Кривошея В.В. Козацька еліта Гетьманщини
Подождите немного. Документ загружается.
Жидченко, Яків Іванович, Іван Великий, Влас Батюк, у Воронкові
сотником був Микола Афендик [1121, 443], наказними були Іван
Берло [596, арк. 66], Грицько Головко, Аврам Рубан, Кіндрат Не
дождей, у Лепляві — Василь Лазаревич, а наказними — Гри
горій Зубченко, Іван Лисак, Захар Князенко, Кузьма Давиденко.
Кропивненським сотником був Дмитро Дараган, наказними —
Леонтій Бутенко, Іван Кривонос.
Деякі сотні мали лише наказних сотників: у Борисполі — Мак
сим Гаркун, Лук’ян Яковенко, Костя Яковенко, Березані — Яків
Загорульченко, у Бубнові — Олефір Гуржій, у Домонтові — Ничи
пір Дорофей, Матвій Гавриленко, у Гельмязеві — Григорій Анд
русенко, в Басані — Семен Хмарський і Григорій Самойленко.
У Піщанці наказними сотниками були Іван Кандиба, Гнат Ша
рата, Григорій Лукашевич. Лише у травні 1733 р. Михайло Канди
ба став повним сотником У Яготині наказними сотниками були
Дмитро Феодосіїв і Петро Карпович. Лише 3 червня 1733 р. Пилип
Купчинський став повним сотником. У полку відомі 59 сотників
(з них 38 наказних) з 53 родин (3 Кандиби, по 2 Афендики, Бу
тенки, Рубани, Дарагани), 69 старшин з 63 родин.
Загалом за гетьмана Апостола відомі 383 урядники з 317 родин
(5 Жил, 3 Кандиби, Тарновські, Борсуки, Столпановські, Левенці,
Лисенки, Тарасевичі, Солонини, Остроградські, 2 Яворські, Шуми,
Шрамченки, Чуйкевичі, Ханенки, Турковські, Троцькі, Товстолі
си, Танські, Сулими, Соболевські, Савичі, Сахновські, Савицькі,
Рубани, Родзянки, Покотили, Пирятинські, Петровські, Огранови
чі, Милорадовичі, Медушевські, Мандрики, Максимовичі, Левиць
кі, Купчинські, Кулябки, Костенецькі, Коденці, Кальницькі,
КаневськіОболенські, Забіли, Жуковські, Єсимонтовські, Дара
гани, Губчиці, Гамалії, Галецькі, Галагани, Апостоли, Афендики,
Базилевські, Величковські). Впадає у вічі прогрес у зменшенні част
ки українців на ключових полковничих посадах з 90% за Скоро
падського до 60% за Апостола, причому росіяни утримували 30%.
Ставлення до еволюції влади старшинських родин у цей період
засвідчує відсутність значних ротацій (зберегли владу і влив 192 ро
дини, повернули — 44, новими були 52, втратили владу — 154).
Спостерігається різке зменшення кількості козацько–стар
шинських родин взагалі. З 52 нових родин 27 належать до тих,
хто посів лише уряд наказного сотника.
Після смерті Апостола генеральна старшина була взята під
жорсткий контроль. Так, під час поїздки з польського фронту до
311
Козацька еліта Гетьманщини
Петербурга генерального обозного Лизогуба (червень 1734 р.) росій
ським місцевим органам наказувалося: «Под образом вспоможения
в пути, придать одного из унтерофицеров, доброго и надёжного,
или при нём отправить одного из офицеров, под претекстом, буд
то для своих нужд едет в С.Петербург с ним в одной компании,
придав ему, под образом деньщиков, 2–х человек солдат и велеть
ему, по присяжной его должности, в пути весьма секретно за ним
смотреть и проводить до Петербурга, отнюдь не дав ему в том ни
какого виду, будто он для него послан» [727, 210].
Різко збільшилася кількість сотників із військових канцелярис
тів ГВК. Особливо після царського указу 1734 р., згідно з яким ви
магалося «войсковых канцеляристов достойных за службы в пол
ковую старшину и сотники определять» [1360, 69].
