Кривошея В.В. Козацька еліта Гетьманщини
Подождите немного. Документ загружается.
Хомутцях і Бакумівці продовжував будучи, полковником мирго
родським. У 1672 р. придбав ліс у с. Харківцях поблизу р. Хорол.
Мабуть, увійшов у довіру до Гладких, бо каденції його полковнику
вання (1671, 1672, 1673, 1676–1678) перемежовувалися з їх каден
ціями і, як бачимо, розпочалися ще за часів гетьмана Ігнатовича.
Можливо, цьому сприяло його перебування у кальницькоумансь
кому регіоні під час повстання 1664 р., де були Ігнатовичі, його
попередня служба у Опари. За гетьманування Самойловича Апос
тол зміцнив свій статус у полку, проте у нас немає фактів, які
б дозволяли стверджувати про те, що «можна припустити, що про
тектором Апостола став Самойлович» [1661, 16]. Перебування у ко
зацькостаршинському середовищі дозволило Павлу Апостолу
породичатися з відомими старшинськими родинами. У 1677 р. він
висватав за свого сина Данила Уляну Василівну Іскрицьку (? —
1662–1742.29.10.), рід якої мав коріння серед уманської покоза
ченої шляхти і з батьком якої Данило Апостол, ймовірно, спів
працював у Тетері, якому Іскрицький доводився племінником.
Привертають увагу родинні зв’язки Апостолів і Зеленських.
Дмитро Зеленський був дядьком Данилу Апостолу (це не виклю
чає, що N Єфремівна Апостол була за Зеленським). Дослідниця
Н.Герасименко пропонує версію, що дружина Павла Єфремовича
Апостола була з роду Зеленських, тобто Дмитро Зеленський був її
рідним братом.
У 27 років Данило Апостол став полковником у Миргороді.
Не можемо погодитися з твердженням Б.Крупицького, що Данило
Апостол не мав протиріч з іншими старшинськими родами. Під
час приходу до полкового пірнача його стан багато у чому залежав
від позиції родини Гладких, їх численної родини, яка протягом
40–70 рр. була найвпливовішою на Миргородщині. Прийшовши
до влади у полку з благословіння попереднього полковника Григо
рія Гладкого, Апостол підім’яв під себе його нащадків. «Данило ...
отца моего, как он был жив, хотя отрешить от законного наследства
и владения дома..., в городе Сорочинцах держал в тюрьме и, по
смерти отца моего, оной Данила, не допустя мать нашу и меня
с братом до наследия, якобы сожалея о нашем малолетстве... жало
ванную грамоту и всякие пожитки до совершенного возрасту забрал
к себе». Доведені до «великой скудости» «пришли к нему и сами во
служение, который обнадёжил меня с братьями всяким награж
дением и неоставлением». Служили у Апостола Гладкі кілька років.
Згодом Данило Апостол «оставя от обещания, ругаясь...содержал
301
Козацька еліта Гетьманщини
нас при доме своём хуже служителей своих в великой нужде».
Якось полковий писар Іван Руновський відкрив Петру Гладкому,
що царську грамоту Апостоли тримають не по праву, і останній,
залишивши дружину, дітей і брата у Попівці, «тайно сошёл»
і в грудні 1742 р. суть справи стала відома у ГВК. Це був не пооди
нокий випадок. Крім Гладких, у нього на службу у так звану пол
ковничу дворянську корогву потрапили представники 74 родин,
серед яких варто відзначити Баранів, Бистрицьких, Богунів, Зе
ленських, Кальницьких, Кравченків, Леонтовичів, Павловичів,
Сербинів, Черкас, які репрезентували навколо Апостолів нащадків
старшини як лівобережних, так і правобережних полків.
