Машина Н.І. Міжнародне страхування

Подождите немного. Документ загружается.

6. Обов’язкове страхування через хворобу поширюється

також на безробітних, пенсіонерів, інвалідів і незаможних. Їх

страхують фонди соціального страхування.

7. ФСБ забезпечують страхове відшкодування за усіма

видами медичної допомоги, а саме: амбулаторний прийом, сто,

матологічна допомога, лікарняне обстеження, санаторно,ку,

рортне лікування в установах, які мають договори з ФСБ, оф,

тальмологічну допомогу, медичні пристрої.

8. Пацієнт вільний у виборі лікаря і лікарні.

9. ФСБ покривають не більше половини всіх витрат на

охорону здоров’я, решту – приватні страховики, фонди

соціального страхування і ресурси державного бюджету (вони

забезпечують лікарням фінансування капітальних вкладень).

10. ФСБ є самокерованими, самофінансованими,

непідприємницькими організаціями. Механізм самоврядуван,

ня залежить від типу фонду. У територіальних, фірмових і

професійних ФСБ 50% членів Ради управління обирається

адміністрацією підприємств, 50% – трудовими колективами.

У замісних фондах вся адміністрація складається із застрахо,

ваних.

11. Система охорони здоров’я Німеччини, на відміну від

США, домоглася контролю за зростання витрат на охорону

здоров’я завдяки унікальній організації – постійно діючій

національній конференції під назвою “Погоджена дія”. Підста,

вою для її роботи є стаття Закону “Про соціальне страхуван,

ня”, відповідно до якої витрати на медичну допомогу не по,

винні зростати швидше, ніж заробітна плата у країні.

Конференція проводить сесії, на яких може виступити

будь,який бажаючий. Її існування стало можливим завдяки

високому моральному рівню нації, політичній і цивільній

свідомості.

Робота конференції широко висвітлюється в ЗМІ. Насам,

перед, виступає міністр праці і соціального розвитку, далі –

представники всіх зацікавлених структур, у тому числі страхо,

вих організацій. Сторони домовляються про тарифи і заходи,

необхідні для обмеження зростання витрат. Результатом сесій

391

Ãëàâà 15 ÌÅÄÈ×ÍÅ ÑÒÐÀÕÓÂÀÍÍß

є випуск тарифікатора медичних послуг, за допомогою якого

не допускається неконтрольоване зростання витрат на медич,

не обслуговування.

Таким чином, у Німеччині склалася обов’язкова за право,

вим статусом, змішана за джерелами фінансування, загальна

за охопленням населення і видами медичної допомоги система

страхування через хворобу.

15.4. Ñèñòåìà îõîðîíè çäîðîâ’ÿ Âåëèêîáðèòàí³¿

У 1948 році, коли Великобританія створювала сучасну

службу охорони здоров’я, уряд прогнозував динаміку витрат

такої структури:

1. Буде стрибок витрат за рахунок безкоштовного ліку,

вання тих хворих, які раніше медичну допомогу не отримува,

ли.

2. Далі витрати на охорону здоров’я будуть скорочувати,

ся, оскільки здоров’я нації покращиться.

Відомо, що творці моделі охорони здоров’я Великобри,

танії вивчали досвід радянської системи, яка на той час була

досить ефективною. Подальше функціонування системи пока,

зало, що прогноз щодо скорочення витрат на охорону здоров’я

виявився неправильним. Однак досвід організації державної

системи охорони здоров’я Великобританії свідчить про високу

ефективність і доступність послуг при відносно низьких вит,

ратах на медичну допомогу.

У Великобританії організована система бюджетного

фінансування охорони здоров’я, що обумовлює його держав,

ний характер з великим ступенем централізації управління.

Основна частина коштів надходить з державного бюджету і

розподіляється зверху донизу по управлінській вертикалі.

Централізоване фінансування дозволяє стримувати зростання

вартості лікування.

Фінансовою основою національної системи охорони здо,

ров’я є надходження податків, що складають 90% бюджету

392

Í.².Ìàøèíà Ì²ÆÍÀÐÎÄÍÅ ÑÒÐÀÕÓÂÀÍÍß

охорони здоров’я. Тільки 7,5% його формується за рахунок

внесків роботодавців. Таким чином, національна система охо,

рони здоров’я існує практично за рахунок коштів, які вносять,

ся платниками податків і виділяються державою на охорону

здоров’я.

