Михайлин І.Л. Основи журналістики

Подождите немного. Документ загружается.

Журналіст як суб’єкт масово-інформа ційної діяльності

представниками журналісмтики в літературі. Журналіст як

творча особистість набуває особливого статусу інтелектуального

ватажка, і ця його суспільна роль не може не приваблювати мо-

лоду людину.

5. Журналістика дає можливість представникові цієї професії

спілкуватися з видатними людьми і прожити цікаве життя. Існує

справедливе твердження: особистість створює її оточення. Це

означає, що масштаб людини вимірюється колом її спілкування.

Для журналіста тут розкриваються максимальні можливості.

Він за своїм службовим становищем мусить брати інформацію

в перших за компетентністю в даній галузі осіб, розмовляти з

провідними науковцями, письменниками, політиками, діячами

мистецтв.

Кожне інтерв’ю збагачує журналіста новими знаннями,

поглиблює його розуміння проблеми, яку він вивчає. Досвідчений

журналіст з часом набуває статусу науковця, до нього звер-

таються за порадами й консультаціями, бо він виявляється

добре поінформованим і зорієнтованим у даній галузі, його

ім’я стає відомим не тільки широкій публіці, але й фахівцям.

Журналістам відкритий шлях до політичної діяльності, багато

хто з них і справді стає народними депутатами Рад різних рівнів,

їм довіряють люди саме через те, що добре знають позицію цієї

особи завдяки її численним публікаціям.

6. Професія зобов’язує журналіста першим опинятися

в гущині подій, осягати глибинний зміст явищ, розуміти їх при-

чини і наслідки та витлумачувати для загалу. В американській

журналістиці народилася приказка: журналіст мусить бути

на пожежі за чверть години до її початку. Парадокс приказки

спричинений тим, що за чверть години до початку ще ніхто

не знає, що станеться в певному місці, якщо тільки мова не йде

про заплановані заздалегідь заходи. Але журналіст мусить мати

унікальний «нюх» на новину, формувати в собі відчуття пошу-

ку нового, адже новини – це теми його майбутніх публічних

виступів, статей і нарисів.

«Я не знаю більш захоплюючої професії, як журналістика, –

писав в автобіографічному есеї Борис Полевой. – Журналіст

завжди у гущі життя свого народу, завжди серед перших про

все дізнається. І, якщо ти справжній репортер, ти завжди у вирі

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

подій, а якщо до того ж ти ще й гарно зарекомендував себе, –

завжди в самому їх епіцентрі»

Будучи першопроходцем, журналіст першим розгадує при-

хований для решти зміст подій, з’ясовує причиново-наслідкові

зв’язки, роз’яснює перспективи розвитку явищ, пропонує

шляхи розв’язання проблем і застерігає від помилок. Відчуття

першості в журналістиці нічим не відрізняється від радості

науковця, що здійснив наукове відкриття. Своєрідність же

масово-інформаційної діяльності полягає в можливості багато-

разово пережити щастя першовідкриття, тим часом як наукова

сфера навряд чи так систематично й часто надає такі підстави

своїм суб’єктам.

7. Важливою перевагою журналіста є те, що його професійні

обов’язки дають йому можливість подорожувати. Кореспон-

дент районної газети мусить бувати в усіх населених пунктах

району. Співробітник регіональної (обласної) преси за пред-

мет своїх журналістських творів має життя усіх районів, сіл,

містечок і міст. Журналіст центральної газети має перед очима

всю Україну, повинен черпати матеріал з усіх її регіонів. Активно

розвивається в сучасній Україні й міжнародна журналістика, яка

передбачає ознайомлення українського читача з подіями в усьо-

му світі. Не рідкість у сучасному житті – наявність зарубіжних

кореспондентів і в регіональних мас-медіа. Усе залежить від

фінансових можливостей видання утримувати власного коре-

спондента у великому центрі міжнародного політичного життя.

