Лекции по охране труда Курепин В.Н

Подождите немного. Документ загружается.

Для кількісної оцінки втрати слуху за постійним зміщенням слухового порогу

розроблені критерії, наведені в ГОСТ 12.4.-62-78. «ССБТ. Шум. Методи опре-деления

потерь слуха человека»

Нормування параметрів шуму. Шкідливість шуму як фактора виробни-чого

середовища і середовища життєдіяльності людини приводить до необ-хідності

обмежувати його рівні.

Санітарно-гігієнічне нормування шумів здійснюється, в основному, двома

способами:

1. Методом граничних спектрів (ГС).

2. Методом рівня звуку (LA).

Метод граничних спектрів. Застосовують для нормування постійного шу-му,

передбачає обмеження рівнів звукового тиску в октавних смугах із середніми

геометричними частотами 31,5; 63; 125; 250; 500; 1000; 2000; 4000 і 8000 Гц.

Сукупність цих граничних октавних рівнів називають гранич-ним спектром.

Позначають той чи інший граничний спектр рівнем його звукового тиску на

частоті 1000 Гц. Наприклад, «ГС-75» означає, що даний граничний спектр має на частоті

1000 Гц рівень звукового тиску 75 дБ.

Метод рівнів звуку. Застосовують для орієнтовній гігієнічний оцінки пос-тійного

шуму та визначення непостійного шуму. Наприклад, зовнішнього шуму транспортних

засобів, міського шуму. Виміряний таким чином рівень звуку дає змогу характеризувати

величину шуму не дев'ятьма цифрами рів-нів звукового тиску, як у методі граничних

спектрів, а однією. Вимірюють рівень звуку в децибелах А (дБА) шумоміром із стан-

дартною коректованою частотною характеристикою, в якому за допомогою відповідних

фільтрів знижена чутливість на низьких та високих частотах.

Непостійний шум характеризують також еквівалентним (за енергією) рів-нем

звуку, тобто рівнем звуку постійного широкосмугового не імпульсного шуму, що має

такий самий вплив на людину, як і даний непостійний шум.

Еквівалентний рівень - це рівень постійного шуму, дія якого відповідає дії

фактичного шуму із змінними рівнями за той же час, виміряного по шкалі «А». Для

непостійного та імпульсного шуму нормованим параметром є екві-валентний рівень

шуму у дБА

екв

. Для імпульсного шуму нормується також максимальний рівень шуму - у

дБА.

AЕКВ

= Igt

Х 10

0,1Li

Де:

AЕКВ

- еквівалентний рівень звуку, дБА.

- час дії

і –

го рівня.

Li - рівень звуку дБА і –

го уровня.

n - кількісний рівень непостійного шума.

Порядок вимірювання рівнів звуку шумомірами та розрахунок еквівалент-ного

рівня регламентовано ДСН 3.3.6.037-99. «Санитарные нормы производ-ственного шума,

ультразвука и инфразвука».

Звичайний шумомір складається з:

1. Мікрофону.

2. Підсилювача.

3. Фільтрів (корегуючих, октавних).

4. Приладу, що показує.

Існують прилади - акустичні дозиметри, за допомогою яких без посеред-ньо

вимірюють еквівалентний рівень звуку. Вимірювання шуму можна та-кож здійснювати

за допомогою сучасних компьютерів.

Вимірювання шуму проводиться на постійних робочих місцях у примі-щеннях, на

території підприємств, на промислових спорудах та машинах (в кабінах, на пультах

управління. Результати вимірювань повинні характери-зувати шумовий вплив за час

робочої зміни (робочого дня).

При проведенні вимірювань мікрофон слід розташовувати на:

1. Висоті 1,5 м над рівнем підлоги чи робочого майданчика, якщо робота

виконується стоячи.

2. Висоті і відстані 15 см від вуха людини, на яку діє шум, якщо робота

виконується сидячи чи лежачи.

Мікрофон повинен бути зорієнтований у напрямку максимального рівня шуму та

віддалений не менш ніж на 0,5 м від оператора, який проводить вимірювання.

Тривалість вимірювання непостійного шуму:

1. Для переривчастого шуму, за час повного робочого циклу з урахуван-ням

сумарної тривалості перерв з рівнем фонового шуму.

