Літопис Самовидця

Подождите немного. Документ загружается.

сторінці друкованої книжки знаходимо

по

кілька помилок, непра-

вильне прочитання тексту, пропуски окремих слів.

Текст цього видання звірявся

списками Іскрицького

, Козель-

ського

нововиявленим списком

М.

Судієнка.

Всі

вони зберігаються

в Центральній науковій бібліотеці Академії наук УРСР

Києві

(шифр Іскрицького

— 3866,

Ковельського

— 3862,

Судієнка

—

156 (54).

Найповнішими

списки Іскрицького

Судієнка.

Список останнього

у 40-х

роках

XIX ст.,

очевидно, належав

М. Писарєву. Тоді

ж з

нього була зроблена копія

для Є.

Болхові-

тінова,

а з них —

копія

для М.

Юзефовича. Список Юзефовича

за-

раз невідомий. Крім того, текст нашого видання звірявся

пуб-

лікацією

О.

Бодянського.

підрядкових примітках наводимо урив-

ки,

словосполуки, слова

та

інші текстуальні відхилення,

які

зустрі-

чаються

різних списках

виданнях,

також окремі власні назви,

які

лише

праці Рігельмана

і в

літопису Граб'янки.

Текст літопису друкується

за

орфографією списку Іскрицького.

Проте

передачі окремих літер рукопису зроблено заміни,

що не

порушують орфографії оригіналу.

Оскільки

списку Іскрицького написання літер

ъ і ь

важко

розрізняється, особливо

самого Іскрицького,

нашому видан-

ні наприкінці слів після твердих приголосних відповідну графему

випущено (козакъ

—

козак, часъ

— час,

1ванъ

—

Іван

под.).

Випущено відповідну графему

і в

словах типу: посланец[ь],

внівеціь], паламар[ь],

— а

також

дієслівних закінченнях:

хо-

дит[ь], даруютіь], мают\ь\, стоїт\ь] тощо.

різних тогочасних,

як

і в

сучасних, говорах української мови подібні слова вимов-

лялися м'яко

або

твердо

—

залежно

від

місця народження мовця.

Тому давня традиція вживання

ъ і ь

порушувалася

написання

цих графем чітко

не

розрізнялося.

У словах

м'яким приголосним основи (день, приязнь, король,

смерть, жаль, Русь, осінь, князь

та ін.) у

рукописному тексті напри-

кінці могло стояти кілька графем

— ь, ъ та ін. Та

оскільки

усіх

діалектах української мови відповідні приголосні вимовляються

м'яко,

а сам

літописець відмінює

ці

слова

за

м'якою відміною,

нашому виданні наприкінці подібних слів поставлено

ь. Не

позна-

чено м'якості

слові єсть, тому

що

літери

ст у

рукописах

винос-

ними,

після

них

немає ніякого знака, який позначав

би їх

м'якість

чи твердість. Всередині слів графеми

та

передаються через

ъ.

Літера

і у

рукописах,

як

правило, відповідає сучасному

і,

передається вона курсивним

і. В

окремих випадках вимова

також

залежала

від

місця народження читача.

Десятиричне

«і» (у

рукописах виступає звичайно перед

«й» та

йотованим голосним: великій, скарбніе, Гамалію) передається

су-

часним

«і».

Цією

літерою позначається графема

/ на

початку сло-

ва:

Jean

—

Іван (можливо, Йван), іншими

—

іншими,

\мя — імя.

Список Іскрицького переписаний чотирма руками. Основну частину тексту

переписав

сам

Петро Іскрицький.

Над літерою й у списку Іскрицького дуже часто пропускається

титла, особливо у словах воина, войско. У нашому виданні ця літера

передається як й.

Проривний звук г у рукописних списках передається латин-

ським g або сполукою кг. У цій публікації сполука кг зберігається,

замість g уживається ґ: кгрунтов, срокго, ґвалтом, венґерскго.

