Литвинов Б.М., Євтушенко М.Д. Сільськогосподарська ентомологія

Подождите немного. Документ загружается.

Шкідники багаторічних бобових культур

прилистки і черешки

листків, попередньо

вигризаючи в них ям-

ку. Розвиток яєць три-

ває близько тижня.

Личинки живляться в

середині стебла, ви-

гризаючи ходи. Розви-

ток личинок відбува-

ється за 20 – 25 діб.

Личинка вигризає в

стеблі округлий отвір,

залишаючи тонку

шкірочку, і залялько-

вується в ньому з дру-

гої половини липня.

Молоді жуки з’явля-

ються наприкінці лип-

ня і живляться молодими листочками до залягання на зимівлю.

Найбільшої шкоди завдають личинки, вигризаючи в стеблах хо-

ди завдовжки 2 – 3 см. У перший рік використання конюшини по-

шкодження стебел не перевищує 30 %, на третій рік воно сягає 57 –

86 %. При цьому затримується ріст стебел, значно зменшується

урожай насіння та сіна.

Заходи захисту такі самі, як і для конюшинного насіннє-

їда.

Еспарцетний бруньковий довгоносик — Apion reflexum

Gyll. — поширений у степовій зоні України. Пошкоджує еспарцет.

Жук розміром 2,5 – 3,5 мм, надкрила обернено-яйцеподібні, густо

вкриті крапками, тіло з матовим відблиском, верх темно-синій або

темно-зелений з дуже тонкими волосками.

Зимують жуки під рештками або в розетці еспарцету. Із зимівлі

виходять у квітні, в період відростання рослин. Живляться молоди-

ми листками. З кінця квітня — на початку травня і до червня самки

відкладають яйця, вигризаючи ямку, у верхівкових квіткових брунь-

ках, стеблах, нижче бруньки, а також у верхніх вузлах розгалужень

та стрижні молодих суцвіть. Через 7 – 8 діб відроджуються личинки,

що живуть 18 – 22 діб. Заляльковуються в місцях їх розвитку — в

комірках. Стадія лялечки триває 7 – 8 діб. Жуки нового покоління

починають виходити з першої декади червня і трапляються на посі-

вах до вересня, живлячись молодими листками.

Значної шкоди завдають личинки, вигризаючи округлі комірки в

квіткових бруньках, стеблах, суцвіттях, внаслідок чого вони всихають.

Заходи захисту. Використовувати посіви не більше двох

років. Скошувати рослини на фураж у фазу бутонізації — початку

Рис. 7.3. Конюшинний стебловий довгоносик:

1 — жук; 2 — личинка; 3 — личинки в середині

стебла конюшини

121

Шкідники багаторічних бобових культур

цвітіння. Скиртування за межами поля. При чисельності понад

20 екз. жуків на 10 помахів сачком використовувати інсектициди

(насіннєві посіви).

Буркуновий стеблоїд — Apion meliloti Kby. — поширений у

лісостеповій зоні України. Пошкоджує буркун жовтий і білий.

Жук розміром 3,3 – 4,3 мм, дуже видовжений, удвічі довший за

свою ширину, чорний, надкрила зелені або чорно-сині; передньо-

спинка дещо ширша за свою довжину, густо вкрита крапками.

Зимують жуки під рештками рослин, серед прикореневих частин

стебел та у верхньому прошарку ґрунту. Виходячи з місць зимівлі у

середині травня, жуки живляться молодими листками та стеблами

відростаючого буркуну. Яйця відкладають у стебла буркуну другого

року життя, спочатку в прикореневій зоні, потім у різних частинах

стебел, навіть до верхніх суцвіть. Самка спочатку вигризає ротовим

апаратом отвір, в який яйцекладом підштовхує яйце. Отвори з яй-

цем швидко заростають і зовні мають вигляд маленької плями жов-

туватого кольору. Личинки виїдають проходи в стеблах, заповнюю-

чи їх екскрементами й поточеними частинками рослин. Довжина

проходів у верхній частині стебел дорівнює 3 – 4 см, у прикорене-

вій — значно коротша. Перед заляльковуванням личинка вигризає

в стеблі розширений отвір, залишаючи тонку плівку рослини. За-

ляльковується наприкінці червня. Жуки відроджуються на початку

липня. Цикл розвитку від яйця до імаго становить 35 – 45 діб.

Жуки вигризають круглі або довгасті отвори на молодих листках,

а також ямки на черешках і стеблах. Личинки виїдають середню

частину стебел, внаслідок чого верхівки рослин можуть надламува-

тися.