6.4. Українські владні козацько'старшинські родини
в 1734–1764 рр.
Занепад козацької держави, еволюція старшини у бік Російсь
кої імперії найяскравіше прослідковується на прикладі родин Без
бородьків, Якубовичів, Валькевичів, представники яких тоді три
мали генеральні уряди.
Андрій Безбородько (1711.4.07. — 1780.2.03.) був сином значко
вого товариша Переяславського полку Якова [1136, 311]. З 1730 р.
розпочав службу у ГВК, через три роки («словесно», без указу) при
значений старшим військовим канцеляристом. Такому злету слід
завдячити генеральному судді Якову Забілі, з донькою якого, Євдо
кією, Андрій одружився. У 1739 р. помер генеральний писар Турков
ський і Безбородько у 28 років виконував обов’язки генерального
писаря (отримав указ на чин 1741.20.02.). Ще раніше йому вдалося
зміцнити матеріальне становище, після отримання «на пропита
ние» (1736.27.11.) села Стольне, Пшехдани і Богдани. Його біограф
пише: «С практическим умом и в особенности с ловкостью, Безбо
родко умел принаравливаться к характеру каждого из правителей,
и потому оказывал сильное влияние, как на ход дел по Малороссійс
кому правлению, так и на всю местную администрацию» [959, 8].
5 листопада 1742 р. сотник яготинський Купчинський написав
на Безбородька донос до Петербурга. Головними його пунктами
були: сотників призначає без вибору, а за особистим рішенням,
за що бере відповідну плату у розмірі 70–100 карбованців; задля
312
В.В. Кривошея
збільшення сотенних урядів сотні поділив пополам; ввів вакансових
сотників; збільшив кількість військових канцеляристів з 30 до 200.
Конкретні приклади, які наводив Купчинський: Бірон рекомен
дував на уряд сотника новгородсіверського Олександра Пілато
вича, якого обрали сотняни, але сотником став Степан Судієнко
(Безбородько за це, неначе, отримав 600 карбованців і 4 бочки го
рілки); вихрещений єврей Крижановський отримав на відкуп
два полки (Лубенський і Миргородський), а потім уряд сотника
глинського (це йому коштувало 260 червінців і дорогоцінностей
на 300 карбованців); призначив родичів на посади: свояка Івана
Сахновського — обозним полковим чернігівським, його синів Гри
горія і Якима — сотниками старосанжарським і менським, відпо
відно, племінника дружини Василя Биковського — суддею пол
ковим гадяцьким [34, 1].
Справу, яку розглядали 10 років, закрили у 1751 р. на користь
Безбородька, а Купчинського звільнили від сотникування і призна
чили йому 100 ударів киями. Андрій Безбородько писарем ще про
був 11 років і у 1762 р. був абшитований досить молодим (51 рік)
з підвищенням до генерального судді. Він оселився у Стольному
і надалі робив усе необхідне для кар’єри своїх дітей.
Аналіз позицій Купчинського і його оточення, яке готувало до
нос на Безбородька, зокрема і донос військового товариша В.Зве
нигородського на полковника миргородського Василя Капніста
у спробі отруєння гетьмана Кирила Розумовського, вимагає додат
кових досліджень, оскільки перший репрезентував собою спробу
в українському старшинському середовищі боротьби з корупцією
у вищих ешалонах влади, а другий — спробу боротьби із зайшлим
іноукраїнським елементом на старшинських посадах.
Рід шляхтичів Вешняків відомий на Овруччині з першої по
ловини ХVІ ст. Потомки полковника чигиринського Федора Яку
бовича з Вешняків вели свій родовід через Дем’яна, якого доку
менти називають то сином, то онуком Федора.
Про Дем’яна Вешняка (? — 1724.9.05.) на початку ХVІІІ ст.