2. Для шуму, що коливається у часі, допускається загальна тривалість ви-

мірювання - 30 хвилин безперервно або вимірювання складається з трьох

десятихвилиних циклів.

3. Для імпульсного шуму тривалість вимірювання - 30 хвилин.

Захист від шуму. Повинен здійснюватися:

1. Розробкою шуму безпечної техніки.

2. Використанням методів та засобів колективного захисту.

3. Засобами індивідуального захисту.

Питання боротьби з шумом слід починати вирішувати ще при проекту-ванні

підприємства, робочого місця, устаткування. Для цього використовую-ться організаційні,

технічні та медично-профілактичні заходи.

Організаційні заходи. Відносяться раціональне розташування виробничих ділянок,

устаткування та робочих місць, постійний контроль режиму праці і відпочинку

працівників, обмеження застосування обладнання та вико рис-тання робочих місць, що

не відповідають санітарно-гігієнічним вимогам.

Технічні заходи. Дають змогу значно зменшити вплив шуму на працівників і

поділяються на заходи що використовуються:

1. В джерелі виникнення - конструктивні та технологічні.

2. На шляху розповсюдження - звукоізоляція, звукопоглинання, глушники шуму,

звукоізоляційні укриття.

3. В зоні сприйняття - засоби колективного та індивідуального захисту.

Для зниження шуму необхідно використовувати конструктивні та техно-логічні

методі. Ці методи в свою чергу залежать від походження звуку, конструктивних

особливостей обладнання. Надзвичайно ефективним мето-дом зниження шуму в джерелі

його виникнення в деяких випадках може стати зміна технології, наприклад, за допомо-

гою заміни ударних взаємодій без ударними (заміна клепання зварюванням, кування

штампуванням літер-ний метод друку – лазерним. При конструюванні механічного

обладнання в першу чергу слід намагатися зменшити рівень коливань конструкції або її

елементів, що створюють шум.

Для зниження шуму механічного походження в вузлах, в яких здійснюють-ся ударні

процесі необхідно зменшить сили збурення, збільшить час контак-ту елементів, що

взаємодіють між собою, збільшить внутрішні утрати в системах що коливаються,

зменшити площу випромінювання звуку.

Практично це досягається:

1. Заміною зворотні - поступального переміщення обертовим.

2. Підвищенням якості балансування обертових детатей.

3. Підвищенням класу точності виготовлення деталей.

4. Поліпшенням змащування.

5. Заміною підшипників кочення на підшипники ковзання.

6. Використовуванням негучних матеріали (пластмаси).

7. Використовуванням вібродемпфуючіх матеріалів (мастики).

8. Здійснюванням віброізоляції машин від фундаменту.

9. Використанням гнучких сполучень.

10. Використовувати зубчаті передачі з спеціальним профілем або замі-няти їх

на мало шумні передачі (клино-ремінну, гідравлічну).

Джерелами аеродинамічного шуму можуть бути нестаціонарні явища при течії

газів та рідин. Засоби боротьби з аеродинамічним шумом у дже-релі його виникнення

досягаються:

1. Зменшенням швидкості руху газів.

2. Згладжуванням гідро ударних явищ, за рахунок збільшення часу відк-риття

затворів.

3. Зменшенням вихрів у струменях за рахунок вибору профілів тіл що об-

тікаються.

4. Дробленням струменів за допомогою насадок.

5. Використанням ежекторів, що зніжують випромінювання шуму на гра-ниці

струмінь - довкілля.

У гідродинамічних установках (насоси, турбіни) слід запобігати виник-ненню

кавітації, яка викликає гідродинамічний шум.

Джерелами електромагнітного шуму є механічні коливання електротехнік-них

пристроїв або їх частин, які збуджуються перемінними магнітними та електричними

полями. До методів боротьби з цим шумом відносять засто-сування феромагнітних

матеріалів з малою магнітострикцією, зменшення щільності магнітних потоків у

електричних машинах за рахунок належного вибору їх параметрів, добру затяжку пакетів

пластин в осереддя трансформа-торів, дроселів, якорів двигунів тощо; косі пази для

обмоток у статорах і роторах машин, які зменшують імпульси сил взаємодії обмоток та

розтягують ці імпульси в часі.

Якщо рівень шуму у джерелі високий, то застосовуються:

1. Метод ізоляції - зниження шуму на путі розповсюдження джерела чи

робочого місця.

