Мельник О.О. Корпоративне право

Подождите немного. Документ загружается.

Право відчужити частку у статутному (складеному) капіталі товариства,

цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві

Важливим майновим правом, гарантування якого учасникам пожвавлює корпоративні

відносини, є право відчужити частку у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних

паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом.

Право відчужити частку у статутному (складеному) капіталі мають учасники товариства з

обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повного та коман-

дитного товариств. Право на відчуження цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві

(акцій) мають акціонери.

Учасники товариства з обмеженою та товариства з додатковою відповідальністю мають

право продати чи іншим чином відступити свою частку у статутному капіталі або її частину

одному або кільком учасникам цього товариства.

Відчуження учасником товариства з обмеженою/додатковою відповідальністю своєї час-

тки у статутному капіталі або її частини третім особам допускається, якщо інше не встанов-

лено статутом товариства.

Учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учас-

ника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між

учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права. Купівля здійснюється

за ціною та на інших умовах, на яких частка (її частина) пропонувалася для продажу третім

особам. Якщо учасники товариства не скористаються своїм переважним правом протягом мі-

сяця з дня повідомлення про намір учасника продати частку (її частину) або протягом іншого

строку, встановленого статутом товариства чи домовленістю між його учасниками, частка (її

частина) учасника може бути відчужена третій особі.

Частка учасника товариства з обмеженою/додатковою відповідальністю може бути від-

чужена до повної її сплати лише у тій частині, в якій її уже сплачено.

У разі передачі частки у статутному капіталі товариства або її частини третій особі відбу-

вається одночасний перехід до неї всіх прав та обов’язків, що належали учаснику, який від-

ступив її повністю або частково.

У разі придбання частки (її частини) учасника самим товариством з обмеженою відпові-

дальністю воно зобов’язане реалізувати її іншим учасникам або третім особам протягом

строку та в порядку, встановлених статутом і законом, або зменшити свій статутний капітал

відповідно до положень ЦК України.

Частка у статутному капіталі товариства з обмеженою/додатковою відповідальністю пе-

реходить до спадкоємця фізичної особи або правонаступника юридичної особи — учасника

товариства, якщо статутом товариства не передбачено, що такий перехід допускається лише

за згодою інших учасників товариства.

Із спадкоємцями (правонаступниками) учасника, які не вступили до товариства, здійсню-

ються розрахунки відповідно до положень ст. 148 ЦК України.

Учасник повного товариства, а також повний учасник командитного товариства мають

право за згодою інших його учасників передати свою частку у складеному капіталі чи її час-

тину іншому учасникові товариства або третій особі. У разі передання частки (її частини)

новому учасникові до нього переходять повністю чи у відповідній частині права, що належа-

ли учасникові, який передав частку (її частину).

Особа, якій передано частку (її частину), відповідає за зобов’язаннями товариства неза-

лежно від того, виникли ці борги до чи після його вступу в товариство.

У разі передання учасником товариства усієї частки іншій особі участь цього учасника в

товаристві припиняється. Учасник повного товариства, повний учасник командитного товари-

ства, участь якого в товаристві припинена, відповідає за зобов’язаннями товариства, що вини-

кли до моменту його вибуття, рівною мірою з учасниками, що залишилися, протягом трьох ро-

ків із дня затвердження звіту про діяльність товариства за рік, у якому він вибув із товариства.

Вкладник командитного товариства має право передати свою частку у складеному капі-

талі товариства або її частину іншому вкладнику або третій особі, повідомивши про це това-

риство. Якщо бажання викупити частку (її частину) виявили декілька вкладників, зазначена

частка розподіляється між ними відповідно до їхніх часток у складеному капіталі командит-

ного товариства.

Поряд із розглянутими правами учасники господарських товариств можуть мати й інші

права, які визначаються законом або установчими документами відповідного господарського

товариства.

§ 4. Захист прав учасників господарського товариства

Учасник господарського товариства має право на захист своїх прав у разі їхнього пору-

шення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить законо-

давству.

Суб’єктивне право на захист — це юридично закріплена можливість уповноваженої осо-

би використати заходи правоохоронного характеру з метою поновлення порушеного права та

припинення дій, що порушують право.

Під захистом слід розуміти передбачений нормами права можливий вплив на суспільні

відносини, які зазнали протиправного втручання, з метою поновлення порушеного, невизна-

ного чи оспореного права. Для учасника право захисту полягає у можливості використання в

межах визначених законом форм і способів захисту своїх прав та законних інтересів.

До підстав захисту прав учасника належать порушення, невизнання або оспорювання

прав.

