Кривуля О.М. Філософія
Подождите немного. Документ загружается.
Філософія______________________________________________
141
сіль і сірка. Ртуть відповідає духові, сіль – тілу, а сірка – душі.
Усі властивості тіл Парацельс пояснював різними пропорціями
цих начал: надлишок сірки викликає лихоманку, зайва сіль –
водянку. Медицина тому є головною наукою, що вона піклуєть+
ся про благо людини, а людина – центр Всесвіту і конечна мета
творення, вона як мікрокосм відображає макрокосм.
У другій половині XVI ст. в Італії складаються більш+менш
всеохоплюючі натурфілософські системи, які вже досить мало
містять у собі елементів античного спадку. Першим тут може
бути названий Джероламо Кардано (1500–1576), відомий тим,
що сконструював вал, названий за його ім’ям карданним, та
винайшов спосіб вирішення рівнянь третього степеня. Природу
він прагнув пояснювати, виходячи з двох принципів – матерії
як пасивного начала і всюдисущої світової душі як принципу
життя й діяльності. Матерія складається з трьох елементів:
землі, води та повітря. Душа виявляється у формі світла і тепла.
Притягання й відштовхування (у людини це любов і ненависть)
є головною причиною загального руху.
Кардано може слугувати яскравим прикладом ренесансної
людини, яка поєднувала в собі суперечливі характеристики: ті,
що возвеличують особу, і ті, що показують її ницість. Кардано
володіє деталізованою лексикою, що виражає багату палітру
людських якостей, і показує, як ці якості присутні у його
характері. У книзі «Про моє життя» Кардано пише про себе таке:
«Я володію від природи філософським і здатним до наук розумом.
Я дотепний, витончений, порядний, веселун, побожний,
незрадливий, приятель мудрості, думаючий, заповзятливий,
допитливий, послужливий, схильний до змагання, винахідли+
вий, навчений власними зусиллями, прагну до чудес, хитрий,
лютий, знавець таїн науки, тверезий, працьовитий, безтурбот+
ний, балакучий, зневажливий до релігій, мстивий, заздрісний,
меланхолічний, підступний, зрадник, чарівник, маг, нещасний,
що не любить своїх, схильний до усамітнення, огидний, суворий,
провісник, ревнивий, жартівник, наклепник, піддатливий, мін+
ливий; ось які в мене суперечності характеру і поведінки» [3].
Бернардіно Телезіо (1508–1588) був засновником приро+
дознавчого товариства, яке потім перетворилось в Академію,
а ця остання дала поштовх розвиткові досвідного вивчення
природи. Телезіо вважав, що природу слід вивчати, не виходячи
за її межі. Нехай Бог і створив світ та встановив його закони, але
нема ніякого діла до акту творення, природу слід вивчати як
__________________________________________ О. М. Кривуля
142
факт, саму по собі, безвідносно до Бога і єдиним джерелом
пізнання є досвід. “Величина” світу і маса тілесної речовини за
будь+яких умов залишається у світі незмінною. Телезіо відкидав
учення атомістів про абсолютну пустоту. Матерія, на його думку,
пасивна і є полем битви двох активних начал – тепла і холоду.
З матерії і цих двох активних сил конструюється уся природа.
Джордано Бруно (1548–1600) – італійський філософ і поет,
засуджений церковною інквізицією за вільнодумство і спалений
живцем у Римі. Свого часу на нього велике враження зробив
твір Коперніка “Про обертання небесних сфер” (1543). Завдання
філософії Бруно вбачав у тому, щоб пізнати природу у її єдності.
Істина єдина і її пізнання – справа науки, а не релігії. Однак
радикально релігію він не відкидає, а є скоріше пантеїстом:
“Природа – не що інше як Бог у речах” (Natura est Deus in
rebus). Бруно розрізнював природу як первісну, всюдисущу
субстанцію (natura naturans) і емпіричний світ як природу
породжену (natura naturata). Первісна природа подається ним
як подвійна субстанція: одна – духовна, а друга – тілесна, однак
у кінцевому рахунку і та, і друга зводяться до одного кореня.
Рух пояснюється активною світовою душею, якою просочена
вся природа, все в світі одушевлене. Передумова пізнання –
сумнів. Ступенями пізнання є відчуття, розсудок, розум, дух
(animus). У духові істина міститься у власній і живій формі.