У рукописних текстах Самовидця вперше виявлено послідовне

вживання йотованого і

. У списку Іскрицького воно позначається

як и, у списку Козельського — и та и . У нашому виданні ці літери

передаються сучасним ї.

Літери (о, х замінено відповідними літерами сучасного україн-

ського алфавіту — о, кс; 0 — літерою Ф у слові Федір.

У решті випадків ми відтворюємо написання за орфографією

рукопису Іскрицького: был, ходил, Ілвов, полков, подишол, где,

албо,

его, людех, кгди, померл. Таке написання пояснюється тим,

що алфавітна система давньоукраїнської літературної мови, як і

інших мов, не відповідала звуковій. Тому таке слово, як козацкіе,

могло читатися: козацкі, козацкії, козацкіе, козацькі, козацькі,

кузацькі; або козацкое — як козацке, Козаков — як козаків і т. д.

Велика літера вживається відповідно до сучасного правопису

(з окремими винятками).

Титла розкрита в таких словах: бл[а]гословеніе, Б[о]городици,

Б[огороди]ци, в[е]личество, в[е]л[и]ч[е]ства, г[осу]д[а]р,г[осу]дар,

г[оспо]дара, г[о]сп[о]дь б[о]г, г[ос]п[о]ди Іс[у]се, д[у]ха,

еп[иско]п, кн[я]зь, м[е]не, м[и]лость, м[и]л[о]сти, м[іся]ць,

м[о]н[а]стир, н[а]ши, п[а]н, пр[е]ч[ис]тими, п[о]ст, с[и]н, св[я]тих,

с[вя]тої, Х[ри]ст[о]ва, Хр[и]стом, Хр[и]ст[о]вом, хірисітиянство,

хр[и]стиянство, ц[а]р і в похідних від них. Зрідка в цих словах

титли не було.

Пунктуацію наближено до сучасного українського правопису,

зокрема введено крапку, риску і двокрапку.

Одна сторінка рукопису Іскрицького (у нашому виданні — 117)

помилково переписана дослівно двічі і згодом кимсь перекреслена.

Вона переконливо свідчить, що Іскрицький певною мірою довільно

вживав окремі літери, виносні' графеми, навіть змінював гра-

матичні форми: Дмитриевич — Дмитріевич, Иваном Самойлови-

чом — Іваном Саму[й]ловичом, Крилов — Крилув, містечки — мі-

стечка, оных — оних, оних — оных, жеби — жебы, к — ку, Богус-

лаве — Богославле, увойшол — увоишол, лисянци — лисянці,

пойшол — поишол, Задніпря — Задніпра, подтянули—подтягнули,

варуючися — варюючися, войска — войска і под.

Очевидно, таке траплялося і в інших переписувачів.

Список М. Судієнка переписаний чітким скорописом кінця

XVIII—

початку XIX ст., всі літери виразні, у тому числі й ъ і ь.

У виданні Бодянського зрідка позначається наголос.

Я. І. Дзира. Про відтворення тексту історичних джерел.— «Україн-

ський історичний журнал», 1970, № 3.

У літописних списках службові слова

повнозначними частина-

ми мови пишуться,

як

правило, разом (скозаками, зонами, погоро-

дах, постарому).

нашому виданні більшість таких слів написано

окремо.

В зв'язку

тим, що описувані

літопису події

та

явища датують-

ся

за

тодішнім народнообрядовим календарем,

для

полегшення

ко-

ристування джерелом сучасному читачеві подаємо

тут

короткий

покажчик цих

дат у

переведенні

на

цифрове календарне датування

XVII

ст.

старого стилю.

Різдво Христове (свята рождественські)—28.XII; богоявления господнє

(водохрещі)

— 9.1;

свята великодні (воскресіння Христове) припадають

на

неділю

у проміжку

днів

(не

раніше

4. III і не

пізніше

28. IV); св.

Георгій

—26. IV;

перенесення мощів

св.

Миколи Чудотворця

— 12.V; св.

