Мельник О.О. Корпоративне право

Подождите немного. Документ загружается.

Рішення загальних зборів акціонерів про відкрите або закрите розміщення акцій повинно

містити строк та порядок реалізації акціонерами свого переважного права на придбання ак-

цій, що випускаються додатково та передбачені до розміщення.

Порядок реалізації акціонерами переважного права на придбання акцій додаткової емісії

відрізняється залежно від способу розміщення.

У разі відкритого розміщення акцій порядок реалізації акціонерами переважного права на

придбання акцій, що випускаються додатково та передбачені до розміщення, установлюється

акціонерним товариством.

Якщо власник акцій відмовляється від використання свого переважного права на при-

дбання акцій, якщо це передбачено умовами закритого або відкритого розміщення, власники

акцій надають акціонерному товариству письмові підтвердження про відмову від викорис-

тання свого переважного права на придбання акцій.

Джерелами збільшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства можуть бути:

а) додаткові внески (вклади), якими можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші

матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природни-

ми ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (у тому чис-

лі на інтелектуальну власність), грошові кошти, зокрема в іноземній валюті;

б) реінвестиція дивідендів;

в) спрямування прибутку до статутного капіталу.

У разі збільшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства слід пам’ятати

про кілька заборон. Так, не допускається:

а) поєднувати джерела збільшення розміру статутного капіталу, зазначені вище;

б) поєднувати способи збільшення розміру статутного капіталу (збільшення кількості ак-

цій номінальної вартості та збільшення номінальної вартості акцій);

в) приймати рішення про збільшення розміру статутного капіталу товариства до повної

оплати всіх раніше випущених акцій за ціною не нижче номінальної;

г) приймати рішення про збільшення розміру статутного капіталу товариства до реєстра-

ції усіх попередніх випусків акцій, до реєстрації звітів про результати розміщення акцій та

видачі свідоцтв про реєстрацію випусків акцій відповідно до законодавства України;

д) приймати рішення про збільшення розміру статутного капіталу, якщо після закінчення

другого та кожного наступного фінансового року вартість чистих активів цього акціонерного

товариства виявиться меншою від статутного капіталу.

Поряд з акціонерним товариством збільшувати статутний капітал можуть й інші госпо-

дарські товариства.

Збільшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю та товариства

з додатковою відповідальністю допускається після внесення усіма його учасниками вкладів у

повному обсязі.

У разі збільшення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю

розмір, форма і порядок внесення учасниками додаткових вкладів встановлюється загальни-

ми зборами товариства з дотриманням вимог ст. 13, 16, 51, 59, 60 Закону про господарські

товариства, ст. 144 ЦК України.

Згідно зі ст. 86 ГК України фінансовий стан засновників — юридичних осіб щодо їхньої

спроможності здійснити відповідні внески до статутного капіталу господарського товариства

у випадках, передбачених законом, повинен бути перевірений належним аудитором (ауди-

торською організацією) у встановленому порядку, а майновий стан засновників-громадян

має бути підтверджений декларацією про їхні доходи і майно, завіреною відповідним подат-

ковим органом.

Статутний капітал господарського товариства може зменшуватися за рішенням загальних

зборів учасників або повних учасників.

Зменшення статутного (складеного) капіталу за наявності заперечень кредиторів товарис-

тва не допускається.

Акціонерне товариство має право за рішенням загальних зборів акціонерів зменшити ста-

тутний капітал. Зменшення статутного капіталу може відбуватися двома способами:

 зменшення номінальної вартості акцій, або

 шляхом анулювання раніше викуплених товариством акцій та зменшення їх загальної

кількості, якщо це передбачено статутом товариства.

Зменшення статутного капіталу акціонерного товариства допускається після повідомлен-

ня про це всіх його кредиторів у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення

про зменшення статутного капіталу акціонерного товариства виконавчий орган протягом 30

днів має письмово повідомити кожного кредитора, вимоги якого до акціонерного товариства

не забезпечені заставою, гарантією чи порукою, про таке рішення.

Кредитор, вимоги якого до акціонерного товариства не забезпечені договорами застави

чи поруки, протягом 30 днів після надходження йому письмового повідомлення виконавчого

органу товариства може звернутися до товариства з письмовою вимогою про здійснення

протягом 45 днів одного з таких заходів на вибір товариства: забезпечення виконання зо-

бов’язань шляхом укладення договору застави чи поруки, дострокового припинення або ви-

конання зобов’язань перед кредитором, якщо інше не передбачено договором між товарист-

вом і кредитором.