Порушення прав акціонера — результат протиправних дій порушника, внаслідок чого

право зазнало зменшення або ліквідації, що позбавляє акціонера можливості здійснити, реа-

лізувати це право повністю або частково.

Невизнання прав акціонера — це дії носіїв пасивного цивільного обов’язку (існування

правової заборони здійснювати певні дії), які полягають у запереченні права акціонера, вна-

слідок чого останній повністю або частково позбавляється можливості його реалізувати.

Оспорювання прав акціонера — це такий стан правовідношення, при якому між його уча-

сниками існує спір із приводу наявності чи відсутності у них суб’єктивного права, а також

щодо належності такого права певній особі. Оспорюване право акціонера ще не порушене,

але виникає невизначеність у праві, що зумовлює неможливість повної або часткової реалі-

зації акціонером свого права.

Способом захисту права в теорії називають закріплені чи санкціоновані законом право-

охоронні заходи, спрямовані на усунення правопорушення та вплив на правопорушника. Пе-

релік способів захисту права визначається законом.

Слід зазначити, що кожен спосіб захисту права може застосовуватися в певному процесу-

альному чи процедурному порядку, який називається формою захисту права. Науковці розрі-

зняють дві основні форми захисту цивільного права — юрисдикційну та неюрисдикційну.

Юрисдикційна форма захисту передбачає захист прав державними або уповноваженими

державою органами і означає можливість захисту права в судовому чи адміністративному

порядку. Захист права в адміністративному порядку передбачає звернення до вищого органу

чи службової особи.

Неюрисдикційна форма захисту цивільного права передбачає захист прав власними діями

уповноваженої особи, чиї права порушені.

Стаття 124 Конституції України передбачає, що юрисдикція суду поширюється на всі

правовідносини, які виникають у державі. Статті 8 та 55 Конституції України гарантують су-

довий захист прав і законних інтересів, незважаючи на наявність у правових нормах прямої

вказівки на можливість такого захисту.

Крім загального конституційного права на судовий захист, цивільне та господарське за-

конодавство також містять норми, які дають можливість звернутися до суду учаснику, який

вважає свої права порушеними, невизнаними чи оспореними.

Способами захисту прав і законних інтересів учасників, які здійснюються в судовому по-

рядку, можуть бути:

1) визнання права — спосіб захисту, який застосовується у випадку спору між суб’єктами

цивільного права з приводу наявності чи відсутності правовідносин між ними, і відповідно

наявності чи відсутності цивільного права та цивільного обов’язку. Такий спосіб захисту

може застосовуватися не тільки за наявності спору, а й невизначеності правового стану осо-

би. Наприклад, визнання права власності на акції;

2) визнання правочину недійсним — спосіб захисту, який застосовується у випадку укла-

дення заперечуваного правочину. Такий спосіб захисту може застосуватися судом у випад-

ках та в порядку, визначеному ЦК України. Наприклад, визнання недійсним договору купів-

лі-продажу частки в статутному капіталі товариства, акцій;

3) припинення дії, яка порушує право, — спосіб захисту, який можливий щодо триваючо-

го порушення прав учасників. В окремих випадках такий спосіб застосовується як запобіж-

ний захід (спосіб забезпечення позову);

4) відновлення становища, яке існувало до порушення, — спосіб захисту, який застосову-

ється у випадках, коли припинення порушення права учасника та притягнення винного до

відповідальності недостатньо, а необхідно поновити порушене право у повному обсязі (за-

стосувати реституцію). Наприклад, визнання недійсним договору дарування частки в статут-

ному капіталі та повернення їх у спільну сумісну власність подружжя;

5) примусове виконання обов’язку в натурі — спосіб захисту права, який випливає із за-

гального принципу належного виконання зобов’язання. Цей спосіб полягає в адресованій

особі вимозі вчинити дію або утриматися від дії, незалежно від застосування до неї інших

заходів впливу (відшкодування збитків чи морально [немайнової шкоди], накладення штра-

фу та ін.). У судовій практиці вказаний спосіб захисту реалізується через позови про прису-

дження, рішення щодо яких можуть виконуватися у примусовому порядку;

6) зміна правовідношення — спосіб захисту, який полягає у трансформації одних право-

відносин в інші, переростання одного обов’язку в інший, покладанні на боржника нового

обов’язку;

7) припинення правовідношення — спосіб захисту, який застосовується, як правило, у ви-

падку невиконання боржником своїх обов’язків або зловживання правом. Наприклад, позов

про розірвання договору купівлі-продажу, дарування;

8) відшкодування збитків (відшкодування збитків та інші способи відшкодування майно-

вої шкоди мають місце за наявності порушення прав акціонерів, що потягло виникнення ма-

теріальної шкоди);

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди — спосіб захисту, який застосовується у

випадках заподіяння особі фізичних та моральних страждань унаслідок порушення, неви-

знання чи оспорення права учасника;

10) визнання незаконним рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади Автоном-

ної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, інших посадових і службових

осіб — спосіб захисту, який полягає у позбавленні у судовому або в іншому порядку, визна-

ченому законом, юридичної сили винесеного рішення, вчиненої дії і зобов’язання зазначених

суб’єктів владних правовідносин вчинити певну дію для захисту порушеного права чи за-

конного інтересу.

