Літопис Самовидця

Подождите немного. Документ загружается.

учинила, и вытягла потуга великая. Также всі войска коронные,

скупившися, просто рушили на Украшу от Камянця Подолского.

О чом Хмелницкій увідомившись, полки козацкіе скупил и поста-

новил по городах от Уманя, а сам з інними полками и войсками

его царского величества, над которими старшій был боярин Васи-

лій Борисович Шереметев, з немалым войском стал у Ставищах,

аже почул, же жолнірове з ордою зближаются, рушил з Ставищ ку

Уманю и там за Пятигорами на Дрижиполю в полях споткалися

з ордою и тими войсками коронними, и стала война великая. Вой-

ско козацкое вкупу не зійшлося, и орда не допустила скупитися,

осадивши гетмана Хмелницкого в полях. И так наступовало жол-

ш'рство на Хмелницкого, же трупом жолнірским козаки отабори-

лись

, бо не тилко вдень, але и уночи билися рукопаш. Аже в та-

бор козацкій и московскій дракгунія уломилася была, которых не

так стрілбою, як оглоблями з саней били и многих побили, з ко-

торых мало хто увойшол

. Що видячи Хмелницкій, же так вели-

кая налога през дней три, казал табору рушати и просто на обоз

коронній йти, роспорадивши гарматы и піхоту. Що видячи жол-

нірове, мусіли уступовати назад, такъже и орда, бо много и татар

пропало, за которими гетман Хмелницкій з войсками ишол втропи

и, їх прогнавши, в Умані

стал

. А войска коронные уступили за

Бог, а инные в Полщу повернули, и усі войска коронные коло

Подгоря держалися, бо зараз навесну того ж року его царское

величество з великими потугами з Вязми

выйшовши, и просто ку

Вилню войною ишол и усю Литву звоевал, и Вилню взял, и усі

городы, опроч Слуцка и Быхова. Там же и козаки были при его

царском величеству, зостаючіе з Золотаренком, и барзо здобыч ве-

ликую узяли. А гетман Хмелницкій з войсками своїми и его цар-

ского величества силами под Лвов ходил, и облегши Лвов, роз-

ные городы побрал, и Люблин узял и опустошил тоей землі немало,

бо не могли силы жолнірскіе опертися, же и короля не міли у зем-

лі,

а інньїе войска шведові поподдавалися. Навет и сам гетман Ра-

дивші, будучи вигнанній з Вилня, поддалъся шведскому королеві

з гетманом литовским

и усім войском. А у Вилню зоставал вое-

вода и по інньїх городах

литовских,— от Вилня аж за Смоленск,—

то по ус/х городах так великих, як и малых зоставали воеводове

его царского величества, а звлаща по столечних, где воеводства

яко Вилня, Полоцко, Вытепско, Минско,— то бояре зоставали.

И так того року усю Литву звоевано, и его царское величество по-

вернулъся на зиму знову до Вязми зо всіми силами. А Іван Золо-

таренко, повернувши от его царского величества з Литви, подишол

У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «втаборились».

У вид.

БОДЯНСЬКОГО:

немає «втропи и, їх прогнавши, в Умані стал».

Очевидно, «полним».

У вид. Бодянського і в сп. Судієнка у цьому місці невеликий пропуск.

Після слів: «по инных городах» далі йдуть: «так великих, яко и малих».

У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «воевода».

У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: спроважено».

У сп. Козельського: «забунтовалося козацкое войско на своїх старших и

чернь...»

* У вид. Бодянського: немає «один».

* У сп. Судієнка, Козельського і в вид. Бодянського: «бо и сам».

•Там же: «пред».

" У сп. Козельського: «фалебній».

* У вид. Бодянського і в сп. Судієнка немає: «На которій то собор».

* У вид. Бодянського: «забиванная», у сп. Судієнка: «завиванная».

У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «имя Боже Господнє».

У сп. Козельського: далі скорочено «у скарбниці олтарной и того обачил,

же стіна загорілася».

