Литвинов Б.М., Євтушенко М.Д. Сільськогосподарська ентомологія

Подождите немного. Документ загружается.

Шкідники багаторічних бобових культур

ня проривають або прогризають плівку в зернівці, виходять назовні

і додатково живляться пилком, паренхімою пелюсток еспарцету або

квітуючих культурних і диких рослин. Період вильоту жуків збіга-

ється з фазою цвітіння — утворення бобів еспарцету. Самки відкла-

дають яйця на зелені боби відкрито або під чашолистки у фазі вос-

кової стиглості. Період відкладання яєць може тривати до серпня,

поки є молоді боби. Личинки живляться зернівками всередині боба,

повністю виїдаючи вміст насінини й залишаючи тільки оболонку. В

лісостеповій зоні личинка залишається в насінині до весни наступ-

ного року. На крайньому півдні України за теплої погоди частина

личинок у серпні заляльковується, і в середині серпня — на початку

вересня вилітають жуки нового покоління. Личинки, що залиши-

лись, заляльковуються навесні наступного року. Невелика кількість

личинок може діапаузувати, і тоді вони заляльковуються навесні

після двох зимівель. Еспарцетна зернівка — типовий монофаг. Збит-

ки, яких вона завдає, можуть сягати до 32 %.

Чисельність зернівок зменшує, іноді до 57 %, яйцеїд Tricho-

grammatidae lathromeris sp. sp. Личинок і лялечок інколи знищує

пузатий кліщ.

Заходи захисту. Дотримування сівозміни, відстані між по-

сівами бобових культур не менше як 500 м. Використовувати насін-

нєві посіви еспарцету не більше трьох років. При чисельності 20 – 30

зернівок на 100 помахів сачком застосовувати інсектициди. Ретельне

очищення насіння, використання полови для кормових цілей.

Ряд перетинчастокрилі — Hymenoptera

Родина евритоміди — Eurytomidae

Конюшинний насіннєїд — Bruchophagus gibbus Boh. — по-

ширений повсюдно. Пошкоджує різні види конюшини.

Імаго розміром 2 – 2,2 мм, тіло чорне, гомілки й лапки частково

жовті; черевце гладеньке, блискуче, у самки дорівнює довжині го-

лови з грудьми; яйцеклад ледь виступає за верхівку черевця; у сам-

ця крила прозорі, з численними дрібними волосками. Яйце розмі-

ром 0,22 мм, молочно-біле, еліпсоподібне, з одним дуже коротким і

одним довгим, що перевищує довжину яйця втричі, стебельцями.

Личинка — 2 мм, бочонкоподібна, дещо зігнута в бік черевця, молоч-

но-біла; голова слабо хітинізована, мандибули коричневі, двозубі.

Лялечка молочно-біла, згодом стає чорною.

Зимують личинки всередині насіння в зерносховищах та в полі,

де пізно навесні за сталої теплої погоди заляльковуються. Виліт до-

рослих комах спостерігається на початку червня і продовжується в

липні. Парування відбувається відразу після вильоту. Самка неза-

баром відкладає від 20 до 70 яєць, по одному в молоді, зовсім м’які

131

Шкідники багаторічних бобових культур

насінини конюшини. Для цього вона прогризає отвір у квітці біля

зав’язі і розміщує яйце на сім’ядольці зародка. Яйце потрапляє під

оболонку, що вкриває насінину, а стебельце його залишається зовні.

Період відкладання яєць становить 35 – 42 доби. Через 3 – 4 доби

відроджується личинка. За період її розвитку, що становить 18 – 20

діб, личинка повністю виїдає вміст насінини і в ній заляльковуєть-

ся. Пошкоджені насінини легенькі і мають тьмяний вигляд. У посу-

ху частина личинок діапаузує до весни наступного року. Стадія ля-

лечки триває 4 – 5 діб. Розвиток першого покоління триває в серед-

ньому 27 діб. Імаго вигризає в насінині отвір, крізь який вилітає.

Поява дорослих комах другого покоління спостерігається в другій

половині липня — у серпні. Личинки цього покоління не залялько-

вуються і залишаються всередині насінин до весни наступного року.

Чисельність насіннєїда збільшується в понижених місцях, на лісо-

вих галявинах, узбіччях, де багато конюшини.