8. Журналістика дає можливість людині стати знаменитою,

бачити своє ім’я надрукованим у газеті чи журналі, чути свій

голос в ефірі, бути відомою багатьом громадянам особою. Пси-

хологи свідчать, що в мотиваційній сфері поведінки можливість

задовольнити прагнення до слави є важливим компонентом

вчинків людини. У такий спосіб особа увічнює себе, залишає

наслідки своєї праці для нащадків.

Слід відразу застерегти молодого журналіста, що шлях до сла-

ви в цій професії – довготривалий і тернистий; популярність при-

ходить до журналіста тоді, коли він сходить на професійну вер-

шину, набуває авторитетності серед читачів, слухачів, глядачів,

Полевой Б. Оглядываясь на прошлое/Борис Полевой//Полевой Б. Повесть

о настоящем человеке. – К.: Радянська школа, 1977. – С. 312.

Журналіст як суб’єкт масово-інформа ційної діяльності

оволодіває глибокими знаннями і секретами майстерності. Це

не популярність гімнастки чи футболіста, які супроводять спор-

тсмена з юнацьких літ, після перших же вдалих виступів. Це

наслідок багаторічної невтомної праці над собою.

9. Журналістика приваблює можливістю мати гарні заробітки,

посідати престижне місце в структурі суспільства. Пострадянсь-

кий простір, до якого належить і Україна, характеризується

існуванням на ньому так званого перехідного суспільства, що

його ознаками є незавершеність реформ, наявність політичних

сил, які прагнуть повернути колесо історії назад і домогтися

під будь-якою назвою відновлення «єдіной і нєдєлімой» Росії.

Тому й становище журналістики в Україні, як і її працівників,

залишає бажати кращого. У самій Росії журналістика переживає

кризу. «Середньомісячна зарплата журналістів регіональних

ЗМІ, – за свідченням спеціаліста, – складає третину від середньої

зарплати по країні, і 40 % з тих, що пишуть, до падіння рубля

в серпні 1998 р. отримували від 50 до 100 доларів на місяць»

Однак Україна тримає стабільний курс на адаптацію у світове

співтовариство, економічні реформи і утвердження власної

державної незалежності. А відтак, для молодого журналіста

сьогодні важливо знати інше: у всьому світі журналістика

відноситься до найбільш престижних професій, а праця її

представників оплачується за найвищими розцінками. За да-

ними на середину 1990-х років вона входила в дев’ятку найбільш

високооплачуваних професій у США. Тижнева заробітна плата

у цій дев’ятці складала: юрист – 1008 дол., лікар – 984, інженер –

836, викладач вищого навчального закладу – 756, головний бух-

галтер – 743, економіст – 732, програміст ЕОМ – 662, архітектор –

632, журналіст – 537

. В американській дійсності журналісти

належать до того прошарку забезпеченої інтелігенції, що прагне

до «меритократії» (від. лат. meritus – гідний), сутність якої поля-

гала б у приході до влади найбільш обдарованої й гідної частини

суспільства.

Ворошилов В. В. Журналистика: учебник/В. В. Ворошилов. – СПб.: Изд-во

Михайлова В. А., 1999. – С. 259.

Щербакова О. А. В очікуванні особистості нового типу («пасіонарність» – «ме-

ритократія» – «харизма»)/Олена Щербакова//Українська журналістика–99. – К.,

1999. – С. 107.

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

Прикметами «нового класу» меритократії, що зароджується

в Америці, є наявність у її представників вищої освіти, здобутої

в найкращих національних закладах освіти; виняткові природні

здібності, включаючи стабільну працездатність; неодмінне до-

сягнення поставлених цілей і надзвичайні амбіції. От у яку

суспільну групу входять журналісти в розвинених країнах

світу.

Складений соціологами портрет середньостатистичного аме-

риканського журналіста такий: це чоловік, що здобув ступінь

бакалавра в громадському коледжі, одружений, має вік 38 років,

його заробітна плата складає 31 тис. доларів на рік, він працює

в журналістиці 14 років і має намір працювати й далі

Знаючи про рух нашої держави у напрямку до світового

співтовариства, слід припустити, що саме до такого майново-

го рівня і соціального становища буде прямувати й українська

журналістика, тим більше, що від неї самої не в останню чергу

залежить, яким бути завтра нашому суспільству.