Приватне медичне страхування у Великобританії охоплює

винятково ті сфери медичних послуг, які не забезпечуються

національною службою охорони здоров’я. Приватним доб,

ровільним медичним страхуванням охоплено понад 13% насе,

лення.

Головний принцип діяльності приватних страхових ком,

паній – це доповнення державної системи охорони здоров’я.

Об’єктом страхування є тільки ті ризики, які не бере на себе

національна служба охорони здоров’я. З огляду на високий

рівень розвитку національної служби охорони здоров’я, сфера

діяльності приватного медичного страхування досить обмеже,

на, вона охоплює тільки платну частину медичної допомоги як

у комерційних медичних установах, так і в лікарнях

національної служби охорони здоров’я.

Істотним недоліком бюджетного фінансування охорони

здоров’я є схильність до монополізму, ігнорування прав

пацієнтів, як правило, відсутність можливості вибору лікаря і

лікарської установи.

Уряд Великобританії пропонує стимулювати спроби

Національної системи охорони здоров’я підвищити ефек,

тивність надання медичної допомоги за рахунок збільшення

конкуренції між її видами. Введено розподіл відповідальності

за надання медичної допомоги і за її проведення.

15.5. Äîñâ³ä Ðîñ³¿

У Росії з 1 січня 1993 року набрав чинності закон “Про ме,

дичне страхування громадян у Російській Федерації”,

відповідно до якого медичне страхування здійснюється за дво,

ма видами: обов’язковому і добровільному. Добровільне ме,

393

Ãëàâà 15 ÌÅÄÈ×ÍÅ ÑÒÐÀÕÓÂÀÍÍß

дичне страхування введено раніше – 1 жовтня 1992 року.

Фінансові засоби системи охорони здоров’я складаються з

двох фондів:

• фондів обов’язкового медичного страхування: феде,

ральний фонд обов’язкового медичного страхування,

територіальні фонди обов’язкового медичного страху,

вання;

• фондів добровільного медичного страхування.

Фонди обов’язкового медичного страхування належать до

позабюджетних соціальних фондів. Для них характерна спла,

та страхувальниками страхових внесків у встановлених

розмірах і у визначений термін, а також стандартний, однако,

вий для всіх застрахованих рівень страхового забезпечення.

Обов’язкове медичне страхування є загальним для всього

населення Росії і здійснюється за двома видами:

1. Страхування працюючого населення. Страхувальниками

є всі господарюючі суб’єкти, незалежно від форми власності й

організаційно,правових форм діяльності; індивідуальні

підприємці; громадяни, які займаються приватною практи,

кою; громадяни, які використовують працю найманих

робітників; люди творчих професій, не об’єднані у творчі ко,

лективи.

Страхові внески складають 3,6% нарахованої оплати праці

і зараховуються на спеціальний рахунок у Центральному бан,

ку РФ (рис. 17.2). Від сплати внесків звільняються організації

394

Í.².Ìàøèíà Ì²ÆÍÀÐÎÄÍÅ ÑÒÐÀÕÓÂÀÍÍß

3,6% íàðàõîâàíî¿

îïëàòè ïðàö³

0,2% ó ôåäåðàëüíèé ôîíä

îáîâ’ÿçêîâîãî ìåäè÷íîãî

ñòðàõóâàííÿ

3,4% â òåðèòîð³àëüí³

ôîíäè îáîâ’ÿçêîâîãî

ìåäè÷íîãî ñòðàõóâàííÿ

Рис. 17.2. Розподіл внесків на обов’язкове медичне страхування в Росії

інвалідів і підприємства, в яких пенсіонери та інваліди склада,

ють не менше 50%. Страхові внески не нараховуються на ви,

плати, які мають одноразовий або компенсаційний характер.

2. Страхування непрацюючого населення. Страхувальни,

ками є уряди республік у складі РФ і місцева адміністрація.

Внески сплачуються із засобів місцевого бюджету.

