Машина Н.І. Міжнародне страхування

Подождите немного. Документ загружается.

ванням. Фонди формуються за рахунок внесків осіб найманої

праці і роботодавців. Можлива участь держави в покритті

дефіциту. Допомога, надана з фондів, має суворо нормований

характер і регламентується законом.

Бюджетні форми соціального забезпечення визначаються

порядком і традиціями формування державного бюджету.

Віднесення тієї або іншої форми соціального захисту до

соціального страхування або бюджетного забезпечення визна,

чається винятково особливостями країни. Так, допомога роди,

нам, які мають дітей, у Німеччині здійснюється за рахунок бю,

джету держави, а у Франції – за рахунок фондів соціального

страхування. У цілому структура фінансування соціальних

послуг, які надаються населенню в країнах ЄС, є досить різно,

плановою.

Внески від осіб найманої праці і роботодавців встановлю,

ються у відсотках від валового доходу і фонду оплати праці.

Однак якщо переважаюча роль у фінансуванні соціальних ви,

трат належить державі, то воно обходиться ледь не безкоштов,

но. Змінюються лише форми і канали вилучення грошей і ме,

ханізм їх перерозподілу.

У цілому частка внесків роботодавців значно вища, ніж

осіб найманої праці. Але в окремих галузях становище

відрізняється. У пенсійному, медичному забезпеченні і стра,

хуванні від безробіття внески працівників і роботодавців у

процентному співвідношенні однакові, а в страхуванні від не,

щасних випадків на виробництві фінансування забезпе,

чується в основному за рахунок роботодавців.

Рівень витрат на соціальні потреби в європейських

країнах разюче нерівномірний. Так, на першому місці стоїть

Данія, останні місця займають Греція і Португалія. Німеччина

– на третьому місці, Франція – на п’ятому, Великобританія –

на восьмому. Проте структурні розходження в наданих насе,

ленню соціальних послугах не надто значні.

Серед статей соціального страхування виділяються:

• забезпечення пенсіями;

• допомога утриманцям;

361

Ãëàâà 14 ÏÐÈÍÖÈÏÈ ÎÐÃÀÍ²ÇÀÖ²¯...

• утримання інвалідів;

• допомога родинам;

• допомоги по безробіттю.

На останньому місці за питомою вагою витрат знаходять,

ся вкладення в ринок праці, покриття збитку від нещасних ви,

падків на виробництві і підтримка материнства.

За зовні подібними структурами соціальних послуг у

країнах ЄС приховуються істотні розходження. Вони визнача,

ються не тільки рівнем економічного розвитку країн, й істо,

ричними особливостями соціальної організації суспільства.

Головними суб’єктами в організації соціального захисту

населення є, з одного боку, профспілки, з іншого – союзи ро,

ботодавців. Через відносини між ними сформувалася система

організації соціального страхування, побудована в більшості

країн за принципом самоврядування.

Кожний вид соціального страхування має свого “носія” –

громадську організацію, керування якою здійснюється через

власні виборні органи. Наприклад, у Німеччині носіями

пенсійного страхування є Федеральне управління по страху,

ванню для службовців, регіональне управління по страхуван,

ню для найманих робітників і спеціалізовані органи страху,

вання для окремих професійних груп. Медичне страхування

здійснюється особливими громадськими організаціями –

лікарняними касами: районними, виробничими, створеними

при асоціаціях ремісників і т.д.

За останні роки у зв’язку зі створенням ЄС відбувається

зближення трудового і соціального права різних країн. Мааст,

рихтський договір містить в якості додатків соціальний прото,

кол, у якому обумовлюється, що в майбутньому деякі

соціальні питання будуть вирішуватися кваліфікованою

більшістю в Раді Міністрів ЄС.

Разом з тим у комісіях і комітетах ЄС існує цілковита про,

зорість з приводу того, що зближення в області соціальної

політики не може відбуватися у всіх країнах однаковими тем,

пами. Можливості і межі гармонізації істотно відрізняються в

різних галузях соціального захисту: у європейських країнах

362

Í.².Ìàøèíà Ì²ÆÍÀÐÎÄÍÅ ÑÒÐÀÕÓÂÀÍÍß

історією, культурою, мовою, національними традиціями і

рівнем економічного розвитку. А тому європейське регулю,

вання в соціальній сфері має проводитися поступово з ураху,

ванням цих розходжень і виходячи із внутрішньої не,

обхідності держав.