Тройця

— 50-й

день

по великодню;

св.

духа (сошествіє св. духа)—наступний день після

св.

Тройці;

св.

Петра

Павла—2.

VII; св.

Ілля

—23.VII;

спас (преображения господнє)

—

9.VIII;

успіння пресвятої Богородиці

— 18.VIII;

різдво пресвятої Богоро-

диці

— 11.VIII;

воздвижения чесного хреста

— 17. IX;

покрова

— 4.Х;

св.

Микола Чудотворець

— 9. XII.

Пости: Пилипів піст (пушення Пилипового посту)

— 18.XI —27.XII;

великий

піст

— 7

тижнів

(49

днів) перед воскресінням Христа; Петрів піст (петрів-

ка)

—

починається через тиждень після Тройці

триває

до св.

Петра

Павла;

спасів піст (спасівка) перед успінням пресвятої Богородиці

— 4.

VIII

— 18.VIII.

Неділі: великі м'ясниці

— 2-й

тиждень

до

великого посту; масляниці (запус-

на)—

останній тиждень

до

великого посту; провідна неділя

— 1-ша

неділя

після воскресіння Христа.

Всеїдні неділі (сідмиці): період різдвяних свят

— 28.XII—7.1;

сідмиця

пі-

сля неділі

про

Митаря

Фарисея

— 24.1 — 29.1;

сідмиця великодня

— 1-й

тиж-

день після великодніх свят; сідмиця п'ятидесятниці (Тройці)

—

тиждень після

св.

Тройці.

Для полегшення користування джерелом додаються іменний

та

географічний покажчики, короткий словничок маловживаних слів,

бібліографія праць

про

літопис,

також ілюстрації.

Перше радянське видання «Літопису Самовидця», яким відкри-

вається наукова серія «Джерела

історії України», здійснене

на

основі сучасних наукових досягнень публікації історичних джерел,

а також певного здобутку істориків

філологів

галузі досліджен-

ня літопису

як

видатної пам'ятки

XVII

ст.

Видання «Літопису

Самовидця» сприятиме дальшому розвиткові історичної науки

на

Україні,

також допоможе глибшому вивченню давньої україн-

ської літератури

та

історії мови.

Ярослав Дзира

Титульна сторінка першого видання, здійсненого О. М. Бодянський.

О НАЧАЛ/ ВОЙНИ

ХМЕЛНИЦКОГО *

Початок и причина войни Хмелницкого ест едино от ляхов на

православіе гоненіе

и козаком

отягощеніе

. Тогда бо оным не

хотячи

, чего не звикли были

панщини робити, на службу замко-

вую обернено, которих з листами

ив город/

до хандоження коней

старостове

держали, в дворах грубу, тоест печи палити, псов хан-

дожити

, двор/ зм/тати

и до инших

незносных д/л приставляли.

Знову зась которіе зоставали козаками реестровимы, а над оними

полковникове шляхта панове от

гетмана коронного насиланніе

были, которіе б от їх волности

бинамн/й не дбаючи, але яко мо-

гучи оных [с] м/рали

, легце поважаючи. Плату, которая поста-

новлена была на козаки от короля его милости и Речи посполитой

по золотих тридцять на рок, тое на себе отб/рали

, з сотниками

д/лячися, бо сотников не козаки оббырали

и настановляли

, але

полковники, кого хот/ли з своей руки, жебы оным зичливими

* Сп. Я. Ковельського починається словами: «Літописец избран о войнах,

о наставлениї гетманов, о измши їх по статях и прочиїх д('лах ниже сл('дуется...».

Сп.

М. Судієнка і вид. Бодянського: «Летописец о началг войны Хмелницкого».

У сп. Ковельського тут і скрізь далі немає літери «і». Замість неї послідов-

но вживається «и»: «православие гонение».

Т а м же: «козакам».

Т а м же: «отягчение»; у вид. Бодянського: «отмщеніе».