згадується на Прилуччині, де він очолював Жоравську сотню
(1711–1713). Від полковника прилуцького отримав у винагороду
с. Кулішівку і Мокієвку, стверджені у 1712 р. гетьманським уні
версалом. Особливе значення для його місця у суспільній ієрархії
Гетьманщини відіграв шлюб з Параскою Марківною Маркович.
Їхній син Яків був прийнятий під гетьманський бунчук, став
учасником майже усіх військових експедицій козацького війська
313
Козацька еліта Гетьманщини
другої чверті ХVІІІ ст.: у низовому корпусі, польському, кримсько
му, дністровському, хотинському походах. Став генеральним оса
вулом (1730–1752). Його шлюб з донькою російського бригадира
Дуніна Уляною заклав основи швидкої еволюції родини Якубо
вичів у бік Російської імперії.
Син Олександр старший уже у 1757 р. був ротмістром російської
армії, а через 30 років вийшов у відставку у чині генералмайора.
Економічне становище родини було зміцнене ще і шлюбом з донь
кою бунчукового товариша Михайла Іваненка Марією [1144, 297].
Другий син Олександр розпочав службу у лейбгвардійському
Ізмайловському полку і у 1769 р. вийшов у відставку підпоручиком.
Григорій Якович служив поручиком Сумського легкокінного пол
ку. У козацькому війську залишився лише один син — Дем’ян,
який був прапорщиком, полковим хорунжим, бунчуковим това
ришем. Звання бунчукового товариша отримав і Андрій Якович
як земський суддя.
Генеральний осавул Яків Якубович дав характеристику іншому
представнику старшинської верхівки — Валькевичу: «В 1733 р. ...
бунчуковіе товариства действительно обретались в Польском по
ходе, в котором по чину своему должен был быть и он Валькевич
не был, в 1737 году когда в походе Крымском Очаковском бунчу
ковие товариство обретались он Валькевич не был, в 739 году когда
в походе Хотенском бунчуковіе товариство были он не был, и не
только от походов но и внутри якіе случаются нарады и комиссии
едные ухищрением себе от оных освобождает избирая удоб воз
можное к покою своего резона».
Як бачимо з вищенаведеної таблиці сотенна урядова старши
на становила 1,1% козацького війська. Загалом на урядах, крім
генеральних, було 658 старшин (за штатом 750) [633, 1995].
Почастішали призначення на старшинські уряди некозаків.
Так, «по усмотрению генералитета» у 1737 р. сотником полко
вим лубенським був призначений «за те мои верные службы»
(у 1733–1737 рр. виконував функції перекладача з польської і ла
тинської мов у російських генералів) шляхтич з Троцького воєводс
тва Михайло Скаржинський. Він вважав, що знаходиться «в иност
ранстве». Щоб спасти місцеві старшинські кадри, полковник
лубенський Петро Апостол подав ініціативу Рум’янцеву щодо роз
поділу сотні на три частини (під виглядом відновлення стародавніх
сотень). Головні аргументи звучали так: «Из древле при полковых
сотнях по два и по три сотника», «полковые сотни в большом числе
314
В.В. Кривошея
казаков пред прочими находятся», сотник «за отлучкою одного или
двух третий оставался» [633, 122]. Скаржинський же вимагав або
«совокупить по прежднему» сотню як єдине ціле, або зробити йому
майнові надання. Доки з цими пропозиціями він звертався до ГВК
та фельдмаршала фон Лессія, справа не вирішувалася. Очевидно,
він ризикнув на пряме звернення до Сенату, бо у 1741 р. останній
прийняв рішення про злиття трьох сотень в одну. Крім того, Скар
жинський «за восприятие веры православной (перехід з католицт
ва у православ’я — авт.) и за ревностные службы» отримав маєт
ність у Чорнуській сотні (20 дворів) [633, 130].
