Кривошея В.В. Козацька еліта Гетьманщини

Подождите немного. Документ загружается.

Сангурський, Федір Молявка, Іван Сахновський, суддею — Тиміш

Сенюта, писарями — Самійло Холодович, Яким Миткевич, Андрій

Миткевич, осавулами — Єлисей Рашко, Іван Норка.

Полковим сотником був Федір Посудевський, любецькими сот

никами — Федор Посудевський, Сава Посудевський, Василь Савич,

Зарецький, киселевськими — Василь Лисенко, волинськими —

покозачений шляхтич гербу «Доліва» [1162, 16] Олександр Бре

жинський, Василь Максимович, Роман Журба, березнянськими —

Андрій Лисенко, Яким Сахновський, городнянськими — Григо

рій Молявка, Іван Пирятинський, Іван Красовський, Леонтій Се

рафимович, Корнилій Дубовик, Григорій Дубовик, роїським —

Леонтій Бакуринський [936, 46], вибельським — Андрій Тризна,

білоусівськими — Іван Булавка, Дем’ян Маленський, Григорій

Дубовик, Георгій Дзвонкевич, менськими — Богдановський,

Яким Сахновський, Григорій Кузьминський, Павло Сахновський,

понорницькими — Костянтин Тихоновський, Василь Максимович,

Олександр Брежинський, синявськими — Степан Петрункевич,

слабинськими — Стефан Філоненко, Тиміш Кулябка, Самійло Ми

хайлович Левандовський, столенські — наказні Стефан Михай

лович і Тиміш Кульчицький, сосницькі — Павло Ломиковський,

Павло Полетановський, Филимон Шафонський (Шатило), Іван

Лисянський.

Реєстр старшин Чернігівського полку того часу нараховує

116 осіб з 91 родини, серед яких 4 Сахновські, Посудевські, 3 Са

вицькі, Міхно, Лисенки, 2 Ярошевичі, Філоненки, Тризни, Савичі,

Римші, Молявки, Мокрієвичі, Миткевичі, Журби, Дубовики, Бре

жинські, Бобирі, Бакуринські.

Прилуцьким полковником був Григорій Галаган [1137, 318],

обозними — Федір Молявка і Федір Галенковський, писарями —

Іван Александрович і Іван Шнурчевський, суддями — Яків Огро

нович, Іван Галаган [1137, 318], Стефан Лукомський, Іван Алек

сандрович, осавулами Ничипір БілецькийНосенко, Михайло

Величко, Михайло Стороженко, Яків Величко.

Полкову сотню очолювали Степан Лукомський, Андрій Гулен

ко, Павло Гуленко, Юрій (Георгій) Носенко–Білецький, 1шу Вар

винську — Дмитро Кониський, Михайло Тарновський, Андрій

Барановський [104, 1], 2гу Варвинську — Іван Тарновський,

Журавську — наказні Тиміш Федорович і Кузьма Тупенко, Іва

ницьку — Федір Свирський, Ічнянську — Андрій Стороженко і Іван

Новицький, Корибутівську — Павло Ясликовський, Самійло

321

Козацька еліта Гетьманщини

Левандовський, Павло Дембовський, Василь Рудковський, Крас

ноколядинську — Петро Максимович, Монастирищанську — на

казний Іван Головко, Срібнянську — Микола Троцина, Осип Мас

ло. В Прилуцькому полку того часу відомі 64 урядовці з 49 родин

(3 Галагани, Тарновські, Стороженки, Романовичі, 2 Велички, Фе

доровичі, Троцини, Огроновичі, Лукомські, Гуленки, Білецькі

Носенки).

Київським полком продовжували керувати Михайло Танський,

його син Михайло Михайлович Танський і Юхим Федорович Да

раган. Полковими обозними були Андрiй Шаула, Олексiй Пiдви

соцький, Олександр Солонина, суддями — Iван Стопановський,

Федiр Война, Олександр Солонина, Зіновiй Борсук, писарями —

Iван Покорський, Григорій Покас, Петро Роговський, Зіновiй Бор

сук, Андрiй Миткевич, осавулами — Осип Закревський, Степан

Барановський.