Швидше за все зближення соціальної політики країн ЄС

відбувається в області захисту праці. Це викликано інтер,

націоналізацією ринку праці і зростаючими масштабами

міграції робочої сили. У грудні 1989 року прийнята Хартія

Європейського співтовариства з приводу основних соціальних

прав найманих робітників. Серед багатьох інших вона перед,

бачає, згідно із законодавством даної країни, право на соціаль,

ний захист кожного працівника, незалежно від займаного ним

місця і розмірів підприємства. Особа, яка втратила роботу, має

право на одержання відповідних соціальних послуг і допомогу

держави. Створено Комісію з реалізації основних положень

Хартії, яка розробила конкретний план приведення законо,

давства у відповідність з його принципами.

Фахівці відзначають, що в інших областях соціальної

політики гармонізація навряд чи можлива в досяжному май,

бутньому. Насамперед, йдеться про пенсійне забезпечення і

медичне обслуговування. Національні системи створювалися

в Європі десятиліттями і відрізняються одна від одної майже у

всіх деталях, включаючи фінансування. Для цих галузей

соціального захисту замість гармонізації ставиться завдання

координації. Це стосується, зокрема, численних контингентів

іноземних робітників, що заробляють пенсію в одних країнах і

переміщуються в інші для постійного або тимчасового прожи,

вання.

Сьогодні визнається доцільним виробити деякі загальні

критерії соціального забезпечення в країнах ЄС, зокрема, вве,

сти загальний мінімальний розмір соціального забезпечення і

погодити єдині принципи соціального захисту. Це перший

крок на шляху зближення національних систем соціального

законодавства. Подальші кроки визначить історичний хід

функціонування Європейського Союзу.

363

Ãëàâà 14 ÏÐÈÍÖÈÏÈ ÎÐÃÀÍ²ÇÀÖ²¯...

14.4. Ïåíñ³éíå ñòðàõóâàííÿ

В усіх країнах пенсійне забезпечення складає основу

соціального страхування. Воно ж є головною статтею витрат.

На другому місці – витрати на медичне обслуговування. Кож,

на країна має свою систему пенсійного забезпечення, однак усі

вони так чи інакше мають загальні риси й одну спільну мету –

матеріальне забезпечення літніх громадян.

Країни ЄС

У Європі з моменту становлення системи пенсійного за,

безпечення в її основі лежали дві основні моделі. Німецька –

запропонована О. Бісмарком система соціального страхуван,

ня, при якій розмір допомоги погоджувався з тривалістю спла,

ти внесків у пенсійний фонд, і англійська – система У. Бе,

веріджа, при якій всім особам по досягненні певного віку за,

безпечувалися мінімальні пенсії, які гарантувалися державою

і фінансувалися з податкових надходжень. Більшість нині

діючих систем поєднують елементи обох моделей.

Подальша еволюція пенсійного забезпечення в країнах ЄС

відбувається шляхом поєднання таких аспектів:

• надання гарантованого мінімуму коштів всім особам,

які досягли певного віку. Цей мінімум має надаватися всім

літнім людям (загальні мінімальні пенсії) або в залежності від

специфіки законодавства країни (селективні мінімальні

пенсії), але в будь,якому випадку пенсії фінансуються на ос,

нові податкових надходжень (соціальні пенсії);

• розрахунку пенсій у залежності від професійних до,

ходів і фінансування їх за рахунок обов’язкових внесків у

пенсійні фонди (страхові пенсії);

• надання за бажанням індивідуального пенсійного стра,

хування.

Основна проблема соціального пенсійного страхування –

це старіння населення. У деяких європейських країнах нещо,

давно була зроблена спроба оцінити вплив цього фактора на

соціальні витрати країн ЄС до 2040 року щодо можливої оп,

364

Í.².Ìàøèíà Ì²ÆÍÀÐÎÄÍÅ ÑÒÐÀÕÓÂÀÍÍß

тимізації системи пенсійного страхування в умовах зниження

тенденції старіння, яка невпинно зростає. Було визнано, що в

будь,якому випадку європейським країнам доведеться

зустрітися з проблемою посилення податкового тягаря на

підприємства. Для того щоб успішно підтримувати конкурен,

тоспроможність на світовому ринку, на думку деяких західних

учених, було б доцільно, щоб частину тягаря фінансування

пенсійного забезпечення розкласти на всіх платників по,

датків.

