Левчук Л.Т. Історія світової культури

Подождите немного. Документ загружается.

391

РОЗДІЛ XII. ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКА КУЛЬТУРА XIX СТОЛІТТЯ

Своєрідна доля і в ідей відомого австрійського психіатра Зігмунда

Фрейда. Основні положення психоаналізу — метод психотерапії і пси-

хологічне вчення Фрейда — стають широко відомими в 90-х роках XIX

століття, а у 30-ті — 40-ві роки XX століття під вплив ідей про творчо-

спонукальну роль несвідомого, сексуальних почуттів, «реальності» сно-

видінь потрапить чимала частина художньої інтелігенції, пошуки якої

призведуть до сюрреалізму, міфосимволічних напрямів, «нового» ро-

ману, до практики психоаналітичного дешифрування художніх образів.

Інтегративність європейської культури XIX століття своєрідно

виявилася наприкінці сторіччя у зв’язку з появою кінематографа

(1895–1896 pp.) — специфічної форми інтеграції науки й техніки,

внаслідок якої була вироблена система фотографічної фіксації реаль-

ності в русі й подальша її проекція на великий екран. Уже XX століття

інтегрувало науково-технічний винахід із просторово-часовими мож-

ливостями художнього образу й започаткувало появу кіномистецтва.

Культура як об’єкт теоретичного аналізу на межі XIX–ХХ століть

Кінець XIX і початок XX століття позначені широким теоретич-

ним інтересом до проблем культури, спробами створення наукових

моделей руху певних типів культури, поступовим становленням су-

часної культурної самосвідомості. Серед цих перших слід виділити

ідеї Е. Дюркгейма (1858–1917 pp.) — французького соціолога-пози-

тивіста, автора праць «Правила соціологічного методу», «Про роз-

поділ суспільної праці», «Елементарні форми релігійного, життя...».

У позиції Дюркгейма органічно поєднувався інтерес як до загальних

закономірностей розвитку культури, так і до розгляду «інституцій

культури» — права, моралі, релігії, науки, мистецтва, які, на думку

теоретика, мають бути виразниками колективної волі суспільства.

Проблеми культури Е. Дюркгейм розглядав у контексті аналізу

різних типів суспільства. Обґрунтовуючи основну функцію розподі-

лу праці, Дюркгейм вбачав її в підтриманні соціальної солідарності.

В архаїчних суспільствах вона базується на повному «розчиненні»

індивідуальної свідомості в «колективній свідомості». Такий процес

створює, на думку вченого, «механічну солідарність». У розвинених

суспільствах значне навантаження несе саме культура, яка зумов-

лює появу «органічної солідарності», в основі якої є, функціональна

392

ІСТОРІЯ СВІТОВОЇ КУЛЬТУРИ

взаємозалежність індивідів. Ідея «механічної» і «органічної» солі-

дарності знайшла подальший розвиток у розгляді специфіки релігій-

ної свідомості людини. Спираючись на австралійських аборигенів,

Дюркгейм намагався простежити соціальні корені релігії та довести,

що об’єктом усіх релігійних культів є суспільство, а найголовнішими

функціями релігійних культів виступають відтворення солідарності

людей, побудова системи ідеалів, які стимулюють розвиток суспіль-

ства. Однією із заслуг Дюркгейма слід вважати розгляд проблем куль-

тури у зв’язку з аналізом ціннісно-нормативних систем суспільства.

Водночас теоретик недооцінював роль економічного фактора, нехту-

вав поняттям державної влади та її ролі у функціонуванні суспільства,

що й зумовило суперечливість самої ідеї ціннісно-нормативних систем.

На певну увагу серед праць із проблем культури у зазначений пе-

ріод заслуговують роботи Г. Зіммеля (1858–1918 pp.) — німецького

філософа і соціолога, який пройшов складний шлях від біологічно-

утилітаристського обґрунтування етики як інстинктивної доцільнос-

ті до філософії культури. Певний час Зіммель перебував під значним

впливом ідей І. Канта, зокрема його етичної концепції, що надало

морально-етичного забарвлення його аналізові загальних проблем

культури.

Теоретичний доробок Г. Зіммеля включає праці з різних проблем:

«Релігія», «Проблеми філософії історії», «Конфлікт сучасної культу-

ри», «Філософія грошей», проте всі його дослідження пов’язані з по-

становкою і спробами вирішення смисложиттєвих питань. Зіммель

передусім працює з категорією «життя», яку визначає як творче ста-

новлення, як стан внутрішніх переживань людини. Життя, на думку

теоретика, не піддається раціональному розумінню. Своєрідна емоцій-

на спрямованість осмислення життя логічно зосереджує увагу Зіммеля

на проблемах творчості. Вчений відомий в Європі як автор монографій,

присвячених життю і творчості Ґете, Рембрандта, Канта, Шопенгауера.