2. Метод звукопоглинанням - зниження звуку, що відбивається від повер-хонь у

приміщенні застосування матеріалі, що поглинають звук.

Шум з приміщення, де розташовано джерело шуму проникає через перего-родку в

тихе приміщення трьома напрямками:

1. Через перегородку, яка під впливом змінного тиску падаючої хвилі коли-вається

випромінюючи в тихе приміщення шум.

2. Безпосередньо по повітрю через щілини та отвори.

3. Завдяки вібрації, що утворюється в будівельних конструкціях.

В першому та другому випадку виникають звуки, які розповсюджуються по

повітрю (повітряний шум). У третьому випадку енергія виникає і розпов-сюджується при

пружних коливаннях конструкцій (стіни, перекриття, трубо-проводи). Такі коливання

називаються структурними або ударними звуками.

Підвищення звукоізоляції при збереженні незмінної маси огородження досягається

наступними шляхами:

1. Застосуванням огороджень, які складаються з двох і більше прошарків,

розділених повітряним проміжком або прошарком легкого волокнистого ма-теріалу.

2. Використання матеріалу що дає змогу зменшити вплив резонансних

коливань в конструкції.

3. Ліквідацією усякого роду нещільностей та щілин, особливо в дверях та

вікнах, а також у місцях з'єднання різних конструкцій.

4. Ущільненням притворів, подвійним та потрійним заскленням, влашту-ванням

тамбурів біля дверей.

5. Зменшенням непрямої передачі звуку.

Для захисту від шуму обслуговуючого персоналу на виробничих ділянках з

шумними технологічними процесами або особливо шумним устаткуванням влаштовують

кабіни спостереження і дистанційне керування.

Найбільш простим і дешевим засобом зниження шуму в виробничих при-міщеннях

є використання звукоізолюючих кожухів, як, повністю закривають найбільш шумні

агрегати.

Звукоізоляція від повітряного шуму забезпечується за допомогою звичай-них

будівельних матеріалів - цегли, бетону та залізобетону, металу, фанери, плит із деревних

стружок, скла.

Для зниження шуму різного газодинамічного обладнання використовують

глушники шуму.

Глушники є обов'язковою складовою частиною установок з двигунами

внутрішнього згоряння, газотурбінними та пневматичними двигунами, вен-тиляторних

та компресорних установок, аеродинамічних пристроїв.

Використання засобів індивідуального захисту від шуму здійснюють у ви-падках,

якщо інші (конструктивні та колективні) методи не забезпечують допустимих рівнів

звуку. Засоби індивідуального захисту дозволяють знизи-ти рівні звукового тиску на 7 -

45 дБ.

2. Ультразвук та інфразвук, нормування дія на організм.

Класифікація ультразвуку. Ультразвук - це пружні коливання і хвилі з частотою

вище 20 кГц, не чутні людським вухом, що можуть розповсюджува-тись у повітрі, рідинах

та у твердих тілах.

Ультразвук згідно з ДСН 3.3.6.037-99 «Санітарні норми виробничого шу-му,

ультразвуку та інфразвуку», класифікуються наступним чином:

1. За способом передачі від джерела до людини:

- повітряний, що передається через повітряне середовище;

- контактний, що передається на руки працюючої людини через тверде-чи

рідке середовище.

2. За спектром:

- низькочастотний, коливання якого передаються людині повітряним та

контактним шляхом (від 1,2

104 до 1,0

105 Гц);

- високочастотний, коливання якого передаються людині тільки контакт-ним

шляхом (від 1,0

105 до 1,0

109 Гц).

Нормування параметрів ультразвуку. Гігієнічне нормування інфразвуку базується

на критеріях здоров'я та працездатності з оцінкою впливу фактора на цілісний організм у

процесі трудової діяльності з врахуванням напруженос-ті і важкості виконуваної роботи.

Параметрами ультразвуку, що нормуються, утворюваного коливаннями

повітряного середовища у робочій зоні, є рівні звукового тиску в дБ у тре-тинооктавних

смугах з середньогеометричними частотами 12,5; 16,0; 20,0; 25,0; 31,5; 40,0; 63,0; 80,0;

100,0 кГц.

Параметром ультразвуку, що нормується і передається контактним шля-хом, є

пікове значення віброшвидкості (м/с) у частотному діапазоні від 0,1 МГц до 10 МГц, або

його логарифмічний рівень у дБ, який визначається за формулою:

Lv = 20 lg V/Vо (дБ)

Де:

V - пікове значення віброшвидкості, м/с.

