Мацнєв А.І., Проценко С.Б., Саблій Л.А. Моніторинг та інженерні методи охорони двкілля

Подождите немного. Документ загружается.

411

ті служить важливим обмеженням у використанні методу аналогій при еколо-

гічному прогнозуванні, оскільки аналогія завжди є неповною через індивіду-

альність природних систем.

Плоди науки - це прості плоди, точніше, плоди спрощення.

Дж.Уейнберг

8.2.6. Iснуючі підходи щодо оцінки стану довкілля

Оцінити якісно та кількісно стан навколишнього природного середовища,

що знаходиться під впливом людської діяльності, є досить складним завдан-

ням, оскільки він визначається багатьма факторами. Важливо не тільки вибра-

ти систему показників, визначити їх якісний характер та кількісні значення,

але й інтерпретувати оцінку у формі, доступній для розуміння людей, що

приймають природоохоронні рішення. На жаль, очевидним є той факт, що ни-

ні та у найближчій перспективі люди, які приймають рішення з екологічних

питань (у широкому розумінні сюди входять не тільки чиновники екологіч-

них, санітарно-гігієнічних і соціальних служб, але й керівники підприємств

промисловості, транспорту тощо), аж ніяк не є спеціалістами у цій галузі.

Крім того, якщо торкнутися проблеми екологічної освіти, що нині стала на-

гальною потребою, то також необхідні доступні для широкого кола людей

форми опису та пояснення залежності якості їх життя від екологічного стану

довкілля.

У найбільш загальному вигляді оцінка екологічного стану певної терито-

рії зводиться до визначення ступеня її антропогенного порушення, за яким

умовно можна виділити такі три основні категорії:

1. Величина техногенного навантаження на довкілля перевищує допус-

тимі рівні. Процес деградації, або девастації (від лат.

devastatio

спу-

стошення, знищення) природного середовища має необоротний харак-

тер, і більшість територіальних систем переходить в ранг “повністю

зруйнована”. Забруднення атмосфери, гідросфери, педосфери і рос-

линності досягає критичних значень. Відродження нормального еко-

логічного стану потребує якісно нових соціально-економічних підхо-

дів і значних капітальних вкладень.

2. Величина техногенного навантаження на довкілля зростає до кри-

тичних значень, але не перевищує девастаційного рівня. Навколишнє

середовище стає дискомфортним для життєдіяльності. Розвиток еко-

логічної обстановки на такій території може бути двозначним:

− при відсутності системи контролю й управління природокористу-

ванням можливий перехід до екологічної девастації;

− при наявності ефективної системи контролю й управління можли-

ва нормалізація антропогенного навантаження при збереженні

промислово-сільськогосподарського комплексу території.

412

3. Величина техногенного навантаження на довкілля знаходиться у до-

пустимих межах, що може обумовлюватися не тільки сприятливими

антропогенними факторами, але й існуючою системою контролю та

управління екологічною обстановкою на всій території.

Внаслідок недостатнього рівня наших знань про явища, які мають місце у

природних комплексах, сформувалася така концепція оцінки екологічної об-

становки у довкіллі. Оцінку проводять шляхом порівняння достовірних по-

казників якості природних компонентів з відповідними проектними значен-

нями та нормативними гранично допустимими величинами (згідно існуючих

і майбутніх граничних навантажень на природні комплекси). Перевищення

показників стану навколишнього середовища над проектними і нормативни-

ми величинами характеризує екологічну обстановку як несприятливу.

Правильний вибір відповідних показників (параметрів) стану навколиш-

нього середовища є досить важливим завданням. Показники мають характе-

ризувати ключові риси антропогенного впливу на довкілля, описувати стан

навколишнього середовища, дозволяти робити прогноз і оцінку його можли-

вого стану та вибирати оптимальну стратегію.

У загальному випадку якість довкілля можна охарактеризувати значною

кількістю показників його стану та відповідних нормативів. Всі показники

стану природного середовища можна умовно поділити на

фізико-хімічні

біо-

логічні

естетичні

та

соціально-економічні

Визначення одночасно всіх показників не завжди є необхідним та еконо-

мічно доцільним. Практично в залежності від мети досліджень оцінка якості

навколишнього середовища ґрунтується на обраних

репрезентативних

показ-

никах, величини яких мають визначатися за уніфікованими методами аналізу

якості компонентів довкілля.

