Мацнєв А.І., Проценко С.Б., Саблій Л.А. Моніторинг та інженерні методи охорони двкілля

Подождите немного. Документ загружается.

441

Крім того, у США на основі національних стандартів (рівнів гранично до-

пустимої концентрації забруднювача у повітрі протягом визначеного часу) діє

спеціальна система оповіщення населення про ступінь забруднення повітря-

ного середовища (табл.8.16).

Визначені рівні забруднення характеризуються таким характером шкідли-

вого впливу на здоров’я населення та передбачають наступні заходи безпеки:

1. Аварійна обстановка. Вважається, що характер впливу на здоров’я

населення стає небезпечним, якість повітря досягає рівня відчутної

шкоди, збільшується смертність серед хворих та літніх людей, реко-

мендується зачинити вікна та двері, намагатися не виходити на вули-

цю, зменшити фізичну активність.

2. Попередження про небезпеку. Вважається, що характер впливу на

здоров’я населення продовжує залишатися небезпечним, якість повіт-

ря є тривожною, зростає кількість захворювань, зменшується опір-

ність організму, рекомендується літнім та хворим людям залишатися в

приміщеннях, здорові мають зменшити фізичну активність, намагати-

ся не виходити на вулицю.

3. Стан готовості, обстановка дуже нездорова. Такого роду забруд-

нення повітря сильно впливає на здоров’я, якість повітря визнається

незадовільною, збільшується кількість серцево-судинних та респіра-

торних захворювань, у тому числі у здорових людей, рекомендується

хворим та літнім людям, особливо із серцево-судинними та респіра-

торними захворюваннями, не виходити з дому, обмежити фізичну ак-

тивність.

4. Обстановка нездорова. Хоча вважається, що такі величини забруд-

нення не впливають на здоров’я населення, однак якість повітря має

насторожувати, загострюються деякі захворювання, рекомендується

особам, що страждають на серцево-судинні та респіраторні захворю-

вання, зменшити фізичну активність поза приміщеннями.

5. Обстановка задовільна. Забруднення має характер помірного впливу

на здоров’я, і якість повітря відповідає національним стандартам.

Одним з найбільш поширених індексів якості повітря у США є

ORAQI

індекс, розроблений Національною лабораторією Оук Рідж спільно з Націо-

нальною санітарною службою (NSF). В цьому індексі враховані відповідно до

своєї вагомості 5 із 6 забруднювачів повітря, визнаних у США основними:

окис вуглецю, двоокис сірки, двоокис азоту, озон та інші фотохімічні окис-

ники

завислі речовини

. Вуглеводні не враховані у цьому індексі, оскільки вва-

жається, що вони є тільки попередниками забруднення, а не власне забрудню-

вачами. Шкідлива дія вуглеводнів враховується через вимірювання вмісту

озону та інших фотохімічних окисників. В разі необхідності наведена система

може враховувати й додаткові або переглянуті національні стандарти.

Формально індекс ORAQI визначається за виразом

442

ORAQI

∑

1 37

, (8.9)

де C

- концентрація i-го забруднювача; S

- стандарт Агентства з охорони на-

вколишнього середовища (ЕРА) для

-го забруднювача.

Коефіцієнт та показник степеня нормують індекс таким чином, що при

рівні незабрудненого фону значення

ORAQI

дорівнює 10, а при досягненні

граничного рівня забруднення - 100.

Окрім індексу ORAQI для оцінки якості повітря застосовують індекс, ана-

логічний WQI, який узагальнює індивідуальні індекси якості повітря по кож-

ному забруднювачу, що розглядаються (рис.8.5).

30 40 5020100

оксид вуглецю, млн

-1

1.0

індекс якості

0.8

0.6

0.4

0.2

0.3 0.40.20.10

глеводні (се

едня 3-годинна

концентрація), млн

-1

1.0

індекс якості

0.8

0.6

0.4

0.2

0.100.150.050

оксиди азоту (середньорічна

концентрація), млн

-1

1.0

індекс якості

0.8

0.6

0.4

0.2

300 4002001000

ае

озолі (се

едньодобова

концентрація), мкг/м

1.0

індекс якості

0.8

0.6

0.4

0.2

а)

в) г)

б)

Рис.8.5. Залежність індивідуальних індексів якості повітря від концентрації

окремих речовин:

