Мельник О.О. Корпоративне право

Подождите немного. Документ загружается.

 Назвіть нормативно-правові акти, які регламентують порядок державної реєстрації го-

сподарських товариств.

 Розкрийте поняття «державна реєстрація юридичних осіб».

 Хто здійснює державну реєстрацію господарських товариств?

 Перелічіть документи, які необхідно подати державному реєстратору для проведення

державної реєстрації господарського товариства.

 Що таке резервування найменування господарського товариства?

 У яких випадках державний реєстратор залишає документи, що подані для проведення

державної реєстрації господарського товариства, без розгляду?

 У яких випадках державний реєстратор відмовляє у проведенні державної реєстрації

господарського товариства?

 У які строки має бути проведена державна реєстрація господарського товариства?

 Перелічіть реквізити Свідоцтва про державну реєстрацію господарського товариства.

 Назвіть порушення порядку створення господарського товариства.

 До яких наслідків може призвести порушення порядку створення господарського то-

вариства?

 Розкрийте зміст поняття «установчий документ»

 Які установчі документи господарських товариств ви знаєте?

 Які ознаки притаманні засновницькому договору?

 Які ознаки притаманні статуту?

 Які відомості має містити статут акціонерного товариства?

 Які відомості має містити статут товариства з обмеженою відповідальністю?

 Які відомості має містити статут товариства з додатковою відповідальністю?

 У якому порядку затверджується статут акціонерного товариства?

 Як затверджується статут товариства з обмеженою відповідальністю?

 У чому полягає відмінність між засновницьким договором і меморандумом?

 Які відомості має містити засновницький договір повного товариства?

 Які відомості має містити засновницький договір командитного товариства?

 Як оформлюються установчі документи господарських товариств?

Глава 4. ПРАВОВЕ ПОЛОЖЕННЯ УЧАСНИКІВ

ГОСПОДАРСЬКОГО ТОВАРИСТВА

§ 1. Характеристика осіб, які можуть виступати учасниками господарського

товариства. Право на участь у господарському товаристві

§ 2. Розмежування понять «учасник» і «засновник»

§ 3. Права учасників господарського товариства

§ 4. Захист прав учасників господарського товариства

§ 5. Обов’язки учасників господарського товариства

§ 1. Характеристика осіб, які можуть виступати учасниками

господарського товариства. Право на участь у господарському товаристві

Учасником господарського товариства відповідно до Цивільного кодексу України може

бути фізична або юридична особа.

Фізичною особою є людина як учасник цивільних відносин. Поняттям «фізична особа»

охоплюються громадяни України, іноземці та особи без громадянства.

Кожна фізична особа має право- та дієздатність. Цивільна правоздатність фізичної особи

виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.

Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе ци-

вільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для се-

бе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невико-

нання. Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може

керувати ними.

Існує кілька видів дієздатності фізичної особи: часткова, неповна та повна. Частковою

дієздатністю володіє малолітня фізична особа, тобто та, яка не досягла 14 років. Згідно з за-

коном малолітня особа не може бути засновником господарського товариства. До того ж за-

кон не забороняє малолітній особі виступати учасником господарського товариства. Така си-

туація може скластися, наприклад, у випадку спадкування корпоративних прав малолітньою

особою. Аналіз чинного законодавства дає змогу дійти висновку про те, що малолітні особи

не можуть виступати учасниками повного товариства та повними учасниками командитного

товариства, оскільки управління цими двома господарськими товариствами здійснюють по-

вні учасники.

Неповна цивільна дієздатність фізичної особи настає у 14 років і триває до 18-ти років. Фі-

зична особа з 14-ти років одержує за законом право бути учасником (засновником) господар-

ських товариств, якщо це не заборонено законом або установчими документами товариства.

Із 18-ти років фізична особа стає повністю дієздатною. Повної цивільної дієздатності та-

кож набуває фізична особа, яка не досягла повноліття (моментом набуття повної цивільної

дієздатності є момент реєстрації шлюбу).

Також слід зазначити, що повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі,

яка досягла 16-ти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка

записана матір’ю або батьком дитини. Надання повної цивільної дієздатності в цих випадках

провадиться згідно з рішенням органу опіки та піклування на підставі заяви заінтересованої

особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі якщо такої

згоди немає повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду.

Крім того, повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла

16-ти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю. За наявності письмової зго-

ди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування така особа

може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної цивіль-

ної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця.

Цивільна дієздатність фізичної особи може бути обмежена у випадках та порядку, перед-

бачених законом.