У сп. Козельського це місце наведено повніше: «тогда бо оним всякие вол-

ности отнято, от инних повиписовано, которие не хотячи...»

У сп. Козельського літера «ы» вживається рідко, переважно в закінчен-

нях слів. Частіше «ыг зустрічається в сп. Судієнка і в вид. Бодянського.

Т а м же: «листамы».

'Там ж е: «в дорозі».

Т а м же: «коней старостове хондожене».

Т а м же: «хондожити».

Т а м же: «зумі'тати».

Т а м же: «и инних».

Т а м же: замість «от» «їх и».

Т а м же: «которие о їх волностях».

Т а м же: правильніше: «смиряли».

Т а м же: «отбирали».

Т а м же: «обирали», у вид. Бодянського: «обг'рали».

У сп. Козельського: «наставляли».

Т а м же: «жичливими».

были. Также полковникове

Козаков

до всякой

домовой

незвичайной

робота пристановляли \ в поля зась пойшовши, любо якій козак

достане у татар коня доброго,

того

отоймут, з Запорожжа

през*

поля дикіе з рарогом, раструбом

, орлом, албо с хортом козака бід-

ного шлет в городи, кому подарок шлючи, якому панов/

, не жа-

луючи

козака, хочай бы згинул, як не трудно от татар. Знову зясь,

хочай бы якого язика татарского поймали козаки, то з язиком

татарским, на кого ласкав полковник, якого жолніра своего вы-

силает до гетмана коронного, а козацкую отвагу потлумляют.

В городах зась от жидов тая была кривда, же неволно козакові

в дому своем жадного напитку на потребу свою держати, не тилко

меду, горілки, пива, але и браги. Которіе зась на рибу хожували

ко-

заки за пороги, то на Кодаку на коммисара

рибу десятую отбіра-

ли.

А полковником особливо

треба дати и сотникам, и асаулові

и писареві,— аж до великого убозства козацтво прийшло

, а бол-

ше шести тисячей

неповинно

Козаков

быти. Хочай и син козацкій,

тую ж панщину мусіл

робити и плату давати, тое над козаками

было.

Над посполством зась, любо во всем жили обфито в збожах, в

бидлах

, в пасіках

, але однак

чего не звикла была Україна терпі-

ти,

вимисли

великіе были от старостов и от

намісников, и жидов.

Бо сами державци на Україні не мешкали, тилко

уряд держали,

и так о кривдах людей посполитих мало знали, албо

любо и знали,

толко

засліплени

будучи

подарками от старост и жидов аранда-

рей

же того не могли узнати, же їх салом по їх же шкурі и

мажут

: з їх подданних выдравши, оним даруют, що и самому

пану волно бы узяти у своего подданного, и не так

бы

жаловал

У сп. Ковельського: «пристановлялы».

Т а м же: «Запорожя».

Т а м же: «чрез».

Там же: «ястробом».

У сп. Ковельського в подібних закінченнях значно частіше вживаєть-

ся -ови: панови, козакови.

'Там же: «хожовали».

Т а м же: «комисара».

Т а м же: «отбирали. А полковникам особливе».

Т а м же: «ассаулови».

Т а м же: «пришло».

Т а м же: «тисяч».

Т а м же: «мусил».

Т а м же: «бидлу».

Т а м же: як правило, «еднак», «едного».

У сп. Судієнка: «вымислили».

У сп. Козельського: «и їх».

Т а м же: «толко».

Т а м же: додано «ж».

Т а м же: «тилко».

Т а м же: «арендарей».

Там же: немає «салом мажут», а «же с тих же по їх шкурі».

Т а м же: «потом».

* 1

*—23*;

24—!80

— посилання на примітки в коментарі.

подданнійего. Ато леда шевлюга, леда жид

богатится, по килка

цуґов

коней справляет, вимишляючи чинши

великіе, •поволов-

щини

, дуди, осип, мірочки сухіе, з жорнов плату и инное

, отни-

мания фолварков

,— що натрафили на чоловіка одного

, у которо-

го отняли пасіку, которая всей землі

Полской начинила біди, а

тим способом.

