Машина Н.І. Міжнародне страхування

Подождите немного. Документ загружается.

Продовжується забруднення Світового океану нафтою і

нафтопродуктами, що досягло уже 1/5 його поверхні Це може

викликати істотні зміни газо, і водообміну між гідросферою й

атмосферою Землі. Нафта і нафтопродукти є найбільш роз,

повсюдженими забруднюючими речовинами у Світовому оке,

ані. На початку 80,х років минулого століття в океан щорічно

надходило близько 6 млн. т нафти, що складало 0,23% світово,

го видобутку.

Найбільші втрати нафти пов’язані з її транспортуванням з

районів видобутку. Аварійні ситуації, зливання танкерами за

борт промивних і баластових вод обумовлює присутність

постійних полів забруднення на трасах морських шляхів. Почи,

наючи з 1964 року пробурено більше 2 тис. свердловин у Світо,

вому океані, з них тільки в Північному морі 1000, і 350 промис,

лових – обладнано. Через незначний витік, що навіть не

піддається контролю, щорічно в океан виливається колосальна

кількість нафти – близько 0,1 млн. т. Великі маси нафти надхо,

дять у моря річками з побутовими і зливовими стоками.

Обсяг забруднень з цього джерела складає 2,0 млн. т на

рік. Промислові стоки щорічно додають 0,5 млн. т нафти. По,

трапляючи в морське середовище, нафта розтікається у ви,

гляді плівки, що змінює склад спектра та інтенсивність про,

никнення у воду світла, прямо і побічно впливаючи на ор,

ганічне життя океану.

Плівка товщиною 30–40 мкм повністю поглинає інфра,

червоне випромінювання. Змішуючись з водою, нафта утво,

рює емульсію двох типів: пряму – “нафта у воді” і зворотну –

“вода у нафті”. Прямі емульсії, складаються із крапельок наф,

ти діаметром до 0,5 мкм, менш стійкі і характерні для нафти,

що містить поверхнево,активні речовини. При видаленні ле,

тучих фракцій, нафта утворює в’язкі зворотні емульсії, що мо,

жуть зберігатися на поверхні, переноситися течією, викидати,

ся на берег і осідати на дно.

Небувалими темпами знищуються вологі тропічні ліси –

приблизно 20 гектарів за одну хвилину. Саме ці ліси є “легеня,

ми планети” – таким великим є їх значення для всього світу.

331

Ãëàâà 13 ÅÊÎËÎÃ²×ÍÅ ÑÒÐÀÕÓÂÀÍÍß

Основними причинами знищення лісових масивів у країнах,

що розвиваються, є традиційне використання деревини в

якості палива і вирубка лісів на експорт, тобто знову,таки на

потреби високорозвинених країн. Уряди країн, що розвива,

ються, приносять в жертву свої ліси, щоб оживити зовнішню

торгівлю. Експортують деревину, як правило, ТНК, які не до,

тримуються необхідних екологічних правил вирубки, часто

залишаючи після себе деградовані території.

Дослідники виділяють три основних джерела забруднення

атмосфери: промисловість; побутові котельні; транспорт.

Частка кожного з них у загальному забрудненні навко,

лишнього середовища відрізняється залежно від місця. За,

гальновизнано, що найбільше забруднює повітря промислове

виробництво. Джерелами забруднень є: теплоелектростанції,

які разом з димом викидають у повітря сірчистий і вуглекис,

лий гази; металургійні підприємства, особливо кольорової ме,

талургії, що викидають оксиди азоту, сірководень, хлор, фтор,

аміак, сполуки фосфору, ртуті і миш’яку; хімічні і цементні за,

води. Шкідливі гази потрапляють у повітря в результаті спа,

лювання палива для потреб промисловості, опалення житло,

вих, роботи будинків транспорту, переробки побутових і про,

мислових відходів.

Активізація господарської діяльності людини, марнотрат,

не використання природних ресурсів і забруднення навко,

лишнього середовища призводять до загострення екологічної

ситуації. Система екологічного регулювання охорони навко,

лишнього середовища вимагає активної і комплексної участі

держави в процесі природоохоронних заходів. Одним із них є

страхування. Страхування є економічним механізмом, що доз,

воляє:

• гарантувати фінансове покриття збитку, заподіяного

навколишньому середовищу;

• розподіляти екологічні ризики серед потенційних

носіїв збитку, а також у часі і просторі;

• забезпечувати стимулювання проведення природоохо,

ронних заходів.