а - оксиду вуглецю; б - вуглеводнів; в - оксидів азоту; г - аерозолів

Оксид вуглецю надходить у повітря внаслідок промислових і транспорт-

них викидів, від його концентрації у повітрі залежить вміст карбоксигемогло-

443

біну в крові. Вважається, що порушення є оборотними, і величина індексу

практично не змінюється до концентрації оксиду вуглецю 10 млн

-1

, токсич-

ним рівнем вважається концентрація 40 млн

-1

(рис.8.5

Вуглеводні можуть надходити у повітря як від штучних, так і від природ-

них джерел. Близько половини загальної кількості різноманітних вуглеводнів

надходить в атмосферу через викиди транспорту. Специфічними компонента-

ми суміші вуглеводнів є метан, пропан та інші похідні ароматичних органіч-

них речовин. Вуглеводні є небезпечними в першу чергу тому, що вони здатні

вступати в реакції з оксидами азоту і спричинювати утворення фотохімічного

смогу. Безпосередній вплив вуглеводнів на здоров’я людей починається лише

з концентрацій порядку 1000 млн

-1

і більше, у той час як шкідлива дія фотохі-

мічного смогу починає відчуватися при значно менших їх концентраціях - по-

рядку 0.30 млн

-1

(рис.8.5

Оксиди азоту (NO, NO

, N

O) разом з вуглеводнями є основними хіміч-

ними компонентами фотохімічних реакцій, що призводять до утворення смо-

гу. Основне джерело надходження оксидів азоту у повітря - високотемпера-

турне горіння різних видів палива. Вважається, що середньорічна концентра-

ція оксидів азоту нижче 0.05 млн

-1

не завдає шкоди здоров’ю людини, тоді як

перевищення цього рівня призводить до збільшення респіраторних захворю-

вань (рис.8.5

Аерозолі (тверді та рідкі частинки у повітрі) надходять в атмосферу від

природних і штучних джерел. Негативний вплив аерозолів на здоров’я почи-

нається при середньорічних концентраціях 80 мкг/м

(вони можуть викликати

бронхіти, емфіземи, серцево-судинні захворювання). Проте залежність індек-

су якості повітря від концентрації аерозолів враховує не тільки їх вплив на

здоров’я, але й проблеми видимості: при концентрації зависі близько 25

мкг/м

видимість погіршується, а при перевищенні середньорічної концентра-

ції 200 мкг/м

можуть виникати серйозні проблеми із здоров’ям (рис.8.5г).

Важливим при розрахунку індексів якості води і повітря є питання визна-

чення вагомості або значимості кожного з параметрів, що розглядаються, у

загальному показнику якості. Вагомість параметра має відображати той сту-

пінь важливості, який ми хочемо надати цьому параметру (забруднювачу). Ба-

жано, щоб фактор вагомості залежав нелінійно від дійсної концентрації за-

бруднювача у середовищі, тобто щоб його величина прискорено зростала при

наближенні концентрації забруднювача до граничного рівня. Така залежність

може бути описана рівнянням

−

, (8.10)

де

- значення національного стандарту для

-го забруднювача;

- середня

концентрація i-го забруднювача; σ

- стандартне відхилення для i-го забруд-

нювача.

444

Якщо допустити, що концентрація забруднювача у середовищі може бути

описана за допомогою функції нормального розподілення із середнім µ

стандартним відхиленням, то за виразом (

- µ

)/σ

можна визначити ймовір-

ність того, що концентрація забруднювача буде меншою або дорівнюватиме

стандарту. Так, для середньої добової концентрації i-го забруднювача можна

очікувати, що 84 % цих середніх добових концентрацій будуть меншими за

+ σ

і близько 98 % - меншими за µ

+ 2σ

. Якщо стандарт встановлений на

рівні µ

+ 2σ

(98 % забезпеченості), це означає, що перевищення стандарту по

даному забруднювачу допускається у 20 днях із 1000.

Значення фактору вагомості може ставати від’ємним, що свідчить про не-

обхідність вживання термінових заходів щодо зменшення середнього рівня

забруднення по цьому показнику або про необхідність перегляду стандартів

(ГДК).