Якщо кредитор не звернувся до товариства з письмовою вимогою у зазначений строк,

вважається, що він не вимагає від товариства вчинення додаткових дій щодо зобов’язань пе-

ред ним.

Зменшення статутного капіталу акціонерного товариства шляхом купівлі та погашення

частини акцій допускається тільки в тих випадках, коли така можливість передбачена у ста-

туті товариства.

При зменшенні статутного капіталу акціонерного товариства слід пам’ятати про те, що

статутний капітал не може бути меншим ніж 1250 мінімальних заробітних плат. Зменшення

акціонерним товариством статутного капіталу нижче від встановленого законом розміру має

наслідком ліквідацію товариства. Акціонерне товариство підлягає ліквідації також у випад-

ку, якщо вартість чистих активів акціонерного товариства після закінчення другого та кож-

ного наступного фінансового року стає меншою від мінімального розміру статутного капіта-

лу, встановленого законом.

Зазначимо, що закон визначає обов’язкові підстави для зменшення розміру статутного

капіталу акціонерного товариства. Так, відповідно до ст. 14 Закону про акціонерні товарист-

ва та ст. 155 ЦК України, якщо після закінчення другого та кожного наступного фінансового

року вартість чистих активів акціонерного товариства виявиться меншою від статутного ка-

піталу, товариство зобов’язане оголосити про зменшення свого статутного капіталу та зареє-

струвати відповідні зміни до статуту у встановленому порядку.

При зменшенні розміру статутного капіталу акціонерного товариства не допускається:

а) поєднувати способи зменшення розміру статутного капіталу;

б) приймати рішення про зменшення розміру статутного капіталу до реєстрації усіх попе-

редніх випусків акцій, до реєстрації звітів про результати розміщення акцій та видачі сві-

доцтв про реєстрацію випусків акцій відповідно до законодавства України.

Зменшення статутного капіталу акціонерного товариства з метою приведення розміру

статутного капіталу у відповідність до розміру чистих активів у випадках, передбачених ч. 3

ст. 155 ЦК України, здійснюється виключно шляхом зменшення номінальної вартості акцій.

При зменшенні статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю та товари-

ства з додатковою відповідальністю слід пам’ятати про те, що зменшення статутного капіта-

лу допускається після повідомлення в порядку, встановленому законом, усіх його кредито-

рів. У цьому разі кредитори мають право вимагати дострокового припинення або виконання

відповідних зобов’язань товариства та відшкодування їм збитків.

Слід зазначити, що закон визначає обов’язкові підстави для зменшення розміру статутно-

го капіталу товариства з обмеженою відповідальністю та товариства з додатковою відповіда-

льністю. Так, відповідно до ст. 144 ЦК України товариство повинно оголосити про зменшен-

ня свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту у встановленому

порядку, якщо:

 учасники протягом першого року діяльності товариства не сплатили повністю суму

своїх вкладів;

 після закінчення другого чи кожного наступного фінансового року вартість чистих ак-

тивів товариства виявиться меншою від статутного капіталу, якщо учасники не прийняли

рішення про внесення додаткових вкладів. Якщо ж вартість чистих активів товариства стає

меншою від визначеного законом мінімального розміру статутного капіталу, товариство під-

лягає ліквідації.

Відповідно до ч. 3 ст. 87 ГК України рішення товариства про зміни розміру статутного

фонду набуває чинності з дня внесення цих змін до державного реєстру.

Для проведення державної реєстрації змін до установчих документів, пов’язаних зі збі-

льшенням розміру статутного капіталу господарських товариств, подаються:

 заповнена реєстраційна картка на проведення державної реєстрації змін до установчих

документів господарського товариства;

 примірник оригіналу або нотаріально посвідчену копію рішення про внесення змін до

установчих документів;

 оригінали установчих документів господарського товариства з відміткою про їх дер-

жавну реєстрацію або документ, що підтверджує внесення плати за публікацію у спеціалізо-

ваному друкованому засобі масової інформації повідомлення про втрату оригіналів установ-

чих документів;

 два примірники змін до установчих документів господарського товариства у вигляді

окремих додатків або два примірники установчих документів у новій редакції;

 документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної ре-

єстрації змін до установчих документів.

У разі внесення змін до статуту, які пов’язані зі зменшенням статутного капіталу госпо-

дарського товариства, додатково подається документ, що підтверджує внесення плати за пу-

блікацію у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації відповідного повідом-

лення.