Реальна оцінка екологічної обстановки, а також процесів, що відбувають-

ся у навколишньому середовищі, неможлива без застосування максимально

достовірних критеріїв, тобто якісних чи кількісних ознак, взятих за основу

класифікації стану природних систем.

При багатоцільовому використанні природних об’єктів, коли для одних

видів природокористування важливий синтез значної кількості продуктів тва-

ринного і рослинного походження та високий ступінь промислового наванта-

ження, а для інших - забезпечення максимальної швидкості самоочищення,

самовідновлення довкілля, завдання щодо вибору критеріїв благополуччя

природних об’єктів значно ускладнюється. Це пов’язане як з природною об-

меженістю ресурсів, необхідних для задоволення всіх потреб господарства,

так і з можливою суперечністю вимог до стану природних об’єктів з боку різ-

них природокористувачів. У таких випадках необхідний пошук компромісних

рішень, які враховують сукупність умов природокористування та благополуч-

чя природних об’єктів. Оскільки кожному виду природокористування власти-

ва конкретна економічна та соціальна значимість, то, очевидно, система оцін-

413

ки стану довкілля повинна включати як екологічні, так і економічні та соціаль-

но-політичні

критерії якості навколишнього середовища.

Під екологічними критеріями розуміють комплекс ознак, що виходять з

умови нормального функціонування екосистеми в часі та вимог природоко-

ристувачів. Екологічні критерії поділяють на такі:

• критерії стану природних об’єктів як екологічних систем з урахуван-

ням їх сталості (благополуччя

) та толерантності

;

• критерії якості компонентів довкілля як природних ресурсів та факто-

рів формування навколишнього середовища з урахуванням їх придат-

ності для господарсько-побутових потреб і рекреації населення.

Під економічними критеріями розуміють комплекс ознак, зв’язаних з

рентабельністю використання природних ресурсів з урахуванням витрат на

природоохоронні заходи. Економічні критерії якості довкілля відображають

економічну ефективність його охорони від забруднення та виснаження.

Поняття соціально-політичних критеріїв охоплює комплекс соціально-

політичних заходів, які здійснюються з метою захисту природних систем від

забруднення у внутрішньому господарстві країн та у міжнародному співробіт-

ництві. Соціально-політичні критерії якості довкілля охоплюють регламента-

цію внутрішньодержавних та міжнародних природоохоронних відносин з ура-

хуванням взаємних інтересів країн.

При розробці методів комплексної оцінки якості довкілля визначилися

два напрямки. Перший з них полягає в оцінці якості компонентів навколиш-

нього середовища за допомогою різних класифікацій. Оцінка зводиться до

визначення класу якості середовища по найгіршому показнику з числа тих,

що розглядаються. Такий підхід набув поширення у країнах, що в минулому

входили до складу СРСР або були членами Ради економічної взаємодопомоги

(РЕВ).

Спроби оптимізації програм контролю за забрудненням довкілля, розши-

рення міжнародного співробітництва у галузі охорони природи стимулювали

розвиток іншого напрямку - створення інтегральних оцінок якості навко-

лишнього середовища, або індексів якості. В цьому випадку оцінка зводить-

ся до отримання певного числового значення - індексу якості по сукупності

значень обраних параметрів. Значну увагу розвитку цього напрямку приділя-

ють у США, Канаді, Англії та інших країнах.

Слід зазначити, що одне число аж ніяк не може передати всю повноту ін-

формації про складну багатокомпонентну систему. Оскільки в інтегральну

оцінку входить багато показників, по її значенню неможливо безпосередньо

Екологічне благополуччя природних об’єктів

- стан рівноваги екосистем природних об’єктів з

нормальною структурою, сталим функціонуванням та відтворенням основних компонентів, не-

зважаючи на вплив антропогенних і природних чинників.

Толерантність - спроможність екосистем протистояти відхиленням факторів середовища від

оптимальних значень.