Загальновідомо, що Данило мав трьох синів і п’ятьох доньок,
шлюби яких породичали Апостолів з найвідомішими старшинсь
кими родинами Гетьманщини: Жураковськими, ДунінимиБор
ковськими, Кулябками, Горленками (з 1700 р.), Кочубеями, Ско
ропадськими (з 1725 р.). Доньку Тетяну видав заміж за сина
генерального обозного Івана Івановича Ломиковського, Марію — за
сина полковника прилуцького Андрія Дмитровича Горленка [1140,
249]. Третю доньку видав заміж за сина генерального судді Чуй
кевича, Параска була за Михайлом Васильовичем ДунінимБор
ковським, Петро Іванович Кулябка, сотник шишацький, був зятем
Данилу Апостолу через шлюб з донькою Ганною. У 1708 р. донька
Марфа вже була дружиною Василя Васильовича Кочубея, у грудні
цього року народивши йому сина Павла.
Поза увагою дослідників залишився той факт, що шлюбом си
на Івана з Оленою Михайлівною Корсак (рід РимськихКорсаків)
Апостоли породичалися і з родиною її матері — доньки сумсько
го полковника Андрія Кондратьєва.
Безумовно, Данило Апостол був причетним до справи Василя
Кочубея [1310, 27–31]. Так, коли Мазепа направив Трощинського,
«волох полку Танського», комонників Юрія Кожуховського, щоб
заарештувати Іскру і Кочубея, то Апостол через свого слугу Андрія
Лося попередив їх.
У доповіді Верховної Таємної Ради 16 травня 1727 р. рекомен
дувалося: «отпустить в Малую Россію по прежднему в Миргоро
дской полк полковником, а здесь для лутчаго уверения оставить
сына ево» [817, 293]. А вже 18 травня Данило присягнув «верным,
добрым и послушным рабом быть» [817, 294].
Відомі генеральні уряди за Апостола: обозним був Яків Лизо
губ [1122, 102], суддями — Андрій Кандиба [649, 19], Михайло
302
В.В. Кривошея
Забіла, Іван Борозна, писарем — Михайло Турковський, осаву
лами — Іван Мануйлович і Федір Лисенко, підскарбієм — Андрій
Маркович, хорунжими — Яким Гречаний і Яким Горленко [1140,
249], бунчужним — Іван Бороздна. 10 старшин з 10 родин посіда
ли генеральні уряди.
Новим для старшинського середовища такого рівня був Тур
ковський. Походження Турковських, на жаль, не вияснене. Поко
лінний розпис засвідчує досить пізню їх появу у керівних колах
Гетьманщини. Михайло Турковський розпочав службу «при боку»
гетьмана Мазепи, був у шведському полоні. «Дозорця» почепівсь
кий, потім сотник мглинський (? — 1706–1707 — ран. 1708.12.).
Стан у Стародубському полку зміцнив його шлюб з донькою місце
вого судді полкового Марфою Іванівною РакушкоюРомановсь
кою. Очевидно, не підтримав активно мазепинців і був призначений
«господарем» Гадяцького замку (1710–1712 — ?), став значним
військовим товаришем (? — 1714–1718), а потім вдруге посланий
на ту саму посаду до Гадяча (1718–1725 — ?). Був одним із канди
датів на 2–го суддю генерального (1727), а потім — писаря гене
рального (1728.16.12. — 1734).
За Апостола чітко простежуються можливості неформального
впливу на гетьмана не генеральної старшини, а вибраної самим
гетьманом групи людей. Так, 31 січня 1729 р. «сего числа рано
прибили из Москви старшини Енеральние и прочия персони ко
торые в кандидатах били положены и вручили Его Ясновельмож
нейшего Предостойнейшего императорского величества Грамо
ту, в которой означена Енеральная старшина. А именно: обозный
Енеральний пан Яков Лизогуб, судьи пан Михайло Забела да пан
Андрей Кандиба, за писаря Енерального до указу Михаил Турковс
кий, асаулы пан Іван Мануйлович да пан Федор Лысенко, хорун
жий Енеральный пан Яким Гречаний (?)». Але вже 2 лютого час
тина призначеної генеральної старшини і невдалих кандидатів
роз’їхалися до своїх маєтностей: Лизогуб до Седніва, Лисенко в Бе
резну, Бороздна в Горінь, Гнат Галаган до Прилук, Мартин Сти
шевський у Гадяч, Іван Гамалія в Лохвицю [1138, 439]. Гетьман же
видав універсал, згідно з яким «квартири при нас» повинні були
мати генеральний суддя Андрій Кандиба [649, 10], син гетьмана
Петро Апостол, писар Михайло Турковський, хорунжий Яким
Горленко [1140, 249], бунчужний Бороздна, полковник полтавсь
кий Семен Кочубей, бунчуковий товариш Петро Корицький, суд
дя полковий стародубський Микола Ханенко [506, 1], сотник
303
Козацька еліта Гетьманщини
воронізький Іван Холодович. Вони і становили найближче ото
чення гетьмана і керівний центр Гетьманату.