§ 3.

Розпорядження майном товариства

Згідно зі ст. 325 ЦК України юридичні особи є суб’єктами права приватної власності. До

того ж господарські товариства можуть бути власниками будь-якого майна за винятком

окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.

Так, відповідно до Переліку видів майна, що не може перебувати у

власності громадян,

громадських об’єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на тери-

торії України, затвердженого постановою Верховної Ради України Постанови Верховної Ра-

ди України від 17.06.92 № 2471-XII, господарське товариство не може мати у власності:

1. Зброю, боєприпаси (крім мисливської і пневматичної зброї, зазначеної в додатку № 2, і

боєприпасів до неї, а також спортивної зброї і боєприпасів до неї, що придбаваються громад-

ськими об’єднаннями з дозволу органів внутрішніх справ), бойову і спеціальну військову

техніку, ракетно-космічні комплекси.

2. Вибухові речовини й засоби вибуху. Всі види ракетного палива, а також спеціальні ма-

теріали та обладнання для його виробництва.

3. Бойові отруйні речовини.

4. Наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби (за винятком отриму-

ваних громадянами за призначенням лікаря).

5. Протиградні установки.

6. Державні еталони одиниць фізичних величин.

7. Спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації.

8. Електрошокові пристрої та спеціальні засоби, що застосовуються правоохоронними ор-

ганами, крім газових пістолетів і револьверів та патронів до них, заряджених речовинами

сльозоточивої та дратівної дії.

Господарське товариство як суб’єкт права власності має три основні правомочності: пра-

во володіти, право користуватися та право розпоряджатися майном, що належить йому на

праві власності, на власний розсуд.

На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження

майна.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При

здійсненні своїх прав та виконанні обов’язків власник зобов’язаний додержуватися мораль-

них засад суспільства.

Господарське товариство не може використовувати право власності на шкоду правам,

свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та

природні якості землі.

Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зо-

бов’язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку,

встановлених законом.

Господарському товариству слід враховувати, що ризик випадкового знищення та випад-

кового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлено догово-

ром або законом.

Господарське товариство як власник має право засновувати господарські організації, за-

кріплюючи за ними належне йому майно на праві власності, праві господарського відання, а

для здійснення некомерційної господарської діяльності — на праві оперативного управління,

визначати мету та предмет діяльності таких організацій, склад і компетенцію їхніх органів

управління, порядок прийняття ними рішень, склад і порядок використання майна, визначати

інші умови господарювання у затверджених власником (уповноваженим ним органом) уста-

новчих документах господарської організації, а також здійснювати безпосередньо або через

уповноважені ним органи у межах, встановлених законом, інші управлінські повноваження

щодо заснованої організації та припиняти її діяльність.

Господарське товариство має також право відчужувати належне йому на праві власно-

сті майно, споживати його та іншим чином реалізовувати належні йому повноваження

власника.

Стаття 70 Закону про акціонерні товариства регламентує порядок укладення значних пра-

вочинів. Так, рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна або

послуг, що є його предметом, становить від 10 до 25 % вартості активів за даними останньої

річної фінансової звітності акціонерного товариства, приймається наглядовою радою. Стату-

том акціонерного товариства можуть бути визначені додаткові критерії для віднесення пра-

вочинів до категорії значних правочинів.

Якщо наглядова рада не прийняла рішення про вчинення значного правочину питання

про вчинення такого правочину може виноситися на розгляд загальних зборів акціонерів.

Якщо ринкова вартість майна або послуг, що є предметом значного правочину, переви-

щує 25 % вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного то-

вариства, рішення про вчинення такого правочину приймається загальними зборами за по-

данням наглядової ради.

Рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що

є предметом такого правочину, перевищує 25 %, але менша за 50 % вартості активів за дани-

ми останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, приймається простою бі-

льшістю голосів акціонерів, які зареєструвалися для участі у загальних зборах та є власника-

ми голосуючих з цього питання акцій.

Рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що

є предметом такого правочину, становить 50 % і більше відсотків вартості активів за даними

останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, приймається трьома чвертями

голосів акціонерів від загальної їх кількості.

Стаття 98 ЦК України передбачає, що «рішення про відчуження майна товариства на су-

му, що становить п’ятдесят і більше відсотків майна товариства приймаються більшістю не

менш як у 3/4 голосів, якщо інше не встановлено законом». Зазначимо, що вимоги цієї статті

поширюються на всі товариства, у тому числі і господарські.