У разі відмови підприємства або організації укладати до,

говір медичного страхування закон передбачає відповідну су,

му стягувати через суд. У рамках обов’язкового медичного

страхування громадянам Росії гарантується:

1. Забезпечення первинної медичної допомоги, включаю,

чи швидку медичну допомогу, діагностику і лікування в амбу,

латорних умовах.

2. Заходи з профілактики захворювань.

3. Стаціонарна допомога.

По загальному медичному страхуванню здійснюється оп,

лата ліків і медикаментів у стаціонарі і при наданні швидкої і

невідкладної допомоги. В амбулаторно,поліклінічних умовах

ліки оплачуються за рахунок особистих коштів громадян.

До переліку захворювань і послуг, що покриваються за,

гальним медичним страхуванням, не входять спеціальні види

медичної допомоги, не пов’язані безпосередньо зі станом здо,

ров’я, наприклад косметичні операції, операції по зменшенню

короткозорості, протезування зубів. Такі медичні послуги ма,

ють покриватися добровільним медичним страхуванням або

оплачуватися особисто.

Фонди суспільного медичного страхування витрачаються

не тільки на оплату рахунків медичних установ, а й на такі

цілі:

• фінансування цільових програм, наприклад, пов’язаних

з профілактикою і лікуванням соціально небезпечних

захворювань;

• підтримка роботи центрів боротьби зі СНІДом, бу,

динків дитини, дитячих санаторіїв, молочних кухонь;

• надання медичної допомоги при масових захворюван,

нях, у зонах стихійних лих, катастроф та ін.

395

Ãëàâà 15 ÌÅÄÈ×ÍÅ ÑÒÐÀÕÓÂÀÍÍß

Аналіз системи охорони здоров’я в Росії показує, що вона

впроваджує модель охорони здоров’я, обов’язкову за право,

вим статусом, змішану за джерелами фінансування, загальну

за охопленням населення і видами медичної допомоги.

15.6. Ìåäè÷íå ñòðàõóâàííÿ

ó êðà¿íàõ Ñõ³äíî¿ ªâðîïè

Після розпаду соціалістичного табору система охорони

здоров’я країн Східної Європи взяла курс на соціальне страху,

вання. Це було поверненням до витоків цивілізації, тому що

медичне страхування і раніше існувало в цих країнах. Крім то,

го, це було зумовлено географічним розташуванням –

сусідством з країнами Західної Європи, бажанням надати

своїм громадянам соціальні гарантії, що відповідають

західним країнам, а також традиціями і досвідом.

Для прикладу розглянемо кілька провідних країн Східної

Європи [48]. Незважаючи на національні відмінності, аналіз

організації систем охорони здоров’я свідчить про єдину осно,

ву і спільні характерні риси. Це обов’язкове медичне страху,

вання працюючих громадян, дотація державою медичного об,

слуговування незаможних, оплата страхових внесків робото,

давцями і працівниками, надання медичних послуг переважно

приватними лікарями та ін.

Однак гарантії, надані громадянам у рамках кожної систе,

ми, визначаються не стільки формою її організації, скільки ко,

штами, які виділяються на її функціонування. Звідси обме,

ження безкоштовної медичної допомоги, недостатнє оснащен,

ня лікувальних установ, зацікавленість лікарів у наданні допо,

моги платним пацієнтам і т.п. У кінцевому підсумки спрацьо,

вує непорушний принцип: обсяг і якість послуг, наданих гро,

мадянам у системі охорони здоров’я на основі соціального ме,

дичного страхування, залежить від загального економічного

становища країни.

396

Í.².Ìàøèíà Ì²ÆÍÀÐÎÄÍÅ ÑÒÐÀÕÓÂÀÍÍß

Болгарія

Історичні відомості. За часів Османської імперії Болгарія

була відсталою країною. Системи охорони здоров’я населення не

існувало. Після російсько,турецької війни 1877–1878 рр. у

звільнених районах створювалися організації по наданню медич,

ної допомоги біженцям, сиротам, вдовам. Російська армія збира,

ла кошти і розподіляла допомогу постраждалому населенню. У

1882 р. в Болгарії був створений Фонд забезпечення робітників

по хворобі та у зв’язку з нещасним випадком.