414

визначити величину окремого показника, можна лише орієнтовно вказати діа-

пазон його ймовірних значень. Проте індекси якості можуть застосовуватися

в тих випадках, коли опис та оцінка всієї ситуації потребує надто багато часу,

є коштовною або незручною для оперативного використання. У природоко-

ристуванні існує досить широке коло задач, де такого роду оцінки можуть ус-

пішно використовуватися (наприклад, при спостереженні за динамікою якості

води та її наочній інтерпретації, оцінці ефективності роботи очисних споруд,

прогнозуванні якості води та ефективності природоохоронних заходів тощо).

Так, при складанні карти забруднення численність показників створює

певні труднощі, особливо у випадках, коли по значенню деяких показників

природні об’єкти можуть бути віднесенні до різних класів. Ці труднощі мож-

на подолати шляхом виділення декількох основних показників, кожному з

яких може бути надане певне умовне числове значення відповідно до величи-

ни цього показника та його важливості (вагомості) у загальній оцінці. Підсу-

мовуючи умовні числові значення показників з наступним діленням на кіль-

кість ознак, можна отримати загальний показник забруднення, що має число-

вий вираз. Таким чином можна визначити ступінь забруднення довкілля і на-

нести його на карту, яка характеризує екологічний стан певної території.

Ускладнювати - просто, спрощувати - складно.

Закон Меєра

8.2.6.1. Оцінки якісного стану поверхневих вод

Для вирішення багатьох водоохоронних завдань необхідна узагальнена

інформація про стан водних об’єктів, яка дозволяє комплексно оцінювати як

ступінь їх забрудненості, так і здатність до самоочищення.

У даний час чітко прослідковується тенденція, з одного боку, посилення

диференціації проблеми комплексних оцінок з метою більш детального ви-

вчення її складових, які характеризують якість води по окремих показниках, а

з іншого боку - інтеграції цих складових, що дозволяє отримати обґрунтовані

висновки про якість води в цілому. В зв’язку з цим намітилися дві групи ме-

тодів, які різняться між собою в першу чергу принципами їх розробки.

До першої групи відносяться методи, які дозволяють оцінити якість води

у вигляді набору різних характеристик, що класифікують її по гідрохімічних,

гідробіологічних, мікробіологічних і гідрологічних показниках. Вони не да-

ють однозначної оцінки якості води і відносять той самий стан водного об’єк-

та по окремих показниках до різних класів забрудненості. Неможливість від-

несення стану води водного об’єкта в цілому до певного класу обмежує рамки

широкого застосування цих методів у практичній роботі.

До другої групи відносяться методи, які дозволяють однозначно оцінити

якість води, і хоча одне число не може передати всю повноту інформації про

таку складну багатокомпонентну систему, якою є поверхневі води, ці методи

знаходять досить широке застосування. Крім того, вони дозволяють вирішу-

415

вати різноманітні завдання по встановленню рівня забрудненості у просторо-

во-часовому аспекті і приймати однозначні рішення з різноманітних водоохо-

ронних питань.

Більш суттєво існуючі методи комплексної оцінки якості води відрізня-

ються за цілями їх побудови, способами формалізації даних, встановленням

та використанням критеріїв оцінки, обсягами і характером вихідної інформа-

ції.

Серед різних способів вирішення зазначеної проблеми найдавнішим і в

той же час найбільш поширеним у практичній діяльності є віднесення вод до

деякої градації у певній системі класифікації водних об’єктів, яка ґрунтується

на оцінці їх якісного стану. На даний час запропоновано багато класифікацій

такого роду, які відрізняються кількістю класів (категорій), складом показни-

ків, що використовуються, їх групуванням, нормативними величинами, мето-

дами інтерпретації результатів спостережень тощо. В деяких країнах зазначе-

ні класифікації навіть доведені до рівня державних стандартів і нормативних

документів. Як основні принципи їх побудови до останнього часу використо-

вувалися або оцінка ступеня забрудненості вод, або аналіз придатності їх

для певних видів водокористування. Деякі класифікації поєднували обидва

ці підходи.