Заходи захисту. Глибока оранка. Дотримання певної від-

стані між новими та старими посівами. Використовування посівів не

більше двох років.

Листовий люцерновий довгоносик — Phytonomus transsyl-

vanicus Petri (рис. 7.4) — поширений по всій Україні. Пошкоджує

люцерну посівну і дику.

Жук розміром 4 – 5 мм, передньоспинка вужча, ніж надкрила,

має сильно виступаючі боки, плоска; надкрила з плечовими бугра-

ми, майже паралельними, зверху потовщені; прищиткові плями

чітко виражені, чорні; шостий проміжок надкрил у середній частині

затемнений; волоски в 2 – 2,5 раза довші від лусочок. Личинка 10 –

12 мм, гусеницеподібна, безнога, рухається за допомогою соскоподіб-

них виростів, зелена, з жовто-білою вузькою смужкою вздовж спини;

тіло вкрите темними бородавками та світлими волосками.

Зимують жуки на полях посівної люцерни та в місцях з дикими її

видами, особливо з жовтою, у верхньому шарі ґрунту та під рештка-

ми рослин. Активне життя спостерігається за температури повітря

понад 12 °С. Поява жуків на полях збігається з початком вегетації

Шкідники багаторічних бобових культур

люцерни. Жуки вигризають виїмки та отвори в листі. При висоті

рослин близько 5 см (у Лісостепу — початок травня) самки відкла-

дають яйця, розміщуючи їх у середині головних стебел та бічних

гілочок. В одній кладці — 2 – 30 яєць. Плодючість самки становить

до 2500 яєць. Період відкладання яєць триває більше місяця, тому

на посівах завжди бувають личинки різних віків. Розвиток яєць від-

бувається впродовж 10 – 15 діб. Личинки живляться 16 – 22 дні. За-

ляльковуються личинки в прозорих павутинних коконах поміж лис-

тя і квіток, переважно на верхівках рослин. У стадії лялечки вони

перебувають 7 – 12 діб. Жуки, що відроджуються з лялечок, зали-

шаються в коконі 2 – 3 доби до затвердіння шкірних покривів. Жуки

нового покоління тримаються поміж стебел люцерни біля кореневої

шийки, а також під рештками рослин. З вересня жуки поступово

переходять у місця зимівлі. Розвиток довгоносика відбувається

впродовж 29 – 48 діб. За рік розвивається одне покоління.

Жуки об’їдають листя з країв, а на соковитих стеблах вигризають

ямки. З появою бічних гілочок живляться їхніми верхівками, виї-

дають отвори в прилистках. Шкода від жуків незначна, найбільших

збитків завдають личинки. Спочатку вони живляться молодими

бруньками, згодом вигризають на листі довгасті отвори, знищують

верхівки стебел, зачаткові та молоді листки, бутони. Личинки стар-

ших віків перегризають стебла з суцвіттями. Пошкоджені рослини

мають сірий колір, зав’язі засихають.

Яйця заражають паразити Patasson sp. з родини Mymaridae (ен-

допаразити), Peridesmia discus Walk. з родини Pteromalidae (екто-

паразит). На личинках паразитують Bathyplectes (Canidia) curculi-

onis Thoms. та Cryptus sp. з родини Ichneumonidae, Eulophus sp. з

родини Pteromalidae; на передлялечці паразитують Dibrachoides sp.

Рис. 7.4. Листовий люцерновий довгоносик:

1 — жук; 2 — личинка; 3 — пошкоджене листя;

4 — пошкоджена верхівка рослини

123

Шкідники багаторічних бобових культур

з родини Pteromalidae, на лялечці — Necremnus leucartros з родини

Eulophinae, Pimpla sp., з родини Ichneumonidae. Личинок знищують

хижі жужелиці родів Pterostichus та Ophonus, а також жуки семи-

крапкового сонечка Coccinella septempunctata L., мінливої корів-

ки — Adonia variedata Goeze.

Заходи захисту. Боронування посівів до відростання в два

сліди або дискування загущених посівів люцерни. Скошування лю-

церни у фазу стеблування (у разі масової появи личинок) при полу-

торному укосі. На насіннєвих посівах за наявності 5 – 8 жуків або

20 – 30 личинок на 100 помахів сачком застосування інсектицидів.

Степовий люцерновий довгоносик — Phytonomus variabilis

Hrbst. — поширений у Причорномор’ї та Криму. Пошкоджує люцер-

ну посівну, серпоподібну, частково зубчасту та хмелеподібну.