Іноді гетьманові вдавалося відстоювати свої кандидатури на
старшинські уряди. У 1732 р. помер обозний полковий миргородсь
кий Василь Родзянко, полчани запропонували на вакантну посаду
дві кандидатури: сотників голтвянського Федора Остроградсько
го і уставицького Василя Петрова. Враховуючи, що Остроградсь
кий «человек доброправен, обходителен, добре изучен грамоте
и в войсковых делах искусен». Апостол свій вибір зупинив на ньо
му. С.Наришкін же вважав, що «Федора Остроградского опреде
лить сумнительно». Гетьман же заявив: «Я де лучше знаю всех
в Миргородском полку» і взагалі ніякої уступки російським уря
довцям не зробив. Проте навіть звернення останніх до столиці не
принесло їм втіхи. Г.Головкін 21 вересня 1733 р. відписав Нариш
кіну: «сыну Федору Остроградскому держание тогда отца его под ка
раулом за подозрение причитать не надлежит. Но когда его полком
в обозные выбраны, и гетьман определил, то велеть ему в том полку
обозным быть». У цьому випадку не допомогли Наришкіну і аргу
менти, що це призначення сталося лише «только за тем, что име
ется ему господину гетьманові в свойстве».
У секретній інструкції князю Шаховському зазначалося: «Еже
ли тамошняя старшина будут вам...намерения свои показывать,
или просить о выборе гетьмана, то надлежит вам пристойным об
разом советом своим им радец ждать и от того отвращать, и при том
проведывать и смотреть недреманным оком, кто из старшины в те
гетьманы будут желательны и не будутли собирать такихже че
лобитен, как и прежде сего было» [727, 371]. Ставлення до імпера
торської величності, а, відповідно, і до імперії підтверджувалось
як головний критерій кадрової політики: «Усматривать во вся
ких обхождениях, кто из старшины и из казаков к Нам и Нашей
стороне доброжелательны, и в такой случай, когда придёт где
полковникам и старшине перемена, устраивать вам, чтоб в те чи
ны верные и доброжелательные Нам люди произведены были».
Практика ж призначення на вільні посади, що склалася, пов
ністю відповідала наданій інструкції: Шаховський разом з гене
ральною старшиною подавали до Сенату у канцелярію малоросійсь
ких справ кандидатури, а паралельно «в Кабинет Наш, кому из тех
кандидатов пристойнее быть надлежит, доносить секретно», що
і було вирішальним у призначенні того чи іншого кандидата [727,
371, 369].
304
В.В. Кривошея
Федір Москов службу розпочав у Миргородському полку з
1735 р. «...во время де бывшей турецкой войны он... был в разных
трудных походах и не приступах, а при взятии Перекопа, Кизля
ра, Бахчисарая, Аймечети и Ачакова и знатные свои службы ока
зал, и всю тое службу отправлял на своем коште, а во время де той
службы хутор его за Днепром, немалого иждевения стоящий,
в 1736 году неприятелем весь разорен, от чего, будучи он в чуже
странстве, не имеет себе ныне никакого пропитания».