Vо - опорне значення віброшвидкості, що дорівнює 5

10 м/с.

Для ультразвуку при контактній передачі допускається застосовувати як параметр,

що нормується, інтенсивність у ватах на квадратний сантиметр (Вт/см

Вимірювання ультразвуку. Вимірювання ультразвуку у повітряному сере-довищі

проводиться згідно з пунктом № 4.1.6 ДСН 3.3.6.037-99 «Санітарні норми виробничого

шуму, ультразвуку та інфразвуку» на відстані 0,5 м від контуру устаткування та не менш

ніж 2 м від оточуючих поверхонь. Вимі-рювання потрібно проводити не менш ніж у 4

контрольних точках по конту-ру устаткування, при цьому, відстань між точками

вимірювання не повинна перевищувати 1 м.

Вимірювання ультразвуку, який поширюється контактним шляхом, прово-диться

шляхом визначення пікового значення віброшвидкості на поверхнях, призначених для

контакту з руками оператора.

Вимірювання повинно проводитися інтерферометром у точці максималь-ного

випромінювання.

Рекомендований вимірювальний тракт повинен складатися з:

1. Датчика з чутливістю, яка дозволяє реєструвати ультразвукові коливан-ня з

рівнем коливальної швидкості на поверхні не нижче 80 дБ.

2. Лазерного інтерферометра.

3. Схеми обробки сигналів, яка включає фільтри низької та високої часто-ти.

4. Мілівольтметра ВЗ - 40.

5. Підсилювача частоти диференціального ланцюга.

6. Імпульсного мілівольтметра ВЧ - 12.

Вимірювання рівнів ультразвуку слід проводити не менше трьох разів у кожній

октавній смузі у кожній точці.

При вимірюванні непостійних рівнів звукового тиску відліки проводять при

максимальних значеннях.

Вплив ультразвуку на організм людини. Ультразвукові хвилі здатні вик-ликати

різноманітні біологічні ефекти, характер котрих визначається інтенсивністю

ультразвукових коливань, їх частотою та тривалістю дії.

Серед клінічних проявів впливу ультразвуку найбільш характерним є розвиток

вегето-судинної дистонії та астенічного синдрому у стажованих робітни-ків, що працюють

в умовах впливу ультразвуку. Ці порушення часто поєдну-ються з явищами вегетативного

поліневриту рук (при впливі контактного ультразвуку). Досить часто виявляються

порушення з боку вестибулярної функції.

Вперше в 1989 році вегетативно-сенсорна полінейропатія рук (ангіоневроз), що

розвивається при дії контактного ультразвуку, визнана професійним захворюванням та

внесена до переліку професійних захворювань. Слід зазначити, що доволі частим явищем

при цьому захворюванні є порушення кісткової структури дистальних фаланг кистей у

вигляді остеопорозу та остеосклерозу.

До техногенних джерел ультразвуку відносять усі види ультразвукового тех-

нологічного обладнання, ультразвукові прилади і апаратуру промислового, медичного,

побутового призначення, які генерують ультразвукові коливання в діапазоні частот від 18

кГц до 100 мГц і вище. До джерел ультразвуку від-носиться також обладнання, при

експлуатації якого ультразвукові коливання виникають як супутній фактор.

Ультразвук широко використовується в різних галузях господарства – ма-

шинобудуванні, металургії, хімії, радіоелектроніці, будівництві, геології, лег-кій та

харчовій промисловості, рибному промислі, медицині.

Гігієнічними дослідженнями встановлено, що стаціонарні очисні, зварюва-льні,

установки генерують постійні ультразвукові коливання з частотами 20,0 - 22,0 кГц, що

поширюються контактним і повітряним шляхами. За хроно-метражними даними, час

контактної дії ультразвуку на операторів складає 25 - 30 % робочої зміни, а інтенсивність

ультразвуку в зоні контакту з руками опе-раторів складає 0,03 - 1,4 Вт/см

Класифікація інфразвуку. Інфразвуком (інфразвуковим шумом) назива-ють будь-

які акустичні коливання або сукупність таких коливань у частотно-му діапазоні до 20 Гц.