Як бачимо, професійна діяльність журналіста містить ба-

гато переваг, що їх, безперечно, усвідомлює молода людина,

обираючи для себе цю спеціальність. Але зовсім мало хто з

молоді замислюється над труднощами даного фаху, виявляє

спроможність бачити зворотній бік медалі. Тому завжди,

зустрічаючись з абітурієнтами в дні відчинених дверей, із слу-

хачами підготовчих курсів і навіть з уже зарахованими на на-

вчання студентами Харківського національного університету

імені В. Н. Каразіна, я передусім прагну попередити їх про

труднощі і небезпеку цієї романтичної професії і разом з тим

описати ті суворі вимоги, які вона висуває до кожного індивіда,

хто її обирає. Це тим більше важливо усвідомити, бо самі пере-

ваги професії невіддільні від її труднощів, і в деяких випадках

у другій частині нашого викладу мова йтиме про те ж саме, що

і в першій, але з від’ємним знаком.

Отже:

1. З багатьох професій журналістика – найбільш стресова

спеціальність. Психологи з Манчестерського університету (Ве-

лика Британія) на підставі своїх досліджень, що тривали протя-

Ворошилов В. В. Журналистика: учебник/В. В. Ворошилов. – СПб.: Изд-во

Михайлова В. А., 1999. – С. 259.

Журналіст як суб’єкт масово-інформа ційної діяльності

гом року, склали шкалу стресів для 150 професій. Ступінь стресу

визначався за кількістю серцевих нападів та інших хвороб, роз-

лучень, автотранспортних пригод, за поширеністю алкоголізму

серед представників відповідних професій. Отримані наслідки

оцінювалися за десятибальною шкалою. Журналісти зайняли

у цій шкалі стресів третє місце з 7,5 балами, пропустивши вперед

лише шахтарів (8,3 бала) і поліцейських (7,7 бала), тобто вияви-

лися першими з усіх інтелектуальних професій.

У всьому світі, і в Україні зокрема, журналісти зазнають на собі

відчутного морального, психічного та фізичного тиску з боку

тих, хто зацікавлений у приховуванні інформації від суспільства

і перешкоджає здійсненню представниками мас-медіа їхньої

професійної діяльності.

Часопис «Журналіст України» спеціальний випуск (1997 –

№ 3–4) присвятив загиблим у мирний час працівникам ЗМІ.

Тут подано уривки з тоді ще не опублікованої книги редактора

«Молодіжної газети» (Житомир) Петра Тарасюка «Хто наступний?

(Реквієм про загиблих журналістів)», де зібрано матеріали про

вісімнадцятьох працівників пера, що пішли з життя, виконую-

чи свої професійні обов’язки. Це сталося переважно у 1990-ті

роки. Слідство у їхніх справах здебільшого не завершене, а при-

пинене за відсутністю доказів. Так буває, коли маємо справу з

убивствами на замовлення. Автор сумлінно зібрав матеріали про

життя загиблих журналістів, описав відомі слідству обставини

їхньої смерті, повідомив про тематику, якою вони займалися

в останні дні свого життя. Це жахливий мартиролог української

журналістики. Надихають, проте, слова Петра Тарасюка: «Сво-

бода слова – над усе. Демократична преса України вже сфор-

мувалася, її не вб’єш і не задушиш. Знаю: професія журналіста

нелегка, але коли вибрав цей шлях, то йди по ньому до кінця

свого життя…»

У третє тисячоліття Україна увійшла з новими жертвами з

середовища журналістів – це Георгій Гонгадзе, Ігор Александров,

Михайло Коломієць, Василь Климентьєв. Відсутність енергійного

розслідування обставин їх загибелі і пошуку злочинців збоку

правоохоронних органів – свідчення про істотні проблеми в сфері

Про автора, який два роки збирав матеріали про загиблих журналіс-

тів//Журналіст України. – 1997. – № 3–4. – С. 12.

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

політичного життя в Україні в цілому, де боротьба за громадянсь-

ке суспільство триває.