6.5. Північноєвропейський гуманізм
Між XV–XVI ст. гуманістичні ідеї охопили майже всю
Європу, однак тепер їх центром становиться скоріше північ
континенту. Як Петрарка у XIV ст., так голландський філософ
Еразм Роттердамський у ХVI ст. став “володарем думок”
європейської інтелігенції.
Еразм (Дезідерій) Роттердамський, справжнє ім’я якого
Герхард Герхардс (1469–1536), незаконнонароджений син свяще+
ника і його служанки, у молоді роки був монахом, пізніше,
завдяки наполегливій праці піднявся до вершин світової
культури. Відзначався небаченою працездатністю, здавалось, що
він не писав лише тоді, коли спав. Писав свої твори латиною
і вчені вважають його найвидатнішим латиністом Відродження.
Вважався загальновизнаним лідером гуманізму.
Своє вчення Еразм в цілому називав “філософією Христа”.
Християнство розумів як завершення кращих досягнень
людської, включно з язичницькою, культури. Таким чином
Філософія______________________________________________
143
“філософія Христа” виявляється ширшою, ніж офіційне тракту+
вання християнського богослов’я. До того ж у його філософії
немає місця аскетизму. Світ створений добрим і прекрасним,
прекрасною створена й людина. Нормальна людина, наслідуючи
Христу, здатна піднести себе до ідей, зафіксованих у Священ+
ному писанні, а для цього його слід зробити доступним людям,
тобто перекласти мовами народів. Цим самим Еразм готував
грунт для Реформації. Він пишався тим, що спустив філософію
з небес на землю, звів її навіть до гри, до бесід і застілля, “адже
й забави християн повинні мати присмак філософії”.
Еразм був відомим сатириком, автором знаменитої “Похвали
Глупоті”. Його сатира була спрямована також і проти схоластів.
Схоластичні витончення створюють інший раз таку міцну
павутину, що “легше вибратися з лабіринту, ніж із тенет
реалістів, номіналістів, фомістів, альбертистів, оккамістів,
скотистів та інших” [4]. Мотиви скептицизму, які зустрі+
чаються у Еразма, мають на меті принизити самовпевненість
схоластів.
У моральних питаннях Еразм був прибічником формули
стародавніх мудреців “нічого надмірного”. Лише чуття міри
здатне вивести людину на єдино вірну дорогу її життя. Іти нею
важко через глибоку суперечливість усіх речей: «Перш за все,
не підлягає сумніву, що будьяка річ має два лиця, подібно до
Алківіадових силен,
1
і ці оличчя далеко не схожі один з одним.
Зовні немов смерть, а заглянь в середину – побачиш життя,
і, навпаки, під життям ховається смерть, під красою –
потворність, під достатком – жалюгідна бідність, під
ганьбою – слава, під ученістю – невігластво, під могутністю –
убозтво, під благородством –негідність, під веселістю –
смуток, під успіхом – невдача, під дружбою – ворожнеча…»
[5] Отже в житті все розділено на протилежності, межі між
якими дуже хиткі, і лише принцип “нічого надмірного”
дозволяє ці межі помічати і обережно крокувати по життю.
6.6. Ренесансні соціально-політичні теорії та утопії
В епоху Відродження були розроблені численні соціально+
політичні та утопічні вчення, зміст яких обговорювався
протягом наступних століть, а деякі ідеї обговорюються й досі.
1
Алківіад (450 — 404 до н.е.) — афінський політичний діяч. У діалозі Платона
«Бенкет» Алківіад проголошує промову, у якій порівнює Сократа з силенами
(потворними фігурами, в середині яких були приховані чудові зображення).