Козелецькими сотниками були Петро Жила, Олексiй Пiдви

соцький, Степан Барановський, Павло Руголь, остерським — Iван

Солонина, київськими — Прокіп Жила, Павло Гудима [862, 4],

Михайло Гудима [225, 1], моровськими — Петро Негруля, Iван

Солонина, носівським — Карпо Шаула, бобровицькими — Роман

Журба, Матвiй Косташ, гоголівськими — Олександр Солонина,

Филимон Шафонський, Антон Пальчинський, кобизьким — Пет

ро Симоновський. До реєстру Київського полку того часу внесено

61 старшина з 44 родин (4 Солонини, Шуми, Жили, 3 Шаули, Ба

рановські, 2 Танські, Мандрики, Закревські, Гудими).

У Полтаві залишилися українські полковники. Спочатку предс

тавник місцевої старшинської родини Василь Кочубей, поставле

ний ще за Апостола, а у 1743 р. його змінив прилучанин Андрій

Горленко [1140, 250].

Полковими обозними були Іван Левенець [58, 1] і Андрій Ру

новський, суддею — Григорій Сахновський [52, 1], осавулами —

Іван Сулима, Іван Максимович, Данило Тимченко, Яків Козельсь

кий, Василь Магденко [66, 2], Дем’ян Беньковський [66, 1], пи

сарями — Григорій Заньковський, Андрій Руновський, Григорій

Бачинський.

Полкові сотні очолювали Семен Кулик, Іван Черняк [56, 1], Гри

горій Штепа, Ярема Фідровський, Решетилівську — Семен Буза

новський, Старосанжарську — Іван Згурнос, Іван Заньковський

[68, 1], Санжарську — Дмитро Левенець, Григорій Афанасієв, Пет

ро Сулима, Ілля Вольховський, Андрій Магденко [60, 1], Білиць

322

В.В. Кривошея

ку — Павло Кот, Петро Тройницький, Кобиляцьку — Максим Яно

вич, Сокологорську — Яків Червецький, Царичаську — Йосип Ба

банський, Іван Кущинський [55, 1], Орлянську — Григорій Псел

Дяченко, Григорій Тель, Данило Лаврінович, Іван Осовицький,

Старосамарську — Дмитро Могилевський, Максим Зуй, Іван Бер

зан, Кишенську –Тиміш і Василь Потоцькі [69, 1], Маяцьку —

Василь Лисняк, Гаврило Штепа, Василь Гаврилів, Василь Марчен

ко, Нехворощанську — Каленик Слоновський [64, 1], Сулима,

Келебердинську — Іван (1739), Микита Козельський, Переволо

чанську — Осип Вовк. Загалом у Полтавському полку того часу

відомо 99 урядників з 77 родин (4 Сулими, 3 Штепи, Козельські,

2 Тарнавські, Тройницькі, Юхименки, Тимченки, Семенови, Ру

новські, Руденки, Дяченки–Псели, Потоцькі, Могилевські, Маг

денки, Левенці, Заньковські, Глоби, Гегели).

Гадяцькими полковниками були Петро Галецький, Василь

Розумовський, Антін Крижановський. Полковими обозними були

Василь Биковський і Іван Родзянка, суддями — Василь Биковсь

кий, Іван Родзянко, Федір Война, писарями — Яків Ситенський,

Биковський, Яків Колодяжний, осавулами — Осип Ситенський,

покозачений шляхтич гербу «АндродеБюі» [1162, 11] Олексій

Богаєвський, Василь Ковалевський.

Полкові сотні очолювали Петро Пирятинський, Іван Манко,

Герасим Станіславський, Федір Ситенський, Осип Малиновський,

Іван Манько, Котельвенську — Осип Гнидич, Юхим Зашаловський,

Іван Матюшинський, Петро Гнєдич, Лютенську — Данило Засядь

ко і Ілля Шостак, Веприцьку — Григорій Покотило, Прокіп Масюк,

Рашівську — Семен і Павло Зеленські, Ковалівські — Данило

Лесевич, Петро Кир’яків, Зіньківські — Костянтин Бантиш, Дани

ло, Михайло і Федір Жадьки, Іван і Лук’ян Бутовичі, Грунську —

Семен Милорадович [1126, 480], Комишенську — Іван Яценко,

Павло Антонович, Павло Золотаревський, Семен Михайловський,

Опішнянські — Андрій Дем’янович [333, 1], Артем Панченко,

Максим Руновський, Лев і Юрій Биковські, Федір Момонтів.

