Мельник О.О. Корпоративне право

Подождите немного. Документ загружается.

100

вимог кредиторів, зокрема шляхом переведення боргу (частини боргу) на інвестора, строк та

черговість виплати боржником або інвестором боргу кредиторам та умови відповідальності

інвестора за невиконання взятих згідно з планом санації зобов’язань.

План санації повинен передбачати строк відновлення платоспроможності боржника. Пла-

тоспроможність вважається відновленою за відсутності ознак банкрутства, визначених Зако-

ном про банкрутство. У разі наявності інвесторів план санації розробляється та погоджується

за участю інвесторів.

План санації може містити умови про:

 виконання зобов’язань боржника третіми особами;

 обмін вимог кредиторів на активи боржника та (або) його корпоративні права;

 задоволення вимог кредиторів іншим способом, що не суперечить закону.

До заходів з відновлення платоспроможності боржника можна віднести:

 реструктуризацію підприємства;

 перепрофілювання виробництва;

 закриття нерентабельних виробництв;

 відстрочку та (або) розстрочку платежів або прощення (списання) частини боргів, про

що укладається мирова угода;

 ліквідацію дебіторської заборгованості;

 реструктуризацію активів боржника відповідно до вимог Закону про банкрутство;

 продаж частини майна боржника;

 зобов’язання інвестора про погашення боргу (частини боргу) боржника, зокрема шля-

хом переведення на нього боргу (частини боргу), та його відповідальність за невиконання

взятих на себе зобов’язань;

 виконання зобов’язань боржника власником майна боржника та його відповідальність

за невиконання взятих на себе зобов’язань;

 продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу (для недержавних підпри-

ємств);

 одержання кредиту для виплати вихідної допомоги працівникам боржника, які звіль-

няються згідно з планом санації, який відшкодовується передусім за рахунок реалізації май-

на боржника;

 звільнення працівників боржника, які не можуть бути задіяні в процесі реалізації пла-

ну санації. Вихідна допомога у цьому разі виплачується за рахунок інвестора, а за його від-

сутності — за рахунок реалізації майна боржника або за рахунок кредиту, одержаного для

цієї мети;

 інші способи відновлення платоспроможності боржника.

План санації розглядається комітетом кредиторів, який скликається керуючим санацією в

чотиримісячний строк із дня винесення господарським судом ухвали про санацію, якщо інше

не передбачено Законом про банкрутство. Керуючий санацією письмово повідомляє членів

комітету кредиторів про дату і місце проведення засідання комітету і за два тижні до прове-

дення комітету кредиторів надає можливість попередньо ознайомитися з планом санації.

План санації вважається схваленим, якщо на засіданні комітету кредиторів таке рішення бу-

ло підтримано більш як половиною голосів кредиторів — членів комітету кредиторів.

Схвалений комітетом кредиторів план санації та протокол засідання комітету кредиторів

подаються керуючим санацією до господарського суду на затвердження не пізніше п’яти

днів із дня проведення засідання комітету кредиторів. Протокол засідання комітету кредито-

рів може містити особливу думку кредиторів, які голосували проти порядку і строків пога-

шення заборгованості, передбачених у плані санації.

Керуючий санацією зобов’язаний попередньо погоджувати план санації боржника з орга-

ном, уповноваженим управляти державним майном, стосовно підприємства-боржника, у

майні якого частка державної власності перевищує 50 %.

Господарський суд затверджує план санації боржника, про що виноситься ухвала, яка

може бути оскаржена у встановленому порядку.

Якщо протягом шести місяців із дня винесення ухвали про санацію до господарського су-

ду не буде подано плану санації боржника, господарський суд має право прийняти рішення

про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури відповідно до Закону

про банкрутство.

Керуючий санацією щоквартально звітує перед комітетом кредиторів про реалізацію пла-

ну санації.

101

За п’ятнадцять днів до закінчення санації, а також за наявності підстав для дострокового

припинення санації керуючий санацією зобов’язаний надати комітету кредиторів письмовий

звіт і повідомити членів комітету кредиторів про час і місце проведення засідання комітету

кредиторів. Звіт керуючого санацією має бути розглянутий комітетом кредиторів не пізніше

десяти днів від дати його надходження.