Слід зазначити, що чинне законодавство не містить вичерпного переліку способів захисту

прав учасників господарських товариств, а передбачає, що суд може захистити надане право

або інтерес іншим способом, що встановлений законом чи договором.

§ 5. Обов’язки учасників господарського товариства

Юридичний обов’язок — це визначена законом міра належної поведінки учасника певних

правовідносин.

Учасники господарського товариства зобов’язані виконувати ряд обов’язків:

1) додержувати установчого документа товариства та виконувати рішення загальних зборів;

2) виконувати свої зобов’язання перед товариством, зокрема ті, що пов’язані з майновою

участю, а також робити вклади (оплачувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, що пе-

редбачені установчим документом;

3) не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність

товариства.

Наведений перелік обов’язків учасників господарських товариств не є вичерпним. Учас-

ники господарського товариства можуть також мати інші обов’язки, встановлені установчим

документом товариства та законом.

Одним з основних обов’язків учасників господарських товариств є обов’язок додержува-

ти установчого документа товариства та виконувати рішення загальних зборів. Виконувати

положення установчих документів зобов’язані як учасники, які безпосередньо розробляли

установчі документи, так і ті, що вступили до товариства пізніше. Поряд з установчими до-

кументами обов’язковому виконанню підлягають і рішення загальних зборів учасників (у тих

товариствах, де вони створюються).

Наступним обов’язком учасника є обов’язок виконувати свої зобов’язання перед товарис-

твом, у тому числі ті, що пов’язані з майновою участю, а також робити вклади (оплачувати

акції) у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені установчим документом. В окремих

випадках закон передбачає певні правила щодо виконання учасниками своїх зобов’язань.

Так, відповідно до вимог ЦК України учасник товариства з обмеженою відповідальністю не

може бути звільнений від обов’язку внесення вкладу до статутного капіталу товариства, у

тому числі шляхом зарахування вимог до товариства.

До обов’язків учасників господарських товариств належить також обов’язок не розголо-

шувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства.

Згідно зі ст. 505 ЦК України комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому

значенні, що вона загалом чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є лег-

кодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у

зв’язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам за-

ходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерцій-

ного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть

бути віднесені до комерційної таємниці.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.93 № 611 затверджено Перелік відомо-

стей, що не становлять комерційної таємниці. Так, комерційну таємницю не становлять:

 установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи гос-

подарською діяльністю та її окремими видами;

 інформація за всіма встановленими формами державної звітності;

 дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов’язкових пла-

тежів;

 відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за

професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць;

 документи про сплату податків і обов’язкових платежів;

 інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання

безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоду здоров’ю, а також інші пору-

шення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків;

 документи про платоспроможність;

 відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах,

спілках, об’єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;

 відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню.

Конфіденційною інформацією, відповідно до ст. 30 Закону України «Про інформацію», є

відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи

юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов.

Громадяни, юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, вироб-

ничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною на власні кошти, або

такою, яка є предметом їхнього професійного, ділового, виробничого, банківського, комер-

ційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визна-

чають режим доступу до неї, враховуючи належність її до категорії конфіденційної, та вста-

новлюють для неї систему (способи) захисту.

Таким чином, господарське товариство має право визначити перелік відомостей, що ста-

новитимуть конфіденційну інформацію та комерційну таємницю.

Учасники господарського товариства, що одержують конфіденційну інформацію та коме-

рційну таємницю про діяльність товариства, мають бути повідомлені про характер цієї інфо-

рмації та попереджені про відповідальність за її розголошення.

Поряд із наведеними обов’язками на учасників можуть законом або установчим докумен-

том покладатися додаткові обов’язки.

Навчальні завдання

1. Складіть перелік нормативно-правових актів, які регламентують правове положення

учасників господарського товариства.

2. Наведіть вимоги до учасників акціонерного товариства.

3. Наведіть вимоги до учасників товариства з обмеженою відповідальністю.

