Лекции - Операционный менеджмент (на укр. языке)

Подождите немного. Документ загружается.

технічного обслуговування. Її мета – мінімізація

сумарних витрат через поломки та підтримка

роботоздатності устаткування.

Існує два основних підходи до технічного

обслуговування: реакційний та профілактичний.

Реакційний підхід полягає у тому, що машина не

ремонтується, поки не вийде із ладу.

Профілактичне обслуговування називають

плановим, оскільки воно проводиться за попередньо

складеним планом, що дає можливість не ремонтувати

машину, а попереджувати її поломку. Така система

ремонту називається планово-попереджувальною.

Сутність системи планово-попереджувальних

ремонтів (ППР) полягає у тому, що після певного

періоду роботи устаткування, незалежно від

завантаження та фактичного стану, його зупиняють для

проведення запланованого ремонту.

Основні характеристики системи ППР:

1) планомірність – ремонтні роботи виконуються за

планом, що погоджується з планом основного

виробництва;

2) попереджувальний характер – тобто система

націлена не на виправлення поломок, а на їх

запобігання;

3) економічність – завдяки запобігання серйозних

поломок устаткування, ремонтні роботи здійснюються

з мінімальними витратами у стислі строки.

До складу системи ППР входять: міжремонтне

технічне обслуговування та ремонти.

Міжремонтне технічне обслуговування - поточний

догляд, змащення, огляди, чищення – здійснюють

131

допоміжні робітники основного виробництва за

заздалегідь складеним графіком.

Основні види ремонтів у ППР - поточний, середній

та капітальний.

Поточний ремонт – найбільш простий ремонт, коли

обладнання частково розбирається, замінюють

швидкозношувані вузли та деталі, обладнання майже

не простоює.

Середній ремонт – супроводжується розбиранням

обладнання, складення дефектної відомості, у якій

уточнюють які деталі зношені.

Капітальний ремонт – повне оновлення

устаткування, воно повністю відновлюється,

поновлюються його технічні харатеристики.

Проведення ремонтних робіт може бути:

централізованим, децентралізованим та змішаним.

При централізованому ремонті більш складні види

ремонту, середній та капітальний, виконують

спеціальні бригади ремонтувальників, які очолюють

ремонтні майстри. Міжремонтне технічне

обслуговування здійснюється силами цехового

персоналу (мастильники, чистильники, майстри).

Змішана система ремонту передбачає, що

спеціалізовані ремонтні цехи здійснюють капітальний

ремонт, а інші види робіт – поточний ремонт та техічне

обслуговування – силами ремонтних підрозділів

основних цехів.

Децентралізована ремонтна система зустрічається

на виробництвах, де у кожній виробничій одиниці

функціонує свій ремонтний відділ.

132

Планування ремонтів здійснюють на основі

нормативів ППР, до яких відносяться:

- трудомісткість виконання робіт,

- тривалість міжремонтного та ремонтного циклу;

- нормативи витрат матеріалів тощо.

Щоб обрати частоту проведення технічного

обслуговування та оптимізувати витрати на ці заходи,

користуються графіком оптимізації витрат. Для цього

необхідно урівняти, з одного боку, витрати на ремонт:

вартість проведення ремонту, витрати недовиробництва

та ін. (наприклад, лояльне відношення покупців); а, з

другого боку, витрати на профілактику: втрати

недовиробництва, проведення перевірки,

недовикористання замінених деталей чи вузлів.

При невеликих обсягах виробництва планування

технічного обслуговування майже не здійснюється.

На великих підприємствах ці роботи виконують

спеціально створені служби, наприклад РМО, ремонтне

господарство, майстерні.

Процеси ремонту відстають як за технічним, так і за

організаційним забезпеченням. Основні напрями

вдосконалення технічного обслуговування:

- Фірмовий ремонт устаткування,

- Застосування нових форм технічного

обслуговування (створення спеціалізованих центрів з

технічного обслуговування, компаній єдиної

відповідальності).

3. Енергогосподарство підприємств включає

електропідстанції, електроустаткування у цехах,

котельні, газогенераторні установки тощо.