Жук розміром 4,5 – 5,5 мм, довгастої форми, головотрубка від-

носно товста, майже пряма; стебельця вусиків торкаються середини

очей; очі видовжені, плоскі; надкрила брудно-жовтого кольору; три-

кутна прищиткова пляма на надкрилах не завжди яскраво вираже-

на; лусочки на надкрилах розщеплені до основи. Яйце 0,5 – 0,7 мм,

овальне, блискучо-жовте. Личинка завдовжки 8 мм, без ніг,

трав’янисто-зеленого кольору з вузенькою світлою смужкою вздовж

спини. Тіло вкрите булавоподібними щетинками. Лялечка зелена, в

овальному білому коконі, розміром 5,5 – 8 мм.

Зимують жуки у верхньому шарі ґрунту або під рештками бага-

торічних бобових рослин, а також яйця в стеблах. Вихід жуків із зи-

мівлі відбувається за температури повітря 6 – 8 °С, що збігається в

часі з відростанням люцерни. Жуки додатково живляться, виїдаючи

отвори в листках та ямки на молодих стеблах. Яйця відкладають у

середину стебел люцерни, переважно на верхівці, розміщуючи їх

купками по 3 – 30 штук у вигризених самкою в стеблі невеличких

комірках. Остання закривається екскрементами та подрібненими

часточками рослин. Період відкладання яєць триває з другої декади

травня до липня. Розвиток яйця відбувається впродовж 10 – 12 діб.

Плодючість самок становить до 2500 яєць. Личинки живляться на

верхніх частинах рослин, виїдаючи довгасті отвори на листі, і за-

кінчують розвиток наприкінці травня. Жуки нового покоління

з’являються у червні. У літню спеку жуки мігрують у місця з підви-

щеною вологістю — до зрошувальних каналів, лісосмуг, садів тощо,

а наприкінці літа знову повертаються на люцерну. Зі зниженням

температури повітря до 11 – 12 °С жуки ховаються на зимівлю. За

літо розвивається одне покоління.

Характер пошкоджень рослин подібний до тих, що їх завдає по-

передній вид.

Заходи захисту такі самі, як і проти листового люцернового

довгоносика.

Шкідники багаторічних бобових культур

Конюшинний листовий довгоносик — Phytonomus meles F.

(рис. 7.5) — поширений у лісостеповій зоні України. Завдає шкоди

різним видам конюшини.

Жук розміром 3,5 – 5 мм, передньоспинка поперечно-овальна,

дуже звужена до верхівки та основи; головотрубка довша за перед-

ньоспинку; надкрила з

дрібними світлими пля-

мами з лусочок; ноги та

вусики жовті. Лусочки

надкрил розсічені до ос-

нови. Личинка розміром

7 – 9 мм, жовтувата або

жовто-зелена з білою

стрічкою вздовж спини.

Замість ніг — невеличкі

вирости.

Зимують жуки на по-

сівах конюшини та в ста-

ціях її диких видів під

рештками рослин, у ро-

зетках конюшини або в

ґрунті на глибині до 5 см. За температури повітря 7 – 9 °С жуки ви-

ходять із зимівлі і починають живитися відростаючою конюшиною.

Вони вигризають отвори в листках або виїдають ямки в молодих

стеблах. Період відкладання яєць — з травня до кінця червня. Яйця

розміщують по одному або по кілька в середину стебел, черешків,

частково на їхній поверхні. Розвиток личинок триває 20 – 25 діб. За

цей час вони завдають шкоди брунькам верхівок, нерозкритим лист-

кам, згодом вгризаються в голівку з боку обгорток. Заляльковуються

личинки в золотистих коконах зверху голівок або під листками, що

обгортають голівку. У стадії лялечки перебувають 5 – 9 діб. Жуки

нового покоління живуть на конюшині до зими. За рік розвивається

одне покоління. Найбільш шкодочинні личинки на конюшині пер-

шого укосу.

Заходи захисту. Нові посіви розташовувати на відстані не

менш як 500 м від старих. При двохукісному вирощуванні конюши-

ни на сіно використовувати перший укіс, скошуючи рослини в період

масового відродження личинок. При чисельності 5 – 8 жуків або

20 – 30 личинок на 100 помахів сачком на насіннєвих посівах вико-

ристовують інсектициди. Можливий строк обприскування — відразу

після укосу та збирання сіна.