Зазначимо, що фізична особа також може бути визнана судом недієздатною.

Поряд із фізичною особою учасником господарських товариств може виступати юридич-

на особа — організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юриди-

чна особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем і від-

повідачем у суді.

Відповідно до чинного законодавства юридична особа здатна мати такі ж цивільні права

та обов’язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою

можуть належати лише людині. Таким чином, за юридичною особою закріплено універсаль-

ну правоздатність.

Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду.

Юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється

законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії).

Цивільна правоздатність, так само як і цивільна дієздатність юридичної особи, виникає з

моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису

про її припинення. До того ж моментом створення вважають день державної реєстрації юри-

дичної особи.

Цивільну дієздатність юридична особа реалізовує через свої органи, які діють відповідно до

установчих документів та закону, а у визначених законом випадках — через своїх учасників.

Слід зазначити, що іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні осо-

би, а також міжнародні організації можуть бути засновниками та учасниками господарських

товариств нарівні з громадянами та юридичними особами України, крім випадків, встанов-

лених законодавчими актами України.

Окремі закони обмежують права певних осіб на володіння корпоративними правами

та/або їх здійснення.

Так, Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвес-

тиційні фонди)» передбачає, що корпоративний інвестиційний фонд не може бути заснова-

ний юридичними особами, у статутному капіталі яких частка держави або органів місцевого

самоврядування перевищує 25 %.

Товариство з обмеженою відповідальністю, згідно з ЦК України, не може мати єдиним

учасником інше господарське товариство, учасником якого є одна особа. Особа може бути

учасником лише одного товариства з обмеженою відповідальністю, яке має одного учасника.

Особа може бути повним учасником тільки в одному командитному товаристві. Повний

учасник командитного товариства не може бути учасником повного товариства, а також

вкладником цього самого командитного товариства.

Акціонерне товариство не може мати єдиним учасником інше підприємницьке товарист-

во, учасником якого є одна особа.

Слід зазначити, що законом можуть встановлюватися додаткові вимоги до учасників

окремих господарських товариств.

Закон України «Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу

цінних паперів» передбачає, що депозитарій — юридична особа, яка створена у формі від-

критого акціонерного товариства, учасниками якого є не менше ніж десять зберігачів і яка

здійснює виключно депозитарну діяльність. До того ж частка одного учасника в статутному

капіталі депозитарію не може перевищувати 25 %.

Засновниками або учасниками реєстратора не можуть бути органи державної влади,

центри сертифікатних аукціонів та правонаступники останніх.

Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» встановлює, що фондову біржу

може бути створено не менш ніж 20 засновниками — торговцями цінними паперами, які ма-

ють ліцензію на право провадження професійної діяльності на фондовому ринку, або їх

об’єднанням, що налічує не менше ніж 20 торговців цінними паперами.

Юридичні особи, які стали засновниками або учасниками господарського товариства,

зберігають свій статус юридичної особи.

Акціонерне товариство, товариство з обмеженою та додатковою відповідальністю може

бути створене однією особою, яка стає його єдиним учасником.

Слід зазначити, що закон не встановлює максимальної кількості учасників господарських

товариств. Винятком із цього правила є товариство з обмеженою відповідальністю, щодо

якого ч. 2 ст. 50 Закону про господарські товариства встановила максимальну кількість учас-

ників — 10 осіб.

У разі перевищення цієї кількості товариство з обмеженою відповідальністю підлягає пе-

ретворенню на акціонерне товариство протягом одного року, а зі спливом цього строку —

ліквідації у судовому порядку, якщо кількість його учасників не зменшиться до встановленої

межі.

Учасників господарських товариств також називають:

 акціонерами (ними є учасники акціонерних товариств);

 повними учасниками (ними є учасники повних і командитних товариств, які несуть

відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном);

 вкладниками (ними є учасники командитних товариств, які несуть відповідальність за

зобов’язаннями товариства у межах вартості своїх вкладів до складеного капіталу).

§ 2. Розмежування понять «учасник» і «засновник»

У корпоративному праві широкого поширення набули терміни «учасник» і «засновник».

Чинне законодавство недостатньо чітко розмежовує ці поняття. Перш за все слід зазначи-

ти, що засновник господарського товариства — це особа, яка бере участь у заснуванні това-

риства, визначенні форми господарського товариства, обранні його найменування, форму-

ванні статутного капіталу товариства за рахунок власного майна чи грошових коштів (у разі

необхідності), бере участь у розробці та затвердженні установчих документів товариства то-

що.