__________________________________________ О. М. Кривуля
144
Відомий італійський історик і філософ Ніколо Макіавеллі
(1469–1527) у ряді творів, особливо у невеликій праці “Держа+
вець”, розробляв принципи політики, показував її автоном+
ність, відокремленість від моралі. Вважається прибічником
політичного реалізму (брати речі такими, які вони є), а інколи
й цинізму (мета виправдовує засоби). Був песимістичного
складу стосовно засад людської природи (“Про людей в цілому
можна сказати, що вони невдячні і непостійні, схильні до
лицемірства й обману, що їх відлякує небезпека й приваблює
нажива”; “Люди скоріше вибачать смерть батька, ніж
втрату майна”; “Люди завжди недобрі, доки їх не примусить
до добра необхідність” і т. ін. [6]). Які б не відбувалися зміни
державного устрою в середині країни, як би не змінювалось
панування одних країн над іншими, за всім стоїть незмінність
людської природи і саме ця незмінність забезпечує постійність
соціально+політичних закономірностей, а значить дає підставу
для існування науки про них. Божественний вплив на життя
суспільства не є фатальним, люди здатні вносити й від себе
певні зміни, і Бог завжди залишає людям частку своєї слави:
«Одначе ради того, аби не втратити свободу волі,
я припущу, що може доля розпоряджається лише половиною
усіх наших справ, другу ж половину, або близько того, вона
віддає самим людям» [7].
Англійський мислитель Томас Мор (1478–1535) у 1516 р.
опублікував книгу під назвою “Золота книга, настільки
ж корисна, як і кумедна, про найкращий устрій держави та про
новий острів Утопія”. У цій книзі він проводить гуманістичну
ідею, що людина повинна жити згідно з природою, підкреслю+
вав роль науки й мистецтва, сповідував релігійну толерантність,
засуджував паразитизм. Причину всіх народних нещасть Мор
вбачав в існуванні приватної власності, в ній же коріниться
моральна недосконалість суспільства. На відміну від перекона+
ності Макіавеллі у незмінно злій природі людини, він вважає,
що добра у своїх підвалинах людська природа відновиться
з новим державним устроєм, за якого в суспільстві не буде
приватної власності.
У книзі Мора докладно описується розпорядок життя
утопійців аж до змісту молитов, які читають острів’яни на чолі
зі священником. На острові немає сіл для постійного мешкання,
все населення розміщене у 54 містах. На село для виконання
господарських робіт по черзі переселяються сім'ями з міст.
Філософія______________________________________________
145
У містах розвинуто ремесло для забезпечення тільки власних
потреб та для безгрошового обміну. Робочий день у них складає
всього шість годин, сплять протягом восьми годин, а решту часу
люди проводять у різних формах дозвілля. Припускає Мор для
утопійців і рабство. Рабами у них стають власні громадяни, які
вчинили ганебне діяння або засуджені в інших народів до
страти за злочин. Цих останніх утопійці отримують задарма або
за дешеву ціну і поводяться з ним досить суворо.
Ще один італійський філософ Томмазо Кампанелла (1568–
1639) свої соціально+політичні й утопічні ідеї виклав у творі
“Місто Сонця”. Місто, про яке йдеться, створили люди, що
втекли з Індії й вирішили общиною вести філософський спосіб
життя, створили державу, яка влаштована не Богом, а людським
розумом. У цьому місті+державі немає приватної власності,
панує спільна й організована праця, яка припускає розподіл на
розумову й фізичну. Робочий день триває лише чотири години.
Там немає бідних і багатих, люди живуть так, що “не вони
слугують речам, а навпаки речі слугують їм”. На відміну від
платонівських ідеалів, у місті+державі Кампанелли є соціальна
однорідність. Життя організоване у відповідності з людською
природою, і цілісність, що притаманна всій природі, реалізована
й у суспільному житті. Управління побудоване так: головним
є метафізик (Сонце), що уособлює синтез усіх знань і тому може
бути названий універсальною людиною; у метафізика є три
помічника, які реалізують три основні принципи буття –
Могутність, Мудрість, Любов; усього сорок начальників. У місті
Сонця не існують родинні зв’язки, немає індивідуальної сім’ї.
Законодавство просте й ясне, засноване на євангельських
заповітах: “Чого не бажаєте собі, не робіть і іншим”.
Література
Першоджерела
1. Бруно Д. Диалоги. – М.: Госполитиздат, 1949. – 551 с.
2. Валла Лоренцо. Об истинном и ложном благе. О свободе воли. – М.:
Наука, 1989. – 475 с.
3. Кампанелла Т. Город солнца. // Утопический роман XVI–XVII веков. –
М.: «Художественная литература, 1971. С. 140–190.
4. Кузанский Н. Сочинения в 2+х томах. М.: Наука, 1980.