§ 4. Підстави набуття

права власності на майно

та його припинення. Безпідставне набуття майна

Підставами набуття права власності є різноманітні юридичні факти, які прийнято поділя-

ти на дві групи: первісні та похідні.

Первісні способи набуття права власності не залежать від прав попереднього власника

на певну річ або охоплюють випадки, коли попереднього власника взагалі не існувало

Найпоширенішими первісними способами набуття права власності господарськими това-

риствами є:

 створення (виготовлення) нової речі, на яку раніше не могло бути встановлено права

власності. Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею,

якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі

своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене

нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення

будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття неру-

хомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлу-

атації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній ре-

єстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації;

 переробка та збір загальнодоступних для цих цілей речей. Переробкою є використання

однієї речі (матеріалу), в результаті чого створюється нова річ. Особа, яка самочинно пере-

робила чужу річ, не набуває право власності на нову річ і зобов’язана відшкодувати власни-

кові матеріалу його вартість.

Похідні способи набуття права власності передбачають можливість набуття права влас-

ності на річ тільки на підставі волевиявлення попереднього власника. До основних похідних

способів набуття права власності належать, зокрема:

 набуття права власності на підставі договору чи іншого правочину про відчуження речі.

Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо ін-

ше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набу-

вачеві або перевізникові, організації зв’язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві

майна, відчуженого без зобов’язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення

коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно. Право власності на майно

за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого

посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не

посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній

реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації;

 правонаступництво під час реорганізації юридичної особи. Реорганізація може проводи-

тися у формі злиття, приєднання, поділу, виділення чи перетворення. Господарське товариство

може виступати правонаступником прав та обов’язків під час реорганізації іншої юридичної

особи. Залежно від форми реорганізації до правонаступника переходитиме весь обсяг прав та

обов’язків, майна право попередника або його частина (за наявності кількох правонаступників).

 спадкування після смерті фізичної особи. Господарське товариство може успадкувати

певні права та обов’язки (в тому числі право власності на певне майно) від фізичної особи

лише на підставі заповіту.

Право власності господарського товариства може бути припинено. Згідно із законом при-

пинення права власності може відбуватися в добровільному порядку (коли припинення права

власності залежить від волі власника, пов’язано із загибеллю чи знищенням речі тощо), а та-

кож в примусовому порядку (коли припинення права власності не залежить від волі власника.

Випадками добровільного припинення права власності є:

1) відчуження власником свого майна;

2) відмови власника від права власності;

3) знищення майна;

4) припинення юридичної особи чи смерть власника.

До випадків примусового припинення права власності можна віднести:

1) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі;

2) викуп пам’яток історії та культури;

3) викуп земельної ділянки у зв’язку із суспільною необхідністю;

4) викуп нерухомого майна у зв’язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної

ділянки, на якій воно розміщене;

5) звернення стягнення на майно за зобов’язаннями власника;

6) реквізицію;

7) конфіскацію.

Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.

Слід зазначити, що господарське товариство може набувати право власності на майно

лише на тих підставах, що визначені в законі. До того ж слід звернути увагу на те, що досить

часто на практиці сторони, укладаючи договір чи вчиняючи інший правочин, припускаються

помилок, які призводять до недійсності правочину та інших негативних наслідків.

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» до функцій

державних податкових інспекцій в районах, містах без районного поділу, районах у містах,

міжрайонних та об’єднаних державних податкових інспекцій належить подання до судів по-

зовів до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стяг-

нення в дохід держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках —

коштів, одержаних без встановлених законом підстав.

Саме тому господарському товариству необхідно у разі набуття майна належним чином

оформлювати таку операцію та перевіряти законність підстави набуття майна.

Навчальні завдання

1. Розкрити зміст понять «статутний капітал господарського товариства» та «складений

капітал господарського товариства». Чи існує різниця між цими поняттями?

2. Скласти якнайповніший перелік об’єктів, які можуть перебувати у власності господар-

ського товариства.

3. Скласти якнайповніший перелік об’єктів, які можуть виступати вкладом до статутного

(складеного) капіталу господарського товариства.

4. Скласти перелік об’єктів, які не можуть виступати вкладом до статутного (складеного)

капіталу господарського товариства.

5. З’ясувати, які грошові кошти можуть виступати вкладом до статутного (складеного)

капіталу господарського товариства.