Скосар люцерновий, кореневий люцерновий довгоносик —

Otiorhynchus ligustici L. (рис. 7.6) — в Україні досить поширений

у Лісостепу, помірно — в Степу. Поліфаг. Жук живиться понад 80

видами рослин із 19 родин, віддаючи перевагу люцерні, буркуну,

Рис. 7.5. Конюшинний листовий

довгоносик:

1 — жук; 2 — пошкоджене листя

125

Шкідники багаторічних бобових культур

еспарцету, конюшині та іншим бобовим культурам; завдає шкоди

також цукровим бурякам, хмелю, виноградній лозі, порічкам, аґрусу

тощо.

Жук розміром 10 – 12 мм, головотрубка коротка, товста, на кінці

розширена, надкрила яйцеподібні, опуклі, звужені й загострені на

кінці, плечі надкрил заокруглені, надкрила по шву та частково по

боках грудей зрослися; колір передньогрудей і надкрил досить мін-

ливий, переважають плями з густо розміщеними лусочками; крил

немає. Самці невідомі. Яйце розміром до 1 мм, овальне, молочно-

біле, з дрібною шагреневою структурою, через 1 – 2 доби стає темно-

жовтим. Личинка завдовжки 16 – 20 мм, жовто-біла, дугоподібно

зігнута, безнога, на тілі — шипоподібні волоски, які на сегментах

частково утворюють поперечні ряди. Лялечка 8 – 12 мм, жовтувата,

з чотирма шипоподібними виростами на голові.

Зимують жуки та личинки в ґрунті на глибині 20 – 60 см. Навес-

ні, при прогріванні ґрунту до 4 – 5 °С жуки пробуджуються, деякий

час знаходячись у верхньому шарі або під рештками рослин, а за

температури 8 °С активно рухаються. В умовах Лісостепу це припа-

дає на другу половину квітня. Жуки живляться переважно ввечері

та вночі різними рослинами, згризаючи точку росту, молоді стебла,

частинки листків. Розмножуються партеногенетично. Наприкінці

квітня — на початку травня, за середньодобової температури повіт-

ря понад 12 – 13 °С, жуки починають відкладати яйця. Період ма-

сового відкладання яєць — з середини травня до червня. Яйця від-

кладають поблизу рослин люцерни, буркуну та інших бобових рос-

лин у ґрунт: у пухкий — на глибині до 10 см, у щільний — 2 – 5 см.

Плодючість становить 300 – 400, іноді до 900 яєць. Ембріональний

Рис. 7.6. Скосар люцерновий, кореневий люцерновий довгоносик:

1 — жук; 2 — личинка; 3 — лялечка; 4 — пошкоджений корінь

Шкідники багаторічних бобових культур

розвиток триває 10 – 30 діб. Молоді личинки досить рухливі й швид-

ко досягають коріння, яким живляться. Спочатку знищують молоді

корінці, згодом вигризають на корінні ямки, заглиблюються всере-

дину, проїдаючи в корінні проходи. Наприкінці серпня — на почат-

ку жовтня личинки припиняють живлення і залишаються на зи-

мівлю в ґрунті на глибині 25 – 40 см. У цей період вони досягають

7 – 8 мм у довжину. Навесні личинки продовжують живлення, під-

гризають центральний корінь, а, піднімаючись догори, вигризають

у корінні глибокі жолобоподібні рани по спіралі, виїдаючи серцеви-

ну. Заляльковуються наприкінці травня — у червні. Лялечка роз-

вивається 21 – 28 діб. Жуки відроджуються у червні — липні й не

виходять на поверхню, а залишаються в ґрунті до весни наступного

року. Повний життєвий цикл завершується за два роки. Відомі ви-

падки діапаузи личинок під впливом підвищеної вологості та зни-

женої температури ґрунту. В цих випадках розвиток одного поко-

ління збільшується до трьох років.

Значної шкоди завдають як жуки, так і личинки, особливо в роки

їх масового розмноження. Відомі випадки, коли чисельність личи-

нок сягала 100 – 200 і більше на 1 м

. Внаслідок пошкоджень часто

спостерігається загибель рослин конюшини, люцерни, еспарцету на

великих площах.

Серед ентомофагів найвпливовішими є личинки мухи Aphiocha-

eta rufipes Flln., які можуть знищити до 50 % жуків. Однак муха за-

ражає скосаря в той період, коли жуки вже відклали більшу части-

ну яєць.