Якщо комітет кредиторів прийняв рішення про припинення процедури санації у зв’язку з

виконанням плану санації і відновленням платоспроможності боржника, звіт керуючого са-

нацією повинен бути затверджений господарським судом.

Якщо розрахунки з кредиторами не проведено у строки, передбачені планом санації, гос-

подарський суд визнає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.

§ 6. Постановлення судового рішення про визнання боржника банкрутом

Господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває лік-

відаційну процедуру, у випадках, визначених Законом про банкрутство, зокрема, якщо:

 суми, вирученої від продажу майна боржника як цілісного майнового комплексу, недо-

статньо для задоволення вимог кредиторів у повному обсязі, та не укладено мирову угоду;

 з кредиторами не проведено розрахунків у строки, передбачені планом санації;

 за результатами розгляду заяви про порушення справи про банкрутство господарського

товариства з’ясовано, що майна товариства недостатньо для задоволення вимог кредиторів

під час ліквідації за рішенням власника/ів;

 керівних органів боржника — господарського товариства немає за його місцезнахо-

дженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової

служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітнос-

ті, та за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності бор-

жника, за умови надходження до господарського суду заяви про порушення справи про бан-

крутство відсутнього боржника.

У постанові про визнання боржника банкрутом господарський суд відкриває ліквідаційну

процедуру, призначає ліквідатора.

Необхідно враховувати, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнан-

ня боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури:

а) підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з

виготовлення продукції у разі можливості її продажу;

б) строк виконання всіх грошових зобов’язань банкрута та зобов’язання щодо сплати

страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів

(обов’язкових платежів) вважається таким, що настав;

в) припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних

санкцій з усіх видів заборгованості банкрута;

г) відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи ста-

новити комерційну таємницю;

д) вчинення правочинів, пов’язаних із відчуженням майна банкрута чи передачею його

майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому Законом про банкрутство;

е) скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші об-

меження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або ін-

ших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;

ж) вимоги за зобов’язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час прове-

дення процедур банкрутства, можуть пред’являтися тільки в межах ліквідаційної процедури;

з) виконання зобов’язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і по-

рядку, передбаченому Законом про банкрутство.

Відомості про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури публі-

куються ліквідатором у офіційних друкованих органах за рахунок банкрута у п’ятиденний

строк із дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом.

Протягом п’ятнадцяти днів із дня призначення ліквідатора відповідні посадові особи бан-

крута зобов’язані передати бухгалтерську та іншу документацію банкрута, печатки і штампи,

матеріальні та інші цінності банкрута ліквідатору.

З дня призначення ліквідатора до нього переходять права органів управління юридичної

особи — банкрута.

Зазначимо, що в межах ліквідаційної процедури необхідно:

102

1. Визначити ліквідаційну масу. Так, до складу ліквідаційної маси входять усі види май-

нових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на правах власності або

повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені під

час ліквідаційної процедури.

2. Оцінити майно банкрута. Майно, на яке звертається стягнення у ліквідаційній процеду-

рі, оцінюється арбітражним керуючим у порядку, встановленому законодавством про оцінку

майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність. У разі продажу майна на аукціоні

вартість майна, що визначається шляхом його оцінки, є початковою вартістю. Для здійснен-

ня оцінки майна, арбітражний керуючий має право залучати на підставі договору суб’єктів

оціночної діяльності.

3. Здійснити продаж майна банкрута. Після проведення інвентаризації та оцінки майна

банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом

кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута. Ліквідатор забезпечує

через засоби масової інформації оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад,

умови та строки придбання майна. Порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки

придбання майна погоджуються з комітетом кредиторів. До того ж продаж майна підпри-

ємств-банкрутів, заснованих на державній власності, здійснюється з урахуванням вимог За-

кону України «Про приватизацію державного майна» та інших нормативно-правових актів із

питань приватизації. У разі надходження двох і більше пропозицій щодо придбання майна

банкрута ліквідатор проводить конкурс (аукціон). Порядок проведення конкурсу (аукціону)

визначається згідно із Законом України «Про приватизацію невеликих державних підпри-

ємств (малу приватизацію)».

