Мацнєв А.І., Проценко С.Б., Саблій Л.А. Моніторинг та інженерні методи охорони двкілля

Подождите немного. Документ загружается.

451

родного середовища”

[79], яке стало правовим підґрунтям впровадження та

функціонування такої системи в нашій країні.

Положення визначало загальні засади системи державного моніторингу

навколишнього середовища, її структуру та рівні, організацію роботи та поря-

док функціонування. Наводилися характеристика принципів, на яких будуєть-

ся ця система, її завдання, перелік суб’єктів державного моніторингу довкілля

та їх функції тощо. Перелік об’єктів спостережень охоплював усі компоненти

навколишнього середовища: повітря, воду, землю, біоту. На Мінприроди Ук-

раїни разом з іншими органами державної виконавчої влади покладалося за-

вдання вдосконалення мереж спостережень в Україні, їх раціоналізації та оп-

тимізації, уніфікації методик спостережень і лабораторних аналізів тощо.

В Положенні також містилося загальне роз’яснення того, яким чином

здійснюється аналіз і узагальнення інформації, обмін нею, прогнозування

змін стану довкілля, науково-методичне, метрологічне, матеріально-технічне і

фінансове забезпечення системи державного моніторингу. Визначалося, що

фінансування системи здійснюється з державного бюджету України та інших

джерел фінансування.

Головними виконавцями СЕМ “Україна” були визначені ДГП “Геопро-

гноз” (системна частина), Київське науково-виробниче об’єднання “Аналіт-

прилад” (комплекс приладів для контролю параметрів довкілля контактними

методами), Центр аерокосмічних досліджень Землі АН України (комплекс

дистанційного моніторингу).

Структура СЕМ (рис.8.7) передбачає багаторівневу систему локальних,

регіональних

та

національного

центрів збору, обробки, аналізу і передавання

даних про стан довкілля. Складовими частинами СЕМ є блоки відомчого еко-

логічного моніторингу, розробку і функціонування яких забезпечують мініс-

терства й відомства: охорона природи, здоров’я населення, сільське, лісове,

водне

та

комунальне

господарство,

гідрометеорологія

геологічне середовище

землекористування, а також блок міжвідомчого моніторингу екосистем Чор-

ного та Азовського морів, блок фонового екомоніторингу, комплекси аеро-

космічного

дистанційного

та

радіаційного

моніторингу.

Роботи по окремих блоках СЕМ здійснюються за підтримки міжнародних

організацій. Наприклад, у створенні блоку радіаційного моніторингу брала

участь фірма

РА Consulting Group

(Англія), яка за міжнародною програмою

ТАСIS, що фінансується Комісією Європейського Співтовариства, виконува-

ла проектування і технічне оснащення мережі радіаційної безпеки України,

насамперед у зонах впливу п’яти діючих атомних електростанцій. Ці роботи

були розпочаті фірмою у 1992 р. спільно з Українським науковим центром ра-

діаційної медицини, потім - з Ірландським інститутом радіаційного захисту у

тісному контакті з Управлінням моніторингу та Управлінням ядерної і радіа-

Замість цього “Положення...” 30 березня 1998 р. Постановою Кабінету Міністрів України №

391 введено в дію “Положення про державну систему моніторингу довкілля” [80].

452

ційної безпеки Мінприроди України, а також Українським науковим центром

охорони вод Мінприроди України.

Відомчі

мережі

спостережень

Відомчі

центри

екомоніторингу

(ВБнД)

Територіальні

центри

екомоніторингу

(ЛБД, РБнД)

Національний

центр

екомоніторингу

(НБнД)

Ситуаційний

центр при

Президенті

України

Міжнародні

екологічні

установи

Державні

органи влади

і управління

Органи

те

ито

іального

держуправління

і самоврядування

Органи

управління

міністерств

і відомств

Навколишнє

середовище

Рис.8.7. Схема загальної інформаційної структури СЕМ “Україна” [62]

Метою цього проекту, що отримав назву “Гамма”, є створення експери-

ментальної системи радіаційного спостереження та раннього оповіщення про

радіаційну аварію в Україні та Білорусі. Роботи, пов’язані з розробкою проек-

ту, постачанням обладнання та послугами, обумовленими розробниками про-

екту, фінансуються Комісією Європейського Співтовариства, а частина робіт,

пов’язаних з підготовкою постів контролю, створенням регіональних і Націо-

нального центрів, а також забезпеченням зв’язку між ними, фінансуються і

виконуються Україною. Проект викликав велику зацікавленість в Європі. Так,

у тендері на продовження робіт взяли участь 24 фірми різних країн світу. На

сьогодні реалізовано першу чергу цього проекту - “Гамма-1” - створено мере-

жі стаціонарних постів навколо Рівненської і Запорізької АЕС, а також регіо-

нальні (Рівне, Запоріжжя) та Національний (Київ) центри радіаційного моні-

торингу. В січні 1997 р. система радіаційного моніторингу “Гамма-1” була

введена у дослідну експлуатацію.