Окрім проблеми визначення вагомості кожного параметра, не менш важ-

ливим завданням є узагальнення індивідуальних індексів у комплексний ін-

декс якості. Найбільш поширеним способом узагальнення залишається визна-

чення деякого середнього арифметичного, наприклад, за поширеним виразом

∑

, (8.11)

де W

- фактор вагомості для i-го забруднювача; p

- індивідуальний індекс i-го

забруднювача;

- кількість забруднювачів, що розглядаються.

Основним недоліком такого підходу є можливість усереднення значення

параметра, який перевищує стандарт, настільки, що узагальнений індекс якос-

ті не відображатиме дійсну ситуацію. Iншим недоліком є можливість впливу

на величину узагальненого індексу параметра із значною вагомістю

. Цей

підхід також неможливо застосовувати в ситуації, коли значення W

є від’єм-

ним.

Виходячи з наведеного, більш доцільно використовувати вираз

∑

. (8.12)

За цим підходом узагальнений індекс якості не залежить від кількості па-

раметрів, що розглядаються, а також їх особливостей.

Узагальнений індекс якості можна також обчислювати як середнє геомет-

ричне індивідуальних індексів забруднювачів за виразом

∏

min

, (8.13)

445

де W

min

- найменший фактор вагомості W

серед K забруднювачів, що включе-

ні у розрахунок.

Якщо ви не думаєте про майбутнє, у вас його не буде.

Джон Голсуорсі

8.3. Створення глобальної та національних систем моніторингу

навколишнього середовища

Необхідність здійснення систематичних спостережень за глобальним ста-

ном навколишнього середовища, його змінами під впливом природних і особ-

ливо антропогенних факторів була усвідомлена ще наприкінці 60-х років.

Цілком очевидно, що проблеми оцінки стану довкілля у глобальному масшта-

бі, перенесення забруднюючих речовин на великі відстані, зміни глобального

клімату тощо можна вирішити тільки в рамках міжнародного співробітниц-

тва, спільними зусиллями різних держав і спеціалістів різних країн світу.

Важливо відмітити, що й створення національних систем моніторингу також

включає міжнародний аспект, оскільки тільки стандартні та загальноприйняті

принципи організації національних систем і уніфіковані методи спостережень

та аналізу можуть забезпечити отримання зіставимих даних, які необхідні для

оцінки стану навколишнього середовища як у глобальному, так і в регіональ-

ному та національному масштабах.

Основні елементи системи моніторингу вперше були описані в роботах

Р.Манна, а сам термін “

моніторинг

” з’явився у 1971 р. напередодні проведен-

ня Стокгольмської конференції ООН з навколишнього середовища у доповіді

“

Global Environmental Monitoring

” спеціальної комісії SCOPE (

Scientific Com-

mittee on Problems of the Environment

) - Наукового комітету з проблем навко-

лишнього середовища Міжнародної ради наукових союзів. Експертами цієї

комісії були вперше сформульовані принципи побудови глобальної системи

моніторингу стану біосфери і визначені показники цього стану, за якими слід

встановити постійні спостереження та контроль.

На Першій міжнародній конференції ООН з охорони навколишнього се-

редовища у Стокгольмі 5-16 червня 1972 р.

, де зібралися представники 113

країн світу, були схвалені принципи і підходи, розроблені в рамках SCOPE, а

також прийнята Програма дій з міжнародного співробітництва в галузі охоро-

ни навколишнього природного середовища - ЮНЕП (

UNEP - United Nations

Environment Programme). Ця Програма, зокрема, включала рекомендації від-

носно спостережень, контролю і оцінки стану біосфери та антропогенного

впливу на якість навколишнього природного середовища. Так, була рекомен-

дована організація мережі станцій спостережень за рівнем забруднення ком-

День відкриття цієї конференції - 5 червня - був проголошений Всесвітнім днем охорони на-

вколишнього середовища. Конференція прийняла Декларацію, яка складається з 26 принципів і

була першим кроком на шляху створення комплексу міжнародно-правових норм, які регулюють

всі аспекти охорони навколишнього середовища.

446

понентів довкілля (атмосферного повітря, вод, ґрунтів), джерелами забруд-

нення та розповсюдженням шкідливих речовин, а також за впливом забруд-

нень на живі організми, у тому числі й на здоров’я людини. Перед рядом ор-

ганів ООН - ВООЗ, ФАО, ЮНЕСКО та ін. - були поставлені відповідні за-

вдання з побудови міжнародної системи моніторингу стану довкілля.