332

Í.².Ìàøèíà Ì²ÆÍÀÐÎÄÍÅ ÑÒÐÀÕÓÂÀÍÍß

13.2. Ïðèíöèïè åêîëîã³÷íîãî ñòðàõóâàííÿ

Екологічне страхування – нова галузь страхування, яка

активно розвивається. Незважаючи на те, що за кордоном

практика проведення окремих його видів починається з 60,х

років, більш широке використання екологічного страхування

спостерігається в 90,х роках ХХ ст., коли з’явилася нагальна

потреба якщо не повного відновлення втрачених природних

ресурсів, то хоча б призупинення темпів росту їх забруднення

і знищення шляхом фінансування превентивних заходів і ма,

теріальних компенсацій постраждалим [1].

Проте екологічне страхування остаточно не розроблене ні

з теоретичної, ні з практичної точок зору. Ясно, що його осно,

ви повинні спиратися на вивчення всього комплексу виробни,

чих, екологічних і фінансових реалій, які складаються в

кожній країні.

Дотепер західні страхові компанії, які відважилися на еко,

логічне страхування, відчувають серйозні труднощі як еко,

номічного, так і правового характеру. Крім того, до них дода,

ються проблеми національної психології, методологічні,

інформаційні та проблеми, пов’язані із загальноекономічними

факторами, насамперед з визначенням суб’єктів і об’єктів

страхового захисту, які і дотепер є об’єктом дискусій.

На сьогодні визначені об’єкти страхового захисту, якими

можуть бути:

• складові екологічні компоненти – атмосфера, гідросфера

(водні ресурси), літосфера (земельні ресурси), мінераль,

но,сировинні ресурси, енергетика, рослинний і тварин,

ний світ, природно,ресурсний потенціал регіону;

• населення;

• господарські, військові, промислові і сільськогоспо,

дарські підприємства (основні фонди підприємств,

інфраструктура і т.ін.).

Суб’єктами є можливі одержувачі страхових відшкоду,

вань: регіональні комітети з охорони природи; фізичні і юри,

дичні особи, яким заподіяно збиток у будь,якому вигляді.

333

Ãëàâà 13 ÅÊÎËÎÃ²×ÍÅ ÑÒÐÀÕÓÂÀÍÍß

Страховий ризик в екологічному страхуванні – це ризик

настання цивільної відповідальності внаслідок ненавмисного,

непередбаченого і випадкового заподіяння шкоди навколиш,

ньому середовищу, життю і здоров’ю громадян, майну третіх

осіб.

Страховий ризик в екологічному страхуванні має свої

особливості. За класичним визначенням він повинен мати оз,

наку випадковості. Однак проблема полягає в тому, що у разі

повторних або постійних викидів різниця між навмисним і ви,

падковим забрудненням стирається.

Наприклад, систематичні або повторні викиди шкідливих

речовин, що нерідко допускаються умовами наявної у

підприємства ліцензії, можуть заподіяти шкоду здоров’ю

третіх осіб внаслідок поступового нагромадження в організмі

отруйних речовин, у деяких випадках більший, ніж одноразо,

вий викид. Але з точки зору правових норм заподіяння збитку

і пред’явлення позову будуть вважатися випадковими,

оскільки концентрація шкідливих речовин не була вчасно виз,

нана небезпечною.

При визначенні характеру забруднення (його випадко,

вості чи навмисності) можуть також зустрічатися істотні труд,

нощі, пов’язані із встановленням причинного зв’язку між ви,

кидами забруднюючих речовин і, наприклад, захворюванням

чи заподіянням шкоди історичним пам’ятникам.

Винуватцем страхового випадку вважається відповідний

порушник природоохоронного законодавства, дією або

бездіяльністю якого обумовлене забруднення навколишнього

середовища (або вилучення природних ресурсів, які неможли,

во відновити) і якому може бути пред’явлений регресний по,

зов. Провина, у свою чергу, поділяється на намір і необе,

режність.