У той період відомо 80 старшин з 63 родин Гадяччини (5 Жадь

ки, 4 Зеленські, 3 Ситенські, Биковські, Бутовичі, 2 Милорадо

вичі, Манки, Засядьки, Гнєдичі).

Миргородський полк з 1737 р. очолював Василь Капніст, а з січ

ня 1752 р. полковником став Федір Остроградський. Полковим обоз

ним був Федір Москов, суддями Федір Остроградський, Федір Ко

зачинський, писарями — Федір Тихонович, Федір Козачинський,

323

Козацька еліта Гетьманщини

Петро Зажиховський, Галятовський, осавулами — Антін Волевач,

Тихін Кальницький, Іван Білошицький, Семен Родзянко, Дани

ло Байрак, Василь Зарудний.

Полковими сотниками були Василь Зарудний [254, 1], Висоць

кий, Матвій Ляхович, Кирило Забіла, Попатенко, богацькими —

Йосип Степанович, Іван Сандул, Стефанович, Сидорів, хорольсь

ким — Ярема [549, 1] Родзянко, яресківськими — Михайло Ло

євсь

кий, Федір Гаврилів, Степан і Опанас Попатенки, голтвянськими —

Іов Сежченко, Василь Остроградський, остапівськими — брати

Григорій і Федір Базилевські, шишацькими — Федір Москов,

Федір Яковенко, білоцерківськими — Іван Базилевський, Василь

Жученко, сорочинськими — Федір Охрімович, Андрій Дем’янович,

Петро Гончаренко, кременчуцькими — Ілляшенки: Федір Гаври

лів, Яків Гавриленко, Гаврило Федорович, уставицькими — Василь

Тимошенко, Дмитро Ламан, Кирило Каракаш, Остап Карась, Ми

хайло Дембровський, потоцькими — Юрій Сахатов і Ілля Шутенко.

Цибулівською сотнею керували Данило Дахно, Костянтин Кор

чевський, Іван Ковальчук, Давид Звенигородський, Данило Бай

рак, Архангелородською — Давид Звенигородський і Осип Чечель,

Крилівською — Григорій Рудь.

Загалом у полку відомо 103 старшини з 84 родин (5 Базилевські,

4 Остроградські, 3 Родзянки, Попатенки, Ілляшенки, 2 Моска

ленкиСтефановичі, Майбороди, Коденці, Зарудні, Замиздрі, Во

лошини).

Лубенським полком 21 рік керував Петро Данилович Апостол

[385, 3], котрого у 1757 р. змінив Іван Кулябко, який попередньо

був 20 років полковим обозним у цьому полку. Крім Івана Кулябки,

обозними були Іван Жуковський, Іван Маркович, Василь Кулябко.

Полковими суддями були Семен Максимович, Андрій Павловський

(з інтендантів семінарії Троїцького Сергієвого монастиря), Василь

Кулаковський, Василь Стефанович, писарями — Семен Столпа

новський, Опанас Шкляревич, Федір Дергай, Андрій Степанович

Страховський, Яків Корнієвич, осавуломи — Петро Троцький,

Іван Гонцевський, Степан Корсун, Федір Зарудний, Семен Слюз,

Родіон Рвачевський, Семен Прийма, Григорій Манджос.