Одержані від продажу майна банкрута кошти спрямовуються на задоволення вимог кре-

диторів.

Вимоги кредиторів задовольняються в черговості, визначеній законом.

Слід зазначити, що іноді помилково застосовують положення ЦК України, що визнача-

ють черговість задоволення вимог кредиторів при ліквідації платоспроможної юридичної

особи.

Черговість задоволення вимог кредиторів у процедурі банкрутства визначає ст. 31 Закону

про банкрутство, так:

1) у першу чергу задовольняються:

а) вимоги, забезпечені заставою;

б) вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати за три місяці роботи, що пере-

дують порушенню справи про банкрутство чи припиненню трудових відносин у разі звіль-

нення працівника до порушення зазначеної справи, грошової компенсації за всі невикориста-

ні дні щорічної відпустки та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, право на які

виникло протягом двох років, відпрацьованих до порушення справи про банкрутство чи при-

пинення трудових відносин, інших коштів, належних працівникам у зв’язку з оплачуваною

відсутністю на роботі (оплата часу простою не з вини працівника, гарантії на час виконання

державних або громадських обов’язків, гарантії і компенсації при службових відрядженнях,

гарантії для працівників, що направляються для підвищення кваліфікації, гарантії для доно-

рів, гарантії для працівників, що направляються на обстеження до медичного закладу, соціа-

льні виплати у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності за рахунок коштів підприємства

тощо), право на які виникло протягом трьох останніх місяців до порушення справи про банк-

рутство чи припинення трудових відносин, а також вихідної допомоги, належної працівни-

кам у зв’язку з припиненням трудових відносин, у тому числі відшкодування кредиту, отри-

маного на ці цілі;

в) витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що пов’язані з набуттям ним прав

кредитора щодо банку;

г) витрати, пов’язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та

роботою ліквідаційної комісії;

2) у другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов’язань банкрута перед

працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового

колективу до статутного фонду підприємства), крім вимог, задоволених у першу чергу,

зобов’язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров’ю громадян,

шляхом капіталізації відповідних платежів, у тому числі до Фонду соціального страху-

вання від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України за

громадян, які застраховані в цьому Фонді, у порядку, встановленому Кабінетом Мініст-

рів України, зобов’язань зі сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне

103

пенсійне страхування та інші види загальнообов’язкового державного соціального стра-

хування, а також вимоги громадян — довірителів (вкладників) довірчих товариств або

інших суб’єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів

(вкладників);

3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов’язкових

платежів). Вимоги центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління держав-

ним резервом;

4) у четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому

числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов’язань у процедурі розпорядження майном

боржника чи в процедурі санації боржника;

5) у п’яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового ко-

лективу до статутного фонду підприємства;

6) у шосту чергу задовольняються інші вимоги.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів

від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги.

У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задово-

лення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що нале-

жить кожному кредиторові однієї черги. У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в

установленому порядку вимоги ліквідаційна комісія не враховує суму грошових вимог цього

кредитора.

Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядають-

ся і вважаються погашеними.

Зазначимо, що вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.

У разі якщо господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи —

банкрута, майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається власнико-

ві або уповноваженому ним органу.

Після завершення усіх розрахунків із кредиторами ліквідатор подає до господарського

суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого додаються:

 показники виявленої ліквідаційної маси (дані її інвентаризації);

 відомості про реалізацію об’єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені догово-

ри купівлі-продажу;

 копії договорів купівлі-продажу та акти приймання-передачі майна;

 реєстр вимог кредиторів із даними про розміри погашених вимог кредиторів;

 документи, які підтверджують погашення вимог кредиторів.