Таблиця 6.4
Кількість і відсоток старшини у козацькому війську
Спроба П.Апостола зберегти місцеві кадри все ж вдалася. Бе
зумовно, на час призначення полкового сотника лубенського Скар
жинський у жодне порівняння з найбільш ймовірною кандидату
рою на цей уряд Семеном Івановичем Приймою. Син місцевого
полкового сотника, С.Прийма розпочав службу у комонному полку
Г.Галагана (1707–1710), потім був за сотника полкового лубенсько
го в Дербентському поході (1722), отаманом городовим лубенським
(1724–1729, 1729–1739), полковим комісаром (1729). Він і став сот
ником 2ї полкової, та у 1741 р. «безо всякой моей вины сотничест
ва лишился» (в зв’язку з ліквідацією сотні) [633, 211]. Все ж він
315
Козацька еліта Гетьманщини
Старшина
Полкова Сотенна Сотники
Ко
заки
Разом
Гадяцький 8 0,1% 44 0,6% 12 0,2% 6779 6843 0,9%
Київський 6 0,2% 27 0,9% 8 0,3% 2869 2910 1,4%
Лубенський 8 0,1% 30 0,3% 11 0,1% 10484 10533 0,5%
Миргородський 8 0,2% 59 1,6% 15 0,4% 3517 3599 2,2%
Ніжинський 8 0,1% 77 0,9% 20 0,2% 8475 8580 1,2%
Переяславський 8 0,2% 65 1,7% 17 0,4% 3712 3802 2,3%
Полтавський 8 0,1% 60 1,0% 18 0,3% 5762 5848 1,4%
Прилуцький 8 0,2% 27 0,7% 8 0,2% 3712 3755 1,1%
Стародубський 8 0,2% 25 0,8% 9 0,3% 3238 3280 1,3%
Чернігівський 8 0,2% 32 0,6% 16 0,3% 5000 5056 1,1%
Разом: 78 0,1% 0,8% 0,2% 53548 54206 1,1%
призначається осавулом полковим, що було підвищенням по
службі.
Після смерті гетьмана Скоропадського буйним цвітом розрос
лося бунчукове товариство. Генеральна військова канцелярія са
ма, без гетьмана, брала під гетьманський бунчук. Звичайно, це
відбувалося не без врахування поважних рекомендацій російського
генералітету. Так, у 1747 р. миргородський полковник журився,
що «в преждних годах в Малой России за службы генеральных
старшин и полковников, дети их определяемы были в бунчуковые
товарищи, они же назывались и войсковыми и не более их нахо
дилось как от 30 до 40 человек», а тепер більше 200. ГВК сама без
атестатів полкових канцелярій визначала бунчукових і військо
вих товаришів «не токмо из мелких старшинских детей и значко
вых товарищей, но из рядовых казаков» [633, 543].
У його полку було сім бунчукових товаришів «кои при полку
никакой службы...не отправляют», але «безбоязненно людей мо
гут обижать», через те, що є вказівка ГВК «дабы их суды полковые
и сотенные не привлекать почему обижаемые от них бедные люди
полку Миргородского казаки и обыватели во всех делах принуж
дены ездить в Глухов верст по 200 и по 300 и там суда искать на них
в Генеральной войсковой канцелярии и в Генеральном войсковом
суде и от того принимают себе немалые убытки» [633, 543 зв].
Матвій Іванович Холодович, син сотника воронізького, одру
жений з онукою Івана Семеновича Бихівця Феодорою Дащенко
розпочав кар’єру військового канцеляриста у 1730 р. Через оди
надцять років — у 1741 р. став старшим військовим канцелярис
том, але вже наступного року звільняється через донос сотника
Купчинського. Під його крилом працюють військовими канце
ляристами молодший брат Андрій Холодович (з 1738) та свояк
Яким Миткевич.
Удова священика Прохора Миткевича вдуге вийшла заміж за
суддю генерального Федора Лисенка. Її син від першого шлюбу
Яким Прохорович Миткевич у 1737–1741 рр. служив військовим
канцеляристом ГВК. У 1741 р. одружився з донькою абшитовано
го судді полкового, колишнього писаря полкового чернігівського
Самійла Холодовича Феодосії і того ж року посідав уряд свого тес
тя. Рекомендував його на цю посаду генерал Кейт, згадавши його
участь у комісії 1738 р. в Севську «на заставе от опасной болезни».