Не завершена й на сьогоднішній день справа журналіста

Георгія Гонгадзе, викраденого й по звірячому вбитого 16 вересня

2000 року, покарані лише виконавці злочину, суд над головним

організатором і досі не відбувся, а замовник все ще публічно

не названий. Опір у розслідуванні цієї справи і висвітленні

правди про неї виявився безпрецедентним. Не випадково най-

краща книжка про Георгія Гонгадзе та його справу написана

не українцем, а громадянином Великобританії. На щастя вона

перекладена по-українськи

. Доля Г. Гонгадзе стала кульмінацією

в стосунках влади і журналістики в Україні. Прикро, що випад-

ки перешкоджання журналістам здійснювати їх професійну

діяльність множаться в сучасній Україні..

Навіть усунення з життя журналіста загрози фізичної розпра-

ви не виводить його з-під пресу психічного тиску й емоційних

перевантажень, пов’язаних з його професійною діяльністю.

У медицині встановлено, що представники комунікативних

професій постають перед загрозою, яка мовою психології

називається «професійним вигоранням». Особливо це

стосується лікарів, поліцейських, які мають справу з людським го-

рем, необхідністю брати участь у порятунку людей від злочинців,

від хвороб, ділити з ними скорботу й відчай. Синдром вигоран-

ня настає внаслідок «отруєння людьми». Але з цього погляду й

журналіст – комунікакативна особистість, яка так само приймає

на себе тягар негативної інформації, особа, до якої люди дуже

часто звертаються по допомогу в скрутних для себе життєвих

ситуаціях. Журналіст провадить журналістське розслідування

у ворожому середовищі. Правда, яку він пізнає, і висновки,

до яких він приходить, невтішні для суспільства. У найбільш

демократичному американському соціумі журналістика відіграє

функцію сторожового собаки. Чи це не значить, що в журналіста

собаче життя й зазнає він на собі собачого ставлення? А відтак,

цілком логічно припустити, що й на нього поширюється хвороба

комунікативних професій – синдром емоційного вигорання.

За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я

(2001), «синдром вигорання – це фізичне, емоційне або

Кошів Я. Обезголовлений: Убивство журналіста/Ярослав Кошів. – К.:

Б. в, 2004. – 292 с.

Журналіст як суб’єкт масово-інформа ційної діяльності

мотиваційне виснаження, яке характеризується порушенням

продуктивності в роботі і втомою, безсонням, підвищеною

схильністю до соматичних захворювань, а також до вживання

алкоголю або інших психоактивних речовин з метою дістати тим-

часове полегшення, що має тенденцію до розвитку фізіологічної

залежності і (в багатьох випадках) суїцидальної поведінки»

[Напівжирний курсив авторів. – І. М.].

Термін «психічне вигорання» вперше запропонував амери-

канський психолог Х. Файненбергер ще на початку 1970-х років,

він же зробив перші кроки в напрямку вивчення відкритого ним

феномена. Він встановив, що до «психічного вигорання» схильні

представники професій, що належать до сфери діяльності «люди-

на – людина», виявивши, що ніщо не є для людини таким сильним

навантаженням, як інша людина. Від думки про те, що даний

феномен є наслідком тривалого стресу, він перейшов у процесі

досліджень до іншої концепції, встановивши, що синдром являє

собою набутий стереотип емоційної професійної поведінки, при

якому спостерігається розлад не самої особистості, а її ролі,

що виникає внаслідок хронічної втоми. У сучасній психології і

психіатрії найпоширеніший підхід, згідно з яким даний феномен

розуміється як синдром професійного вигорання, що складається

з емоційного виснаження, деперсоналізації та редукції власних

особистісних досягнень

Іншими словами, загальновизнаною є думка про особливі

психічні, емоційні і навіть фізичні навантаження, пов’язані

з виконанням особою професійних обов’язків журналіста.

А відтак, звертаючись до молоді, яка йде в журналістику, хочу

попередити: знайте, що ви обрали найбільш небезпечну з усіх

інтелектуальних професій, яка потребуватиме від вас мужності,

особливої психічної загартованості й моральної стійкості.