У Чигринодубравській сотні точилася боротьба між Булюбаша
ми і «чужестранным человеком» Олександром Бутовським. З дав
ніх давен місцеві сотники на ранг мали лише село Гусине. Іван
Федорович Булюбаш (сотник 1707–1734 рр.) ще перед своїм уря
дуванням «от 1698 осадил на вольном... степу перво хуторамы,
которых поселители были перво Горбин Сидори и Гринки». Згодом
хутори розрослись і стали селами, їх і тримали як власність Бу
любаші. З Молдавії вийшли чотири брати Бутовські. Зазвичай
більшість служила у російських військах (Юрій — капітан Ландмі
ліційного корпусу, Сергій — прапорщик Молдавського гусарсь
кого полку, про Костянтина не маємо свідчень), а Олександр був
спочатку при фельдмаршалі фон ГессенГамбургзькому у Польщі,
а потім за заслуги перед ним призначений сотником до Чигрин
Дубрави. Він і почав оспорювати права на вищезгадані села нена
че як рангові. Та претензії були шиті білими нитками. Булюбаші
в конфлікті вийшли переможцями.
Москов, який став полковим обозним, називався серед одно
думців Капніста. Останній «по спеси своей «укази ГВК «безсове
стно презирает». Повів боротьбу проти сотника уставицького теж
з грецьких волонтерів Дмитра Ламана. Капніст в Уставиці кинув
козакам: «Или де ещё вы Ламана не убили?».
Складніше було з російськими офіцерами на українській
службі. Полковник чернігівський О.Дуров не лише сам «взятки
безмерные» бере, «но и жена его». Полчани подали на нього скаргу
гетьманові, але гетьман, «будучи хорым приказал наши челобитны
писареві Генеральному принять, а на указ бил бы де челом разве са
мой Государыне императрице. Бо мне на нево суда і наказания нель
зя учинить для того что он из русских полковников стал». Ініціато
ра ж подання скарги Івана Шаркевича Дуров кинув до в’язниці.
Інший полковник Іван Семенович Хрущов був сином стольни
ка, одного із керівників кримського походу 1687 р. Він 13 років
керував у Ніжинському полку [43, 1], хоча вже у 1728 р. Апостол
305
Козацька еліта Гетьманщини
звертався з приводу його відсторонення від уряду [1161, 126]. Після
відставки з полковництва ніжинського [44, 1; 249, 9], прослу
живши ще чотири роки у російській армії, вийшов у відставку
у званні бригадира і до смерті (1749.2.02.) був поміщиком Каширсь
кого і Веневського повітів.
За Хрущова наказними полковниками були Григорій Рома
новський і Леонтій Шрамченко. З 1731 р. обоз очолював Іван Велич
ковський [30, 1], суддями були Михайло Забіла і Семен Чуйкевич,
писарями — Леонтій Грановський і Василь Ренчків, осавулами —
Іван Моргацький, Петро Вишневський, Григорій Філіпович, Гри
горій Панкевич.
Полковими сотниками були Євстафій Тарасевич [252, 1] і Ле
онтій Магеровський, а наказними — Іван Семека, Іван Голян,
Григорій Борсук, Веркіївської сотні — Іван Адасовський і наказний
Олексій Яблоновський, Борзнянської — Пантелеймон Забіла і на
казні Герасим Богатирський і Михайло Греков, Івангородської —
Андрій Безпалий і наказний Василь Лучченко, коропівської —
Григорій Химич і наказні Вакула Соломка та Мойсей Савченко,
Новомлинської — Іван Шишкевич і наказний Петро Моцарсь
кий, Батуринської — Іван Костенецький, Бахмацької — Василь
Покотило і наказні Кирило Покотило та Тиміш Риба, Олишівсь
кої — Іван Шрамченко, Конотопської — Осип Костенецький і наказ
ний Пантелеймон Лобода, Шаповалівської — Федір Купчинський,
Григорій Чуйкевич [74, 1], Омелян Величковський та наказний Ки
рило Лазкевич, Глухівської — Федір Омелянович та Степан Ума
нець [38, 1], Янишпільської — Михайло Оболонський і наказний
Василь Косинський. У Дівицькій сотні відомі лише два наказні
сотники: Григорій Кубраковський і Гнат Сулимов.