КиєвоМогилянську академію відвідували чотири сини прото
попа глухівського Олексія Голяховського (Дем’ян, Данило, Іван
316
В.В. Кривошея
з 1729, Петро з 1730). По закінченні — 24 червня 1741 р. — троє
з них (крім Данила) стають військовими канцеляристами ГВК.
Центральні уряди у міжгетьманський період тримали 15 родин
(представників Лизогубів, Забіл, Бороздн, Горленків, Лисенків,
Турковських, Безбородьків, Мануйловичів, Якубовичів, Вальке
вичів, Скоропадських, Марковичів, Ханенків, Галецьких, Обо
лонських).
Уряд генерального обозного ввесь період займав лише Яків
Євстафійович Лизогуб (1728.18.03. — 1749). Шість старшин три
мали генеральне судівство: Михайло Тарасович Забіла 12 років,
Іван Владиславович Бороздна 9 років, Яким Мануйлович Горлен
ко 10 років [1140, 249], Федір Іванович Лисенко 10 років, Дем’ян
Васильович Оболонський (? — 1758), Ілля Васильович Журман
(1756–1782). Два повних і два наказних генеральні писарі предс
тавлені Михайлом Турковським [31, 1], Андрієм Безбородьком та
Андрієм Руновським, Степаном Петрункевичем. Іван Мануйлович,
Федір Лисенко, Яків Якубович, Петро Валькевич тримали уряд
генерального осавула. З розширенням податкової діяльності збері
гався уряд генерального підскарбія, який посідали Андрій Марко
вич, Михайло Скоропадський, Василь Гудович. Яким Горленко,
Микола Ханенко, Петро Іскрицький були генеральними хорун
жими, Семен Галецький (призначений іменним указом імперат
риці від 10 лютого 1734 р.), Микола Ханенко, Дем’ян Оболонсь
кий — генеральними бунчужними.
Проте, феноменом української історії стала сім’я Розумів (більш
відомих як Розумовських) [914, 14]. Родина козака Якова Розума
із Лемешів Київського полку мала синів Івана і Григорія, доньку
Ганну. Останню видали заміж за козака Дубину, син Григорій одру
жився з козачкою із сусіднього села Адамівки Наталією Дем’я
нівною. Подружжя мало трьох синів (Данила, Олексія і Кирила)
і трьох доньок (Гафію, Ганну, Віру). Данило помер рано, Олексій
(нар. 1709.17.03.) був майже на 20 років старшим за Кирила
(1728.18.03.).
Олексій Григорович, потрапивши у найближче оточення ро
сійської імператриці Єлизавети Петрівни і одружившись з нею,
вже 1745 р. стає графом, єгермейстером, дійсним оберкамергером,
поручиком лейбкомпанії, отримує як нащадок (вигаданий) князів
Рожинських титул графа Римської імперії. Допоміг матері у купів
лі корчми, що піднесло не лише її, і його сестер, а й їх доньок: Гафії,
заміжньої за ткачем Власом Климовичем (згодом визнаним
317
Козацька еліта Гетьманщини
шляхтичем Будлянським), Ганни, що була за кравцем Осипом
Лук’яновичем Закревським, Віри — дружини козака Юхима Фе
доровича Дарагана, соціальне становище.
Почали підніматися і родичі його матері: рідні її брати — курін
ний отаман Федір, козаки Герасим і Денис Демешки. У нагоді стала
і згадка про те, що їх прадід (очевидно, по жіночій лінії) Григорій
Стришенець був сотником остерським. Появу впливової персони
при дворі відчула і українська старшина, направивши до нього
всі погляди і сподівання, а у недалекому майбутньому віддавши
і українську історію до рук родини Розумовських.