з войсками козацкими под Быхов Старій

и там оній в облеженю

держал, где на коню под час потребы оного на герцу пострелено

у ногу з мушкета, от которой ноги и помер под Быховом. И там

по смерти его, як тіло попроважено

до Ніжина, в скором часі

забунтовалося козацтво — на своїх старших чернь

повстала была,

хотячи старшину побити; але старшина, скупившися, многих с чер-

ні выстинали: бо чернь, напавши на возы купецкіе з горілками,

оных рабуючи, позаливалися, на которых напавши, старшина вы-

стинали, а приводцов повішали. И так юже не могучи за непослу-

шенством болше держати Быхова в облеженю и оній узяти не мо-

гучи, отступили назад на Україну, зоставивши там полковника

Нечая з войском, которые там и коло тамошнего повіту Могилев-

ского, и коло інньїх городов, аж по самій Гомель, стояли, бо тилко

один

Быхов ляхом голдовал.

О том зась тілі, албо трупі того Івана Золотаренка взмінку

положу, що ся стало на погребі оного, напишу, бом и сам

там был

набралемъся страху немалого, бо тое тіло зоставало през увесь

пост филипов в Ніжині в церкві, и на остатном тиждню попро-

важено оное до Корсуня. Где перед

святи припровадивши, поста-

вили в церкви святого Николая за містом, не ховаючи, але межи

святи з тріумфом хотячи оное провадити оттоля в город до церкви

Рождества Христова, збудованной от того ж Золотаренка. И так

в самій день Рождества Христова в тої церкви святаго Николая,

где тое тіло лежало на катафалку прибранном, священники нїжин-

скіе с протопопою своїм Максимом и ігуменом и діаконами дво-

ма,— усіх девять персон,— зоставивши храм Рождества Христова

так хвалебній

, и пошли собором отправовати службу божую до

святого Николая, где тое тіло лежало. На которій то собор

и ди-

вовиско, а не так задля небоженства, множество народа зобралося

по інших церквах выслухавши набоженства, в тую церков на-

тислося. А церков великая была, завіянная

, а тилко одни двери

міла, а служба божая забавна з музикою співана отправовалася.

Где юже скончивши божественную службу, як юже «буди імя Гос-

поднє»

співано, ігумен ніжинскій Діонисій, хотячи іти давати

дару, веддуг звычаю чернечого хотячи узяти на голову подкапок,

которій зоставал у скарбниці

, албо коморці, которая была

прибудована у олтарі на правом боці, маючи себі и склепленя з

олтара,— и так, отчинивши двери, обачит, же стіна загорілася.

И зараз, ставши на царских вратах, священник тоей же церкви

крикнет на народ: «про Бог! церков горит!» И так тот народ потисну-

лъся до дверей и двери затлумили, же ніхто не могл сам выйти з це-

ркви, аж каждого вытягали. А тая скарбниця загорілася з неосто-

рожности витрикуша, же там свічки клав на полици, не загаси-

вши добре, и с того занялася

, бо я сам на тое смотріл в той скарбни-

ці,

як еще огонь не разширилъся был. Але знать, же особливій гнів

божій был, же в скором часі от так малої річи уся церков заня-

лася у едином квадрансі згоріла, же люд не могл выйти; але зго-

ріло людей живых чотириста и тридцять з наддачею в той церкві,

и священников два браты рожоных во всіх аппаратах, як служили

которые аппарата коштовали на килкатисячей. Итак вмісто радост-

наго праздника мало хто знайшолъся в том місті, жебы не плакал

своїх пріятелей

, так в скором часі срокгою смертію

погибших

хто отца, хто матки, хто сина, брата, сестры, дочки. Хто может

вьіповісти такій жаль, як там сталъся за малій час, же усе місто

смерділо от того трупу

паленого. И як тот огонь погасл, тот труп

недогорілій Івана Золотаренка брат его узял в двор свой и знову

в новую домовину вложил и ведлуг своего уподобаня отправовал

погреб, зробивши катафалк у Рождества Христова

, але и там

подвокротне не загорувалъся, поколя тот скончили погреб.