Реєстр сотників полку нараховує 37 чоловік з 33 родин (2 Та
расевичі, Покотили, Костенецькі, Борсуки). Разом в Ніжинському
полку зафіксовано 47 старшин з 37 родин (по два Величковські,
Забіли, Левицькі, Чуйкевичі, Шрамченки, Тарасевичі, Покотили,
Костенецькі, Борсуки).
Стародубського полковника Пашкова, який за зверненням пол
чан був знятий [1161, 126–128], змінив Олександр Дуров. Геть
манська кандидатура Андрія Миклашевського до уваги взята не
була. Обозним був Опанас Єсимонтовський, суддями — Микола
Ханенко і Опанас Єсимонтовський, наказними суддями — Сте
пан Старосельський і Григорій Скорупа, писарями полковими —
Степан Максимович і Федір Косович.
306
В.В. Кривошея
Новоміським сотник був Тиміш Силенко, наказним — Андрій
Силевич, новгородськими — Данило Кутневський, Василь Хрис
тичевський, наказними — Дем’ян Нестерович, Петро Поморансь
кий, Данило Зіневич, топальськими — Іван Гамалія [1138, 440]
і Пилип НемировичДанченко, мглинськими — Максим Турковсь
кий, наказними — Максим Нечай, Іван Чернявський, Матвій Со
ханський, шептаківським — Іван Маньківський, погарськими —
наказні Кирило Панюшко і Панас Білий, наказний почепський
Дмитро Рославець, бакланські сотники Леонтій Галецький, Іван
Ширяй, Василь Косач.
Реєстр нараховує 24 сотники з 22 родин (по 2 Галецькі і Губ
чиці), разом 38 старшин з 34 родин (по два представники Єсимон
товських, Яворських, Губчиців і Галецьких).
Михайло Богданов продовжував очолювати Чернігівський полк,
суддями були Василь КаневськийОболонський та Іван Мокрієвич,
полковими писарями Іван Полонецький та Микита Васильович,
осавулами — Стефан Славатинський, Михайло Мокрієвич, хорун
жими — Іван Товстоліс і Гнат Медушевський.
Полкову сотню очолювали Іван Мокрієвич і Федір Посудевсь
кий, Любецьку — Іван Савич, Березнянську — Олександр Бре
жицький, Городницьку — Федір Молявка і наказні Тит Євдоки
менко та Петро Лемешовський, Вибельську — Микола Тризна
і наказний Стефан Губар, Білоусівську — Василь Корсаков і Андрій
Товстоліс, Седнівську — Іван Римша [187, 1] і наказний Іван Воє
нов, Синявську — наказний сотник Павло Татарин, Столенську —
Іван Бобир.
Реєстр склали 22 сотники з 22 родин, всього 31 старшина з 27 ро
дин (по два представники родин: Лисенки, Сахновські, Товстоліси
і Медушевські).
Гнат Галаган з наказним полковником Петром Носенком, суддя
ми Василем Зеленським, Михайлом Ягельницьким, прапорщиком
Маценком Антоном здійснювали керівництво Прилуцьким полком.
Варвинські сотні очолювали Матвій Себастьянович і Матвій Тар
новський, Журавську — Федір Тарасевич, Іваницьку — Петро
Миницький, Монастирищанську — Іван Романович. До реєстру
включено 15 сотників з 14 родин (2 Тарновських), загалом 25 стар
шин з 24 родин.
У Київському полку пірнач зберігав Антін Танський, наказни
ми полковниками були Григорій Карнович і Михайло Солонина,
писарями — Iван Столпановський, осавулами — Остап Гречка,
307
Козацька еліта Гетьманщини
Зборовицький, Якiв Борсук, Григорiй Закревський, Матвiй Шум,
хорунжими — Федiр Ханенко, Іван Прутянул, Трохим Катрич
(шляхтич гербу «Грабе» [1162, 70]), Петро Жила, прапорщиком —
Iван Завадський.
Київським сотником був Ярема Жила, остерським — Михайло
Солонина, наказним — Василь Цибульський, моровським — Пет
ро Зорич, носівськими — Іван Прутянул, Іван Шаула, гоголівсь
ким — Матвiй Соболевський, кобизьким — Семен Мандрика, на
казними — Іван Куліш, Тиміш Гурбич, Ничипір Мандрика.
