Кривошея В.В. Козацька еліта Гетьманщини

Подождите немного. Документ загружается.

Кісткою у горлі російської адміністрації в Україні був полков

ник ніжинський Лук’ян Журахівський. Ставши полковником ще

у 1701 р., він проводив досить самостійну політику. Його одностай

но несприймали командуючий військами в Україні фельдмаршал

Шереметьєв і резидент при гетьмані Ф.Протасьєв [1380, 286–287].

Не до вподоби Шереметьєву були Маркович (Лубенський) [1123,

52], Жоравка (Стародубський) [680, 1], Ніс (Прилуцький), Про

тасьєву — Черняк (Полтавський), Чарниш (Гадяцький).

«Тиха опозиція» проти російської адміністрації виявилась у пе

реході деякої частини представників козацькостаршинських родин

на духовне поприще. Не бажаючи служити Росії, діти козацьких

старшин не йшли до війська, підконтрольного царюімператору,

а самореалізовувались у священицькому сані, який був менш за

лежний. Так, син сотника Івана Бистрицького Тиміш став свяще

ником, другий син Герасим все ж залишався у козацькому середо

вищі військовим товаришем, його сини Іосиф (Люблинський) став

значковим товаришем, а Григорій — священиком [607, 455].

Набула поширення практика призначення на козацькі уряди

компанійців. У Київському полку 13 листопада 1714 р. хорунжий

охочекомонного полку Кузьма Васильович став сотником бобро

вицьким, обозний охочекомонного полку Антона Танського Лук’ян

Бразул з 1718 р. — отаманом городовим козелецьким.

Роздача земель в Україні російським урядникам набирала сили,

а це означало розширення їх впливу на місцеві справи. Маєтності от

римали Меншиков, Головкін, Долгорукий, Шафіров, Шереметєв. У

1722 р. був виданий указ про передачу 499 дворів генералу від кавале

рії де Вейсбаху. Йому передавалися володіння колишніх мазепинців.

До гетьманської столиці на початку січня 1715 р. з еміграції

повернулися полковник Горленко з дружиною і дітьми [1140, 249],

його зять Бутович, два сини Ломиковського, канцелярист Макси

мович, полковник сердюцький Максим. Горленко здав полковниць

кий пірнач, а Максимович — гетьманську печатку. Сергієнко,

сенецький отаман (1708), який пішов з Мазепою до Туреччини,

повернувся вже після смерті гетьмана і отримав від Скоропадсь

кого хутори та млини у Сосницькому повіті. Конюший Мазепи

Городинський, його слуги Добрянський і Деульський отримали

села у Стародубському полку. «Покоєвий» Мазепи Дмитро Поче

пець повернувся і проживав у маєтності Диканька Василя Кочу

бея. У 1718 р. для розправи до Петербурга було взято сотника

Прилуцького полку Григорія Івановича.

281

Козацька еліта Гетьманщини

Таблиця 6.1

Конфісковані маєтки мазепинців

Як активна сила царизмом використовуються південносло

в’янські вихідці. Так, розформований полк Василя Танського необ

хідно було якось влаштовувати. Відомо, що одним із ротмістрів

полку Танського був Степан, а поручиком Микола Афендики [1121,

443]. 2 грудня 1715 р. Василь Танський отримав гетьманський

універсал на с. Озеряне Басанської сотні Переяславського полку,

Антон Танський 12 травня 1715 р. — хутір Мокієвський з слобід

кою там же. Григорію Іваненку був наданий двір Мировича у Києві

та маєтність Гостролуччя у Баришівській сотні Переяславського

полку [889, 9–16]. Останній, звертаючись до своїх патронів,

у 1722 р. писав про Гостролуччя, що там у нього немає пашні і по

косів, а також млина і він помирає голодною смертю.

Своє несприйняття місцевих порядків, звичаїв прийшлі стар

шини проявляли у такий спосіб: Іваненко з племінником побили

вчителів (Іосифа Швабовського і Серафима Копцевича) та студентів

(синів генерального писаря Михайла Савича, колишнього полков

ника Переяславського Андрія Полуботка, сина племінника Мазе

пи і доньки Кочубея Івана Обидовського, Іосифа Яновича) учили

ща Братських латинських шкіл.