Регулювальним фактором чисельності конюшинного насіннєїда є

ентомофаги з родини Chalcidoidea, яких виявлено понад 10 видів.

Найпоширеніші Liodoniomerus insuetus Gah., L. secundus Gah., ви-

ди роду Habrocytus, Vacroneura vesicularis Retz., Eupelmus atro-

purpureus Dalm., E. microzonus Foerst.

Заходи захисту. Ранньовесняне боронування посівів у два

сліди або дискування на загущених посівах. На насіння використо-

вувати другий укіс. Ретельне очищення насіння, використання по-

лови для кормових цілей методом термічної або механічної перероб-

ки. При чисельності 20 – 30 імаго на 100 помахів сачком у фазу бу-

тонізації насіннєвої конюшини застосування інсектицидів.

Люцерновий насіннєїд — Bruchophagus roddi Guss. (рис.

7.9) — поширений повсюдно. Пошкоджує люцерну посівну і серпо-

подібну.

Імаго розміром 1 – 1,8 мм, чорне, передні гомілки та лапки руді;

тіло коротке, голова і груди з рідкими білими волосками, матові,

вкриті неглибокими ямками; крила прозорі, з темними жилками; у

самки вусики чорні, з 5-члениковим джгутиком і 3-члениковою бу-

лавою; у самця вусики з 4-члениковим джгутиком і 3-члениковою

булавою. Яйце кругле, з коротким і довгим, що перевищує довжину

яйця вдвічі, стебельцями. Личинка молочно-біла, вигнута до черев-

ця, мандибули розвинені, з зубцем на внутрішньому краю.

Зимують личинки всередині насіння в зерносховищах і в полі.

Заляльковуються в насінині у першій половині травня. На посівах

люцерни імаго з’являються наприкінці травня — на початку черв-

ня, що збігається в часі з фазою цвітіння. Парування відбувається

відразу після вильоту. Самка відкладає яйце в середину насінини,

для чого проколює зелений біб і оболонку м’якої насінини. Одна сам-

ка відкладає від 15 до 65 яєць, по одному в насінину. Личинка, що

відродилася, повністю виїдає вміст насінини, залишаючи оболонку,

Шкідники багаторічних бобових культур

і там же заляльковується. Період розвитку личинок триває 18 – 20

діб. Личинка не переходить в іншу насінину. Імаго нового поколін-

ня прогризає отвір у стінці насінини і в стулці боба і виходить назов-

ні. Розвиток одного покоління завершується впродовж місяця. В

умовах Лісостепу України спостерігається два покоління, в Кри-

му — три. Личинки останнього покоління діапаузують до весни на-

ступного року. Недобір насіння в деякі роки може сягати до 30 %.

Чисельність насіннєїда деякою мірою можуть регулювати енто-

мофаги, серед яких досить численні представники: з родини Ptero-

malidae — Habrocytus medicaginus Gah., з родини Tetrastichinae —

Tetrastichus bruchophagii Gah., з родини Torimidae — Liodontomorus

perplexus Gah.

Заходи захисту. Дотримування сівозміни, відстані між по-

сівами люцерни не менш як 500 м. Ретельне очищення насіння з

негайним використанням на корм відходів. Обприскування інсек-

тицидами насіннєвих посівів у фазу бутонізації люцерни при чисель-

ності понад 20 – 30 дорослих насіннєїдів на 100 помахів сачком.

Еспарцетний насіннєїд — Eurytoma onobrychidis Nik. (рис.

7.10) — поширений повсюдно. Пошкоджує еспарцет.

Імаго розміром 2 – 3,5 мм, чорне, ноги частково руді; голова і

груди з грубою пунктировкою, вкриті густими недовгими світлими

волосками; черевце яйцеподібне, гладеньке, блискуче; вусики з

5-члениковим джгутиком і 3-члениковою булавою; крила прозорі.

Яйце білувате, з коротким і довгим відростками. Личинка 2 – 2,8 мм,

зеленувато-жовта, дугоподібно вигнута до черевця; голова півкуляс-

та, темніша від тіла, щелепи міцні, коричнюваті, із зубцем на внут-

рішньому краї. Лялечка спочатку молочно-біла, згодом поступово

чорніє.