З 15 сотників Київського полку три належали до роду Соло
нин, по два — до Мандрик і Жил. Загалом відомі 33 старшини
з 25 родин (5 Жил, 3 Солонини, 2 Шаули, Мандрики). Наявність
представників старовинних українських старшинських родин
дозволяли гетьманові впливати на указного полковникаволоха
Танського, який вважав за можливе не виконувати гетьманських
вказівок [1161, 118].
До Полтавського полку на вакантну посаду полковника був
призначений гетьманський родич Василь Кочубей, суддею був Ва
силь Зеленецький, осавулом — Михайло Руденко.
Полкові сотні очолювали Іван Тарновський і Герасим Кованько,
Великобудищанську — Андрій Сулима, Старосанжарську — Іван
Левенець, Григорій Заньковський, Санжарську — Григорій Бич
[371, 1], Білицьку — Матвій Цесарський, Василь Юхименко, Ко
беляцьку — наказні сотники Стефан Плакса і Ілля Матвіїв, Соколо
горську — Федір Федорів, Матвій Волковецький, Царичанську —
Василь Балясний, Китайгородську — Ярофій Семенів, Келебер
динську — Павло Тройницький. Разом зафіксовано 27 сотників
з 26 родин (2 Левенці), усього 37 старшин з 34 родин (4 Левенці).
Полковником у Гадячі був колишній сербський полковник Гав
рило Милорадович [257, 1]. Дати його призначення і звільнення
вперше навів В.Модзалевський [1301, 574; 1300, 514]. Після звіль
нення Милорадовича за насильства і хабарі, після перемоги у супер
ництві з господарем замку Гадяцького Турковським і полковим
суддею Штишевським [1141, 259] уряд посів непримиренний во
рог Милорадовичів Григорій Грабянка, каденцію якого зазначив
ще М.Максимович [1228, 730]. Наказним полковником вперше
В.Модзалевським згаданий Василь Велецький [1299, 169]. Нам
вдалося встановити, що Пилип Васильович Борзаківський замінив
у 1730 р. Граб’янку на уряді обозництва і був ним ще у 1738 р. Ка
денцію суддівства Мартина Штишевського визначив О.Лазаревсь
308
В.В. Кривошея
кий [1200, 264], але помилково, вказавши кінцеву дату 1732 р.
Наявні джерела подовжують його перебування на цьому уряді до
31 травня 1738 р.
М.Костомаров назвав час призначення на полкове писарство
Олександра Ситенського 1712 р., Ю.Гаєцький визначив кінцеву
дату — 1729 р. [1555, 339]. В.Модзалевський вказав кінцевий рік
осавульства Якова Гречаного [1299, 336]. Крім того, нам вдалося
встановити двох осавулів (Іван Бутович і Мойсей Клименко), які
отримали цей уряд у 1729 р. Хтось з родини Величковських
у 1729 р. був полковим хорунжим [1555, 341]. Не вдалося деталь
ніше встановити, хто перебував на цьому уряді протягом 1728,
1731–1734 рр.
Не вдалося розширити часові рамки сотникування у Лютенсь
кій сотні Федора Келембета [1555, 359], але джерела свідчать, що
наступного 1729 р. сотником вже був Онисим Величай, якого зго
дом у проміжку 1729–1735 рр. змінив Лук’ян Засядько.