Перші оцінки ступеня забрудненості вод (наприклад, класифікація водних

об’єктів, розроблена Королівською комісією по стічних водах в Англії у 1912

р.) передбачали аналіз стану вод за фізико-хімічними показниками, що харак-

теризували вплив на водний об’єкт основного на той час джерела забруднен-

ня - господарсько-побутових стічних вод. За зовнішніми ознаками забруднен-

ня водні об’єкти поділяли на 6 груп:

дуже чисті

чисті

досить чисті

порів-

няно чисті

сумнівні

погані

. В основу класифікації були покладені такі озна-

ки: запах, мутність, наявність чи відсутність риб, характер водної рослиннос-

ті, дані хімічного аналізу - БПК

, окисність, амонійний, альбуміноїдний, ні-

тратний азот, завислі речовини, хлор-іон та розчинений кисень. Шкала охоп-

лювала водні об’єкти із вмістом амонійного азоту від 0.04 до 6.7 мг/л та БПК

від 1 до 10 мг/л. Найбільшої уваги надавали величині БПК.

Тій самій меті служила й перша класифікація природних вод, основана на

гідробіологічних показниках, - так звана система сапробності

Колквитця і

Марсона (1909 р.). Оцінку стану водного об’єкта здійснювали за біологічни-

ми ознаками, встановленими в результаті дослідження його зоо- та фітонасе-

лення. Система включала 4 зони, починаючи від олігосапробної області прак-

тично чистої води до полісапробної - ділянки дуже сильного забруднення, де

розвиваються анаеробні гнилісні процеси. Проміжна область, яка позначаєть-

ся як

мезосапробна

, поділена на дві підзони -

альфа

(α), що за низкою ознак

наближається до полісабробної зони, та

бета

(β), що межує з олігосапробною

Сапробність вод - рівень вмісту у воді органічних речовин, що розкладаються.

416

зоною. Для кожної зони наводились хімічні ознаки, найбільш тісно зв’язані з

життям організмів: вміст газів - кисню, вуглекислоти, сірководню; мінераль-

них сполук - форми азоту та заліза. У систему були також включені й бактері-

ологічні показники (під останніми мається на увазі сапрофітна

мікрофлора,

оскільки прямий підрахунок бактерій на той час був ще не відомий).

За хімічними ознаками олігосапробна зона характеризується наявністю

азоту в окисленій формі, у вигляді нітратів. У воді присутній кисень, джере-

лом якого є як його дифузія з повітря, так і фотосинтез. Біохімічні процеси

йдуть у бік окислення органічної речовини до мінеральних сполук вуглецю та

азоту. Залізо присутнє в окисній формі, переважно у вигляді нерозчинного

гідрату окису. Характерною особливістю олігосапробної зони є значне розма-

їття видів рослинних і тваринних організмів, переважно автотрофних, у знач-

ній кількості присутня вища водна рослинність. Всі організми, що існують в

олігосапробних водоймах, відрізняються значною потребою у кисні.

При надходженні у водний об’єкт великої кількості органічної речовини з

господарсько-побутовими та деякими виробничими стічними водами повніс-

тю змінюються умови водного середовища як місця існування організмів. У

полісапробній зоні різко зменшується світлопроникність води, докорінно по-

рушується природний газовий режим. Кисень щезає, у складі розчинених га-

зів з’являються продукти анаеробного розпаду: сірководень, метан, водень,

вода надміру збагачена вуглекислотою. Через відновні процеси та наявність

сірководню утворюється сульфід заліза. Внаслідок слабкого розвитку авто-

трофних рослин головним джерелом постачання водойми киснем стає його

надходження з повітря. У воді багато білкових речовин та продуктів початко-

вих стадій розпаду складних органічних сполук. Окислені форми азотних спо-

лук зазвичай відсутні, незначні їх кількості, що надходять з вищих ділянок

річки, швидко відновлюються до амонійних солей. Може відбуватися віднов-

лення окислених сполук сірки - сульфатів. Характерним компонентом насе-

лення полісапробної зони є сапрофітна мікрофлора. Вища водна рослинність

представлена слабо.

