Михайлин І.Л. Основи журналістики

Подождите немного. Документ загружается.

Журналiстика як галузь суспільно-політичної діяльності

161

ОМI необхідні розвинутому демократичному суспільству

як самостійна сила, автономна від держави, тому що тільки

в цьому випадку вони здатні виконати свою інформаційну та

інші функції. Парадокс полягає в тому, що інформаційна без-

пека демократичної держава полягає у відсутності контролю

над ОМI, у якомога повнішому інформування населення про

всі боки її внутрішнього i зовнішнього життя. Правда робить

людину вільною, а ця правда про світ мусить бути виготов-

лена журналістами і надійти до аудиторії каналами масової

комунікації. «Інформаційна безпека, – стверджував Я. М. За-

сурський, – це передусім гарне інформування»

. Усвідомлення

зв’язку між знанням правди (істини) і здобуттям свободи –

одне з найважливіших філософських надбань християнського

світогляду. «І пізнаєте правду, – говорив Ісус у проповіді в храмі, –

а правда вас вільними зробить!» (Євангеліє від св. Івана. 8, 32).

З уявленням про спонукальну силу отриманої людиною

інформації пов’язане розуміння журналістики як четвертої вла-

ди. За великим рахунком ці слова слід брати в лапки, оскільки

влада журналістики непряма; а сам термін може вживатися лише

в переносному значенні. Якщо під владою розуміється право та

можливість розпоряджатися, керувати ким/чим-небудь

, то мас-

медіа цими властивостями не наділені, безпосередньо нічим

не керують і не розпоряджаються. На відміну від трьох головних

гілок влади – законодавчої, виконавчої й судової – журналістика

ніяких рішень не приймає й не організовує їх виконання.

Разом з тим поняття «журналістика як четверта влада» на-

повнене цілком реальним змістом. У цьому випадку йдеться

про владу інформаційну. Інформаційна влада – це здатність

журналістики шляхом добору, компонування, коментування та

тлумачення інформації впливати на формування громадської

думки, суспільної свідомості і тим самим спонукати політиків

та суб’єктів гілок державної влади до прийняття безпосередніх

рішень і дій у потрібному для суспільства напрямку. З цьо-

го погляду журналістика є носієм влади, оскільки спроможна

домогтися виконання своєї волі (прагнення, бажання). Але це

можливе лише в тому випадку, коли вона виступає від імені

Там само. – С. 6.

Словник української мови. – К.: Наукова думка, 1971. – Т. 1. – С. 701.

РОЗДІЛ СЬОМИЙ

162

великої людської спільноти, вербалізуючи її волевиявлення.

Журналістика лише тоді є «четвертою владою», коли виконує

свою величну функцію – освідомлення за допомогою правди мас,

перетворення мас з об’єкта на суб’єкт соціальної дії.

Влада журналістики реалізується через маси, тому вона така

страшна для інших гілок влади, якщо вони проводять антина-

родну політику. Влада журналістики не може бути скасована,

декретом уряду чи указом президента. Президент може усуну-

ти з посади навіть голову уряду, але не спроможний позбави-

ти авторитету впливового журналіста. Безсилля влади перед

пресою засвідчують наявність цензури, судові переслідування

журналістів і фізичні розправи над ними. Журналістів убива-

ють тому, що не спроможні іншими способами боротися з їх

інформаційною владою. На жаль, це найкращий доказ її реаль-

ного існування.

З проголошенням України незалежною державою перед

журналістами відкрилася можливість репрезентувати власну

українську національну журналістику, продовживши тим самим

традиції «Літературно-наукового вісника» І. Франка та М. Гру-

шевського, «Ради» А. Ніковського та С. Єфремова, «Української

хати» П. Богацького та М. Шаповала, «Украинской жизни» С. Пет-

люри, «Вісника» Д. Донцова, «Арки» Ю. Шереха (Шевельова). Такі

можливості розкрилися тільки зараз, бо за радянських часів

журналістика в Україні була засобом панування партійної но-

менклатури й ідеологічної обробки населення з погляду ідеології

панівної комуністичної партії. У тоталітарному суспільстві,

нагадаємо, журналістика є коліщатком і гвинтиком загально-

державного механізму, а не щонайважливішим елементом гро-

мадянського суспільства, через який вільна людина реалізує

своє основне право – на свободу слова.

У реальних умовах України, коли напрям суспільного розвит-

ку країни ще не визначився до кінця, а рівень реформування

різних сфер життєдіяльності суспільства істотно відрізняється

як за мірою охоплення, так i за глибиною, коли самі реформи

доводиться здійснювати в умовах економічної, фінансової та

соціальної кризи, вирішального значення набуває роль ОМI як

гарантів політичної й соціальної стабільності в суспільстві, як

каналів вираження суспільних настроїв i найголовніше – як ак-

Журналiстика як галузь суспільно-політичної діяльності

163

тивних чинників формування громадської думки з усіх найбільш

злободенних питань.

Так виникає ще одне надзвичайно важливе питання: про другу

(після інформаційної) функцію журналістики – функцію форму-

вання громадської (суспільної) думки. Надалі для вербального

оперування обираємо з цих формул термін «Громадська думка».

Громадська думка – явище історичне. З розвитком людської

цивілізації й культури змінюється й статус громадської дум-

ки в житті суспільства, підвищується її роль, ускладнюються

функції, розширюються сфери діяльності i т. д. Усі ці процеси

знаменують собою перетворення громадської думки з просто-

го судження мас, що має силу лише в обмежених рамках тих

або інших спільнот чи регіонів, на політичний інститут життя

суспільства в цілому.

Сучасна суспільна свідомість у світі відзначається осо-

бливо високим рівнем впливу громадської думки на всі сфе-

ри життєдіяльності суспільства, починаючи від глобальних

політичних рішень i закінчуючи дрібними побутовими пробле-

мами.

Громадська думка являє собою стан масової свідомості,

що містить у собі відношення (приховані чи відкриті) людей

до фактів, явищ, подій, процесів, героїв та персонажів дано-

го часу, тобто до всього того, що складає поточну історію.

А як відомо, історію сучасності створює журналiстика. Характер

ідей, що в сукупності складають громадську думку, безпосередньо

залежить від переконань людей i особливостей їхньої історичної

свідомості. Громадська думка – це система зрозумілих i оцінених

конкретних ситуацій поточного життя суспільства i виникаючих

у зв’язку з ними уявлень про те, що, в ім’я чого i як мусить бути

законсервоване або змінене в поточному житті.

Журналiстика в сучасному світі – головний, хоча й не єдиний,

спосіб формування та існування громадської думки. Народжен-

ня уявлень про необхідні зміни та процес запровадження цих

змін неможливий сьогодні без участі ОМI.

Громадська думка має такі атрибутивні ознаки:

1) об’єктом громадської думки є лише ті події i явища дійсності,

що викликають суспільний інтерес i відзначаються

соціальною значимістю й актуальністю;

РОЗДІЛ СЬОМИЙ

164

2) проблеми, з яких висловлюється громадська думка, перед-

бачають можливість плюралістичного підходу, розбіжності

в оцінках, тобто містять в собі більший чи менший ефект

дискусiйностi;

3) громадська думка функціонує практично в усіх сферах

життєдіяльності суспільства;

4) змiст суджень громадської думки визначається державно-

політичною системою, соцiальними умовами, у яких їй до-

водиться дiяти, передусiм обсягом i широтою інформації,

що рухається рiзноманiтними комунікаційними каналами,

відкрита i доступна усім i кожному;

5) громадська думка складається й функціонує як у межах

суспільства в цілому, так i в межах існуючих у ньому (гру-

пових чи масових) спільнот: соціальних, регіональних,

професійних, політичних, культурних та iн.;

6) у межах кожної спільноти носієм громадської думки може

бути як спільнота в цілому, так i її складові частини, за-

лежно від змісту суджень; громадська думка може бути

моністичною (одностайною) i плюралістичною (множин-

ною, розмаїтою);

7) джерелами громадської думки є різноманітні форми

суспільного досвіду, передусiм матеріали ОМІ, повідомлення

з найближчого соціального оточення людей, а також

наукові знання, офіційна інформація, відомості, що їх

людина дістає в закладах освіти й культури. Громадська

думка – це сума позицій окремих громадян з певного пи-

тання. А відтак на її формування та висловлення мають

вплив світогляд, родинне виховання, рівень освіти й куль-

тури особи, її емоційний стан у даний момент. Оскільки

кожне з джерел відображає дійсність з різним ступенем

адекватності, громадська думка, що створюється на цій

базі, також може бути «істинною», тобто відповідною

до реальних інтересів соціального розвитку, або «хибною»,

ілюзорною;

8) у розвинутому демократичному суспільстві звичними ка-

налами виявлення громадської думки є друковані, ефірні

та електронні органи масової інформації, референдуми

та опитування громадської думки, вибори органів вла-

Журналiстика як галузь суспільно-політичної діяльності

165

ди, безпосередня участь громадян в управлінні, збори,

маніфестації, пікетування, страйки та інші способи вия-

вити свою позицію;

9) активність функціонування i фактичне значення

громадської думки в житті суспільства визначаються

існуючими соцiальними умовами: соціально-економічним i

культурним рівнем розвитку суспільства, а також рівнем

розвитку демократичних інститутів i свобод, у першу чергу

свободи вираження думки – слова, преси, творчості, зборів,

маніфестацій i т. д.