Основні пропозиції зводяться до наступного:

• зменшити розмір державних пенсій шляхом зниження

частки заробітку, що гарантується відповідною пенсією;

• скасувати індексацію і т.п.;

• розширити практику утворення приватних пенсійних

фондів за рахунок особистих заощаджень громадян.

Поєднання старіння населення зі зниженням частки зай,

нятих у суспільному виробництві серед осіб старше 60 років

уже стало характерним фактором сучасності. Наслідки цієї

тенденції повною мірою виявляться найближчими роками.

Отже, державна влада повинна вжити заходів, спрямованих на

підвищення надходжень або ж на стримування витрат на

пенсійне забезпечення.

Якщо пенсії розглядати як гарантію професійного доходу

(тобто саме як страхові пенсії), тоді доведеться вдатися до

збільшення розмірів внесків, що надходять до фондів соціаль,

ного страхування, хоча економічні і демографічні проблеми

можуть зумовити посилення субсидування допомог із загаль,

ної суми надходжень від податків. Якщо ж пенсії розглядати

як гарантії мінімального забезпечення, наданого незалежно

від ресурсів, то тоді треба буде підвищувати податки.

Однак у будь,якому випадку доведеться зустрітися з про,

блемою посилення податкового тягаря. На думку західних

учених, доцільним є вирішення завдання підтримання конку,

рентоспроможності підприємств на світовому ринку шляхом

перекладання частини фінансування пенсійного забезпечення

на всіх платників податків.

365

Ãëàâà 14 ÏÐÈÍÖÈÏÈ ÎÐÃÀÍ²ÇÀÖ²¯...

Пропонована реформа в цій області полягає, по,перше, у

зменшенні розмірів державних пенсій, по,друге, у розширенні

приватних пенсійних фондів за рахунок особистих заощад,

жень громадян. Остання пропозиція як додатковий варіант от,

римує все більшу підтримку в багатьох країнах світу, у тому

числі в Росії й Україні.

Відповідно до цього підходу кожному громадянину за йо,

го рахунок надається можливість добровільно забезпечити се,

бе заощадженнями на старість. Однак небезпека такого підхо,

ду полягає в тому, що це призводить до значного ослаблення

історично сформованого механізму солідарної розкладки до,

помоги незабезпеченим верствам суспільства як між різними

поколіннями, так і усередині одного покоління.

Таке ослаблення може мати негативні наслідки для

функціонування і розвитку системи соціального забезпечення

з погано прогнозованими проблемами в перспективі. Крім то,

го, найбільш знедолені люди все одно будуть позбавлені

коштів, які дають можливість певною мірою гарантувати їхнє

майбутнє. Подібний варіант може розглядатися тільки як до,

повнення до існуючої державної системи соціального забезпе,

чення.

Останнє припущення як варіант, яким люди додатково і

на вибір можуть скористатися, знаходить все більше прихиль,

ників. Кожен добровільно робить за свій рахунок заощаджен,

ня на старість. Вони частково замінюють ту систему, яка

фінансується шляхом обов’язкових попередніх внесків і ґрун,

тується на колективному покритті ризику старості.

США

Історичні відомості. Початок державному регулюванню

соціального захисту населення в США було покладено в 1935 р. за,

коном “Про соціальний захист”. Цей закон передбачав видачу

пенсії працівникам, які перераховували до соціального фонду вне,

ски не менше п’яти років. Кошти фонду формувалися однаково ро,

ботодавцем і працівником у розмірі 1% з перших 3000 дол. фонду

оплати праці. Перерахування почали здійснюватися в 1936 р., а

366

Í.².Ìàøèíà Ì²ÆÍÀÐÎÄÍÅ ÑÒÐÀÕÓÂÀÍÍß

перші пенсії планувалося видавати працівникам, що виходили на

пенсію, починаючи з 1942 р. Однак зміни, внесені в закон у 1939 р.,

дали можливість почати виплату перших пенсій працівникам, що

вийшли на пенсію вже на початку 1940 р.

