Мазуркевич А.Й., Данілов В.Б., Куц Н.В. Патофізіологія тварин

Подождите немного. Документ загружается.

140

Розлад діяльності органів травного апарату — одна з найчас-

тіших причин захворювань тварин різного виду і віку, оскільки

він є місцем найтіснішого контакту організму із зовнішнім сере-

довищем. Характер і сила порушень функції органів травлення

залежать від сили і тривалості впливу ушкоджувальних чинни-

ків, стану організму з його реактивністю, а також від локалізації

порушення.

Основними у патофізіології травлення є порушення: прийман-

ня і обробки корму в ротовій порожнині; формування кормової

грудки і просування її з ротової порожнини у шлунок; травлення

у передшлунках; травлення у шлунку; травлення в тонкій кишці;

травлення в товстій кишці; функції печінки; секреторної функції

підшлункової залози; акту дефекації.

Причинами розладу функції травлення є: порушення

центральних механізмів регуляції травлення; безпосередній

вплив на органи травлення чинників фізичного, хімічного

і біологічного характеру; порушення кровопостачання тканин

системи травлення; порушення функцій інших органів і систем

організму, що супроводжується інтоксикацією, лихоманкою,

гіпоксією та ін. Прояви цих порушень багато в чому залежать

від місця локалізації, сили і характеру ушкодження, реак-

тивності цілісного організму. Часто виникають порушення сек-

реції травних залоз, у тому числі слинних, підшлункової, пе-

чінки. Зміна кількості і якості виділених травних соків знач-

ною мірою впливає на перетравлення корму. Порушення мо-

торної функції шлунково-кишкового апарату призводить до по-

силення, сповільнення або повного припинення просування і

перемішування його вмісту. Іноді просування вмісту по травній

системі порушується внаслідок закупорки просвіту (непрохід-

ності) травного каналу.

Головними наслідками розладу функції травного апарату є:

1) порушення розщеплення й всмоктування у кров необхідних

поживних (енергетичних і пластичних) речовин, що зумовлює

розвиток голодування; 2) активізація діяльності мікрофлори у

всіх відділах травного апарату внаслідок зниження бактерицид-

ності травних соків, що викликає гниття, розпад вмісту з утво-

ренням токсинів, які всмоктуються у кров і викликають інтокси-

кацію організму.

Голодування й інтоксикація зумовлюють розвиток вторинних

явищ з боку інших органів і систем, у тому числі і життєво важ-

ливих, а також можуть призвести до загибелі тварини.

141

Заняття 24. ПОРУШЕННЯ ТРАВЛЕННЯ

У ШЛУНКУ І КИШКАХ

Мета: 1. Вивчити основні форми порушення травлення і меха-

нізм виникнення їх у тварин жуйних і моногастричних, особливо-

сті патофізіології травлення новонароджених тварин.

2. Навчитися аналізувати комплекс змін при порушенні трав-

лення та його наслідки для організму.

При підготовці до заняття треба засвоїти теоретичний матеріал

про: порушення приймання і обробки корму в ротовій порожнині;

порушення зволоження корму, утворення харчової грудки і просу-

вання її з ротової порожнини у шлунок; порушення травлення в

передшлунках, шлунку, тонкій кишці, товстій кишці; порушення

секреторної функції підшлункової залози; механізм виникнення

блювання та його особливості в різних тварин; особливості секретор-

ної і рухової функцій органів травлення при диспепсії.

Студент повинен уміти: проводити титрування, працювати з

бюретками й індикаторами, визначати рН рідини.

Література

Мазуркевич А.Й., Тарасевич В.Л., Клугі Дж.

Патофізіологія тварин: Під-

ручник. ― К.: Вища шк., 2000. — С. 242 – 263.

Патологічна

фізіологія: Підручник / За ред. М.Н. Зайка, Ю.В. Биця. — К.:

Вища шк., 1995. — С. 481 – 503.

Патологическая

физиология

/ Под ред. А.Д. Адо и М.А.Адо. — М.: Триада-

Х, 2000. — С. 514 – 538.