Учасником товариства є особа, яка володіє корпоративними правами в господарському

товаристві. Учасником товариства може виступати як засновник, так і особа, яка вступила в

товариство після його заснування.

Відповідно до чинного законодавства засновниками та учасниками товариства можуть

бути фізичні та юридичні особи.

Розглядаючи фізичних осіб як засновників та/або учасників господарських товариств,

слід зазначити, що закон встановлює різні вимоги до дієздатності фізичних осіб — засновни-

ків та учасників.

Так, учасником господарського товариства може бути малолітня особа (особа, яка не до-

сягла 14 років), особа, дієздатність якої обмежена або особа, визнана недієздатною. Зазначені

особи можуть стати учасниками господарського товариства, успадкувавши корпоративні

права. Водночас як засновником господарського товариства може виступати неповнолітня

особа (тобто особа віком від 14 до 18 років) у випадках, визначених ст. 32 ЦК України, або

особа з повною цивільною дієздатністю.

Слід пам’ятати, що відповідно до ст. 110 ЦК України, ст. 38 Закону про державну реєст-

рацію, підставою для припинення господарського товариства є визнання недійсним запису

про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні гос-

подарського товариства, які не можна усунути.

Можна припустити, що заснування господарського товариства особою, яка не мала від-

повідної дієздатності, може бути підставою для визнання недійсним запису про проведення

державної реєстрації господарського товариства і відповідно припинення господарського то-

вариства.

Найбільш детально чинне законодавство визначає статус засновників акціонерного това-

риства. Так, ст. 26 Закону про господарські товариства передбачає, що:

 засновниками акціонерного товариства можуть бути юридичні особи та громадяни;

 засновники акціонерного товариства укладають між собою договір, що визначає поря-

док здійснення ними спільної діяльності щодо створення акціонерного товариства;

 засновники несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями, що виникли до ре-

єстрації акціонерного товариства;

 для створення акціонерного товариства засновники повинні зробити повідомлення про

намір створити акціонерне товариство, провести установчі збори і державну реєстрацію ак-

ціонерного товариства.

Доцільно було б на законодавчому рівні закріпити права та обов’язки засновників госпо-

дарських товариств усіх форм.

§ 3. Права учасників господарського товариства

Під юридичним правом розуміють визначену законом міру можливої поведінки учасника

певних правовідносин. До основних складових змісту суб’єктивного права відносять право-

мочності вимоги, правомочності на власні дії та правомочності на захист.

Правомочності вимоги дають особі можливість вимагати від зобов’язаного суб’єкта ви-

конання покладених на нього зобов’язань (вчинити певну дію або утриматися від неї).

Правомочності на власні дії дають можливість самостійно вчиняти фактично та юридич-

но значущі дії, а правомочності на захист дають особі можливість вимагати застосування

примусу від держави у випадку порушення суб’єктивного права.

Права учасників господарських товариств та інших господарських організацій прийнято

називати корпоративними.

Згідно зі ст. 167 ГК України корпоративними правами є права особи, частка якої визначе-

на у статутному фонді (майні) господарської організації, що містять правомочності на участь

цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (ди-

відендів) цієї організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також

інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Важливо пам’ятати, що володіння корпоративними правами не є підприємництвом.

В юридичній науці немає єдиного підходу стосовно визначення характеру корпоративних

прав. Так, В. С. Єм зазначає, що здійснення корпоративних прав прямо чи опосередковано

спрямовано на задоволення майнових інтересів носіїв таких прав, саме тому корпоративні

права слід віднести до майнових прав

В. М. Кравчук поділяє корпоративні права на організаційні та майнові.

На думку О. Р.

Кибенко, корпоративні права, залежно від їхнього змісту, слід поділяти на майнові та особи-

сті немайнові права.

Остання позиція є більш слушною, адже в цивільному праві, в межах якого розпочалося

формування корпоративного права, усталеним є поділ прав на майнові та немайнові. До того

ж критерієм такого поділу слід вважати саме зміст того чи іншого права.

Основні права учасників господарського товариства зафіксовані в ЦК України та Законі

про господарські товариства. До них належать:

Гражданское право: В 2 т. Т. І: Учебник / Отв. ред. проф. Е. А. Суханов. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.:

БЕК, 2002. — С. 103.

Кравчук В. М. Корпоративне право: Наук.-практ. коментар законодавства та судової практики. — К.: Істи-

на, 2005. — С. 259.

