас прислалі, чтоби вас здесь не било». Перед Украї-

ною стоїть складне завдання одночасно формувати етнічну й

політичну українську націю. Усе це накладає великі обов’язки

на українську журналістику, яка, незалежно від мови видання,

мусить терпляче й послідовно запроваджувати в свідомість чита-

чів ідеї українського патріотизму, захищати соборність України,

пропагувати надбання української культури.

Патріотизм, зрозуміло, зовсім не передбачає відсутність кри-

тики органів влади різних рівнів і посадових осіб, недосконалих

боків економічної й соціальної політики уряду, недостатньо ви-

важених чи й неприйнятних рішень законодавчих органів. Але

критика мусить бути не руйнівною, а конструктивною, вести-

Див., наприклад, мемуари: Куліш В. Слово про будинок «Слово»/Володи-

мир Куліш//Березіль. – 1991. – № 5. – С. 85–115; Кошелівець І. Розмови в до-

розі до себе. Фрагменти спогадів та інше/Іван Кошелівець. – К.: Всесвіт, 1994. –

С. 44–112; Гришко В. Карби часу. Історія, література, політика, публіцистика/Ва-

силь Гришко: У 2 т. – К., 1999. – Т. 2. – С. 11–199.

Соціальна позиція журналіста. Засади журналістики

233

ся з позицій вдосконалення, поліпшення суспільних відносин,

а не пропаганди ідеї громадянської війни чи й ліквідації самої

держави. Така конструктивна критика, безумовно, входить в об-

сяг патріотизму, є гарантією соціальної стабільності й зміцнення

держави.

3. Інтернаціоналізм – важлива засада сучасної журналісти-

ки, що сусідить і становить діалектичну єдність з патріотизмом.

Інтернаціоналізм як світоглядна засада є наслідком зростаючої

інтернаціоналізації суспільного життя, що виражається у вели-

чезному зростанні комунікації, у спільності ідей та ідеалів одної

генерації в різних країнах, у відчутті світом себе як цілісності.

Інтернаціональне – не безнаціональне, але міжнаціональне, між-

народне.

У структурі інтернаціоналізму як соціальної засади журналіс-

тики варто виділяти зовнішній і внутрішній аспекти.

У зовнішньому аспекті під інтернаціоналізмом розуміється

ознайомлення читача з світом, сучасним міжнародним станови-

щем, зовнішньою політикою України, її стосунками з сусідніми

державами, угодами й взаєминами із зарубіжними країнами.

Журналістика, окрім цих цілей, мусить нести українському чи-

тачеві й глядачеві кращі зразки зарубіжних літератур і культур,

збагачувати їх духовний світ здобутками світового мистецтва.

Журналістика повинна пропонувати українському громадян-

ству перевірені загальнолюдські ідеали розвинутих країн, ви-

робленого в них досвіду політичної й економічної організації

суспільства.

У другому аспекті ця засада реалізується в ознайомленні світу

з Україною. З’явившись зовсім недавно на політичній карті сві-

ту як незалежна держава, Україна потребує особливо активної

інформаційної праці для якомога повнішого висвітлення свого

минулого й сучасного, політичного життя, інтелектуального та

ресурсного потенціалу, промислових та наукових досягнень,

екологічних та економічних проблем. Певна річ, таку роботу

можуть виконувати (й виконують) і зарубіжні кореспонденти,

міжнародних інформаційних агентств, найбільших видань чи

телерадіокомпаній. Але тут слід виходити з того, що турбота про

об’єктивну та всебічну інформацію про власну країну повинна

лягати на українських журналістів. Якщо не вони, то хто ж роз-

повість світові найкраще про їхню Батьківщину?

РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ

234

У внутрішньому аспекті під інтернаціоналізмом розуміється

пропаганда в журналістиці ідеї міжнаціонального миру й злаго-

ди в самій Україні, адже наша батьківщина – багатонаціональна

держава, її добробут і процвітання залежать не в останню чер-

гу від того, наскільки гармонійними й збалансованими будуть

стосунки між націями всередині країни. Журналістика повинна

вивчати внутрішні міжнаціональні стосунки, працювати для

виховання взаємної поваги й терпимості між представника-

ми національних спільнот, знайомити читачів з досягненнями

культур різних народів, що мешкають на території України. Є

цілковито неможливими публічні образи або негативні оцінки

національного характеру чи історичної долі певних народів зі

сторінок органів масової інформації, які принижують честь і гід-

ність кожного представника даної національної спільноти. Така

практика викорінена в демократичних державах світу. На них

слід орієнтуватися й Україні.

Принцип інтернаціоналізму, який у радянській ідеологічній

системі сприймався лише як пролетарський, соціалістичний

інтернаціоналізм, не мусить відкидатися нами в нову добу, але

мусить бути очищений від антигуманних ідеологічних нашару-

вань і плідно використаний у його безсумнівній продуктивній

сутності.

4. Демократизм – також важлива засада діяльності журна-

ліста. Демократія, що в буквальному перекладі з грецької мови

означає народовладдя, – це така форма політичної організації

суспільства, що характеризується участю народу в управлінні

державними справами. У широкому розумінні демократія – фор-

ма керівництва будь-яким колективом, яка передбачає активну

участь усіх його членів у здійсненні всіх заходів, у тому числі

обговоренні й прийнятті управлінських рішень.

Журналістика є невід’ємною складовою демократичного сус-

пільства, власне, у значній мірі й забезпечує участь громадян

в управлінні державними справами, інформує їх про проблеми,

надає можливість для їх обговорення, сповіщає про прийняті

рішення. Демократизм журналістики виражається в орієнта-

ції на народ, його запити й потреби, в постановці й розв’язанні

тих проблем, що хвилюють мільйони людей. Це перший аспект

демократизму журналістики.

Соціальна позиція журналіста. Засади журналістики

235

Другий аспект полягає в тому, що матеріали в мас-медіа ма-

ють бути доступними народові за змістом і за формою. У цьому

аспекті демократизм суміжний із поняттям народності, вимагає

від автора простоти вислову як гарантії комунікаційних можли-

востей журналістики. Причому простота мусить бути сприйнята

як найвищий вияв майстерності, у відповідності до приказки

«Усе геніальне – просте», вона нічого спільного не має із спроще-

ністю, примітивністю.

Демократизм журналістики повинен розумітися як готовність

мас-медіа до сталого діалогу з читачем, слугачем, глядачем. Воз-

вівши в ранг ідеалу принцип доступності як зрозумілості, журна-

лістика все ж зобов’язана постійно працювати над підвищенням

освітнього й культурного рівня своїх реципієнтів, не йти в них

на поводу, а вести їх за собою до нового рівня розуміння життя,

розвивати в них кращі людські якості.

Третій аспект демократизму журналістики – економічний,

вона має бути доступною читачеві за ціною. Кожен журналіст

зацікавлений у комунікації з читачем, хоче бути прочитаним і

зрозумілим. Але найважливішим чинником комунікації висту-

пає можливість потенційного читача придбати видання. Яке

його зацікавило і йому імпонує. Тому його ціна повинна співвід-

носитися з купівельною спроможністю читачів. А втім, у ниніш-

ній ринковій ситуації ціна періодичного видання також вста-

новлюється ринком: занадто дешеве видання стає збитковим і

мусить піднімати ціну, занадто дороге втрачає тираж і мусить

опускати ціну. Таким чином встановлюються оптимальні ціни

на продукцію масової комунікації.

5. Правдивість як засада діяльності журналіста передбачає

достовірність і адекватність висвітлення ним фактів і подій, неу-

переджений підхід до відображення явищ життя. А здатність

органів масової інформації подавати неспотворену картину дій-

сності сприймається як найважливіший вимір якісного рівня

журналістики.