133

На великих підприємствах керівництво

енергетичним господарством здійснює відділ

головного енергетика, а на невеликих воно входить до

складу відділу головного механіка.

Особливістю роботи енергогосподарства є те, що не

можливо накопичувати запаси енергії. Тому

енергогосподарство повинно мати певні резервні

потужності, щоб можна було забезпечити

підприємство енергією у часи пік.

Графік роботи енергогосподарства ув’язується із

графіком роботи основного та допоміжного

виробництва за допомогою енергетичного балансу.

Енергетичний баланс

Отримано Витрачено

Отримано зі сторони

Власне виробництво

Енергія на технологічні цілі

Енергія для двигунів

Освітлення

Втрати енергії

Відпущено на сторону

Усього Усього

Енергетичний баланс містить потребу в енергії, яка

розраховується на основі норм витрат на одиницю

продукції.

Загальна потреба в енергії складається із: енергії на

рух устаткування, вентиляцію та зволоження, на рух

транспортних засобів, освітлення тощо.

Після розрахунку загальної потреби електроенергії

у кВт-годинах, знаходять вартість енергії, для чого

користуються тарифами.

134

Крім вартості електроенергії у витрати

енергогосподарства включають: заробітну плату

персоналу, витрати на поточний ремонт та утримання

електроустаткування та ін. витрати.

Усі витрати заносять у спеціальний кошторис.

Загальні витрати на електроенергію ділять на її

загальну потребу і визначають собівартість 1 кВт-год.

електроенергії.

Транспортне господарство – це одна із

обслуговуючих сфер фірми, що поєднує всі матеріальні

потоки, забезпечує ритмічність і якість виконуваних

транспортних послуг, визначає стабільність та

ефективність функціонування в цілому.

Основні завдання транспортного господарства:

- забезпечення переміщення усіх видів ресурсів та

готової продукції згідно з вимогами виробничого

процесу, досягнення чіткої узгодженості технологічних

і транспортних операцій.

- ефективне використання транспортних,

навантажувально-розвантажувальних засобів, постійна

підтримка їх у робочому стані.

- механізація й автоматизація транспортних робіт,

підбір та навчання транспортних працівників,

ефективне використання їх праці, зниження операцій та

мінімізація витрат на перевезення і навантажувально-

розвантажувальні роботи

- зосередження зусиль на більш широкому

впровадженні безлюдних транспортних систем та

використанні систем з дистанційним управлінням

транспортними операціями.

135

Промислові підприємства використовують різні

види транспортних засобів. У загальному плані їх

поділяють на: зовнішні та внутрішні.

Зовнішні засоби транспортного господарства –

залізничний, річковий, морський, автомобільний, та ін.

Внутрішній транспорт – внутрішньовиробничий –

це засоби міжцехового та цехового транспорту.

Розрізняють транспортні засоби безперервної

(конвеєри) та періодичної дії (автомашини).

Транспортним господарством на великих та

середніх підприємствах керує транспортний відділ.

Керівник транспортного відділу підпорядковується

директору з виробництва.

Для погодження дій між транспортним відділом та

виробництвом розробляється виробнича програма. Для

розрахунку потреби у транспортних засобах вивчають

вантажопотоки на підприємстві, характером вантажу та

шляхами його транспортування.

Вантажооборот – сумарна кількість наявного

відпрацьованого вантажу за звітний період (добу,

місяць тощо).

Зовнішній вантажооборот – охоплює доставку

матеріальних цінностей на підприємство та вивезення

готової продукції.

Внутрішній вантажооборот – переміщення

вантажів всередині підприємства на основі

затверджених планових завдань із випуску продукції.

Вантажопотік – кількість вантажів, що

переміщуються за певний період часу між окремими

навантажувально-розвантажувальними пунктами.

136

За даними про вантажопотоки та вантажооборот

розраховують потребу транспортних засобів за видами.

Приклад. Вантажопотік комплектуючих зі складських

приміщень до робочих місць за розрахунковий період

становить 200тн. Годинна продуктивність транспортних засобів

— 20тн/год. Корисний фонд часу роботи транспортних засобів

— 8 год. Коефіцієнт нерівномірності — 0,2.