За екологічні правопорушення винуватці залежно від кон,

кретного законодавства несуть адміністративну і цивільно,

правову відповідальність, а посадові особи і громадяни – дис,

циплінарну, адміністративну або карну, цивільно,правову, ма,

теріальну відповідальність. Отже, відповідальність, яка вини,

334

Í.².Ìàøèíà Ì²ÆÍÀÐÎÄÍÅ ÑÒÐÀÕÓÂÀÍÍß

кає в результаті навмисних дій, не є страховим ризиком і не

страхується, тому що її настання не є випадковим.

Відповідальність же, яка виникає внаслідок дій з необереж,

ності, може бути страховим ризиком, оскільки продовжує ма,

ти ознаку випадковості.

Екологічне страхування може здійснюватися в двох фор,

мах:

• як страхування відповідальності того, хто може за,

подіяти шкоду;

• як майнове страхування того, кому може бути за,

подіяна шкода.

Екологічне страхування, яке здійснюється у вигляді стра,

хування відповідальності за аварійне забруднення навколиш,

нього середовища, має на меті забезпечення екологічної безпе,

ки і компенсації збитків третім особам. Тарифні ставки при

цьому розраховуються виходячи зі ступеня ризику і за,

подіяного цим забрудненням збитку, а зібрана страхова премія

у певному її розмірі спрямовується на превентивні природо,

охоронні заходи.

Складність екологічного страхування у вигляді майнового

полягає в тому, що воно може і має розглядатися як елемент

забезпечення екологічної безпеки лише в тому випадку, якщо

воно не заохочує екологічну безвідповідальність страхуваль,

ника, у будь,якій ситуації компенсуючи збитки. Для таких ви,

падків тарифні ставки в страхуванні встановлюються на забо,

ронному рівні, а проводиться воно тільки у виняткових

варіантах при наявності, як правило, спільних зі страхуваль,

ником протиаварійних робіт.

Характерними умовами страхування відповідальності за

шкоду, заподіяну навколишньому середовищу, є:

• суворий облік ступеня ризику, що пов’язано з попе,

реднім обстеженням і визначенням імовірності збитків

та їх можливих розмірів;

• суворе дотримання страхувальником заходів по за,

побіганню збитків, що пов’язано з виплатою страхового

відшкодування;

335

Ãëàâà 13 ÅÊÎËÎÃ²×ÍÅ ÑÒÐÀÕÓÂÀÍÍß

• диференціація розмірів страхового відшкодування за,

лежно від виду забруднення і причин, що призвели до

нього;

• обмеження розмірів відшкодування, які у світовій

практиці, як правило, не перевищують 3–4 млн. дол.

США;

• вилучення зі страхування збитку від постійних або по,

вторних викидів;

• вилучення із відповідальності витрат на превентивне

очищення.

Не надто велика практика екологічного страхування пока,

зала, що неодмінною умовою страхування повинна бути

взаємна зацікавленість страховика і страхувальника щодо за,

побігання аварій і, відповідно, збитку від забруднення навко,

лишнього середовища. Екологічне страхування створює

взаємну економічну зацікавленість страхувальників і страхо,

виків у зниженні ризиків.

Страхувальник зацікавлений у підвищенні екологічної без,

пеки ще й тому, що з ростом імовірності аварій зростають і став,

ки страхових внесків. Крім того, у вигляді заохочення беза,

варійності страховик надає страхувальнику економічні пільги –

пільгові умови продовження страхового договору, залучення

додаткових ресурсів з фонду превентивних заходів і т.ін.

Тим більше зацікавлений у зниженні екологічного ризику

страховик, який з цією метою здійснює низку попереджуваль,

них заходів, організовує проведення екологічного аудиту ста,

ну справ страхувальника.