Кількість органічної речовини у

мезосапробній

зоні значно менша, ніж у

полісапробній. В α-мезосапробній зоні азотмісткі речовини представлені про-

дуктами розпаду білка: амінами, амінокислотами, солями амонію, які в β-ме-

зосапробній зоні переходять у нітрити та нітрати, відновно-окисні процеси

змінюються на окисні, вуглекислота та сірководень хоча й присутні, проте

вміст їх поступово зменшується. Закисні форми заліза у донних відкладеннях

переходять в окисні. Проба води, відібрана в α-мезосапробній зоні, ще загни-

ває, а у β-мезосапробній цього вже не спостерігається. Зменшення доступної

бактеріям органічної речовини призводить до зниження кількості сапрофіт-

Сапрофіт - рослина чи мікроорганізм, що живиться органічною речовиною мертвих організ-

мів та виділеннями тварин.

417

них бактерій, яка все ж таки залишається високою - сотні тисяч в α-мезоса-

пробній зоні та десятки тисяч в β-мезосапробній. Починає зростати кількість

організмів, що продукують органічну речовину.

Iз збільшенням антропогенного впливу на водні об’єкти та розширенням

складу забруднюючих речовин, що надходять у поверхневі води, до класифі-

кацій включалися все нові показники, головним чином фізико-хімічні та окре-

мі бактеріологічні характеристики. Так, наприклад, запропонована С.М.Дра-

човим [22] класифікація водних об’єктів, що набула поширення в СРСР, пе-

редбачала оцінку якості вод приблизно по 20 параметрах, у тому числі по

вмісту у воді розчиненого кисню, амонійного азоту, завислих речовин, нафти,

БПК

, перманганатній окисності, біологічному показнику забруднення (індек-

су Хорасави), колі-титру, загальній кількості мікроорганізмів, наявності ток-

сичних та радіоактивних речовин тощо. Відповідно до цієї класифікації виді-

лено шість категорій якості води - дуже чисті, чисті, помірно забруднені, за-

бруднені

брудні

дуже брудні

- і визначено величини окремих інгредієнтів

для кожної категорії.

До категорії дуже чистих віднесені водойми, які знаходяться у природ-

ному стані, практично не зміненому діяльністю людини (такого роду річки і

озера майже не залишилися в Україні).

Досить придатними для питного водокористування є водні об’єкти з кате-

горії чистих вод, які зберігають природний характер, хоча й мають сліди

впливу побутової і виробничої діяльності людини. Ознакою цього, зазвичай, є

деяке підвищення вмісту сапрофітної мікрофлори. Забруднення водного

об’єкта за хімічними показниками на цій стадії майже не помітне.

До категорії помірно забруднених віднесені водні об’єкти, в яких поруч

із збільшенням несприятливих біологічних показників забруднення відміча-

ється зростання вмісту амонійного азоту, незначне підвищення концентрації

хлор-іону, окисності і БПК. До водних об’єктів цієї групи відносяться в бага-

тьох випадках невеликі за розмірами річки і стави у населеній місцевості, що

забруднюються за рахунок поверхневого стоку та побутового використання.

До категорії забруднених включені річки й озера, природні властивості

яких значно змінені скиданням зворотних вод, що помітно відбивається на хі-

мічному складі, вмісті сапрофітної мікрофлори і кисневому режимі. При

утворенні льодового покриву на забрудненій ділянці річки можуть утворюва-

тися анаеробні умови. Застосовуючи складні способи очищення, поверхневі

води цього типу використовують у Західній Європі та США для господар-

сько-питного водопостачання.

Подальше збільшення забруднення переводить водні об’єкти у категорію

брудних. Природні властивості води в них дуже змінені, використання для ці-

лей питного водопостачання виключене, стає неможливим і застосування їх

для побутових потреб населення. В літній час запахи і зовнішній вигляд цих

водойм справляють неприємне враження.

418

До категорії дуже брудних віднесені водні об’єкти, які повністю втрати-

ли природний вигляд і перетворилися на стічні канави. У цю групу входять

струмки, річки з малими витратами, озера і стави, що використовуються як

відстійники для стічних вод, струмки та малі річки, що протікають територі-

єю міст.