У 1724 р. з волохів і сербів комплектувався офіцерський кор

пус ландміліцейських полків. Туди дістав призначення Апостол

Кигич, оскільки полковника Іваненка через хворобу призначити

було неможливо, а полковник Василь Танський «весьма шумен и во

всем, как себя показывает, непотребен».

282

В.В. Кривошея

Орлика П. с. Драмайлівка Ніжинського полку 42 двори

с. Дорогинка 70

Мокієвського К. с. Адамівка Київського полку 24

с. Глибоке Переяславського полку 26

Бутовича Г. с. Микляки Прилуцького полку 14

Горленка Д. с. Роски Ніжинського полку 1

Чуйкевича с. Андріяшки Лубенського полку 95

Горленка с. Вечурки Ніжинського полку 32

с. Мамаївка 43

с. Мале 26

Красноперич с. Кукленці Полтавського полку 16

1715 р. був виданий царський указ, за яким вакантні уряди пол

кової старшини і сотників заміщалися через пропозицію полковою

радою 2–3 кандидатів «из людей заслуженых и неподозритель

ных в верности» і з цих кандидатур гетьман визначав достойного.

У Ніжинському полку з 1719 р. полковникував зять гетьмана

Петро Толстой [995, 12]. Наказними в цей період побували Микита

Довгалевський і Григорій Костенецький.

Леонтій Шрамченко був полковим обозним весь період гетьма

нування Скоропадського. Полкові ж писарі змінювалися досить

часто: Михайло Забіла, Осип Завадський, Іван Кужчич, Федір Ма

вольський, Павло Миницький. Відомі три осавули полкові: Данило

Білопольський, Григорій Романовський, Мойсей Левицький. Серед

хорунжих того часу були Федір Фененко, Думитрашко, Мойсей

Левицький, Іван Величковський, Іван Левицький.

Одну з полкових сотень очолював Артем Борсук. Веркіївським

сотником був Павло Зимницький. З мринських сотників відомі

лише наказні: Яким Оверко і Максим Хоменко. Івангородську сот

ню очолював Василь Лучченко, борзнянськими сотниками були

Тарас і Михайло Забіли, Воронізьку сотню очолювали Потап Піску

ненко, Іван Слабей, Іван Холодович. У Коропі сотникували Іван

Логвиненко, Дем’ян Кононович, Іван Пороховський. Новомлинсь

ким сотником був Григорій Шишкевич.

У Батурині Григорія Яковенка на короткий проміжок часу змі

нив Яків Долинський (Сучченко). І в тому ж 1713 р. сотником там

став Федір Стожок. У Бахмачі сотникували Семен Боровський,

Кирило Троцький, Андрій Галищенко, в Олишівці — Данило

Шрамченко.

Новими сотниками у Ніжинському полку в 1709 р. стали Василь

Дмитрійович (Івангородська сотня), Федір Тарасевич, обозний пол

ковий Леонтій Шрамченко, ще у 1708 р. сотником конотопським —

Григорій Костенецький. Іван Холодович у 1714 р. обирається на

сотництво воронізьке «козацькими голосами», за заслуги ще проти

Мазепи і шведів Семен Соболевський 10 вересня 1722 р. отримав

погарське сотництво.

Конотопських козаків після Костенецького очолювали Андрій

Лизогуб [568, 12] і Федір Щербацький. У Шаповалівці сотниками

були представники старовинних старшинських родин Василь Не

баба і Андрій Купчинський (шляхтич гербу «Топач» [1162, 89]).

Кролевець відзначився частою зміною сотників. Іван Діаковсь

кий тримав уряд лише рік, його наступник Федір Стожок — три

283

Козацька еліта Гетьманщини

роки. Федір Левицький був сотником менше ніж півроку. Яків

Маковський і Захар Калиновський, Андрій Бутурлим — по року,

Костянтин Генваровський — чотири роки, останні два роки геть

манування Скоропадського сотню очолював Павло Огієвський.