Патофизиология

: Курс лекций

/ Под ред. П.Ф. Литвицкого. — М.: Меди-

цина, 1997. — С. 539 – 560.

Лютинский С.И.

Патологическая физиология сельскохозяйственных жи-

вотных

— М.: Колос, 2001. — С. 365 – 393.

Мазуркевич А.И.

Патологическая физиология сельскохозяйственных жи-

вотных. Практикум. — К.: Выща шк., 1991. — С. 143 – 151.

Руководство

к практическим занятиям по патологической физиологии /

Под ред. Н.Н. Зайко и Л.Я. Даниловой. — С. 145 – 152.

Руководство

по патологической физиологии / Под ред. Н.Н.Сиротинина. —

Т. 4. — С. 9 – 83.

Солдатенков П.Ф.

Обмен веществ и продуктивность жвачных животных. —

Л.: Наука, 1971.

Посібник

для практичних занять з патологічної фізіології

За ред. Ю.В. Би-

ця, Л.Я. Данилової. — К.: Здоров’я, 2001. — С. 328 – 335.

Оснащення: бюретка на 50 мл, лійки скляні діаметром 5 см,

пробірки, хімічні склянки, штативи, термостат (водяна баня), во-

сковий олівець, крапельниці, фільтрувальний та індикаторний

142

папір, шлунковий сік підвищеної, нормальної, зниженої і нульо-

вої кислотності, 0,1 н, 10 % і 0,2 % розчин NaOH, 1 % спиртовий

розчин фенолфталеїну, 0,5 % спиртовий розчин диметиламідо-

азобензолу, 1 % розчин натрію алізаринсульфонату, 1 % розчин

CuSO

, фібрин.

Якщо немає натурального шлункового соку різної кислотності,

його можна приготувати штучно. Спочатку готують розчин соляної

кислоти різної концентрації. У 1000 мл води розчиняють 14 мл

концентрованої соляної кислоти із вмістом 35—37 % НСl) чи 20

мл соляної кислоти, що містить 25 % НСl. Одержують розчин із

вмістом 0,5 % НСl.

Для одержання моделей шлункового соку 0,75 % розчин пеп-

сину додають у розчин НСl: 0,5 % (підвищена кислотність), 0,25 %

(нормальна кислотність), 0,025 % (знижена кислотність). Шлун-

ковий сік нульової кислотності готують, розчинивши 0,75 % пеп-

сину у воді, а лужне середовище — 0,75 % пепсину в 0,2 % розчині

NaOH.

Фібрин одержують дефібринуванням цільної свіжої крові

скляними бусинками з наступним відмиванням фізрозчином.

Можна використовувати також напередодні приготовлену молоч-

но-ацетатну суміш, яка складається з рівних об’ємів свіжого мо-

лока з кислотністю 18 – 21 °Т, ацетатного буфера (45,0 г NaOH і

92,0 г крижаної оцтової кислоти розчиняють у дистильованій воді

до об’єму 1000 мл; рН ацетатного буфера 5,0).

Дослід 1. Визначення перетравної здатності

шлункового соку різної кислотності

Хід досліду. 1. У 5 пронумерованих пробірок наливають по

5 мл шлункового соку різної кислотності.

2. У кожну пробірку додають однакову кількість (0,2 – 0,3 г)

фібрину. Суміш добре змішують? пробірки вміщують у термостат

(водяну баню) при 38 °С на 60 хв. Під час інкубації пробірки із

вмістом періодично струшують.

3. У порціях шлункового соку визначають спочатку рН за до-

помогою лакмусового папірця, а потім загальну кислотність, ві-

льну і зв’язану соляну кислоту. Для цього у дві склянки (№ 1 і

№ 2) вносять по 5 мл кожної порції шлункового соку. У склянку

№ 1 додають по 2 краплі фенолфталеїну і диметиламідоазобензо-

лу. Суміш набуває червоного забарвлення. У склянку № 2 дода-

ють 2 краплі алізаринсульфанату натрію, що забарвлює суміш у

жовтий колір.