Головним будівельним матеріалом для громадської думки є

інформація, а головними каналами її формування й виражен-

ня – органи масової інформації.

У цьому й реалізує себе журналiстика в демократичному

суспільстві як галузь суспільно-політичної діяльності.

Журналістика в демократичному суспільстві відіграє

вирішальну роль на всіх етапах формування громадської думки,

найголовнішими з яких є:

1) отримання інформації про факт чи подію; за джерела

інформації правлять, звичайно повідомлення друкованих,

ефірних та електронних ОМI;

2) осмислення отриманої через журналістику інформації

на основі особистого світогляду, досвіду, потреб та інтересів,

внаслідок чого формуються індивідуальні позиції й погля-

ди на події i факти;

3) обговорення відмінних i розмаїтих індивідуальних позицій,

що також здійснюється через ОМI, обмін думками, їх

зіткнення, дискусії, внаслідок чого відбувається зближен-

ня певної частини індивідуальних позицій;

4) складання в підсумку моністичної чи плюралістичної

громадської думки, способом виявлення якої знову стає

журналістика.

Складність ситуації в інформаційному просторі України

виявляється, з одного боку, в прагненні суспільства до оновлен-

ня життя і в неможливості, з другого боку, негайно зліквідувати

дію неґативних чинників минулого. Це й породжує істотні

суперечності в становищі журналістики.

У сучасній інформаційній сфері України до числа першо-

рядних піднялося питання про співвідношення у професії

РОЗДІЛ СЬОМИЙ

166

журналіста інформації та аналітики як двох найголовніших

складових масово-інформаційної діяльності. Це питання на-

було програмової значущості, бо саме від його розв’язання за-

лежить, якою засадничо бути нашій українській журналістиці,

а відтак – і чому навчати майбутніх журналістів у наших вищих

навчальних закладах, яке місце в цьому процесі може й повинна

займати держава і т. д.

Перед українською журналістикою тут знову стоїть загроза по-

трапити в пастку рішень учорашнього дня, істотно відхилитися

від нової парадигми доби. У нашій пресі і в науковій літературі

час від часу висловлюється думка на захист інформаційної

моделі журналістики. Аргументи на її користь зводяться в основ-

ному до таких:

• завдання журналістики полягає лише в інформуванні гро-

мадян з широкого кола суспільних подій;

• інформація повинна бути об’єктивною й безсторонньою;

• коментування журналістом новин неприпустиме, оскільки

воно містить у собі елемент нав’язування своєї позиції чи-

тачам;

• думка журналіста нецікава для загалу, в очах якого він

виглядає недостатньо компетентним і авторитетним

спеціалістом;

• для коментування інформації працівник мас-медіа му-

сить запрошувати фахівців з даного питання, які мають

спеціальні знання і спроможні здійснити кваліфіковане

коментування новин; до числа таких фахівців належать

професійні політики, урядовці якомога вищого державного

рангу, громадські діячі, науковці, письменники та діячі

культури і т. ін.;

• головне завдання журналістики – за допомогою інформації

озброїти кожного читача мас-медіа для вироблення власної

концепції подій, забезпечити йому свободу у виборі власної

позиції з того чи іншого питання.

Таким чином українська журналістика і журналістикознавство

сьогодні поставлені перед необхідністю обговорювати й опе-

ративно шукати шляхи розв’язання проблеми, що в інших

національних системах вже втратила свою актуальність. Так, на-

приклад, у США в 1923 році американське товариство редакторів

прийняло ухвалу про запровадження в журналістську прак-

Журналiстика як галузь суспільно-політичної діяльності

167

тику гасла «news not views» (новини без поглядів). «Необхідно

проводити чіткий кордон між інформаційним повідомленням

і висловленням думок, – так було сформульоване це правило. –

Інформаційні повідомлення повинні бути вільними від вислов-

лення будь-якої думки чи пристрасті в усякому вигляді»

Ця ухвала, актуальність якої зберігається й зараз

, покликана

була захистити американського читача від журналістського во-

люнтаризму. Тривалий час у США вважалося, що робота в газеті

не потребує ні спеціальних знань, ні моральної відповідальності.