У Глухові ж було лише два сотники: Андрій Маркович і Іван Ма

нуйлович. Янишпільську сотню очолював Тарас Перехрест. Василь

Селецький та його син Яків тримали Дівицьку сотню.

Стародубським полковником був Лука Жоравка. Наказними

полковниками різночасово ставали Прокіп Силенко, Ілля Рубець,

Іван Чорнолузький [629, 61], Семен Галецький [608, 1], Яків Ли

зогуб [1122, 102], Андрій Миклашевський [680, 10], Іван Бороздна,

Петро Корицький.

Обоз очолювали Захар Іскра [1147, 300] і Прокіп Силенко.

Полковими суддями обиралися Юрій Рубець, Прокіп Силенко, Се

мен Рубець. Павло Дублянський та Григорій Скомпа очолювали

полкову канцелярію. Семен Галецький [349, 1], Павло Яворський,

Семен Березовський були полковими осавулами. За полкову хоруг

ву несли відповідальність Пилип Данченко, Степан Кожуховсь

кийЯкимович, Омелян Васильович.

Новоміську сотню очолювали Федір Скоробагатий, а потім Пав

ло Дублянський. У Топалі сотникували Федір Скоробагатий, Клим

Янджул. Останній мав прізвисько «Шпечак» і володів слободою

Янжулівкою за універсалом Скоропадського (1713), підтвердже

ним царською грамотою 1718 р. У НовгородіСіверському сотни

кували Семен Березовський, Данило КутневськийГаращенко,

Федір Лісовський, Григорій Шепеленко, Семен Галецький [1165,

132]. Тут же зберігав вплив значний військовий товариш Кіндрат

Сазонець, який у 1708 р. «за войсковые против шведа рыцарские

храбрости уволен был от всех служб и нарядов» [607, 189].

Василь Шейменко весь період був сотником у Шептаках. У Бак

лані сотниками були Андрій Гудович, Леонтій Галецький, Антип

Соколовський, шляхтич [1162, 51] Петро Єсикорський. У Почепі

сотникували Лука Рославець і Іван Губчиць [350, 1], у Мглині — Фе

дір Тарасевич, Опанас Єсимонтовський, Максим Борозна, у Погарі —

Семен Соболевський, Захар Іскра [1147, 300], Семен Галецький.

За чернігівського полковника Павла Полуботка наказними пол

ковниками були Микола Грембецький і Василь Томара. Микола

Грембецький, а потім брат гетьмана Василь Скоропадський очолю

вали полкову обозну службу. Полковими суддями були Іван Тризна

і Василь Томара, писарями — Петро Булавка і Семен Наумович,

284

В.В. Кривошея

осавулами Степан Бутович, Михайло Красовський, хорунжими —

Марко Чечель і Панко Пешковський.

Полкову сотню очолював Тиміш Булавка, Любецьку — Іван Са

вич, Киселівську — Василь Стаховський, Роман Андрусенко, Дмит

ро Шарий, Павло Омельянович, Волинську — Петро Демиденко,

Карпо Леневич (шляхтич гербу «Ліневські» [1162, 95]), Березнянсь

ку — Василь Скоропадський та Михайло Іванович, Городницьку —

Василь Стахович і шляхтич гербу «Помян» [1162, 51] Яків Ждано

вич, Роїську — Петро Шихуцький, Яків Бакуринський, Вибельсь

ку — Василь Томара, Іван Михайловський, Білоусівську — Клим

ДонецьСтефанович, Седнівську — Петро Войцехович, Менську —

Гнат Сахновський, Понорницьку — Ничипір (Савицький) Савич,

Синявську — Тихін Устинов, Яким Свидерський, Василь Свириден

ко, Столенську — Осип Селецький, Слабинську — Михайло Гунне

вич, Сосницьку — Василь Дорошенко, Семен Омельяненко, Остап

Башкирець, Василь КаневськийОболонський, Павло Сангурський.