Впровадження СЕМ “Україна” передбачалося здійснити в два етапи. На

першому етапі (1992-1995 рр.) здійснювалася інвентаризація й оптимізація іс-

нуючих відомчих мереж, уніфікація методик спостережень, створювалися ок-

ремі ланки системи, в першу чергу в регіонах з найскладнішим екологічним

станом (Львів, Запоріжжя, Харків, Дніпропетровськ і Дніпропетровська обл.,

Луганськ і Луганська обл., Каховське водосховище, Запорізька АЕС, басейн

Дунаю) та на національному рівні. Другий етап (1996-2000 рр.) передбачав

створення і введення в експлуатацію локальних, регіональних та Національ-

ного центрів збору і обробки інформації, розробку комплексу контрольно-ви-

мірювальних засобів для спостережень за станом навколишнього природного

середовища, здійснення інших заходів щодо впровадження системи у повно-

му обсязі на всій території України.

На жаль, відомі економічні негаразди в нашій країні помітно стримують

темпи розробки і введення в дію систем екологічного моніторингу на націо-

453

нальному і більш низьких рівнях, адже їх запровадження передбачає створен-

ня спеціальних штатів спостережників, їх професійну підготовку, забезпечен-

ня досконалими приладами, організацію комп’ютерних мереж та інформацій-

них систем тощо. Через ряд об’єктивних та суб’єктивних причин не всі запла-

новані заходи вдалося реалізувати у повній мірі, з часом дещо змінилася кон-

цепція системи, головні виконавці робіт, суб’єкти моніторингу, проте роботи

із створення системи тривають.

Впровадження системи моніторингу було і залишається одним з пріори-

тетних напрямів державної політики України у галузі охорони довкілля та ра-

ціонального використання природних ресурсів [73].

Немає нічого більш складного для планування, більш ризикованого та

непевного в управлінні, ніж створення нової системи.

Макіавеллі

8.4. Державна система моніторингу навколишнього природного

середовища в Україні

8.4.1. Організаційні основи державної системи моніторингу довкілля в

Україні

Нормативно-правовою базою створення та функціонування державної

системи моніторингу довкілля в Україні є:

• Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища”

[28];

• Положення про державну систему моніторингу довкілля, затверджене

постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.98 р. № 391 [80];

• Порядок здійснення державного моніторингу вод, затверджений по-

становою Кабінету Міністрів України від 20.07.96 р. № 815 [83];

• Порядок організації та проведення моніторингу в галузі охорони атмо-

сферного повітря, затверджений постановою Кабінету Міністрів Укра-

їни від 9.03.99 р. № 343 [84];

• Положення про моніторинг земель, затверджене постановою Кабінету

Міністрів України від 20.08.93 р. № 661 [82];

• відомчі нормативні акти, міжвідомчі положення, технологічні інструк-

ції тощо.

Державна система моніторингу довкілля - це система спостережень,

збирання, оброблення, збереження, передавання та аналізу інформації про

стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін і роз-

роблення науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських

рішень щодо запобігання негативним змінам стану довкілля та дотримання

вимог екологічної безпеки [80]. Вона створюється як відкрита інформаційна

система, пріоритетами функціонування якої є захист життєво важливих еко-

логічних інтересів людини і суспільства, збереження природних екосистем,

454

відвернення кризових змін екологічного стану довкілля та запобігання над-

звичайним екологічним ситуаціям.