Кибенко Е. Р. Корпоративное право Украины: Учеб. пособ. — Х.: Эспада, 2001. — С. 77.

1) право брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому

документі, крім випадків, установлених законом;

2) право брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (диві-

денди);

3) право вийти у встановленому порядку з товариства. Учасники товариства мають право

вийти з товариства, якщо установчими документами не встановлений обов’язок учасника

письмово попередити про свій вихід із товариства у визначений строк, який не може пере-

вищувати одного року;

4) право здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства,

цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом;

5) право одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому

установчим документом.

Цей перелік прав учасників не є вичерпним. Установчі документи та закон можуть закрі-

плювати за учасниками й інші права.

До майнових прав учасників відносять брати участь у розподілі прибутку товариства і

одержувати його частину; право здійснити відчуження часток у статутному (складеному) ка-

піталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановле-

ному законом; право одержати вартість частини майна, пропорційну частці учасника госпо-

дарського товариства в статутному (складеному) капіталі, у випадку виходу, виключення

учасника та інших, передбачених законом випадках.

Немайновими правами учасників є право брати участь в управлінні товариством, право

одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим до-

кументом, право вийти з товариства в установленому порядку.

Зазначимо, що зміст прав та порядок їхньої реалізації визначено як законом, так і устано-

вчими документами і є різним для учасників різних видів господарських товариств.

ОСНОВНІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА УЧАСНИКІВ

Право брати участь в управлінні товариством

Право брати участь в управлінні товариством полягає в можливості учасника безпосеред-

ньо або опосередковано управляти товариством. Безпосереднє управління передбачає участь

особи в роботі органів управління товариства. Опосередковане — здійснюється обраними

учасниками особами чи сформованими органами (виконавчим органом тощо).

Право брати участь в управлінні товариством мають акціонери — власники простих акцій

та власники привілейованих акцій, якщо таке право надано їм статутом товариства, учасники

товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю, учасники повного товариства та

повні учасники командитного товариства. Не можуть брати участь в управлінні товариством

вкладники командитного товариства та акціонери — власники привілейованих акцій (якщо

інше не обумовлено в статуті акціонерного товариства).

Право на участь в управлінні товариством містить низку складових, зокрема:

 право на участь у загальних зборах;

 право вимагати скликання загальних зборів учасників. Таке право надано всім учасни-

кам, що володіють не менше ніж 10 % голосів;

 право скликати загальні збори. Це право мають учасники, що володіють не менше ніж

10 % голосів, вимога яких щодо скликання загальних зборів не виконана;

 право бути вчасно поінформованим про скликання загальних зборів учасників;

 право зареєструватися для участі у загальних зборах у день проведення зборів. Зазна-

чимо, що реєстрація акціонерів здійснюється згідно з реєстром акціонерів;

 право вносити пропозиції до порядку денного;

 право вимагати включення пропозиції до порядку денного;

 право на ознайомлення з матеріалами, пов’язаними з порядком денним;

 право брати участь у загальних зборах учасників самостійно або через вільно обраного

представника. Учасник не може бути обмежений у праві вибору та призначення представни-

ка для участі та голосування на загальних зборах. Представником учасника, який діє на під-

ставі довіреності, може бути інший учасник товариства або третя особа. Слід звернути увагу

на те, що представник може бути постійним чи призначеним на певний строк. Довіреність,

що видається представникові, може містити завдання на голосування, тобто перелік питань

порядку денного із вказівками, за які рішення (проти яких рішень) представник повинен го-

лосувати;

 право брати участь в обговоренні питань порядку денного;

 право брати участь у голосуванні. Слід зазначити, що процедура голосування на зага-

льних зборах повинна забезпечувати прозорість і надійність підрахунку голосів.

Слід звернути увагу на те, що в загальних зборах учасників мають право брати участь і

особи, які не досягли 18-ти років. У Роз’ясненні Державної комісії з цінних паперів та фон-

дового ринку № 23 від 10 листопада 1999 р. характеризується порядок участі осіб, які не до-

сягли 18-ти років, у загальних зборах акціонерів. Так, зазначені особи мають право брати

участь у загальних зборах акціонерів незалежно від кількості, типу та категорій акцій, влас-

никами яких вони є.

За осіб, які не досягли 14 років, участь у загальних зборах акціонерів від їхнього імені бе-

руть особи, які згідно з чинним законодавством представляють їхні інтереси.

Представники за законом можуть від імені осіб, які не досягли 14 років, видати доручення

іншій особі для участі у загальних зборах акціонерів.