РОКУ «1656»

Государ цар и великій князь Алексій Михайлович его царское

величество потрете выйшол на войну противко шведа. И того часу

швед уступил за море у свою землю

, a

Magnus

граф, тоест ве-

ликій гетман шведскій, стоял з войсками в Ризі

. И его царское ве-

личество на Полоцко потягнул з войсками, а тяжары военные рі-

кою Дзвиною

проважено

. И пришовши у Лифляндию

, ксіон-

же курляндское

поклонилъся и просил милосердія. И так

У сп. Козельського: далі немає «бо я сам на тое ... не разширилъся был».

Там же: далі немає «которые аппарата ...килка тисячей». ,

Там же: «о своїх пріятелях».

Т а м же: немає «срокгою смертію».

Т а м же: далі немає «хю отца, хто... того трупу паленого».

У вид. Бодянського: помилково «же усе місто смертелностного трупу па-

леного».

У сп. Козельського цими словами кінчається оповідання за 1655 р.

У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: помилково «в розі».

Там же : правильніше «Двиною».

Продовження оповідання про війну Росії з Швецією і про облогу Риги

у вид. Бодянського вміщено в додатках.

У сп. Козельського: «у Инфлянти».

У сп. Судієнка: «курляндскій»; у сп. Козельського: «курдлянское».

Курляндія зоставала вщ'лости, а Лифлянды \ яко надлежащіе до

Рыги, зостаючих под шведом, воевали. И пришовши под Динабурок

город, которій спротивилъся его царскому величеству, и так той

город и замок по росказаню его царского величества люде ратные

узяли приступом и людей в нем зостаючих выстинали, а інньїх

в полон побрали. И там воеводу зоставивши, далій потягнувши,

пришли под Кукунавз

, которій такъже спротивилъся, але си-

ла закону не знает, бо и Кукунавз такъже приступом узяли

войска его царского величества и тот спустошили, людей выгубив-

ши,

и людом московским осадили, и просто ку Рып потягнул его

царское величество. Любо давал на килках

МІСЦЯХ

Magnus

граф

з войсками шведскими потребу, але не могл вытривати потугам его

царского величества — уступил з войсками своїми в Ригу город

и там зоставали през усе літо в облеженю, терпячи великую налогу

от войск его царского величества, бо сила великая была

, кото-

рых меновано седм крот сто тисячей

, на которых я своїма очи-

ма смотріл *, а и литовских немало полков тамзоставало при его

царскому величеству. И так вколо мі ста шанцами Рыгу осажено

и гарматами, а інньїе гарматы спроважено на костел

литовскій,

зостаючій на передмістю неоподалеко города, оній высыпавши,

и потужные гарматы

спровадивши — в город бити; а сам его цар-

ское величество неоподалеко города стоял наметами. Але шведове

моцно боронилися, и много войска его царского величества побито

з города. А же осінь наступила мокрая, а краї холодные, а к тому

спустошенные барзо,— послі Покрови, ку запустом Филиповим,

его царское величество уступил зпод Риги, недоставши города,

в котором отхода много людей московских з голоду и зимна

померло.

Того ж літа

у Вилню коммисия отправовалася з ляхами,

на которые и посторонных

монархов и цесарскіе медіаторове

были, и козацкіе послове от Хмелницкого там же были; але згоди

не стало,— и так надаремне тая коммиссіа отправовалася и розі-

халися

А гетман Хмелницкій зоставал з войсками на Україні, бо не міл

ні од кого наступованя, а до того уже и сам неспособного здоро-

вя был. Тилко тое войско, зостаючое от Уманя

, ку Богу и ку

У сп.

Судієнка:

«а Лифляндію, яко

надлежаща»;

у сп. Козельського:

«а Инфлянти, яко

належачие

до Риги,

зостаючы...».

У сп.

Судієнка:

правильніше

«Кукенгауз».