4. Наведіть вимоги до учасників товариства

з додатковою відповідальністю.

5. Наведіть вимоги до учасників повного товариства.

6. Наведіть вимоги до учасників командитного товариства.

7. Охарактеризуйте майнові корпоративні права.

8. Охарактеризуйте немайнові корпоративні права.

9. Наведіть правомочності на власні дії, характерні для права на участь в управлінні това-

риством.

10. Дослідіть чинне законодавство України, що регламентує питання, пов’язані з розподі-

лом майна у разі ліквідації господарського товариства.

11. Висвітліть порядок реалізації учасниками товариства з обмеженою відповідальністю

права на відчуження частки у статутному капіталі товариства.

12. Висвітліть порядок відчуження акціонерами акцій закритого акціонерного товариства.

13. Охарактеризуйте обов’язки вкладника командитного товариства.

14. Охарактеризуйте обов’язки учасника товариства з додатковою відповідальністю.

15. Розкрийте зміст понять «невиконання обов’язків» та «неналежне виконання

обов’язків».

16. Складіть перелік відомостей, які становлять комерційну таємницю.

17. Дослідіть чинні нормативно-правові акти, що встановлюють відповідальність за роз-

голошення комерційної таємниці.

Завдання для перевірки знань

 Розкрити поняття «учасник» та «засновник» господарського товариства.

 Назвати осіб, які можуть виступати учасниками господарського товариства.

 З якого віку фізична особа здатна виступати учасником господарського товариства?

Відповідь обґрунтувати.

 З якого віку фізична особа здатна виступати засновником господарського товариства?

 Розкрити поняття «корпоративні права».

 Охарактеризувати види корпоративних прав.

 Назвати майнові корпоративні права.

 Назвати немайнові корпоративні права.

 Які майнові права має вкладник командитного товариства?

 Які майнові права має повний учасник?

 Які майнові права має акціонер відкритого акціонерного товариства?

 Розкрити зміст поняття «комерційна таємниця».

 Розкрити зміст поняття «конфіденційна інформація».

 Охарактеризувати процедуру виходу учасника з товариства з обмеженою відповідаль-

ністю.

 Охарактеризувати процедуру відчуження частки у складеному капіталі учасником по-

вного товариства.

 Розкрити зміст поняття «порушення права учасника».

 Розкрити зміст поняття «невизнання права учасника».

 Розкрити зміст поняття «оспорювання права учасника».

 Вчинення яких дій передбачає неюрисдикційна форма захисту прав учасника госпо-

дарського товариства?

 Які обов’язки несе учасник товариства з обмеженою відповідальністю?

Глава 5. МАЙНО ГОСПОДАРСЬКОГО ТОВАРИСТВА

§ 1. Формування майна господарського товариства. Статутний капітал гос-

подарського товариства

§ 2. Зміна розміру статутного капіталу

§ 3. Розпорядження майном товариства

§ 4. Підстави набуття права власності на майно та його припинення. Безпідс-

тавне набуття майна

§ 1. Формування майна господарського товариства.

Статутний капітал господарського товариства

Господарське товариство як юридична особа характеризується майновою відокремленіс-

тю. Товариство відповідає за своїми зобов’язаннями всім належним йому майном.

У товаристві з обмеженою відповідальністю, товаристві з додатковою відповідальністю

та акціонерному товаристві за рахунок вкладів учасників формується статутний капітал, а в

повному товаристві та командитному товаристві — складений капітал.

Господарське товариство, згідно із законом, є власником:

1) майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного

(складеного) капіталу товариства;

2) продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності;

3) одержаних доходів;

4) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Джерелами формування майна господарських товариств можуть бути також кредити бан-

ків та інших кредиторів, безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і гро-

мадян тощо.

Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути

гроші, цінні папери, інші речі (рухоме та нерухоме майно) або майнові чи інші відчужувані

права, що мають грошову оцінку (права інтелектуальної власності, право користування май-

ном, природними ресурсами), якщо інше не встановлено законом.

Формуючи статутний капітал грошовими коштами, слід пам’ятати про те, що учасники

можуть вносити свої грошові вклади лише у безготівковій формі.

Якщо учасником господарського товариства є фізична чи юридична особа — нерезидент,

то вклади до статутного (складеного) капіталу виступатимуть іноземними інвестиціями.

Відповідно до положень ст. 3 Закону України «Про режим іноземного інвестування» від

19.03.96 № 93/96-ВР (далі — Закон про режим іноземного інвестування), іноземні інвестиції

можуть здійснюватися, зокрема, у формах:

 часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридични-

ми і фізичними особами, або придбання частки підприємств;

 створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших

відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих під-

приємств повністю.