Нині програма соціального захисту літнього населення

(OASDHI – Old Age Survivors, Disability and Health Insurance)

забезпечує допомогу в трьох напрямах:

• виплата пенсій особам у віці від 62 років і особам, що

вийшли на пенсію за станом здоров’я;

• виплата допомоги хворим непрацездатним особам у

віці від 62 років;

• відшкодування витрат на лікування особам у віці стар,

ше 65 років.

Для формування фондів соціального захисту в країні діє

система оподаткування доходів роботодавців, найманих

робітників і громадян, які працюють на індивідуальній основі.

Основним джерелом формування фондів є податки на за,

робітну плату.

Роботодавці і наймані робітники зобов’язані перелічувати

внески на соціальне пенсійне страхування згідно зі встановле,

ними державою розмірами у рівних частках. Так, у 1998 році

норма перерахувань склала 12,4% – 6,2% для роботодавця і

працівника відповідно [11].

Громадяни, які мають індивідуальний бізнес, перерахуван,

ня на державне соціальне і медичне страхування проводять у

повному обсязі, тобто відповідно 12,4 і 2,9% від індивідуального

заробітку. Однак перед визначенням розміру податку на прибу,

ток від індивідуальних доходів сукупний доход платника по,

датків зменшується на половину проведених відрахувань.

З пенсійним страхуванням тісно пов’язане забезпечення

на випадок безробіття. Закон “Про соціальний захист” заклав

основи державного страхування на випадок втрати роботи.

Пізніше Конгрес країни прийняв окремий Закон “Про феде,

ральний податок по безробіттю”. Аналогічний закон був прий,

нятий у кожному штаті.

367

Ãëàâà 14 ÏÐÈÍÖÈÏÈ ÎÐÃÀÍ²ÇÀÖ²¯...

У формуванні фонду по безробіттю беруть участь тільки

роботодавці і лише за умови, що працівник працював не мен,

ше шести місяців перед зверненням по допомогу і мав зарпла,

ту, яка перевищує встановлений рівень. Допомога по без,

робіттю видається на певний час, у більшості штатів – не

більше ніж на 26 тижнів. Розмір її коливається від 50 до 70%

нарахованої працівнику заробітної плати за тиждень. У 1996

році середня тижнева допомога по безробіттю склала 180 дол.

і коливалася від 117 до 260 дол. в окремих штатах.

Ставка федерального податку по безробіттю в 1998 році

склала 6,2% на перші 7000 дол. нарахованої заробітної плати

кожному працівникові. При цьому 5,4% надходить до фонду

штату і 0,8% – до федерального.

Поряд із державними програмами соціального захисту

громадянам створені умови для самостійного підвищення

рівня свого захисту. Цьому сприяє робота недержавних

пенсійних фондів, фондів взаємодопомоги, страхових ком,

паній, довірчих товариств, кредитних союзів та інших фінан,

сових посередників. Держава стимулює вкладення громадяна,

ми вільних коштів в ці установи через пільгове оподаткування.

Особливо стимулюється вкладення коштів у недержавні

пенсійні фонди на індивідуальні пенсійні рахунки. Перерахо,

вані на ці рахунки кошти, а також відсотки і дивіденди, отри,

мані від використання цих коштів фінансовими посередника,

ми, не обкладаються податком на момент їх зарахування.

Разом з тим вони підлягають оподаткуванню на момент їх

зняття з рахунків. Проте оскільки пенсіонери мають незначні

доходи, то отримані з індивідуальних рахунків кошти обклада,

ються податками за мінімальними ставками або зовсім не об,

кладаються. Наприклад, на індивідуальний пенсійний раху,

нок IRA родина, яка має сукупний прибуток не більше 50 000

дол., може перераховувати 4000 дол. на рік. Спрямована на цей

рахунок сума зменшує сукупний доход від оподаткування на

прибуток. Однак при використанні цих коштів працівником

по досягненні 59,5 року кошти, що зберігаються, підлягають

оподаткуванню за діючими нормами.