Фізичною характеристикою інфразвуку є середньоквадратичне значення рівнів

звукового тиску в октавних (1/3 - октавних) смугах частот у децибелах.

Інфразвук згідно з ДСН 3.3.6.037-99 «Санітарні норми виробничого шуму,

ультразвуку та інфразвуку», класифіку-ються наступним чином:

1. За часовими характеристиками:

- постійний - рівень звукового тиску якого по шкалі «Лінійна» на харак-

теристиці «повільно» змінюється не більш ніж на 10 дБ за 1хв. спостере-ження;

- непостійний - рівень звукового тиску якого по шкалі «Лінійна» на ха-

рактеристиці «повільно» змінюється більш ніж на 10 дБ за 1хв. спостере-ження.

Нормування параметрів інфразвуку. Параметри постійного інфразвуку на

робочих місцях, що нормуються, є рівнями звукового тиску у октавних смугах частот з

середньогеометричними частотами 2; 4; 8; 16 Гц у децибел-лах.

Для непостійного інфразвуку параметром, що нормується, є загальний

еквівалентний рівень звукового тиску по шкалі «Лінійна» шумоміра у дБ

лін

Еквівалентний рівень визначають відповідно до додатку № 2 «Обчислення

еквівалентного рівня переривчастого шуму», таблиці № 2.1., та додатку № 3

«Обчислення еквівалентного рівня шуму, який коливається у часі», таблиць. 3.1, 3.2.,3.3.,

ДСН 3.3.6.037-99 «Санітарні норми виробничого шуму, ультра-звуку та інфразвуку»

Таблиця. Допустимі рівні інфразвуку, що регламентовані ДСН.

Допустимі рівні звукового тиску у дБ в

октавних смугах з середньогеометричними

частотами, Гц

Загальний рівень звукового

тиску, дБ

Лін

106

110

Вимірювання інфразвуку. Проводять на постійних робочих місцях, біля органів

керування машин, пультів, в кабінах, або в робочих зонах обслугову-вання при роботі

обладнання у характерному режимі.

В кабінах самохідних та транспортно-технологічних машин вимірювання

проводять при відчинених та зачинених вікнах, при цьому, мікрофон розмі-щують на

відстані 15 см від вуха працюючого.

Вимірювання інфразвуку проводиться шумомірами 1 класу з частотною

характеристикою від 1Гц і октавними або третинооктавними фільтрами, а мікрофон

повинен мати нижньочастотну межу 2 – 3 Гц. Дозволяється використання магнітографа з

частотною характеристикою не менш ніж 2 Гц.

Час спостереження при вимірюванні октавних рівнів звукового тиску по-винен

відповідати величинам, вказаним у таблиці №1 «Мінімальний та реко-мендований час

вимірювання при частотному аналізі інфразвуку», ДСН 3.3.6.037-99 «Санітарні норми

виробничого шуму, ультразвуку та інфра-звуку».

Таблиця №1

Час

вимірюва

ння

Помил

ка

оцінки

рівнів,

дБ

Час вимірювання (с) в октавних полосах

середньогеометричних частот, Гц

2 4 8 16

Мінімал

ьний

+3 3

8 4

Рекоменд

ований

+1 3

80 40

Вплив інфразвуку на організм людини. Вплив інфразвуку на організм лю-дини

почали вивчати порівняно недавно - в 70-ті роки. Інфразвукові коливання можуть

несприятливо впливати, насамперед, на психоемоційну сферу, праце-здатність, серцево-

судинну та ендокринну системми, кохлеовестибулярний апа-рат. Проте досі відсутня чітка

уява про симптомі комплекс порушень, викли-каний впливом інфразвуку, котрий можна

було б діагностувати як професійне захворювання.

В сучасному виробництві та на транспорті джерелами інфразвуку є компресори,

кондиціонери, турбіни, промислові вентилятори, вібраційні площадки, важкі машини з

обертальними частинами, а також наземні засоби транспорту.

3. Вібрація. Нормування, дія на організм.

Вібрація це механічні коливання пружних тіл або коливальні рухи механік-

них систем.

Для людини вібрація є видом механічного впливу, який має негативні нас-лідки

для організму.

Причиною появи вібрації є неврівноважені сили та ударні процеси в дію-чих

механізмах. Створення високопродуктивних потужних машин і швид-кісних

транспортних засобів при одночасному зниженні їх матеріалоємності неминуче

призводить до збільшення інтенсивності і розширення спектру вібраційних та

віброакустичних полів.