Неповнолітні особи, віком від 14 до 18 років, мають право брати участь у загальних збо-

рах акціонерів:

 з моменту одруження до досягнення вісімнадцятирічного віку;

 за наявності письмової згоди (у формі заяви про згоду на участь у загальних зборах

акціонерів неповнолітніх) законних представників.

Неповнолітні особи, віком від 14 до 18 років, мають право видати доручення іншій особі

для участі у загальних зборах акціонерів за законних представників.

Право одержувати інформацію про діяльність товариства

Наступним немайновим правом учасників товариств є право одержувати інформацію про

діяльність товариства.

Під інформацією слід розуміти документовані або публічно оголошені відомості про по-

дії та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.

Відповідно до положень Закону про господарські товариства товариство зобов’язане на

вимогу учасника надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його

діяльність, протоколи загальних зборів учасників. Господарський кодекс України містить

відкритий перелік документів, які має надати товариство на вимогу учасника:

 річні баланси;

 звіти про фінансово-господарську діяльність товариства;

 протоколи ревізійної комісії;

 протоколи зборів органів управління товариства.

Учасник господарського товариства, який одержав інформацію про діяльність

товариства,

зобов’язаний не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про дія-

льність товариства.

Реалізація учасником права одержувати інформацію про діяльність товариства дає йому

можливість належним чином реалізувати інші права учасника.

Учасник має право вимагати надання йому інформації про діяльність товариства у вико-

навчого органу товариства. Такий висновок можна зробити

на підставі аналізу положень

Роз’яснення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 29.10.02 № 5 «Про

порядок застосування п. “г” ст. 10 Закону України “Про господарські товариства”».

Згідно із зазначеним Роз’ясненням для отримання можливості акціонеру ознайомитись з

офіційними документами товариства йому необхідно направити до виконавчого органу това-

риства інформаційний запит (далі — запит).

Запит може бути індивідуальним або колективним, який подається у письмовій формі.

Під запитом щодо надання письмової або усної інформації розуміють звернення акці-

онера (акціонерів) із вимогою надати письмову або усну інформацію про діяльність това-

риства.

У запиті повинно бути зазначено прізвище, ім’я та по батькові акціонера/ів, документ і

письмова або усна інформація, яка його цікавить, та адреса, за якою він бажає одержати від-

повідь.

Термін вивчення та задоволення запиту щодо надання виконавчим органом товариства

інформації визначається ст. 33 Закону України від «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р.

№ 2657-XII.

Акціонери під час ознайомлення з документами про діяльність товариства згідно зі ст. 35

Закону України «Про інформацію» мають право робити виписки з наданих їм для ознайом-

лення документів, фотографувати їх, записувати текст на магнітну плівку тощо.

У випадках, коли зобов’язаний суб’єкт не надає інформацію на вимогу акціонера, несвоє-

часно надав або ж надав інформацію, що не відповідає дійсності, акціонер має право зверну-

тися за захистом свого порушеного права до суду.

Слід зазначити, що на сьогодні немає єдиного нормативно-правового акта, який би чітко

визначав порядок реалізації учасниками права одержувати інформацію про діяльність това-

риства. Проте є порядок реалізації цього права учасниками окремих видів господарських то-

вариств.

Так, 26 січня 2005 р. Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку було при-

йнято Рішення № 27 про схвалення Методичних рекомендацій щодо доступу акціонерів та

інших заінтересованих осіб до інформації про акціонерне товариство. Окремі положення

щодо надання інформації акціонерам регламентує Закон про акціонерні товариства.

Порядок надання інформації акціонерам регламентований також Принципами корпорати-

вного управління, затвердженими Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового

ринку від 11.12.03 № 571.

Відповідно до принципів корпоративного управління інформація, що розкривається това-

риством, повинна бути суттєвою та повною. Суттєвою вважається інформація, відсутність

або неправильне відображення якої може вплинути на прийняття рішень користувачами цієї

інформації. Виходячи з цього товариство зобов’язане у разі визначення суттєвої інформації

враховувати інтереси та потреби користувачів інформації та, не обмежуючись вимогами

чинного законодавства, розкривати більш детальну інформацію, яка є важливою і може сут-

тєво вплинути на прийняття користувачами зважених рішень.

Інформація, що розкривається товариством, має бути повною, тобто містити всі дані про

фактичні та потенційні наслідки операцій та подій, які можуть вплинути на рішення, що

приймаються на її основі. При розкритті інформації товариство не повинно обмежуватися

лише фактичними відомостями, а й розкривати обґрунтовані прогнози стосовно майбутніх

результатів господарської діяльності та фінансового стану товариства.