Правильно: Кокенгузен,

або Кокенгаузен.

Там же: «бо

сили

войска

было».

У сп. Козельського: «на

которих

не

можно

очима

зсмотріти».

Там же:

далі «Котовскій

зостаючи

на

придмістю

недалеко

города».

Т а м же:

послідовно

«армати».

У сп.

Судієнка:

«холоду»,

у сп. Козельського: «и

зимностя».

У сп.

Судієнка:

«года»

замість «рік»

часто

«год».

У вид.

Бодянського

і в сп.

Судієнка:

немає

«розі'халися»;

yen. Козель-

ського:

«тая

комисия

разехалася».

У вид. Бодянського:

немає

«от Уманя».

Дністрові

ходило з сином Хмелницкого Тимошем на помоч госпо-

дареві волоскому, тестеві его Василеві Лупулу

, которій з мул-

танским господарем завоевалъся, и там Тимоша убито

, и вой-

ско тое з ущербком назад повернуло, и припровадили з собою тіло

Тимошево, а господара волоского Василя Лупула взято до

Царигорода, и там зоставал у вязеню в Едикулі и померл тамо

РОКУ «1657»

Гетман Хмелницкій, зносячися з Ракочим, королем венкгер-

ским и королем шведским, але хотячи того, жебы король венґер-

скій опановал корону полскую и королем зостал

, которій выйшол

своєї

землі з войсками, такъже и швед з войсками своїми на по-

чатку того року зимою

. До которых и гетман Хмелницкій выслал

от боку своего Антона

Чигиринского

, придавши ему зо всіх пол-

ков людей чолнійших по килка сот, албо інших и тисяча йшло

охочих. И так потягши Подгорям за Самбор

, и там злучилися *

з войсками венкгерскими, а напотом и з шведскими и пустошили

Полшу, аж по самые Прусы, бо и Варшаву узяли были. Барзо тог-

да великое спустошеніе стало Полщи, бо начавши от зимы, немаль

цілое літо там пустошили. Що видячи король полскій.любо зостаю-

чи

за границею

б2

, з сенаторами прикладали стараня, як бы тому за-

побігнути, жебы до остатку не згубити своей землі,— послали до

Криму,

хана

просячи о помощ, которій оным приобіцявши

, по-

сылает солтана

Волоскою землею. А тут зась король полскій з се-

наторми, где чуючи о войсках своїх, дали знати, жебы ся до оного

горнули; итамжолніре

, любо которые при шведу юже зоставали

и при королю венкгерском и на цесарской границі,— усе тое доку-

пы згорнулося, до своего короля. О чом постерегши, швед уступил

в Прусы

, а козаки, обтяжившися здобичею, назад уступовали,

при которых и король венкгерскій держалъся, бо юже от Подгуря

орды зайшли. И так орда, злучившися з войском коронним, оса-

дили под Межибожом короля венкгерского и достали оного и узяли

ляхи

до себе

, а козаки увойшли на Україну. Задля которых

посылку, почувши гетман Хмелницкій, же орда выйшла, будучи

сам хорым, послал сина своего Юрія зо всіми войсками, где ся

У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: помилково «и ко Дніпру».

У вид. Бодянського: «Липулу»; у сп. Судієнка: «Лупину» — помилково;

у сп. Козельського: «Лупулови».

У сп. Козельського: «где и помер».

У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «зоставал».

У вид. Бодянського: немає «зимою».

• У літопису Граб'янки і в праці О. Рігельмана: «Антона Адамовича, пол-

ковника київського».

і У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «за Самбором».

Т а м же: помилково «учинилися».

Там же: «пріобіщавши»; у сп. Козельського: «приобецовавши».

Там же: «солтанов з ордами»; у сп. Козельського: «посилал салтана».

Там же: «жолні'рове».