Полкові сотні очолювали Іван Кулябко, Михайло Cкаржинсь

кий, шляхтич гербу «Косцеша» Карпо ЗначкоЯворський, Іван

Пуковський, Семен Прийма, Василь Савич, Яблунівську — Степан

Стороженко, Олексій Чернецький, Пирятинські — Григорій Ко

латевський, Михайло Огранович, Іван Оріховський, Снітинську —

324

В.В. Кривошея

Петро Максимович, Іван Жуковський, Хмельовську — Андрій

і Петро Шкляревичі, Горошинську — Григорій Довгий, Городись

ку — Пилип Петровський, Чорнусівську — Петро Троцький, Клим

Христич, Сенчанську — Тиміш Криштофович, Лукомську — Іван

та Степан Піковці, Михайло Ореховський, Глинську — Антін

Крижановський і Павло Світ, Смілянську — Григорій Савицький,

Павло Губар, Григорій Довгий, Григорій Громека, Роменську —

Семен та Іван Марковичі, Чигриндубравську — Іван Булюбаш та

Олександр Бутовський [253, 1], Лохвицькі — Василь Стефанович,

Іван Огранович, Кирило Коченевський, Федір Момонтов, Василь

Нельговський, Василь Лукашевич. У полку цього часу відомі

87 старшин з 63 родин (7 Ограновичів, 3 Жуковські, Шкляревичі,

Максимовичі, Кулябки, 2 Христичі, Булюбаші, Страховські, Са

вицькі, Піковці, Петровські, Оріховські, Марковичі, Криштофо

вичі, Бутовські).

Переяславський полк 25 березня 1736 р. очолив Михайло Сам

сонович Богданов, але через три роки полковником став Семен Су

лима. Полковими обозними були Лукаш Васильович Коломійчен

ко, Семен Сулима, Семен Безбородько [1136, 311], Іван Кулябко,

полковими суддями — Павло Черняхівський, Семен Безбородько

[1136, 312], Костянтин Лисеневич, Яким Канієвський (шляхтич

гербу «Наленч» [1162, 67]), писарями — Костянтин Лисеневич,

Ничипір Дем’янович, Яким Канієвський, Василь Туманський,

Степан Карлицький, Гаврило Черняхівський, осавулами — Гри

горій і Лука Лукашевичі [231, 1], Яків Пилипенко.

Першу полкову сотню очолювали Семен Копцевич і Іван Пили

пенко [365а, 1], другу — Іван Гулак, третю — Федір Киселівський,

Басанську — Іван Нестелій, Баришівську — Григорій Лизокевич

і Давид Афендик [1121, 443], Воронківську — Матвій Сулима,

Гельмязівську — Йосип Тоцький, Терехтемирівську — Федір Ки

селівський, Сава і Михайло Гриневичі, Леплявську — Іван Левиць

кий, Бубнівську — Федір БазилевичКулябко, Іван Максимович,

Піщанську — Петро Кандиба і Іван Жила, Домонтівську — Яків

Платковський, Золотоніську — Костянтин Леонтович, Кропив

ненську — Петро Дараган, Іркліївську — Олексій Требинський

і Павло Завойко [686, 101], Канівецьку — Іван Лебединський, Яго

тинську — Степан Лукомський, Олексій КанаровськийСоха,

Федір Славатинський, Бориспільську — Юрій Юрійович Забіла,

Березанську — Семен і Петро Безбородьки [1136, 312], Василь Ду

митрашкоРайча, Іван Лялька.

325

Козацька еліта Гетьманщини

У полку було 143 старшини з 124 родин (4 Афендики, 3 Пили

пенки і Дарагани, 2 Безбородьки, Черняхівські, Требинські, Тоць

кі, Сулими, Прохоровичі, Лукашевичі, Леонтовичі, Кандиби, Гу

лаки, Кулябки, Гриневичі).

Швидко розросталася неурядова старшина. Так, 1763 р. у Війсь

ку Запорозькому було 221 (із них лише 139 служили) бунчукових,

329 (239 служили) військових, 722 (548 служили) значкових то

варишів [1272, 35–43]. Загалом неурядова старшина нараховувала

1275 чоловік, із них служили 1006 (79%).

За гетьманування Розумовського повністю відродилося звання

і набуло широкого вжитку призначення військовим товаришем.

Загалом в полках було різних урядовців і службовців 1879,

окремо ще 550, абшитованої старшини 233 у полках і 16 окремо.