Названу ознаку журналістики В. М. Владимиров назвав прин-

ципом об’єктивності, відзначивши, що «ми можемо вести мову

про існування єдиного, вищого принципу розуміння інфор-

мації в журналістиці, а саме: принципу непорушної єдності

РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ

236

об’єктивності та гуманізму»

. Автор не помітив внутрішньої

суперечності своєї дефініції, у якій він поєднав несумісні понят-

тя, адже об’єктивність виключає будь-яку оцінність, а гуманізм,

навпаки, передбачає її наявність, відчутну присутність.

Саме тому ми й не можемо розділити точку зору В. М. Влади-

мирова. Нас утримує розуміння суб’єктивності журналістських

повідомлень. Наведімо з цього приводу думку професора

В. В. Різуна: «Об’єктивність визначається не констатацією

факту, а його дослідженням, пізнанням»

. Отже, об’єктивність

включає в себе дослідження, пізнання, тобто суб’єктивні пере-

творення дійсності в свідомості журналіста. Цьому авторові

навіть здається, що «факт не можна вважати явищем об’єктивної

дійсності. Фактом ми називаємо відображені у свідомості сто-

рони дійсності різного рівня узагальнення і різного предметного

змісту»

. Ми, однак, дотримуємося іншої думки: вважаємо, що

в теорії журналістики доцільно й навіть необхідно розрізняти

факт як явище дійсності і повідомлення про факт як явище

діяльності мас-медіа.

Однак, навіть за умов різного розуміння проблеми з ви-

кладеного випливає, що правдивість у журналістиці не може

бути досягнута лише за рахунок викладу фактів, а обов’язково

потребує аналітичної праці, спрямованої на їх аналіз, ко-

ментар, дослідження. Правдивість, таким чином, полягає

не в інформативності, а в аналітичності журналістики. Але

підставою для формування пояснювальних теорій можуть бути

тільки справжні, документально зафіксовані факти.

Поняття правдивості дозволяє зняти суперечність між

об’єктивністю факту й суб’єктивністю повідомлення. Будучи

суб’єктивними, повідомлення повинні бути правдивими, тоб-

то і в своїй суб’єктивності адекватно відображати дійсність.

У ліберальній концепції суспільства правда перестає бути атри-

бутом влади, правом на пошуки правди наділяють усі громадяни.

Владимиров В. М. Журналістика, особа, суспільство: проблеми розумін-

ня: монографія/В. М. Владимиров – К.: Київ. нац. ун-т ім.. Т. Шевченка, 2003. –

С. 83.

Різун В. В. Нова журналістська освіта в Україні/Володимир Різун//Збірник

праць кафедри української преси. – Львів, 2000. – Вип. 3. – С. 269.

Різун В. В. Моделювання і технологія редакторських систем/В. В. Різун. – К.,

1996. – С. 113.

Соціальна позиція журналіста. Засади журналістики

237

Їхні погляди, позиції, інтерпретації, розуміння певної проблеми

утворюють навколо неї своєрідну «розу вітрів». У цьому змаганні

перемагає найбільш аргументована позиція, оскільки вона може

зібрати найбільше прихильників.

У сучасній західній журналістиці змагаються дві концепції

медіа-діяльності. Концепція, спрямована на традиційну для

англо-американського світу інформаційну модель, дістала на-

зву «об’єктивного журналізму», в основі якого лежить спосіб

неупередженої, нейтральної подачі інформації. Проте теорія

об’єктивного журналізму вже не сприймається багатьма

інтелектуалами як єдина продуктивна й досконала модель

професійної діяльності в медіа.

Поруч з нею виникла альтернативна концепція «нового жур-

налізму». Сутність «нового журналізму» полягає в тому, що це

інтерпретаційна журналістика, запровадження у висвітлення

новин аналітичного коментаторського стилю, використання

інтенсивної описовості, діалогів, озвучення внутрішнього моноло-

гу автора. У сучасній зарубіжній журналістиці конкретні видання

реально орієнтуються на ту чи іншу модель медіа-діяльності.