В Чигирині місті

мешкал сотник Богдан Хмелницкий, ко-

зак ростропній в ділах козацких воєнних, и у писмі біглій

, и

часто у двора королевского в поселстві будучій. И под час быт-

ности своєї с козаком значним переясловским з Іваном Ілляшем

(а тот Ілляш барзо зичливим

королеві

его милости) и упросили

писмо, албо привилей, на роблення

челнов на море, мимо ведо-

мость гетманов коронных, що и одержавши, тое скрито держали

от полковников в Переясловлю. А под тот

час у вышъменованно-

го Хмелницкого подстаростій чигиринскій

Чаплинскій, зостаю-

чій от Конецполского, отнял хутор с пасікою и млином на урочищи

Суботові

, полтори милі от Чигирина, и за той хутор посвар стал

подстаростим Хмелницкому. И Хмелницкій, видячи, же оного

вічистіе добра оному кгвалтом видрано

, старался фортелем, жебы

тот привилей, данній от короля от

его милости на робленя чол-

новное волное

козаком, достати, що и доказал

*, бо маючи в дому

своем у гостях того Ілляша

Ормянчика

переясловского и у

оного вивідавшися

о схованню того привилея, упоївши оного,

У сп. Козельського: «жит».

Т а м же: «цукгов».

Т а м же: «чинші».

Т а м же: «поволовщину».

Т а м же: немає «инное».

Т а м же: «отнимане фолварков, хуторов».

'Там же: «человіка едного».

Т а м же: немає «землі».

У сп. Козельського у цьому місці вставлено: «яко виже ся наменило».

Пояснюючи цю примітку, слід нагадати, що в збірнику Козельського літопис Са-

мовидця вміщений безпосередньо після уривку із літопису Граб'янки.

У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «важливій».

У сп. Козельського: «Иляш доброзичливим бил»; у сп. Судієнка і в вид.

Бодянського: «зичливій».

Т а м же: «королеви».

Т а м же: «роблене».

Т а м же: «той».

Т а м же: «чигринский».

Т а м же: «Субботові».

У сп. Козельського тут і далі замість с вживається з; у сп. Судієнка —

переважно с.

Т а м же: «взято».

Т а м ж е: немає «от».

Т а м же: «роблене челнов волно».

Т а м же: «Иляша».

У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «Ормянчина» без слова «переяслов-

ского».

У сп. Козельського: «довідавшися».

ключ у пяного узявши, послал своего посланця по тот привилей

данній от короля его милости Владислава Четвертого

, которій

оному и прив/зл его посланец. И там

з оним привилеем Хмелниц-

кій за пороги поишол и козаком ознаймил, же на волности козац-

кіе м/ет привилей короля его милости, до которого много войска

козацкого

почалося горнути. А же на Запорожу

зоставати не

мог

задля залоги

, которая на тот час с

полковниками лядскими

посполу з жолнграми зоставала, пошол

на Низ ку мору, на поля,

к Лиману, и там войско ку оному купилося

, утікаючи от полков-

ников лядских. Которого Хмелницкого полковникове посилали

на тіе поля имати и розгромити, але оній тих посланних

лядских

погромил

, а козацтво

до оного пристало. И так Хмелницкій,

видячи, же юже

учинил задор з ляхами и своего набитку, ал-

бо кгрунтов, жалуючи, вислал своїх посланцов до хана крим-

ского, чинячи з оними

згоду и пріймуючи братерство, жеби ему

помагали войска лядскіе зносити, що хан кримскій з солтанами

ордами

з радостію на тое позволив, и, приславши своїх озна-

ченних

мурз до Хмелницкого, межи собою присягу з обоїх

сторон виконали на Низу, и зараз хан посилает з ордами

великими Тугай бея до Хмелницкого. З которою ордою Хмелниц-

кій на Запороже

наступил, до которого все войско, зостаючее

на Запорожу, пристало и Хмелницкого соб/

за старшого

приняли.