Разом з 206 старшинськими дітьми, що не служили, і 1326 відстав

ними старшинами вони налічувли 4210 чоловіки (5,8% від загаль

ної кількості козаків). Категорія старшини, яку ми роглядаємо, на

раховувала 245 урядів (не включаючи генеральних). За весь період

1734–1763 рр. на цих посадах вдалося виявити 963 урядовців.

З попереднього періоду вдалося встановити долю 297 родин:

з них зберегли вплив 220 родин. Втратили уряди 79 родин. Серед

них до старовинних козацьких родин належали Берли, Бурляї,

Лісницькі, Нечаї, Гречані, Рославці, Раковичі, Новаковичі, Рус

тановичі, Сангурські, Таранухи, Товстоліси, Цесарські, Черу

шинські, Шираї, Шашкевичі.

Випадання родин зі старшинського середовища було пов’язане

з вигасанням роду. Так, сотник кобиляцький (? — 1712–1730 — ?),

осавул полковий полтавський (? — 1722–1725 — ?) і наказний пол

ковник (1727, 1730) Сава Михайлович Тарануха (? — 1677–1730)

[6, 52] разом з дружиною Феодосією Данилівною N [574, 140] мали

п’ятьох доньок, заміжніх за Павлом Степановичем Козельським,

Єфросинія була заміжня двічі, а саме: за Василем Зарудним, сот

ником миргородським, і Петром Ломиковським, бунчуковим то

варишем, Мар’яна — за сотником кобиляцьким Максимом Яно

вичем, Марія — за священиком Іваном Гординський. Чоловічого

продовження ця гілка роду Таранух не мала.

Другою з причин випадання зі старшинського роду була відсут

ність представників чоловічої статті належного віку. Старші сини

Данила Лісницького, онуки Григорія, які були сотниками, по

мерли, а молодші служили значковими товаришами в Шишаках

і Уставиці [137, 469]. Син сотника Романа Микола, який згодом

326

В.В. Кривошея

триматиме Шишацьку сотню (1765–1772), народився в 1732 р.

[1285, 173] і сотником став у 33 роки.

Іноді спадкоємці того чи іншого старшини йшли до монастирів.

Так, після смерті сотника золотоніського Переяславського полку

Антона Черушинського його син Федір прийняв постриг в монасти

рі і став ченцем Ераксом, донька Пелагея вийшла заміж за Костян

тина Леонтовича, якому перейшов уряд сотника, і всі володіння

Черушинських у сотні.

Зафіксований і перехід представників роду на Правобережжя,

і як наслідок цього — відсутність серед старшини представників

цієї родини. Так, нащадок відомого полковника часів Богдана

Хмельницького [899, 16] Карпо Дмитрович Бурляй ще був наказ

ним писарем полковим переяславським (1730) і володів с. Мельни

ками Іркліївської сотні, а вже його сини перейшли на Правобе

режжя до батьківських маєтностей, а саме: Іван до сіл Карапиші

і Тупики, а Михайло в с. Мисайлівку Богуславського староства.

Деякі родини залишалися на рівні неурядової старшини — бун

чукових, військових і значкових товаришів. Рустановичі повер

нулися в священицьке середовище [687, 6], зберігаючи шлюбні

зв’язки з полковими старшинами Лукашевичами, сотниками

Леонтовичами і маючи своїх представників у середовищі значко

вих і військових товаришів [456, 55 зв].

Син полкового судді Івана Берло Андрій пішов у священицьке

середовище, став протопопом переяславським, онуки — Іван Ва

сильович (? — 1690–1761) з наказного сотника воронківського

(1728, 1730) отримав чин бунчукового товариша (з 1737.21.02),

Григорій Данилович — «певчий Высочайшего двора» (1733), Іван

Андрійович був військовим канцеляристом ГВК (1747–1765.22.12.).

1735 р. помер колишній суддя полковий переяславський

(1724–1729) Семен Іванович Новакович (? — 1679–1735). Його дру

жина Горпина Романівна, мабуть, із Забузьких (1697–1765 — ?)