Цьому сприяє також широке використання в промисловості і будівництві

високоефективних механізмів вібраційної та віброударної дії. Дія вібрації може

приводити до трансформування внутрішньої структури і поверхневих шарів матеріалів,

зміни умов тертя і зносу на контактних поверхнях деталей машин, нагрівання

конструкцій. Через вібрацію збільшуються динамічні на-вантаження в елементах кон-

струкцій, стиках і сполученнях, знижується не-суча здатність деталей, ініціюються

тріщини, виникає руйнування обладнан-ня. Усе це приводить до зниження строку

служби устаткування, зростання імовірності аварійних ситуацій і зростання економічних

витрат.

Вважають, що 80% аварій в машинах і механізмах здійснюється внаслідок вібрації.

Крім того, коливання конструкцій часто є джерелом небажаного шуму. Захист від

вібрації є складною і багатоплановою в науково-техніч-ному та важливою у соціально-

економічному відношеннях проблемою на-шого суспільства.

Дія вібрації визначається:

1. Інтенсивністю коливань.

2. Їх спектральним складом.

3. Тривалістю впливу.

4. Напрямком дії.

Показниками інтенсивності є:

1. Середньоквадратичні або амплітудні значення віброприскорення.

2. Віброшвидкості.

3. Віброзміщення.

Класифікація вібрацій. Згідно ДСН 3.3.6.039-99 «Державні санітарні норми

виробничої загальної та локальної вібрації. Терміни та визначення.» за способом

передачі на тіло людини розрізняють:

1. Загальну вібрацію - вібрація яка передаеться на тіло людини через опор-ні

поверхні тіла.

2. Локальну вібрацію - вібрація, яка передається через руки працюючих при

контакті з ручним механізованим інструментом, органами керування машинами і

обладнанням, деталями, які обробляються, обладнання, яке вібрує.

Обладнання, що вібрує це обладнання, під час роботи з яким виникає віб-рація,

рівень якої становить не менше 20 % від гігієнічного норматива.

Загальну вібрацію поділяють:

1. За джерелом її виникнення на категорії:

Категорія 1 - транспортна вібрація. Діє на людину на робочих місцях са-

мохідних та причіпних машин, транспортних засобів під час руху по місце-вості.

Прикладом таких машин є трактори, сільськогосподарські та промис-лові, самохідні

сільськогосподарські машини, у тому числі комбайни; авто-мобілі вантажні, в тому числі

тягачі, скрепери, грейдери, котки.

Категорія 2 - транспортно-технологічна вібрація. Діє на людину на ро-бочих

місцях машин з обмеженою рухливістю та таких, що рухаються тіль-ки по спеціально

підготовленим поверхням виробничих приміщень, промис-лових майданчиків.

Прикладом таких машин є екскаватори, в тому числі ро-торні, крани промислові та

будівельні, транспорт виробничих приміщень.

Категорія 3 - технологічна вібрація. Діє на людину на робочих місцях

стаціонарних машин чи передається на робочі місця, які не мають джерел вібрації.

Прикладом таких машин є верстати та метало-деревообробне, пре-сувальноко-вальське

обладнання, електричні машини, стаціонарні електрик-ні установки, насосні агрегати та

вентилятори, машини для тваринництва, очищення та сортування зерна.

2. За місцем дії:

- тип «а» - на постійних робочих місцях виробничих приміщень підпри-ємств;

- тип «б» - на робочих місцях складів, їдалень, побутових, чергових та ін-ших

виробничих приміщень, де немає джерел вібрації;

- тип «в» - на робочих місцях заводоуправлінь, конструкторських бюро,

лабораторій, учбових пунктів, обчислювальних центрів, медпунктів, контор-ських

приміщень, робочих кімнат та інших приміщень для працівників ро-зумової праці.

3. За часовими характеристиками на:

- постійні - величина віброприскорення або віброшвидкості змінюється менше

ніж у 2 рази (менше 6 дБ) за робочу зміну;

- непостійні - величина віброприскорення або віброшвидкості змінюється не

менше ніж у 2 рази (6 дБ і більше) за робочу зміну.