368

Í.².Ìàøèíà Ì²ÆÍÀÐÎÄÍÅ ÑÒÐÀÕÓÂÀÍÍß

З 1978 року працівники можуть відкладати кошти на

пенсійні рахунки типу 401 (К). Кошти на ці рахунки перерахо,

вують роботодавці і громадяни, які працюють на індивіду,

альній основі. Перелічена сума не повинна перевищувати 15%

сукупного доходу за рік. Кошти, які зберігаються на рахунках

цього типу, використовуються фінансовими установами для

інвестицій, а їхні власники отримують доход у вигляді

відсотків або дивідендів, що звільняються від оподаткування в

складі сукупного доходу.

На цих рахунках зосереджено більше 675 млрд. дол. Від їх

використання виграє як держава, так і громадяни. Держава ви,

користовує заощадження населення для внутрішніх інвес,

тицій, одержання кредиту на покриття державного боргу. Гро,

мадяни, що відкладали кошти на індивідуальних пенсійних

рахунках, зменшують податковий тиск у працездатному віці,

одержують доход у вигляді відсотків або дивідендів, що, як

правило, вищі від банківських. У разі смерті кошти власника

такого рахунка є власністю родини або можуть залишатися в

спадщину якої,небудь організації чи особі.

Досвід Чилі

Останнім часом багато говорять про чилійський досвід ре,

форми системи пенсійного забезпечення, автором якої є Хосе

Піньєро, початої в 1980 році.

Стара пенсійна система ґрунтувалася на принципі,

відповідно до якого працюючі члени суспільства повинні ут,

римувати пенсіонерів. Роботодавці і працюючі щомісяця нада,

вали кошти для того, щоб виплачувати пенсії і допомоги. Ця

система регулювалася численними законами, але була єдина

для всієї країни.

До 1980 році в країні нараховувалося 32 страхові устано,

ви, але 95% страхувальників платили внески тільки до трьох із

них: Службу соціального страхування (65%), Страхову касу

приватних службовців (18%) і Національну касу державних

службовців і журналістів (12%). Громадяни не могли самі оби,

рати страховика і не були власниками своїх страхових внесків.

369

Ãëàâà 14 ÏÐÈÍÖÈÏÈ ÎÐÃÀÍ²ÇÀÖ²¯...

В цих установах нараховувалося до ста різних систем і

підсистем страхування, причому деякі створювали привілейо,

вані умови для деяких категорій громадян. Наприклад,

відповідно до системи “пенсій, що доганяють” пенсії перерахо,

вувалися так само, як зарплата, а система “дострокового вихо,

ду” дозволяла вийти на пенсію у віці 42 років. Найбільшими

були так звані подвоєні пенсії, що надавалися в якості “виз,

нання заслуг” за роки служби, а також пенсії парламентаріїв.

Однак більшість трудящих були позбавлені всіх привілеїв.

Той, хто платив внески до Служби соціального страхування,

міг вийти на пенсію тільки за віком, причому в цій організації

віковий ценз був найвищим. Він не міг також одержувати

пенсії за вислугу років, як, наприклад, у Касах службовців, а

загальна сума пенсії складала менший відсоток від зарплати,

ніж у інших страхових системах.

Ці та інші недоліки системи стосувалися майже 2/3

чилійських страхувальників, у тому числі найбідніших. До

1980 року пенсійна система Чилі зіштовхнулася б складними

проблемами.

По#перше, якщо у 1960 році в рамках Служби соціального

страхування на одного непрацюючого припадало в середньому

10,8 працюючих, то до 1980 року це співвідношення упало до

критичного рівня – 2,2, у той час як для дієвої виплати пенсій

необхідно було як мінімум подвоїти цю пропорцію.

По#друге, поступово привілеї все більше виявляли по,

рочність системи в цілому: “пенсії, що доганяють”, дострокові

виходи на пенсію, “визнання заслуг” за роки служби та ін. Як,

би внески дійсно капіталізувалися в пенсійних фондах за зако,

нами страхування, були б отримані суми, достатні для випла,

ти пенсій. Однак насправді цього не відбувалося.

По#третє, незважаючи на те, що соціальні страхові уста,

нови вважалися приналежними до суспільного сектора, у них

поширився бюрократизм, не існувало конкуренції, необхідної

для успішного функціонування страхового ринку.

Криза пенсійного страхування стала темою, до якої, почи,

наючи з 50,х років ХХ ст., постійно зверталися чилійські

370

Í.².Ìàøèíà Ì²ÆÍÀÐÎÄÍÅ ÑÒÐÀÕÓÂÀÍÍß