Після цих трансформацій у новітній теорії медіа заговорили

про те, що об’єктивність у журналістиці – усього лише певний

стиль, який визначається правилами, що, своєю чергою, зале-

жать від домінуючих суспільних настроїв та загальної емоційної

чи інтелектуальної атмосфери в конкретній редакції. Висловлюва-

лася думка й про те, що очевидно можна вести мову про чергуван-

ня періодів фактологічної та інтерпретаційної журналістики.

Кожен має право висловлювати свою думку, але ніхто

не має права дезінформувати суспільство. В основі всієї

масово-інформаційної діяльності, включаючи й публіцистику,

мусить лежати передусім правдиве, вичерпне викладення фактів,

всебічне висвітлення проблеми, подання в журналістському творі

на неї різних, включно з протилежними, точок зору. Журналіст

робить висновки, спираючись на факти, а не підшукує факти для

наперед вигаданої чи прийнятої ідеологічної конструкції.

Картина світу, що постає зі сторінок ОМІ, повинна бути адекват-

ною реально існуючій дійсності. У цьому відношенні журналістика

спирається лише на одну творчу засаду – реалізм. Їй неприйнятна

множинність творчих методів і напрямків, які властиві худож-

ньому мисленню. Журналіст не може бути ні символістом, ні ро-

РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ

238

мантиком, ні імпресіоністом, ні абсурдистом. Він знає лише один

обов’язок – достовірно й правдиво, вичерпно і всебічно інформувати

свою аудиторію про події і явища реальної дійсності.

Тяжіння до реалізму, навіть до крайньої його форми –

документалізму, не означає, однак, що журналістика прире-

чена на одноманітність, не передбачає пошуку більш глибокої

аргументації, більш яскравого художнього образу. У межах

своїх можливостей журналістика пов’язана з вічною бороть-

бою за майстерність, за підвищення рівня впливу на читача,

за охоплення ширшої аудиторії.

Розмови про об’єктивність можна ще зустріти в працях

з журналістики й редакційних настановах для новинкарів.

У західних методиках об’єктивність новин чи інформації

розуміють як робочий термін, який позначає такі вимоги

до журналістських текстів: 1) незаангажованість журналіста,

тобто несумісність з упередженістю у викладі фактів;

2) точність, достовірність; 3) повнота інформації; 4) соціальна

відповідальність і 5) справедливість у процесії їх репрезентації.

Західні комунікативісти-аналітики вважають за потрібне гово-

рити про поєднання у викладі новин соціальної відповідальності

із справедливістю. Тільки за цих умов, на їх думку, зміцнюється

прагнення журналістів неупереджено, згідно з істиною,

знаходити правильне ставлення до інформації відповідно

до гуманітарних вимог служіння громадським інтересам.

В українській журналістиці особливо наголошується

на необхідності для досягнення об’єктивності збалансованої

подачі новин, висвітлення позицій усіх учасників дискусії та

надання їм слова для репрезентації своїх поглядів.

Категорія об’єктивності має бути усунута з журналістської

теорії як цілком недосяжна ілюзія, але замість неї запроваджена

категорія правди як цілком реальний ідеал, який містить у собі

поняття істини і справедливості.

6. Оперативність – своєчасність, швидка робота журналіста,

його здібність готувати й передавати інформацію в стислі

терміни. Читача ОМІ цікавлять новини, останні новини,

аналітичні матеріали з приводу останніх подій. Застарілі нови-

ни – оксиморон, нонсенс. Новини перестають бути новинами,

як тільки стають застарілими. Тому оперативність, здатність

підготувати інформацію про сьогоднішню подію в сьогоднішній

номер визначає міру професійної майстерності журналіста.

Соціальна позиція журналіста. Засади журналістики

239

Знання й усвідомлення головних засад журналістики є осно-

вою формування журналістом своєї соціальної позиції, гарантує

успішну діяльність кожного представника мас-медіа.