Прилуцькими полковниками були Іван Ніс і Гнат Галаган [182,

1], наказними — Тиміш Леонтійович, Федір Маркович, Михайло

Огранович. Полковими обозними були Семен Ракович і Михайло

Огранович, суддями — Михайло Огранович, Андрій Себастьянович,

Іван Маркович [183, 1], писарями — Семен Левченко, Андрій Се

бастьянович, Федір Галенковський, осавулами — Василь Галенко,

Семен Левченко, Михайло Мовчан, Григорій Панкевич, хорунжи

ми — Петро Носенко, Іван НосенкоБілецький, прапорщиком —

Іван Семенович.

Полкову сотню очолювали Іван та Федір Марковичі [1123, 52],

проте гетьман Скоропадський підтвердив с. Дідівці за вдовою ко

лишнього сотника полкового Івана Маценка Євфимією.

Варвинську сотню очолювали Петро Патока і Михайло Тар

новський, Журавську — Дем’ян Якубович і Михайло Ягельниць

кий, Іваницьку — Василь Вараниченко, Григорій (Григораш) Во

лошин, Іван Стороженко, Ічнянську — Григорій Стороженко,

Красноколядинську — Леонтій Лащинський [609, 17] (шляхтич

гербу «Ляриса» [1162, 93]) і Марко Ангеліовський.

Полковниками київськими були Федір КоровкаВольський

[652, 1] і Антiн Танський. Наказним суддею полковим був Iлля Жи

ла, полковим писарем — Василь Солонина, полковими осавула

ми — Iлля Жила, Федiр Ханенко, Василь Харсек, Микола Савенко,

полковими хорунжими — Iлля Жила, Iван Сулима, Несмiян, Ми

хайло Шум, Юрко, Іван Кукуран.

285

Козацька еліта Гетьманщини

Козелецьку сотню очолювали Микола Голод, Яків Підвисоць

кий, Остерську — Сергiй Солонина, Київську — Трохим Климович,

Семен Ставронський, Кирило Павловський, Носівську — Трохим

Билина і Iван Прутянул, Бобровицьку — Михайло Хенцинський

і Костянтин Васильович, Кобизьку — Кузьма Грошко і Олексiй

Мандрика, Моровську — Степан Кохан.

За полковника полтавського Івана Черняка наказними полков

никами були Роман Михайлович, Петро Кованька, Клим Нащинсь

кий, Павло Жданович, Яків Черняк, Яків Лизогуб [1122, 102],

Григорій Буцький. Полковим обозним був Клим Нащинський, пол

ковими суддями — Петро Кованько, Василь Зеленецький, Григорій

Буцький, полковими писарями — Лозинський, Іван Залеський, Ва

силь Тимішович, Левко Якович, Павло Трощинський, Григорій Бу

гаєвський [15, 11], осавулами полковими — Клим Нащинський,

Василь Сухий, Лаврін Микитович, Григорій Буцький, Федір Си

белевич, Ткач, Гречаний, Сава Тарануха, полковими хорунжими —

Дмитро Самарський, Михайло Руденко, Яків Фесенко.

Полкові сотні очолювали Богдан Зеленський, Захар Стариць

кий, Яків Черняк, Дмитро Самарський, Великобудищанську —

Петро Кованька, Дмитро Калачинський, Максим Левченко, Федір

Семенович, Йосип Сулима, Дмитро Васильович Калачинський,

Решетилівську — Григорій, Ярема Бужинський [691, 5], Іван Га

євський, Старосанжарську — Михайло Карпенко, Іван Сагайдак,

Іван Тарновський, Санжарську — Яків Млещенко, Матвій Буць

кий, Яків Кущ, Павло Михайлович Жданович, Білицьку — Василь

Юхименко, Федір Швидкий, Кобеляцьку — Ярош Іванович, Хи

лецький, Сава Тарануха, Сокологорську — Федір Тимішович (Тим

ченко), Гординський, Царичанську — Данило Жадан, Федір Ба

банський, Кишенську — Григорій Потоцький, Маяцьку —

Василь Лонина, Влас Прийма, Орлянську — Петро Медзяновський,

Йосип Дяченко [18, 1], Нехворощанську — Стецько, Трохим Са

муйлович, Гордій Савич, Китайгородську — Григорій Іваненко,

Стефан Васильович, Келебердинську — Мирон Кованько, Павло

Тройницький, Іван Чорнолишенко (Лещенко, Лишенко, Лихо), Пе

револочанську — Семен Безкровний, Дмитро, Павло Вакуленко.