Звернення до життя і творчості видатних філософів, митців, поетів да-

вало Зіммелеві можливість через аналіз індивідуальних форм реаліза-

ції життя відтворити специфічні історичні «образи» культури, тенден-

ції становлення й розвитку наукової та художньої культури.

Слід наголосити, що праці Г. Зіммеля позначені яскраво вираже-

ним авторським підходом до проблем культури, а намагання ввести

в контекст аналізу питання, пов’язані з морально-етичними аспекта-

393

РОЗДІЛ XII. ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКА КУЛЬТУРА XIX СТОЛІТТЯ

ми культури, співвіднести культуру і творчість відкривали на межі

XIX–XX століть нові перспективи щодо розуміння обсягу культуро-

логії, історії та теорії культури. Особливе місце у творчій спадщині

Зіммеля посідає проблема «трагедії творчості», яка сформувалася у

теоретика в останні роки життя. Він вважав, що об’єктивовані форми

культури завжди мають статичний характер, а це гальмує творчі сти-

мули життя, його активну пульсацію. Саме суперечність між стиму-

лами життя й мертвими об’єктивними формами культури породжує

«трагедію творчості».

Загальна концепція культури Г. Зіммеля, її емоційно-песимістич-

на орієнтація, яка збігалася з психологічним кліматом Європи перед

першою світовою війною, справили велике враження на сучасників:

ідеї Зіммеля мали послідовників у США (Г. Беккер), у Німеччині

(В. Зомбарт, Р. Штаммлер), у Росії (П. Струве).

Значний суспільний резонанс на межі століть мали теоретич-

ні праці класика німецької соціології культури М. Вебера (1864–

1920 pp.). У працях «Протестантська етика і дух капіталізму», «Гос-

подарство і суспільство», «Аграрна історія стародавнього світу»,

«Соціальні причини падіння античної культури» Вебер сформулю-

вав основні тези власного підходу до історії цивілізації. Поділяючи

ідеї неокантіанства, він розробив концепцію ідеальних типів, в основі

якої є ідея конструювання певних образів-схем, за допомогою яких

систематизується емпіричний матеріал конкретних наук і безпосе-

редніх життєвих вражень ученого. Виступаючи проти ідеї об’єктивної

закономірності історичного розвитку, Вебер розглядає античність,

феодалізм і капіталізм не як об’єктивно існуючі відносини, а як фор-

ми ідеальної типізації.

М. Вебер значну увагу приділяє розробці нетрадиційного поня-

тійного апарату в дослідженні проблем культури і оперує такими

поняттями, як «індивідуальний мотив», «цінність», «розуміння».

На його думку, «відпрацьовуючи» поняття «індивідуальний мотив»,

можна пояснити будь-яку соціальну дію, а через реконструкцію про-

тестантської етики пояснити як специфіку європейської культури

певного історичного періоду, так і походження європейської моделі

капіталізму. Серед визначальних рис сучасної культури М. Вебер на-

зиває раціональність, яка протистоїть традиційному й харизматично-

му способам організації суспільних відносин.

394

ІСТОРІЯ СВІТОВОЇ КУЛЬТУРИ

Концепцію культури Макса Вебера продовжував розвивати його

брат Альфред Вебер (1868–1958 pp.), який, прийнявши ідеї М. Ве-

бера про відсутність об’єктивних закономірностей у ході історії, об-

стоював ідею «гри духовних сил» як рушія історичних процесів. При

такому підході особливої ваги набувала інтелектуальна еліта, яку і

слід, на думку А. Вебера, вважати справжнім рушієм історії.

А. Вебер розглядав історію як єдність соціального, цивіліза-

ційного й культурного процесів. Кожен з них виконує свою роль:

соціальний — формування соціальних інституцій і структур, ци-

вілізаційний — розвиток технічних і природничих знань, культур-

ний — розвиток філософії, мистецтва, релігії. У культурному процесі

важливу роль відіграє творчість, яка бере на себе стимулюючу щодо

всіх аспектів діяльності функцію.