Створення державної системи моніторингу довкілля забезпечує досягнен-

ня таких основних цілей:

• підвищення рівня адекватності дійсному екологічному стану довкілля

його інформаційної моделі, яка формується на основі даних система-

тичних спостережень, здійснюваних спеціальними службами мініс-

терств і відомств, підприємствами, організаціями та установами в по-

рядку виробничо-інформаційної діяльності, і науково-дослідних робіт;

• підвищення оперативності одержання та достовірності первинних

даних за рахунок використання досконалих методик, сучасних кон-

трольно-вимірювальних приладів і засобів комп’ютеризації процесів

збирання, накопичення та оброблення екоінформації на всіх рівнях

державного управління і місцевого самоврядування;

• підвищення рівня та якості інформаційного обслуговування користу-

вачів екоінформації на всіх рівнях функціонування системи на основі

мережевого доступу до розподілених відомчих та інтегрованих банків

даних, комплексного оброблення і використання інформації для прий-

няття відповідних рішень;

• підвищення якості обґрунтування природоохоронних заходів та ефек-

тивності їх здійснення;

• сприяння розвитку міжнародного співробітництва

у галузі охорони

довкілля, раціонального використання природних ресурсів та еколо-

гічної безпеки.

Оскільки ця система створюється як складова національної інформаційної

інфраструктури і має бути сумісною з аналогічними системами інших країн,

її впровадження та функціонування здійснюється з дотриманням міжнарод-

них вимог і ґрунтується на таких принципах:

• узгодженості нормативно-правового та організаційно-методичного, а

також сумісності технічного, інформаційного і програмного забезпе-

чення її складових частин;

• систематичності спостережень за станом довкілля та техногенними

об’єктами, що впливають на нього;

• своєчасності отримання, комплексності оброблення та використан-

ня екологічної інформації, що надходить і зберігається в системі моні-

торингу;

• об’єктивності первинної, аналітичної і прогнозної екологічної ін-

формації та оперативності її доведення до органів державної влади,

органів місцевого самоврядування, громадських організацій, засобів

масової інформації, населення України, заінтересованих міжнародних

установ та світового співтовариства;

455

• доступності екологічної інформації населенню України та світовій

спільноті.

Суб’єктами державної системи моніторингу довкілля, відповідальними

за обов’язкове здійснення державної програми екомоніторингу, є міністер-

ства й відомства та інші центральні органи виконавчої влади, які відповідно

до своєї компетенції отримують і обробляють дані про стан довкілля і вироб-

ляють відповідні рішення щодо нормалізації або поліпшення екологічної об-

становки, раціонального використання і забезпечення якості природних ре-

сурсів. Суб’єктами державної системи моніторингу довкілля в Україні визна-

чені:

• Міністерство екології та природних ресурсів (Мінекоресурсів) Украї-

ни,

• Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах за-

хисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (МНС),

• Міністерство охорони здоров’я (МОЗ) України,

• Міністерство аграрної політики (Мінагрополітики) України,

• Державний комітет лісового господарства (Держкомлісгосп) України,

• Державний комітет України по земельних ресурсах (Держкомзем),

• Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики

(Держбуд) України,

• Державний комітет України по водному господарству (Держкомвод-

госп),

• Департамент гідрометеорологічної служби і моніторингу Мінекоре-

сурсів України (до 2000 р. - Комітет України з питань гідрометеороло-

гії),

• Департамент геології та використання надр Мінекоресурсів України

(до 2000 р. - Комітет України з питань геології та використання надр),

їх органи на місцях, а також підприємства, установи та організації, що нале-

жать до сфери їх управління.

Основними завданнями суб’єктів державної системи моніторингу до-

вкілля є:

• довгострокові систематичні спостереження за станом навколиш-

нього середовища;

• аналіз екологічного стану довкілля та прогнозування його змін;

• інформаційно-аналітична підтримка прийняття рішень у галузі -

охорони природи, раціонального використання природних ресурсів та

екологічної безпеки;

• інформаційне обслуговування органів державної влади та місцевого

самоврядування, а також забезпечення екологічною інформацією на-

селення країни та міжнародних організацій.

456

Функціональні завдання суб’єктів державної системи моніторингу до-

вкілля наведені в табл.8.18.

Табл.8.18. Функціональні завдання, що покладаються на суб’єктів державної

системи моніторингу довкілля

Мінекоресурсів України здійснює моніторинг:

• джерел промислових викидів в атмосферу (вміст забруднюючих речовин (далі - ЗР), у то-

му числі pадіонуклідів);

• джерел скидів стічних вод (вміст ЗР, у тому числі pадіонуклідів);

• поверхневих вод (вміст ЗР, у тому числі pадіонуклідів);

• ґрунтів різного призначення, у тому числі на природоохоронних територіях (залишкова

кількість пестицидів, агрохімікатів і важких металів, природна і штучна радіоактивність);

• водних об’єктів у межах природоохоронних територій (фонова кількість ЗР, у тому числі

pадіонуклідів);