6. Назвати нормативно-правові акти, що регламентують порядок оцінки вкладів учасників

до статутного (складеного) капіталу господарського товариства.

7. Які вимоги до розміру статутного (складеного) капіталу господарського товариства мі-

стить закон?

8. Охарактеризувати строки внесення учасниками вкладів до статутного (складеного) ка-

піталу господарського товариства.

9. Сформулювати положення статуту акціонерного товариства про статутний капітал.

10. Сформулювати положення засновницького договору командитного товариства про

складений капітал.

11. Скласти перелік документів, що супроводжують формування статутного (складеного)

капіталу господарського товариства.

12. Скласти перелік об’єктів, які не можуть перебувати у власності господарського това-

риства.

13. Як господарське товариство реалізує своє право засновувати господарські організації?

14. Охарактеризувати первісні способи набуття права власності господарським товариством.

15. Охарактеризувати похідні способи набуття права власності господарським товариством.

16. Охарактеризувати випадки добровільного припинення права власності господарсько-

го товариства.

17. Охарактеризувати випадки примусового припинення права власності господарського

товариства.

Практичні завдання

Ситуація 1. 10 вересня 2008 р. прийнято рішення про створення товариства з обмеженою

відповідальністю «Варта». Засновниками ТОВ виступали два громадянина України та один

громадянин Франції. Ними було прийнято рішення про створення в ТОВ «Варта» статутного

капіталу в розмірі 100 000 грн. Частки у статутному капіталі планувалося розподілити таким

чином: 50 % — частка громадянина Франції і по 25 % кожному громадянину України.

Громадянин Франції звернувся до юриста за консультацією щодо внесення вкладу до ста-

тутного капіталу Товариства з

обмеженою відповідальністю «Варта».

Надайте юридичну консультацію щодо внесення вкладу до статутного капіталу Товарис-

тва з обмеженою відповідальністю «Варта».

Запитання

Чи має право громадянин Франції виступати засновником господарського товариства?

Чи відповідає розмір статутного капіталу ТОВ «Варта» вимогам закону?

Що може виступати вкладом до статутного капіталу ТОВ «Варта»?

Чи може громадянин Франції

внести до статутного капіталу ТОВ «Варта» євро готівкою?

Відповіді обґрунтуйте.

Ситуація 2. 10 серпня зареєстровано товариство з додатковою відповідальністю «Сфера»,

про що зазначалося у Свідоцтві про державну реєстрацію ТДВ «Сфера».

Одним із засновників цього товариства виступало Товариство з обмеженою відповідаль-

ністю «Стандарт», яке внесло як вклад до статутного капіталу ТДВ «Сфера» 20 т пшениці

вартістю 10 000 грн та складське приміщення вартістю 150 000 грн.

Другий засновник — громадянин України вніс свій вклад грошовими коштами.

Запитання

Чи мало ТОВ «Стандарт» право вносити як вклад до статутного капіталу Товариства з

додатковою відповідальністю «Сфера» 20 т пшениці та складське приміщення?

Які податкові зобов’язання виникають у зв’язку з переданням до статутного капіталу 20 т

пшениці?

Які податкові зобов’язання виникають у зв’язку з переданням до статутного капіталу

складського приміщення?

Чи виникають податкові зобов’язання у зв’язку з переданням до статутного капіталу гро-

шових коштів?

Відповіді обґрунтуйте.

Дайте рекомендації щодо формування статутного капіталу товариства з додатковою від-

повідальністю.

Завдання для перевірки знань

 Розкрити зміст понять «майно», «статутний капітал господарського товариства»,

«складений капітал господарського товариства».

 Які права можуть виступати вкладом до статутного (складеного) капіталу господарсь-

кого товариства?

 Хто несе ризик випадкової загибелі або пошкодження майна, що передане товариству

у користування?

 У чому полягає експертна грошова оцінка вкладів учасників до статутного (складено-

го) капіталу господарського товариства?

 Яку частину своїх вкладів мають внести до державної реєстрації учасники господарсь-

ких товариств?

 Яке майно належить до основних фондів виробничого і невиробничого призначення?

 Що таке оборотні засоби?

 Які правомочності має господарське товариство як власник?

 У чому полягає право господарського товариства засновувати господарські організації?

 Дати порівняльно-правову характеристику первісних та похідних способів набуття

права власності господарським товариством.

 У чому полягає специфіка набуття права власності внаслідок реорганізації юридичної

особи?