Слід зазначити, що внесення коштів і майна до статутного фонду (статутного капіталу)

господарського товариства в обмін на корпоративні права, емітовані цим товариством, є

прямою інвестицією.

Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у вигляді іноземної валюти, що визнається

конвертованою Національним банком України.

Положення про порядок іноземного інвестування в Україну, затверджене постановою

правління Національного банку України від 10.08.05 № 280 передбачає, що іноземні інвести-

ції в Україну в грошовій формі здійснюються іноземними інвесторами у вигляді іноземної

валюти, яка згідно з Класифікатором іноземних валют та банківських металів, затвердженим

постановою правління Національного банку України від 04.02.98 № 34 (у редакції постанови

правління Національного банку України від 02.10.02 № 378), визнається вільно конвертова-

ною, широко використовується для платежів за міжнародними операціями та продається на

головних валютних ринках світу і дозволяється для здійснення інвестицій в Україну (1-ша

група Класифікатора).

Іноземні інвестиції у валюті України можуть здійснюватися при реінвестиціях в об’єкт

первинного інвестування чи в будь-які інші об’єкти інвестування відповідно до законодавст-

ва України за умови сплати податку на прибуток (доходи).

Також слід пам’ятати, що певні об’єкти не можуть виступати вкладом до статутного

(складеного) капіталу. Так, наприклад, згідно із Законом України «Про обіг векселів в Украї-

ні», векселі не можуть бути вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського то-

вариства; заборонено використовувати для формування статутного фонду бюджетні кошти,

кошти, одержані в кредит та під заставу.

Слід зазначити, що учасники можуть передати майно товариству не лише у власність, а й у ко-

ристування. В останньому випадку господарському товариству передаватимуться майнові права.

Ризик випадкової загибелі або пошкодження майна, що є власністю товариства або пере-

дане йому в користування, несе товариство, якщо інше не передбачено установчими докуме-

нтами.

Закон передбачає, що статутний капітал господарського товариства має бути поділений

на частки. Часткою учасника у статутному капіталі є вклад, оцінений у гривнях.

Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою уча-

сників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній

перевірці.

Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в

Україні» передбачає випадки обов’язкової оцінки майна, до яких належить визначення вар-

тості внесків учасників та засновників господарського товариства, якщо до зазначеного това-

риства вноситься майно господарських товариств з державною часткою (часткою комуналь-

ного майна), а також у разі виходу (виключення) учасника або засновника зі складу такого

товариства.

Право власності на вклади учасників переходить до господарського товариства з моменту

його державної реєстрації. Учасники товариства, що внесли свої вклади, одержують корпо-

ративні права.

Чинне законодавство для окремих видів господарських товариств передбачає мінімаль-

ний розмір статутного капіталу товариства. Так, в акціонерному товаристві статутний капі-

тал не може бути меншим ніж 1250 мінімальних заробітних плат, у товаристві з обмеженою

відповідальністю та товаристві з додатковою відповідальністю — 100 мінімальних заробіт-

них плат. При обчисленні фактичного розміру статутного капіталу товариства слід керувати-

ся ставкою мінімальної заробітної плати, діючою на момент створення товариства.

До моменту державної реєстрації учасники товариства з обмеженою відповідальністю та

товариства з додатковою відповідальністю мають внести не менше 50 % суми своїх вкладів,

засновники акціонерного товариства до моменту державної реєстрації мають розподілити

між собою всі акції.

Остаточно статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю та товариства з

додатковою відповідальністю має бути сформований протягом 1 року з моменту державної

реєстрації господарського товариства, якщо більш короткі строки не визначені у статуті. До

того ж учасника товариства з обмеженою відповідальністю не може бути звільнено від

обов’язку внести вклад до статутного капіталу товариства, у тому числі шляхом зарахування

вимог до товариства.

Порядок формування і строки внесення вкладів учасників повного та командитного това-

риства визначаються в засновницькому договорі. Цивільний кодекс України передбачає, що

сукупний розмір вкладів вкладників командитного товариства не повинен перевищувати

50 % складеного капіталу командитного товариства. До моменту державної реєстрації вклад-

ники командитного товариства мають внести не менше 25 % суми своїх вкладів.

У разі формування статутного капіталу грошима, засновники мають відкрити в установі

банку рахунок для формування статутного капіталу.