1715 р. Іван Чарниш здав полковництво гадяцьке Михайлу Ми

лорадовичу [1187, 4]. У 1711 р. «во время прутской акции с турка

ми явился у нас в Сканзебер Герцоговины и Чорной горы полковник

Михайло Милорадович». Турки захопили в полон у столичному міс

ті долмацькому Задрі його брата, а у Костельнові — дядька і брата.

286

В.В. Кривошея

Як на зразок щодо отримання уряду посилалися інші чужоземці

(наприклад, Славуй Требинський [686, 10]). За Чарниша наказним

полковником був Аврам Моцарський.

Полковий обоз очолювали Аврам Моцарський, Стефан Негре

бецький, Максим Борохович, полковими суддями були Василь Ки

рилович, Леонтій Лесевицький, Григорій Граб’янка [1141, 259],

полковим писарем — Олександр Ситенський. Полковими осавула

ми були Герасим Криса (який у 1701–1703 рр. був кошовим отама

ном), Григорій Граб’янка, Мартин Штишевський. Полковими

хорунжими були Андрій Донченко, Ілля Милорадович, Іван Семе

нович, а прапорщиками — Григорій Граб’янка [1141, 259] і Гри

горій Цюпка.

Сотниками полкових сотень були Іван Пирятинський і Василь

Велецький, Котельвської — Роман Гнєдич, Лютенської — Лук’ян

Засядько, Куземинської — Павло Юрковський, Веприцької —

Федір Масюк та його син Леонтій, Ковалівської — Опанас Кицеш

(Волошин) [180, 1], Дем’ян Перехрест (Крамар), Карпо Латицький,

Зіньківської — Данило Неділька, Грунської — Федір Рибалка,

Василь Лаврінович, Нестор Александрович, Комишенської — Да

нило Неділько, Опішнянської — Роман Корицький, Яків Магденко.

У Миргородському полку за Апостола наказними полковниками

були Омелько Мосценко і Матвій Остроградський. Василь Родзян

ка і його син Степан очолювали полковий обоз. Полковими писаря

ми були якийсь Іван, Петро Лескевич, Самійло Малинка. Полкови

ми осавулами були Клим Петрашевич, Харитон Пшенковський,

Мойсей Зарудний, Яків Апостол, Врублевський, Данило Дани

левський, Омелян Максимович, Семен Галаган [1137, 318]. Полко

ву хоругву полчани довірили Олександру Лагоденку, Гаврилу Бецу,

Івану Черкесу, Данилу Данилевському.

Полкові сотні очолювали Антін Волевач, Гаврило Бец, Андрій

Кандиба [649, 16], Лесько Ничко, Мусій Зарудний. Процик Пана

сенко був сотником білоцерківським, Омельницькою сотнею прави

ли Григорій Деркач, Кіндрат Фостенко, Трохим Авраменко. У Хо

ролі сотниками були Тиміш Яковенко, Ілля Келеберда, Федір

Глуховець, у Яреськах — Роман Леонтієв і якийсь Василь.

Уставицькими сотниками були Тиміш Якович ЯкубовичБарло

(Яковенко Тимко), Федір Івашинський, Андрій Власенко, Іван

Ярослав, Максим Тимошенко, сорочинським — Петро Жученко,

потоцьким — Антін Волевач, власівським — Андрій Басан, голт

вянським — Федір Остроградський. Опанас Замиздра і Федір

287

Козацька еліта Гетьманщини

Лісницький правили в Шишаках. Степан Карпенко і Ярема Яки

менко стояли на чолі Остапівської сотні. Омелян Євстратієвич, Яків

Іванович, Гаврило Ілляшенко очолювали Кременчуцьку сотню, Бо

гацьку сотню — Василь Устименко, Василь Димитрович, Роман

Проскура, Андрій Москаленко.

Лубенський полк мав за проводирів Василя Савича, а з 1714 р.