 Чи може господарське товариство успадкувати майно?

 У яких випадках право власності господарського товариства може бути припинено

примусово?

 Що таке добровільне припинення права власності господарського товариства?

 Що таке реквізиція?

 У чому полягає конфіскація майна?

 Охарактеризувати порядок звернення стягнення на майно господарського товариства.

Глава 6. ЗАСАДИ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ

§ 1. Загальна характеристика корпоративного управління

§ 2. Характеристика органів управління господарського товариства

§ 3. Компетенція органів господарського товариства

§ 4. Організація роботи органів управління господарського товариства

§ 5. Посадові (службові) особи господарського товариства

§ 1. Загальна характеристика

корпоративного управління

У широкому значенні корпоративне управління прийнято розглядати як систему, за до-

помогою якої спрямовують та контролюють діяльність господарського товариства.

У рамках корпоративного управління визначається, яким чином учасники (інвестори)

здійснюють контроль за діяльністю виконавчого органу (менеджерів), а також яку відповіда-

льність несуть менеджери перед інвесторами за результати діяльності товариства.

Належне корпоративне управління передбачає також урахування законних інтересів та

активну співпрацю із третіми особами, які зацікавлені в успішній роботі товариства (праців-

никами, споживачами, кредиторами, державою, громадськістю тощо).

Таким чином, сутністю корпоративного управління є система відносин між власниками

товариства, його виконавчими органами, а також заінтересованими особами для забезпечен-

ня ефективної діяльності товариства, рівноваги впливу та балансу інтересів учасників корпо-

ративних відносин.

Слід зазначити, що Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від

11.12.03 № 571 було затверджено Принципи корпоративного управління. Ці Принципи при-

значені для акціонерних товариств, проте ряд їх положень мають універсальний характер і

можуть застосовуватися всіма господарськими товариствами.

Положення, викладені в Принципах, дозволять досягти якісного та прозорого управління

товариством, дотримання яких має допомогти товариствам у підвищенні їх інвестиційної

привабливості та конкурентоспроможності.

Управління господарськими товариствами має будуватися на принципах

 законності, згідно з яким органи управління мають приймати свої рішення відповідно

до вимог закону;

 централізації поточного управління, що передбачає передусім здійснення поточного

керівництва діяльністю товариства виконавчим органом;

 колегіального вирішення стратегічних питань, який полягає, перш за все, в прийнятті

найважливіших рішень загальними зборами учасників товариства;

 пріоритетності рішень вищих органів управління; цей принцип передбачає, що рішен-

ня загальних зборів учасників товариства є обов’язковими для виконання всіма органами

управління товариства, вони мають вищу юридичну силу порівняно з рішеннями інших ор-

ганів управління товариства;

 плановості, згідно з яким органи управління організують свою роботу відповідно до

певного плану, особливо цей принцип проявляється в роботі виконавчого органу товариства;

 контрольованості фінансово-господарської діяльності товариства; згідно з цим прин-

ципом товариство повинно забезпечити комплексний, незалежний, об’єктивний та професій-

ний контроль за фінансово-господарською діяльністю товариства;

 підзвітності і підконтрольності; відповідно до цього принципу всі створені в товарист-

ві органи підзвітні та підконтрольні загальним зборам учасників товариства;

 добросовісності та розумності; згідно з цим принципом посадові особи органів това-

риства повинні під час виконання своїх функцій, визначених чинним законодавством та вну-

трішніми документами товариства, виявляти турботливість та обачність, які, як правило, очі-

куються від людини, яка приймає виважені рішення, в аналогічній ситуації, а також сумлінно

виконувати взяті на себе обов’язки;

 додержання інтересів товариства; цей принцип передбачає, що посадові особи органів

товариства повинні використовувати свої повноваження та можливості, пов’язані із займа-

ними ними посадами, виключно в інтересах товариства. Посадові особи органів товариства

не повинні здійснювати дії, які суперечать чи не відповідають інтересам товариства. Зокрема

посадові особи не мають права отримувати будь-яку винагороду (прямо чи опосередковано)

за здійснення ними впливу на ухвалення рішень органами товариства, використовувати у

власних інтересах чи інтересах третіх осіб майно товариства, розкривати інформацію з об-

меженим доступом тощо;

 прозорості та належного розкриття інформації; цей принцип передбачає, що товарист-

во повинно своєчасно та доступними засобами розкривати повну і достовірну інформацію з

усіх суттєвих питань, що стосуються товариства, з метою надання можливості користувачам

інформації (акціонерам, кредиторам, потенційним інвесторам тощо) приймати виважені рі-

шення;

 персональної відповідальності; посадові особи органів управління господарських то-

вариств несуть персональну відповідальність за належне виконання ними своїх обов’язків.