Зимують личинки всередині бобів у зерносховищах і в полі. За-

ляльковуються всередині боба в першій половині травня. Дорослі

Рис. 7.9. Люцерновий насіннєїд:

1 — імаго; 2 — личинка; 3 — пошкоджені боби

133

Шкідники багаторічних бобових культур

комахи з’являються на полях еспарцету наприкінці травня — на

початку червня, що збігається з фазою початку цвітіння. Відразу

після вильоту паруються і відкладають по одному яйцю під оболон-

ку молодого боба. Плодючість самки становить понад 150 яєць. Емб-

ріональний період триває 6 – 8 діб. Личинки за температури повіт-

ря 18,9 – 26,8 °С завершують розвиток за 17 – 21 добу. Вони повніс-

тю виїдають насінину в бобі, залишаючи тільки частини оболонки.

Завершивши розвиток, личинки діапаузують, залишаючись усе-

редині боба до весни наступного року. В жарку погоду можливе фа-

культативне друге покоління. Втрати насіння, завдані шкідником,

сягають 20 %.

Роль ентомофагів у регулюванні чисельності еспарцетного на-

сіннєїда досить значна. На личинках паразитують понад 10 видів

хальцид: Tetrastichus brevicornis Nees., T. rosellae Nees., T. brucho-

phagi Asm., T. tibialis Kurd., Eupelmus atropurpureus Dalm.,

E. moicrozonus Foerst., Macroneura vericularis Retz., Liodotomerus

perplexus Cah., Habrocytus medicaginis Gah.

Заходи захисту. Дотримання сівозміни. Ретельне збирання

та очищення насіння з негайним використанням полови для кормо-

вих цілей. На насінниках при чисельності понад 20 – 30 дорослих

комах на 100 помахів сачком — використання інсектицидів.

Ряд двокрилі — Diptera

Родина галиці — Cecidomyiidae

Люцернова квіткова галиця, люцерновий комарик — Con-

tarinia medicaginis Kieff. (рис. 7.11) — поширена повсюдно. По-

шкоджує люцерну.

Комарик розміром 1,5 – 2 мм, тіло жовтувато-сіре, голова, груди,

поперечні стрічки на верхній частині черевця темні; крила прозорі,

Рис. 7.10. Еспарцетний насіннєїд:

1 — імаго; 2 — личинка в бобі

Шкідники багаторічних бобових культур

нерівномірно вкриті волосками, що утворюють плямистий малюнок.

Яйце розміром 0,2 мм, біле, овальне, зі стебельцем. Личинка —

2 мм, циліндрична, лимонно-жовта, веретеноподібна.

Зимують личинки в ґрунті, які наприкінці квітня — на початку

травня заляльковуються. Імаго вилітають наприкінці травня — на

початку червня, що збігається з фазою бутонізації першого укосу.

Якщо в цей період тривалий час спостерігається температура менш

як 10 °С або понад 23 °С з недостатньою кількістю опадів, то виліт

галиці не відбувається. Самки відкладають яйця в квіткові бутони

групами, до 30 штук і більше в одній кладці. Личинки живляться

тканинами бутона. Пошкоджені бутони розростаються, утворюючи

гали конічної форми, верхівка яких частково має синій або фіолето-

вий колір. Розвиток личинок за температури 20 – 25 °С триває 12 –

15 діб, після чого вони падають на ґрунт, де у верхньому шарі за-

ляльковуються. У сухому ґрунті настає діапауза. Розвиток лялечки

триває 12 – 13 діб. Виліт галиць другого покоління спостерігається у

фазу бутонізації люцерни другого укосу (кінець червня — липень),

третього покоління — у серпні — першій половині вересня. Най-

сприятливішими умовами для розвитку галиць є достатня кількість

опадів у травні — червні (понад 40 – 50 мм) і температура 13 –

23 °С.

Заходи захисту. Дотримання сівозміни і відстані між посі-

вами люцерни різних віків не менш як 500 м. Боронування в два

сліди відростаючої люцерни, до змикання рядків — культивації. Не

залишати перший укіс для отримання насіння в осередках масового

розмноження галиці. На насіннєвих посівах у фазу бутонізації за

наявності 10 галів на 1 м

або 10 галиць на 10 помахів сачком —

застосування інсектицидів.