Господарський суд після заслуховування звіту ліквідатора та думки членів комітету кре-

диторів або окремих кредиторів виносить ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та лік-

відаційного балансу.

Затвердження господарським судом звіту ліквідатора є однією з підстав для припинення

провадження у справі про банкрутство.

Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів не за-

лишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи-

банкрута. Копія цієї ухвали направляється органу, який здійснив державну реєстрацію юри-

дичної особи-банкрута, та органам державної статистики для виключення юридичної особи з

Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, а також власнику (органу,

уповноваженому управляти майном), органам державної податкової служби за місцезнахо-

дженням банкрута.

Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, він вважаєть-

ся таким, що не має боргів, і може продовжувати свою підприємницьку діяльність. Госпо-

дарський суд може винести ухвалу про ліквідацію юридичної особи, що звільнилася від бор-

гів, лише

у разі, якщо в неї залишилося майнових активів менше, ніж вимагається для її

функціонування згідно із законодавством.

Слід зазначити, що досить часто під час процедури банкрутства порушується закон. Стат-

тя 221 Кримінального кодексу України встановлює кримінальну відповідальність за неза-

конні дії у разі банкрутства — умисне приховування майна або майнових обов’язків,

відомо-

стей про майно, передача майна в інше володіння або його відчуження чи знищення, а також

фальсифікація, приховування або знищення документів, які відображають господарську чи

фінансову діяльність, якщо ці дії вчинені громадянином.

104

§ 7. Організаційні дії щодо припинення господарського

товариства, визнаного банкрутом

Суд, який постановив рішення про порушення провадження у справі про банкрутство го-

сподарського товариства, у день набрання рішенням законної сили направляє його держав-

ному реєстратору за місцезнаходженням юридичної особи для внесення до Єдиного держав-

ного реєстру запису про відповідне судове рішення.

Державний реєстратор вносить дату надходження судового рішення про порушення про-

вадження у справі про банкрутство господарського товариства до журналу обліку реєстра-

ційних дій.

Державний реєстратор повинен не пізніше наступного робочого дня з дати надходження

судового рішення про порушення провадження у справі про банкрутство юридичної особи

внести до Єдиного державного реєстру запис про таке рішення суду та в той же день повід-

омити органи статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів

соціального страхування про внесення до Єдиного державного реєстру такого запису.

З дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення про пору-

шення провадження у справі про банкрутство господарського товариства забороняється:

 проведення державної реєстрації змін до установчих документів господарського това-

риства, щодо якого прийнято відповідне рішення;

 внесення змін до Єдиного державного реєстру щодо відомостей про відокремлені під-

розділи;

 проведення державної реєстрації юридичної особи, засновником (учасником) якої є

господарське товариство, щодо якого прийнято відповідне рішення.

У разі, якщо після завершення ліквідаційної процедури в процесі банкрутства, яка вста-

новлена законом, судом постановлене рішення про ліквідацію господарського товариства-

банкрута, суд, що виніс відповідне рішення, в день набрання ним законної сили направляє

його державному реєстратору за місцезнаходженням господарського товариства-банкрута

для проведення державної реєстрації припинення господарського товариства.

Дата надходження судового рішення про ліквідацію господарського товариства у зв’язку

з визнанням його банкрутом вноситься до журналу обліку реєстраційних дій.

Державний реєстратор повинен не пізніше наступного робочого дня з дати надходження су-

дового рішення про ліквідацію господарського товариства-банкрута заповнити реєстраційну ка-

ртку про державну реєстрацію припинення юридичної особи, внести до Єдиного державного ре-

єстру запис про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи та передати

органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціаль-

ного страхування повідомлення про внесення до Єдиного державного реєстру запису про прове-

дення державної реєстрації припинення для зняття господарського товариства з обліку.

Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстра-

ції припинення юридичної особи є датою припинення юридичної особи.