Посадові особи повинні відшкодовувати збитки, завдані товариству внаслідок невиконання

або неналежного виконання ними свого обов’язку діяти добросовісно та розумно в найкра-

щих інтересах товариства. Відповідні положення про відповідальність посадових осіб необ-

хідно передбачати в цивільно-правових або трудових договорах, що укладаються між това-

риством та посадовими особами. У цивільно-правових договорах та трудових контрактах, що

укладаються між товариством та посадовими особами органів товариства, доцільно передба-

чати дієві засоби відповідальності таких осіб за заподіяння товариству шкоди внаслідок не-

виконання чи неналежного виконання ними свого обов’язку діяти добросовісно та розумно в

найкращих інтересах товариства.

Принципи корпоративного управління, затверджені Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фон-

дового ринку від 11 грудня 2003 р.; Кравчук В. М. Корпоративне право: Наук.-практ. коментар законодавства та

судової практики. — К.: Істина, 2005. — С. 322, 323.

§ 2. Характеристика органів управління

господарського товариства

Управління господарським товариством здійснюють його органи, склад і порядок обран-

ня (призначення) яких залежить від виду товариства.

Управління товариствами, що є об’єднаннями капіталів (акціонерним товариством, това-

риством з обмеженою відповідальністю та товариством з додатковою відповідальністю),

здійснюють загальні збори учасників та виконавчий орган. До того ж в акціонерних товарис-

твах, в акціонерних товариствах з кількістю акціонерів — власників простих акцій 10 осіб і

більше створення наглядової ради є обов’язковим. У товаристві з кількістю акціонерів —

власників простих акцій 9 осіб і менше у разі відсутності наглядової ради її повноваження

здійснюються загальними зборами.

Для проведення перевірки фінансово-господарської діяльності акціонерного товарист-

ва загальні збори обирають ревізійну комісію (ревізора). В акціонерних товариствах з кі-

лькістю акціонерів — власників простих акцій товариства до 100 осіб запроваджується

посада ревізора (або обирається ревізійна комісія), а в товариствах з кількістю акціонерів

— власників простих акцій товариства більш як 100 осіб обов’язково обирається ревізій-

на комісія.

Згідно з положеннями ЦК України в товариствах з обмеженою відповідальністю та това-

риствах з додатковою відповідальністю можуть створюватися ревізійні комісії, які здійсню-

ватимуть постійний контроль за фінансово-господарською діяльністю виконавчого органу.

Управління товариствами — об’єднаннями осіб (повним та командитним товариством)

здійснюють його учасники.

Специфікою повного товариства є те, що управління діяльністю повного товариства здій-

снюється за спільною згодою всіх учасників. Засновницьким договором товариства можуть

бути передбачені випадки, коли рішення приймається більшістю голосів учасників. Кожний

учасник повного товариства має один голос, якщо засновницьким договором не передбаче-

ний інший порядок визначення кількості голосів.

Діяти від імені повного товариства має право кожний учасник повного товариства, якщо

засновницьким договором не визначено, що всі учасники ведуть справи спільно або що ве-

дення справ доручено окремим учасникам.

У разі спільного ведення учасниками справ товариства для вчинення кожного правочину

є необхідною згода всіх учасників товариства. Якщо ведення справ доручено окремим учас-

никам повного товариства, інші учасники можуть вчиняти правочини від імені товариства за

наявності у них довіреності, виданої учасниками, яким доручено ведення справ товариства.

У відносинах з третіми особами повне товариство не може посилатися на положення заснов-

ницького договору, які обмежують повноваження учасників повного товариства щодо права

діяти від імені товариства, крім випадків, коли буде доведено, що третя особа у момент вчи-

нення правочину знала чи могла знати про відсутність в учасника товариства права діяти від

імені товариства.

Управління діяльністю командитного товариства здійснюється повними учасниками.

Вкладники не мають права брати участі в управлінні діяльністю командитного товариства та

заперечувати проти дій повних учасників щодо управління діяльністю товариства. Вкладни-

ки командитного товариства можуть діяти від імені товариства тільки за довіреністю.