Теоретична спадщина Макса і Альфреда Веберів привертає зна-

чну увагу сучасних культурологів і у зв’язку з працею З. Фрейда «Не-

задоволеність культурою» (1929 p.). Безпосередній, так би мовити,

«прижиттєвий» взаємовплив М. Вебера і З. Фрейда не простежуєть-

ся, але частина дослідників, передусім американських (Т. Парсонс,

Р. Файн), саме на перехресті веберівсько-фрейдівських ідей убача-

ють нові шляхи в розробці ряду проблем. Теоретична «зв’язка» між

соціологією культури і психоаналізом будується на широкому ви-

користанні західними дослідниками згаданої праці З. Фрейда. Вона

створила своєрідний «пластичний міст» між уже відомими концеп-

ціями культури й тими, які, подібно до ідей А. Вебера, не могли не

враховувати психоаналітичного підходу.

Порівняльний аналіз концепції З. Фрейда, яка символізує собою

психологічний аспект дослідження людини, і соціологічного підходу

до людини, здійсненого М. Вебером, дає підстави Т. Парсонсу утвер-

джувати ідею плідного співіснування психології (психоаналітичної

спрямованості) і соціології. Згідно з Парсонсом, це можна виявити

у спорідненості поняття «інструментальна раціональність» М. Вебе-

ра і уявлення З. Фрейда про функціонування механізму людського

«Я» і безсвідомої сфери «Воно», а також у подібності законодавчих

принципів М. Вебера і фрейдівського «Над-Я» (моральний цензор,

совість). Парсонс вважає, що подібно до того, як імпульси «Воно» мо-

жуть бути сприйняті особистістю, що нормально функціонує, за до-

помогою соціалізації, так і «харизматичні наміри» М. Вебера можуть

395

РОЗДІЛ XII. ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКА КУЛЬТУРА XIX СТОЛІТТЯ

бути введені у структури «стабільного суспільного порядку за допо-

могою рутинізації».

Спроби Т. Парсонса знайти зони перехрестя ідей М. Вебера і

З. Фрейда не випадкові: від 70-х років спостерігається своєрідний

«веберівський ренесанс». Аналогічний процес відбувається і з фрей-

дівськими культурологічними ідеями. Слід зробити наголос саме

на культурологічних ідеях, адже інтерес теоретиків різних періодів

до психоаналізу загалом не припинявся, а реанімування соціокуль-

турних ідей М. Вебера і культурологічних ідей З. Фрейда вибиває

своєрідний «рух по колу» численних напрямів сучасної західної фі-

лософії, соціології, естетики. Щодо проблем культури, то західноєв-

ропейська теорія буде розширювати й поглиблювати саме той шлях

дослідження проблем культури, на якому найбільш чітко простежу-

ються теоретичні зв’язки між різними концепціями культури.

Поняття культури З. Фрейд намагається розкрити через поняття

«користь». Він досить чітко формулює свою думку і наголошує, що

визнає «властивими культурі всі форми діяльності та цінності, які

приносять людині користь, допомагають обробляти землю, захища-

ють її від сил природи і т.п.»

. Серед найперших досягнень культури

З. Фрейд називає використання знарядь праці, приборкання вогню,

спорудження житла. Застосування знарядь праці дало змогу людині

удосконалити моторні й сенсорні органи або, принаймні, розширити

їхні можливості. Вибудовуючи ієрархію досягнень культури, Фрейд

називає пароплав, літак, окуляри, телескоп, мікроскоп і, нарешті, те-

лефон. Зазначимо, що в цьому дещо сумбурному перелікові досяг-

нень культури деяким із них дається своєрідне, суто психоаналітич-

не, пояснення. Так, житло в інтерпретації Фрейда — це форма заміни

материнського тіла, писемність — це лише «мова відсутніх», безза-

хисна дитина — нагадування про «слабку тварину», людину-дикуна.

На всіх етапах розвитку культури людина, на думку Фрейда, фор-

мувала уявлення про власну могутність, про такий стан, який він ви-

значає як «всезнання».

Фрейд намагався розширити поняттєвий апарат дослідження

культури, використовуючи, крім поняття «користь», ще й такі, як

«порядок», «чистота», «краса», а також ті явища культури, які можна

визначити протилежними поняттями: «некорисний», «безладний»,

Фрейд З. Неудовлетворенность культурой // Избранное. — Лондон, 1969. — С. 280.

396

ІСТОРІЯ СВІТОВОЇ КУЛЬТУРИ

«потворний», «брудний». Зробивши наголос на розгляді культури

через ідею «користь — некористь», з наступною деталізацією цієї ідеї

через поняття «краса — потворність», «порядок — безладдя», «чисто-

та — бруд», З. Фрейд розуміє обмеженість такого підходу і намагаєть-

ся розглянути співвідношення «культура — вищі психічні цінності».