скупили на Ташлику, а потом збунтовавшися, назад уступили, не

слухаючи полковников своїх, а так Ракочого войско згинуло,

а Хмелниченко повернул ку Чигрину. Барзо хорим сам Хмелни-

цкій был

, где юже с тоей постелі, албо хоробы не встал, але в ско-

ром часі померл о Успенії Пресвятій Богородици

. А похоронен

был перед святим Симеоном в неделю, где множество народа, а най-

болше людей войсковых было, и проважено тіло его з Чигирина до

Суботова и там поховано

в ринковой церкві.

По похоронг старого Хмелницкого, любо то еще за живота ста-

рій Хмелницкій назначил гетманом сина своего Юря, але еднак

нещасливая зайздрость албо хтивость уряду тое справила, же з

старшины не один того собі зичил уряду, а не могучи явне с тим

откритися и того явне доказовати, тое умыслили и намовили, яко

молодого літи Хмелницкого, жебы от того уряду отмовлялъся,

здаючи оній. И так, будто учинивши раду, часть Козаков зобравши

в двор Хмелницкого, а найболше тых людей превротних, а тым

зичливых, которых на тот уряд гетманства прягнули

, а востатку

двор замкнули, не пущаючи никого. Где Юрій Хмелниченко, вы-

йшовши з светлици у тую раду, учинил подякованне от родича свое-

го за уряд гетманства и поклонилъся усему войску, и положил

булаву и бунчук в той рада, и, поклонившися, отойшол в світлицю.

А Вьіговскій писар за писарство подяковане чинил, а обозній

Носач корсунскій за уряд обозництва. И тая булава час немалій

лежала в той рада, кожному бы ся хотіло узяти

тот уряд, але

же не позволяет войско. Пытано по килка крот през асаулов вой-

ска: на чом бы воля їх была, жебы зоставал на том уряді гетман-

ства

. Але усі одними голосами кричат, жебы син Хмелницкого

гетманом зоставал, а звлаща з посполитых Козаков тые голосы

призывают молодого Хмелницкого и просят оного, жебы тот уряд

справовал на містцу отцевском

, которій отмовляется молодостію

літ своїх и фрасунком смерти родича своего. А до того придаючи,

же еще оному до так великого уряду літа не позволяют, не маючи

такого довціпу войско справовати, и жебы Україна зоставати міла

в тихости. Дают на тое оному раду войско посполитое

, жебы он

тот уряд гетманства держал, жебы тая слава

была, же Хмелни-

цкій гетманом

Б6

, а справцы войска и порадцы тые ж и що при

небожчику Хмелницком старом зоставали, тоест Вьіговскій писар,

и Носач обозній, и Григорій Лесницкій судею

Б7

,— и тые жебы

уже справовали, яко оній Хмелницкій перед смертю в опеку того

У сп. Козельського: далі «и уже вскорг помер о Успениї Пресвятия» і т.д.

У сп. Судієнка, Козельського і в вид. Бодянського: «погребено».

У сп. Судієнка і в вид. Бодянського ця фраза написана так: «которих

тот уряд гетьманства зичили»; у сп. Козельського: «которие на...»

У сп. Козельського: як правило, «взяти», «взяли».

Там же: «кому зоставати на том ураді гетманском».

У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «отъческом».

У сп. Козельського: правильніше «войско и посполство».

У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «справа».