Якщо до державного реєстратора надійшли оригінал установчих документів та свідоцтво

про державну реєстрацію господарського товариства, яке ліквідовано у зв’язку з визнанням

його банкрутом, державний реєстратор зобов’язаний зробити на зазначених документах від-

мітку про державну реєстрацію припинення юридичної особи та видати (надіслати рекомен-

дованим листом з описом вкладення) зазначені документи на адресу місця проживання одно-

го із засновників (учасників) господарського товариства, що припинилося.

У разі, якщо після завершення ліквідаційної процедури у процесі банкрутства, яка вста-

новлена законом, судом постановлене рішення щодо припинення провадження у справі про

банкрутство господарського товариства, суд, що виніс відповідне рішення, в день набрання

ним законної сили направляє його державному реєстратору за місцезнаходженням господар-

ського товариства-банкрута для внесення до Єдиного державного реєстру запису щодо при-

пинення провадження у справі про банкрутство юридичної особи. Дата надходження судово-

го рішення щодо припинення провадження у справі про банкрутство юридичної особи

вноситься до журналу обліку реєстраційних дій.

Навчальні завдання

1. Порівняти поняття «неспроможність», «неплатоспроможність» та «банкрутство».

2. Дослідити наукову та навчальну літературу та виписати визначення понять неплато-

спроможність та банкрутство.

105

3. Скласти перелік прав кредиторів.

4. Скласти перелік прав боржника.

5. Скласти перелік безспірних вимог кредиторів.

6. Дослідити положення Закону про банкрутство та скласти перелік відомостей, які має

містити заява боржника та кредитора (результати можна оформити у вигляді таблиці).

7. З’ясувати, які документи кредитор та боржник мають подати до господарського суду

разом із заявою про порушення справи про банкрутство.

8. Дослідити законодавство про банкрутство та скласти перелік випадків, коли боржник

зобов’язаний звернутися до господарського суду з заявою про порушення справи про банк-

рутство.

9. З’ясувати. чи справляється із заяв про порушення справи про банкрутство державне мито.

10. Ознайомитися з випадками відмови у прийнятті заяви про порушення справи про бан-

крутство та повернення заяви без розгляду.

11. Ознайомитися з положеннями Закону про банкрутство та охарактеризувати зміст ух-

вали про порушення провадження у справі про банкрутство.

12. З’ясувати, які відомості має містити газетне оголошення про порушення справи про

банкрутство.

13. З’ясувати, з якою метою, в якому порядку, на який строк та на підставі яких докумен-

тів може вводитися мораторій на задоволення вимог кредиторів.

14. Скласти перелік вимог, що висуваються до розпорядника майна боржника, з’ясувати

обсяг його прав та обов’язків.

15. З’ясувати, які питання розглядаються на попередньому засіданні господарського суду.

16. Визначити, які відомості має включати реєстр вимог кредиторів, з’ясувати, в якому

порядку він затверджується, як до нього вносяться зміни та доповнення.

17. Дослідити положення Закону про банкрутство та з’ясувати, хто може брати участь у збо-

рах кредиторів, які повноваження мають збори кредиторів, як організується їх проведення.

18. З’ясувати, скільки осіб входить до комітету кредиторів, які повноваження має комітет

кредиторів, у якому порядку приймаються рішення комітетом кредиторів.

19. Скласти якнайповніший перелік відомостей, які має містити план санації.

20. Дослідити положення Закону про банкрутство та скласти перелік повноважень лікві-

датора.

21. Порівняти черговість задоволення вимог кредиторів у процедурі банкрутства та чер-

говість задоволення вимог кредиторів при ліквідації господарського товариства у добровіль-

ному порядку.

22. Розробити таблицю «Черговість задоволення вимог кредиторів у процедурі банкрутства»,

яка має містити вимоги кредиторів, визначати їх чергу та характеризувати кожну групу вимог.

23. Скласти вичерпний перелік підстав для припинення провадження у справі про банк-

рутство.

24. Дослідити положення Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та

фізичних осіб-підприємців» та з’ясувати, які дії має чинити державний реєстратор при над-

ходженні оригіналів установчих документів і свідоцтва про державну реєстрацію господар-

ського товариства, яке ліквідовано у зв’язку з визнанням його банкрутом.