Свого молодшого брата Кирила Олексій направив на навчання
до кращих європейських студій. Кирило Розумовський після по
вернення з Європи отримує придворний чин дійсного камергера,
а перед тим був удостоєний титула графа. Таким чином, на геть
манський уряд вперше стає не козацький старшина, а титулований
придворний Російської імперії. Крім того, це другий випадок у істо
рії Гетьманщини, коли перша особа в державі одружена на неукра
їнці (Катерині Наришкіній).
Ще у 1714 р. розпочав придворну службу уродженець Глухова
Кирило Степанович Рубановський (1698–1768) спочатку співаком
при кімнаті Її імператорської величності, а потім, оскільки отри
мання дворянство, камерфур’єром і полковником.
Імператриця Єлизавета Петрівна 25 липня 1755 р. видала гра
моту про черговість старшинства полковників малоросійських,
якою встановила першість полковників ніжинського Петра Розу
мовського і гадяцького Василя Розумовського перед іншими, по
заяк вони мають звання російських армійських полковників
[1289, 15].
У Ніжинському полку наказним полковником у 1739 р. був Ва
силь Дроздовський, 1740 р. управляли бунчукові товариші Дем’ян
Рубець, Федір Костенецький, Яків Шаула, сотник седнівський Іван
Римша, у 1741 р. — бунчукові товариші Петро Іскрицький і Яків
Троцький та сотник любецький Іван Савич.
Чотири роки полк очолював Іван Божич, п’ять — Семен Кочу
бей, а з 1753 р. — Петро Розумовський [59, 1]. Відомі три обозні —
Михайло Танський, Леонтій Грановський, Юрій Сердюков, два
судді — Леонтій Грановський і Василь Кулаковський, чотири пи
сарі — Іван Кужчич, Василь Кулаковський, Лев Сорока, Яків
Почека. Полковими осавулами були Федір Борсук, Андрій Володь
ковський, Опанас Костенецький, Антін Соханський, Григорій
318
В.В. Кривошея
Долинський, Степан Костенецький, Яків Почека, Федір Александ
рович, Яків Тарасевич, Опанас Боровик (з шляхтичів гербу «Огонь
чик» [1162, 14]), Микола Занькевич. Корогву полкову охороняли
хорунжі Василь Уманець, Яків Биковський, Василь Грива, Павло
Зубківський, Петро Клецун, Матвій Самчевський, Василь Кадиг
роб, Іван Яновський, Іван Армашевський, Федір Каневський.
1у полкову сотню поряд з повними сотниками Опанасом Ле
вицьким і його сином Степаном очолювали наказні сотники (Гриць
ко Корж і Пантелеймон Лозицький). У 2–й полковій відомі наказ
ний сотник Василь Буряченко і повний Кирило Кулаковський.
3ю полкову сотню 18 років очолювали Романовські (16 років Гри
горій Іванович, а потім ще два роки його син Петро Григорович).
15 червня 1753 р. сотню прийняв Григорій Лахневич. У 4й полко
вій сотні сотникували Стефан Каневський і Олексій Виридарсь
кий (з шляхти [1162, 25]).
У Веркіївській сотні місцеву сотницьку династію Армашевсь
ких представляли батько Іван Павлович і син Сидір Іванович, на
казним сотником згаданий Мина Григорій. У Мрині сотникували
Іван Тарасевич і Сидір Жураковський, в Івангородській сотні —
Матвій Кониський і наказний Андрій Романенко, у Борзнянській
сотні — наказні сотники Микола Забіла, Олексій Вороновський,
Павло Рудавський, Герасим Нагорний, а потім повні Кирило Забіла
і Іван Шишкевич. У Прохорівці наказними сотниками були Гри
горій Григорович, Павло Йосипів, Іван Борсук, а повним — Дмитро
Семенович Григорович, у Вороніжі — наказними якийсь Федір,
Кирило Слабей, повним — Андрій Холодович.