Інформація, що розкривається товариством, повинна бути достовірною, тобто такою, що

сприяє чіткому та повному уявленню про дійсний фінансовий стан товариства та результати

його діяльності. Товариство повинно забезпечувати своєчасність розкриття інформації, а та-

кож рівний доступ учасникам до інформації, що розкривається.

В установчих або внутрішніх документах господарських товариств можуть бути врегу-

льовані обсяг, склад і способи надання інформації учасникам товариств та іншим заінтересо-

ваним особам.

Право на вихід із господарського товариства

Ще одним немайновим правом учасника є право на вихід із господарського товариства.

Вихід є одним із способів припинення участі у господарському товаристві за ініціативою

учасника.

Учасник може реалізувати своє право на вихід із господарського товариства у будь-який

момент, враховуючи вимоги закону та установчих документів. Згідно зі ст. 100 ЦК України

«учасники товариства мають право вийти з товариства, якщо установчими документами не

встановлений обов’язок учасника письмово попередити про свій вихід із товариства у визна-

чений строк, який не може перевищувати одного року».

Стаття 10 Закону про господарські товариства також передбачає право учасника у вста-

новленому порядку в будь-який час вийти з товариства, незалежно від згоди інших учасників

чи товариства. Положення установчих документів, які обмежують чи забороняють право на

вихід учасника з товариства, є незаконними. Аналіз зазначених правових норм дає підстави

дійти висновку про те, що на вихід учасника з

товариства не вимагається згода інших учас-

ників чи прийняття відповідного рішення зборами учасників товариства.

Вихід учасника з товариства зумовлює припинення корпоративних відносин між учасни-

ком і товариством. Правовим наслідком виходу учасника є виникнення у товариства

обов’язків щодо здійснення з ним розрахунків на його вимогу.

Слід зазначити, що реалізувати право

на вихід можуть учасники товариства з обмеженою

відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повного та командитного то-

вариств. Процедура виходу учасника не може бути реалізована в акціонерному товаристві.

Учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повід-

омивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк

не встановлений статутом.

Учасник повного товариства, яке було створене на невизначений строк, може у будь-який

момент вийти з товариства, заявивши про це не пізніше ніж за три місяці до фактичного ви-

ходу із товариства.

Достроковий вихід учасника з повного товариства, що засноване на певний строк, допуска-

ється лише з поважних причин. Відмова від права вийти з повного товариства є нікчемною.

Слід зазначити, що чинне законодавство не регламентує порядок виходу учасника з гос-

подарського товариства. Саме тому його слід врегулювати в установчих документах.

Певну специфіку має вихід вкладника з командитного товариства. Так, згідно зі ст. 137

ЦК України вкладник командитного товариства має право після закінчення фінансового року

вийти з товариства та одержати свій вклад у порядку, встановленому засновницьким догово-

ром чи меморандумом.

Учасник, який бажає вийти з господарського товариства, має подати господарському то-

вариству заяву про вихід. Справжність підпису фізичної особи-учасника на заяві про вихід

має бути посвідчена нотаріусом.

Юридична особа-учасник, яка бажає вийти з господарського товариства, має прийняти

відповідне рішення про вихід і направити належним чином засвідчену копію рішення про

вихід господарському товариству. Рішення про вихід має прийняти уповноважений орган чи

особа учасника. Так, наприклад, рішення товариства з обмеженою відповідальністю про ви-

хід з іншого господарського товариства приймається за загальним правилом, загальними

зборами учасників та оформлюється у вигляді протоколу.

Слід зазначити, що чинне законодавство не визначило на сьогодні порядок розгляду гос-

подарським товариством заяви учасника про вихід, а також строки розгляду такої заяви.

Аналіз положень ЦК України, Законів України «Про господарські товариства», «Про

державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» дає змогу дійти виснов-

ку про те, що заява має бути розглянута вищим органом управління товариством, мають бути

внесені зміни до установчих документів, а також проведена державна реєстрація внесення

змін до установчих документів господарського товариства, пов’язаних із виходом учасника.

Проте досить часто на практиці з об’єктивних чи суб’єктивних причин зазначені дії това-

риством не вживаються, у зв’язку з чим виникає ситуація, коли учасник не може належним

чином реалізувати надане йому право на вихід. Тому для уникнення непорозумінь в установ-

чих документах слід якнайдетальніше врегулювати порядок виходу учасника з товариства.