Значна кількість характеристик складу і властивостей вод використову-

ється і в класифікаціях водних об’єктів, що ґрунтуються на оцінці придатнос-

ті їх для певних видів водокористування. Так, наприклад, у “Правилах охраны

поверхностных вод...” [88], що діяли в СРСР з 1974 р., для оцінки стану вод

передбачалося використання приблизно 500 показників, причому склад їх по-

стійно розширювався за рахунок доповнень до цього документа.

Слід зазначити, що кількість сполук, які нині надходять у водні об’єкти, а

тим більше утворюються в результаті різноманітних процесів, що відбувають-

ся у водоймах і водотоках, значно перевищує кількість характеристик, які ви-

користовуються для оцінки стану поверхневих вод та їх класифікації. Ця об-

ставина примушує шукати інші підходи до вирішення даної проблеми. Одним

з них є розробка групових показників якості води, таких як “сума важких ме-

талів”, органічні речовини, що екстрагуються чотирихлористим вуглецем,

хлороформом, спиртом, “сумарна кількість відновлюваної речовини” тощо.

Iншим напрямком є розробка і впровадження методів біотестування ток-

сичності поверхневих вод, а також використання здатності ряду сполук до

акумуляції у гідробіонтах.

В залежності від принципів, закладених в основу класифікації, граничні

значення окремих характеристик (відповідно виділених класів) в одних ви-

падках визначаються на підставі

натурних спостережень

за станом водних

об’єктів, що зазнають різний ступінь антропогенного навантаження, в інших -

виходячи з вимог, що висуваються до води певного виду водокористування. У

даний час найбільш детально розроблені критерії визначення нормативів

якості вод, що використовуються для господарсько-питного водопостачан-

ня та потреб рибного господарства. Проте, незважаючи на тривалу історію і

глибину вивчення питання, граничні значення окремих показників в різних

класифікаціях суттєво відрізняються, що свідчить про надзвичайну складність

проблеми нормування якості води.

Довгий час двох розглянутих вище типів класифікацій поверхневих вод

було достатньо для ефективного контролю за їх якісним станом. Проте із

збільшенням антропогенного впливу на водні об’єкти, який часом перевищує

їх природну спроможність до самоочищення, виникли нові завдання в області

контролю та управління водними ресурсами. Стало недостатньо оцінювати

тільки якість води, виникла потреба аналізу умов функціонування механізмів,

які забезпечують її відновлення. Вказані мотиви, а також успіхи в галузі еко-

логії призвели до розробки принципово іншого підходу до класифікації по-

верхневих вод, який передбачає оцінку якісного стану водних об’єктів з пози-

419

цій благополуччя їх як екосистем. Цей напрямок, безумовно, досить пер-

спективний, оскільки класифікації такого типу є дієвим інструментом органі-

зації оптимального використання і охорони водних ресурсів.

Наукові основи класифікації водних об’єктів на основі оцінки їх стану як

екосистем ще тільки-но розробляються, і на цьому шляху поки що багато

труднощів та невирішених проблем. Основна складність полягає перш за все

в тому, що до теперішнього часу немає єдиної узгодженої думки відносно

критеріїв оцінки функціонування природних екосистем. Не існує поки що

єдиного уявлення про норму для систем такого високого ступеня складності.

Крім того, при такому підході досить суттєвим є тип водного об’єкта, в за-

лежності від якого змінюється пріоритетність окремих показників, їх опти-

мальні величини, строки проведення спостережень, розміщення пунктів від-

бору проб тощо. Кожна екосистема є унікальною, тому при розробці класифі-

кацій поверхневих вод з позиції їх екологічного благополуччя виникає про-

блема нормування показників з урахуванням регіонального аспекту. Не ви-

падково в багатьох країнах (Великобританія, Норвегія, Канада та ін.) вважа-

ється доцільним розробляти нормативи для кожного водного об’єкта окремо.

Досить істотним є той факт, що поверхневі води являють собою складну

багатокомпонентну систему, оцінити стан якої, а тим більше спрогнозувати

напрямок його подальших змін, неможливо без урахування стану всього водо-

збірного басейну в цілому. Це й зумовило виникнення ще одного напрямку

розробок екологічної оцінки стану поверхневих вод.