Рис. 7.11. Люцернова квіткова галиця, люцерновий комарик:

1 — імаго; 2, 3 — пошкоджені бутони

135

Шкідники багаторічних бобових культур

Система захисту багаторічних бобових культур

від шкідників

Перший рік вирощування. Дотримання сівозміни й відстані

між бобовими та іншими ентомофільними культурами не менш як

500 м. Ретельна підготовка ґрунту після попередньої культури: дво-

разове лущення стерні, внесення фосфорних і калійних добрив,

зяблева оранка, передпосівний обробіток ґрунту, внесення гербіци-

дів, протруювання насіння та добавка мікроелементів, застосування

маякової культури, посів широкорядний з обов’язковим прикот-

куванням ґрунту. Підкошування рослин у міру потреби, останній

укіс — не пізніше як за 3 – 4 тижні до перших приморозків.

Другий та наступні роки вирощування. Боронування відрос-

таючих рослин у два сліди або дискування на загущених посівах.

Спалювання виволочок за межами поля. На широкорядних посі-

вах — культивація міжрядь до змикання рядків. При полуторному

укосі рослини скошують у фазу стеблування, до початку бутонізації,

а з відрослих рослин отримують насіння. При двохукісному виро-

щуванні перший укіс (фаза бутонізації) використовують на корм,

другий залишають для отримання насіння. Хімічні обробки рослин

проти шкідників проводять дозволеними препаратами після 20 го-

дини при чисельності, що перевищує економічний поріг шкодочин-

ності. Своєчасне і якісне збирання насіння добре обладнаною проти

просипання зерна технікою. Ретельне очищення насіння з негай-

ним використанням полови для кормових цілей після термічної або

механічної переробки.

 Запитання для самоконтролю

1. Люцерновий клоп, його розвиток, шкодочинність (ЕПШ) і захист від нього

посівів люцерни.

2. Листовий люцерновий довгоносик, його розвиток, шкодо-

чинність (ЕПШ) і захист від нього посівів люцерни.

3. Головні види довгоноси-

ків — шкідників конюшини, їх шкодочинність (ЕПШ) і захист від них.

4. Скосар

люцерновий, його розвиток, шкодочинність (ЕПШ) і заходи захисту від нього

бобових культур.

5. Зернівка еспарцетна, її розвиток, шкодочинність (ЕПШ) і

захист від неї насінників еспарцету.

Шкідники цукрових бурякі

8. ШКІДНИКИ ЦУКРОВИХ БУРЯКІВ

Цукрові буряки впродовж вегетаційного періоду можуть пошко-

джуватися численними шкідниками. Нині відмічено близько 200

видів, що пошкоджують цю цінну культуру. Серед них 40 – 50 видів

є особливо небезпечними.

З багатоїдних видів значної шкоди можуть завдавати озима та

інші види совок, лучний метелик, личинки коваликів, чорнишів,

пластинчастовусих, клопів, цикад, які є переносниками вірусних

хвороб.

Різноманітний видовий склад спеціалізованих шкідників: це бу-

рякова листова й коренева попелиці, цикади, клопи, довгоносики,

листоїди, мінуючі молі, мухи та інші види.

Застосування науково обґрунтованої системи захисту цукрових

буряків від комплексу шкідників дає можливість зберегти урожай і

високу якість коренеплодів і насіння.

Ряд рівнокрилі — Homoptera

Родина циксіїди — Cixiidae (рис. 8.1)

Коренева цикадка — Pentastiridius leporinus L. — трапля-

ється повсюдно. Пошкоджує буряки, картоплю, капусту, горох, хліб-

ні злаки та інші культури.

Імаго розміром 6 – 9 мм, тіло дор-

совентрально сплющене, голова ко-

ротка, із заокругленим переднім

краєм, передньоспинка коротка, ши-

рока; щиток чорний; крила плоско

складені, світло-сірі, довші від черев-

ця; черевце коротке, сплющене; зад-

ні ноги стрибальні. Яйце розміром

0,6 мм, біле, блискуче. Личинка —

7 – 10 мм, світло-бура; передня час-

тина тіла дещо темніше забарвлена.