Завдання для перевірки знань

 Дати визначення поняття «неспроможність».

 Дати визначення поняття «банкрутство».

 Перелічити права кредиторів.

 Які права має боржник?

 Охарактеризувати безспірні вимоги кредиторів.

 На підставі яких документів господарський суд має право порушити провадження у

справі про банкрутство?

 Назвати випадки, коли боржник зобов’язаний звернутися до господарського суду з за-

явою про порушення справи про банкрутство.

 Охарактеризувати ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство.

 Які відомості має містити газетне оголошення про порушення справи про банкрутство?

 Назвати вимоги, що висуваються до розпорядника майна боржника.

 Які питання розглядаються на попередньому засіданні господарського суду?

 Які відомості має містити реєстр вимог кредиторів?

106

 Хто має право брати участь у зборах кредиторів?

 Які повноваження мають збори кредиторів?

 Скільки осіб входить до комітету кредиторів?

 Які повноваження має комітет кредиторів?

 Які відомості має містити план санації?

 Охарактеризувати права та обов’язки ліквідатора.

 У якій черговості задовольняються вимоги кредиторів у процедурі банкрутства?

 Перелічити підстави для припинення провадження у справі про банкрутство.

107

Розділ ІІ

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА (ПРАВОВИЙ СТАТУС ОКРЕМИХ

ВИДІВ ГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРИСТВ)

Глава 9. АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО:

ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ

§ 1. Поняття та класифікація акціонерних товариств

§ 2. Поняття та види акцій. Дивіденди

§ 3. Організація ведення реєстру власників іменних цінних паперів акціонерного

товариства

§ 4. Порядок створення акціонерного товариства

§ 5. Публічне розміщення акцій (відкрита підписка на акції)

§ 6. Управління акціонерним товариством

§ 7. Порядок скликання та компетенція загальних зборів акціонерів

§ 8. Порядок формування та компетенція виконавчого органу

§ 9. Порядок формування та компетенція наглядової ради та ревізійної комісії

§ 1. Поняття та класифікація акціонерних товариств

Акціонерним є господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену

кількість акцій однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються

акціями.

Акціонерне товариство самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями усім своїм май-

ном. Акціонери не відповідають за зобов’язаннями товариства і несуть ризик збитків,

пов’язаних із діяльністю товариства, у межах вартості акцій, що їм належать. Акціонери, які

не повністю оплатили акції, у випадках, встановлених статутом, відповідають за зо-

бов’язаннями товариства у межах неоплаченої частини вартості належних їм акцій.

Гарантії захисту майнових прав акціонерів встановлює закон.

Повне найменування акціонерного товариства українською мовою повинне містити назву

його типу (публічне чи приватне) і організаційно-правової форми (акціонерне товариство).

Товариство може мати скорочене найменування українською мовою, повне та скорочене

найменування іноземною мовою (мовами).

Акціонерне товариство діє на підставі статуту, зміст та форму якого визначають Цивіль-

ний та Господарський кодекси України, Закони про господарські товариства, про акціонерні

товариства, про державну реєстрацію та інші нормативно-правові акти.

Статут акціонерного товариства має містити відомості про:

1) повне та скорочене найменування товариства українською мовою;

2) тип товариства;

3) розмір статутного капіталу;

4) розмір резервного капіталу;

5) номінальну вартість і загальну кількість акцій, кількість кожного типу розміщених то-

вариством акцій, у тому числі кількість кожного класу привілейованих акцій, а також наслід-

ки невиконання зобов’язань з викупу акцій;

6) умови та порядок конвертації привілейованих акцій певного класу у прості акції това-

риства чи у привілейовані акції іншого класу у випадках, якщо товариством передбачений

випуск привілейованих акцій;

7) права акціонерів — власників привілейованих акцій кожного класу;

8) наявність переважного права акціонерів приватного товариства на придбання акцій

цього товариства, які пропонуються їх власником до продажу третій особі, та порядок його

реалізації;

108

9) порядок повідомлення акціонерів про виплату дивідендів;

10) порядок скликання та проведення загальних зборів;

11) компетенцію загальних зборів;

12) спосіб повідомлення акціонерів про зміни у порядку денному загальних зборів;

13) склад органів товариства та їх компетенцію, порядок утворення, обрання і відкликан-

ня їх членів та прийняття ними рішень, а також порядок зміни складу органів товариства та

їх компетенції;

14) порядок внесення змін до статуту;

15) порядок припинення товариства.