сина своего подал. Але оны того уряду собі желаючи, отражали

молодому Хмелницкому, жебы не бралъся за тот уряд, що усилов-

не отпрошивалъся, але козацтво не хотіло оного от уряду того увол-

нити, памятаючи на зичливость отческую. И так упросили моло-

дого Хмелницкого, жебы при нему зоставали булава и бунчук, а як

у войско выходити, жебы з рук и двора Юря Хмелницкого тое от-

бирал [Виговскій] \ а пришовши з войска, знову тое отдавал

до рук Хмелницкого. На що любо ся вымовлял Вьіговскій усты,

але серцем шукал того способу,— як бы тое цілком опановати,

и просил войска, жебы тое до третего дня, тоест до середы

, от-

ложено, на що войско позволило. А кгды пришол тот день середи,

знову

Козаков

раду и знову в тот же двор Хмелницкого зобралося

козацтво, полковники и сотники, и що могло увойти черні,— знову

о тое гетманство трактовати. Але яко перве сотники з черню поста-

новили, на том и стали

, жебы зоставали знаки войсковые при

Хмелницком молодом, и жебы з своїх рук Выговскому давал, як

у войско выходити мает, а з войска як повернет, жебы знову от-

давал до рук Хмелницкого. Але предся фортель лядскій а лацини

превротность * найшла діру, которою бы міли влізти в тот уряд

гетманства и опановати,— и дал такую рацію полковникам

и всему войску на той раді зостаючим, якобы покору свою

показуючи Виговскій козаком: просит о позволене усего войска—

як оному на листах свой титул писати при тых клейнотах. Поне-

важ Хмелницкій вдому зоставати будет, то оного трудно на ли-

стах и універсалах, выданных з войска, подписовати,— и при том

писмі як ся подъписовати при печати войсковой. Аже

юже оного

советники винайшли тот способ: дали такую рацію народу посполи-

тому, жебы позволили

оному писатися тым способом: «Іван Вьігов-

скій на тот час гетман войска запорожского», а чернь яко про-

стые люде, позволили ся оному так писати. И так тая рада скон-

чилися, а Вьіговскій почал промышляти о козаках: першая

жебы тых, которих был

розуміл незичливых собі, вытратити; дру-

гая

, жебы оторватися от царского величества, учинити згоду з ко-

ролем полским, бо того ж часу при похороні Хмелницкого старого

был послом Биневскій, еще в тот час уряду на собі не маючи, ко-

торого за малою річю козаки не убили. И зараз тому Біневскому

усю зичливость свою открил Вьіговскій: И

ЯКИМ

способом міет отор-

ватися от царского величества а знову згоду брати з королем пол-

У сп.

Іскрицького

Козельського

це

слово

пропущено.

Воно

є у вид. Бо-

дянського

і в сп.

Судієнка.

У сп. Козельського:

«отбирали»

далі

«отдавали».

У сп. Козельського:

немає

«тоест

до середы».

У вид. Бодянського: «на том постановили, на том и стали».

Т а м же: «а

лаціни

превротного»,

у сп.

Судієнка:

«превротно

б».

У вид.

Бодянського

і в сп.

Судієнка:

«Але».

У сп.

Судієнка:

«поволили».

У вид. Бодянського:

«первое»,

у сп.

Судієнка:

«першою».

'Там же: «бить».

' У вид. Бодянського:

«другое»,

у сп.

Судієнка:

«другою».

ским, и чого жадает от короля и Речи посполитої. Немного тая

постанова Выговского з Хмелницким тривала: запомш'л того ско-

ро Вьіговскій, же старій Хмелницкій з неволі оного от татар выз-

воливши, таким паном учинил. А не тилко его самого, але и усіх по-

кревных его збогатил,— бо тые признаки раз узявши у молодого

Хмелницкого, тоест булаву и бунчук, юже оному не отдал, але при

собі задержал и почал дракгунію збирати, такъже корогвы полскіе

збирати, затягати. Що видячи Пушкар, полковник полтавскій,

зараз почал отказовати, але Вьіговскій, уже цале

почавши ся пи-

сати гетманом запорожским, высылает полк Ніжинскій и Староду-

бовскій у повіт Полтавскій на зологу, якобы тое ускромляючи,

где по усей Полтаві тое козацтво стояло час немалій, а далій, збун-

товавшися, назад вернулися. А гетман Вьіговскій на ускромленя

Пушкара послал свої

корогвы затяговые, и так, як пришли под

Полтаву, выйшовши Пушкар, и тые корогвы затяговые погромил,

розогнав

, и от того часу стал задор с Пушкарем. И Пушкар, дер-

жачи з Запорожем, посылает до его царского величества, даючи

знати, же Вьіговскій сам собі гетманство привлащает и хочет отор-

ватися от его царского величества, а з королем полским и з ханом

кримским згоду берет. Посылает его царское величество боярина

и оружничого Богдана Матвіевича Хитрого до войска запорож-

ского, жебы при нему войско гетмана себі выбрали и жебы гетман

присягу выконал на подданство его царскому величеству, и жебы

той запал межи войском ускромил, але едностайне жебы собі гет-

мана выбрали и тому повиновалися яко и старому Хмелницкому.