Титрують вміст склянки № 1 з бюретки 0,1 н розчином NaOH

до переходу червоного забарвлення в рожево-жовте. Відмічають

143

кількість мілілітрів розчину NaOH, витраченого на титрування.

Потім продовжують титрування вмісту цієї ж склянки до перехо-

ду рожево-жовтого забарвлення в рожеве. Повторно відмічають

об’єм лугу, витраченого на титрування.

Потім титрують суміш склянки № 2 до переходу жовтого ко-

льору в сіро-фіолетовий; відмічають кількість лугу.

Отримані цифри множать на 20 для перерахування в одиниці

кислотності на 100 мл соку. Для перерахування на моль/л НСl

кількість мілілітрів лугу, витраченого на титрування в кожному

випадку, необхідно помножити на 3,65 (0,00365

• 1000).

Результати титрування заносять до протоколу заняття у ви-

гляді таблиці такої форми:

№ ста-

канчика

Поря-

док

титру-

вання

Зміна кольору титрувального соку,

вид кислотності

Кількість лугу, ви-

трачена на титру-

вання порцій, мл

1 А Від червоного до рожево-жовтого

(вільна НСl)

Б Від рожево-жовтого до рожевого

(загальна кислотність)

2 В Від жовтого до сіро-фіолетового всі

кислі валентності, крім зв’язаної НСl

Б – В — зв’язана НСl

Відтак титруванням А визначають вільну НСl, титруванням

Б — загальну кислотність, що є сумою вільної НСl, зв’язаної

НСl, органічних кислот і кислореагуючих солей. Титруванням В

визначають усі кислі валентності, крім зв’язаної НСl. Щоб ви-

значити кількість зв’язаної НСl, від результату Б віднімають

результат В.

Сума вільної і зв’язаної НСl = А + (Б – В). Після перерахунку

результати аналізу заносять у таблицю, виражаючи їх у тради-

ційних одиницях чи мілімолях на літр (ммоль/л):

НС1 №

проби

вільна зв’язана загальна

рН Висновки

144

Запитання для самоконтролю

1. Які бувають форми порушення травлення?

2. Якими є основні порушення апетиту?

3. Як називається явище «посилення апетиту»?

4. Як називається явище «послаблення апетиту»?

5. З яких причин може виникати анорексія?

6. Якими є основні причини виникнення гіперорексії (булимії)?

7. Якими є основні причини посилення спраги?

8. Якими є основні причини зниження вживання води?

9. Що відбувається при захворюваннях ротової порожнини?

10. Якими бувають причини порушення механічної обробки корму в рото-

вій порожнині?

11. Що відбувається при порушенні хімічної обробки корму?

12. У яких випадках виникає гіперсалівація?

13. У яких випадках виникає гіпосалівація?

14. Якими є наслідки гіпосалівації?

15. Якими є якісні зміни складу слини?

16. З яких причин порушується функція стравоходу?

17. Які патологічні процеси можуть стати причиною глютамії?

18. Які розлади основних функцій передшлунків виникають при пору-

шенні травлення в них?

19. Якими є наслідки порушення ферментації вмісту рубця?

20. Які можливі порушення моторної функції передшлунків?

21. Що таке атонія передшлунків?

22. Що таке гіпотонія передшлунків?

23. Які можливі первинні і вторинні атонії передшлунків?

24. Якими є наслідки гіпотонії передшлунків?

25. Що таке тимпанія?

26. Чим небезпечний травматичний ретикуліт?

27. Які бувають форми порушення секреції шлунка?

28. Що характерне для ахлоргідрій?

29. Що характерне для ахолії?

30. Коли розвивається функціональна ахолія?

31. Коли спостерігається гіперсекреція шлунка?

32. Які наслідки від гіперсекреції?

33. Які наслідки від ахолії?

34. Порушення яких функцій шлунка можливе при розладі шлункового

травлення?

35. Які можливі порушення моторної функції шлунка?

36. Що характерне для гіпокінезу?

37. Що характерне для гіперкінезу?

38. Що таке блювання?

39. Які основні порушення секреторної функції підшлункової залози?

40. До чого може призвести недостатнє надходження панкреатичного соку

в кишки?