Зимують личинки ІІІ – IV віків у

ґрунті на глибині 5 – 20 см. У квітні

з настанням тепла відновлюють жив-

лення на коренеплодах буряків, що

залишились у ґрунті. Пізніше пере-

ходять на корені культур, посіяних

Рис. 8.1. Цикадки:

1 — темна; 2 — строката

137

Шкідники цукрових бурякі

після буряків. На початку червня личинки, що досягли V віку, в

тріщинах ґрунту перетворюються на імаго. Літають з середини черв-

ня до початку серпня і живляться на листках цукрових буряків та

інших культур. Пошкоджені місця втрачають колір і мають вигляд

білуватих цяток. Цикадки — переносники вірусу мозаїки цукрових

буряків. Наприкінці червня — у липні самки відкладають яйця в

тріщинах ґрунту на глибині 4 – 10 см. Кожна кладка налічує в серед-

ньому 60 – 70 яєць і буває вкрита воскоподібним пушком. Плодю-

чість — до 170 яєць. Через 14 – 16 діб відроджуються личинки, які

заселяють коренеплід колоніями по 10 – 20 особин у кожній.

Введення феромонів слини в тканини рослин і висмоктування

соків личинками та імаго призводять до затримання росту і розвит-

ку, зменшення врожаю й цукристості коренеплодів; на висадках —

до різкого зниження схожості насіння. Живлення триває до настан-

ня холодів. Досягнувши III – IV віку, личинки залишаються в ґрунті

до весни. За рік розвивається одна генерація. Зниження температу-

ри в місці зимівлі до –5 °С спричинює загибель личинок. Холодна і

дощова весна також сприяє загибелі значної частини шкідника.

Імаго, личинок і відкладені яйця знищують туруни, клопи з ро-

дин Nabidae і Antocoridae, хижі трипси, павуки та інші членистоно-

гі. У черевці цикадок паразитують личинки з родини мух Pipun-

culidae.

Відмічено понад 12 видів цикадок, що пошкоджують цукрові бу-

ряки. Частіше за інших трапляються: жовтувата цикадка — Em-

poasca flavescens F., жовта цикадка — E. pteridis Dhlb., строката

цикадка — Eupteryx atropunctata Goeze., темна цикадка — Laodel-

phax striatella Fall. та інші види.

Заходи захисту. Дотримання сівозмін. Глибока зяблева

оранка. Повне видалення з плантації коренеплодів цукрових буря-

ків. Знищення бур’янів. При пошкодженні цикадкою понад 5 % ро-

слин — обробка інсектицидами посівів цукрових буряків та висадок.

Родина попелиці — Aphididae

Бурякова листкова попелиця — Aphis fabae Scop. (рис. 8.2) —

трапляється повсюдно, особливо численна в західних районах. По-

ліфаг. Крім буряків пошкоджує бобові, пасльонові, складноцвіті,

гарбузові та інші культурні рослини і бур’яни.

Безкрила партеногенетична самка завдовжки 1,8 – 2,5 мм має

овальне тіло, чорна з зеленувато-коричневим відтінком, вкрита

слабким восковим нальотом; сокові трубочки вдвічі довші за хвос-

тик; вусики й ноги блідо-жовті; трубочки, хвостик і лапки чорно-

бурі; хоботок досягає тазиків середніх ніг. Крилата самка розміром

1,4 – 2,0 мм; голова і груди чорні, блискучі; черевце чорно-зелене,

передні стегна білі, вусики чорні. Амфігонна самка — 2,2 – 2,7 мм,

безкрила, чорно-синя або матово-зелена, в сизому пушку; навколо

Шкідники цукрових бурякі

сокових трубочок і між ними червонуватий пігмент; задні гомілки

чорні, хвостик конічний. Самець розміром 2 – 2,5 мм, крилатий, з

чорним черевцем, великими очима, довгими ногами і вусиками.

Яйце 0,5 – 0,6 мм, видовжено-овальне, щойно відкладене — жовту-

вато-зелене, пізніше чорне, блискуче.

Вид мігруючий. Зимують запліднені яйця на пагонах біля основи

бруньок бересклету європейського (Evonomus europaeus), рідше —

бородавчастого (E. verrucosa), калини (Viburnum opulus) і жасмину

(Philadelphus coronarius).