Которая рада в Переясловлю была, тилко на оную полковники з

сотниками и з іншою старшиною зіхалися, оприч черні, и Вьі-

говскій боярина так словами лестивими, яко и подарунками

укон-

тентовавши, до того повернул, же оному гетманство потвердил в

Переясловлю, любо на тое войско и не позволяло. Бо полковник

полтавскій Пушкар жадною мірою на тое позволити не хотіл зо

всім своїм полком, и скупивши полк, ишол до Переясловля, жебы

тую раду розорвати. Але почувши, же юже гетманом боярин Выгов-

ского учинил, под Лубнями стал, до которого и боярин повернувши

з Переясловя, у войско пріехал и оному поблажил и особливиї по-

дарунки от его царского величества отдал. И так Пушкар, повер-

нувши до Полтави, не захотіл послушним быти гетману Выгов-

скому и запорожцев, отлучивши от гетмана Выговского, до себе

привернул. Що видячи гетман Вьіговскій, же войско не усе его

гетманом любит, потаємне через своїх посланцов з королем его

милостю

згоду починает, такъже и в Крим до хана послов своїх

о згоді высылает, до чого орда з охотою пристала.

У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: немає «уже цале».

Т а м же: «соби».

У вид. Бодянського: «подарками».

У вид Бодянського і в сп. Судієнка: «з королем полским».

[РОКУ 1658]

Того ж року «1658» *, зараз по Воскресенії Христовом на святаго

Георгія, з Криму выйшол Карамбей з ордами в сороку тисячей

подЧигрин, и там зехавшися у річки званої Арклій, два їх —Ка-

рамбей з Выговским на особном місцу, на конех седячи, мали

розмову из собою на годин дві зекгаровых

, и там з собою потаєм-

не от усіх полковников постановили — противко кого тую войну

мали поднести. А напотом гетман Вьіговскій до намету Карамбея

з мурзами упросив своего и там зо всіми полковниками и інною

старшиною учинили згоду з ордою. Где сам гетман Вьіговскій, обоз-

ній,

судді, полковники со всею старшиною и козаками, при них

будучими, присягу выконали на братерство, и там з собою бан-

кет учинивши, з гармат били. Того ж дня Карамбей повернул на

кочовиско до орди на Цибулник, з которым гетман послал Романа

Ракушку и Левка Буту, сотников ш'жинских, при которых Ка-

рамбей и мурзы со всею ордою присягу выконали на братерство.

И зараз гетман послал до его царского величества, даючи знати

о той згоді з ордою, же якобы против ляхов оных затягает и на

ускромленіе Пушкара, которому его царское величество довірил,

бо и полковники не знали о том, жебы он міл от его царского ве-

личества оторватися.

Того ж року, зараз о святом Николаї, гетман Вьіговскій з ор-

дами и з полками козацкими под Полтаву наступил, а Гуляницкій

з полками Прилуцким и Черніговским, йдучи за гетманом, перше в

Лубнях пушкаровцов, которьії ся были зачинили, штурмом узял, а

напотом Гадячое обліг. Того ж часу и под Глуховом на килка сот тых

же пушкаровцов

выстинали. А гетман Вьіговскій, прійшовши под

Полтаву, стал неоподаль, докучаючи полтавцем, где Пушкар, не

чекаючи приступу Виговского, тисячей у двадцяти албо и болше

з запорожцями выйшовши из города на святую Троицу рано, уда-

рил на табор Выговского, и там в табор уламавшися

, юже и гар-

маты опановал был; але гетман Вьіговскій, на коня впавши, до

орды прибіг, и знайшовши орду в поготовости

, зараз з ордою

дал своїм помочи, же їх з табору выбили, и не допустивши до міста

Полтави, всіх выстинали и самого Пушкара стяли, же мало хто

з того войска живим выйшол, и Полтаву дощенту Вьіговскій опу-

стошил. Того ж дня и Гадяче Гуляницкій узял*.