Для відкриття поточного рахунка для формування статутного або складеного капіталу го-

сподарського товариства до банку необхідно подати:

 заяву про відкриття поточного рахунка, що підписана уповноваженою засновниками

(учасниками) особою;

 один примірник оригіналу установчого документа або його копія, засвідчена нотаріа-

льно. У разі відкриття рахунка для формування статутного фонду (статутного капіталу) акці-

онерного товариства замість установчого документа подається договір про створення акціо-

нерного товариства або його копія, засвідчена нотаріально;

 рішення засновників (учасників) про визначення особи, якій надається право розпоря-

дчого підпису під час проведення грошових операцій за цим рахунком, яке оформляється у

формі довіреності, засвідченої нотаріально (якщо хоча б одним із засновників [учасників] є

фізична особа). Замість оригіналу довіреності до банку може бути подана її копія, засвідчена

нотаріально;

 картку зі зразками підписів і відбитка печатки, в якій наводиться зразок підпису особи,

якій засновниками (учасниками) надано право розпорядчого підпису. Картка приймається

без відбитка печатки та засвідчується підписом уповноваженого працівника банку.

Якщо засновником господарського товариства є одна особа, для відкриття поточного ра-

хунка для формування статутного або складеного капіталу необхідно подати:

 заяву про відкриття поточного рахунка. Iнформація про те, що рахунок відкривається

для формування статутного фонду (статутного або складеного капіталу) господарського то-

вариства, засновником (учасником) якого є одна особа, зазначається в рядку «Додаткова ін-

формація» заяви про відкриття поточного рахунка;

 один примірник оригіналу установчого документа або його копія, засвідчена нотаріа-

льно;

 картка зі зразками підписів і відбитка печатки. Картка приймається без відбитка печа-

тки та засвідчується підписом уповноваженого працівника банку;

 довіреність або копія довіреності на ім’я особи, яка має право на відкриття та розпоря-

дження рахунком, засвідчена нотаріально. Якщо рахунок відкривається особисто засновни-

ком (учасником), то цей документ не вимагають.

На цей рахунок зараховуються кошти засновників (учасників) для формування статутного

або складеного капіталу господарського товариства до його державної реєстрації як юридич-

ної особи.

Такий рахунок починає функціонувати як поточний тільки після одержання банком до-

кументів щодо державної реєстрації господарського товариства в установленому порядку та

отримання банком повідомлення про взяття рахунка на облік органом державної податкової

служби за місцезнаходженням господарського товариства.

У разі відмови в державній реєстрації господарського товариства або в інших випадках,

передбачених законодавством України, на підставі листа із зазначенням причини закриття

рахунка, підписаного уповноваженою засновниками (учасниками) особою, кошти поверта-

ються засновникам (учасникам), а рахунок закривається. Якщо засновником (учасником) го-

сподарського товариства є одна особа, то лист із зазначенням причини закриття рахунка під-

писується цією особою або уповноваженою нею особою.

Учасниками господарського товариства можуть бути нерезиденти (юридичні особи, ство-

рені відповідно до законодавства інших країн; фізичні особи — іноземці, які не мають по-

стійного місця проживання на території України і не обмежені в дієздатності).

Юридичні особи-нерезиденти можуть відкривати в банках України інвестиційні рахунки

для здійснення інвестицій у національній та іноземній валютах у встановленому чинним за-

конодавством України порядку.

Відкриття інвестиційного рахунка в національній або іноземній валюті здійснюється в

порядку, визначеному Інструкцiєю про порядок відкриття, використання і закриття рахунків

у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою правління Національного

банку України від 12.11.03 № 492.

Особи (особа), які (яка) відкривають рахунок, мають:

1) пред’явити паспорт або документ, що його замінює, і документи, що підтверджують їх

повноваження. Фізичні особи-резиденти додатково пред’являють документ, виданий відпо-

відним органом державної податкової служби, що засвідчує присвоєння їм ідентифікаційно-

го номера платника податків;

2) подати документи (копії документів, засвідчені в установленому порядку):

 заяву про відкриття поточного рахунка. У заяві в рядку «Додаткова інформація»

обов’язково зазначається, що рахунок відкривається з метою здійснення інвестиції в Україну;

 копію легалізованого або засвідченого шляхом проставлення апостиля витягу з торго-

вельного, банківського або судового реєстру або реєстраційне посвідчення місцевого органу

влади іноземної держави про реєстрацію юридичної особи, засвідчену нотаріально. Від іно-

земного інвестора — фізичної особи цей документ не вимагається;

 копію легалізованої або засвідченої шляхом проставлення апостиля довіреності на ім’я

особи, яка має право відкривати та розпоряджатися рахунком, засвідчену нотаріально. У разі

видачі іноземним інвестором — фізичною особою такої довіреності на території України по-

дається копія цієї довіреності, засвідчена нотаріально. Якщо рахунок відкривається особисто

іноземним інвестором — фізичною особою, то цей документ не вимагається;

 картку зі зразками підписів нерезидента-інвестора, засвідчену нотаріально і складену

відповідно до вимог законодавства.