ОСНОВНІ МАЙНОВІ ПРАВА УЧАСНИКІВ

Право брати участь у розподілі прибутку товариства

й одержувати його частину (дивіденди)

Одним з основних майнових прав учасників господарських товариств є право брати участь

у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди). Правом на отримання

частки прибутку (дивідендів) користуються особи, які є учасниками господарського товарист-

ва на початок строку виплати дивідендів. За загальним правилом учасник має право одержати

частину прибутку товариства пропорційно своїй частці у статутному капіталі.

Згідно зі ст. 123 ЦК України прибуток та збитки повного товариства розподіляються між

його учасниками пропорційно до їхніх часток у складеному капіталі, якщо інше не передба-

чено засновницьким договором або домовленістю учасників.

Таким чином, учасники повного товариства можуть визначити інші правила розподілу

прибутку між учасниками, закріпивши їх в засновницькому договорі або іншому документі

внутрішнього характеру. Учасник повного товариства не може бути

позбавлений права на

участь у розподілі прибутку чи збитків.

Вкладники командитного товариства мають право, згідно із законом, одержувати частину

прибутку командитного товариства відповідно до його частки у складеному капіталі товари-

ства в порядку, встановленому засновницьким договором чи меморандумом.

Порядок прийняття рішення про розподіл прибутку та виплати частини прибутку учасни-

кам товариства

має бути врегульований установчими документами господарського товариства.

Принципи корпоративного управління передбачають загальні засади виплати дивідендів

акціонерам. Акціонер має право отримати частину прибутку товариства у розмірі, пропор-

ційному належній акціонерові кількості акцій.

Слід зазначити, що розмір та порядок виплати дивідендів відрізняється залежно від того,

чи є акціонер власником простої чи привілейованої акції. Так, за простими акціями дивіден-

ди виплачують лише за наявності прибутку за результатами фінансового року. Дивіденди

власникам привілейованих акцій виплачують незалежно від результатів діяльності акціонер-

ного товариства. За відсутності прибутку дивіденди за привілейованими акціями виплачують

за рахунок резервного (страхового) фонду.

Відрізняється і розмір дивідендів, що нараховують та виплачують на прості та привілейо-

вані акції. Розмір дивідендів, що нараховують на просту акцію, залежить від розміру одер-

жаного товариством прибутку. Дивіденди за привілейованими акціями є фіксованими і мо-

жуть бути збільшені в тих випадках, коли розмір дивідендів за простими акціями перевищує

розмір дивідендів за привілейованими акціями.

На кожну випущену товариством акцію однієї категорії виплачується однаковий розмір

дивідендів. Виплата дивідендів за акціями має здійснюватися тільки у грошовій формі.

Право одержати частину майна

у разі ліквідації товариства

Наступним майновим правом учасника господарського товариства є право одержати час-

тину майна у разі ліквідації товариства.

Майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, згідно зі

ст. 111 ЦК України, передається її учасникам, якщо інше не встановлено установчими доку-

ментами юридичної особи або законом.

Стаття 21 Закону про господарські товариства передбачає, що грошові кошти, що нале-

жать товариству, враховуючи виручку від розпродажу його майна при ліквідації, розподіля-

ються між учасниками товариства у порядку і на умовах, передбачених законом та установ-

чими документами. Розподілу між учасниками підлягають тільки ті грошові кошти, що

залишилися після розрахунків з оплати праці з найманими працівниками, виконання зо-

бов’язань перед бюджетом, банками, власниками облігацій, випущених товариством та ін-

шими кредиторами. Майно має бути розподілено між учасниками у шестимісячний строк пі-

сля опублікування інформації про ліквідацію господарського товариства.

Досить часто на практиці у разі ліквідації господарських товариств виникають спори. У

разі виникнення спорів щодо виплати заборгованості товариства його грошові кошти не під-

лягають розподілу між учасниками до вирішення цього спору або до одержання кредиторами

відповідних гарантій.

Майно, передане товариству учасниками у користування, повертається у натуральній фо-

рмі без винагороди.

Слід зазначити, що в окремих випадках певні категорії учасників мають право на одер-

жання частини майна товариства при ліквідації переважно перед іншими учасниками. Учас-

никами, які мають переважне право на одержання частини майна, є акціонери — власники

привілейованих акцій та вкладники командитного товариства. Так, власники привілейованих

акцій, згідно зі ст. 6 Закону України «Про цінні папери і фондовий ринок», мають переважні

стосовно власників простих акцій права на отримання частини майна акціонерного товарист-

ва у разі його ліквідації.