Статут акціонерного товариства не може передбачати надання засновникам товариства

додаткових прав чи повноважень. Статут акціонерного товариства може містити й інші по-

ложення, що не суперечать законодавству.

Статут як установчий документ має бути викладений державною мовою. Водночас статут

може бути викладений одночасно кількома мовами — українською та однією чи кількома

іноземними.

Форму статуту визначено ст. 8 Закону про державну реєстрацію, згідно з якою «установчі

документи юридичної особи, а також зміни до них, викладаються письмово, прошиваються,

пронумеровуються та підписуються засновниками (учасниками), якщо законом не встанов-

лено інший порядок їх затвердження. Підписи засновників (учасників) на установчих доку-

ментах повинні бути нотаріально посвідчені. У випадках, які передбачені законом, установчі

документи повинні бути погоджені з відповідними органами державної влади».

Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою.

Зазначимо, що відповідальність за відповідність установчих документів законодавству

несуть засновники (учасники) повного товариства.

Статутний капітал товариства визначає мінімальний розмір майна товариства, який гара-

нтує інтереси його кредиторів.

Статутний капітал акціонерного товариства утворюється з вартості вкладів акціонерів,

внесених внаслідок придбання ними акцій. Він не може бути меншим від розміру, встанов-

леного законом (суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, з огляду на ставку

мінімальної заробітної плати, що діє на момент створення акціонерного товариства).

Учасники можуть внести як вклад до статутного капіталу товариства гроші, цінні папери,

інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку.

У разі заснування акціонерного товариства його акції підлягають розміщенню виключно

серед його засновників шляхом приватного розміщення. Публічне розміщення акцій товари-

ства може здійснюватися після отримання свідоцтва про реєстрацію першого випуску акцій.

Товариство зобов’язане визначати вартість своїх чистих активів (власний капітал) після

закінчення другого чи кожного наступного фінансового року.

Зазначимо, що порядок визначення вартості чистих активів визначено Методичними рекоме-

ндаціями щодо визначення вартості чистих активів акціонерних товариств, схваленими рішен-

ням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17.11.04 № 485. Рекомендації не

враховують особливості бухгалтерського обліку в акціонерних товариствах, які здійснюють бан-

ківську діяльність, страхову діяльність, та діяльність інститутів спільного інвестування.

Рекомендації можуть застосовуватись для розрахунку вартості чистих активів акціонер-

них товариств, що здійснюється для порівняння вартості чистих активів із розміром статут-

ного капіталу з метою реалізації положень ст. 155 ЦК України, ст. 14 Закону про акціонерні

товариства.

Власний капітал (вартість чистих активів) товариства — різниця між сукупною вартістю

активів товариства та вартістю його зобов’язань перед іншими особами.

Якщо після закінчення другого та кожного наступного фінансового року вартість чистих

активів акціонерного товариства виявиться меншою, ніж розмір статутного капіталу, товари-

ство зобов’язане оголосити про зменшення свого статутного капіталу та зареєструвати від-

повідні зміни до статуту в установленому законом порядку. Якщо вартість чистих активів

стає меншою, ніж мінімальний розмір статутного капіталу, встановлений цим Законом, това-

риство зобов’язане протягом 10 місяців з дати настання такої невідповідності усунути її або

прийняти рішення про ліквідацію.

Слід зазначити, що статутний капітал акціонерного товариства може бути збільшено та

зменшено.