Між банком та особою, уповноваженою нерезидентом-інвестором, укладається в письмо-

вій формі договір банківського рахунка.

На інвестиційний рахунок в іноземній валюті зараховуються, зокрема, кошти, перерахо-

вані з-за кордону для здійснення інвестицій в Україну відповідно до нормативно-правових

актів Національного банку, що регулюють здійснення іноземних інвестицій в Україну.

З інвестиційного рахунка в іноземній валюті за дорученням власника рахунка здійсню-

ються інвестиції в Україну (у тому числі реінвестиції).

Внесення вкладів учасниками до статутного капіталу господарського товариства посвід-

чується відповідними документами. Так, грошові кошти вносяться на банківський рахунок

для формування статутного капіталу товариства, що засвідчується довідкою банківської

установи. Майно передається товариству, що посвідчується актом здачі-приймання, прибут-

ковим ордером. Цінні папери можуть передаватися на підставі індосаменту.

При формуванні статутного капіталу господарського товариства нерухомим майном слід

пам’ятати про необхідність переоформити правовстановлюючі документи на господарське

товариство.

Відповідно до пп. 6.1, 6.2 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав

власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5

від 07.02.02, оформлення права власності на об’єкти нерухомого майна провадиться з вида-

чею свідоцтва про право власності, зокрема юридичним особам у разі внесення до статутно-

го фонду об’єктів нерухомого майна їх засновниками.

Підготовку документів для видачі свідоцтв про право власності можуть за дорученням

органів місцевого самоврядування, місцевої державної адміністрації та інших органів відпо-

відно до законодавства проводити Бюро технічної інвентаризації (БТІ).

Зазначимо, що господарське товариство може здійснювати свою господарську діяльність

не лише на основі права власності, а й на основі інших речових прав (права володіння, права

користування тощо).

Залежно від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської дія-

льності, майнові цінності належать до основних фондів, обігових засобів, коштів чи товарів.

Основними фондами виробничого і невиробничого призначення є будинки, споруди, ма-

шини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господар-

ський інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до ос-

новних фондів.

Обіговими засобами є сировина, паливо, матеріали, малоцінні предмети та предмети, що

швидко зношуються, інше майно виробничого і невиробничого призначення, що віднесено

законодавством до обігових засобів.

Коштами у складі майна господарського товариства є гроші у національній та іноземній

валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб’єктів з іншими суб’єктами, а

також фінансових відносин відповідно до законодавства.

Товарами у складі майна господарського товариства визнаються вироблена продукція

(товарні запаси), виконані роботи та послуги.

Особливим видом майна господарських товариств є цінні папери.

§ 2. Зміна розміру статутного капіталу

На даний час при визначенні порядку зміни розміру статутного капіталу господарського

товариства слід керуватися нормами, встановленими Цивільним та Господарським кодекса-

ми України та Законом про господарські товариства.

Відповідно до положень ст. 16 Закону про господарські товариства товариство має право

змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного (складеного) капіталу.

Збільшення статутного (складеного) капіталу, за загальним правилом, може бути здійсне-

но лише після внесення повністю всіма учасниками своїх вкладів (оплати акцій).

Акціонерне товариство має право за рішенням загальних зборів акціонерів збільшити ста-

тутний капітал. Способами збільшення статутного капіталу є:

а) збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості (додатковий випуск акцій);

б) збільшення номінальної вартості акцій.

Збільшення статутного капіталу акціонерного товариства для покриття збитків не допус-

кається.

Порядок збільшення статутного капіталу акціонерного товариства визначено ст. 15 Зако-

ну про акціонерні товариства, ст. 38 Закону про господарські товариства. Остання, зокрема,

передбачає, що право збільшувати статутний капітал акціонерне товариство має тоді, коли

всі раніше випущені акції повністю сплачені за вартістю не нижче номінальної.

Стаття 35 Закону про акціонерні товариства містить вимоги до повідомлення про прове-

дення загальних зборів акціонерного товариство. Таке повідомлення має містити такі дані:

1) повне найменування та місцезнаходження товариства;

2) дата, час та місце (із зазначенням номера кімнати, офісу або залу, куди мають прибути

акціонери) проведення загальних зборів;

3) час початку і закінчення реєстрації акціонерів для участі у загальних зборах;

4) дата складення переліку акціонерів, які мають право на участь у загальних зборах;

5) перелік питань, що виносяться на голосування;

6) порядок ознайомлення акціонерів з матеріалами, з якими вони можуть ознайомитися

під час підготовки до загальних зборів.