41. Що таке гіпохолія?

42. Які можливі наслідки гіпохолії та ахолії?

43. Якими є основні порушення кишкового травлення?

145

44. Що таке ілеус?

45. З яких причин виникає механічний ілеус?

46. Чому розвивається динамічний ілеус?

47. З яких причин виникає гемостатичний ілеус?

48. Що таке диспепсія (діарея)?

49. Що таке копростаз?

Тема 14

ПАТОФІЗІОЛОГІЯ ПЕЧІНКИ

Теоретичні положення

Печінка виконує в організмі багато функцій, основними з яких

є: утворення і секреція жовчі, необхідної для процесів травлення;

обмін речовин (білків, жирів, вуглеводів, вітамінів, пігментів води

та ін.); затримка і знешкодження різних речовин, у тому числі

токсичних, що надходять із травного каналу або утворюються у

тканинах організму; депонування крові, білків, жирів і вуглево-

дів, вітамінів та мікроелементів; участь в імунологічних проце-

сах, підтримці судинного тонусу, еритропоезі, синтезі білків, зсі-

даючій і протизсідаючій системі (фібриногену і плазмогену). Саме

завдяки такій функції печінка бере участь у забезпеченні гомео-

стазу в організмі.

Порушення діяльності печінки зумовлює розвиток в організмі

різноманітних патологічних процесів і їх наслідки. Такі процеси

вдається викликати у тварин при моделюванні недостатності пе-

чінки, часткової чи повної її екстирпації, токсичними ушкоджен-

нями органу, порушенням кровообігу перев’язуванням судин, по

яких кров надходить до печінки, чи відведенням крові у загаль-

ний кровоток, минаючи печінку (портокавальний анастомоз, фіс-

тула Екка — Павлова), порушенням відтоку жовчі та ін.

Недостатність функції печінки виявляється у порушенні обмі-

ну речовин, розладі жовчоутворення і жовчовиділення, зниженні

бар’єрної функції печінки. Як правило, при цьому змінюються

склад і властивості крові, порушується функція багатьох органів і

систем організму. Ступінь цих порушень багато в чому залежить

від характеру і сили ушкоджувального чинника, а також від діа-

пазону та рівня захисно-пристосовних можливостей організму в

кожному конкретному випадку. Порушення вуглеводного обміну

при недостатності печінки виявляється в ослабленні глікогенезу

та гліконеогенезу, посиленні процесів глікогенолізу, збіднінні

гепатоцитів на вуглеводи. Такі клітини стають надзвичайно чут-

146

ливими до впливу різних несприятливих умов, в організмі вини-

кають умови для розвитку гіпоглікемічного шоку.

При недостатності печінки істотно змінюється жировий обмін.

Зокрема, припиняється виділення з печінки в кров тригліцеридів

і жирних кислот у формі ліпопротеїдів. Вони відкладаються в

клітинах печінки, внаслідок чого розвивається її жирова дистро-

фія. Одночасно порушується окиснення жирів, в організмі нако-

пичуються кетонові тіла, пригнічується синтез холестерину, зни-

жується здатність печінки вилучати його з крові і затримувати

клітинами Купфера.

Порушення білкового обміну при недостатності печінки при-

зводить до пригнічення синтезу альбуміну і глобулінів, фібрино-

гену і протромбіну і, як наслідок, розвивається гіпопротеїнемія,

знижується онкотичний тиск крові, порушується водний обмін. За

деяких ураженнях печінки, що супроводжуються цирозом, спо-

стерігаються збільшення синтезу гамаглобулінів, що, як припус-

кається, є аутоантитілами щодо печінкових аутоантигенів. Пору-

шується дезамінування та переамінування амінокислот, що

спричинюється до дефіциту кетокислот у трикарбоновому окис-

ному циклі.

Сечовина утворюється практично тільки в печінці, якщо не

вважати, що незначна її кількість може синтезуватися стінкою

передшлунків у жуйних тварин. Внаслідок порушення орнітино-

вого циклу в крові накопичується надлишок аміаку й амінного

азоту, що, у свою чергу, викликають порушення функції центра-

льної нервової системи.