Головне – спритність, швидкість у подачі новин

. На боротьбу з

такими журналістами-дилетантами, неспроможними до ком-

петентних коментарів і об’єктивних оцінок, і було спрямоване

правило «news not views». Його запровадження мало далекосяжні

наслідки. Головний з них полягав у тому, що аналітична

журналістика тут почала занепадати, а журналістська праця

звелась на якийсь час до репортерства.

Відтоді в самій американській журналістиці багато що

змінилося.

По-перше, було встановлено, що гасло «новини без поглядів»

недосяжне в повному обсязі. За допомогою відбору фактів,

просіювання повідомлень, але із збереженням їхньої уявної

об’єктивності газети здійснювали обробку свідомості читача, при-

чому у прихованій формі, декларуючи свою безсторонність.

По-друге, надбанням теорії журналістики стала думка про те,

що новина – це не сам факт, а повідомлення про факт. Новина

в процесі вербалізації втягує в себе оцінку автора, його ставлення

до факту. Власне оперативною одиницею в журналістиці є не сам

факт, а повідомлення про факт. Журналістика, займаючись ви-

робництвом новин, прагнучи до об’єктивності у висвітленні

подій, насправді не здатна уникнути суб’єктивності. Адже

повідомлення – це вже вербальна формула, створена суб’єктом

Цит. за кн.: Москаленко А. З. Основи масово-інформаційної діяльності:

підручник/А. З. Москаленко, Л. В. Губерський, В. Ф. Іванов. – К.: Б. в., 1999. –

С. 122, 398.

Див, наприклад, кн.: Гід журналіста: Збірка навчальних матеріалів, скла-

дена за французькою методикою вдосконалення працівників ЗМІ/Адаптація та

упоряд. – Алла Лазарєва. – К.: Б. в., 1999, де пропонується правило: «Змішувати

факти й коментарі в тексті неприпустимо!» (С. 27).

Див про це в кн.: Москаленко А. З. Теорія журналістики: підручник/А. З. Мос-

каленко. – К.: Експрес-об’ява, 1998. – С. 216.

РОЗДІЛ СЬОМИЙ

168

і приналежна його свідомості, залежна від нього. Як відзначив

професор В. В. Різун, «новина лежить не в площині реальності,

а в площині відображення цієї реальності журналістом як

соціальним суб’єктом, через що відображення і називається

суб’єктивним, бо належить суб’єктові»

По-трєтє, до самих журналістів прийшло усвідомлення, що

новий час вимагає від них не лише опису подій, але і їхнього по-

яснення, а останнє неможливе без аналітики. У силу цих обста-

вин американська журналістика почала здійснення розвороту

від інформаційної до аналітичної моделі масово-інформаційної

діяльності.

Українській же журналістиці загрожує через вісім десятиліть

повторити шлях американських колег. Принаймні позиції

інформаційної моделі мас медіа в свідомості творців нашо-

го інформаційного простору досить сильні. На мій погляд, це

пояснюється кількома причинами:

1. Прагненням заперечити й відкинути досвід радянської

журналістики. Як відомо, в радянські часи мас-медіа свідомо

виконували ідеологічну роль, будучи в обов’язковому поряд-

ку органами партійних комітетів. Перед кожним журналістом

відкрито ставилося завдання й рядовою інформаційною

заміткою, і ґрунтовною аналітичною статтею здійснювати

пропаганду партійної програми і рішень партійних з’їздів,

роз’яснювати для читача партійну політику й показувати йому

його місце в її реалізації. Авторитет аналітичної журналістики

був рішуче підірваний у середовищі самих творчих працівників.

Аналітичність ототожнювалася з пропагандою і агітацією фаль-

шивих, як тепер стало зрозуміло, цінностей. Інформаційна

журналістика розглядалася як альтернатива радянській

пропагандистській моделі. Звільнившись від партійного нагляду,

журналістика звільнилася й від обов’язкової пропагандистської

аналітичності і відразу відкинула її.

2. Ці ж саме обставини послужили причиною компрометації

аналітичної журналістики в читацькому середовищі і забез-

печили інформаційній журналістиці авторитет у масовій

свідомості. Читач не хотів знову стати жертвою маніпулятивної

Різун В. В. Маси: Тексти лекцій/В. В. Різун. – К.: ВПЦ «Київський універси-

тет», 2003. – С. 89.

Журналiстика як галузь суспільно-політичної діяльності

169

пропаганди й тому віддавав перевагу безсторонній інформації,

а не аналітиці.