Відразу після Стокгольмської конференції і в значній мірі під її впливом

на проблему моніторингу стану природного середовища звернули увагу бага-

то міжнародних міжурядових та неурядових організацій. Були розроблені спе-

ціальні міжнародні програми та підписані угоди про співробітництво, у яких

створення оптимальної інформаційної системи моніторингу стану біосфери

було визнане одним з головних пріоритетів людства.

Резолюція Стокгольмської конференції включала рекомендацію заснува-

ти Раду керівників Програми ООН з проблем навколишнього середовища

(ЮНЕП), завданням якої є створення глобальної системи моніторингу. I сесія

Ради керівників ЮНЕП відбулася у 1973 р.

На першій міжурядовій нараді з моніторингу в Найробі (Кенія, лютий

1974 р.) були розроблені основні положення проекту створення в рамках

ЮНЕП глобальної системи моніторингу навколишнього середовища

(ГСМНС), представлені на розгляд II сесії Ради керівників ЮНЕП в березні

1974 р. Головна мета ГСМНС - надавати інформацію, необхідну для забезпе-

чення в дійсному і майбутньому захисту здоров’я, добробуту, безпеки і свобо-

ди людей та розумного управління навколишнім середовищем і його ресурса-

ми. Основними принципами міжнародного співробітництва при створенні

ГСМНС були визначені такі:

• максимально можливе використання існуючих національних і міжна-

родних систем та спеціалізованих агентств ООН;

• пріоритетність глобального і багатонаціонального рівнів та міжнарод-

ний обмін інформацією про найбільш істотні локальні проблеми.

Реалізація ГСМНС здійснюється відповідно до поетапного плану, розроб-

леного на замовлення ЮНЕП і опублікованого у 1974 р., яким, зокрема, пе-

редбачене створення директорату, центру зв’язку і збору даних, лабораторій

по розробці стандартів, а також інтегральної мережі регіональних центрів і

служб спостережень.

ГСМНС складається з п’яти взаємозв’язаних підсистем: вивчення

кліма-

тичних змін

далекого перенесення забруднюючих речовин

гігієнічних аспек-

тів довкілля

, дослідження

Світового океану

та

ресурсів суші

. Iснують 22 ме-

режі діючих станцій системи глобального моніторингу, а також міжнародні й

національні системи моніторингу [72].

Нині в багатьох країнах світу склалося єдине розуміння проблеми націо-

нальної екологічної безпеки, вирішення якої багато в чому залежить від ін-

формаційної взаємодії держав, яка ґрунтується на регулярних спостережен-

447

нях, оцінках і прогнозах стану природного середовища і здоров’я населення

на основі узгодженої методології.

Протягом 1980-х років в рамках Конвенції Економічної комісії Європи

ООН по транскордонному перенесенню атмосферних забруднень (ЕКЄ ООН)

була розпочата реалізація чотирьох різних програм з моніторингу та оцінки

впливу атмосферних забруднювачів на навколишнє середовище. Ці Міжна-

родні програми співробітництва (МПС) були спрямовані на дослідження лі-

сів, джерел прісної води, сільськогосподарських культур і матеріалів.

У 1988 р. ЕКЄ ООН рекомендувала країнам-учасницям сприяти розробці

пілотної “Програми комплексного моніторингу” (ПКМ) в еталонних регіонах

для вивчення довгочасних змін у навколишньому середовищі, що піддається

прямому чи опосередкованому впливу атмосферних забруднювачів.

Швеції була надана роль провідної країни, а Фінляндії, яка вже приймала

активну участь в роботах з моніторингу країн Північної Європи, було запро-

поновано взяти на себе відповідальність за обробку даних. Центр збору даних

про навколишнє середовище (ЦЗДНС) був заснований в м. Гельсінкі.

В період 1988-1990 рр. були узгоджені методи проведення комплексного

моніторингу, оцінки здійснення яких на пілотному етапі ПКМ стали основою

для прийняття рішень стосовно майбутнього програми.

На нараді в листопаді 1992 р. Виконавчий комітет прийняв рішення щодо

продовження ПКМ під назвою “Міжнародна програма співробітництва в га-

лузі комплексного моніторингу впливу атмосферного забруднення на екосис-

теми” (МПС/КМ).