2. У професії журналіста успіх залежить передусім від міри

таланту. Де його джерела і коли він розкривається?

Юрьева Л. Н. Может ли синдром выгорания у сотрудников психиатрических

служб быть обстоятельством, смягчающим юридическую ответственность?/

Л. Н. Юрьева, А. Е. Юрьев//Міжнародний психіатричний, психотерапевтичний

та психоаналітичний журнал. – 2007. – № 1. – С. 15.

Лазуренко О. О. Синдром емоційного вигорання у медичних працівників

та психологічні умови його попередження/О. О. Лазуренко//Міжнародний

психіатричний, психотерапевтичний та психоаналітичний журнал. – 2007. –

№ 1. – С. 24–25.

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

Якщо ви закінчили школу з медаллю, це зовсім не означає,

що ви маєте достатній талант, аби успішно працювати

в журналістиці. Якщо ви написали кілька віршів, нехай і вдалих,

це теж не підстава для вибору цієї професії, бо журналістика –

то все ж таки не зовсім література. Для того, щоб продуктивно

займатися нею, необхідні універсальні розмаїті обдарування.

Проте, історія знає безліч прикладів «бездарності» геніїв замо-

лоду. Антон Чехов ніколи не отримував за шкільні твори більше

«трійки». А критик О. М. Скабічевський у рецензії на його ранні

оповідання твердив, що письменник помре у п’яному вигляді під

парканом… М. Салтиков-Щедрін, який написав твір за доньку,

отримав «двійку» з резолюцією вчителя: «Не знаєте російської

мови». Ф. Шаляпіна не прийняли до консерваторії. Про Вальтера

Скотта професор університету сказав: «Він дурень і залишиться

дурнем». Німецький математик К. Ф. Гаусс був пасинком у школі

й вважався нездарою. І. Ньютону не давалася шкільна фізика й

математика. Геній біофізики, фізіології та психології Г. Л. Ф. Гель-

мгольц вчився в школі так, що вчителі вважали його недоумком.

Енріко Карузо, звернувшись до викладача, дістав його катего-

ричний вирок: «Ти не можеш співати!».

Таємнича природа таланту! «Вундеркінди» не завжди

підтверджували свої здібності в зрілому віці й досягали видат-

них звершень у науці чи мистецтві. А деякі пересічні замолоду

індивіди виявляли з часом обдарованість, ставали володарями

дум, вписували свої імена в історію духовної культури людства.

Часом шлях талановитої людини до загального визнання

встелений тернами. Сучасники глухі до її відкриттів і звершень.

І лише згодом приходить суспільне розуміння величі діяча.

Журналістика, однак, таких прикладів не знає. Вона розрахо-

вана на сучасників, а не нащадків, вона вимагає успіху сьогодні,

а не завтра. Журналістові мало почувати талант у самому собі,

слід, щоб його визнали інші, тепер, а не потім.

Якщо ви не відчуваєте внутрішньої потреби у творчості, якщо

ви ніколи не прагнули реалізувати себе в тексті, якщо ваша рука

не хапала нетерпляче ручку, щоб записати швидкоплинні думки,

летючі образи, яскраві словесні формули, ви, мабуть, не зможете

бути журналістом високого класу.

Якщо ви не «згоряли від допитливості», від жадоби знати про

щось, якщо ви ні разу не кидали улюблену справу, аби помча-

Журналіст як суб’єкт масово-інформа ційної діяльності

ти на інший кінець міста, щоб стати свідком або учасником

історичної події, то ви не маєте підстав вважати себе готовим

до навчання журналістиці.

Ви скажете, що в кожній професії є елементи ремісництва й

творчості. І почасти будете праві. Почасти тому, що міра творчості

в професії журналіста і, скажімо, теслі, різна. Та й поганий тесля

псує дерево, а поганий журналіст – людей, суспільство.

Елемент ремісництва в журналістиці, зрозуміло, вищий, ніж

у красному письменстві, оскільки дається взнаки загаданість за-

вдань, заданість тем, обмеженість обсягів текстів, обов’язковість

виконання й негайність створення матеріалу. Разом з тим, як ми

твердили вище, професія журналіста цікава саме як творчість –

універсальна, розмаїта. А відтак вона потребує природної

обдарованості. І якщо її у вас немає, вам краще залишити мрії

про журналістику.