Того ж літа, под осінь, князь Ромодановскій з Білагорода з вой-

сками великими так московскими, яко и козацкими вышол на

Украшу ку Пиратину, з которим и запорозці и полки Полтавскій,

У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: немає «Того ж року 1658».

Т а м же: «годин на дві дзиГарових», у сп. Козельського: «зиГарових».

У сп. Козельського: «Карамбеї», нижче «судії».

У вид. Бодянського: «пушкарцов».

Там же і в сп. Судієнка: «ударил на табор, уломившися»-.

Т а м же: «готовности».

* Знову починається рука Петра Іскрицького.

Миргородскій и Лубенскій

были. А напротив его вийшол Гуляни-

цкій с полками Черніговским и Прилуцким и дали межи собою

бой под Пг'ратином. И так мусіл Гуляницкій оборонною рукою

уходити, которого у Варві

боярин князь Ромадановскій дер-

жал в облеженю недель шесть, аж Вьіговскій гетман з ордами дал

оному ота'ч

Боярин князь Ромодановскій стал з войсками на зиму у Лох-

вици. Того ж літа Виговского брат Данило з полками козацкими

стал под Клевом на Щекавщ, хотячи Кіева доставати, але боярин

Шереметов тое его войско розогнал.

Того ж року гетман Вьіговскій взял згоду з войском коронним,

где и жолн/ров на килка тисячей на зиму пришло, з которими гет-

ман Вьіговскій ходил под Лохвицю и из ордами доставати князя

боярина Ромодановского. Але там нічого не скуравши, подступил

под Зінков, з которим много козацтва українного было

, и там

стоячи, много городов українних попустошили, и Зінкова не взяв-

ши

в2

, отступил до Чигирина. А жолш'рство корогвами по горо-

дах українних

поставил, которіе ведлуг своего звичаю стацію

брали, а через посли свої козацкіе, тоест Павла Тетеру и Грушу

о згоді трактовали.

РОКУ 1659

Боярин князь Трубецкій от его царского величества з войсками

великими прислан в Путивлю, до которого и князь Ромодановскій

зо всіми полками білагородскими, князь Пожарскій и инних много

s войсками великими скупилися в Путивлю. Против которих Гу-

ляницкій з полком Ніжинским и Черніговским поишов, и там спот-

кавшися за Конотопом, давши з собою бой, и Гуляницкій не до-

державши, в город Конотоп вступил, которого боярин Трубецкій

з великими войсками, которих было болше ста тысячей, облегши

Гуляницкого в Конотопі, от проводной неделі аж до святого Петра

держал в облеженю недель з дванадцять, розними способами до-

стаючи — так приступами частими, яко подкопами и кгранатами

великими, промисл чинячи. А наостаток хотячи коло города ров

засипати, вал перед собою войско гнало, у ров землю сипячи, але

тую землю облеженци вилазками в город Конотоп носили, и с того

собі вал приболшовали, в которых то приступах боярин князь Тру-

бецкій много людей потратил.

Того ж часу князь Ромодановскій міл потребу з полками ко-

зацкими под Борозною

, где козаки не додержавши, мимо город

утекли к Ніжину, а князь з войском Борозни достал, одних по-

рубали, а других в полон выбрали и місто спалили.

Того ж часу, мая «8», князь Ромодановскій з войсками вели-

кими под Ніжин приходил, с которим войско козацкое, маючи з

У вид. Бодянського, в сп. Судієнка і Козельського: «українского було».

'Там же: «українских», у сп. Козельського: далі «виставил».

У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «Борзною», у сп. Козельського:

«Березною».