У 1924 р. був прийнятий закон про громадське страхування,

який передбачав обов’язкове медичне обслуговування працюю,

чих громадян. Відповідно до Закону медичну допомогу надавав

Фонд громадського забезпечення, у якому 2/3 коштів вносять ро,

ботодавці і держава, 1/3 – сплачують робітники. Надалі Фонд

створив лікарні і поліклініки, санаторії й аптеки. Застрахованому

надавалося право вибору лікаря і комплекс медичних послуг.

Після Другої світової війни почався новий етап в розвит,

ку медичного страхування Болгарії. Безкоштовну соціальну

медичну допомогу стали надавати членам родини застрахова,

ного, збільшилися розміри грошових допомог по хворобі та у

зв’язку з нещасним випадком. Але розквіт обов’язкового ме,

дичного страхування став і початком його краху. Зовнішня

політика диктувала інші умови. Медичне обслуговування в

Болгарії перевели під контроль держави.

Розпад соціалістичного табору відбився і на медичній га,

лузі Болгарії. Проте обов’язкове медичне страхування знову

було включене в систему медичного обслуговування

відповідно до закону про обов’язкове медичне страхування

1998 роки [60].

Закон став відображенням загальних тенденцій, характер,

них для країн Східної Європи, та історичних традицій Бол,

гарії. На заново створену систему медичного страхування по,

кладалися великі надії. Передбачалося додаткове фінансове

забезпечення системи медичного обслуговування, підвищення

якості послуг за рахунок співпраці фонду з медичними устано,

вами. Створено єдиний фонд медичного обслуговування –

397

Ãëàâà 15 ÌÅÄÈ×ÍÅ ÑÒÐÀÕÓÂÀÍÍß

Національну касу охорони здоров’я. Лікувальні установи пе,

редані в приватну, державну і комунальну власність. Надход,

ження приватного капіталу в систему медичного обслугову,

вання дало можливість одержувати доход від медичної діяль,

ності. З 2002 року амбулаторно,медичну допомогу надають

приватні лікарі або приватні медичні центри [61].

Подібно до схеми медичного страхування в країнах

Західної Європи в Болгарії працює лікар загальної практики.

Він орендує кабінет у поліклініці і зацікавлений у результатах

своєї праці, оскільки є приватним підприємцем. Пацієнти самі

вибирають лікаря. Доходи лікаря залежать від його про,

фесійних навичок і уміння спілкуватися з пацієнтами. Застра,

ховані записуються на прийом до лікаря загальної практики,

який за необхідності направляє їх на консультацію до вузько,

го спеціаліста або на обстеження. Іноді очікування консуль,

тації затягується, оскільки кількість безкоштовних талонів об,

межена. Стоматологічні послуги частково оплачуються за ра,

хунок медичної страховки.

Оплату витрат за медичне обслуговування бере на себе

Національна каса охорони здоров’я, певну частину вносить

держава, громади (комуни) і застраховані (у розмірі 1%

мінімальної заробітної плати при кожному візиту лікаря).

У Болгарії функціонують приватні страхові компанії у ви,

гляді добровільних фондів медичного страхування. Їх

кількість поки що незначна, а вартість медичних послуг для

громадянина з середнім доходом – висока. Пропонований

фондами медичного страхування сервіс включає покриття

вартості ліків, огляду лікарями, обстеження, лікування в

лікарні й оплату перебування в стаціонарі у вигляді добових.

Чехія

Країна пройшла шлях від соціального медичного страху,

вання з приватною, платною медициною до державної меди,

цини з безкоштовним обслуговуванням, дільничними лікаря,

ми, символічною платою за ліки. Державна форма охорони

здоров’я істотно вплинула на якість медичного сервісу, обумо,

398

Í.².Ìàøèíà Ì²ÆÍÀÐÎÄÍÅ ÑÒÐÀÕÓÂÀÍÍß

вила дефіцит деяких послуг і лікарських препаратів, позбави,

ла лікарів матеріального стимулу.