§ 3. Компетенція органів

господарського товариства

Компетенція

(лат. competentia — відповідність, узгодженість, від competere — взаємно

прагнути, відповідати, підходити) — сукупність юридично встановлених в офіційній формі

прав та обов’язків, тобто повноважень, конкретного органу або посадової особи, які визна-

чають можливості цього органу або посадової особи приймати обов’язкові до виконання рі-

шення, організовувати та контролювати їх виконання, вживати у необхідних випадках захо-

ди відповідальності тощо.

Досить часто помилково ототожнюють поняття «компетенція» та «виключна компетен-

ція».

Юридична енциклопедія / За ред. Шемшученко Ю. С., Бурчака Ф. Г. та ін. — Т. 3. — К.: Українська енци-

клопедія, 2001. — С. 196.

Прийняття рішень щодо питань, які віднесені до виключної компетенції певного органу

управління, не можуть передаватися на вирішення жодному іншому органу управління чи

особі.

Компетенція органів товариства повинна бути чітко визначена у статуті товариства від-

повідно до завдань органів товариства та з урахуванням вимог чинного законодавства. Това-

риству доцільно визначати у статуті перелік повноважень, що належать до виключної компе-

тенції кожного органу.

Рішення про делегування повноважень повинні фіксуватись у протоколі відповідного ор-

гану з визначенням органу, якому делегуються повноваження, переліку повноважень, що де-

легуються, та строку делегування повноважень.

Загальні збори учасників

Загальні збори учасників (акціонерів) є вищим органом управління в таких товариствах,

як акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю та товариство з додат-

ковою відповідальністю.

У загальних зборах учасників (акціонерів) мають право брати участь усі учасники (акціо-

нери) або призначені ними представники. Важливим є те, що в загальних зборах можуть бра-

ти участь малолітні та неповнолітні особи — учасники товариства.

Право на участь у загальних зборах мають особи, які не досягли 18 років. За малолітніх

осіб участь у загальних зборах від їх імені беруть особи, які згідно з чинним законодавством

представляють інтереси малолітніх. Неповнолітні особи, віком від 14 до 18 років, мають пра-

во брати участь у загальних зборах за наявності письмової згоди осіб, які згідно з чинним за-

конодавством представляють інтереси неповнолітніх.

Учасник господарського товариства має право призначити представника для участі в за-

гальних зборах. Представник у такому випадку діє на підставі виданої йому довіреності. Так,

наприклад, довіреність на право участі та голосування на загальних зборах акціонерів може

бути посвідчена реєстратором або правлінням акціонерного товариства.

Представник може бути постійним чи призначеним на певний строк.

Загальні збори учасників мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товари-

ства, у тому числі тих питань, які передані ними до компетенції виконавчого органу.

Чинне законодавство встановлює перелік питань, рішення з яких можуть приймати ви-

ключно загальні збори учасників (ст. 145, 159 ЦК України, ст. 33 Закону про акціонерні то-

вариства). Так, до виключної компетенції загальних зборів акціонерів закон відносить:

1) визначення основних напрямів діяльності акціонерного товариства;

2) внесення змін до статуту товариства;

3) прийняття рішення про анулювання викуплених акцій;

4) прийняття рішення про зміну типу товариства;

5) прийняття рішення про розміщення акцій;

6) прийняття рішення про збільшення статутного капіталу товариства;

7) прийняття рішення про зменшення статутного капіталу товариства;

8) прийняття рішення про дроблення або консолідацію акцій;

9) затвердження положень про загальні збори, наглядову раду, виконавчий орган та реві-

зійну комісію (ревізора) товариства, а також внесення змін до них;

10) затвердження інших внутрішніх документів товариства, якщо інше не передбачено

статутом товариства;

11) затвердження річного звіту товариства;

12) розподіл прибутку і збитків товариства;

13) прийняття рішення про викуп товариством розміщених ним акцій;

14) прийняття рішення про форму існування акцій;

15) затвердження розміру річних дивідендів;

16) прийняття рішень з питань порядку проведення загальних зборів;

17) обрання членів наглядової ради, затвердження умов цивільно-правових або трудових

договорів, що укладатимуться з ними, встановлення розміру їх винагороди, обрання особи,

яка уповноважується на підписання цивільно-правових договорів з членами наглядової ради;

18) прийняття рішення про припинення повноважень членів наглядової ради;

19) обрання голови та членів ревізійної комісії (ревізора), прийняття рішення про достро-

кове припинення їх повноважень;