• наземних і морських екосистем (фонова кількість ЗР, у тому числі pадіонуклідів, умови іс-

нування біотопів);

• звалищ промислових і побутових відходів (склад відходів, вміст ЗР, у тому числі pадіонук-

лідів);

МНС - моніторинг на територіях, підпорядкованих Адміністрації зони відчуження і зони

безумовного (обов’язкового) відселення, а також в інших зонах радіоактивного забруд-

нення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС:

• атмосферного повітря (вміст ЗР, у тому числі pадіонуклідів);

• поверхневих і підземних вод (вміст ЗР, у тому числі pадіонуклідів);

• наземних і водних екосистем (біоіндикаторні визначення);

• ґрунтів і ландшафтів (вміст ЗР, pадіонуклідів, просторове поширення);

• джерел викидів в атмосферу (вміст ЗР, обсяги викидів);

• джерел скидів стічних вод (вміст ЗР, обсяги скидів);

• об’єктів поховання радіоактивних відходів (вміст pадіонуклідів, радіаційна обстановка);

МОЗ - моніторинг у місцях проживання і відпочинку населення:

• атмосферного повітря (вміст шкідливих хімічних речовин);

• поверхневих вод суші і питної води (хімічні, бактеріологічні, радіологічні, вірусологічні

визначення);

• морських вод (хімічні, бактеріологічні, радіологічні, вірусологічні визначення);

• ґрунтів (вміст пестицидів, важких металів, бактеріологічні, вірусологічні визначення, наяв-

ність яєць геогельмінтів);

• фізичних факторів (шум, електромагнітні поля, радіація, вібрація тощо);

Мінагрополітики - моніторинг:

• ґрунтів сільськогосподарського використання (радіологічні, агрохімічні та токсикологічні

визначення, залишкова кількість пестицидів, агрохімікатів і важких металів);

• сільськогосподарських рослин і продуктів з них (токсикологічні та радіологічні визначен-

ня, залишкова кількість пестицидів, агрохімікатів і важких металів);

• сільськогосподарських тварин і продуктів з них (зоотехнічні, токсикологічні та радіоло-

гічні визначення, залишкова кількість пестицидів, агрохімікатів і важких металів);

• поверхневих вод сільськогосподарського призначення (токсикологічні та радіологічні ви-

значення, залишкова кількість пестицидів, агрохімікатів і важких металів);

Держкомлісгосп - моніторинг:

• ґрунтів земель лісового фонду (радіологічні визначення, залишкова кількість пестицидів,

агрохімікатів і важких металів);

• лісової рослинності (пошкодження біотичними та абіотичними чинниками, біомаса, біоріз-

номаніття, радіологічні визначення, вміст ЗР);

457

• мисливської фауни (видові, кількісні та просторові характеристики, радіологічні визначен-

ня);

Гідрометеорологічна служба Мінекоресурсів України - моніторинг:

• атмосферного повітря та опадів (вміст ЗР, у тому числі pадіонуклідів, транскордонне пе-

ренесення забруднюючих речовин);

• річкових, озерних, морських вод (гідрохімічні та гідробіологічні визначення, вміст ЗР, у то-

му числі pадіонуклідів);

• ґрунтів (вміст ЗР, у тому числі pадіонуклідів);

• радіаційної обстановки (на пунктах стаціонарної мережі та за результатами обстежень);

• стихійних та небезпечних природних явищ (повені, паводки, снігові лавини, селі тощо);

Держкомводгосп - моніторинг на водогосподарських системах комплексного призначення,

системах міжгалузевого та сільськогосподарського водопостачання в зонах впливу

АЕС:

• річок, водосховищ, каналів, зрошувальних систем і водойм у зонах впливу атомних елек-

тростанцій (вміст радіоактивних речовин);

• поверхневих вод у прикордонних зонах і місцях їх інтенсивного виробничо-господарсько-

го використання (вміст ЗР);

• зрошуваних та осушуваних земель (глибина залягання та мінералізація ґрунтових вод, сту-

пінь засоленості та солонцюватості ґрунтів);

• підтоплення сільських населених пунктів;

• прибережних зон водосховищ (переформування берегів і підтоплення території);

Геологічна служба Мінекоресурсів України - моніторинг:

• підземних вод (гідрогеологічні та гідрохімічні визначення складу і властивостей, у тому

числі залишкової кількості пестицидів і агрохімікатів, оцінка ресурсів);

• ендогенних та екзогенних процесів (видові і просторові характеристики, активність проя-

ву);