залишилася з неповнолітніми синами, з яких старший Федір Се

менович (1722–1769) розпочав службу з 1740 р., став значковим

товаришем, потім з 1752 р. військовим, а в 1768 р. був абшитова

ним бунчуковим товаришем.

Повернули уряди 97 родин, представники яких не фіксуються

за гетьмана Апостола. Серед них були представники родин, які

мали досить значний вплив у попередні періоди — гетьманських

родин Наливайок, Дорошенків, Скоропадських, полковничих —

Думитрашків — Райчів, Кривоносів, Силичів, Джулаїв, Лобод,

327

Козацька еліта Гетьманщини

Дубин, Жоравок, Третяків, Журманів, Жученків, Громек, Момо

тів, Мурашок, Чечелів, генеральної старшини — Ломиковських,

Мокрієвичів, Зарудних, Лучченків, Шилів, таких впливових стар

шинських родин, як Кониських, Маньківських, Маслів, Манжосів,

Завойок, Звенигородських, КонаровськихСохів, Карасів, Кисе

лівських, Парпурів, Рубців, Полетик.

Відсутність втрат уряду за політичними мотивами, а також по

вернення в уряди значної частини казацьких родин, які мали ве

ликий вплив у попередній період, ще раз підтверджує лояльність

російської адміністрації до козацтва в той період у збереженні

свого абсолютного керівництва.

262 нові в старшинському середовищі родини потрапили туди

різними шляхами. Найбільший приплив відбувся зі старовиних

козацьких родин, на другому місці стояли священицькі родини,

серед яких слід відзначити Войн, Оріховських, Голятовських, Знач

коЯворських, Сенют, Миткевичів, Карлицьких, Чернецьких. По

силився приплив у козацьку старшину заможних міщан. Серед

них представники київської міщанської верхівки — Александро

вичі, Биковські, Гудими, прилуцького міщанства Гуленки, переяс

лавського Капцевичі, миргородського — Козиненки. Через військо

ві заслуги потрапляли в старшину вихідці із Запоріжжя — Грива,

Негруля, з компанійської старшини — Ясликовські, Штепи, Сло

божанщини — Моцоки. З’явилися і вихідці з Правобережжя: Скар

жинські, Білошицькі, «греческой концистории, но польской поро

ды» [491, 2] — Кондискалови, серби з національних формувань, які

служили в Російській імперії — Божичі, нащадки вохідців з Бал

кан — Волошини, Косташі, Ламани. Продовжували поповнювати

старшинські роди вихрести з єврейства — Крижановські, переяс

лавські греки — Костянтиновичі. Існував і канал призначення

старшини з російських офіцерів — князь Хованький, Радищев.

6.5. Старшина в умовах ліквідації

полково'сотенного устрою

1764–1782 рр. були роками остаточної ліквідації залишків Геть

манщини. Особливого удару полковосотенній організації завда

ло відродження повітів і утворення їх адміністративних органів

управління. Розпочався перехід кадрів із полкових структур до

земських. Генеральна старшина не змогла протидіяти цьому про

328

В.В. Кривошея

цесу, а полкова урядова і особливо неурядова старшина активно

до нього долучалася. До генеральної старшини належали обозний

Семен Васильович Кочубей (1751.15.10. — 1779.13.12.), судді Ілля

Васильович Журман (1756–1782) і Олександр Павлович Дублянсь

кий (1762.8.03. — 1782), писар Василь Григорович Туманський

(1762.8.03. — 1767 — ?), осавули Іван Тимішович Жоравка

(1758–1781), Іван Михайлович Скоропадський (1762.8.03. — 1781),

хорунжий Данило Петрович Апостол (1762.8.02. — 1767) [489, 1],

бунчужні Яків Степанович Тарновський (1762.8.03. — 1779) [357,

1], Осип Лукич Закревський (1762.8.03. — 1763).

Всього дев’ять родин входили до вищого керівництва козацтва,

яке погоджувало свої кроки з президентом Малоросійської колегії

Потьомкіним. До цих родин належали Кочубеї, Журмани, Дублян

ські, Туманські, Жоравки, Скоропадські, Апостоли, Тарновські

і Закревські. Як бачимо, дві з них (Скоропадські і Апостоли) репре

зентували родини попередніх гетьманів, родина Кочубіїв з їх роди

чами Дублянським символізувала вірність російському престолу

і несла антимазепинське ідеологічне навантаження, Закревські

входили до родинного клану Розумовських.