У квітні за середньої температури 7 – 9 °С з яєць, що перезимува-

ли, відроджуються личинки, які через 12 – 14 діб живлення на брунь-

ках і листі перетворюються на безкрилих самок-засновниць. Самки-

засновниці розмножуються партеногенетично, відроджуючи щодня

5 – 8 личинок, усього в середньому 50 – 70. На первинних кормових

рослинах розвивається 3 – 4 покоління попелиць — доти, доки не за-

вершиться приріст кущів. Наприкінці травня — на початку червня

з’являються крилаті партеногенетичні самки, які розлітаються у по-

шуках проміжних трав’яних рослин і, зокрема, цукрових буряків. По-

ява крилатих самок-розселювачок та їх міграція зумовлюються погір-

шенням якості корму у зв’язку із загрубінням або підсиханням паго-

нів на кущах. Міграція буває повною і частковою (факультативною),

за якої частина попелиць знаходиться на первинному хазяїні увесь

сезон, до появи амфігонного покоління. Передусім попелиця заселяє

бурякові висадки, які раніше, ніж буряки першого року, починають

свій розвиток. На буряках та інших трав’яних рослинах попелиця

швидко партеногенетично розмножується до осені, даючи за цей час

8 – 10 і більше поколінь безкрилих і крилатих попелиць. Завдяки

останнім попелиця швидко поширюється по культурі. За температу-

ри 23 – 28 °С і відносної вологості повітря не нижче 60 – 80 % одне

покоління розвивається за 10 – 14 діб.

Рис. 8.2. Бурякова листкова попелиця:

1 — безкрила самка; 2 — крилата самка; 3 —

личинка; 4 — пошкоджений листок буряка

139

Шкідники цукрових бурякі

Найбільша заселеність рослин буває зазвичай у першій половині

липня. Наприкінці серпня — у вересні з’являються крилаті й без-

крилі статеноски. Крилаті статеноски перелітають на бересклет,

жасмин, калину, де відроджують личинок, які перетворюються на

безкрилих амфігонних самок. Безкрилі статеноски відроджують ли-

чинок, які перетворюються на крилатих самців. Крилаті самці при-

літають на кущі, і після спарювання самки відкладають на пагони

біля основи бруньок 3 – 7 яєць, що залишаються до весни наступно-

го року.

Попелиця висмоктує сік із листків, заселяючи їх з нижнього боку.

Пошкоджене листя деформується, скручується в поздовжньому на-

прямку, потім в’яне і засихає. Значної шкоди попелиця завдає на-

сінникам буряків, у яких крім листя пошкоджує пагони, що призво-

дить до їх викривлення. Акт смоктання супроводжується виділен-

ням ферментів слини, які, потрапляючи в тканини рослин, спричи-

нюють плазмоліз клітин і перетворюють крохмаль на цукор. По-

шкоджені рослини тривалий час перебувають у хворобливому стані

внаслідок отруйної дії ферментів слини навіть після знищення шкід-

ника. Пошкоджена рослина відстає у рості, знижується її цукрис-

тість (до 0,7 %) і маса коренеплодів (до 30 %), зменшується вихід на-

сіння і погіршується його якість. Часто попелиця є переносником

вірусного захворювання — мозаїки буряків.

Чисельність попелиці обмежують багато хижаків і деякі комахи-

паразити. Імаго й личинками живляться кокцинеліди, золотоочки,

туруни, хижі кліщі, павуки, хижа галиця — Aphidoletes aphidimyza

Rd., мухи-сирфіди — Paragus tibialis Flln., P. bicolor Fabr.,

Sphaerophoria menthastri L., S. scripta L., Metasyrphus nitens Zett.,

M. latifasciatus Meg. Попелицю заражають афідіїди — Aphidius ma-

tricariae Hal., Trioxys auctus Hal., T. heraclei Hal., Lysiphlebus con-

fusus Tremb., L. fabarum Marsh., L. gracilis Först., іхневмоніди —

Phygadeuon fumator Graw., Ph. subtilis Graw., афелініди — Aphe-

linus humilis Merc., A. chaonia Wek. та ін.

У роки з вологим літом спостерігається масова загибель попелиці

від ентомофторозу. Личинки та імаго, змиті дощем на ґрунт, зазви-

чай гинуть.

Заходи захисту. Знищення бур’янів. Обмеження посадок

калини, жасмину, бересклету. При заселенні шкідником понад 5 %

рослин у травні, понад 10 % у червні і понад 15 % у липні посіви

необхідно обробити інсектицидами. Однак якщо співвідношення

шкідник : хижак становить 20…30 : 1, застосовувати інсектициди

недоцільно.

Родина пемфіги — Pemphigidae

Бурякова коренева попелиця — Pemphigus fuscicornis

Koch. (рис. 8.3) — трапляється повсюдно. Пошкоджує буряк, лободу