Ю.Гаєвський каденцію сотництва веприцького Леонтія Масюка
закінчував 1729 р. [1555, 365]. Нам вдалося встановити наказних
сотників Івана Дубовика та Матвія Бездідька, який став і повним
сотником, будучи ним до 1734 р. У попередній літературі не маємо
жодних даних щодо сотників зіньківських від 1725 р. 1шу Зінь
ківську сотню очолювали два представники родини Рожанських —
Василь, який був сотником ще у 1729 р., а не у 1725, як вважалося
раніше [1555, 368], його змінив Іван, невідомо у якому році, і сот
никував до 1734 р. 2–гу Зіньківську сотню Мелентій Жадько про
довжував очолювати і після 1725 р. [1555, 368] — до 1735 р, коли
його на 1 рік змінив Данило Неділька. На сотництво Івана Кориць
кого у Опішнянській, Петра Зеленського у Рашівській (його каден
ція подовжена з 1734 р. до 1736 р.), Іллі Милорадовича у Грунській
сотнях вказав В.Модзалевський [1301, 162; 1302, 191, 515]. Нам
вдалося виявити свідчення про наказного сотника грунського Івана
Родальського. У Котельві продовжував сотникувати Роман Гні
дич [1299, 277]. У Комишнянській сотні вдалося встановити, що
у 1729–1736 рр. сотником був Іван Яценко, але це не кінцеві дати
його каденції, у Куземинській — Михайло Семенів по 1739 р. Кова
лівським сотником до 1738 р. був Дем’ян Перехрест, тим самим
подовжена його каденція на цьому уряді з 1725 р. [1555, 355] ще на
13 років. За гетьманування Апостола відомі у Гадяцькому полку
20 сотників з 19 родин (2 Пирятинських), а всього 31 старшина
з 29 родин (по два представники Милорадовичів і Пирятинських).
309
Козацька еліта Гетьманщини
На уряді миргородського полковника Апостола замінив син
Павло. З наказних В.Модзалевський згадав Матвія Остроградсь
кого і Якима Троцького [1302, 752, 394]. Обозним полковим був
Степан Родзянко [1303, 298].
Л.Окіншевич вказав кінцеву дату суддівства Матвія Острог
радського [1333, 322], Б.Крупицький назвав писарем Петра Лисене
вича у 1732 р. [1161, 73], він був писарем і протягом 1725–1732 рр.,
але це не кінцеві дати перебування його на цій посаді. В.Модзалевсь
кий назвав осавулами Антона Волевача і Олександра Лагоду [1302,
216; 1299, 221]. Додатково вдалося встановити полкового осавула
Семена Галагана [1137, 318], хорунжих — Олександра Лагоду,
Василя Бежана, прапорщика — Софрона Семенович. З названих
родин полкої старшини Лагоди були спорідненими з Апостолами.
Полкову сотню очолював Данило Павелко, Шишацьку — Іван
Дросенко, Остапівську — Кирило Шкурченко, Федір Базилевсь
кий, Білоцерківську — Лаврін Базилевський, Омельницьку — Гри
горій Остроградський і наказні сотники: Федір Зубалій, Петро
Лавриченко, Олександр Авраменко, Власівську — Михайло Май
борода, Богацьку — наказний сотник Іван Прохоренко, Потоць
ку — Трохим Крушевський, Уставицьку — Василь Короленко
і наказні сотники — Андрій Улезько та Тиміш ЯкубовичБарло,
Яресківську — Роман Леонтієв.
У полку згадуються 26 сотників, з яких 5 наказних з 25 родин
(Остроградські мали двох представників на цьому уряді). Разом
в полку відомо 38 старшин з 34 родин (Остроградські — 3, Родзянки
і Базилевські — по два).
Лубенським полковником став син гетьмана, але два роки на
казним полковником, який фактично правив, був обозний Мартос.
Відомі обозний і суддя (по одному), писарі, осавули, хорунжі (по
два), 17 сотників (з них 2 наказні) з 15 родин (Кулябки і Жуковсь
кі — по два сотники). Разом в полку встановлено 24 старшини
з 21 родини (Столпановські, Кулябки і Жуковські мали по два пред
ставники на старшинських урядах).
Переяславським полковником був Василь Танський, наказними
полковниками — Лукаш Васильович, Павло Ракович, Василь То
мара. Наказними суддями були Яків Рустанович, Карпо Бурляй,
писарем — Павло Черняхівський, осавулом — Лукаш Васильо
вич Коломійченко, хорунжим — Петровський.
Терехтемирівським сотником був Сава Гриневич, у Баришівці
сотникував Семен Сулима [611, арк. 1], наказними ж були Яків
310
В.В. Кривошея