Таблиця 6.5

Шлюби і посади дітей останнього гетьмана

(станом на січень 1788 р.)

Як бачимо, лише один шлюб із зросійщиної старшинської ро

дини за походженням Гудовичів, усі ж інші — із петербурзькою

329

Козацька еліта Гетьманщини

Наталія 38 р. дійсний камергер Микола Загрязмін

Олексій у 36 р. дійсний камергер графиня Варвара Петрівна Ше

реметєва

Лизавета 35 р. генералпоручик, граф Петро Апраксін

Петро у 34 р. генералмайор (з 1780) Софія Степанівна Ушакова,

донька сенатора

Ганна 31 р. дійсний камергер Василь Васильчиков

Параска 30 р. генералпоручик, генералгубернатор Рязанський Іван

Гудович

Андрій Камерюнкер, у 28 р. посол у Данії

Лев у 26 р. полковник (з 1782) Старооскольський

Григорій у 25 р. полковник СанктПетербурзький

Іван у 24 р. генералад’ютант

знаттю. Якщо «блискавична кар’єра за Петра ІІІ ще одного ук

раїнця — Андрія Гудовича викликала у гетьмана похмурі перед

чуття» [1030, 79], то вже їх діти знайшли спільну мову і, як ба

чимо, пошлюбились.

Приклад гетьмана був дороговказом іншим старшинським ро

дам. Так і йшов би шляхом упадку, типовим для багатьох козацько

старшинських родин, рід Журманів, якби б бунчуковий товариш

Ілля Васильович Журман не одружився з Гафією Давидівною Стре

шенцовою.

Його прадід Дмитро Журман був осавулом полковим стародубсь

ким ще за Рославця (1669), обозним за Жоравки, наказним полков

ником за Миклашевського (1705, 1706) [650, 6]. Прозваний Тур

чиненком за те, що дев’ять років перебував у турецькій неволі

(В.Модзалевський вважав, що до 1669 року, хоча данних про нього

ми не маємо і між 1672–1688, тобто 14 років) [1241, 60]. У 1714 р.,

будучи вже досить старим, «в городе Стародубе, по рынку здравъ

ходячи, нечаянною смертию межъ коморами скончалъся». На той

час син від першого шлюбу Матвій уже помер. Залишилися вдова

Марія Дячиха (згодом вийшла за кравця Германа Синяка), донька

від другого шлюбу Олена, що у цьому році одружилася з Василем

Моцарським, і онуки по Матвію: Василь, Михайло, Григорій, Іван.

Завдяки тому, що становлення Василя Журмана відбувалося ще

під патронатом впливового діда, він став товаришем полку Ста

родубського (1710), значним військовим товаришем (1718), знач

ковим товаришем (1723). Шлюб Василя з донькою сотника поче

повського Івана Губчиця Єфросинією також був достатньо вдалий.

Інші ж брати відомі як козаки. У 1729 р. Василь Матвійович по

мер, залишаючи малолітніми сина Іллю і доньку Олену. Вдова

вдруге вийшла заміж за бунчукового товариша Івана Семеновича

Лашкевича. Це дає можливість Іллі залишитися на «верху» геть

манського суспільства: у 1739 р. він став військовим канцелярис

том ГВК, а вже через шість років бунчуковим товаришем. Шлюб

зі Стрешенцовою і постійні поїздки до Петербурга сприяють йому

отриманню уряду генерального судді.

Шлюб Василя Туманського з донькою генерального судді Федо

ра Лисенка Уляною підняв цей рід до вершин козацької ієрархії.

Вважається, що рід бере початки з духовенства Правобережної

України. Шляхтич Тиміш з синами Федором, Петром і Григорієм

перейшли на Лівобережжя у Переяславський полк. Останній став

священиком, а потім протопопом у Басані. Мав п’ятьох синів і донь

330

В.В. Кривошея