У сп. Ковельського: «той привелей».

Т а м же: немає «Четвертого».

У сп. Судієнка: «И так».

У сп. Ковельського: «коного войска».

Т а м же: «Запорожю».

Т а м же: «могл».

У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: помилково «налоги».

У сп. Ковельського: «з».

'Там же: «пойшол».

У вид. Бодянського: «рушилось».

У сп. Ковельського: додано «своїх».

Т а м же: «посланих».

Т а м же: «погромили».

У сп. Ковельського і Судієнка зустрічається послідовно «когацство».

У сп. Козельського: послідовно вживається «уже».

Т а м же: «ним».

У сп. Судієнка: «з солтаном».

У сп. Козельського: додано «и усі'ми ордами».

У сп. Козельського: «значних», у сп. Судієнка і в вид. Бодянського цього

слова немає.

У сп. Козельського: «Запорожю».

У сп. Козельського і Судієнка: переважно «себ(».

ВОЙНА САМАЯ

РОКУ

1648*

На початку того ж року

, взявши ведомость от коммисара

ко-

зацкого, панове гетманове так коронній Миколай

Потоцкій, яко

теж и полній Калиновскій, же юже купа немалая войска зобралася

на Запорожю, до Хмелницкого приставши, зараз со

всіми войска-

ми коронними притягли на Україну до города Черкас

*, и там

отправуючи свята великодніе

Воскресенія Христова

, усе вой-

ско козацкое с

полковниками їх скупили и казали оним прися-

гати

, же не мают здрадити

полковников своїх и до Хмелницкого

приставати. И так зараз по Воскресенії Христовом гетманове корон-

нії

висилают войска немаліе водою Дш'пром у чолнах, посадивши

посполу з козаками и шхоту немецкую. А землею, полем посилает

гетман Потоцкій сина своего Стефана з коммисаром

козацким,

з которими войска коронного тисячей шесть, а козацкогозтими, що

у чолнах поишли, еще при коммисару тисячей шесть, приказавши

оним, жеби йшли просто на Запороже до О'чи зносити

Хмелниц-

кого албо осадити его з войском. И сами гетманство

войска-

ми коронними за ними втропи помалу йшли с тяжарами

войско-

вими и ш'хотами

. Хмелницкій, узявши ведомость о на-

ступлению войск коронних, не ожидаючи на Запороже

приходу

їх,

але переправившися з войсками татарскими немалими, на-

против пойшол войск коронних. И испоткавъшися в полях, у уро-

чища Жолтой Води

, там осадил каштелянича Стефана Потоцкого

и коммисара козацкого з войсками їх. А войска, которіе йшли

Дш'пром водою чолнами, минувши городи, не доходячи порогов,

старшину

зостаючую при них, и ш'хоту ш'мецкую, в чолнах

*Тут і далі в сп. Козельського роки, числа позначаються літерами.

У сп. Судієнка і вид. Бодянського: немає «на початку того ж року».

У сп. Козельського: «комисара».

Та м же: «Николай».

Т а м же: «зо».

У сп. Судієнка і вид. Бодянського: «великіе».

У сп. Козельського: «воскресение Христово».

'Там же: «з».

Та м же: «присягать:».

Там же: «імсют зрадити».

Т а м же: «короние».

Т а м же : «комисарем».

У вид. Бодянського: «зловити».

У сп. Козельського: правильно «гетманове».

Т а м же: немає «з».

Т а м ж е: «тяжиремы».

Т а м же: «ш'хотою».

" У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: немає «на Запороже».

У праці О. Рігельмана «Летописное повествование» вказано точну дату —

8 травня. Нагадаємо, що Рігельман майже скрізь ставить точну дату.

У праці О. Рігельмана названо ім'я Барабаша, якого заколов Филон Дже-

джалій.

4 562