Михайлин І.Л. Основи журналістики

Подождите немного. Документ загружается.

І. Л. Михайлин

ОСНОВИ

ЖУРАНЛІСТИКИ

5-те видання, перероблене та доповнене

ПІДРУЧНИК

Затверджено

Міністерством освіти і науки України

для студентів вищих навчальних закладів

Київ

«Центр учбової літератури»

2011

УДК 0.70(075.8)

ББК 76.120.8я73

М 69

Гриф надано

Міністерством освіти і науки України

(Лист № 14/18.2225 від 31.01.2002)

Рецензенти:

Безхутрий Ю. М.

– доктор філологічних наук, професор, завідувач кафед-

ри історії української літератури ХНУ;

Московкіна І. І. – доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри

російської літератури ХНУ;

Маслов І. С. – доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри

української та світової літератури Харківського національного педагогіч-

ного університету ім. Г. С. Сковороди, член Національної спілки журналі-

стів України і Національної спілки письменників України.

Михайлин І. Л.

Основи журналістики. Підручник. 5-те вид. перероб. та доп.– К.: Центр учбової лі-

тератури, 2011 – 496 с.

ISBN 9786110101752

У підручнику викладено один з основних навчальних курсів у системі підготовки

майбутнього спеціаліста – «Основи журналiстики». Тут подані найважливіші теоретичні

теми, передбачені програмою Міністерства освіти України, як-от: журналiстика як га-

лузь масово інформаційної діяльності, функції журналiстики, журналiстика як галузь

суспільно-політичної діяльності, соціальна позиція журналіста, журналi

стика як система

засобів масової інформації, свобода преси і журналістської діяльності та ін.

Посібник розрахований на студентів спеціальності «Журналiстика» та молодих

працівників засобів масової інформації, що роблять перші кроки на шляху до оволодіння

професією, але не мають базової освіти.

УДК 0.70(075.8)

ББК 76.120.8я73

ISBN 9786110101752

М 69

Журналіст як суб’єкт масово-інформа ційної діяльності

Пам’яті моєї дорогої бабусі

й улюбленої шкільної вчительки

Ганни Василівни Михайлиної

(3.11 1908–16.04 2001)

ПЕРЕДМОВА ДО П’ЯТОГО ВИДАННЯ

Дорогі читачі: учні й колеги!

Перше видання цієї книжки, що вийшло в світ понад десять

років тому, і наступні три (у тому числі й одне – російською мо-

вою) розійшлися, що поставило проблему створення наступного

видання. Зрозуміло, що воно планувалося як виправлене й до-

повнене; зрештою, у такий спосіб будувалися й попередні. Але

у порівнянні з ними я мушу подати деякі нові пояснення.

У передмові до третього видання я вказав на два найголовніші

напрямки доопрацювання попереднього тексту: 1) розширен-

ня конспекту до жанру повноцінного підручника і 2) залучення

до обґрунтування теоретичних положень численних прикладів з

журналістської практики. Сьогодні, підготувавши нове видання,

збагачений досвідом роботи в журналістській науці протягом

п’ятнадцяти років, я прийшов до несподіваного й для самого

себе висновку. Він полягає в тому, що стабільний підручник з

журналістики, який би був придатний для використання в усі

часи й у будь-якому просторі, навряд чи можливий. Перешкод-

жають його появі обставини двох типів.

По-перше, це суспільно-політичні обставини, які раз у раз

змінюються. Особливо в Україні. Якщо справедливою є думка

П’єра Бурдьє, що властивість поля журналістики – безкінечна бо-

ротьба за свободу слова, то оволодіння цією свободою і є змістом

історичного процесу розвитку медіа. Журналістика як спосіб

пізнання суспільством самого себе мусить бути весь час інакшою,

щільно припасованою до сучасності, особливостей її політичного

життя. Зміни в суспільстві у найширшому значенні цього сло-

ва тягнуть за собою зміни в журналістиці, яка це суспільство

відображає й пізнає. А вже за журналістикою поспішає і квапить-

ся (іноді й шкутильгаючи) наука про журналістику. Це означає,

що вона мусить за визначенням бути еволюційною наукою, яка

через (короткі) відрізки часу переглядає свої основні положення

й категорії.