Андрія Марковича (1674–1747). Останій знаний як значний війсь

ковий товариш (1708), сотник глухівський (1709–1714), у 1709 р.

отримав маєтність Шабалинів. У 1711 р. купив чотири млинових

кола в с. Подолові під Батурином у Григорія Дулі. Полковник лубен

ський (1714–1727). У 1718 р. разом з гетьманом побував у Москві.

Полкова старшина хотіла використати цей момент і подати скаргу

на нього, проте це не вдалося. «Розпоряжався в полку самовласно, не

звертаючи уваги на старшину» [869, 86]. У 1721 р. був на будівницт

ві ладозького каналу, а у 1722 р. ходив у сулацький похід [1123, 52].

Обоз очолював Павло Мартос, полковими суддями були Максим

Троцький, Леонтій Кичкаровський, Андрій Жуковський. Два пол

кові писарі Григорій Кулябка і Степан Савицький забезпечували

функціонування полкової канцелярії. Василь Савич, Григорій Ско

рупа, Іван Якович, Максим Дорошенко, Павло Вакулевич, Іван

Гонцевський, Семен Лашкевич були полковими осавулами. Іван

Булюбаш, Степан Кривокобильський, Степан Корсун, Семен Стол

пановський, Василь Ковалевський охороняли полкову хоругву.

Полкову сотню очолювали Іван Прийма, Григорій Скорупа,

Григорій Кулябка. З чигриндубравських сотників відомі Михайло

Шкляр і Григорій Заньковський. Іван Вовкодавенко, Костянтин

Велодоцький, Яременко, Кирило Громека змінювали один одного

на сотницькому уряді у Смілі. Глинським сотником був Опанас Жу

ковський, а Городиську сотню очолив Андрій Стахович, Роменсь

ку — Яків Лук’янович. Старий шляхтич, колишній писар полко

вий лубенський Федір Васильович Білим (? — 1650–1728 — ?),

який мав гетьманські універсали Самойловича, Мазепи, царські

грамоти на села Євлашівку на Роменщині і Хоминці на Глинщині,

що проживав увесь період гетьманування Мазепи без уряду у Ром

нах, був залучений до виконання обов’язків отамана городового

роменського (1709–1710). 5 лютого 1709 р. Скоропадський у Ні

жині надав йому універсал на маєтності, бо «подчас нинешней

ставшейся в городе их Ромне руине, где всем своим пострадал ху

доби, тамже и тих високоповажних монарших грамот и универ

сальних крепостей лишился» [736, 115].

288

В.В. Кривошея

Пирятинську сотню тримав Григорій Огронович, Василь Піко

вець і Мартин Кодинець були сотниками лукомськими. Яків Яре

менко, Степан Пештич, Іван Гамалія очолювали сотню у Лохвиці.

Сенчанськими сотниками були Кирило Криштопович, Степан Кор

сун, Степан Милорадович [1126, 480]. Відомі три сотники чорнусів

ські: Лаврін Христич, Пасько Товстоноженко, Семен Максимович.

За гетьманування Скоропадського у Переяславському полку був

лише один повний полковник — Стефан Томара. За його каденції ві

домі двоє наказних полковників: його син Василь Томара та Іван

Гулак.

Після смерті Томари [1125, 14] генеральний хорунжий Іван

Сулима шість років поспіль поєднував свій уряд з керівництвом

Переяславського полком у 1715–1721 рр. Серед наказних полков

ників були Антін Черушинський, Лукаш Васильович Коломійчен

ко, Іван Данилович Кирпич. Леонтій Павлович ГригоровичПота

пович, який за Мазепи перед Томарою деякий час був полковим

обозним, мабуть, у 1709 р. помер, оскільки наступного року урядом

правив Іван Іванович Гулак (? — 1710.06. — 1715.03.). Після смерті

Гулака у період з 1716 [23, 14] по 1734 рр. не було повного обозного.