Новомлинську сотню очолювали наказні сотники Леонтій Ме
тельський і Захар Гордійович, а також повний — Іван Шишкевич,
Батуринські сотники — Самійло Левандовський, Олексій Деми
довський, Кирило Кулаковський, Дмитро Стожок, Бахмацькі —
Андрій Барановський, Кирило Забіла, Михайло Янович, наказні —
Василь Страшний, Іван Поповський, Яків Покотило, Тиміш Хиль
чевський, Олишівські сотники — Василь Шрамченко, наказний —
Андрій Пригара, Конотопську — Федір Костенецький, наказні —
Данило Афанасієв, Василь Мурашка, Федір Парпур, Матвій Несте
рович, Данило Торанський, Шаповалівські сотники — Василь Ку
лаковський, Максим Сохацький і наказні — Олексій Вороновський,
Адам і Антін Сохацькі, Кролевецькі сотники — Михайло Лука
шевич [32, 1] і Григорій Огієвський [344, 1], наказні — Опанас
Макаренко, Іван Лучницький, Глухівські — Матвій Маньківський
319
Козацька еліта Гетьманщини
[33, 1], Дем’ян Туранський, Петро і Семен Уманці, Янишпільські —
Степан Каневецький (шляхтич гербу «Наленч» [1162, 67]) і Григо
рій Жовтобрюх, Поповські — Іван Жила і Микола Кленус, Ді
вицькі — Лаврін Селецький і наказний — Гнат Британ.
Старшина Ніжинського полку нараховувала 135 старшин
з 102 родин (4 Тарасевичі, Костенецькі, Уманці, Забіли, 3 Рома
новські, Левицькі, Шишкевичі, Сохацькі, Селецькі, Григоровичі,
2 Шрамченки, Холодовичі, Покотило, Кулаковські, КаневськіОбо
лонські, Володьковські, Величковські, Борсуки, Армашевські).
Російський полковник Опанас Радіщев у Стародубі сім років
очолював полк, віддавши пірнач Федору Максимовичу у 1741 р.
Через 16 років полк очолив Яким Борсук, а через два роки полк зно
ву знаходився у колективному правлінні: Олександра Дублянсько
го, Петра Миклашевського [1124, 243]. Пізніше полковником став
Степан Карнович. Функції обозних полкових виконували Мико
ла Ханенко, Григорій Юркевич, Павло Скорупа, суддів — Андрій
Рубець, Кирило Лобисевич, Петро Малишевський, писарів — Гри
горій Юркевич, Степан Петрункевич, Петро Губчиць, Степан Косач,
Петро Косач, обозних — Пилип Немирович–Данченко, Степан Яки
мович, Гнат НемировичДанченко, Петро Маляревський, Степан
Косач, Андрій Лишень, Петро Лишень, Павло Лобисевич.
Першу полкову сотню очолювали Петро Галецький, Яків Яки
мович [247, 1], Володимир Соболевський, другу — Андрій Силе
вич, Опанас Случановський, Топальську — Михайло Янжул, Гри
горій Рубець, Новоміську — Андрій Силевич, Новгородську —
придворний співак Хома Петрович, через якого був зміщений Сте
пан Судієнко, Мглинську — Іван НемировичДанченко, Василь
Лисаневич, Іван Соханський, Шептаківську — Петро Маньківсь
кий, Погарську — Володимир Соболевський, Почепську — Іван
Губчиц, Варявський, Василь Губчиц, Михайло Старосельський,
Яків Старосельський, Бакланську — Михайло Губчиц. 73 стар
шини полку того часу репрезентували 50 родин, серед яких по
4 Губчиці і НемировичіДанченки, 3 Соболевські, Косачі, Кожу
ховськіЯкимовичі, 2 Велинські, Юркевичі, Скорупи, Ханенки,
Соханські, Рубці, Малишевські, Маньківські, Лобисевичі, Ли
шені, Карновичі.
Чернігівський полк очолювали росіянин Володимир Ізмайлов
і серб Іван Божич. Про поведінку Божича засвідчує факт, шо він
побив студента місцевої слав’янолатинської колегії Силу Серби
новича, який не зняв перед ним капелюха. Обозними були Павло
320
В.В. Кривошея