Визначимо кількість транспортних засобів для

перевезення вказаного вантажу.

нм

КнТП

К 







 135,12

2,0820

400

137

Література

1. Белінський П.І. Менеджмент виробництва та

операцій: Підручник. –К.: Центр навчальної

літератури, 2005. – 624 с.

2. Макаренко М.В., Махалина О.М.

Производственный менеджмент: Учеб. пособие для

вузов. – М.: “Издательство ПРИОР”, 1998. –384 с.

3. Василенко В.О., Ткаченко Т.І. Виробничий

(операційний) менеджмент: Навчальний посібник. /за

ред. В.О. Василенка. – К.: ЦУЛ, 2003. – 532 с.

4. Гэлловей Лес. Операционный менеджмент.

Принципы и практика. - СПб, 2001. - 287 с.

5. Дилфорт Д. Производственный и операционный

менеджмент. - Минск, 1995.

6. Козловский В.А., Маркина Т.В., Макаров В.М.

Производственный и операционный менеджмент.

Учебник. - СПб: «Специальная литература», 1998. -

366с.

7. Производственный менеджмент: Учебник для

вузов / С. Д. Ильенкова, А.В.Бандурин, Г.Я.Горбовцов

и др.; Под ред. С.Д.Ильенковой. - М.: ЮНИТИ-ДАНА,

2000. - 583 с.

8. Фатхутдинов Р.А. Производственный

менеджмент: Учебник для вузов. - М.: Банки и биржи,

ЮНИТИ, 1997.- 447 с.

9. Чейз Р.Б., Эквилайн Н.Дж., Якобс Р.Ф.

Производственный и операционный менеджмент:

Пер.с англ.: -М.: Вильямс, 2003. – 704 с.

10.Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф. Основы

менеджмента. - М., 1992.

138

11.Логистика: Учебное пособие / Под ред. Б.А.

Аникина. — М.:1997.

12.Соснін О.С., Казарцев В.В. Виробничий і

операційний менеджмент: Навчальний посібник. –К.:

Вид-во Європ.ун-ту, 2002. – 147 с.

13.Ханна М.Д. Управління виробництвом з метою

задоволення споживача: Навчальний посібник. –К.,

2003. - 226 с.

14.Кожекин С.Я., Синица Л.М. Организация

производства: Учебное пособие. – Мн.:

Экоперспектива, 1998. – 334 с.

15.Сервисная деятельность: Учебное пособие/

С.Н.Коробкова, В.И. Кравченко, С.В.Орлов,

И.П.Павлова. Под общ. ред. В.К.Романович. –СПб.:

Питер, 2005. – 156 с.

16.Хаксевер К., Гендер Б., Рассел Р., Мердик Р.

Управление и организация в сфере услуг /Пер. с англ.

Под ред..В.В.Кулибановой. - СПб.: Питер, 2002, - 752 с.

17.Каїра З.С. Розміщення виробничих сил: стратегія

та практика: Навчальний посібник / З.С.Каїра, П.І.

Омельянчук, О.С.Поважний. –Донецьк: Альфа-прес,

2006. -320 с.

18.Комарницький І.Ф., Белінський П.І., Кравець В.І.

Менеджмент виробництва та операцій (тестові,

проблемні ситуації, практичні завдання): Навчальний

посібник. –К.: Центр навчальної літератури, 2005. –

308с.

19.Козловский В.А., Маркина Т.В., Макаров В.М.

Производственный и операционный менеджмент.

Практикум. - СПб: Специальная литература, 1998. –

216с.

139

20.Куликов Г.В. Японский менеджмент и теория

международной конкурентоспособности. –М.:

Экономика, 2000.

21.Котлер Ф. Маркетинг менеджмент. Экспресс

курс / Пер.с англ. под ред. Ю.Н. Каптуревского. –

СПб.: Питер, 2001. – 496 с.

22. Соколенко С.И. Производственные системы

глобализации: Сети. Альянсы. Партнерства. Кластеры:

Украинский контекст. –К.: Логос, 2002.

140