Левко Матюшенко, Леонтій Станкевич, Іван Берло, Олександр

Сулима очолювали полковий суд. На полковому писарстві Якова

Рустановича у 1709 р. змінив Лука Петровський, потім Андрій Ко

реновський. Павло Черняхівський — одружений з удовою Петра

Васильовича Левоненка, уродженою Євдокією Томарою — став пе

реяславським полковим писарем 1 січня 1715 р. Того ж року отри

мав універсал гетьмана Скоропадського на володіння 3 дворами

в с. Студеники ІІ полкової сотні. Наприкінці наступного 1716 р. вів

суперечку з єпископом Шумлянським, за що Скоропадський нака

зав генеральному хорунжому Івану Сулимі його покарати [836, 32].

Денис Деркач, Іван Ілляшенко, Роман Юрченко, Павло При

тиско, Логвин Рокитний, Іван Кирпич, Лука Коломійченко були

полковими осавулами. За полкову хоругву відповідали Лука Ко

ломійченко, Клим Іскра [1147, 300], Федір Деркач.

Лука Петровський, Сокольничий і Іван Добронизький очолюва

ли першу, а Євстафій Гулак та Іван Ілляшенко — другу полкові сот

ні. У Басані знані два сотники: Федір Рудківський і Клим Шапова

ленко. Ісай Денисович, мабуть, беззмінно очолював Баришівську

сотню. У Гельмязові сотниками були Федір Аза і Сава Тоцький [539,

1; 540, 2]. Терехтемирівську сотню очолювали Клим Іскра [1147, 300]

і Яків Рустанович. У Лепляві згадані два сотники: Іван Черкаський

289

Козацька еліта Гетьманщини

і Григорій Тонкошкур. У Бубнівській сотні беззмінним сотником

був Михайло Прохорович, у Піщанській сотні козаків очолювали

Іван Гармаш і Семен Кандиба, у Домонтові сотниками були Роман

Манадик, Іван Манадик, Кіндрат Великоіваненко, у Золотоноші

сотникували Леонтій Третяк, Трохим Нащичій, Василь Урсул і Ан

тон Черушинський. Костянтин Следзинський спочатку кілька ро

ків був наказним, а з 1715 р. став повним сотником у Кропивні.

Іркліївського сотника Тараса Велбінського у 1716 р. змінив Сла

вуй Требинський. Як константував відомий краєзнавець Кушнір

Марченко: «З того року назавжди минулася тим козакам свобода

вільного щорічного вибору з своїх же козаків собі сотника до само

го кінця козаччини на Гетьманщині» [686, 56].

Серед яготинських сотників був Іван Рокитний. Бориспільсько

го сотника Івана Забілу у 1719 р. змінив Степан Афендик [1121,

443], у Березані сотником став Яків Корнієнко.

За гетьманування Скоропадського відомо 588 старшин з 507 ро

дин, серед них 5 Забіл і Деркачів, 4 Зарудних, Черняків, Сулим

і Савичів, 3 Левицькі, Ждановичі, Манадики, Марковичі, Макси

мовичі, НемировичіДанченки, Милорадовичі, Томари, Сторежен

ки, Селецькі, Рубці, Родзянки, Прийми. По два представники на

урядах Кулябок, Красовських, Кованьок, Карпенків, Кандиб, Іскр,

Ісаєвичів, Ілляшенків, Зеленських, Жураковських, Добронизьких,

Гулаків, Галецьких, Галаганів, Буцьких, Борсуків, Бороздн, Булю

башів, Булавок, Берлів, Апостолів, Яворських, Шимів, Шрамчен

ків, Шейменків, Троцьких, Троцин, Требинських, Тарновських,

Тарасевичів, Солонин, Соболевських, Скоропадських, Сахновсь

ких, Савицьких, Рокитних, Панкевичів, Павловських, Остроград

ських, Ограновичів, НосенківБілецьких, Нащинських, Масюків,

Магденків, Лучченків, Лісницьких, Лизогубів — разом 47.

Відомі прізвища 422 родин. Повернули владу 27 (6,4%), зберег

ли 180 (42,7%), З 463 мазепинських старшинських родин втратили

влив 295 (63,7%), з родин, які тримали уряди за Б.Хмельницько

го, залишилося 38 (9%). Нові родини, які фіксуються вперше на

урядах за Скоропадського — 215 (50,9%).

290

В.В. Кривошея