До останніх він передусім зараховує релігійні системи, філософські

дисципліни і, нарешті, те, що «можна назвати формуванням люд-

ських ідеалів, тобто уявлень про можливу досконалість окремої лю-

дини, цілого народу або всього людства»

Поряд із працями М. Вебера книга З. Фрейда «Незадоволеність

культурою» стала об’єктом широкого теоретичного аналізу, інтерпре-

тації у численних публікаціях західних дослідників у 70–80-ті роки.

Такі відомі дослідники проблем культури, як В. Мертенс, Р. Шейфер,

Л. Вурметер, О. Шенле детально розглядають тези праці Фрейда,

обрані ним аргументи доведення власної позиції, висновки. Таким

шляхом реконструюється як позитивний, так і негативний вплив цієї

праці на подальші теоретичні пошуки європейських учених, а також

накреслюються шляхи можливих розробок проблем теорії культури.

Так, критично оцінюються поняттєвий апарат дослідження проблем

теорії культури, який застосував Фрейд, а також властива йому тен-

денція рівноцінного використання теоретичних понять і повсякден-

ної мови. Така суміш порушує істинність висловлювань, не дає змоги

чітко контролювати думку автора. Гостро обговорюється питання

про можливість використання метафор і атропоморфних висловлю-

вань. В. Мертенс і Р. Шейфер вважають, що помилковість позиції

З. Фрейда та інших теоретиків, які на початку XX століття намагали-

ся аналізувати проблеми культури, закріплювалася в теорії та поро-

джувала такі складності, які до цього часу не можна здолати. Зокрема,

використання метафор у теоретичному й у клінічно-терапевтичному

плані призводить до субстанціювання психічних процесів, до розгля-

ду їх як своєрідних сутностей. Р. Шейфер рекомендує повністю ре-

формувати фрейдівські мовні засоби. А для цього при аналізі певних

явищ і морально-психологічних станів людини конкретної культур-

ної епохи необхідно «хірургічним втручанням» вилучити іменники і

прикметники, які сприймаються як субстанції. Кожна теорія, на дум-

ку Шейфера, має бути «редукована до мови». Спираючись на окремі

Там само. С. 383.

397

РОЗДІЛ XII. ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКА КУЛЬТУРА XIX СТОЛІТТЯ

тенденції, закладені в книзі З. Фрейда, сучасні західні теоретики на-

магаються відродити інтерес до лінгвістичного методу дослідження

проблем культури. В межах лінгвістичного методу всебічно вивча-

ється смисловий аспект мови, адже в західній психології поширена

думка, що можна «вловлювати» сенс слів і на позасвідомому рівні.

Таке «вловлювання» настільки ж важливе й важке, як і раціонально-

логічне розуміння значення слів.

Серед теоретичних розробок проблем культури початку XX сто-

ліття слід назвати і книгу німецького філософа Освальда Шпенгле-

ра (1880–1936 pp.) «Присмерк Європи». Пояснюючи її сенсаційний

успіх, дослідники справедливо визначають, що нова культурфілосо-

фія, передусім у моделі, запропонованій Шпенглером, «відгукувала-

ся на апокаліптичну злобу дня, на тривожні сигнали часу й слугувала

певною узагальнюючою метафізичною відповіддю на те, що здійсню-

валося в історії «тут і тепер»; вона давала енергію розумові та уяві

своїм іноді екзотичним ракурсом; у стилі художньої міфотворчості

вона зверталася не стільки до розуму, скільки до емоцій, вилучаючи

таким чином культурфілософські роздуми з суто ментальної сфери»

О. Шпенглер трактує культуру як «організм», який підкорюється

чіткій наскрізній єдності і водночас відокремлений від інших подіб-

них до нього організмів. Виступаючи проти ідеї загальнолюдської

культури, Шпенглер налічує вісім культур-організмів: єгипетська,

індійська, вавилонська, китайська, греко-римська («аполлонівська»),

візантійсько-арабська («магічна»), західноєвропейські («фаустівсь-

ка») і культура майя. У процесі народження, на думку вченого, пе-

ребуває російсько-сибірська культура. Залежно від внутрішнього

життєвого циклу кожній культурі відповідає певний історичний пе-

ріод — приблизно тисячоліття. Смерть певного культурного організ-

му є свідченням появи нового рівня — цивілізації: культура перерод-

жується в цивілізацію.

У межах запропонованої моделі О. Шпенглер наголошує на ролі

та значенні магічної культури, яка «займає географічно й історично

найнейтральніше місце у групі великих культур, — єдина, яка у про-

сторі і часі стикається майже з усіма іншими»

Гальцева Р. Западноевропейская культурфилософия между мифом и игрой //

Самосознание европейской культуры XX века. — Москва, 1991. — С. 12.