3. Є в цього явища й третя причина, чисто ідеологічного харак-

теру. Інформаційна модель української журналістики виявляється

надзвичайно вигідною концептуально для різного роду, не скажу

ворогів, але несимпатиків Української держави. В основному

вони складають дві групи. До першої належать комуністичні ре-

ваншисти, які прагнуть реанімувати комуністичну партію з її гас-

лами інтернаціоналізму, у межах якого українська національна

свідомість кваліфікується не більше, не менше як «український

буржуазний націоналізм». Другу групу складають прихильники

«єдіной і нєдєлімой» Російської імперії, які не бачать свою дер-

жаву повноцінною без присутності в ній України. Ці дві групи

не тільки займаються пропагандою своїх ідей, але роблять це

активно й агресивно, що дозволяє деяким політикам говорити

навіть про інформаційну окупацію України. Їх журналістика

зовсім не є інформаційною, а тенденційно аналітичною. Незва-

жаючи на це, саме вони нав’язують українській журналістиці

концепцію, згідно з якою інформаційна модель є нормативною

для журналістики, а аналітика – то вже від лукавого. Гасло «news

not views» сьогодні роззброює українську журналістику в обороні

української державності, компрометує саму ідею контрпропа-

ганди. Воно вигідне певним політичним силам, які й досі вино-

шують мрію про знищення української незалежності. А відтак зі

сторінок різних мас-медіа космополітичної орієнтації в масову

свідомість запроваджується думка про те, що інформація – це

добре, аналітика – це погано.

Як бачимо, це зовсім не порожнє питання для української

журналістики. В умовах, що склалися, сама ідея аналітичної

журналістики потребує свого захисту, реабілітації в очах

громадської думки. Дана проблема набуває актуальності й з по-

гляду футуристичної спрямованості української журналістики.

Якою їй слід бути і на яку модель орієнтуватися, щоб не опи-

нитися на маргінесах світових інформаційних потоків? Ось

ті прагматичні питання, що входять в обсяг цієї великої про-

блеми. Тому далі свої завдання вбачаємо в апології аналітичної

журналістики, у наведенні системи аргументів на її захист.

Першим аргументом у цій апології вбачається такий:

аналітика є способом подолання інформаційного хаосу.

РОЗДІЛ СЬОМИЙ

170

У середовищі журналістів йдуть безкінечні розмови про

глобалізацію комунікаційних процесів. Нагадаю дуже цікаву де-

таль: французьке слово «global» (загальний, всесвітній) в основі

своїй має латинське слово «globus» (глобус, куля) і означає «по-

ширений на всю земну кулю». Що ж у концепції глобальної

журналістики виявляється поширеним на всю земну кулю? Будь-

яка інформація, виготовлена будь-якою особою. Такі можливості

надає кожній суспільній і приватній людині комп’ютерна мережа

Інтернет. Ми повертаємося в період персонального журналізму,

але на іншому рівні технічного забезпечення.

У світі створюється якісно нова ситуація, яка характеризується

інформаційним вибухом; повідомлення може виготовляти будь-

яка людина й безконтрольно поширювати їх на невизначену

кількість користувачів системи. Комунікативними каналами

всесвітньої мережі активно користуються інформаційні агент-

ства, газети й журнали, не тільки знімаючи з них новини, але

й розміщуючи тут свої електронні версії, створюючи мережеві

варіанти видань. Щодня й щогодини розширюється блогосфера,

яку творять своїми текстами приватні особи, прагнучи зробити

свій внесок у формування інформаційної картини світу.

Слід чітко усвідомлювати дві речі. Перша: ми живемо

в епоху інформаційної революції, що вже розпочалася. Дру-

га: інформаційне суспільство може бути тільки суспільством

аналітичної журналістики.

На користь цього висновку свідчать красномовні факти.

У вступі до своєї праці «Моделювання і технологія редакторсь-

ких систем» В. В. Різун навів такі дані: «У травні 1984 року

на міжнародному семінарі в Балатонсеплаке (Угорщина),

який відбувся з ініціативи Інституту досліджень і документації

при Міжнародній організації журналістів і був присвячений

проблемі нових технологій у масовій комунікації, прозвучала

фраза, що протягом вісімдесятих років у світі розповсюджено

інформації більше, ніж за всю історію людства. Обсяг інформації

подвоюється через сім-вісім років»

Відтоді минуло понад два десятиліття, і за цей час не тільки

ще в кілька разів зріс обсяг інформації, що нею володіє люд-

ство, але й різко збільшилися самі темпи її творення: кількість

Різун В. В. Моделювання і технологія редакторських систем/В. В. Різун. – К.:

Б. в., 1995. – С. 3.