• геофізичних полів (фонові та аномальні визначення);

• геохімічного стану ландшафтів (вміст і поширення природних та техногенних хімічних

елементів і сполук);

Держкомзем - моніторинг:

• ґрунтів і ландшафтів (вміст ЗР, прояви ерозійних та інших екзогенних процесів, просторо-

ве забруднення земель об’єктами промислового і сільськогосподарського виробництва);

• рослинного покриву земель (видовий склад, показники розвитку та ураження рослин);

• зрошуваних і осушених земель (вторинне підтоплення і засолення тощо);

• берегових ліній річок, морів, озер, водосховищ, лиманів, заток, гідротехнічних споруд

(динаміка змін, ушкодження земельних ресурсів);

Держбуд - моніторинг:

• питної води централізованих систем водопостачання (вміст ЗР, обсяги споживання);

• стічних вод міської каналізаційної мережі та очисних споруд (вміст ЗР, обсяги надхо-

дження);

• зелених насаджень у містах і селищах міського типу (ступінь пошкодження ентомошкід-

никами, фітозахворюваннями тощо);

• підтоплення міст і селищ міського типу (небезпечне підняття рівня ґрунтових вод).

Підприємства, установи і організації незалежно від їх підпорядкування

та форми власності, діяльність яких призводить чи може призвести до погір-

шення стану довкілля, зобов’язані здійснювати екологічний контроль за ви-

робничими процесами та станом промислових зон, збирати, зберігати та без-

458

оплатно надавати суб’єктам системи моніторингу дані і узагальнену інформа-

цію для її комплексного оброблення.

Система моніторингу

ґрунтується

на використанні існуючих організацій-

них структур суб’єктів моніторингу і

функціонує

на основі єдиного норматив-

ного, організаційного, методологічного та метрологічного забезпечення,

об’єднання складових частин та уніфікованих компонентів цієї системи. Су-

б’єкти системи моніторингу забезпечують вдосконалення підпорядкованих їм

мереж спостережень за станом навколишнього середовища, уніфікацію мето-

дик спостережень і лабораторних аналізів, приладів і систем контролю, ство-

рення банків даних для їх багатоцільового колективного використання за до-

помогою єдиної комп’ютерної мережі, яка забезпечує автономне і спільне

функціонування складових цієї системи та взаємозв’язок з іншими інформа-

ційними системами, які діють в Україні та за її межами.

Організаційна інтеграція суб’єктів системи моніторингу на всіх рівнях

здійснюється органами Мінекоресурсів на основі:

• загальнодержавної і регіональних (місцевих) програм моніторингу до-

вкілля, що складаються з програм відповідних рівнів, поданих суб’єк-

тами системи моніторингу;

• укладених між усіма суб’єктами системи моніторингу угод про спіль-

ну діяльність під час здійснення моніторингу довкілля на відповідно-

му рівні.

Методологічне забезпечення об’єднання складових частин і компонен-

тів системи моніторингу покладається на Мінекоресурсів із залученням су-

б’єктів цієї системи, Національної академії наук, Української аграрної акаде-

мії наук, Національного космічного агентства України (НКАУ), Національно-

го агентства з питань інформатизації при Президентові України та ін. і здій-

снюється на основі:

• єдиної науково-методичної бази щодо вимірювання параметрів і ви-

значення показників стану довкілля, біоти і джерел антропогенного

впливу на них;

• впровадження уніфікованих методів аналізу і прогнозування власти-

востей довкілля, комп’ютеризації процесів діяльності та інформацій-

ної комунікації;

• загальних правил створення і ведення розподілених баз та банків да-

них

і знань, картування і картографування

екологічної інформації,

База даних

- сукупність відомостей, інформаційний масив вихідних даних для вирішення про-

блемних завдань на основі комп’ютерних програм.

Банк даних

- інформаційно-довідкова систе-

ма, що містить накопичену та підтримувану у робочому стані сукупність відомостей (

базу да

них

) та комп’ютерних програм, необхідних для вирішення певного кола завдань.

Банк даних

за-

безпечує інформацією колективи користувачів або надає матеріал для вирішення проблемно орі-

єнтованих, зазвичай прогнозних та управлінських завдань.

Слід розрізняти картування як власне процес переведення натурного оригіналу у графічну мо-

дель (топографічна зйомка, вибір масштабу карти тощо) та картографування - аналітико-синте-

459

стандартних технологій з використанням географічних інформаційних

систем.