4. За напрямком дії:

- діючу у вертикальному (перпендикулярному опорним поверхням тіла)

напрямку - вісь Z

;

- горизонтальному повздовжньому (спина - груди) напрямку - вісь Х

;

- та горизонтальному поперечному (плече- плече) напрямку - вісь Y

Напрямки координатних осей наведені у додатку №1, ДСН 3.3.6.039-99

«Державні санітарні норми виробничої загальної та локальної вібрації. Тер-міни та

визначення.»

Напрямки координатних осей при дії загальної вібрації.

Локальну вібрацію поділяють:

1. За джерелом виникнення:

- що передається від ручних машин або ручного механізованого інстру-менту,

органів керування машинами та устаткуванням;

- що передається від ручних інструментів без двигунів (рихтувальні молотки)

та деталей, які оброблюються.

2. За часовими характеристиками на:

- постійні - величина віброприскорення або віброшвидкості змінюється менше

ніж у 2 рази (менше 6 дБ) за робочу зміну;

- непостійні - величина віброприскорення або віброшвидкості змінюється не

менше ніж у 2 рази (6 дБ і більше) за робочу зміну.

3. За напрямком дії:

- діючої вздовж осі Х

, - паралельна осі місця захвату джерела вібрації (дер-

жака, кермового колеса, важелів керування, які тримають у руках);

- діючу вздовж осі Z

- паралельна передпліччю руки працюючого;

- діючу вздовж осі Y

, - перпендикулярна по відноше-нню до осей Х

та Z

Напрямки координатних осей наведені у додатку №1, ДСН 3.3.6.039-99

«Державні санітарні норми виробничої загальної та локальної вібрації. Термі-ни та

визначення.»

Напрямки координатних осей при дії локальної вібрації.

А) При охопленні циліндричних та близьких до них поверхонь.

Б) При охопленні сферичних поверхонь.

Непостійні вібрації поділяють на:

- коливні - рівні яких безперервно змінюються в часі;

- переривчасті - коли контакт з вібрацією в процесі роботи перерива-ється,

причому довжина інтервалів, під час яких має місце контакт, стано-вить більше 1с;

- імпульсні - що складаються з одного або кількох вібраційних впливів, кожен

довжиною менше ніж 1с, при частоті їх дії менше ніж 5,6 Гц (нап-риклад, ударів).

Вплив вібрації на людину. Залежить від її спектрального складу, нап-рямку дії,

прикладення, тривалості впливу, а також від індивідуальних осо-бливостей людини.

При оцінці вібраційного впливу потрібно враховувати, що коливальні про-цеси

притаманні живому організму. В основі серцевої діяльності і кровообігу та біострумів

мозку лежать ритмічні коливання. Внутрішні органи людини можна розглядати як

коливальні системи з пружними зв'язками. Частоти їх власних коливань лежать у

діапазоні 3...6 Гц. Частоти власних коливань плечового пояса, стегон і голови щодо

опорної поверхні (положення стоячи) складають 4...6 Гц, голови щодо пліч (положення

сидячи) 25...ЗО Гц.

При впливі на людину зовнішніх коливань (хитавиці, струсів, вібрації)

відбувається їхня взаємодія з внутрішніми хвильовими процесами, виник-нення

резонансних явищ. Так, зовнішні коливання частотою менш 0,7 Гц утворюють хитавицю

і порушують у людини нормальну діяльність вестиму-лярного апарата.

Інфразвукові коливання (менш 16 Гц), впливаючи на людину, пригнічують

центральну нервову систему, викликаючи почуття тривоги, страху. За певної інтен-

сивності на частоті 6...7 Гц інфразвукові коливання, втягуючи у резонанс внутрішні

органи і систему кровообігу, здатні викликати травми, розри-ви артерій.

Вібрація, що діє на людину, має широкий діапазон - від десятих часток до

декількох тисяч Гц. Характерними рисами шкідливого впливу вібрації на людину є

можливі зміни у функціональному стані: підвищена втома, збіль-шення часу моторної

реакції, порушення вестибулярної реакції.

Медичними дослідженнями встановлено, що вібрація є подразником пери-

феричних нервових закінчень, розташованих на ділянках тіла людини, що сприймають

зовнішні коливання. У результаті впливу вібрації виникають нервово-судинні розлади,

ураження кістково-суглобної й інших систем орга-нізму. Терміни виникнень змін у

кістках у працівників вібраційних професій коливається в межах від 6 - 8 місяців до 2 - 5

років.