Заходи захисту. Дотримання сівозміни. На одне й те саме

поле бобові слід повертати не раніше, ніж через 4 – 5 років. Від-

стань між посівами багаторічних бобових трав має становити не

менш як 500 м. У кормових сівозмінах бобові культури слід вирощу-

вати не більше трьох років. У період відростання люцерни при чи-

сельності 3 – 6 жуків/м

— застосування інсектицидів.

Люцерновий жовтий або сірий насіннєїд — Tychius flavus

Beck. (рис. 7.7) — поширений в Україні повсюдно, рідко — у Поліссі

та Прикарпатті, пошкоджує люцерну.

Жук розміром 2,1 – 2,7 мм, передньоспинка і особливо надкрила

густо вкриті короткими круглими тупими та овальними лусочками,

на надкрилах вони палево-жовті, широкі, на верхівці обрублені або

круто заокруглені, розміщені мозаїчно; низ у біло-жовтих лусочках;

вусики та ноги бурувато-червоні. Яйце розміром 0,6 мм, коротке,

сигароподібне, безбарвне. Личинка завдовжки 3 – 4 мм, біла, дещо

зігнута, безнога.

Зимують жуки у верхньому шарі ґрунту (3 – 7, іноді до 15 см) на

посівах люцерни та в стаціях її диких видів. Жуки здатні витриму-

вати морози до –30 °С. Із зимівлі жуки виходять при прогріванні

ґрунту до 15 – 17 °С (друга половина квітня — початок травня), піс-

127

Шкідники багаторічних бобових культур

ля відростання люцерни. Жуки можуть довго залишатись біля місць

зимівлі, живлячись бруньками, молодими стеблами та листками.

Вночі й до 9 – 10 години ранку жуки ховаються в тріщинах та під

грудочками ґрунту, під рештками рослин і тільки з підвищенням

температури повітря до 20 °С піднімаються до верхівки рослин. Ін-

тенсивна міграція до 5 – 6 км і більше спостерігається у фазу буто-

нізації — початку цвітіння люцерни. Яйця відкладають на початку

утворення бобів. Самка розміщує яйця тільки на зелених бобах, ви-

гризаючи в стулці боба круглий отвір, в який відкладає одне, зрідка

два-три яйця. Плодючість самки становить до 150 яєць.

Після закінчення відкладання яєць жуки відмирають і лише

окремі ховаються в землю і зимують вдруге. Ембріональний розви-

ток триває 6 – 10 діб. Отвір швидко заростає, і личинка живиться

насінням всередині боба люцерни. В умовах Лісостепу початок від-

кладання яєць спостерігається в другій половині червня, масове —

наприкінці червня — у першій половині липня, коли закінчується

масове цвітіння люцерни. Личинка за період розвитку, що стано-

вить близько 20 діб, знищує 2 – 4 насінини. При масовому розмно-

женні в бобі може бути дві, іноді три личинки довгоносиків. У дру-

гій половині червня личинки завершують свій розвиток, прогриза-

ють у стулці боба отвір, крізь який виповзають і падають на ґрунт

для заляльковування. У ґрунті личинки утворюють земляні коли-

сочки, в яких перетворюються на лялечок. Розвиток лялечок триває

5 – 15 діб. Жуки нового покоління залишаються в земляних коли-

сочках до весни наступного року. Земляні колисочки досить міцні й

навіть під час оранки залишаються цілими. За рік розвивається од-

не покоління.

Чисельність личинок можуть зменшувати ентомофаги: з родини

Pteromalidae — Habrocytus microgasteris Kurd., з родини Eupelmi-

Рис. 7.7. Люцерновий жовтий або сірий насіннєїд:

1 — жук; 2 — личинка; 3 — насінина в бобі, пошкоджена личинкою

Шкідники багаторічних бобових культур

dae — Eupelmus microzonus Forst., з родини Tetrastichinae — Tetra-

stichus brevicornis Nees. тощо.

Заходи захисту. Боронування посівів до відростання люцер-

ни або дискування на загущених посівах. Дотримання відстані між

посівами бобових культур не менш як 1000 м. При чисельності по-

над 15 – 25 жуків на 100 помахів сачком на насінниках у фазу стеб-

лування — бутонізації люцерни — застосування інсектицидів.

Буркуновий листовий галовий довгоносик — Tychius cras-

sirostris Kirsch. — поширений повсюдно. Пошкоджує буркун.

Жук розміром 2,5 – 2,8 мм, головотрубка коротка, товста; тіло

щільно вкрите одноманітними коричнево-жовтими лусочками, по

боках диска передньоспинки та надкрил лусочки темнішого кольо-

ру; передньоспинка дещо звужена до основи. Личинка білувата, зі-

гнута в черевний бік.