5. Кузанский Н. О мире веры // Вопросы философии, 1992. №5.
6. Мак’явеллі Нікколо. Флорентійські хроніки. Державець. К., 2001. –
492 с.
7. Монтень М. Опыты. В 3+х книгах. – М.: Голос, 1992.
__________________________________________ О. М. Кривуля
146
8. Петрарка Ф. Канцоньере. Моя тайна. Книга писем о делах
повседневных. Старческие письма. – М.: РОСАД, 1997. – 736 с.
9. Роттердамський Е. Похвала глупоті. Домашні бесіди. – К.: Основи,
2001. – 320 с.
10. Роттердамский Э. Философские произведения. – М.: Наука, 1986. –
703 с.
11. Сочинения итальянских гуманистов епохи Возрождения (XV век). –
М.: Изд+во МГУ, 1985.– 381 с.
Навчальна
1. Горфункель А. Х. Философия епохи Возрождения. – М.: Высшая
школа, 1980. – 371 с.
2. Рассел Б. Історія західної філософії. – К.: Основи, 2001. – 760 с.
3. Реале Дж., Антисери Д. Западная философия от истоков до наших
дней. Том 2. Средневековье (Часть 4). – СПб.: ТОО ТК «Петрополис»,
1995. – С. 212 –322.
Додаткова
1. Баткин Л. М. Итальянские гуманисты: стиль жизни, стиль мишления. –
М.: Наука, 1978. – 199 с.
2. Баткин Л. М. Итальянское Возрождение в поисках индивидуаль+
ности. – М.: Наука, 1989. – 272 с.
3. Бёрлин И. Оригинальность Макиавелли // Человек, 2001, №№3+5.
4. Брагина Л. М. Итальянский гуманизм. Этические учения 14+15 в. –
М.: Высшая школа, 1977. – 253 с.
5. Буркхардт Я. Культура Возрождения в Италии. Опыт исследования. –
М.: Юристъ, 1996. – 591 с.
6. Гарен Э. Проблемы итальянского Возрождения. – М.: Прогресс,
1986. – 394 с.
Примітки
1. Джованни Пико делла Мирандола Речь о достоинстве человека //
Эстетика Ренессанса: Антология. В 2+х т. Т.1. – М.: Искусство, 1981. –
С. 250.
2. Кузанский Н. Об ученом незнании // Кузанский Н. Сочинения в 2+х
томах. Т 1. – М.: Мысль, 1979. – С. 173.
3. Цит. за: Геггель. Лекци по истории философии. Книга третья. М. –
Л.: Соцэкгиз, 1935. – С. 173.
4. Эразм Роттердамский. Похвала Глупости. – М.: Государственное
издательство художественной литературы, 1960. – С. 55.
5. Там само. – С. 29.
6. Макиавелли Н. Государь. Рассуждения о первой декаде Тита Ливия. –
СПб.: Азбука+классика, 2006. – С. 96,97, 127.
7. Там само. – С. 130.
Філософія______________________________________________
147
_____ 7. ФІЛОСОФІЯ НОВОГО ЧАСУ _____
7.1. Формування нової парадигми філософування у XVII ст.
XVII ст. відкриває нову епоху у розвитку філософії.
Незважаючи на те, що хвилі Ренесансу ще продовжували
поширюватись Європою, не можна було не помітити й народ+
ження нового в житті континенту. Відбулися перші буржуазні
революції у Нідерландах (1609) та у Англії (1688). Саме у ці
країни перемістився центр економічного життя. Ремісницьке
виробництво перетворювалось у мануфактурне, розквітла
торгівля, особливо та, що пов’язана з морем, зникають феодаль+
ні відносини. Поряд зі старими класами з’являються й нові:
робітничий клас та буржуазія.
Складався переворот і в духовному та культурному житті.
Він виявився зокрема у зростанні об’єктивної потреби в розвитку
природознавства. Промислове виробництво вимагало подаль+
шого розвитку науки, особливо у її прикладному аспекті. Наука
все більше постає як безпосередня виробнича сила. «Knowledge
itself is power» («знання саме по собі є силою») – вислів, який
приписується першому мислителю доби Нового часу Ф. Бекону,
яскраво виражає усвідомлення такої ролі науки. Тому на стан
науки в суспільстві все більше звертають увагу державні діячі,
вона стає предметом державної політики. Та й самі науковці
усвідомлюють своє значення в суспільстві, що виявилось
у виникненні нових форм організації дослідницької діяльності –
академії наук, різноманітні наукові співтовариства. XVII ст.