Порушення бар’єрної функції печінки здебільшого є наслідком

порушення обмінної її функції і виявляється в ослабленні проце-

сів ацетилування, окиснення, метилування, утворення парних

сполук та ін. Продукти, що є отруйними для організму, не зне-

шкоджуються, а накопичуються в крові, зумовлюючи розвиток

інтоксикації.

Гіпохолія і ахолія

(відповідно зниження вмісту і відсутність

жовчі в кишках) спричинюють розщеплення і всмоктування

жирів.

Порушення жовчоутворення і жовчовиділення в печінці при-

зводить, з одного боку, до розвитку гіпохолії й ахолії, з другого —

до виникнення жовтяниці — синдрому нагромадження жовчі в

крові і тканинах. При цьому набувають жовтого забарвлення не-

пігментовані ділянки шкіри, склери, слизових оболонок через

відкладення в них жовчних пігментів. За механізмом розвитку

розрізняють жовтяницю механічну (застійну), паренхіматозну й

гемолітичну. Вміст у крові надлишку жовчних кислот та їх солей

(холемія) призводить до розладу функції інших органів і систем.

147

При цьому розвиваються брадикардія, брадипное, знижується

артеріальний тиск, виникає сверблячка тощо.

Наслідки для організму від порушень функції печінки зале-

жать від їх характеру, а також ступеня можливих захисно-

компенсаторних процесів.

Заняття 25. ПАТОГЕННА ДІЯ ЖОВЧІ

НА ОРГАНІЗМ ПРИ РЕЗОРБЦІЇ

Мета: 1. Дослідити в експерименті на тваринах порушення

функції органів і систем під дією жовчі, що всмокталася у кров.

2. На прикладі вивчення резорбтивної дії жовчі закріпити

вміння моделювати і досліджувати порушення діяльності серця,

органів дихання, судинного кровотоку, рефлекторної діяльності

спинного мозку, властивостей крові та ін. Навчитися аналізувати

отримані результати і робити висновки.

При підготовці до заняття треба засвоїти теоретичний мате-

ріал про: основні функції печінки, їх роль у життєдіяльності ор-

ганізму; моделювання недостатності печінки; порушення вугле-

водного обміну при недостатності печінки; порушення жирового

обміну при недостатності печінки; порушення білкового й азоти-

стого обміну при функціональних розладах і ушкодженнях пе-

чінки; жирову дистрофію — універсальну реакцію печінки на її

ураження; порушення бар’єрної функції печінки; порушення

жовчоутворювальної і жовчовидільної функцій печінки; основні

патогенетичні форми жовтяниці, їх наслідки; наслідки недоста-

тності печінки.

Студент повинен уміти: готувати препарат брижейки жаби і

реєструвати порушення кровотоку під впливом жовчі; готувати

модель для вивчення порушення серцевої діяльності під впливом

жовчі і реєструвати їх; моделювати розлади дихання під впливом

жовчі і реєструвати їх; проводити дослідження загального стану

організму і встановлювати відхилення у ньому; готувати препа-

рат жаби для вивчення впливу жовчі на рефлекторну діяльність

спинного мозку і враховувати зміни цієї діяльності.

Література

Мазуркевич А.Й., Тарасевич В.Л., Клугі Дж.

Патофізіологія тварин: Під-

ручник. ― К.: Вища шк., 2000. — С. 263 – 270.

Патологічна

фізіологія: Підручник / За ред. М.Н. Зайка, Ю.В. Биця. — К.:

Вища шк., 1995. — С. 504 – 525.

148

Патологическая

физиология

/ Под ред. А.Д. Адо и М.А.Адо. — М.: Триада-

Х, 2000. — С. 539 – 546.

Патофизиология

: Курс лекций

/ Под ред. П.Ф. Литвицкого. — М.: Меди-

цина, 1997. — С. 561 – 573.

Лютинский С.И.

Патологическая физиология сельскохозяйственных жи-

вотных

— М.: Колос, 2001. — С. 394 – 404.