По-друге, це технологічні обставини, які так само раз у раз

змінюються. Останнім часом припинилися розмови про

ПЕРЕДМОВА

науково-технічну революцію; не тому, що вона відійшла в ми-

нуле, а тому, що вона стала буденним явищем. Людство вступило

у фазу постіндустріального (інформаційного) суспільства, у якому

головним товаром і цінністю стали знання, а на роль провідного

чинника поступу висунулася особа вченого. І якщо правильною є

думка Маршала Маклюена, що засіб є повідомленням, то й зміна

інформаційних технологій вирішальним чином впливає на стан

і якість журналістики.

Відтак, я став учасником процесу наздоганяння наукою

живої, еволюційної журналістської практики. Як тут не наве-

сти ще одне висловлювання: «Теорія, мій друже, сіра, та дерево

життя зелене» (Й.-В. Гете). Читачам судити про те, як у цій книзі

сіра теорія змагалася із зеленим деревом життя.

Автор

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

ЖУРНАЛІСТ ЯК СУБ’ЄКТ

МАСОВО-ІНФОРМАЦІЙНОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ

Портрет професії журналіста.

Привабливі боки журналістики:

можливість самореалізуватися;

мати творчу за характером роботу;

доносити до людей правду, примножувати

в світі добро, боротися за справедливість;

впливати на формування суспільної свідомості,

громадської думки; спілкуватися з видатними

людьми, прожити цікаве життя; першим опинятися

в гущині подій, осягати глибинний зміст явищ,

причини і наслідки, витлумачувати їх для загалу;

стати знаменитим, мати гарні заробітки,

посідати престижне місце в структурі суспільства.

Труднощі спеціальності: стресовість,

потреба таланту, необхідність безкінечного

самовдосконалення, моральна відповідальність

за кожен журналістський твір,

мистецтво постійного спілкування,

налаштованість на універсальність

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

и здобули середню освіту і постали перед вибором

майбутньої долі. Ви обираєте професію, а відтак і

спеціальність у вищій школі, щоб вчитися далі й стати високо-

класним спеціалістом.

Професія журналіста сьогодні приваблює багатьох молодих

людей численними перевагами, широкими можливостями. Се-

ред них як на найважливіші слід вказати на такі.

1. Масово-інформаційна діяльність надає людині широкі

можливості самореалізуватися; вона містить у собі елементи

цілого ряду привабливих творчих професій, які самі по собі

самодостатні й цікаві.

Здійснюючи свою професійну діяльність, журналіст виступає

під час інтерв’ю в ролі психолога, він мусить бути гарним

комунікатором і вміти «розговорити» співбесідника.

Збираючи інформацію, він повинен виявити неабиякі

акторські здібності, зуміти, де це потрібно, залишитися

непоміченим, спрацювати у ролі стороннього спостерігача,

а в іншому місці зіграти важливу персону, домогтися довіри,

схилити співрозмовника на свій бік і обов’язково сподобатися

йому, адже тільки за умов цілковитої довіри можливе розкрит-

тя інформаційної скрині Пандори, якою, безумовно, є кожна

людина.

Спілкуючись щодня з численними співрозмовниками й чи-

тацькою аудиторією, журналіст здійснює функції педагога, що-

найменше в двох аспектах: по-перше, відкриваючи людям шлях

до нових знань, і по-друге, навчаючи їх жити. Він вислуховує й

дає корисні поради. У нашому суспільстві журналіст – це не про-

сто професія, а певне звання, її представники наділені великим

суспільним авторитетом, до них звертається пересічний гро-

мадянин у скрутні моменти свого життя, шукаючи поради й

підтримки. Тому в професійній діяльності журналістові часто

доводиться здійснювати й лікарські функції.

Макетуючи свіже число газети чи журналу, готуючи до ви-

ходу в ефір радіо- чи телепередачу, журналіст виступає в ролі

режисера (згадаймо первісне значення цього слова, що прийшло

до нас з латини; де «rego» означає «керую»), адже йому доводиться

упорядковувати роботу численного колективу, у якому кожен

спеціаліст має своє окреме завдання і здійснює притаманну

лише йому функцію. Щоправда, таку роботу виконує не кожен

Журналіст як суб’єкт масово-інформа ційної діяльності

журналіст, а лише редактор, але й рядовий кореспондент, вихо-

дячи із своїх професійних завдань, мусить здійснювати велику

організаторську роботу: створити навколо себе інформаційну

мережу, шукати шляхи доступу до джерел інформації. Крім

інформаційного забезпечення своєї діяльності, самомарке-

тинг є важливою умовою його власної праці, служить гаран-

том успішного становлення й всебічного розвитку здібностей

журналіста.

Нарешті, його робота пов’язана з безперервним створенням

текстів. Це завершальний етап його діяльності. У даному випад-

ку журналіст виступає в ролі письменника. Але від представ-

ника цієї вільної професії він різниться тим, що пише завжди,

практично щодня, і за будь-яких умов і обставин. Для щоденної

газети практично кожен її кореспондент повинен подати 200–

250 рядків тексту в номер. Історія журналістики нагромадила

багато свідчень про невтомність видатних майстрів пера: на-

приклад, Улас Михайлович Дорошевич (1864–1922), знамени-

тий редактор популярної у свій час газети «Русское слово», крім

керівництва виданням, виконував величезне авторське наван-

таження: 64 тисячі рядків на рік, 5300 – на місяць, 175 рядків

на день

. Такий щільний режим і створює головні особливості

праці журналіста, у якій на саме написання твору відводиться

не так уже й багато часу, а натомість його левову частку займає

пошук теми, віднайдення джерел інформації для її висвітлення,

ознайомлення з документами й джерелами та ін.

Перелічені аспекти складають парадигму творчої діяльності

кожного журналіста. Але слід мати також на увазі, що при

збиранні матеріалу йому доводиться здійснювати й самостійні

журналістські розслідування. А це передбачає виконання рольо-

вих функцій інших (засадничо – будь-яких) професій, не лише

перелічених щойно тих, які мають виразну творчу домінанту.

Слід однозначно сказати в підсумку, що журналістика, як ніяка

інша сфера, надає індивідові можливість стати особистістю,

реалізувати себе цілком, виявити усі природні таланти, якими б

розмаїтими вони не були.

2. Журналістика приваблює людину можливістю мати твор-

чу за характером роботу. Наскільки важливо для людини за до-

Махонина С. Я. История русской журналистики начала ХХ века: учебное

пособие/С. Я. Махонина. – М.: Флинта: Наука, 2002. – С. 94.

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

помогою творчості здійснитися в цьому світі, свідчить досвід

одного з провідних філософів ХХ століття Миколи Бердяєва

(1874–1948), у головних працях якого «Філософія свободи»

(1911), «Смисл творчості. Спроба виправдання людини» (1916)

та «Філософія вільного духу» (ч. 1–2, 1927–1928) обґрунтовано

ідею життєвої, іманентної необхідності для людини реалізувати

себе у вільній творчості. Творчість виступає як головна умова

опанування людиною свободи, разом з тим свобода є головною

умовою здійснення особою творчої діяльності.

Іноді в працях з журналістикознавства можна зустріти дум-

ку про те, що журналістика – це й зовсім не творчість, а ре-

месло, що елемент власне творчості істотно девальвований

в масово-інформаційній діяльності. З цим навряд чи варто по-

годжуватися. Адже, зрештою, й ремесло – це специфічна, але

все ж таки творчість. Крім того, журналістський твір так само,

як і літературний, – наслідок духовної діяльності особи, спосіб

оприявнення буття. До журналістської творчості мають засто-

совуватися усі філософські положення й категорії, що викори-

стовуються наукою для осягнення творчості як такої.

А відтак творчість є продовженням світотворення. І

журналістика – у тому числі. Розповідаючи про світ навколо

нас навіть за допомогою новинарних заміток і некоментованих

повідомлень, журналістика, можливо, сама того не помічаючи,

спричинює здійснення неявного, перетворює неіснуюче

в ранг існуючого. Суспільство володіє природою (фізичною й

суспільною) рівно настільки, наскільки знає її. Журналістика

і є способом знання і щоденного пізнання довкілля, а відтак

вона мусить розглядатися як повноцінна й повноправна твор-

ча діяльність людини, за допомогою якої вона (людина) реалізує

своє екзистенцційне, трансцендентне призначення в цьому

світі.

У філософській автобіографії «Самопізнання» (посм. вид. 1949)

М. Бердяєв так сформулював тему творчого покликання людини,

яку вважав головною для свого життя. «Надзвичайно зухвала

думка, – писав він, – що Бог потребує людини, відповіді люди-

ни, творчості людини»

. А трохи вище він твердив: «Творчість

Бердяєв Н. А. Самопознание (Опыт философской автобиографии)/

Н. А. Бердяев. – М.: Книга, 1991. – С. 209.

Журналіст як суб’єкт масово-інформа ційної діяльності

людини не є вимога людини і право її, а є вимога Бога до лю-

дини і обов’язок людини. Бог чекає від людини творчого акту як

відповіді на творчий акт Бога. Про творчість людини вірне те ж,

що й про свободу людини. Свобода людини є вимога Бога до лю-

дини, обов’язок людини стосовно Бога»

. Саме тому в людині

закладений іманентний потяг до творчості як до головної умови

здійснення її природного призначення, первинної місії, а також

опанування свободою, вільного виявлення себе самої. Творчість

невіддільна від свободи.

Молодому журналістові слід звикнути до думки про творчий

характер усієї його діяльності. Творчість починається не за ро-

бочим столом з написанням тексту (там вона закінчується),

а зі збирання інформації, з віднаходження цікавої теми для

повідомлення чи журналістського розслідування. До кожного

кроку свого журналіст мусить підходити як до творчого акту,

намагаючись реалізувати в ньому всю свою обдарованість, усі

можливості, вкладаючи в кожний вчинок увесь свій творчий

потенціал.

3. Професія журналіста приваблює можливістю доноси-

ти до людей правду, примножувати в світі добро, боротися

за справедливість. У здійсненні цих завдань полягає реалізація

безпосередніх функцій журналістики. Людина не просто

потребує знань про світ, а потребує їх з практичною метою: ство-

рити цей світ зручним для свого життя, для співжиття в ньо-

му осіб різної національності, відмінного соціального статусу,

різного віросповідання. Людину не полишає мрія про досконале

суспільство, а відтак і думка: чи можна від створення досконалих

творів перейти до створення досконалого життя. Журналістська

творчість має на меті поліпшення, вдосконалення суспільства.

У цьому й полягає її прагматичний, ужитковий зміст.

Мені здавалося, що етичний аспект в масово-інформаційній

діяльності дещо втрачає свою актуальність сьогодні, коли наша

українська журналістика, звільнена від обов’язкової агітації й

пропаганди, переживає період зростання в ній питомої ваги

інформаційних жанрів, але був приємно здивований, коли сту-

денти першого курсу спеціальності «Журналістика» нашого

університету у традиційних творах, які я загадую писати для

Там само.

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

ознайомлення з ними: «Хто я? Автопортрет на тлі епохи», серед

мотивів, що спричинили вибір ними професії журналіста, на-

звали саме цей: можливість примножувати в світі добро, допо-

магати людям у розв’язанні моральних проблем, а саме довкілля

перетворювати на засадах Краси й Справедливості.

«Моєю мрією, принаймні в останній рік, – пише Марина Г., що

приїхала до нашого навчального закладу з с. Михайлики Ши-

шацького району Полтавської області, – було навчання в цьому

університеті. І я щаслива з того, що зараз навчаюся тут. Я хочу до-

сконало вивчити свою професію, щоб зуміти знаходити не тільки

цікаву інформацію, але й за допомогою Слова внести в наше по-

всякдення хоча б трішки добра». Схожу думку висловила й Оле-

ся К. з смт. Чутове, що на Полтавщині. «На мій погляд, – написала

вона, – основне завдання журналістики – приносити користь

іншим, постачати людям нову інформацію. І саме так я зможу

жити, приносячи людям своїм Словом добро». Цікаво, що обидві

дівчини мали ще перед вступом до Харківського національного

університету імені В. Н. Каразіна журналістську практику в своїх

районних газетах. Вони не з чужого голосу знали про величезне

значення Слова в людському житті.

4. Професія журналіста приваблює можливістю вплива-

ти на формування суспільної свідомості, громадської думки.

Зрештою, у цьому теж полягає здійснення важливої функції

журналістики. Працівник мас-медіа, інформуючи читачів про

події в регіоні й світі, висловлюючи свою думку про них, втягує

в поле свого впливу аудиторію, запліднює її своїм баченням

дійсності та її проблем. Не письменник, а журналіст претендує

сьогодні на роль «володаря думок», його ім’я найчастіше

зустрічається пересічному громадянинові під репортажами,

коментарями, аналітичними статтями чи нарисами; саме

журналіст відіграє сьогодні роль політичного центру, до якого тяг-

неться за авторитетним словом політично активна аудиторія.

Ще зовсім недавно людське суспільство було літературо-

центричним, журналістика сприймалася як частина літератур-

ної діяльності, але сьогодні ситуація рішуче змінилася. Наше

суспільство стало журналістикоцентричним, література

сприймається як частина журналістики. Сьогодні багато авторів

працюють у галузі літератури факту (нон-фікшн), будучи, по суті,