Характерною особливістю комплексного моніторингу є перехід від реєс-

трації рівнів забруднення компонентів природного середовища до слідкуван-

ня за змінами властивостей всіх елементів екосистеми, а також контроль по-

токів забруднюючих речовин у суміжних природних середовищах та трофіч-

них ланцюгах.

Очевидно, що проведення такого моніторингу можливе на локальних те-

риторіях, природні умови яких є репрезентативними для наукових і практич-

них цілей, а сам моніторинг - економічно, організаційно і технічно здійснен-

ним протягом тривалого періоду.

Такими територіями з чітко визначеними межами та державним статусом

існування є біосферні або природно-ландшафтні заповідники, національні

парки та інші зони існування природних екосистем, що охороняються від

впливу антропогенної діяльності. З урахуванням цього, комплексний моніто-

ринг навколишнього середовища доцільно називати “Комплексним фоновим

моніторингом”, підкреслюючи тим самим його цільове призначення: спосте-

реження за змінами фонових характеристик функціонування екосистем в кон-

сервативних зовнішніх умовах.

Центром збору даних про навколишнє середовище Національної ради

водних ресурсів та навколишнього середовища Фінляндії було розроблене і

448

розповсюджене “Керівництво з комплексного моніторингу” [67], мета якого

полягає у забезпеченні єдності підходів до виконання різних видів робіт, по-

чинаючи від вибору району та місць проведення моніторингу різних компо-

нентів природного середовища, рекомендацій щодо методик польових та ла-

бораторних робіт, які виконуються за спеціальними програмами спостере-

жень і досліджень компонентів екосистем, - до попередньої обробки резуль-

татів спостережень і вимірів, процедур забезпечення якості даних та складан-

ня різноманітних звітів, у тому числі таких, що використовуються для вико-

нання зобов’язань країн згідно з міжнародними екологічними програмами. Це

“Керівництво...” є базовим для організації і проведення загального екологіч-

ного моніторингу природно-технічних систем. Воно також регламентує пра-

вила впорядкування, кодування, формалізації та передачі даних комплексного

моніторингу на міжнародному рівні [68].

На практиці програма комплексного моніторингу навколишнього середо-

вища поділяється на низку підпрограм (табл.8.17), зв’язаних між собою через

визначення транзитних параметрів (по методу проходження потоків речовин

через суміжні компоненти природного середовища - повітря, води, ґрунти,

біоту) або через вивчення причинно-наслідкових зв’язків.

Табл.8.17. Підпрограми комплексного моніторингу навколишнього природного

середовища

Код Назва підпрограми Код Назва підпрограми

AM Дослідження клімату RB Дослідження гідробіології струмків

AC Дослідження хімії атмосфери LB Дослідження гідробіології озер

DC Дослідження хімії опадів FD Дослідження пошкодження лісів

SF Дослідження підкронового стоку VG Дослідження рослинності

TF Дослідження стовбурового стоку MC Дослідження хімії мохів

SC Дослідження хімії ґрунтів EP Дослідження стовбурових епіфітів

SW Дослідження хімії ґрунтових вод AL Дослідження надземних зелених

GW Дослідження хімії підґрунтових вод водоростей

RW Дослідження хімії вод поверхневого MB Дослідження мікробного розкладання

стоку AR Облік лісових деревостанів

LC Дослідження хімії озерних вод PA Облік рослинного покрову

FC Дослідження хімії листя BB Облік птахів / дрібних гризунів

LF Дослідження хімії опаду BV Облік рослин

Одна з перших спроб створення національної системи моніторингу була

зроблена ще у рамках колишнього Союзу РСР, де мережа контролю забруд-

нення довкілля будувалася за принципами системності та комплексності

спостережень, тобто разом з дослідженнями рівнів забруднення атмосферно-

го повітря, вод і ґрунтів здійснювалися метеорологічні та гідрологічні спосте-

реження з метою коректної інтерпретації отриманих результатів та їх всебіч-

ної оцінки [108]. Пункти спостережень створювалися на водних об’єктах, в

Епіфіти (від гр. epí - на, над та phytón - рослина) - автотрофні рослини, що не мають зв’язку з

ґрунтом, оселяються на стовбурах та гілках інших рослин, використовують вологу та мінеральні

речовини опадів і пилу.