У Чехії повернулися до споконвічної форми медицини з її

незмінними атрибутами – приватним і платним обслуговуван,

ням та приватизацією медичних установ. За найманих

робітників 2/3 страхового внеску платить роботодавець і 1/3 –

сам працівник. Страхування непрацюючого населення

здійснюється за рахунок бюджетних коштів. Вартість медич,

ного страхування залежить від статі і віку клієнта. Макси,

мальні внески встановлені для 68–70,літніх громадян. Стра,

хова компанія укладає договір про співробітництво з лікарями

щодо надання медичних послуг [66].

Застрахований має право вибору, оскільки в Чехії

функціонує велика кількість страхових компаній. Перелік ме,

дичних послуг чітко визначений. Він включає майже всі види

медичної допомоги, за винятком косметичних операцій і час,

тини стоматологічного сервісу. Вартість лікарських засобів ре,

цептурної групи при амбулаторному і стаціонарному ліку,

ванні також оплачує страхова компанія.

У Чехії діє бальна оцінка медичних послуг. Вартість балу

є єдиною по всій країні, проте періодично вона змінюється.

При високій вартості деяких операцій клієнт доплачує певну

частину суми. Однак розмір доплати незначний і не переви,

щує кількох відсотків вартості послуг.

Амбулаторну допомогу в основному надають приватні

лікарі. Спочатку держава надавала пільгові кредити для бажаю,

чих вести приватну практику, чим лікарі негайно скористалися.

Стаціонарну допомогу продовжують надавати в держав,

них лікарнях. На сьогодні існує різниця в розмірі зарплати

лікарів, які надають амбулаторну допомогу, і лікарів стаціона,

ру. Всі відомчі медичні установи із введенням соціального

страхування скасовані.

У нових умовах покращилося медичне оснащення

лікарських кабінетів, з’явилося сучасне лабораторне і діагнос,

тичне обладнання, лікарські препарати, які раніше були недо,

ступні.

399

Ãëàâà 15 ÌÅÄÈ×ÍÅ ÑÒÐÀÕÓÂÀÍÍß

Польща

У Польщі введені нові закони і змінена структура медич,

ної галузі. Реформа охорони здоров’я прийнята у 1999 році

[68]. Фінансування обов’язкового медичного страхування

здійснюється шляхом оплати внесків у лікарняні каси, які на,

дають пакет безкоштовної медичної допомоги застрахованим.

У Польщі існує система “лікаря першого контакту” (тера,

певта). Пацієнт має право вибору або заміни лікаря, поперед,

ньо повідомивши про це лікарняну касу. В усіх випадках звер,

нення за медичною допомогою передбачає обов’язкове пер,

винне відвідання терапевта. Терапевт встановлює діагноз, виз,

начає необхідність консультації вузького фахівця і проведен,

ня обстежень. Без направлення терапевта пацієнт не може

одержати безкоштовну консультацію вузького спеціаліста.

Якщо пацієнт бажає прискорити процес, він може сам оплати,

ти візит і в той же день відвідати фахівця.

Направлення на госпіталізацію виписує терапевт. Лікар,

няна каса оплачує витрати перебування застрахованого в

стаціонарі, забезпечує безкоштовними лікарськими препара,

тами протягом усього періоду лікування.

Стоматологічна допомога включена до переліку послуг,

які оплачує лікарняна каса. Застосування дорогих препаратів

або надання додаткових послуг застрахований оплачує сам.

Послуги швидкої медичної допомоги для застрахованих

безкоштовні, але громадяни Польщі не можуть зловживати

цим видом медичного сервісу. Якщо виклик буде визнаний не,

обґрунтованим, застрахований повинен оплатити його са,

мостійно. Бригада швидкої допомоги виїжджає тільки в таких

випадках, як травма, отруєння, пологи або стан здоров’я, що

загрожує життю.

У Польщі лікарі практикують як у системі обов’язкового

медичного страхування, так і приватно. Не виходячи з кабіне,

ту, лікар спочатку приймає “безкоштовних” пацієнтів, а потім

надає платні послуги. Черга до лікаря іноді розтягується на

тижні і у пацієнтів є вибір: чекати або заплатити, таким чином

400

Í.².Ìàøèíà Ì²ÆÍÀÐÎÄÍÅ ÑÒÐÀÕÓÂÀÍÍß