Зимують жуки у верхньому шарі ґрунту або під рештками рос-

лин. Із зимівлі жуки виходять дуже рано і скупчуються на відрос-

таючому буркуні на посівах або в стаціях його диких видів. В умовах

Лісостепу це спостерігається в першій половині квітня. Жуки додат-

ково живляться молодими листками, черешками, верхівками сте-

бел, виїдаючи в них отвори або ямки. Через місяць, тобто в середині

травня, самки відкладають яйця, розміщуючи їх у верхній третині

листків, у паренхіму тканини по одному. В місцях розвитку личи-

нок утворюються гали розміром 0,5 – 0,7 см

, при цьому листки з

країв поблизу пошкоджень загинаються догори. Личинка знахо-

диться всередині гала і живиться його тканинами. Період відкла-

дання яєць може тривати 2 – 3 міс, тому гали з личинками на рос-

линах трапляються навіть у серпні. Закінчивши живлення, личин-

ка прогризає гал і крізь отвір випадає на ґрунт, заглиблюється в

нього і там заляльковується. Жуки нового покоління на поверхню

ґрунту не виходять, а залишаються в місцях відродження до весни

наступного року. За вегетаційний період розвивається одне поко-

ління.

Заходи захисту такі самі, як і проти люцернового жовтого

насіннєїда.

Золотистий буркуновий насіннєїд — Tуchius haematopus

Gyll. — поширений в Україні в Київській, Черкаській, Чернігівсь-

кій та Вінницькій областях. Пошкоджує жовтий та білий буркун.

Жук розміром 1,8 – 2,6 мм, зеленувато-жовтий, зрідка біло-сірий.

Покрив передньоспинки і надкрил щільний, майже суцільний. Го-

ловотрубка темна. Личинка білувата, дещо зігнута в бік черевця.

Зимують жуки у верхньому шарі ґрунту на посівах буркуну та в

стаціях його диких видів. Із зимівлі жуки виходять наприкінці квіт-

ня — у травні. Живляться молодими листками, виїдаючи отвори,

молодими пагонами, бруньками, вигризаючи в них ямки. Самки

починають відкладати яйця у фазу появи бобів буркуну, розміщую-

129

Шкідники багаторічних бобових культур

чи їх на бобах. Ротовим апаратом вони вигризають отвір у стулці

боба, в який відкладають яйце. Отвір швидко заростає і на боці за-

лишається маленький горбок. Личинки вгризаються в молоді насі-

нини, з’їдаючи їх майже повністю, залишаючи лише оболонки. За-

вершивши свій розвиток, личинки залишають біб і падають на

ґрунт, у верхньому шарі якого заляльковуються. Жуки нового поко-

ління формуються в серпні і, не виходячи на поверхню, залишають-

ся в місцях відродження до весни наступного року. За вегетаційний

період розвивається одне покоління.

Заходи захисту такі самі, як і проти люцернового жовтого

насіннєїда.

Родина зернівки — Bruchidae

Зернівка еспарцетна — Bruchidius unicolor Germ. (рис. 7.8) —

поширена повсюдно. Пошкоджує еспарцет.

Жук розміром 2,4 – 3,5 мм, яйцеподібної форми, чорний, перед-

ньоспинка і надкрила вкриті густими сіруватими або сірувато-

коричневими, низ тіла — світло-сірими волосками; голова підігнута

донизу і витягнута у вигляді короткого хоботка; пігідій вкритий світ-

ло-сірими волосками. Зверху пігідій надкрилами не прикривається;

щиток невеликий, чотирикутний; надкрила в борозенках, що скла-

даються глибокими крапкоподібними ямками, а четвертий промі-

жок їх біля основи з невеликим чорним горбком. Яйце розміром

0,6 мм, жовтувате з зеленуватим відтінком. Личинка 2,8 – 3 мм, жов-

тувата, зігнута дугою, безнога; голова маленька, втягнута в перед-

ньогруди, верхні щелепи знизу червоно-бурі, зверху чорні.

Зимують личинки всередині зернівок еспарцету на полях та в

зерносховищах. Перед заляльковуванням личинка в зернівці про-

гризає хід, залишаючи тонку плівку. Період масового перетворення

личинок на лялечок в умовах Лісостепу припадає на кінець квіт-

ня — початок травня. Жуки наприкінці травня — на початку черв-

Рис. 7.8. Зернівка еспарцетна:

1 — жук; 2 — личинка; 3 — насінина в бобі, пошкоджена личинкою