Стаття 40 Закону про господарські товариства містить спеціальні вимоги до повідомлення

про загальні збори з питання змін статутного (складеного) капіталу акціонерного товариства.

Повідомлення про наступне скликання загальних зборів для вирішення питання про зміни

статутного (складеного) капіталу акціонерного товариства має містити:

а) мотиви, спосіб та мінімальний розмір збільшення або зменшення статутного (складено-

го) капіталу;

б) проект змін до статуту акціонерного товариства, пов’язаних зі збільшенням або змен-

шенням статутного (складеного) капіталу;

в) дані про кількість акцій, що випускаються додатково або вилучаються, та їх загальну

вартість;

г) відомості про нову номінальну вартість акцій;

д) права акціонерів при додатковому випуску акцій або їх вилученні;

е) дату початку і закінчення підписки на акції, що додатково випускаються, або їх вилу-

чення;

є) порядок відшкодування власникам акцій збитків, пов’язаних зі змінами статутного

(складеного) капіталу.

Слід зазначити, що недотримання у повідомлені про скликання загальних зборів акціоне-

рного товариства щодо зміни розміру статутного капіталу товариства встановлених законо-

давством вимог зумовлює недійсність рішень, прийнятих на таких зборах.

Так, у постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 27.02.07 у

справі за позовом ФДМУ до ЗАТ «Туристичний центр “Аян-Дере” про визнання незаконними загаль-

них зборів акціонерів та недійсними прийнятих на них рішень задоволено касаційну скаргу ФДМУ та

скасовано постанову Вищого господарського суду України від 19.10.06 та рішення Господарського

суду АР Крим від 06.06.06, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова

мотивована тим, що повідомлення про скликання загальних зборів акціонерів ЗАТ не містили: проек-

ту змін до статуту АТ, пов’язаних зі збільшенням статутного фонду; дати початку і закінчення підпи-

ски на акції, що додатково випускаються; порядку

відшкодування власникам акцій збитків,

пов’язаних зі зміною статутного фонду.

Можуть бути визнані недійсними також рішення загальних зборів щодо зміни статутного

капіталу товариства і у разі надання товариством недостовірної інформації у повідомленні

про загальні збори з питання змін статутного (складеного) капіталу.

Так, рішенням Господарського суду Дніпропетровської обл. від 08.06.07 задоволено позов Б. до

ВАТ «Дніпропетровський електромеханічний завод» про визнання недійсним рішення загальних збо-

рів акціонерів із питань збільшення статутного фонду товариства шляхом додаткової емісії акцій. Суд

вказав, що права позивача були порушені невідповідністю оприлюднення інформації щодо термінів

підписки на акції. Товариством було порушено

вимоги абзацу 3 ч. 1 ст. 11 Закону від 30.10.96

№ 448/96-ВР «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» — надання завідомо не-

достовірної інформації.

Порядок збільшення статутного капіталу акціонерних товариств врегульований Поло-

женням про порядок збільшення (зменшення) розміру статутного капіталу акціонерного то-

вариства, затвердженим Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку

від 22.02.07 № 387. Це Положення регулює порядок збільшення (зменшення) розміру статут-

ного капіталу акціонерного товариства, за винятком випадків збільшення розміру статутного

капіталу, яке здійснюється в порядку обміну облігацій на акції, збільшення розміру статут-

ного капіталу в зв’язку з індексацією основних засобів та збільшення статутного капіталу

внаслідок реорганізації.

У разі збільшення розміру статутного капіталу відкритого акціонерного товариства акції,

які передбачені до розміщення, можуть поширюватися шляхом:

 відкритого (публічного) розміщення, або

 закритого (приватного) розміщення.

Відкрите акціонерне товариство може поширювати акції як шляхом відкритого, так і

шляхом закритого розміщення.

Відкрите (публічне) розміщення акцій відкритого акціонерного товариства здійснюється,

якщо пропозиція акцій адресована більш ніж 100 фізичним та/або юридичним особам, крім

акціонерів товариства.

Закрите (приватне) розміщення акцій відкритого акціонерного товариства здійснюється,

якщо акції розміщуються серед заздалегідь визначеного кола фізичних та/або юридичних

осіб у кількості не більше 100 осіб на дату прийняття рішення про збільшення статутного ка-

піталу, крім акціонерів товариства.

Закрите акціонерне товариство при збільшенні розміру статутного капіталу може поши-

рювати акції виключно шляхом закритого розміщення.