У разі ліквідації командитного товариства, після розрахунків із кредиторами, вкладники

мають переважне право перед повними учасниками на одержання вкладів у порядку та на

умовах, встановлених ЦК України, іншим законом і засновницьким договором (меморанду-

мом). За недостатності коштів товариства для повного повернення вкладникам їхніх вкладів

наявні кошти розподіляються між вкладниками пропорційно до їхніх часток у складеному

капіталі товариства.

Слід зазначити, що на сьогодні чинне законодавство не регламентує ряду важливих пи-

тань, пов’язаних із розподілом майна при ліквідації господарського товариства, зокрема, по-

рядок оцінки майна під час ліквідації, відмову учасника від одержання належної йому части-

ни майна, можливість розподілу між учасниками не тільки грошових коштів, а й речей чи

іншого майна. Саме тому зазначені питання необхідно врегулювати в установчих документах

господарських товариств.

Право одержати вартість частини майна,

пропорційну частці учасника господарського товариства

в статутному (складеному) капіталі

До майнових прав учасників господарських товариств належить також право одержати

вартість частини майна, пропорційну частці учасника господарського товариства в статутно-

му (складеному) капіталі, у разі виходу, виключення учасника та інших передбачених зако-

ном випадках.

Стаття 130 ЦК України регламентує порядок здійснення розрахунків у разі виходу,

виключення та вибуття учасника з повного товариства. Так, учасникові, що вийшов,

якого виключено або який вибув із повного товариства з підстав, встановлених законо-

давством, виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна частці цього

учасника у складеному капіталі товариства, якщо інше не встановлено засновницьким

договором.

Порядок визначення вартості частки учасника у майні повного товариства та строки її ви-

плати встановлюються засновницьким договором і законом.

Проведення розрахунків з учасниками товариства з обмеженою відповідальністю перед-

бачено ст. 148 ЦК України. Так, учасник, який виходить із товариства з обмеженою відпові-

дальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутно-

му капіталі товариства. Розрахунки з учасником мають бути проведені після затвердження

звіту за рік, в якому учасник вийшов із товариства. Учаснику має бути виплачена вартість

належного йому майна не пізніше ніж через 12 місяців із дня виходу.

На сьогодні чинне законодавство не містить визначення поняття «день виходу». Саме то-

му незрозумілим є питання, яку дату вважати днем виходу учасника з товариства:

 дату подання учасником заяви (рішення) про вихід із господарського товариства;

 дату прийняття загальними зборами учасників рішення про вихід учасника з господар-

ського товариства;

 дату реєстрації змін до установчих документів товариства, пов’язаних із виходом уча-

сника з товариства.

Неоднозначною є і практика господарських судів із розглядуваного питання. В Узагаль-

ненні практики розгляду судами корпоративних спорів увага господарських судів приверта-

ється до того, що вихід зі складу учасників товариства не пов’язується ні з рішенням зборів

учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства, у зв’язку з чим момен-

том виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід із товариства у встанов-

леному порядку. Днем подачі такої заяви слід розглядати день передачі її учасником будь-

якому виконавчому органу товариства або уповноваженому на це учаснику чи працівнику

товариства, а не тільки зборам товариства, підставою скликання яких була заява позивача

про вихід із товариства, або день вручення заяви уповноваженим особам товариства органа-

ми зв’язку.

Визначення поняття «день виходу» учасника з товариства безпосередньо пов’язано із ре-

алізацією учасником свого права на отримання вартості частини майна, пропорційної частці

учасника у статутному капіталі товариства.

Саме тому закріплення в установчих документах цього визначення дозволить уникнути

значної кількості спорів, пов’язаних із виходом із товариства.

Слід зазначити, що за домовленістю між учасником та товариством виплата вартості час-

тини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі.

Якщо вклад до статутного капіталу був здійснений шляхом передання права користуван-

ня майном, відповідне майно повертається учасникові без виплати винагороди.

Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника

у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і за-

коном.

Слід зазначити, що досить часто на практиці статути товариств з обмеженою відповіда-

льністю не містять порядку визначення вартості частини майна товариства, що пропорційна

частці учасника в статутному капіталі. Саме тому постійно зростає кількість спорів, що

пов’язані з визначенням частки учасника у статутному капіталі господарського товариства.

Спори, що виникають у зв’язку з виходом учасника із товариства з обмеженою відповідаль-

ністю, у тому числі спори щодо порядку визначення частки у статутному капіталі, її розміру

і строків виплати, вирішуються судом.