При проведенні екологічного страхування велике значен,

ня має детальна розробленість нормативно,правової бази. Для

компенсаційних виплат необхідне встановлення заздалегідь

визначених меж відповідальності за збиток різним компонен,

там екосистем. Існує два шляхи компенсації екологічного

збитку: один – через компенсаційні платежі, інший – шляхом

усунення нанесеного збитку. Компенсаційні платежі не дуже

практичні, оскільки у правовому відношенні не з’ясовані такі

умови:

336

Í.².Ìàøèíà Ì²ÆÍÀÐÎÄÍÅ ÑÒÐÀÕÓÂÀÍÍß

• хто має право пред’являти позов;

• на чиє ім’я нараховується оплата від виграних позовів;

• хто вирішує, на що підуть ці виплати;

• розміщення пріоритетів.

Покриття відновлення є найбільш простим завданням для

страховиків, і воно було б більш реальним для страхової ком,

панії, якби його розумна оцінка була заснована на єдиній еко,

номічній програмі відновлення, про розробленість якої поки

що немає жодної інформації.

Як показує світова практика, витрати на відшкодування

шкоди навколишньому середовищу можуть бути досить знач,

ними. Аналіз практики врегулювання збитків свідчить, що

екологічний збиток може складати десятки, а то й сотні

мільйонів доларів по окремій аварії або екологічній катаст,

рофі. Прикладами є кількаразові за останні десятиліття аварії

танкерів, які перевозять нафту, причому, як правило,

відповідальність за екологічне забруднення, найчастіше об,

числювана мільйонами доларів, була застрахована.

Розглядаючи екологічне страхування в якості одного із ва,

желів економіко,правового механізму забезпечення еко,

логічної безпеки, важливо чітко окреслити рамки його вико,

ристання. При цьому принциповими є питання обмеження об,

сягів відповідальності і використання механізму перекладан,

ня компенсації частини збитку на самих страхувальників.

Для вирішення цієї проблеми в деяких країнах

підприємець або товаровиробник при одержанні ліцензії на

певний вид діяльності, пов’язаний з потенційною небезпекою

для здоров’я і майна третіх осіб, зобов’язаний надати фінансо,

ву гарантію того, що можливий збиток третім особам у межах

заздалегідь обумовленої суми буде їм відшкодований. Звичай,

но форма такої гарантії не обумовлюється, і вона може бути

різною – сума на депозитному рахунку, зобов’язання банку

про надання кредиту, різноманітні резервні фонди і т.д. Але, як

правило, перевага віддається укладанню договору страхуван,

ня як найбільш ефективному способу забезпечення страхово,

го захисту.

337

Ãëàâà 13 ÅÊÎËÎÃ²×ÍÅ ÑÒÐÀÕÓÂÀÍÍß

У деяких країнах введено обов’язкове екологічне страху,

вання, що є природним наслідком врахування в національно,

му законодавстві міжнародних конвенцій “Про запобігання

забруднення моря нафтою та іншими речовинами”, “Про охо,

рону живих ресурсів відкритого моря” й ін. Обов’язкове еко,

логічне страхування передбачає включення страхових внесків

у собівартість продукції страхувальника. Однак його введення

натикається на додаткову проблему – воно не повинно ство,

рювати базу для утворення ще одного, у даному випадку еко,

логічного податку. Це мають бути не фіксовані відрахування, а

в кожному окремому випадку спеціально розраховані суми,

пов’язані з екологічною небезпекою конкретного об’єкта і по,

тенційного збитку, який заподіяний реципієнтам внаслідок

аварійного забруднення навколишнього середовища.

З приводу договору екологічного страхування

У договорі страхування повинні міститися всі необхідні

відомості про можливе джерело забруднення і всіх відомих об,

ставин, які мають значення для визначення ризику, у тому

числі дані про порушення підприємством вимог, пов’язаних з

охороною навколишнього середовища.

В екологічному страхуванні страхувальниками є юри,

дичні особи і дієздатні фізичні особи, які можуть завдати шко,

ди навколишньому природному середовищу. Застрахованими

є фізичні або юридичні особи, майну і/або здоров’ю яких за,

подіяна шкода.

Якщо договором екологічного страхування передбачено,

що страхові виплати здійснюються тим особам, яким за,

подіяно збиток, то ці особи будуть вигодонабувачами. Однак у

деяких випадках вигодонабувача встановити складно, а іноді і

неможливо.