СЛОВНИК МОЛОДОГО ЖУРНАЛІСТА

ЖУРНАЛ (франц. journal від jour – день) – періодичне друковане

видання, яке містить статті й матеріали з різних суспільно-

політичних, наукових, виробничих та інших питань, публікує

літературні та публіцистичні твори, літературно-критичні

праці, ілюстрації та фотоматеріали. На відміну від газет,

спрямованих на оперативну інформацію, журнали дають змогу

більш детально й за більш значні терміни охопити події сучасно-

го суспільного, політичного, культурного та наукового життя,

вміщують обширні наукові статті, художні твори великого об-

сягу. Журнал – носій аналітичної, фундаментальної інформації;

у цьому його головна відмінність від газети.

За свідченням статистики, одну книжку журналу читає

приблизно у п’ять разів більше людей, ніж примірник газети,

відтак можна говорити про ґрунтовніший вплив такого типу

видань у порівнянні з іншими видами періодичної друкованої

продукції.

Журнали типологізуються за трьома засадами: 1) за

періодичністю – такі, що виходять щотижня, щомісяця,

щодвамісяці, щокварталу, щороку; 2) за змістом – загальні,

громадсько-політичні, літературно-художні, наукові, спеціальні

(галузеві); 3) за читацьким призначенням – для жінок, для

чоловіків, для дітей і молоді тощо.

Першим журналом у Європі став «Журналь де Саван» («Жур-

нал науковців», Париж, 1665). Відтоді журнали поширилися і

в інших країнах.

Перший журнал в Україні видавався у Львові з січня по чер-

вень 1795 року. Це був ілюстрований літературно-науковий

місячник польською мовою, що мав довгу назву «Zbior pism

ciekawych, sluzący do poznania roznych narodów i krajow, wyjĊnty z

dziennikow i іnnych dziel peryodycznych» («Зібрання творів цікавих,

що служать для пізнання різних народів і країв, вийнятих з що-

денних та інших періодичних видань»). У шести числах журналу

РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ

240

були подані матеріали з історії, географії, фізики, педагогіки;

майже всі вони перекладалися з французьких часописів того

часу. Журнал, отже, мав дайджестовий характер.

У Львові зародилася й галузева журналістика в Україні.

У 1801 році тут почав виходити журнал з правознавства

«Annales Jurisprudentiae» («Правознавчі аннали»), що існував

до 1811 року, а в 1803 році – журнал з воєнних наук «Militarische

Zeitschrift» («Військовий журнал»).

Перші журнали в тодішній підросійській Україні з’явилися

на початку XIX століття в Харкові: сатиричний «Харьковский

Демокрит» (1816) та літературно-художні й наукові «Украин-

ский вестник» (1816–1819) та «Украинский журнал» (1824–1825).

Ці журнали видавалися російською мовою, хоча зрідка й надава-

ли свої сторінки для публікації українських творів.

Величезну роль у розвитку української журналістики

відіграв літературно-науковий і громадсько-політичний жур-

нал «Основа», який видавався українською і російською мова-

ми в С-Петербурзі в 1861–1862 роках. Редагував його Василь

Бєлозерський, а до складу редакції входили Микола Костомаров

і Пантелеймон Куліш. В організації перших чисел брав участь

Т. Шевченко.

Перші українські за мовою й характером журнали з’явилися

у Львові з виникненням у Галичині протопартійної течії

народовців. Це були журнали «Вечорниці» (1862–1863), «Мета»

(1864–1865), «Нива» (1865), «Русалка» (1865).

КЛЮЧОВІ СЛОВА – невід’ємний елемент онлайн-публікації,

який полягає в позначенні певним чином (великими літерами,

курсивом, синім кольором) важливих для тексту слів, за яки-

ми його можуть відшукати зацікавлені особи через пошукові

системи. Ключові слова, ніби ключики, відмикають текст для

інтерактивного прочитання, сигналізують про його контентні

зв’язки. Рекомендується для ролі ключових обирати мак-

симально конкретні слова, тоді за ними буде легко знайти

вашу публікацію в будь-якій пошуковій системі. Загальні або

абстрактні слова видадуть таку величезну кількість посилань,

що з ними не впорається жоден споживач інформації.