Акціонерне товариство має право за рішенням загальних зборів акціонерів збільшити ста-

тутний капітал. Існує два основні способи збільшення розміру статутного капіталу: по-

109

перше, підвищення номінальної вартості акцій, а по-друге, розміщення додаткових акцій іс-

нуючої номінальної вартості.

Акціонерне товариство має право збільшувати статутний капітал після реєстрації звітів

про результати розміщення всіх попередніх випусків акцій. Не допускається збільшення ста-

тутного капіталу товариства для покриття збитків.

Порядок збільшення статутного капіталу акціонерного товариства визначено ст. 15 Зако-

ну про акціонерні товариства, в якій передбачено, що обов’язковою умовою збільшення ста-

тутного капіталу акціонерним товариством є відповідність розміру статутного капіталу після

його збільшення вимогам, передбаченим ч. 1 ст. 14 Закону про акціонерні товариства, на да-

ту реєстрації змін до статуту товариства.

Порядок збільшення статутного капіталу акціонерних товариств врегульований Положенням

про порядок збільшення (зменшення) розміру статутного капіталу акціонерного товариства, за-

твердженим Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 22.02.07

№ 387. Це Положення регулює порядок збільшення (зменшення) розміру статутного капіталу ак-

ціонерного товариства, за винятком випадків збільшення розміру статутного капіталу, яке здійс-

нюється в порядку обміну облігацій на акції, збільшення розміру статутного капіталу в зв’язку з

індексацією основних засобів та збільшення статутного капіталу внаслідок реорганізації.

У разі збільшення розміру статутного капіталу публічного акціонерного товариства акції,

які передбачені до розміщення, можуть поширюватися шляхом:

 публічного розміщення або

 приватного розміщення.

Публічне акціонерне товариство може поширювати акції як шляхом публічного, так і

шляхом приватного розміщення. Публічне розміщення акцій публічного акціонерного това-

риства здійснюється, якщо пропозиція акцій адресована більш ніж 100 фізичним та/або юри-

дичним особам, крім акціонерів товариства.

Приватне розміщення акцій публічного акціонерного товариства здійснюється, якщо акції

розміщуються серед заздалегідь визначеного кола фізичних та/або юридичних осіб у кілько-

сті не більше 100 осіб на дату прийняття рішення про збільшення статутного капіталу, крім

акціонерів товариства.

Приватне акціонерне товариство при збільшенні розміру статутного капіталу може поши-

рювати акції виключно шляхом приватного розміщення акцій.

Порядок реалізації акціонерами переважного права на придбання акцій додаткової емісії

відрізняється залежно від способу розміщення.

При публічному розміщенні акцій порядок реалізації акціонерами переважного права на

придбання акцій, що випускаються додатково та передбачені до розміщення, установлюється

акціонерним товариством.

При приватному розміщенні акцій строк, протягом якого реалізується переважне право

акціонерів на придбання акцій, що передбачені до розміщення, не може бути менше 15 кале-

ндарних днів.

Якщо власник акцій відмовляється від використання свого переважного права на при-

дбання акцій, якщо це передбачено умовами приватного або публічного розміщення, власни-

ки акцій надають акціонерному товариству письмові підтвердження про відмову від викори-

стання свого переважного права на придбання акцій.

Джерелами збільшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства можуть бути:

а) додаткові внески (вклади), якими можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші

матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природни-

ми ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (у тому чис-

лі на інтелектуальну власність), грошові кошти, зокрема в іноземній валюті;

б) реінвестиція дивідендів;

в) спрямування прибутку до статутного капіталу.

У разі збільшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства не допускається,

зокрема:

 поєднувати способи збільшення розміру статутного капіталу (збільшення кількості ак-

цій номінальної вартості та збільшення номінальної вартості акцій);

 приймати рішення про збільшення розміру статутного капіталу товариства до повної

оплати всіх раніше випущених акцій за ціною не нижче номінальної;

 приймати рішення про збільшення розміру статутного капіталу товариства до реєстра-

ції усіх попередніх випусків акцій, до реєстрації звітів про результати розміщення акцій та

видачі свідоцтв про реєстрацію випусків акцій відповідно до законодавства України;