Складно, наприклад, визначити вигодонабувача, якщо

стався викид отруйних речовин на підприємстві, розташова,

ному в густонаселеному районі. Може виникнути ситуація, за

якої особі шкоди не завдано, а одержувачем страхової виплати

338

Í.².Ìàøèíà Ì²ÆÍÀÐÎÄÍÅ ÑÒÐÀÕÓÂÀÍÍß

вона є. З’являється і нова проблема – відстеження викорис,

тання коштів страхового відшкодування за прямим призна,

ченням – на дійсне відшкодування збитку природним і людсь,

ким ресурсам.

Інформування вигодонабувачів у зв’язку з екологічним

страхуванням відносно можливого винуватця нанесення збит,

ку є ключовим для розвитку екологічного страхування. Зро,

зуміло, що винуватець збитку намагається приховати його, то,

му ще до укладення договору страхування мають бути з’ясо,

вані наступні питання:

• хто має право на доступ до інформації;

• яка інформація повинна бути надана;

• коли має дозволятися доступ до інформації (перед чи

після початку судового розгляду).

Оцінка збитку

Найскладніше в екологічному страхуванні – оцінити зби,

ток. Як і в будь,якому іншому виді страхування при оцінці

екологічного ризику варто враховувати:

• по#перше, оцінку імовірності страхової події, яка може

бути обумовлена різними факторами: видом діяльності

підприємства – потенційного джерела небезпеки, конст,

рукцією устаткування, кваліфікацією й організацією роботи

обслуговуючого персоналу, частотою і якістю проведення

профілактичних робіт, віком устаткування, системою попере,

джувальних заходів і т.ін.

• по#друге, оцінку величини можливого збитку, що у пер,

шу чергу визначається характером виробничого процесу,

взаємодією його з навколишнім середовищем, методами ло,

калізації збитку, вартістю цих робіт, а також розташуванням

підприємства і самого устаткування, фізико,географічною ха,

рактеристикою самої місцевості.

Визначення цих величин пов’язане зі значними трудноща,

ми для страховика через відсутність необхідної статистичної

інформації та інших даних, що дозволяють визначити ступінь

339

Ãëàâà 13 ÅÊÎËÎÃ²×ÍÅ ÑÒÐÀÕÓÂÀÍÍß

ризику. Причому страхові компанії повинні вміти не тільки

оцінити ризик, але й активно впливати на його зменшення

шляхом або особистої участі в системі керування ризиком, або

змушуючи до цього страхувальника через умови договору.

Для цього потрібно мати в штаті компанії досвідчених

фахівців або укладати договори з відповідними експертами.

Крім того, необхідна добра воля страхувальника щодо надан,

ня страховику всіх необхідних для нього даних, що в деяких

випадках наштовхується на професійні таємниці та інші непо,

розуміння.

Визначення ціни страхування екологічних ризиків є

складною проблемою з таких причин:

1. Техногенний вплив на навколишнє середовище тор,

кається відразу багатьох об’єктів, у тому числі повітряних і

водних ресурсів, біо, і антропосфери, впливаючи на кожний з

них за багатьма показниками.

2. Механізми впливу техногенних факторів на об’єкти

біосфери є недостатньо вивченими.

3. Значні труднощі пов’язані з визначенням осіб, яким слід

виплачувати збиток.

4. Наслідки забруднення навколишнього середовища в

більшості випадків виявляються протягом багатьох років, тоб,

то мають ознаку пролонгованості.

Всі ці фактори перетворюють процес оцінки екологічного

ризику в кожному конкретному випадку в самостійне унікаль,

не дослідження, технічно складне і дороге.

Тарифні ставки страхування екологічної відповідальності

найчастіше встановлюються у відсотках від обсягу річної ре,

алізації продукції підприємства і диференціюються в залеж,

ності від ступеня ризику на тому або іншому підприємстві і

проведення превентивних заходів. При розрахунку тарифних

ставок можна використовувати також матеріали судових про,

цесів (дані про розміри відшкодувань по випадках заподіяння

шкоди).

Страховики прагнуть обмежити розмір страхового по,

криття для фірм з високим рівнем ризику, що призводить до

340

Í.².Ìàøèíà Ì²ÆÍÀÐÎÄÍÅ ÑÒÐÀÕÓÂÀÍÍß