було часом діяльності таких видатних учених як Г. Галілей,
І. Ньютон, Р. Бойль, Й. Кеплер, Х. Гюйгенс, а також періодом
великих географічних відкриттів, політичного й економічного
засвоєння нових земель.
Врешті+решт виявилось, що на відміну від середньовіччя,
яке орієнтувалось на вирішення питань у їх теологічній формі,
і на відміну від Відродження, яке зосереджувалось на мораль+
ному й художньо+естетичному зображенню людини, Новий час
орієнтується переважно на природознавство. „Переважно” тому,
що за цим стоїть загальне прагнення адекватно відтворити
дійсність, бажано щоб якісно нове пізнання спиралось на розум
та практичний досвід.
__________________________________________ О. М. Кривуля
148
Орієнтація на природознавство вела до зміни співвідношення
власне філософських знань і знань про природу. У часи
античності і середньовіччя майже не було чітких кордонів між
філософією і тими галузями наук, що вивчали окремі сторони
дійсності. З переходом же до Нового часу стан справ у системі
знань почав докорінно змінюватись, оскільки поряд з філософією
виникають і самостійно розвиваються конкретні науки про
природу й суспільство. Відокремлення від колись єдиної натурфі+
лософії механіки, астрономії, математики, фізики, хімії, фізіо+
логії з їх специфічними методами пізнання вело до зміни самого
статусу філософії, її предмету й ролі. Філософи самі починають
приділяти переважну увагу питанням методології та теорії
пізнання. Усвідомлюються проблеми, що стосуються походження
знань і пізнання, його джерел, співвідношення чуттєвого,
досвідного й раціонального, питання істини. При відповідях на
такі питання філософи схилялись чи то до емпіризму, чи то до
раціоналізму. Представниками першого були Ф. Бекон, Т. Гоббс,
Д. Локк, другого – Р. Декарт, Б. Спіноза, Г. Лейбніц. Ясна річ, що
вказані тут імена далеко не вичерпують список.
Окрім гносеологічних питань філософів цікавлять також
питання упорядкування, систематизації досягнень науки. Саме
потреба вирішення цих питань, очевидно, й живила раціона+
лістичні мотиви у філософії, тоді як загальна досвідна орієнтація
науки більше сприяла укріпленню позицій емпіризму.
Що стосується інших рис філософії Нового часу, то слід
відзначити поширення матеріалістичних тенденцій у її розвитку.
Правда це був матеріалізм механістичного ґатунку, оскільки
спирався на найбільш розвинену тоді науку – механіку.
Механіка була лідером природознавства і ясно, що філософи+
систематизатори знань поширювали „механістичне” мислення
на всі природні й соціальні явища.
Специфічно складались і співвідносини філософії та релігії.
У XVII ст. філософія займає проміжну позицію між релігією
і наукою. Ім’я і поняття Бога майже не сходить зі сторінок
творів філософів, однак те, що є в цих творах оригінального, все
воно від орієнтації на науку, а не релігію. У цю епоху, як
і в попередню, була поширена концепція „двох істин” (вража+
лося, що є істини розуму, які відкриваються через науку, та
істини віри, котрі доступні тільки релігійній людині). Філософи
Нового часу спирались на неї, щоб захистити незалежність
наукової творчості від церкви.
Філософія______________________________________________
149
7.2. Проблема методу пізнання у філософії Нового часу
Філософія Нового часу відкривається іменем англійського
філософа Френсіса Бекона (1561–1626). Його називають першим
філософом нової доби: саме він першим сформулював найваж+
ливіші принципи, що характерні для філософії цього періоду.