Математика, ніби жорно, перемелює лише те, що під нього засипають, і подібно

тому, як засипавши лободу, ви не отримаєте пшеничної муки, так само, списавши

цілі сторінки формулами, ви не отримаєте істини, виходячи з хибних передумов.

Гекслі

8.2.6.2. Система екологічної класифікації якості поверхневих вод суші та

естуаріїв України

Під екологічною оцінкою якості вод розуміють віднесення води до пев-

ного класу, категорії згідно з екологічною класифікацією на підставі аналізу

значень показників її складу і властивостей. Екологічна оцінка якості вод дає

інформацію про воду як складову водної екосистеми

, життєве середовище

гідробіонтів і важливу частину природного середовища людини.

Екологічна оцінка якості поверхневих вод є основою для з’ясування тен-

денцій її змін в часі і просторі, визначення впливу антропогенного наванта-

ження на екосистеми водних об’єктів, оцінки змін стану водних ресурсів, ви-

рішення економічних і соціальних питань, пов’язаних із забезпеченням охо-

Водна екосистема - екологічна система водного об’єкта, в якій нерозривно поєднуються нежи-

ве середовище та біота (складний комплекс угруповань і популяцій рослин, тварин, мікроорга-

нізмів).

420

рони довкілля, інформування громадськості. Вона є основою для оцінки впли-

ву людської діяльності на навколишнє середовище (ОВНС), визначення пев-

них водоохоронних регламентів і застережень (стосовно кожного водного

об’єкта окремо), планування і здійснення водоохоронних заходів та оцінки їх

ефективності.

Критеріальною базою екологічної оцінки є екологічна класифікація

якості поверхневих вод, яка має здійснюватися за екосистемним принципом.

Необхідна повнота і об’єктивність характеристики якості поверхневих вод до-

сягається достатньо широким набором гідрофізичних, гідрохімічних, гідро-

біологічних, бактеріологічних та інших показників, які відображають особли-

вості абіотичної і біотичної складових водних екосистем.

Екологічну класифікацію здійснюють за певними якісними ознаками

об’єктів чи за їх числовими значеннями -

критеріями

. Під критеріями якос-

ті води розуміють показники її складу та властивостей у кількісному виразі у

вигляді значення, якому відповідають певні клас та категорія - рівні якості

води, установлені за інтервалами числових значень показників її складу і

властивостей.

Необхідно зазначити, що будь-яка класифікація ступеня забрудненості

водного об’єкта має умовний та відносний характер. На практиці зони забруд-

нення не мають чітко окреслених границь, тому і границі інтервалів диферен-

ціальних оцінок (так само, як і границі інтервалів індексів) також не є чітко

окресленими. Якість води в точках, близьких до граничних, може переходити

з одного класу (категорії) якості в інший.

Комплекс показників екологічної класифікації якості поверхневих вод

включає загальні та специфічні показники. Загальні показники, до яких нале-

жать показники сольового складу і трофо-сапробності

вод, характеризують

звичайні властиві водним екосистемам інгредієнти, концентрації яких можуть

змінюватися під впливом господарської діяльності. Специфічні показники

характеризують вміст у воді забруднюючих речовин токсичної і радіаційної

дії.

Система екологічної класифікації якості поверхневих вод суші та естуарі-

їв України [51] включає три блоки показників:

• блок показників сольового складу;

• блок трофо-сапробіологічних (еколого-санітарних) показників;

• блок специфічних показників токсичної і радіаційної дії.

Оцінка сольового складу поверхневих вод передбачає наступне:

• визначення мінералізації, або галинності (від гр. háls - сіль) вод;

Класифікація

- упорядкування множини будь-яких об’єктів в групи (категорії, класи, розряди),

які є підмножинами. Кожна група, в свою чергу, може бути поділена на дрібніші субмножини.

Трофність водних об’єктів

- ступінь біологічної продуктивності екосистем водних об’єктів,

який визначається вмістом у воді біогенних елементів (насамперед, фосфору і азоту) та комплек-

сом гідрологічних, гідрохімічних, гідробіологічних й інших чинників.