Часом буває так, що талант «дрімає» в людині, вона здобуває

іншу освіту, стає фахівцем у якійсь галузі і лише потім, в силу

непереборного потягу, приходить у журналістику.

Видатний чеський письменник і журналіст Карел Чапек

(1890–1938) у гумористичній книзі про газетярство «Як це ро-

биться» кепкував з приводу журналістської освіти. «Наскільки

мені відомо, – писав він, – ніхто до цього часу не намагався вста-

новити, звідки беруться журналісти. Правда, існує інститут

журналістики, але я ще не зустрічав журналіста, який би вийшов

звідти. Зате я вияснив, що кожен журналіст колись був медиком,

інженером, юристом, літератором, співробітником експортної

палати або ще чим-небудь, і з тих або інших причин залишив по-

передню професію. Бувають і невдахи, які просто «пристроїлися

в газеті». Ніхто не скаже про людину, що вона пристроїлася в пар-

ламент або директором у банк, а ось «пристроївся в газеті» ка-

жуть.

Журналістом людина стає звичайно після того, як вона

по молодості напише що-небудь у газету. На превелике здивуван-

ня автора замітку друкують, а коли він приносить другу, людина

в халаті говорить йому: «Напишіть нам що-небудь ще». Таким чи-

ном, у більшості випадків людина стає журналістом у результаті

зведення з доброї путі. Я не знаю нікого, хто б з дитинства мріяв

стати журналістом. Кожний журналіст у дитинстві, мабуть,

мріяв стати машиністом, моряком або власником каруселі,

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

але якесь коліщатко зіскочило, мрії не здійснились, і він по-

трапив за редакційний стіл. Іноді людина йде в газету тому, що

відчуває, що може добре писати. Але й це не обов’язкова умова.

Журналістами, як і акторами, стають люди найрізноманітніших

професій, які опинилися на роздоріжжі»

Відтоді, коли Карел Чапек писав ці веселі нотатки, багато що

змінилося в світі масової інформації. Ускладнилася технологія

виготовлення новин та методів збирання інформації, відбулася

революція в технічних засобах журналістики. Займатися цією

професією без попередньої підготовки й навчання ставало дедалі

проблематичнішим. Журналістська освіта набула поширення

як обов’язкова умова наступного професійного успіху. З’явилася

й когорта молодих людей, що вже змалку мріяли про професію

журналіста й підсовували лялькам для інтерв’ю іграшкового

мікрофона. Що ж, часи міняються, і ми – разом з ними.

Випускники факультетів і відділень журналістики сучасних

університетів повинні приходити в друковані та електронні

ЗМІ озброєні методологічною культурою. Вони мусять глибоко

розуміти закони масово-інформаційної діяльності, знати функції

й засади журналістики, чинники її ефективності; вони повинні

вміти відбирати й здійснювати інтерпретацію фактів дійсності.

Освіта повинна стати гарантією майбутнього професійного

успіху спеціаліста, він мусить узяти від університету все, що

навчальний заклад здатний йому дати, адже в Україні склався

й продовжує формуватися ринок журналістської праці, який

оцінює людину не за наявним документом про освіту, а за ре-

альними вміннями й знаннями.

Поруч із цим і досі лишається слушною істина: талановитій

людині відкрита дорога в журналістику у будь-якому віці і з будь-

якої сфери дійсності. Більше того, на Заході поширена думка про

те, що саме з фахівців інших професій, які мають глибокі знання

у своїй галузі й достатній життєвий досвід, виходять найкращі

журналісти. Журналістика як друга вища освіта вважається

ефективним шляхом підготовки висококласних спеціалістів для

мас-медіа.

Що ж можна побажати молодій людині, яка із шкільної лави

починає осягнення професії журналіста? Працюйте над собою,

Чапек К. Як це робиться/Карел Чапек//Чапек К. Вибрані твори. – Ужгород,

1951. – С. 96–97.