Походив Бекон зі знатного роду, навчався у Кембріджському
університеті. Ще зовсім молодим (шістнадцятирічним юнаком)
він протягом декількох років приймав участь у дипломатичній
роботі в Парижі. Після смерті батька у 1579 р. повертається до
Англії, щоб у майбутньому забезпечити себе достатком. Деякий
час вивчав право і філософію, займався юридичною практикою,
здобув славу гарного оратора і кваліфікованого юриста. Однак
це не було його єдиним призначенням. Бекон створює план
універсальної реформи науки і жадає такої державної посади,
яка дала б більше змоги реалізувати цей план. При королеві
Єлизаветі йому не вдалося зробити значної кар’єри. Кар’єра
вдалася після вступу на престол Якова I Стюарта. Бекон став
лорд+канцлером Англії, одержав титули барона Веруламського
і віконта Сент+Албанського. Та у 1621 році його звинуватили
у хабарництві і на тому політична кар’єра Бекона закінчилась.
В останні роки життя він займався літературною діяльністю,
часто хворів. Одного разу холодною весною Бекон вирішив
зробити досвід з заморожуванням курки, аби переконатись в тім,
наскільки сніг може зберегти м’ясо від псування. Власноруч
набиваючи курку снігом, він застудився, прохворів тиждень
і 9 квітня помер. У своєму останньому листі Бекон не забув
відзначити, що досвід з заморожуванням “удався дуже добре”.
Серед творів Бекона найбільш відомі: “Про достоїнство
і примножування наук” (1623), “Новий органон наук” (1620) та
філософська утопія “Нова Атлантида”, яка була опублікована
через рік по його смерті.
Основний пафос творчості Бекона – пропаганда науки,
демонстрація її першорядного значення в житті людства. Він
намагався скласти новий цілісний погляд на устрій науки, її
класифікацію, на цілі й методи наукового дослідження. Ідея
Великого Відновлювання Наук буквально пронизувала його
філософські твори. За цим стояло нове розуміння цінності
науки, а саме її практичне призначення, задоволення людських
потреб і покращання життя людей. Бекон був першим, хто
чітко усвідомив перевагу наукових досягнень порівняно
з античністю і середньовіччям.
__________________________________________ О. М. Кривуля
150
Поставивши перед собою завдання по відновлюванню наук,
Бекон перш за все вважав необхідним дати класифікацію усього
відомого на той час кола знань. Принцип класифікації знань
обрано ним у традиціях уже гуманістичної культури, оскільки
в основу класифікації покладено три головні, як тоді вважалось,
здібності людської душі: пам’ять, уява (фантазія), розум.
Пам’яті відповідає історія, уяві – поезія, розуму – філософія,
яка найбільшою мірою відповідає поняттю науки.
Для філософії є три головні предмети: Бог, природа, людина.
Своє ставлення до Бога як предмета дослідження Бекон вирі+
шує, спираючись на теорію “двох істин” і приходить до
висновку про взаємне невтручання релігії і тієї філософії, яка
досліджує природу. У природничій філософії Бекон виділяє
теоретичну частину, яка викриває причини природних явищ,
і практичну. Важливим для нього є розділення теоретичної
натуральної філософії на фізику і метафізику, Фізика вивчає
ближчі причини, а метафізика більш глибокі, формальні (тобто
форми речей) та конечні причини. Від метафізики Бекон
відрізняє першу філософію і її предметом вважає загальні для
всіх наук аксіоми а також ознаки будь якого сущого, напр.,
численне, тотожне, відмінне, можливе тощо, яке береться
у фізичному смислі. Останній підрозділ філософії – вчення про
людину. Людина як індивід – предмет антропології, а людина
як член суспільства – предмет громадянської філософії або
політики. Бекон не просто дає класифікацію наук, а докладно
розглядає їх історію й досягнення, вказує перспективи їх
розвитку.
Особливу увагу Бекон приділяв логіці, науці про мислення.
На відміну від традиційної логіки, яка залишалася логікою
доказу того, що колись було відкрито, він висунув задачу
створити логіку, яка була б орієнтована на відкриття нових
істин. Можна сказати, що Бекон уперше свідомо сформулював
методологічну функцію філософії. Проблеми логіки й методології
стали головним предметом його твору „Новий органон”.
У беконівській методології є своєрідна „руйнівна частина”,
де розглядаються так звані „ідоли”, або привиди мислення
і способи, якими можна вивести їх з людської свідомості,
очистити її. Тільки після цього можна розраховувати на
адекватне відтворення природи.
„Ідоли”, чи то „привиди” – це забобони, які, згідно Бекону,
почасти належать людському розуму за його природою, почасти