Шпенглер О. Закат Европы // Там само. С. 27.

398

ІСТОРІЯ СВІТОВОЇ КУЛЬТУРИ

Значну увагу Шпенглер приділяє розглядові специфіки цивілі-

зації, яка визначається ним як статична, мертва структура. Перехід

від культури до цивілізації — це, по суті, руйнування творчих сти-

мулів, це панування «механічної» праці. Особливо трагічною в умо-

вах цивілізації є доля художньої творчості, доля конкретної творчої

особистості, діяльність якої приноситься в жертву спрощеному тех-

ніцизмові.

Про різноманітність теоретичних пошуків щодо проблем куль-

тури на початку XX століття свідчить і книга німецько-французько-

го мислителя, теолога, лікаря Альберта Швейцера (1875–1965 pp.)

«Культура і етика».

Отже, на межі XIX–XX століття поступово закладалися основи

тих концепцій та конкретних ідей, а також теоретична спрямованість,

які визначили подальшу розробку зазначеної проблематики в науці

XX століття.

Рекомендована література

1. Бичко I. В. Сучасна світова філософія (XIX–XX ст.) // Філософія:

Курс лекцій. — Київ, 1994.

2. Гулыга А. В. Немецкая классическая философия. — Москва, 1986.

3. Зарубежная эстетика и теория литературы XIX–XX вв.: Трактаты,

статьи, эссе. — Москва, 1987.

4. История итальянской литературы XIX–XX веков. — Москва, 1990,

5. Куликова И. С. У истоков модернизма // Философия и искусство мо-

дернизма. — Москва, 1980.

6. Культура XIX–XX сторіччя //Теорія та історія світової і вітчизняної

культури. — Київ, 1993.

7. Курт Э. Романтическая гармония и ее кризис в «Тристане» Вагне-

ра. — Москва, 1975.

8. Нарский И. Западноевропейская философия XIX века. — Москва,

1976.

9. Неупокоева И. Общие черты европейского романтизма и своеобразие

его национальных путей // Европейский романтизм. — Москва, 1973.

10. Самосознание европейской культуры XX века. — Москва, 1991.

11. Швейцер А. Культура и этика. — Москва, 1973.

12. Шетер И. Романтизм: предыстория и периодизация // Европейский

романтизм. — Москва, 1973.

399

ЗМІСТ

Від авторів (Л. Т. Левчук) ............................................................. 3

Розділ I. Природа і культура (О. В. Шинкаренко) ........................... 5

Розділ II. Принципи класифікації культурної еволюції та її основні

етапи (В. І. Панченко) ................................................................ 26

Розділ III. Ранні форми культури (В. І. Панченко) ....................... 35

Розділ IV. Культура стародавнього Сходу (В. В. Єфименко) ........ 64

Розділ V. Антична культура. Культура стародавньої Греції

(О. В. Шинкаренко) ...................................................................108

Розділ VI. Культура стародавнього риму (В. І. Панченко) ...........150

Розділ VII Культура Візантії (І. В. Лосев) ...................................201

Розділ VIII. Культура Середньовіччя (В. В. Єфименко) ...............230

Розділ IX. Культура Відродження (В. В. Єфименко) ...................273

Розділ X. Реформація і становлення культури нового часу

(І. В. Лосев) .............................................................................. 304

Розділ XI. Культура доби Просвітництва (В. С. Гриценко) ...........327

Розділ XII. Західноєвропейська культура XIX століття

(Л. Т. Левчук) ...........................................................................354

НАВЧАЛЬНЕ ВИДАННЯ

ЛЕВЧУК Лариса Тимофіївна

ПАНЧЕНКО Валентина Іванівна

ШИНКАРЕНКО Олена Василівна  ‡.

ІСТОРІЯ

СВІТОВОЇ

КУЛЬТУРИ

3-тє Ł,

перероблене і доповнене

НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

Керівник видавничих проектів – Б. А. Сладкевич

Оригінал-макет підготовлено

ТОВ «Центр учбової літератури»

Підписано до друку 19.07.2010. Формат 60x84 1/16.

Друк офсетний. Гарнітура PetersburgC.

Умовн. друк. арк. 22,5.

Наклад 1000 прим.

Видавництво «Центр учбової літератури»

вул. Електриків, 23

м. Київ, 04176

тел./факс 425-01-34, тел. 451-65-95, 425-04-47, 425-20-63

800-501-68-00 (безкоштовно в межах України)

e-mail: office@uabook.com

сайт: WWW.CUL.COM.UA

Свідоцтво ДК № 2458 від 30.03.2006