Метрологічне забезпечення об’єднання складових частин і компонентів

системи моніторингу покладається на Мінекоресурсів із залученням суб’єктів

цієї системи та органів Держстандарту і здійснюється на основі:

• єдиної науково-технічної політики щодо стандартизації, метрології

та сертифікації вимірювального, комп’ютерного і комунікаційного об-

ладнання;

• єдиної нормативно-методичної бази, що забезпечує достовірність і

порівнянність вимірювань та результатів оброблення екологічної ін-

формації в усіх складових частинах цієї системи.

Суб’єкти системи моніторингу, місцеві державні адміністрації та органи

місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації незалежно

від їх підпорядкування і форми власності повинні здійснювати:

• розроблення і узгодження з органами Мінекоресурсів та МНС планів

здійснення заходів з метою спостереження за станом екологічно не-

безпечних об’єктів, запобігання екологічно небезпечній виробничій,

господарській та іншій діяльності;

• захист зареєстрованих у системі моніторингу постів (пунктів, стан-

цій) спостережень

за об’єктами довкілля від пошкодження та несанк-

ціонованого перенесення;

• виділення

в установленому порядку

земельних ділянок

під влаштуван-

ня нових постів спостережень на підставі затверджених програм удос-

коналення і розвитку складових частин системи моніторингу.

Інфраструктура системи моніторингу, її складові частини, системоутво-

рюючі та уніфіковані компоненти створюються на підставі відповідних

тех-

нічних завдань

проектів

, затверджених у встановленому порядку.

Для здійснення державного моніторингу довкілля розробляються націо-

нальні, регіональні, відомчі та локальні програми екологічного моніторингу,

в яких визначаються показники і мережі спостережень об’єктів та джерел за-

бруднення довкілля, регламенти передавання, оброблення та використання ін-

формації. Довгострокова державна програма екологічного моніторингу ви-

значає спільні, узгоджені за цілями, завданнями, територіями та об’єктами,

часом (періодичністю) і засобами виконання дії відомчих органів державної

виконавчої влади, підприємств, організацій та установ.

Просторова та часова організація державного моніторингу довкілля,

зокрема мережі пунктів спостережень та поділ цих пунктів за категоріями, ви-

значення переліків пріоритетних показників стану навколишнього середови-

ща та показників негативного впливу на нього, розроблення регламентів і тех-

тичну роботу з графічними моделями об’єктів, процесів і явищ (складання типологічної легенди

карти, сітки районування тощо).

460

нологій передачі інформації та ін. здійснюються суб’єктами системи та міжві-

домчими комісіями ведення державного моніторингу довкілля.

Взаємовідносини суб’єктів системи моніторингу ґрунтуються на:

• взаємній інформаційній підтримці рішень у галузі охорони довкілля,

раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпе-

ки;

• координації дій під час планування, організації та проведення спіль-

них заходів з екологічного моніторингу, виникнення надзвичайних

екологічних ситуацій та ліквідації їх наслідків;

• ефективному використанні наявних організаційних структур, засобів

спостережень за об’єктами довкілля та комп’ютеризації процесів ді-

яльності;

• сприянні найбільш ефективному розв’язанню спільних завдань

моніто-

рингу довкілля та екологічної безпеки;

• відповідальності за повноту, своєчасність і достовірність переданої

інформації;

• колективному використанні інформаційних ресурсів та комунікацій-

них засобів;

• безкоштовному інформаційному обміні.

Фінансування робіт із створення і функціонування системи моніторингу

та її складових частин здійснюється відповідно до порядку фінансування при-

родоохоронних заходів за рахунок коштів, передбачених у державному та

місцевих бюджетах згідно із законодавством. Покриття певної частини витрат

на створення і функціонування складових частин і компонентів системи моні-

торингу може здійснюватися за рахунок інноваційних фондів у межах коштів,

передбачених на природоохоронні заходи, міжнародних грантів та інших

джерел фінансування.

Найбільшого успіху досягає той, хто краще інформований.

Б.Дізраелі

8.4.2. Iнформаційне забезпечення моніторингу довкілля

Результатом здійснення моніторингу довкілля є така інформація, у тому

числі:

• первинні дані, які одержують суб’єкти державної системи моніторин-

гу в результаті спостережень;

• узагальнені дані, що стосуються певного проміжку часу або певної те-

риторії;

• індекси і комплексні показники, одержані в результаті узагальнення

за параметрами;

• оцінки стану довкілля та джерел негативного впливу на нього;

• прогнози стану довкілля і його змін;