449

містах, у промислових та сільськогосподарських районах, які зазнавали знач-

ного впливу від господарської діяльності людини. З метою проведення фоно-

вого моніторингу створювалася мережа спостережень у районах мінімального

забруднення.

Серед забруднювачів найбільша увага приділялася таким [31]:

• діоксиду сірки - з урахуванням ефектів його вимивання з атмосфери і

надходження у вигляді сірчаної кислоти та сульфатів у ґрунти, рослин-

ність і водойми;

• важким металам

- свинцю, кадмію і особливо ртуті з урахуванням

ефектів їх міграції, вимивання з атмосфери, змивання з ґрунтів у во-

дойми та трансформації у високотоксичні хімічні похідні;

• деяким

канцерогенним речовинам

, зокрема, бенз(α)пірену;

• нафтопродуктам в морях та океанах, головним чином у полярних ра-

йонах через їх надзвичайно повільний розклад при низьких температу-

рах.

У сільських районах першочергова увага приділялася

хлорорганічним

пестицидам, а в містах - оксиду вуглецю та оксидам азоту.

Функції і завдання моніторингу в СРСР покладалися на Загальнодержав-

ну службу спостережень і контролю за рівнем забруднення навколишнього

середовища, організовану наприкінці 1972 р. на базі спостережних, оператив-

них та наукових органів Держкомгідромету, а також органів Міністерства

охорони здоров’я, Міністерства меліорації і водного господарства, Міністер-

ства сільського господарства та ряду інших відомств. Проте єдиного управ-

лінського центру національного моніторингу, як і єдиної методичної бази з

організації і проведення цих спостережень, створено не було.

Певна відомча відокремленість в організації національного моніторингу

була успадкована й новоутвореною Україною, де існування незалежних одна

від одної систем і методик спостережень (Мінприроди, Держкомгідромет,

Держкомзем, Держкомводгосп, Держкомгеології та ін.), спрямованих на вирі-

шення окремих вузьковідомчих завдань, часто незіставимих між собою, стоя-

ло на перешкоді національних інтересів суверенної країни.

Саме тому з отриманням Україною статусу незалежної держави і почат-

ком нового історичного періоду її суверенного розвитку постало завдання

розробки та впровадження власної державної системи екологічного моніто-

рингу, яке знайшло відображення у статті 22 Закону України “Про охорону

навколишнього природного середовища” [28], прийнятому 25 червня 1991 р.

З кінця 1992 р. на основі Довгострокової науково-технічної програми

системного моніторингу навколишнього середовища, розробленої АН Украї-

ни, та Програми першочергових заходів по системі екологічного моніторингу

(автори - Мінприроди та АН України) були розпочаті науково-дослідні і про-

ектні роботи по створенню національної системи екологічного моніторингу

450

та її приладової бази (скорочено, за першою назвою 1992 р. - СЕМ “Україна”

[62]).

В рішенні семінару-наради “Розробка та впровадження в Україні єдиної

державної системи екологічного моніторингу” (Київ, 6-8 квітня 1993 р.) за-

значалося, що СЕМ “Україна” (рис.8.6) створюється як автоматизована ін-

формаційна система, яка на сучасному науково-технічному рівні забезпечує

збір, обробку, збереження та аналіз екологічної інформації, комплексну (бага-

тофакторну) оцінку і прогноз стану природного середовища та здоров’я насе-

лення, розробку обґрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних при-

родоохоронних, економічних, соціальних та інших рішень на всіх рівнях ви-

конавчої влади та вдосконалення відповідних законодавчих і нормативно-пра-

вових актів.

Спостереження Оцінка Прогноз Рішення

МОНIТОРИНГ СТАНУ НПС

Контрольно-

вимірювальні

засоби

Показникі

стану

НПС

Технологічні і

дослідницькі

програмно-технічні

комплекси

Висновки,

карти

Контактні Дистанційні

Система-

тизація

Iнтер-

претація

Прогнозу-

вання

Iнформа-

ційне

обслугову-

вання

Узагальнення Синтез

ішеньМоделювання

Локальні

бази

даних

Регіональні

банки

даних

Національний

банк

даних

Природні і

техногенні

об’єкти

Задачі обробки даних

Рис.8.6. Структура технічних, інформаційних і програмно-алгоритмічних

компонентів СЕМ “Україна” [62]

Постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 1993 р. № 785 бу-

ло затверджене “Положення про державний моніторинг навколишнього при-