Мазуркевич А.И.

Патологическая физиология сельскохозяйственных жи-

вотных. Практикум. — К.: Выща шк., 1991. — С. 152 – 159.

Руководство

к практическим занятиям по патологической физиологии /

Под ред. Н.Н. Зайко и Л.Я. Даниловой. — С. 152 – 158.

Руководство

по патологической физиологии / Под ред. Н.Н.Сиротинина. —

Т. 4. — С. 315 – 323.

Посібник

для практичних занять з патологічної фізіології

За ред. Ю.В. Би-

ця, Л.Я. Данилової. — К.: Здоров’я, 2001. — С. 336 – 344.

Оснащення: жаби; ножиці, пінцет, мікроскоп, шпильки, тась-

ма для фіксації, шприц, голки ін’єкційні, зонд для знерухомлен-

ня, штатив з гачком для підвішування; електрокімограф з пишу-

чим пристроєм і гачком для запису дихання і серцевої діяльності,

піпетки очні, хімічні склянки, жовч натуральна і розведена (1 : 5,

1 : 10), ефір для наркозу, 2 % розчин НСl, скляний ковпак з отво-

ром і підставкою, 0,65 % розчин натрію хлориду, посудина скляна

з водою кімнатної температури.

Дослід 1. Вивчення впливу жовчі на загальний

стан жаби

Хід досліду. 1. Визначають загальний стан жаби під скляним

ковпаком, а потім у посудині з водою (пересування, плавання,

наявність рефлексів тощо).

2. В ділянці лімфатичного мішка підшкірно вводять 2 – 3 мл

жовчі.

3. Жабу вміщують під скляний ковпак, а при потребі в скляну

посудину з водою і спостерігають за розвитком змін у загальному

її стані кожні 10 хв.

4. Результати досліджень, їх аналіз і висновки заносять до

протоколу заняття.

Дослід 2. Визначення впливу жовчі

на серцеву діяльність

Хід досліду. 1. Наркотизують жабу, знерухомлюють її після де-

капітації руйнуванням спинного мозку. Розкривають грудочерев-

ну порожнину й оголюють серце.

149

2. Захоплюють гачком від важільця Енгельмана верхівку сер-

ця. Записують на барабані кімографа серцеву діяльність у вихід-

ному стані.

3. Наносять на серцевий м’яз очною піпеткою 2 – 3 краплі жо-

вчі в розведенні 1 : 10. Записують на барабані кімографа діяль-

ність серця.

4. Відмивають серце 0,65 % розчином натрію хлориду кімнат-

ної температури (зрошують з очної піпетки) і повторюють дослід,

використовуючи жовч у розведенні 1 : 5, а потім, після чергового

промивання, нерозбавлену (цільну) жовч. Щоразу реєструють ді-

яльність серця на барабані кімографа.

5. Результати досліджень заносять до протоколу заняття у ви-

гляді таблиці такої форми:

Стан

Частота

скорочень, хв

Сила

скорочень, мм

Характер

кардіограми

Вихідний

Після нанесення жовчі в роз-

веденні:

1 : 10

1 : 5

нерозведеної

6. Аналізують результати, роблять висновки про вплив жовчі

на серцеву діяльність.

Дослід 3. Вивчення впливу жовчі

на судини

Хід досліду. 1. Знерухомлюють наркотизовану жабу уколом у

потиличний отвір, розміщують на дощечці в спинному положенні

і правим боком до отвору в дощечці.

2. Готують препарат брижейки, для чого розрізають шкіру і

черевну стінку з правого боку між передньою і задньою кінцівка-

ми, витягують петлю товстої кишки, розтягують брижейку над

отвором дощечки й закріплюють шпильками.

3. Під малим збільшенням мікроскопа відшукують кровоносну

судину середніх розмірів із кровотоком (артеріолу чи венулу). За

допомогою окуляра з мікроскопом вимірюють ширину просвіту

судини.

4. Наносять на брижейку кілька крапель жовчі, спостерігають

за зміною просвіту судини протягом 10 хв, реєструючи похвилин-

но результати за формою таблиці: